§ 61. Способи передачі чужої мови Пряма мова

ІІряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно. Пряму мову зазвичай супроводжують слова автора, які вказують на те, кому вона належить, або на обставини мовлення. Пряма мова при цьому становить окреме закінчене речення або кілька речень: У цей час я я побачила далеко машину і стала показувати в інший бік: цДивіться. дивіться! Хтось іде!» (Ю. Яновський).

Пряма мова може стояти після слів автора, перед ними, може розриватися словами автора. Кожне речення прямої мови пишуть з великої букви, а в його кінці ставлять відповідний знак (крапку, знак оклику, знак питання, крапки).

Пряму мову передають розповідними, питальними, спонукальними реченнями, за інтонацією окличними чи неокличними. Слова автора супроводжуються розповідною інтонаиією.

1. Для виділення прямої мови вживаються лапки або тире. Коли пряма мова починається з абзацу, то перед початком її ставиться тире, а в кінці, як звичайно, крапка, знак питання, знак оклику або три крапки — залежно від характеру речення.

Зупинившись у кущах бузку,… Льоня одразу спитав:

— Ти звідки?

— З дому. З Підлісного, — відповіла Яринка.

— Маєш якусь справу?

— Та… думала тут декого зустріти (В. Козаченко).

2. Коли пряма мова йде в рядок, без абзацу, то перед початком її ставимо відкриті лапки, а в кінці іакриті лапки й відповідний до характеру речення розділовий знак. У лапки беруться також знак

питання, знак оклику і крапки, якими закінчується речення. Крапка і кома виноситься за лапки. Ньютон говорив: «Уся моя геніальність у тому, що я можу більше за інших висидіти за роботою». (В. Тимченко). Проте якщо в лапках вже є знак питання, знак оклику чи крапки, то ні крапка, ні кома після лапок не ставиться. Сміються, плачуть солов’ї і б’ють піснями в груди: «Цілуй, цілуй, цілуй її: знов молодість не буде!» (О. Олесь).

3. Пряма мова і слова автора можуть розділятися двокрапкою, тирс або двокрапкою і тире одночасно. Уживання розділових знаків залежить віл позиції прямої мови щодо слів автора. Коли слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапкл:

А: «<П». А: «ГИ» А: «П?»

Ки йка поворухнувся під важкою вкривачкою і сказав: «Треба йти». (Гр. Тютюнник).

Коли ж слова автора стоять після прямої мови, то між ними ставиться тире:

«П», — а. «П!» — а. «П?» — а.

«Тік, бачу, ти усім тут надоїв!» — Кіт Вовкові сказав. (Л. Глібов).

Якщо слова автора стоять у середині прямої мови, то можливі такі варіанти розділових знаків:

1) слова автора розділяють пряму мову, що є окремим реченням, і при цьому з обох боків виділяються комою і тире:

«П. — а, — и». «ГІ, — а, — п!» «ГІ, — а, — п?»

«За що ж. хто-небудь попитає, — Зозуля Півня вихваляє?» (Л. Глібов).

2) слова автора стоять між окремими реченнями, з яких складається пряма мова; у ньому випадку після першої частини прямої мови ставиться кома (знак питання або знак оклику) і тире, а після слів автора крапка(двокрапкл) і тире:

«П- — а—П». «П! — а. — П». «П? — а. — П».

«Помилуйте! — йому Ягнятко каже. — На світі я ще й году не прожив». (Л. Глібов).

434

Двокрапка після слів автора, які стоять всередині прямої мови, ставиться тоді, коли вони вказують, що пряма мова буде продовжуватись:

«ГІ! — а: — П». «П, — а. А: — П».

«Чи бачили таке! скалив батько і. помовчавши. добав: — Готовий хлібороб, одним словом». (А. Голоако)

Пряма мова може стояти в середині слів автора; тоді перед прямою мовою ставиться двокрапка, а після неї перед наступним текстом — тире або кома й тире:

А: «П», — а. А:«П!» — а. А:«П?»—а.

На моє питання: «Коли прийде потяг?» — ніхто не міг відповісти. Дівчинка радісно вигукує: «Весна!» і біжить у сад.

