виразити себе. Мова дуже чітко усвідомлюється і використовується як засіб самоствердження. Крім того, посилюються волюнтативні ін-тенції: не тільки повідомити, а й виявити власний мовний характер та вплинути на співбесідника. Мова усвідомлено та неусвідомлєно стає знаряддям впливу в процесі комунікаційного акту й посилює емотивні, прагматичні та волюнтативні інтенції людини

Тож з метою «оживлення» текстів, зокрема тих, які спрямовані на адресата, публіку, спостерігається тенденція до використання незвичайних, колоритних, образомістких слів. Настанова на емоційність та експресивність у словесному вираженні змушує звернутись до розмовної лексики, а саме сленгу, який найбільш повно відповідає зазначеним вимогам. Крім того, можливість конденсованого вербального вираження емоційно-експресивних ознак набуває особливого значення для писемного мовлення, у якому, на відміну від розмовного мовлення, що побутує переважно в усній формі, додаткові засоби вираження думки зведені до мінімуму (наприклад, міметичні можливості, жестикуляція, інтонація тощо). З цієї причини відбувається вивільнення та розширене застосування ресурсів лексики розмовного мовлення не лише у власне розмовному мовленні, а й у творенні текстів, що потребують писемної фіксації. Так, аналіз зібраного матеріалу з певністю доводить використання великої кількості емоційно-експресивних словесних засобів (жаргонізмів, слів з переносно-метафоричною семантикою, лексичних каламбурів та фонетичних спотворень) у текстах засобів масової інформації та художній літературі.

Проникнення до «публічного мовлення» нецензурної лексики як вияв мовного екстремізму

У контексті наповнення сучасного тексту виражальними засобами сленгу спостерігається проникнення до масових, публічних текстів і власне нецензурної, або обсценної лексики. Частотність та помітна усталеність у вживанні лексики цієї доволі вузько функціональної групи дає підстави говорити про перехід певної частини вульгаризованого лексикону до системи сленгу, як ще один зі способів творення його словникового складу. Тобто відбувається розкріпачення табуйованої до цього часу нецензурщини. Подібний процес свідчить, по-перше, про нівеляцію мовних табу, зменшення впливу будь-яких заборон, а також про вияв мовної агресії. Особливо прикметним явище вульгаризації є для російської мови, для якої показник вияву мовної агресії є настільки високим, що можна говорити навіть не про лібералізацію, а про радикалізацію мовного дискурсу, що дало підставу російським лінгвістам схарактеризувати процеси останнього десятиліття в розвитку мови як мовну революцію1.

1 Русский язьік конца XX столетия (1985—1995). — М.: Язьїки русской культури, 1996. — 480 с. .

24

Дня російської мови очевидною є своєрідна мовна надекспре-сивність, яка виявляється в засиллі гостро-критичної, іронічної і навіть ненормативної лексики. Власне, подібна вербальна радикальність пов’язана з існуванням мовного тиску, і залежність є прямо пропорційною: чим жорсткіший вплив мовного стандарту, тим сильніший протест з боку мовців це викликає. Російська мова характеризується наявністю полярних стилів мовлення — особливий протест виникає проти т. зв. «новоязу», — що і спонукало до виникнення і розвитку мовно-стильових відцентрових процесів1. Для української мови подібне протистояння офіційної та контрофіційної культур не є таким вагомим, тому мовні зміни відбувались більш м’яко та виявились у поповненні сфери літературного мовлення пластом живомовних, нелітературних мовних засобів помірної експресивності. І хоча розвиток розмовного мовлення як в російській, так і в українській мовах позначений посиленням злочинних жаргонних компонентів та вульгаризовано-нецензурної лексики, для української мови таке зниження стильового рівня є порівняно меншим. Таку відносну мовну стійкість можна пояснити особливостями лінг-вально-ментальних та світоглядних уявлень українського народу, а також відсутністю різкого протистояння книжного та розмовного типів мовлення тощо.

