1683. Стильові ознаки тексту подано в рядку

А уживання термінів, спеціальної фразеології, логічність, точність, обґрунтоавність викладу

Б повтори, пристрасність викладу (захоплення), наявність окличних речень, питань, уживання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, фразеологізмів В широке вживання побутової лексики, емоційно забарвлених і просторічних сяів, неповних речень

Г переважання стилістично нейтральних мовних засобів, уживання канцелярської лексики, відсутність емоційно забарвлених слів, гранично точний виклад

1684. Слово «аура» вжито в тексті у значенні

А гіпотетичне поле, яке створюється живим організмом; біополе Б психологічний вплив кого-небудь на тих, хто їх оточує В обличчя, імідж Г особливий медичний стан

1685. Хто, за текстом, творить ауру нації? А політики Б історики В можновладці Г митці

1686. Італія, на думку автора, — це нація А Гріга. Сібеліуса, Андерсена

Б Вольтера, Бальзака, Руссо, Аполлінера В Шекспіра, Байрона, Шеллі Г Дайте і Петрарки, Рафаеля і Мікеланджело

1687. Автор вважає, що історичне безсмертя дарує А політичний авторитет

Б література й мистецтво В багатство і влада Г участь у війнах

1688. Основну думку автора висловлено в рядау

А Тож чн не час замислитись, хто ми в очах свпу і яку маємо ауру, а якщо не маємо, то чому?

Б Ще в античному світі знали цю силу мистецтва й науки.

В Не Гітлер визначає образ нації з його Геббельсом, що хапався за пістолет при слові «культура», і не Ельза Кох, а доктор Фауст і Лореляй над Рейном.

Г Над Скандинавським півостровом, як північне сяйво, стоїть заворожуюча аура музики Гріга, Сібеліуса, дивовижних казок Андерсена.

458

V’SaWu’ ^шюиҐ

2. Що таке Україна?

(1-3) Україна — це земля, де живуть українці. Вона є всюди там, де гомонить наша рідна українська мова й пісня, всюди там, де люди пам’ятають про спільну минулу долю й недолю, всюди там, де люди бережуть давній український звичай, всюди там, де люди хочуть свобідного українського життя.

(4-8) Україна це великий, багатий і славний колись край. Широко й далеко простягся він — на тисячі дві верстов вздовж, близько однієї — впоперек. Від швидкої річки Попраду і болотяного Вепру простягається Україна по далекий, рудими степами оточений Каспій, від гарячого уго|іського низу й лісових верхів Карпат аж поза рибний Дін, від темних борів Біловезької Пуїці аж по вічно кригою скутий Кавказ, від бездонних боліт Полісся до сонячних берегів Чорного mojm.

(9-21) Багато-багато в Україні земель, міст, містечок, сіл. Є в Карпатських горах згорена Лемкі-вщина, бідна Бойківщина і бадьора Гуцульщина; є під Карпатами багате на сіль і нафту Підгір’я, де лежать старі українські княжі міста Перемишль і Галич; є Розточчя зі славним Львовом, нсіцасна Хо-лміцина з Холмом; с лісове Підлясся з міцним Берестом, є болотяне Полісся з Пинськом і Мозирем; с стара Волинь з Володимиром і Кременцем, Луцьком і Житомиром; є родюче Поділля з Тернополем, Кам’янцем і Могнлевом; є багата на садовину Бесарабія; е вкрита старими городищами й могилами Київщина з золотоверхим Києвом, гетьманським Чигирином та святою кожному з нас Тарасовою могилою коло Канева; с Чернігівщина, Полтавщина й Харківщина з безліччю давніх козацьких міст; є Донеччина з великими шахтами вугля й заліза; є Слобожанщина, що сягла аж за Дін під Курськ та Воронеж; є давня запорізька земля у Херсонщині, Катеринославшині й Тав]ЯЇ, де на місцях давньої Запорізької Січі «мудрий німець картопельку садить», а над морем розсілись міста Одеса, Миколаїв, Херсон, Таганрог, Ростов; с й татарський колись Крим і підкавказька козацька Кубанщина, Чорноморія й Ставіюпільщина.

(22-25) Хто перелічить ті міста, містечка, села, слободи, хутори! Хто про них усіх докладно розкаже! Грубезної книги на це треба й не одної! Велика Україна, у півтора рази більше Німеччини або Франції, на третину більше Англії. Та й куди багатша! Було б де розжитись на славу, і дивувався б цілий світ, як то щасливо живеться українському народові.

