§ 4 Прикметник

Пригадаймо!

На які питання відповідають прикметники?

1. Прочитайте вірш Л. Лужецької. Випишіть прикметники, визначте рід, число.

Прикметник — це частина мови, без неї нам не обійтись.

Ти вслухайсь в слово пречудове, йому, як другові, всміхнись.

Земля — ласкава, люба, рідна, а сонце — щире, золоте, а небо — лагідне, погідне, життя — прекрасне, молоде.

А очі в мами — добрі, ніжні, а голос — чистий і дзвінкий, а руки — теплі і надійні, а погляд — сонячний, ясний.

Квітки у полі — білі, сині, червоні, жовті, голубі.

Хмарки у небі бистрокрилі, весняні, літні, зимові.

Усі ознаки називає прикметник як частина мови.

І жодної не обминають слова ці, справді пречудові.

2. Доберіть до виділених слів синоніми та антоніми.

Пригадаймо!

Рід, число та відмінок прикметника залежать від роду, числа, відмінка іменника, з яким прикметник пов’язаний. У прикметниках чоловічого та середнього роду з основою на м’який приголосний перед закінченням у родовому, давальному та місцевому відмінках пишеться м’який знак.

Н. в. літній дощ Р. в. літнього дощу Д. в. літньому дощеві М. в. (на) літньому дощі

літнє сонце літнього сонця літньому сонцю (на) літньому сонці

У прикметниках жіночого роду з м’якими приголосними основи в родовому відмінку перед закінченням пишеться м’який знак.

Н. в. літня пора Р. в. літньої пори

В орудному відмінку однини прикметники жіночого роду з основою на шиплячий мають закінчення -ою: найбільшою частиною, лисячою норою, плакучою вербою.

1. Спишіть текст. Замість крапок поставте прикметники в потрібному роді, числі, відмінку, добираючи їх із довідки.

Калина — це символ … землі, … краю, … хати. Не було колись в … селі хати, біля якої не кущувала б калина. Ідеш, бувало, селом, а хати наче в коралях, червоніють … намистинками до … заморозків. А як потрібна була калина в … обрядах, … коровай неодмінно прикрашали пучечком цих ягід (За В. Скуратівським).

Довідка: рідний, отчий, батьківський, український, густий, пізній, народний, весільний.

2. Підготуйте розповідь за малюнком. Використайте прикметники учорашній, пізній. Провідміняйте іменники з цими прикметниками.

ЗО А Утворіть прикметники від поданих іменників. Козак, Україна, француз.

Прочитайте текст. Випишіть іменники з прикметниками. Визначте відмінок цих слів.

Осіння днина. У таку пору ніколи не еидитьея вдома. Як чудово, ідучи на прогулянку, вдихати пахощі золотого поля, слухати прощальні пісні птахів!

Бачу біля струмочка пишний кущ, що красується червоними ягідками. Підходжу ближче. Це ж калина. Низенька, з дивними кетягами яскраво-червоних ягід. А поміж ними шепоче-ше-лестить широке сліпучо-зелене листя. Мабуть, більше, ніж у будь-якому деревці, у калині поєдналося красиве й корисне. Бо калинові ягоди — це ще й хороші ліки.

Складіть речення за схемами за зразком.

Зразок. … і … _ .

Дощова і похмура осінь прийшла.

1. … , … _ __ .

2. … , але … _ . … .

1. Спишіть уривок з пісні. Над кожним словом позначте, до якої частини мови воно належить.

Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася.

А ми тую червону калину підіймемо,

А ми нашу славну Україну, гей, гей, розвеселимо!

2. Поясніть, чому в народній пісні Україна порівнюється з калиною.

Спишіть, підкресліть у кожному рядку зайве слово. Поясніть свій вибір.

1. Весняний, крижаний, співочий, зимові.

2. Жовтий, фіолетовий, помаранчевий, синього.

3. Сумний, сума, сум, сумка.

До поданих іменників доберіть спільнокореневі прикметники.

Радість, гордість, віра, милосердя, вдячність, життєрадісність, ніжність.

1. Прочитайте вірш.

Калина

Низький уклін аж до землі калині. Вже хилить сонце до зими, вже іній, А у калини стільки сил у гронах… Скоріше китицю зірви червону!

Калини кущ Дарує нам природа.

Здоров’я символ він,

Краси і вроди.

В. Дворецька

2. Розкажіть про лікувальні властивості калини, використовуючи прикметники: червона, корисна, пишна, цінна, солодка, кислувата, медова, запашна, цілюща.

Запишіть подані словосполучення в орудному відмінку однини.

Дитяча мова, свіжа хлібина, співуча родина, невмируща традиція, найдешевша ціна. *

*

Чи замислювалися ви над тим, із чого починалася ваша мова? Може, з бабусиного «Котка», татової примовки, маминої казки?

Мови навчає саме життя. А мова вбирає в себе та зберігає багатовіковий досвід людей.

Ось, наприклад, таке звичне слово каша. Бабуся зранку варить для онуків — Дмитрика та Ярослави (Ясі) — кашу. А вони згадують про якийсь неприємний випадок, коли не могли порозумітися з друзями. Бабуся докидає свою репліку: «Виходить, що ви заварили кашу, а тепер маєте клопіт, бо не подумали, що закінчиться це неприємностями» .

Я ся. Насправді ми не варили ніякої каші.

Бабуся. Але кажуть так, тому що каша — особлива страва. Без неї не обходилися свята та весілля, її готували всією сім’єю. Дотримувалися звичаю закликати з кашею дощ, просили в землі гарного врожаю.

Дмитрик. Бабусю, а про кашу ще згадують, коли хтось плутано відповідає на уроці. Тоді можна почути: «У нього в голові каша».

Бабуся. Була ще колись і березова каша. Це березові різки, якими карали дітей, коли вони погано вчилися. Дати березової каші — це покарати, побити.

Джитрик. Добре, що вже немає такого лихого звичаю — давати березової каші.

Яся. Ми краще будемо їсти смачну й корисну бабусину кашу.