Отже, на основі функціонально-стилістичного аналізу нелітера-турної лексики у різних мовностилістичних сферах можна говорити про лінгвокультурні орієнтації в сучасному періоді розвитку мови. Так, використання сленгу, який включає жаргонізми та лексичні новотвори, здійснюється з метою іронічної характеристики предмета або явища, а також мовної гри — фонетичної та смислової. Натомість обсценна, або нецензурна лексика має значно гостріший характер і є вербальним виразником агресії.

Навіть поверховий аналіз російської та української мов щодо наповнення мовного узусу нелітературною лексикою засвідчує порівняно м’якший характер побутування нелітературної лексики в українській мові. Водночас розмитість та відсутність строгих соціально-функціональних норм української мови, а також слабкість розвитку розмовного мовлення сприяли і ширшому проникненню сленгу до різних функціонально-стилістичних рівнів порівняно з російською мовою. Якщо за загальною тенденцією до орозмовлення літературної мови в російській мові відбулось заповнення лакун, то в українській мові на те виявилась ціла ніша, яку і заповнив собою сленг.

Функціонування знижених мовних одиниць у засобах масової інформації

Стиль масової комунікації є досить складним і неоднорідним явищем, оскільки потрапляє у сферу міжстильових взаємодій, що значно ускладнює його структуру використанням прийомів та за

‘Толковьій словарь русского язьїка конца XX века. Язьїковьіе изменения / Под ред. Г.Н.Скляревской; РАН, Институт лингв. исследований. — СПб.: Изд-во «Фолио-пресс», 1998. — 700 с

25

собів наукового і офіційно-ділового стилю, з одного боку, та художнього і розмовного — з другого. Це складне переплетіння мовностилістичних рядів зумовлено засадничими особливостями стилю ЗМІ: настанова на інформативність та експресивність, помітність текстів. Тож для інформатизації та інтелектуалізації тексту, його логічної стрункості та фактологічної точності послуговуються засобами насамперед наукового та меншою мірою офіційно-ділового стилів. Натомість яскравість та експресивність текстів досягається за рахунок засобів розмовного мовлення, а також прийомів побудови художнього тексту.

Останні десятиліття в розвитку мови характеризуються посиленням, уточненням та поглибленням стильових рис кожного функціонально-мовного різновиду з одночасною актуалізацією як центральностильових, так і периферійних функціонально-мовних особливостей. З одного боку, чітко виділяються основні ознаки, притаманні стилю, з другого — на стильовій периферії відбувається посилений дифузний рух міжстильових особливостей. У галузі засобів масової комунікації зазначена тенденція виявилась у відцентровому мовному розвитку — посиленні книжної та розмовної стихій. Так, В. Г. Костомаров оцінює дане явище як драматичне зіткнення цих мовних потоків1.1 якщо інформативна функція реалізується за рахунок інтелектуалізації, орієнтації на книжну та архаїчну лексику, то стилістичні ресурси вираження експресії, що дуже характерно для стилю масової інформації, поповнились за допомогою розмовної лексики, а саме різноманіття жаргонної та переносно-метафоричної лексики.

Лібералізація суспільної думки у сучасний період розширила тематичний діапазон огляду, що відповідно відобразилось і на значному розширенні мовного дискурсу. Це, в першу чергу, виявилось у поповненні мови новими поняттями, а отже, і новими лексемами. Тож велика частина жаргонної лексики, як соціальний маркер, для більш адекватного висвітлення теми виконує насамперед номінативну функцію.

Найчастіше такі лексеми експліцитно виявляють своє жаргонне походження, оскільки позначають предмети та явища, характерні для певної соціальної групи. Такі одиниці не мають лексичних відповідників у літературній мові, а можуть бути визначені лише через описову конструкцію.

Використовуються слова, запозичені із:

1. Злочинних жаргонів:

• Наразі перед носом Київ: «пальці есером» і маска звіра (Книж-ник-ревю).

• І податкова на шухері (заголовок) (Україна Молода).

• Чи була це звичайна «битовуха»? (Україна Молода).

• Після «мокрої» справи убивці переховувались у помешканні (ПІК).

1 Костомаров В. Г. Язьїковой вкус зпохи. Из наблюдений над речевой прак-тикой масс-медиа. — 3-є изд., испр. и доп. — СПб.: Златоуст, 1999. — С. 36.

26

2. Наркоманських жаргонів:

• «Дерибан» — по барабану (Україна Молода).