(26-32) Правда! Та й тепер дивується весь світ, але лиш українській неволі, українським злидням! Бо сидить український народ на ланах родючих, на багатствах великих, над величними суднохідними ріками й морями, над великими торгівельними шляхами. Та й що йому з того? Від віків різні чужинці пасуться його потом і кров’ю, його хлібом, худобою, Й01-0 лісом і пасікою, його вугіллям і залізом. А український на]Х>д останню, кров’ю прикипілу сорочку для них з плеча здіймає, останню ложку страви їм віддає, сам з голоду й холоду гине або йде в далеку чужину шукати долі: в Канаду, Бразилію, Сибір, Туркестан.

{Зі статті С Рудницького «Чому ми хочемо самостійної України» (1916 р.)

1689. За стильовими ознаками тексте А художнім Б розмовним В на> ково-поцу мярним Г публіцистичним

1690. За типом мовлення текст є А описом Б розповіддю В роздумом

Г поеднанням кількох типів

1691. Україна, за текстом, простягається А від Дніпра до Кавказу Б від Попраду і Вепру до Каспію В від Сяну до Дону Г від Дністра до Дніпра

459

1692. Речення «А український народ останню, кров’ю прикипілу сорочку для них з плеча здіймає, останню ложку страви їм віддає, сам з голоду й холоду гине або йде в далеку чужину шукати долі: в Канаду, Бразилію, Сибір, Туркестан» виконує роль А елементу розвитку дії Б кульмінації В розв’язки Г епілогу

АН

1693. Про які історичні українські землі не згадано в тексті? А Лемківщина Б Слобожанщина В Таврія Г Брацлавщина

1694. Які землі входили до Запорізької Січі?

А Херсонщина, Катеринославщина й Таврія Б Кубанщина, Ставропільщина та Чорноморія В Донеччина, Луганщина та Черкащина Г Чернігівщина, Полтавщина та Харківщина

1695. Що С. Рудницький називає Україною?

А Україна — це територія, окреслена відповідними географ’ и и на карті

Б Україна — це Малоросія, частина Росії

В Україна — це земля, на якій живе український народ зі своєю мовою, культурою та традиціями

Г Україна — це простір, відмежований кордон від інших держав

1696. Чим українці дивують світ найбільше?

А незліченними природними багатствами Б своїм мистецтвом співу В працьовитими людьми Г своїми злиднями

3. Більший за самого себе1

(1-8) Немає речей менш знаних, ніж речі загальновідомі. Шедеври світової літератури дістали привілей бути в усіх на вустах, навіть не доходячи до серця. Кому не відомо, що таке <<Дон Кіхот» і хто такий завзятий гідальго Дон Кіхот Ламанчський? Перший-ліпший школяр достеменно з’ясує, що великий Сервантес створив нищівну пародію на відірвані від життя рицарські романи, а в Рицареві Сумного Образу висміяв людину, яка втратила чуття реальності і силкується повернути назад колесо історії. Відтак вона заслуговує чималої зневаги, і випадають їй іупі й синці, а зовсім не пироги й млинці. Як казав у романі той вельми обдарований чуттям реальності корчмар: «Не такий я дурний, щоб у мандрівні рицарі шитися. Я ж таки бачу, що тепер інший світ настав».

(9-11) Мовляли, що Дон Кіхот пізно народився, утрапив не в свою добу. Однак в усі часи не підупадала мудрість: «Нема дурних», а тому в усі часи Дон Кіхоти й були Дон Кіхотами. І що цікаво: що мізерніший траплявся читач, то сердечніше він потішався над Дон Кіхотом.

(12-14) А Байрон чомусь не сміявся: «З усіх повістей це найпечальніша…». А Гайне з дитинства плакав, коли читав, як переміг Дон Кіхота мерзенний цирульник, і в зрілому віці «на фатальних роздоріжжях» свого життя прикликав образ «худорлявого рицаря».

(15-18) Ідея Дон Кіхота не належить добі Сервамтеса, вона загальнолюдська, вічна ідея. Певно. Дон Кіхог визрівав ще з тих незнаних, загублених у темряві праісторії часів, коли малосила людина

1 Зразок тексту ЗНО 2010 р. {пробне тестування). 460

вперше, може, невміло, але чесно стала супроти тріумфу неправди, — і не скінчиться він доти, доки не затреться відмінність між добром і злом.