ПРЯМА МОВА

Місце прямої мови

Непряма мова

Непряма мова — не чуже мовлення, передане лише зі збереженням змісту висловлення. У непрямій мові втрачається лексична, інтонаційна та стилістична своєрідність чужого моаления.

До непрямої мови належать як непрямі розповідні речення, так і непрямі питання й спонукання, але знак оклику чи знак питання в кінці таких речень не ставлять:

«Життя в неволі нічого не варте. — відказав Максим, — краще смерть!» (І. Франко) Максим

лмЖазав, що життя в неволі нічого не варте, крайте смерть.

Хлопчик запитав: «Куди ишкає вночі сонце?» — Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце (Р. Іваничук).

Речення з непрямою мовою є складнопідрядним, тому що при заміні прямої мови непрямою слова автора стають головним реченням, а пряма мова — підрядним: Софія Петрівна благала Аркабія: «Заспокойся!» (М. Коцюбинський). — Софія Петрівна благаю Лркадія. щоб він заспокоївся.

Підрядно речення, що передає чуже мовлення, поєднується з головним за допомогою підрядних сполучників і сполучних слів що, щоб, ніби, чи. паче. який, коли тощо. При ньому непряма мова іавжли стоїть після слів автора.

При перетворенні прямої мови на непряму в ній змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, віл імені якої тепер псредаєі ься чужа мова: Маруся питає: «Ти дружиш з Тайком Степу-рою?» — Маруся питає, чи дружу я з Тимком Статурою (За О. Донченком).

435

Звертання, вигуки, повторення, а іноді Й вставні слова, частки при заміні прямої мови непрямою пропускають: «Діду, здрастуйте!» — сказав я йому, спинившись (О. Довженко). — Я, спинившись, привітався з дідом.

Вибір засобу зв’язку залежить від таких умов:

• якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, вживається сполучник що: Тоді й каже Кармепь мамі, що він скрізь, де не піде, де не поїде, бачить убогих людей, бідаків роботящих (За М. Вовчком).

• якщо мовець, який передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності, вживається сполучник ніби: Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце (За В. Симонєнком).

• якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб: Марися Павлівна попросила Берестецького, щоб він намінював їй оцю ніч, настрій оцей, і пічну музику неба, і птахів отих, що їх їм не видно (За О. Гончаром).

• якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, вживається сполучник чи: Питаю в мами, чи то пьони цвітуть (За О. Гончарем). Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні: Ваги.іевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія (Р. Іваничук).

Якщо непрямою мовою звмінюегься пряма мова, що складається з кількох речень, або діалог, то утворюється складне речення з багатьма підрядними частинами.

Оскільки непряма мова більш нейтральна за емоційним забарвленням, ніж пряма, то вона частіше вживається в науковому, публіцистичному та офіційно-діловому стилях мовлення.

Цитата

Цитата — це точно переданий уривок якогось таору, чиїсь слова, що вводяться в текст для пояснення чи підтвердження правильності висловлюваних думок.

Існус кілька способів уведення цитат у текст.

1. Якщо цитати супроводжуються словами автора, то розділові знаки ставляться, як при прямій мові: «Лиш праця, підкреслював Іван Франко, — світ таким, як є, зробила».

2. Цитата може бути частиною речення, зливатися зі словами автора. У цьому разі вона береться в лапки, але пишеться з малої літери: У своїх сонетах Рильський часто висловлював «пейзажем те. для чого слів нема людських» (Д. Павличко).

3. Якщо в цитаті опускаються окремі слова, речення, то на місці їх ужлвається три крапки: Слово для Лесі Українки — це «гострий, безжалісний меч, той. що здійма вражі голови з теч…» (П. Тичина).

4. Віршова цитата, якщо вона записана у вигляді строфи, у лапки не береться.

Не можна уявити собі письменника, який не любив би своєї мови, не пишався б нею, не розумів би безмежної иогутності мови.

…Возвеличу Малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло їх Поставлю слово, —

сказав у тяжких, нестерпних умовах царської кріпосницької Росії Шевченко (М. Рильський)

5. Вказівку на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, беремо в дужки. Крапку в кінці цитати можна поставити після вказівки на автора (закритої дужки).