• Футболіста у «поганому тріпі» — стані, коли вжита кислота замість приємних відчуттів «висаджує на ізмєну» (Єва).

• Для цього часто використовують «колеса» — таблетки (День).

• Проте у їх середовищі існує «еліта». Плебс — то мак і коноплі, анаша, план, пластилін, кругляк, джеф і кумар; брудна кухня, де варять; брудний шприц, по якому повзають віруси СНЩу; брудна постіль, на якій кайфують; брудна подруга, яка за дозу зробить усе (День).

3. Комп’ютерних жаргонів:

• Останні роки ця індустрія невпинно розвивається, створюючи все нові і нові«стрілялки» і «блукалки» (Єва).

4. Молодіжних жаргонів:

• А от штанга в губі — автоматичне шарахання перехожих (Україна Молода).

• Скажу навіть, що проколи в носову перетинку, три «штати» в брову тут відпочивають (Україна Молода).

5. Нових суспільних понять (з мови журналістів, бізнесменів, представників музичного та рекламного бізнесу):

• Щодо зарубіжжя ситуація взагалі парадоксальна. Йдуть-бо туди не лише «човники», а й світлі голови (Україна Молода).

• Московське видавництво «ЖСМО-Пресс» щосили розкручує цю книжкову серію (Дзеркало тижня).

• Примусив хвилюватися навіть досвідчених «акул» ігрового бізнесу

(ПІК).

• Це його стабільний «чорний нал» (ПіК).

• А от від вокзалу до Березняків якийсь «жучила» прокатав його за 46 грн.! (ПіК).

6. Військового жаргону:

• Краще виборюйте собі «гражданку» усіма способами (ПІК).

Багато жаргонізмів використовуються з функціональною метою — для адекватного відображення описуваних подій або явищ.

• Серед собак жити — їхньою псячою мовою й базарити: «Чьо, не врубаєшся? С мозгамі не дружиш, да?» — Базарні бандюгани інакшої не розуміють (Книжник-ревю).

• Ще за місяць до фесту Положинський заявив, що дехто з учасників його напрягає (Україна Молода).

• Багатолюдні фестивалі — це місце, де можна кльово «відірватися» (Україна Молода).

Емоційно-експресивна функція є органічно притаманною стилю масової інформації, оскільки мовлення цього стилю спрямоване на публіку і має привертати до себе увагу. Компресія, що є базовою властивістю розмовної лексики, вигідно використовується в публічних текстах, що дає змогу стисло і влучно означити певне явище. На сьогодні тексти стилю масової інформації зберігають таку функціональність з подальшим збільшенням неофіційного, фамільярного елементу.

• Така от лажа. Ложа рафінована, але що поробиш? (Книжник-ревю).

• Вся жрачка закордонна… (Журнал «І»).

27

• Мені зателефонував начальник і наїхав, як кажуть, за повною схемою (ПіК).

• Просунуті бізнес-леді наближують його до себе (ПіК).

• Героїнщики Берроуз чи Троччі — це вихідці з середнього класу, які почали на знак протесту ширятися (Єва).

• А фішка в тому, що всі ті екстремальні прикраси призначені винятково для загоєних проколів (Україна Молода).

Прикметним є іронічне використання сленгової лексики, що найчастіше спостерігається у текстах т. зв. «високого рівня», тобто у статтях суспільно-політичної та громадсько-соціальної тематики. Гумористичний момент завжди використовувався, особливо в народній традиції, для урівноваження високої та низької культур.

• Ато була б собі парламентська компашка (ПіК).

• Чого варті бодай описи побуту впливової київської фундації, куди пристойні інтелектуали ладні запродатися за кількасот «баксів» (Дзеркало тижня).

• Цей папірець «добив» Володимира остаточно (ПіК).

• На сцену, за традицією, вийшли «папи» події (ПіК).

• Уряд Криму збирається «зав’язати» з розграбуванням пам’яток археології (Україна Молода).

• Російські медіа навішали нам на вуха «локшини»… (ПіК).