(19-25) Дон Кіхот продовжувався в незліченних «диваках», у химерниках та «ідіотах» усіх літератур світу. Більше того, Дон Кіхот продовжується в усе нових і нових поколіннях, які до нього звертаються. І все, пережите людством під знаком Дон Кіхота, стає Дон Кіхслгом — увіходить у зміст його образу — для наступних поколінь. І тому сказане про Дон Кіхота Байроном або Достоєвським, Гайне або Ейнштейном сьогодні для нас є не менш важливим, ніж сказане Сервантесом, а життя багатьох «мудрих безумців» має до вічної ідеї Дон Кіхота не менший стосунок, ніж образ самого завзятого гі-дальго.

(26-29) Хіба ие Дон Кіхотами були ті незліченні в світовій історії, котрі ставили свою честь і славу своєї землі вище за добробут і саме життя? Дон Кіхотоанм сучасникам його чуття честі і слави здавалися смішними, але ж були на шляхах людства епохи, кали честь і слава надихали людей на неймовірні звершення, на необжиті висоти благородства. «Шукаючи собі честі, а князеві слави.

(30-32) Недарма Тарас Шевченко, який так гостро переймався козацькою славою — не останньою серед слав людської історії, — вбачав трагедію в тому, що нащадки козаків забули, що таке слава, самопожертва.

(33-39) Відомо, що Дон Кіхот був улюбленою книгою Ейнштейна протягом його життя, що друзі вважали його Дон Кіхотом і він сам собі в цьому зізнавався… Ключем для розуміння цієї, на перший погляд, парадоксальної спорідненості можуть бути Ейнштейнові слова: «Моральні якості видатної людини мають більше значення, ніж суто інтелектуальні досягнення». Моральні цінності — це було найголовніше для Ейнштейна, поза ними все втрачало свій сенс і свою привабливість, поза ними життя не мало радості. А то вже і є донкіхотство. 1 скільки зворушливих прикладів такого донкіхотства явило Ейнштейнове життя!

(40-46) Однак слорідненість Ейнштейна з Дон Кіхотом не вичерпується етичним максималізмом, адже й науковими відкриттями Ейнштейн зобов’язаний своєму… донкіхотству! Саме в єдиній теорії поля колеги вбачали ознаку його донкіхотства. Часом треба бути легковірним, щоб дійти до серйозного; слід вирват ися з обіймів «нормального» мислення, шоб мислити розумно. Не випадково Ейнштейн уважав найбільш науковою якістю людського мислення… фантазію. Так само і Дон Кіхот, який дивовижно не бачив і не розумів того, що бачили й розуміли всі, осягнув натомість щось незмірно більше, важливіше й триваліше, що хвилюватиме й надихатимс людство довіку.

(47-49) А заразом усе це й дало право Достоєвському сказати: «Якби скінчилася земля, і спитали б там десь людей: «Чи ви зрозуміли ваше життя на землі і який про нього зробили висновок?» — то людина могла б мовчки подати «Дон Кіхота».

(За І Дзюбою)

1697. Слово, виділене в реченні «Перший-ліпший школяр достеменно з’ясує, що великий Сервантес створив нищівну пародію на відірвані від життя рицарські романи», означає А гостро сатиричний художній таір, якому властива історична конкретність АГ

Б твір, який перебільшено комічно наслідує якогось автора або літературний напрям Б Q

В великий, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події В =

певної епохи Г|_

Г твір, у якому широко зображені історичні події, поставлено загальнолюдські проблеми

1698. Фразеологізм доходити до серця, ужитий у реченні «Шедеври світової літератури дістали вілей бути в усіх на вустах, навіть не доходячи до серця», розкрито в рядку А відчувати душевний неспокій Б усвідомлювати значення чого-небудь В ставати чиїмсь надбанням, діставатися комусь Г боляче вражати, зачіпати когось

при-

461

1699. Виділені слова є метафорями, окрім

А А Гайне… в зрілому віці «на фатальних роздоріжжях» свого життя прикликав образ А|~~] «худорлявого ри царя». Б [" ]

Б Моральні цінності це було найголовніше для Ейнштейна, поза ними все втрачало В[^ свій сенс. rL_J

В Честь і слава надихали людей на неймовірні звершення, на необжиті висоти благородства.

