Г переважання стилістично нейтральних мовних засобів, уживання канцелярської лексики, відсутність емоційно забарвлених слів, гранично точний виклад

1723. Іронічно-глузлианй відтінок у значенні мас слово А двомовність (рядок 31)

Б каліцтво (рядок 42)

В хохляцтво (рядок 47)

Г суржик (рядок 49)

1724. Речення «Доля України, її майбутнє залежить сьогодні насамперед від послідовності та рішучості у проведенні всього комплексу заходів, спрямованих на формування підвалин поліетнічної, але власне української держави» (рядки 1-4) с

А тезою aQ

Б гемою БІ

В аргументом ВІ _

Г контраргументом гП

468

1725. У реченні «Україна нагадує підранка, якому до повного одужання ще не раз доведеться перете

рпіти великий біль» (рядки 19-20) використано

А порівняння

Б гіперболу

В персоніфікацію

Г метафору

1726. Синонімом до слова титульний (рядок 26) у тексті є слово

А український

Б міський

В державний

Г корінний

1727. У назві тексту вислоалено

А тему

Б ідею

В тезу

Г аргумент

1728, Основну думку автора висловлено в рядках

А 5-10

Б 42-49

В 50-51

Г 52-54

7. Кий

(1-9) Леїендами оповитий початок історії кожного народу. Давні русичі не с винятком. Літописець XI ст., прагнучи з’ясувати, «звідки пішла Руська земля» і «хто в Києві став першим княжити», пише: «То бую три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. і сидів Кий на горі, де нині узвіз Борнчів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься ІЦекавицею, а Хорив на третій горі, од чого й прозвалася вона Хсривицею. Зробили вони городок на честь брата їх найстаршого, назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони звірину. Були ж вони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами, інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому казали: “На перевіз на Київ”».

(10-13) 3 тим, що Кий був простим перевізником, літописець не згоден і підтверджує його князівське походження так: «Коли б Кий був перевізником, то не ходив би він до Царгорода. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря: а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од цесара…

(І4-17) А коли він вертався назад, прийшов до Дунаю і вподобав місце, і поставив городок невеликий, і хотів сісти з родом своїм. Та не дали йому ті, шо жняи поблизу. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий же повернувся у свій город Київ. Тут він і скончав живоття своє. 1 два брати його, Щек і Хорив, і сестра їх Либідь тут скончалися».

(18-23) Оце і все, що літописець, якого зазвичай ототожнюють із монахом Києво-Печерського монастиря Нестором, зміг довідатися про засновника столиці давньоруської держави. Його розповідь сповнена виразних рис народного переказу: три брати й сестра — типові фольклорні персонажі. Тому багато вчених ставилися до історичності князя Кня скептично. Нині провідні дослідники вважають його історичною особою — військовим ватажком, вождем-князем полян (в іноземних джерелах вони відомі як анти).

(24-28) Його біоірафія відтворюється в загальних рисах цілком переконливо. Народився він на початку VI ст. у знатній полянській сім’ї. Тоді наддніпрянські слов’яни вже знали спадкове правління. Відомо, що одного з антських (полянських) князів IV ст. звали Божем (Вусом). Візантійські автори на

469

водять імена й інших знатних антів, сучасників Кия, наприклад, гордого Мезаміра, посла, убитого аварами.

(29-35) Молодість Кия припала на період напруженої боротьби між полянами й Візантією на Дунаї. Слов’яни активно освоювали придунайські землі, спустілі після падіння держави пара гунів Атгі-ли, чому намагалася перешкодити Візантія. На початку 30-х років VI ст. на Дунаї розгорілася багатолітня війна між слов’янами та військом імператора Юстиніана. На південь по Дніпру з лісових областей Східної Європи спускалися численні дружини різних слов’янських племен. Це зміцнювало стратегічне значення гір, розташованих біля місця впадіння у Дніпро його головної притоки Десни. Тут, край переправи, здавна йшла жвава торгівля.

(36-41) Для нового міста було обрано важкодоступний останець плато. Нині це місце відоме як Замкова гора над Подолом. Повз неї з плато, де був могильник із капищем, а пізніше виросли князівські палати й Десятинна церква, проходив узвіз на Поділ до річки Почайни, у гавань якої заходили човни, що пропливали по Дніпру. Спорудження укріпленого городища забезпечувало Кию контроль над судноплавством і переправою. Перевіз через Дніпро справді був «Київ», оскільки володів ним Кий, але перевізником він, звичайно, не був.