Особливістю мовного дискурсу останнім часом є схильність до

мовної гри. Фонетичне та смислове обігрування слова, смакування його багатоманітністю якнайкраще вирішується за рахунок можливостей емоційно-експресивної лексики. Особливо корисною є смислова амбівалентність експресива та його конвенційність, тобто можливість конотаційного розширення ряду. Крім того, значна частина жаргонізмів утворюється шляхом фонетичного спотворення та асоціативного варіювання. Усі перелічені ознаки сукупно і утворюють стилетворчий потенціал жаргонізмів та переносно-метафоричної лексики:

• В Італії знято рімейк фільмів «Брат» і «Брат-2». Стрічка називатиметься «Брателло» (Україна Молода).

• За «тарілки» — з’їдять (заголовок)(супутникове телебачення як загроза для тоталітарної держави) (Україна Молода).

• «Продинамлене» «Динамо» (заголовок) (Україна Молода).

• Лохотрон (назва рубрики) (Україна Молода).

Розглянувши основні функції емоційно-експресивної лексики

у дискурсі засобів масової інформації, слід окремо зупинитись на орфографічному аспекті. Оскільки сленгова лексика є нелітератур-ною, то вкраплення її у писемному тексті логічно було б виділити графічно — написанням у лапках. Натомість писемна практика засвідчує різні способи оформлення лексики у тексті: як у лапках, так і звичайне введення у структуру тексту. Орфографічне оформлення є знаковим і засвідчує ступінь мовно-літературної адаптації слова: написання в лапках вказує на чужорідність лексеми, її невідповідність загальноприйнятим зразкам, а введення у текст з метою надання

28

йому мовної колоритності, урізноманітнення. Натомість графічне уподібнення сленгової одиниці визначає її поступову адаптацію, нівеляцію жаргонного походження лексеми. Причому орфографічний алгоритм не є обов’язково типовим для конкретного видання, а більше характеризує авторський стиль. Так, в одному виданні й навіть в одному номері можна зустріти обидва способи написання слова.

• Не «гоніть» на діджеїв та їх репертуар — адже круті не завжди погодяться на такий експеримент (Єва).

• Це вже гонєво… (Єва).

• Ужитті «лохуватого» споживача… (ПіК).

• Лохи, прибиті авторитетом… (ПіК).

• Найбільша «наркота» за всю незалежність (Україна Молода).

• Під’їжджають братани до будівництва, а там сидить парк у стані, близькому до абсолютного нуля. Запитують: Чуєш, старичок, це що таке тут будується?» (Україна Молода).

Очевидно, що в таких випадках редактори ще не дійшли остаточного рішення, тож лише з часом мовний узус визначить найбільш оптимальний варіант. Мовний узус досліджуваних засобів масової інформації на сьогодні виявляє приблизно рівнозначні показники обох типів написання слів. Але все ж таки можна говорити про деяку перевагу в немаркованому написанні сленгізмів. Така тенденція дає змогу говорити про нівеляцію сприйняття слова як невідповідного мовному стандарту та поступове входження останнього до широкого мовного узусу, що автоматично ставить питання про олітературення сленгу або орозмовлення літературного мовлення.

Стилістичний потенціал емоційно-експресивної лексики в художніх текстах

Питання про використання жаргонізмів та переносно-метафоричної експресивної лексики у текстах художньої літератури є доволі об’ємним та може мати різноаспектне прочитання. Не заглиблюючись у літературознавчі дискусії про постмодерний текст та сленг як один з основних мовних засобів формування плану вираження, сфокусуємо увагу лише на частотності та характері використання сленгу в структурі художнього тексту. Вирішення цього питання надасть змогу проілюструвати процес наповнення літературної мови потужним масивом розмовної лексики.

Традиційне використання засобів сленгу в тексті — для стилізації тексту під розмовне мовлення. Найчастіше засоби розмовного мовлення використовуються в діалогічному мовленні для адекватного й максимально повного відображення мови персонажа: особливостей його індивідуального мовного стилю, його соціальної приналежності, мовної етики тощо. Використані в прямому мовленні, засоби сленгу найчастіше не проникають до мови автора, тобто об’єктивного мовлення. Це дуже характерно для реалістичної літератури, коли на фоні літературної, «правильної» мови як со-

29

ціокультурного мірила виділяються певні типажі з властивими їм мовними особливостями:

• Це, кент, таке в тебе послєднє желаніє? (Богдан Жолдак).