Г Часом… слід вирватися з обіймів «нормального» мислення, щоб мислити розумно.

1700. Вислів «Однак в усі часи не підупадала мудрість: «Нема дурних», а тому в усі часи Дон ти й були Дон Кіхотами» є в тексті А тезою, справедливість якої доводить автор Б тезою, яку автор спростовує В арі у ментом, що спростовує анкладену думку Г аріументом на користь висунутої тези

Кіхо-

1701. Аргумент «Науковими відкриттями Ейнштейн зобов’язаний своєму… донкіхотству!» підтверджено прикладом

А Саме в єдиній теорії поля колеги вбачали ознаку йогодонкіхотства.

Б Не випадково Ейнштейн вважав найбільш науковою якістю людського мислення фантазію.

В Слід вирватися з обіймів «нормального» мислення, щоб мислити розумно.

Г Дон Кіхот… осягнув натомість щось незмірно більше, важливіше і триваліше.

в{_

1702. Донкіхотством не можна вважати готовність

А незважаючи на слабосилість, ставати супроти тріумфу неправди Б віддавати перевагу моральним цінностям, поза якими все втрачає свій сенс В ставити свою честь і славу вище за добробут і саме життя Г не втрачати чуття реальності й отримувати від життя пироги й млинці

1703. У заголовку «Більший за самого себе» відображено думку А Немає речей менш знаних, ніж речі загальновідомі.

Б Моральні якості видатної’ людини мають більше значення, ніж суто інтелектуальні досягнення.

В Шедеври світової літератури дістали привілей бути в усіх на вустах, навіть не доходячи до серця.

Г і що цікаво: чим мізерніший траплявся читач, тим сердечніше він потішався над Дон Кіхотом.

1704. Ознаки стилю, характерні для тексту, подано в рядку

А уживання термінів, спеціальної фразеології, логічність, точність, обгрунтованість викладу

Б повтори, пристрасність викладу (захоплення), наявність окличних речень, питань, у живання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, фразеолог ізмів В широке уживання побутової лексики, емоційно забарвлених і просторічних слів, неповних речень

Г переважання стилістично нейтральних мовних засобів, уживання канцелярської лексики, відсутність емоційно забарвлених слів, гранично точний виклад

462

4. Феномен Агат ані ела Кримського

(і-7) Хто він був, цей великий чоловік? Чим він особливий у цьому світі? Цей кволий тілом чоловік ніби прийшов до нас із тих міфічних часів, коли жили на землі велетні. Поезія оригінальна переплітається з поезією перекладною (переклади великих, світової слави поетів); оригінальні оповідання; перший в українській літературі філософський роман («Андрій Лиговський»); глибока зацікавленість в орієнтальній та уіфаїнській філології та історії. Під його егідою виходив найкращий російсько-український словник; сотні статей, томи наукових розвідок… «Незвичайна повва», — сказав про Ага-тангела Кримського Іван Франко.

(8-і 2) Біографія Кримського складна. 1 трагічним був кінець життя — його, академіка, знаного у багатьох країнах, на початку другої світової війни вивозять з України в ешелоні заарештованих на схід, а в 1942 ропі він помирає десь у Казахстані, там і ховають його в братській ямі. Лишилося жити те, що він написав. Бо мав у серці те, як казала його приятелька, в котру він був безнадійно закоханий, Леся Українка, мав «у серці те, що не вмирає»

(13-16) Цей чоловік знав близько шістдесяти мов, був одним із найбільших світових учених з орієнталістики. Свої сходознавчі праці писав українською мовою, був патріотом. Належав до гурту наших енциклопедистів, які з’явилися в кінці XIX — на початку XX століть і до яких належали Іван «Іранко, Борис Грінченко, Михайло Грушевський, Осип Маковей, Гнат Хоткевич.

(17-20) 3 одного боку, Кримський — академічний вчений, з іншого — екзотичний поет, чиї’ вірші призначені для людей з тонкою душеаною організацією. Ті вірші такі тенд’пм і, як пелюстки, що от-от мають зав’янути. Проте залишилися жити. «Пальмове гілля» виходила частинами — у 1901 році, 1908 та 1922.