(42-47) Завершивши спорудження «града». Кий разом з іншими слов’янськими вождями рушив на Дунай. Серед полянських послів у Константинополі він, імовірно, був присутній при мирних переговорах із Юстинїаном у 545 р. За умовами укладеної угоди, Візантія визнавала право антів на володіння лівобережжям Дунаю. Кий, прагнучи закріпитися в Подунав’ї заснував там городок Києвець. Проте гострий конфлікт із місцевим населенням зруйнував його плани і змусив князя вернутись у Київ, де він невдовзі й помер. Нащадки Кия досить довго утримували владу в заснованому ним «граді».

(За кн. «100 найвідоміиіихукраїнців»)

1729- За стильовими ознаками тексі є А розмовним Б публіцистичним В науково-популярним Г художнім

1730. За типом мовлення текст с А описом Б розповіддю В роздумом

Г поєднанням кількох типів

1731. Стильові ознаки тексту подвно в рядку А уживання термінів, спеціальної фразеології, логічність, точність, обгрунтованість викладу

Б повтори, пристрасність викладу (захоплення), наявність окличних речень, питань, уживання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, фразеологізмів В широке вживання побутової лексики, емоційно забарвнених і просторічних слів, неповних речень

Г переважання стилістично нейтральних мовних засобів, уживання канцелярської лексики, відсутність емоційно забарвлених слів, гранично точний виклад

1732. Слово «останець» (рядок 36) є А застарілим словом Б терміном з галузі геології В діалектизмом Г просторічним словом

470

У нвзві тексту висловлено

А тему

Б тезу

В ідею

Г аргумент

У тексті немає мікротеми

А одр) ження Кия

Б напружена боротьба між полянами й Візантією на Дунаї

В спорудження укріпленого городища

Г мирні переговори з Юстиніаном

Історизмом у тексті є слово

А столиця

Б торгівля

=

В плаю

Г капище

У тексті згадуються всі перелічені давні племена, ОКРІМ

Агунів

Б аварів

В полян

Г готів

8. Слово про художницю Аллу Горську

(1-2) Алла Горська була однією з найпомітніших постатей серед шістдесятників. На тлі так званого генетичного страху її мужність і безкомпромісність просто вражвни.

(3-4) Усе почалося на початку 1960-х років з клубу творчої молоді «Сучасник», який спочапо’ діяв без перешкод, можливо, тому, що не порушував національних проблем.

(5-6) Десь через рік-два «Сучасник» прокинувся до національного життя. І спричинила це Алла Горська. Хто ж вона така?!

(7-9) Алла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті в родини інтелігентів. Олександр Горський, батько Алли, стояв біля витоків радянського кінематографа. Він був директором Української республіканської художньої студії. Одеської, Ялтинської, Ленінградської кіностудій.

(10-13) У 1948 році Алла Горська закінчила Київську художню школу із золотою медаллю. Відразу ж вступила до Київського художнього інституту на факультет живопису. 1952 роху вийшла заміж за талановитого художника Віктора Зарецького. 1954 року в них народився син Олексій. У родині панувала нелика любов і побожне ставлення до мистецтва.

(14-18) У клубі «Сучасник» був започаткований «Другий український театр», режисером якого став Лесь Танюк, сценографом і художником костюмів була Алла Горська. За три роки театр підготував вистави: «Отак .загинув Гуска» Миколи Куліша, «Ніж у сонці» Івана Драча та «Правда і Кривда» Михайла Стельмаха. Однак усі ці спектаклі влада заборонила. Розгромили й клуб, розбили погруддя Миколи Куліша і викрали рукописи, історичної вартості документи…

(19-24 ) До закриття «Сучасника» спричинилося те, що там потай збирали матерівли про репресії 30-х років. Розповідав Лесь Танюк: «Роху 62-го чи 63-го ми дістались туди, до Биківнї, утрьох — Горська, Симоненко і я. Місце як місце, горби, трала, земля вгинається під ногами, пасуться кози, а на рівному місці посеред лісу хлопчаки грають у футбол. Василь: “А тн подивися, чим вони грають”. Хлопці гралися маленьким дитячим черепом, простріленим двічі… Алла відійшла, розплакалась, довго не могла говорити…»

(25-28) У 1964 році Алла разом з Опанасом Залнаакою та Людмилою Семикіною створили для Київського університету вітраж із виразною національною ідеєю. Каркас, на якому мало кріпитись скло, митці створили підкреслено грубим, ніби грати. Постать Тараса Шевченка, який за тими гратами пригортав Матір-Україну, доповнював текст

471

(29-30) Возвеличу малих отих рабів німих,

Я на сторожі коло них поставлю словО-

(31-32) Вітраж розбили, мало хто встиг його й побачити. Надто багато вогню, гиіву було в ньому… Горську та Семикіну виключили зі Спілки художників…

(33-35) Хрущовська «відлига» швидко скінчилася! Уже 1965 роху почалися перші арешти. Забрано Івана Свїтличного та Опанася Заливаху… За Аллою Горською стежили, проте вона продовжувала підгримувати своїх репресованих друзів, їхні родини.