• Здорово, молодець, вона класна, Елен, кльова чувіха, як сказав би той чоловік (О.Забужко).

• Ну що, чуваки, давайте чисто вип*єм? (С.Пиркало).

• Ладно, Толян, іди, пошманай закурить. — Ну да, найшов ваньку (О.Ірванець).

• Ну розкажи що-небудь, ти так прикольно розказуєш! (С.Пиркало).

• Ну, як? — Кльово, — сказав Хома (Ю.Андрухович).

• Я канхвету хорошу очєнь, вкусную, ему давав, но он нє взял, муділа (Лесь Подере Енський).

• Хіпаблуд ванючій, кажи? А дє другий поц? — Сєрий озирнувся й радісно скрикнув… (Любко Дереш. Поклоніння ящірці) (Журнал «І»).

• Ти можеш скільки завгодно оперувати тут своїм йо… задроченим фрейдизмом (Ю.Андрухович).

Сучасний художній дискурс значно модернізує текст і розширює функції жаргонізмів та переносно-метафоричної лексики як засобу стилетворення. Так, ненормативна лексика прямо входить у текст безвідносно до того, чи є це мова дійової особи, чи авторське мовлення. При цьому відсутня жанрова лімітація, і жаргонізм може з’являтися як в оповіданні, так і в філософському есе, виконуючи або оцінну функцію, або концептуальну, тобто вираження власної позиції в оточуючому середовищі. Наприклад, у Юрія Покальчука спостерігається вербалізація концептуально отілесненого погляду на світ: це виражається в насиченні тексту розмовно-побутовою лексикою, поняттями сексології, жаргонізмами, які виражають ставлення до ситуацій та подій:

• Ось тримаю у руці твій стрижень, і він мені зараз кращий за твою нахабну пику.

• А ви знаєте, що у тих, хто дрочить, волосся на руках росте?

• Маєш сказати йому, що все скінчено, що у тебе новий хахаль.

• Це було б суперово!

• Ну, трахалась і до того, бо хто ж винен, що він такий жлоб, ще й дико ревнивий.

• Це мій поважний шанс, а ти все на трахання переводиш.

В Олександра Ірванця найчастіше зустрічаються жаргонізми злочинного походження, як такі, що яскраво виявляють свою етимологію, так і ті, що її дещо втратили. Ці лексичні одиниці вербально відображають соціальну ієрархію нашого суспільства, переважання у її структурі здичавілих, злочинних елементів, людей з низьким рівнем освіти, висловлюючись образно — «бикоти»:

• Пашлі смалить. Тут лох знайшовся з табакеркою.

• Братани, закурить не знайдеться?

• Ви, пацани, базар би фільтрували!

• Має на собі одяг не вельми визивний, але — «по фірмі*, що називається.

• Що ти там вякнув, фраєр?

ЗО

У рефлексіях Оксани Забужко за допомогою ненормативної лексики виражається глибока іронія, розчарування в тих цінностях «вічного, доброго, чистого», на яких виховували цілі покоління. Мовний рівень є своєрідним посередником, засобом безадресатного повідомлення світові про це, і головне — засобом відчуження, ек-зистенційної втечі від оточуючого абсурду та дикості:

• І тоді вона розуміє, що кайфувати од себе, по-щенячому тішитись кожною ознакою власної присутності в світі, — це так само один із способів витворювати в ньому дім.

• Тлумачити рідним редакторам, що де я, там і буде вітчизна — то зовсім не значить <гиЬі Ьепе, іЬі раігіа», — бодай тому, що через цю саму довбану раґгіа тобі ні у Шеффілда, ні у Тіффані, ні на Гавайях, ні на Флориді, ніде й ніколи не є Ьепе, бо вітчизна — то не просто земля народження.

• І ні фіга з того не поставало, крім понівечених доль і нечитаних книжок.

• І оце й є твоя родина, родове твоє древо, аристократко заба-цана.

• Блін, от би тепер перечитати ту писанину.