(21-33) Агатангел Кримський — інтелігент двадцятого століття, століття напруженого, динамічного, нервового. Це відбилося на його поезії, на його прозі. У ньому бореться поет і вчений. Перемагає останній. Закінчив інститут східних мов та Московський університет. Тридцятилітнім він уже професор. Поліглот, світовий учений. «Дивне діло та філософія, -— писав він, — ніколи ніяка наука ие могла заволодіти цілою моєю істотою так сильно, як вона; філософія тая має якусь таку силу, що може поглинути геть усю натуру людини і не полишити місця нічому іншому». Самий лише перелік його праць зайняв би не один десяток сторінок. Тут дослідження зі східної історії, філософії та етнографії, з історії мусульманства, ісламу, тритомна «Арвбська література в нормах і зразках», віршовані українські переклади з арабської лірики, двотомна «історія Туреччини та її літератури» та багато ін. Кримський — автор праць з української фольклористики, етнографії, дослідник староруської та слов’янських мов. Він був членом багатьох наукових товариств — українських та чужоземних. Після 1918 року він працює в Українській Академії наук, очолює арабо-іранську кафедру, працює неодмінним секретарем Академії наук.

(34-35) У праці минуло все його нелегке життя — првці, по-справжньому подвижницькій. Тільки у праці він бачив сенс свого життя, тільки праця давала йому справжній життєвий спокій і злагоду.

(36-43) 3 портрета дивиться на нас Агатангел Кримський: вишукане інтелігентне обличчя, короткозорі очі, що хоавютьсл за окулярами з малими скельцями. Ці очі прочитали за свій вік безліч сторінок на безліку мов. вони прозирани століття, культурне життя живих і мертвих народів. Це очі ніжного і тонкого поета, котрий умів так захоплено дивитися на світ і природу. Ось він, незвичайний Сру-дит-вчениЙ, добрий прозаїк та блискучий перекладач, стоїть перед нами сьогодні, і ми не можемо не бути вдячними за те, що він у нашій культурі був, що ніколи не забував він, блукаючи по нетрях культур давекочужоземних, і свою скромну батьківщину, бо він цю батьківщину любив, бо задля її слави пряцював, бо задля неї сняи своєї не шкодував.

(За В. Шевчуком)

463

1705. За стильовими ознаками текст є А роімовним Б публіцистичним В науково-популярним Г художнім

1706. Стильові ознаки тексту подано в рядку

А уживання термінів, спеціальної фразеології, логічність, точність, обгрунтованість викладу

Б повтори, пристрасність викладу (захоплення), наявність окличних речень, питань, уживання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, фразеологізмів

В широке вживання побутової лексики, емоційно забарвлених і просторічних слів, неповних речень

Г переважання стилістично нейтральних мовних засобів, уживання канцелярської лексики, відсутність емоційно забарвлених слів, гранично точний виклад

1707. Іван Франко сказав про Агатангела Кримського, що

А він «інтелігент двадцятого століття»

Б «цей кволий тілом чоловік ніби прийшов до нас із тих міфічних часів, коли жили на землі велетні»

В він мав «у серці те, що не вмирає»

Г вій є «незвичайною появою»

1708. Аргументом до думки про те, що Агатангел Кримський «ніби прийшов до нас із тих міфічних часів, коли жили на землі велетні», можна вважати всі судження, ОКРІМ А «Поезія оригінальна переплітається з поезією перекладною (переклади великих, світової слави поетів); оригінальні оповіданив; перший в українській літературі філософський роман («Андрій Литовський»): глибока зацікавленість в орієнтальній та українській філології та історії».

Б «Під його егідою виходив найкращий російсько-український словник; сотні статей, томи наукових розвідок».

В «Цей чоловік знав близько шістдесяти мов, був одним із найбільших світових учених з орієнталістики».

Г «З портрета дивиться ня нас Агатангел Кримський: вишукане інтелігентне обличчя, короткозорі очі, що ховаються за окулярами з малими скельцями»

1709. Синонімом до слова «орієнталістика» (рядок і 4) є А сходознавство Б мовознавство В китаїстика Г гебраїстика

1710. Засобом міжфразового зв’язку речень «Агатангел Кримський — інтелігент овиОцятого століття, століття напруженого, динамічного, нервового. Це відбилося на його поезії, на його прозі» (рядки 2 І-22) є А сполучник Б займенники В повтор

Г синтаксичний паралелізм речень

464

1711. Відповідно до тексту, Агатангел Кримський належав до гурту українських енциклопедистів, у який аходили усі, ОКРІМ А Бориса Грінченка Б Михайла Грушевського В Осина Маковея Г Лесі Українки

1712. Основну думку автора висловлено в рядку А «Під його егідою виходив найкращий російсько-український словник; сотні статей,

томи наукових розвідок…» (рядок 1-?).