/. «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу—це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давне життя, і свої сподівоики, розум. 436

досвід, почування» (Панас Мирний). 2. «Мову чудову, глибинне і пружне слово, немов гостру зброю, дав нам napoo. Дав цю мову і наказав пильно, свято оберігати її чистоту, збагачувати і відшліфовувати до блиску, до гостроти розючої» (Тичина Павло. З минулого — в майбутнє. — К.: Дніпро, 1973 — С.ЗОЗ).

Крапку можна поставити відразу пісяя закритих лапок цитати — тоді вказівка на автора закінчується крапкою перед закритою дужкою: «Сковорода мав своєрідний розум: його бентежило те, uto для тисяч інших людей було буденним і звичайним». (/. Драч.)

Знак оклику чи знак питання сл авлять перед закритими лапками цитати, а вказівка на автора закінчується крапкою перед закритою дужкою або після закритої дужки: «…Ви любите на братові шкуру, а не душу!» (Т. Шевченко.) «Не витерпів лихої долі, умер на панщині!..» (Т. Шевченко).

6. Якщо речення починається цитатою, а слова автора розміщені пісяя неї, то перше сяово цитати пишуть з великої літери навіть тоді, коли в друкованому джерелі воно написане з малої літери.

«…і колись, щоб він не плакав, не журивсь, щоб він де-небудь прихиливсь, то оддадуть у москалі», — писав Т. Шевченко про долю кріпаків.

7. Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки звичайно не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться. Наприклад, епіграф до вірша Максима Рильського «Землі»:

Земле, моя всеплодющаямати…

Іван Фрсмко

Діалог

Діалогом називають пряму мову двох осіб. Він складається із запитань і відповідей або повідомлень, які беруться в лапки і між якими ставиться тире: «А вона? » — «Що — воно’? Думати про неї не

бороню». — чТа хоч одне ж слово сказати їй…» — «Піснею скажеш. Така вже твоя доля солдатська..» (О. Гончар).

Кожне окреме висловлювання учасників діалогу називають реплікою. В художніх текстах найчастіше кожну репліку починають з нового рядка, а перед нею ставлять тире:

Науко має сьогодні доволі точні доні.

— А все ж таки ?

— Тодішнє населення нашої держави налічувало чотири — п ’ять мільйонів.

Ага. Чотири — п ’ять ипьіютв. А печенігів?

— Печенігів було приблизно тридцять тисяч (П. Загребельний).

Якщо репліка супроводжується словами автора, то ставляться ті самі розділові знаки, що й при прямій мові, але без лапок:

Прийшов і Карніснко:

— Пане гетьмане! Кранці, яких мені передали пильнувати, живі й здорові.

— Ходи сюди, хлопче, — усміхнувся щиро Хмельницький, — хай тебе обійму та поцілую (А. Чай-ковський).

ВПРАВИ

ВПРАВА 244. Визначте речення з прямою і непрямою мовою.

1. «Мабуть, немає кращого місяця за вересень», — думав Василь Олександрович, поспішаючи до

школи. (Пр. м.) 2. Вчителька сказала, що її звуть Олена Пилипівна {За О. /ваненко). (_) 3. «Хто

дітей любить, той добрий чоловік», — казали колись моя бабуся. (_) 4. Вона говорила, що любить

степ, любить сіяти, жати (3 жури.). (_) 5. Онука запитала бабусю, коли в неї день народження

437

(/. Цюпа\. (_) 6. Маланка думала про те, яка земля розкішна і що весело засівати її хлібом, прикрашати зелом (За М. Коцюбинським). (_) 7. «А, це ти, Максиме? — зрадів Карпо. Заходь, заходь!» (М Коцюбинський). (_) 8. «А що, дітки? — питає бабуся. Чого прийшли, мої соколята?»

(Марко Вовчок). (_) 9- «Земля найкраще пахне восени». говорить сам до себе Тимофій

(М Стельмах). (_)

ВПРАВА 245. Змініть речення з прямою мовою так. щоб утворилася непряма мова.