• Піжон дешевий, подумала ти, прикусивши посмішку, провінційний фраєр, ич як нарцисично задбаний — біленький комірчик з-під светра, доглянуті нігті (це в художника.), неміцний, якраз у міру, запах дезику.

• Потім усі ті пикатенькі, лисі, чорні-кучеряві, в тюрбанах і без, довго й схвильовано трясли тобі руки, не даючи, між іншим, пройти до туалету (від їхньої млосно-пряної кухні твій шлунок рішуче відмовлявся і суремив, стерво, басом якраз у ті хвилини, коли годилося Гречно дякувати).

• Перепитала я тим зумисним гострим голосом, яким відшивається нахаб, і той Хуан, чи Пабло, чи Педро, зразу втямив, що — все, кінець, викручено контакти.

• Ну от тебе нарешті й виїбли, подруга, так-таки прямим текстом — виїбли, уперше в житті.

Коли рефлексії доходять до вияву агресивності, виливу негативної енергетики в слові — у тексті з’являється вульгарна і навіть обсценна лексика:

• Ай, мать його за лапу…

• Пішов, та зразу ж і урвався, — ти сказала — валі с пляжа, дядя.

• Перестань мене підйобувати!

• Ти мені скажи — на хера я сюди їхав, я вдома таких самих прибамбасів мав — отак-о!

• Ай, йолки-палки, та хрін з ними, з харчами, чоловіче, скільки того життя, скільки тої любові, щоб акуратненько краяти її ножиком на сніданок і вечерю!

• Яка розкіш ці американські крамниці, чого тут тільки нема, ах суки, глянь, глянь!

31

Також можна говорити про використання ненормативної лексики для відтворення контрасту, еклектичного поєднання та іронічного протиставлення різних стильових рівнів, «високого» і «низького». Наприклад, В. Даниленко, описуючи українських літературних діячів, повністю нівелює і часовий, і просторовий аспект, переносячи в один часопростір Нестора-літописця, Марко Вовчок, Тараса Григоровича, Володимира Сосюру і творців соцреалізму і т. д. Створюється колаж літературних стилів, які на фоні традиційного пафосного стилю українського літературознавства іронічно змальовуються за допомогою жаргонізмів та переносно-метафоричної лексики:

• І паки, і паки, — засопів Нестор. — О но мисліт: авангард — се єгда хто первий опишет міньєта лібо акт скотоложества.

• На холеру мені цей пришелепуватий ігумен ?

• Та то ми для хохми, — виправдовувалися вони, — для приколу.

• Тоді в кутку побачив Сосюрині кальсони, що туго, наче пружина, обвив зміїний хвіст подільської лярви.

• Не понімаю, шо за прелість у великих баньках?

Особливим явищем є поява ненормативної лексики у поетичному тексті: якщо існування сленгу в прозовій структурі є більш-менш вмотивованим, то поява такої лексики в поезії є доволі симптоматичною. Адже навіть письменники, які активно послуговуються виражальними можливостями ненормативної лексики у прозовій творчості, обмежують або взагалі уникають вживання останньої в поезії. Спостерігаючи численні жаргонізми, вульгаризми та переносно-метафоричну лексику в прозі Ю. Андруховича, О. Забужко, у їхній же поезії такого не побачимо. Натомість поезія їх колег по перу, як сучасників, так і дещо молодшого покоління, рясніє відповідними лексичними засобами:

• А потім рушити в Афіни чи до могили Авіценни облазити культурні центри

і в кожнім набухатись в дим (В. Неборак).

• Та вулиця академічна у Львові вічна і пиздець (В. Неборак).

• Все воно на «б» і не вартує ні хуя (В. Неборак).

• Хоч на фіг кому потрібен

Він був -«■ цей ваш зоопарк (С.Жадан).

• Невже ви самі не бачили…

Що… фюрер ваш — підарас (С.Жадан).

• Пахне драпом в учительській (С.Жадан).

• О вітчизно дорога, під кайфом вічно сонячно-буха… (А. Бондар).

• / хильнемо шмальної смаги І заспіва нам фіалкорова

Й маніпусінький на травинці

Мент сюрчатиме у сюрчалку (Ю. Позаяк).

• На каруселі блядь кружляє (Ю. Позаяк).