Б «Самий лише перелік його праць зайняв би не один десяток сторінок» (рядок 20-32).

В «У пращ ми куле все його нелегке життя — праці, по-справжньому подвижницькій»

(рядок 33-34).

Г «Ось він, незвичайний ерудит-вчений, добрий прозаїк та блискучий перекладач, стоїть перед нами сьогодні, і ми не можемо не бути вдячними за те, що він у нашій культурі був, що ніколи не забував він, блукаючи по нетрях культур далекочужоземних, і свою скромну батьківщину, бо він цю батьківщину любив, бо задля її слави працював, бо задля неї сили своєї не шкодував» (рядок 35-42).

5. Киршю-МсфолГівське братство

(1-16) Кирило-Мефодіївське братство (або Слов’янське товариство святих Кирила й Мефодія, як назнаали його самі учасники, що носили перстені із зображенням св. Кирила й Мефодія — своєрідний символ і розпізнававьний знак) — таємна політична антицаристська організація. Вона виникла у Києві в середовищі національно свідомої української інтелігенції у грудні 1845 — січні 1846 рр. і проіснувала до березня 1847 року. Попередником товариства був київський гурток 1843-1845 рр.. до якого входили П. Куліш, О. Навроцький, О. Маркевич. Д. Пильчикон, В. Білозерський, М. Гулак, М. Костомаров, М. Савич та ін. Саме ж утворення братства припадає фактично на початок 1846 року. П. Куліш на той час працював уже в Петербурзі, Т. Шевченко теж перебував там, отже, обидва лише епізодично могли відвідувати зібрання, хоча вплив їх був значним. Ядро братства складали вчені, випускники київського університету, його професор, викладачі інших навчальних закладів міст України, за фахом юристи, історики, філологи — українська національна еліта. Серед учасників були і тодішні студенти — О-Тулуб (в майбутньому дід письменниці 3. Тулуб, репресованої в станінські часи), 1. Посада, Г. Андрузький. Разом па початку 1847 року число братчиків, можливо, наближалося до ста. Можна припустити, що більшість з того числа була просто прихильною до ідей братства. Та й, за даними слідства 184? року, основу організації на кінець 1846 року складало 12 осіб. Контакти ж учасників братства були досить широкими—у Чехії, Литві, Польщі, Білорусії, Росії.

(17-23) Кирило-мефодіївців об’єднувала любов до України, її історії, мрії про самостійне держа-ане існування кожного слов’янського народу на засадах парламентаризму, про слов’янську федерацію як рівноправне спілкування незалежних держав. Освіченість і християнська мораль були основою уявлень кирняо-мефодіївців про майбутній лад. Програмні положення товариства викладені у документах «Книга буття українського народу» («Закон Божий»), автором якої був М. Костомаров, «Статут Слов’янського товариства св. Кирняа і Мефодія», що мав записку-повснення, написану А. Ьілозерсь-ким, відозви «Брати українці», «Братья великороссияне и поляки».

(24-30) За доносом студента О. Петрова члени братства були арештовані й відправлені до Петербурга. М. Костомарова арештували в Києві в його помешканні. І Іри цьому М. Юзефович, тоді помічник попечителя Київського учбового округу, «любитель украинской стариньї», як себе називав, прийшов до Костомарова за декілька хвилин до появи жандармів і запропонував переховати папери. Схвняьованмй Костомаров віддав йому документи, і Юзефович на очах у Костомарова тут же вручив їх жандармам. Цей провокатор пізніше ще двічі був причетний до тяжких ударів по українству в XIX столітті — у 1863 та 1876 роках.