1. «А в нашій учительській роботі треба, щоб минули роки і десятиліття, поки стане людиною той, хто несміливо переступив поріг школи», —думав учитель (/. Цюпа). 2. Кажу дітям: «Подивімося в небо…» (В. Сухомлинський). 3. Олесь Терентійович Гончар так писав про нашу мову: «Запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів…» (З жури.). 4. «Без усякої іншої науки ще можна обійтися, — писав 1. Срезневський, — без знання рідної мови обійтися не можна» (Зпідруч.). 5. Володимир Сосюра закликав: «Любіть Україну, всім серцем любіть!» 6. В одній зі своїх статей письменник С. Носань гнівно запитує: «Чому ж ми самі часто нехтуємо мовою материнською, цим скарбом, з якого виростаємо, яким живемо і завдяки якому маємо велике право й гордість іменуватися народом українським?» (Зі зб. «Рідне слово»). * 1

ВПРАВА 246. Перепишіть, розставляючи потрібні розділові знаки при прямій мові.

1. Все, все ми віддаємо тобі, Батьківщино промовив він раптом якимось дивним голосом ні до кого Все! Навіть наші серця (О. Гоичар). 2. Життя в неволі нічого не варте відказав Максим краще смерть! (/. Фраико). 3. Роби добро мені казала мати і чисту совість не віддай за шмати! (Д. Павличко)

4. Ніщо так не красить людину, як натхнення подумала Ярослава (О. Готар). 5. Пам’ятаю, казала моя мата Цей світ як маків цяіт. Зранку цвіте, до вечора опаде! (О. Довженко). 6. Я подумав тоді Тіш коротшають так само непомітно, як і людське життя (Гр. Тютюнник). 1. Чому звеліти власним почуттям Лишіться! не дозволено людині? (А/. Рильський). 8. Яке то щастя дано людині заговорив знову Блаже-нко, заворожений картиною неосяжного світлої© простору Отакий світ!… Скільком би вистачило!.. А що з того?.. Не вміє вона його спожити! (О. Гоичар). 9. Ось і все! билася рядісна і водночас сумна думка. Все! Прощай, школо! (О. Дотенко). 10. «Привілля в козаків таке було каже стошістнадцятиріч-ний дід Іван Гнатович Розсолода що тепер такого не знайдеш ні близько, ні далеко (Д. Явортщький). 438

ВПРАВА 247. Перепишіть, виправляючи помилки в оформленні цитат.

1. Царизм Шевченко затаврував в образі орла, який «споконвіку Прометея там орел карає, що день божий довбе ребра й серце розбиває» народові. 2. Але царизм «не вип’є живущої крові», бо серце народу-Прометея «воно знову оживає і сміється знову». 3. Поет, звертаючись до панів-лібералів, з обуренням говорить, що «ви любите на братові шкуру, а не душу!» 4. Інститутка всіляко знущається з кріпачки Устини, «вона мене й щипає, і штирхає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає». 5. Коли інститутка кинулася бити Устину, Прокіп схопив її за обидві руки й застеріг, що «годі, пані, годі!.. Цього вже не буде!» 6. Вступ до поеми «Мойсей» Франко закінчує пророчими сяовами про те, що, народе український, «прийде час, і тн огнистим вилом засяєш у народів вольних колі».

439

ТЕСТИ

(з вибором однієї правильної відповіді)

1616. Правильно вжито розділові знаки прямої мови в реченні

А Рантом зброя заблищала, і гукнуло військо хором — «Ми готові йти до бою! Краще а[ 1

смерть, ніж вічний сором!»

Б «Мамо, чи кожна пташина в вирій на зиму літає?», — в неньки спитала дитина.

В А і ояос твій бринить, співа з журбою, — «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»

Г «Добридень, Жане! — привітався зі свого почесного місця Аркадїй Петрович. — Що

снилось?»

Д «Життя в неволі нічого не варте» відказав Максим «краще смерть»!

1617. Правильно вжито розділові знаки прямої мови в реченні А «Наш ворог, писав польський історик, — вміс витримувати татарські атаки, звик

зносити спрагу й голод, спеку й мороз, він невтомний у нападах».