(36) Аллу вбили 28 листопада 1970 роху.

(37-38) Чи було життя Алли Горської жертовним? Так, вона жертвувала своїм мистецтвом в ім’я любові до України, заради однодумців.

(ЗаЛОгневою)

1737. За стильовими ознаками текст є А розмовним

Б публіцистичним В науково-популярним Г художнім

1738. Стильові ознаки тексту подано в рядку

А переважання стилістично нейтральних мовних засобів, уживання канцелярської лексики, відсутність емоційно забарвлених слів, гранично точний виклад Б уживання термінів, спеціальної фразеології, логічність, точність, обірунтованість викладу

В повтори, пристрасність викладу (захоплення), наявність окличних речень, питань, уживання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, фразеологі-г змів

Г широке вживання побутової лексики, емоційно забарвлених і просторічних слів, неповних речень

1739. Засобом міжфразового зв’язку першого і другого речень є А сполучник

Б займенник В повтор Г синоніми

1740. У тексті згадані вистави «Другого українського театру», підготовлені за творами видатних їнських письменників

А Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, Михайла Старицького Б Івана Нечуя-Левицького, Марка Кропивницького, Лесі Українки В Дмитра Павничка, Івана Драча, Михайла Стельмаха Г Миколи Куліша, Івана Драча, Михайла Стельмаха

1741. 4omj Апла-Горська плакала в Биківні?

А тому шо влада закрила «Сучасник»

Б тому що діти трали у футбол простріленим двічі дитячим черепом В тому що розбили вітраж для Київського університету Г тому що почалися перші арешти

1742. Слово «відлига» (рядок 33) взято в тексті у лапки, тому шо

А це термін А

Б його вжито в іронічно-глузливому значенні Б

В це чужа мова В

Г це цитата Г

472

ЙЙЙЙ І ййпй

1743. Автор обвинувачує владу в смерті Алли Горської у реченні А «Вітраж розбили, мвло хто встиг його й побачити!»

Б «За А. тою Горською стежили, проте вона продовжувала підтримувати своїх реп

ресованих друзів, їхні родини»

В «Аллу вбили 28 листопада 1970 року»

Г «Так, вона жертвувала своїм мистецтвом в ім’я любоаі до України, заради одно

думців»

1744. Основну думху автора висловлено в рядках А 19-24 Б 25 28 В 33-35 Г37-38

9. Високий рінень українського живопису

(1—5) Коли я почав працювати над альбомом «Українське малярство останнього тисячоліття. Від Алімпія Печерського до Казимира Малевича», був зворушений: справді, нам є чим пишатися. Згадалися слова одного офіцера: «Ми військовики, наше покликання — захищати Вітчизну, а ми нічого не знаємо про Україну. Я не думав, пю це так серйозно — українське мистецтво». От цим альбомом ми й намагаємося розкрити маловідомі сторінки нашої культури.

(6-8) Українці впродовж кількох сотень раків були придворними живописцями імператорів і королів. Андрій Русин — у Польщі, Дмитро Левицький. Володимир Боровиковський, Іван Крамсь-кой, Ілля Рєпін — у Росії.

(9-14) У творах наших художників можна простежити всю західну стилістику Усе в нас було. Готика, імпресіонізм — і все високого рівня. Наші іконописці дуже вдало застосували принципи готичного живопису у своїх роботах. У них вони зображали і квіти, і гори, і їжу, — велика риба на фресці «Таємна вечеря», яку наш Андрій Русин намалював на замовлення короля Ягайла. В українських готичних іконах можна побачити й перетин з Босхом. Був у нас і ренесанс — у творах з’являється гармонія спокою, любов до симетрії, до прямих ліній — це початок XVI століття…

(15-23) Професіоналом найвищого гатунку був Тарас Шевченко. Коли працював етнографом у експедиціях, — справжній реаліст. Коли для себе, вільний і неперепбачуваний. Є в нього одна особливість — чистий сюрреалізм. 1 справді: гіпсова Венера зображена наче жива. Тільки потім помічаєш, що вона стоїть на постаменті. Й оцей непевний, поза межами часу інтер’єр, де невідомо на чому висить годинник без стріяок, і химерна дитннка, що розчиняється в просторі… Шевченко ніколи не був натуралістом, він завжди творив свої світи. Відомий його малюнок, де він іде оголений берегом Аральського мера. Та це ж Мерхурій, античний мандрівник у рембрантівському бареті, у римських поножах! А портрет Ускової з дитинкою — це ж чистий бідермаєр! Гармонія затищху, спокою, тиші. Й оця видовжена рука Ускової’, яка наче боронить дитину від зовнішнього ворожого світу.