465

ЗО* Біла/ька О. Укр, мова. Комплексна підготовка ло ЗНО

(31-38) Шевченка крештували при перевозі через Дніпро, Куліша та Білозерського — під Варшавою, Гулака — в Петербурзі. Документи слідчої справи складали І9 томів. Особливо крамольним вважався рукопис «Закону Божого», що складався із І09 пунктів, у яких зафіксовано було уроки історії України у зв’язках із загальною історією людства на принципах християнської моралі, високої ду-хоаності. Мова йшлв, зокрема, і про найтрагічніші сторінки української історії — знищення козацтва і! Запорізької Січі, поділ України між Польщею і Росісю у XVII столітті- А одна з причин нашої національної трагедії сформульована так: Україна «потрапила у неволю, бо вона по своїй простоті не пізнала, що там був цар московський, а цар московський усе рівно, що ідол і мучитель».

(39-43) Кирило-мефодіївці були покарані без суду. Розгромом Кирняо-Мефоліївського братства завдано було тяжкого удару по українському рухові, вирвано на довгий час найкращі патріотичні сили, мислячих людей — цвіт, розум нації. Але ідеї братства відіграли значну роль у розвитку української’ та загальноєвропейської політичної думки, ті ідеї стали підвалинами наступного національного відродження.

(З «Літературознавчого оюеника-доеідкика»)

1713. За стильовими ознаками текст є

А розмовним

Б публіцистичним

В науково-популярним

Г художнім

За типом мовлення текст є

А описом

Б розповіддю

В роздумом

Г поєднанням кількох типів Текст за жанром є

А репортажем

Б оповіданням

В есе

Г статтею

1716. Засобом міжфразового зв’язку речень «Кирипо-мефодіївціе об’єднувала любов до України, її історії, мрії про самостійне державне існування кожного слов’янського народу на засадах парламентаризму, про слов’янську федерацію як рівноправне спілкування незалежних держав. Освіченість і християнська мораль були основою уявлень кирило-мефодіївців про майбутній лад» (рядки 17-23) с А займенник Б сполучник В повтор свів Г синоніми

1717. У тексті немає мікротеми

А Виникнення Кирило-Мефодіївського братства Б Любов до України В Арешт братчиків

Г Тарас Шевченко —- активний діяч Кирило-Мефодіївського братства

1718. «Особливо крамольним» слідство визнало програмний документ братчиків А «Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія»

Б «Брати українці»

В «Закон Божий»

Г «Братья вєликороссияне и поляки»

466

1719. Іменник федерація (рядок 18) у цьому тексті НЕ можна замінити синонімом

А об’єднання

Б союз

В співдружність

Г коаліція

1720. Основну думку автора висловлено в рядку

А «Але ідеї братства відіграли значну роль у розвитку української’ та загальноєвропейської А політичної думки, ті ідеї стали підвалинами наступного національного відродження». Б

Б «Розгромом Кирняо-Мефодіївського братства завдано було тяжкого удару по україн- В ському рухові, вирвано на довгий час найкращі патріотичні сили, мислячих людей — г цвіт, розум нації».

В «За доносом студента О. Петрова члени брвтства були арештовані й відправлені до 1 Іе-гсрбурга. М Костомкрова арештували в Києві в його помешканні».

Г «Освіченість і християнська мораль були основою уявлень кирняо-мефодіївців про майбутній лад».

6. Наша державна мова — українська

(1-4) Доля України, її майбутнє залежить сьогодні насамперед від послідовності та рішучості у проведенні всього комплексу заходів, спрямованих на формування підвалин лоліетнічної, але власне української держави. Іншими словами, щоб подолати негативні наслідки багатовікової бездержавності, потрібно не лише критикувати її, а й творити власну ідеологію державного будівництва.

(5-9). Визначення Конституцією України державності української мови, на превеликий жаль, не розв’язує проблеми. Повторюється ситуація минулого: коли найважливіші засади державотворення дуже пишно декларуються в Конституції і надалі залишаються «паперовими» правилами, а суспільно-громадське життя будується за принципами «тролейбусного мислення» з його критеріями, жаргоном, оцінкою.