• Промайнуло НЛО — літаюча тарілка, вичисляючи село, де ще є горілка (І. Ірванець).

32

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО словник І БУДОВА СЛОВНИКОВИХ СТАТЕЙ

Предметом даного лексикографічного дослідження є та частина нелітературного українського розмовного мовлення, яку ми узагальнено позначаємо терміном «сленг» — живе, побутове, фамільярно-іронічне розмовне мовлення, що характеризується підвищеною емоційністю та експресією, мовною грою та яскравою образністю. Сленг — досить синкретичне мовне утворення, що включає загальний масив розмовної емоційно-експресивної лексики, не відображеної у сучасній лексикографічній практиці, різноманітні жаргони (комп’ютерний, наркоманський, злочинних угруповань, військовий, студентський тощо), що розширили межі комунікативного поля окремих корпоративних груп і значно поширились у мові, а також основна, найуживаніша частина вульгарної і обсценної лексики. Аргументом на включення останньої до словника є очевидна дета-буїзація сучасного мовлення та активізація ненормативної лексики: сьогодні обсценна лексика поширюється не лише у розмовному мовленні, але потрапляє до писемних текстів, що виявляє тенденцію до посилення мовного екстремізму.

Основою словника є живе розмовне мовлення, і, фіксуючи слово, ми намагались максимально зберегти цільність словоформи, а також відтворити його фонетичні варіанти. Але сленг є дуже динамічним і рухливим мовним пластом, тому у процесі укладання словника виникало багато питань. Були вироблені такі формальні критерії для включення слова до реєстру:

— слово є емоційно та експресивно забарвленим і належить до розмовного мовлення;

— слово ідентифікується як властиве сленгу, тобто не є оказіональним, властивим індивідуальному мовленню, а поширене серед мовців (мінімальною кількістю інформантів є п’ять—сім чоловік, що належать до абсолютно різних комунікаційних груп). Щоб запобігти появі у словнику локально обмежених одиниць, слово перевірялось на територіальне поширення.

Слова, відібрані з письмових джерел (форуми, чати, художня література, ЗМІ), проходили додаткову перевірку на уникнення індивідуального вживання слова.

У процесі відбору слів відокремилась частина матеріалу — слова, які вже увійшли або сьогодні переходять до літературної розмовної мови (це фіксує, напр., «Великий тлумачний словник сучасної української мови» за ред. В. Т. Бусел (2003) під позначками «розм.» та «жарг.»). Але зазначені слова були внесені до реєстру нашого словника для неперервності словотвірного ряду та повноти лексико-семантичної групи (аут, блат, бодун, жерти, харкати, параша).

Окремо постало питання про статус у словнику русизмів. Так, у ракурсі суржикованості мови, здавалось, краще було б вилучити зі словника подібні лексеми. Але, як свідчить практика, багато з цих

2 «Словник сучасного українського сленгу*

33

слів міцно увійшли у вжиток, тобто запозичились мовою, тому їх уникнення є недоцільним (ламйо, братела, криша, вгружати, при-казуватись, ручнік, ручнікувати, мати когось тощо).

До словника не внесено:

— топоніми, тому що ця тема актуалізується на прикладі конкретного міста і в загальному контексті може бути незрозумілою через незнання відповідних географічних реалій. Хоча сама ідея словника сленгових топонімів є цікавою і може мати перспективу для окремого дослідження;

— внутрішньосленгові територіальні діалекти. На нашу думку, сучасний сленг є досить однорідним. Хоча невеликі регіональні відмінності спостерігаються, немає достатніх підстав, щоб говорити про повноцінні територіальні діалекти. Інформанти нашого словника представляють майже всі області України, але, звичайно, в основу покладено мовлення центрального регіону. Загалом необхідно зазначити, що проблема діалектного розмежування сленгу є надто малодосліджена і в українському контексті недостатньо матеріалу для подібного дослідження.

Запропонований словник містить 5300 слів та фразеологічних одиниць. Слова, подані у словнику, зібрані за проміжок 1998— 2004 рр. До дослідження розмовного мовлення залучене широке коло опитаних віком приблизно 15—40 років різних сфер діяльності та інтересів, а також різних територій України.