Б «Крім того, ми вже так запаморочені. — Сказав суддя. — що ще не з’ясували, а чи були у неї в тому злочині помічники…»

В «Мабуть, немає кращого місяця за вересень думав Василь Олександрович, поспішаючи до школи.

Г Ньютон говорив — «Уся моя геніальність у тому, що я мо більше за інших висидіти за роботою».

Д «Я тобі, Марусенько, цю книжку дарую, сказав раптом Тарас: І вірші на пам’ять про наші першу зустріч».

1618. Правильно вжито розділові знаки прямої мови в реченні А «Земля найкраще пахне восени, говорить сам до себе Тимофій».

Б У вас тут як на хуторі, засміялась .йвчина анітрохи не бажаючи образити цим батька,

Розбагатіли.

В «Я так тобі скажу, дочко». — поклавши руку їй на голову, тихо мовила Марія, Душа людська мов криниця степова чим вона глибше тим важче дно в ній побачити»

Г «А оце бачите»? — спитав Шевченко Тургенєва, показуючи малесеньку книжечку, —

«Оце сюди я писав у неволі вірші і ховав за халявою».

Д «Т;і насип же, мила, високу могилу, та посади, мила, червону калину», — співали козаки.

1619. І Травильно вжито розділові знаки прямої мови в реченні А Проводжає мати сина і шепоче: «Мужній будь!»

Б А то сидиш тут, Устинко питає чи обідвиати?

В «X го дітей любить, той добрий чоловік» — казали колись моя бабуся.

Г «Сьогодні ж додому, повторив Сахно, згадав Юрка, Зою і додав — Ходімо подарунки дітям купувати».

Д «Яка ти розкішна, земле — думала Маланка Радісно прикрашати тебе зелом, заквіт

чати квітами».

1620. Правильно вжито розділові знаки прямої мови в реченні

А «О, та ви стали справжніми гуцулами!», — казав, широ посміхаючись, старий Бойчук. Б Дідусь мовляє тихо, урочисто: «Щасливі, дітки, ви, що народились в лагідний час, в безпечну годину!»

В «Оце завтра з Хведьком прийдемо сюди» — подумав Марко.

Г «Що се, що? — кричить Бертольдо. Ген, ловіть співця, в’яжіте!»

Д «Нема України без верби і калини, — кажуть у народі».

440

1621. Речення з непрямою мовою (розділові знаки пропущено)

А Чується немолодий голос хазяйки та двері, двері зачиняйте.

Б Це ти, Андрію спитала з полу мати.

В Дивіться гукнула тепер ми, як боги!

Г Диктатори, королі, імператори гукали, шо вони е символом доби.

Д Диктатори, королі, імператори гукали ми — символ доби.

1622. Речення з непрямою мовою (розділові знаки пропущено)

А Проводжає мати сина і шепоче мужній будь!

Б Павлюк кричить, щоб він негайно злазив. Хай уже вони, а він куди!?

В Павлюк кричить негайно злазь! Кажу тобі, негайно! Ну, хай вже ми. А ти куди, а ти?!

Г Панове судді, я прошу пробачення сказав Горбань.

ДІ гукнуло військо хором ми готові йти до бою, краще смерть, ніж вічний сором!

1623. Речення з непрямою мовою (розділові знаки пропущено)

А Еге подумав Остап так ось воно що!..

Б А де ж батько запитав Дмитро.

В Нам сказали щоб ми йшли своєю дорогою.

Г Нам сказали ідіть своєю дорогою.

Д Ні, не клич мене, весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

1624. Речення з нспрамою мовою (розділові знаки пропущено)

А Ти до землі всім серцем прихились мені шепоче рідна Україна.

Б Ти все запам’ятала спитав він і додав зустрінемося завтра.

В Ці каже дяк хоч легко умирають.

Г Доводила одна нікчемність підлабузництво — це чемність.

Д Доводила одна нікчемність що підлабузництво — це чемність.

1625. Речення з непрямою мовою (розділові знаки пропущено)

А Старенький все ще бубонить про те що коли він у бура пізнавав науки Афіни й Рим пройшли крізь його руки.

Б Іде, старенький, все ше бубонить коли я в бурсі пізнавав науки Афіни й Рим пройшли крізь мої руки.

В Я злодійка вимовила стара.