(24-27) Як не згадати абстракціоніста Казимира Малевича. З великим пієтетом він ставився до українських селян: малював їх такими сильними людьми… А після 1929 року — безпорадними, бо зрозумів, що навіть т аких міцних богатирів більшовики змогли переламати- А який у нього відгук на Голодомор! Обвуглений селянин між закривавленим хрестом і закривавленим мечем!

(28-31) Наше народне мистецтво знали й цінували у світі саме як українське. Пікассо особливо любив фантастичних заїрів Марії Примачснко. А глибинна, схована орнаментальність Ганни Со-бачко-Шосглк, нашої народної футуристки… Гіперреалізм у картинах Катерини Бідокур — це проростання зерна, буяння квітів, квітуча земля.

(32-33) У мистецтві й культурі нині відаривається багато всього, зробленого українцями, і їхня сучасна творчість — зразки досягнень світового мистецтва

(За/І Горбачовим)

473

1745. За стильовими ознаками текст с А розмовним

Б публіцистичним В науково-популярним Г художнім

1746. За типом мовлення текст є А описом

Б розповіддю В роздумом

Г поєднанням кількох типів

1747. Виділені речення на початку рядків 6-8,9-14, 15-23,24-27,28-31 е А тезами

Б аргументами В контраргументами Г темами

БІГ

в;:

1748. Значення слова «бідермаєр» (рядок 22)

А стиль у німецькому мистецтві, перехідний від класицизму до романтизму Б путівник В пейзаж

Г урбаністичний пейзаж

1749. У назві тексту висловлено А тезу

Б тему В ідею

Г контраргумент

*□ б :

1750. У тексті згадано всіх перелічених народних художників, яких цінували за кордоном, ОКРІМ А Івана Сколоздри Б Ганни Собачко-Шостак В Катерини Білокур

Г Марії Примаченко ГІ І

1751. Автор нвзиває придворними живописцями всіх перелічених українських художників, ОКРІМ

А Бші Рєпїна а| |

Б Інана Айвазовського b[J

В Івана Крамського В [

Г Володимира Боровоковського І’ L

1752. Автор згадує в тексті відомого художника-абстракціоніста, українця за походженням А Пабло Пікассо Б Василя Кандінського В Казимира Малевича Г Марка Шагала

10. «Серед хвиль» 1. Айвазовського

(1-3) Світова слава прийшла до Івана Костянтиновича Айвазовського (Ованеса Айвазяна) напрочуд рано. 25-річного художника-мариніста і баталіста захоплено приймали в Петербурзі, Римі, Парижі, Лондоні, Амстердамі. В ЗО років Айвазовський був почесним членом петербурзької Академії мистецтв.

(4-9) Але 1848 р. він повернувся до рідної Феодосії і в 1880 р. заснував Феодосїйську картинну галерею. Іірожнв у Феодосії більш як піввіку, виїжджаючи рідко й неохоче. «Моя адреса завжди місто Феодосія», — писав художник в одному з листів. Утім, міг вирушити навіть за океан, як це зробив у 1892 р. (75-річним!), коли поїхав до Вашингтона і Нью-Йорка, де проходила виставка його тво-474

рів. Головним для нього була робота — картини. Переважна більшість із них — марини, пейзажі, ию зображують море.

(10-12) Айвазовський завжди був дуже працелюбний. Він прожив довге життя і до останнього дня працював, багато і з задоволенням. Серед створених ним картин (а їх приблизно 6 тисяч) е одна, можливо, найкраща «Серед хвиль».

(13-16) Художник намалював її в 1898 р., йому тоді минув 81 рік. А живописові було віддано (якщо почати відлік із вступу до петербурзької Академії мистецтв) 65 років. Очевидно, все це потрібно було для того, щоб у новій картині — незвично великій і взагалі багато в чому незвичній — досягти досконалості.