(10-22) Оскільки нашу мову багато десятиліть нищили на державному рівні, то і про її відродження мас подбати насамперед держава. Такий підхід мас історичне коріння. Відомо, що виникнення Запорізької Січі спричинило створення системи захисту нашої віри, культури, освіти та мови. Могутній поштовх для розвитку отримала народна мова за часів Гетьманщини. Але подальша доля нашої культури на своїй землі склалася трагічно: «велика руїна» держави зумовила руйнацію й української мови. Історія імперського правління переконливо довела: коли мова будь-якого народу витісняється зі сфери державного функціонування, то вона відразу ж починає витіснятись зі сфери виробництва, освіти, науки, мистецтва та міжетнічного спілкування, а відтак — і з сім’ї. А в кінцевому підсумку — із людської свідомості. Ми магмо нині українську національну державу без чітко викарбуваних національних ознак, без загальновизнаної й повсюдно утвердженої державної мови. Україна нагадує підранка, якому до повного одужання ще не раз доведеться перетерпіти веяикий біль, і це треба добре зрозуміти. Бо якщо вже нас ударили ножем, то хіба можна витягнути його з тіла безболісно? Відомо, що будь-яке оперативне лікування є болісним, але це —лікування. Іншого виходу немає. Тільки такий шлях веде до одужання.

(23-30) У мовній справі треба здійснити рішучу «операцію», як цс зробили свого часу ізраїльтяни, французи, німці… Це аж ніяк не означає ущемлення прав народів, які живуть поряд з нами. Нехай зберігають свіно самобутність, привабливість у межах своїх громад, шкіл, родин, а в державній сфері виявляють таку саму законослухняність, як і титульне населення України. До речі, саме так поводяться некорінні народи в усіх країнах світу. Скажімо, українська діаспора в Росії не меншв, ніж російська в Україні. Українці там не мають своїх шкіл, газет, радіо, телебачення. Та ніхто не чув, щоб вони порушували лизання про державність української моан в Російській Федерації, зневажали державну російську мову.

(31 41) Досить безсоромно фарисействували з приводу двомовності в Україні. Двомовність у деяких країнах пояснюється тим, що до їх складу ввійшли певні кантони, провінції, регіони разом зі своєю землею і своєю мовою. А Україна створена лише за рахунок своїх земень, вона ні від кого нічого

467

не забирала. Навпаки, частина наших земель належить нині Росії, Білорусії, Польщі та іншим сусідам. Тому єдиною держалною мовою с мова корінної нації, яка створила нашу державу і дала їй назву -Україна. Природно, що в межах своєї спільноти люди можуть спілкуватися найбільш прийнятною для них мовою, можуть створювати свої’ школи, клуби, товариства. Але при цьому вони не мають права принижувати права громадян інших національностей, повинні свято поважати загальнодержавну українську мову, яка об’єднує всіх громадян України, с зрозумілою для всіх і є офіційною мовою всіх державних установ. Це — найвищий вияв демократії. З етичної точки зору порушувати нині питання про двомовність в У країні — аморально.

(42-49) Час, зрештою, перестати збиткуватися з української мови. Мовне каліцтво заполонило наші телеекрани. Назвіть хоча б один канал, що працює тільки державною мовою, пропагує українську культуру, літературну мову. А якщо вже іде програма новин українською мовою, то часто після того, як про них сповістили на інших каналах російською. Безневинний прийом, але ефективний. Чому, коли українець жартує, він обов’язково мусить розмовляти суржиком? Хто штампує нам «братців-кроликів», «вірок сердю-чок», «шоу самотнього холостяка» та інше хохляцтво? Ні з українським народом, ні з російським ці явища нічого спільного не мають. Чому наша молодь не спроможна на справжні українські жарти на арені клубів веселих і кмітливих? Бо мовою їхнього навчання та спілкування був і залишається суржик.

(50-51) Задумайтеся, чому деякі росіяни, проживши в Україні 30-50 років, так і не оволоділи українською? Бо принципово не хочуть.

(52-54) Немає мов кращих чи гірших. Усі мовн неповторні й специфічні. Немає сфед них «провінційних», «хуторянських», «сільських» і «міських». Але є мова держави, яку треба поважати, оберігати й захищати. Нині, як ніколи, потрібен захист української мови як державної.

(Петро Таланчук академік АПН України)

1721. За стильовими ознаками текст є А розмовним Б публіцистичним В науково-популярним Г художнім

1722. Стильові ознаки тексту подано в рядку

А уживання термінів, спеціальної фразеології, логічність, точність, обгрунтованість викладу

Б повтори, пристрасність викладу (захоплення), наявність окличних речень, питань, уживання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, фразеологізмів В широке вживання побутової лексики, емоційно забарвлених і просторічних слів, неповних речень

Українська мова. Комплексна підготовка до ЗНО, 2015, Зовнішнє Незалежне Оцінювання