Г А весна говорила послухай мене! Все кориться міцній моїй владі.

Д Не говори печальними очима те, що бояться вимовить слова.

1626. Правильно оформлено цитату в реченні

А В. Сухомлинський писав: що «Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури».

Б Улюблений вислів Рильського був: «Сім раз добра подумай про кого-небудь погано, а за восьмим зроби йому хороше».

В Арістотель не приймав учення Платона про ідеї. Платон мені друг, але істина — ще більший мій друг— відомий його афоризм.

Г Михайло Коцюбинський… в новелі «Intermezzo» писав «Сонце! Я вдячний тобі. Ти сієш у мою душу золотий заспів — хто знає, що вийде з того насіння. Може, вогні?»

Д «Садок вишневий коло хати.

Хрущі над вишилми гудуть.

Плугатарі з плугами йдуть…» — ці поетичні рядки Тараса Шевченка хвилюють своєю простотою, ліризмом і пронизливим сумом за Україною.

1627. Правильно оформлено цитату в реченні

А Давно стали крилатими Шевченкові сяова: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь!»

Б «Лише праця», — підкреслює Іван Франко, — «світ таким як с зробила»

В Олесь Гончар писав про 1. Котляревського, шо «Він невіддільний від свого народу й від того грунту, що живив його творчість».

Г Аналізуючи твпрчість Лесі Українки, Максим Рильський писав: що «вона почала ліричними поезіями, і ліричної струни не занедбала… до кінця віку».

Д Розцвітає людина в щасті, а не в журбі, в світлі, а не в темраві й незнайстві, в сім’ї, а не в розлуці, і ніколи не в неволі, писав О. Довженко в нотатках до багатотомної епопеї

про Дніпро «Золоті ворота».

1628. Правильно оформлено цитату в раченні

А Шевченко був глибоко переконаний: що український нарід порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв «Встане правда! встане воля!»

Б Олесь Гончар пише, шо Лесл Українка: «поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським… наполегливо розвивала й зміцнювала літературну мову.-».

В У статті про О. Кобняянську сказано, що «Класичним зразком алегоричної мініатюри с її поезія у прозі «Рожі»

Г Життя іде і все без коректур,

І як напишеш, так уже і буде.

Ліна Костенко

Д Рядки з поезії І. Франка «лиш боротись — значить жить»; «книги — морська глибина»; «(якби ти знав, як много важить сяово» давно вже стали афоризмами.

Г>

1629. Правильно оформлено цитвту в реченні

А Борис Буряк пише: «Що в художній структурі сценаріїв і фільмів Олександра Довженка завжди присутній сам автор».

Б (‘ново для Лесі Українки — це гострий, безжалісний меч…, що здійма вражі голови з плеч».

В Шевченкове «.. .треба миром, Громадою обух сталить…» завжди звучить як гасяо.

Г Тарас Шевченко вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко заойкав своїх земляків: «І чужому научайтесь,

І) свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає.

Того діти цураються,

В хату не пускають…»

Д Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв: «встане правда! встане воля!»

1630. Правильно оформлено цитату в реченні

А Максим Рильський пише, шо Леся Українка справжнього друга знайшла в особі Івана Франка, з яким: «інколи заходила, однак, у гострі суперечки, хоч ніколи не тратила пошани до геніального старшого товариша».

Б «Борітеся — поборете, Вам Бог помагає!» Цими словами Т. Шевченко став на захист усіх поневолених

В «Мій давній друже! Мушу я з тобою Розстатися надовго»: такими рядками розпочинає Лесл Українка елегію «До мого фортепіано».

Г Потім філософ здивував його такими словами, скажіть матіниі-царииі. шо мені моя сопілка й вівця дорожчі царського вінця.

Д «Українське слово не просто заявило про своє воскресіння: воно довело на повен голос, що не підалддне ні русифікації, ні онімечуванню, ні мадяризації, що воно — велике сяово великого народу» (Харчук Б. Слово і народ Н Мово рідна, слово рідне!.. — К.: Веселка, 1989. — С. 155).

Українська мова. Комплексна підготовка до ЗНО, 2015, Зовнішнє Незалежне Оцінювання