(17-22) 65 років Айвазовський писав бурі ((Дев’ятий вал», 1850; «Буря», 1872); вибухи, морські битви («Чесменський бій», 1848; «Облога Севастополя», 1859); вивержснна вулканів, місячні ночі («Місячна ніч у Гурзуфі», 1839); численні пейзажі Криму («Ялта», 1838); змальовував природу і побут України («Чумаки в степу вночі», 1855; «Весілля в Україні», 1891). На тлі цих романтичних феєрій картина «Серед хвиль» майже скромна: вузька смужка грозового неба і величезний простір, заповнений самими тільки хвилями бурхливого моря. Крізь хмари і крізь воду пробивається сонячний промінь.

(23-41) Усі картини Айвазовського створені в майстерні- «Серед хвняь» — не виняток. «Рухи живих стихій не вловимі для пензля: лисатн баискавку, порив вітру, сплеск хвиль неможливо з натури. Саме тому художник і має запам’ятати їх і цими випадковостями, так само, як і ефектами світла і тіней, обставляти свою картину», — казав художник. Отож захоплений глядач мав оцінити не тільки правильність у передаванні тих чи інших ефектів, а й їхнє компонування. Одне слово, зовсім як у житті, але все-таки краще, ніж у житті. Краще, бо Айвазовський був і залишився художником-романтиком. Він бачив море як ніхто до нього і ніхто після нього. Але ше яскравіше і чіткіше він бачив свою мрію, яху і відтворив на полотні. Заклики працювати з натури завжди викликали в нього подив і навіть певне роздратування: «Живописець, котрий лише копіює природу, стає її рабом, зв’язаним по руках і ногах. Людина, не обдарована пам’яттю, що зберігає враження живої’ природи, може бути чудовим копіювальником, живим фотографічним апаратом, але справжнім художником -ніколи». Безумовно, деяка вигаданість — не недолік картин Айвазовського. Це одне з його достоїнств. Картина «Серед хвиль» цього достоїнства позбавлена. Вона — чи не єдина — справляє враження не спогаду, не мрії, а істинної події. 1 річ навіть не в тім, що хвилі на передньому плані сягають майже натуральної величини. Можливо, вся могутність цієї картини, водночас елементарної і героїчної, у ЇЇ незвичній для Айвазовського нескладності, в майже (майже, бо все-таки шторм) цілковитій відмові від романтичних ефектів — ні кораблів, що розбиваються, ні людей, котрі хапаються за уламки щогли. Власне, про людей ніхто взагалі не згадує. Учасниками події є лише стихії — вітер, море і світло. А художник уже не просто свідок, а творець.

(42-47) У картині «Серед хвиль» Айвазовський дав повну свободу своїй здятиості вільно імпровізувати. Но довіряючи мінливій природі і відмовляючись рабськи копіювати її, художник зате сповна довірав самому собі: «Сюжет складається в мене в пам’яті, як сюжет вірша у поета. Зробивши ескіз на клаптику паперу, я починаю працювати і доти не відходжу від полотна, поки не висловлю на ньому все своїм пензлем. Ескіз олівцем на клаптиху паперу — план задуманої мною картини, я беруся за роботу і, так би мовити, всією душею віддаюся їй»

(48-50) Однак «Серед хвиль» — не вірш та ще й із сюжетом. Скоріше це — музичний твір, більше того — справжня живописна симфонія. Ця каргнна — найщиріша, найрозкутіша і найбільш вражаюча з-поміж створених Айвазовським шести тисяч.

(51-56) Через два роки, 1900-го, Айвазовського не стане. В його заповіті сказано: «Моє щире бажання, щоб будівля моєї картинної’ галереї в місті Феодосії з усіма картинами, статуями та іншими творами мистецтва, що є в цій галереї, становили цілковиту власність міста Феодосії, і в пам’ять про мене, Айвазовського, заповідаю (галерею) місту Феодосії, моєму рідному місту». Картина «Серед хвиль» також перебуває в нинішній Феодосійській картинній галереї ім. Айвазовського, прикрашаючи її головний (виставковий) зал.

(За кн. «100 найвідоміишх шедеврів України»)

475

1753. Іван Айвазовський, за текстом,був А мариністом і баталістом

Б пейзажистом і баталістом В анімвлістом і мариністом Г баталістом та натюрмористом

1754. Слово мариніст означає

А художник, який малює морські краєвиди Б художник, який малює пейзажі В художник, який малює битви Г художник, який малює натюрморти

1755. За типом мовлення текст є А описом

Б розповіддю В роздумом

Г поєднанням кількох типів

1756. Засобом міжфразового за’язку в першому і другому реченні є А повтори

Б сполучники В займенники Г контекстуальні синоніми

1757. Заголовок тексту виражає його А тему

Б проблему В тезу Г ідею

Українська мова. Комплексна підготовка до ЗНО, 2015, Зовнішнє Незалежне Оцінювання