СТИЛІСТИКА. РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ

§ 63. Стилі мовлення, їх основні ознаки, функції. Спілкування та мовлення. Поняття про текст

Стилі мовлення, їх основні ознаки, функції Стилістика — розділ мовознавства, що вивчає стилі мовлення.

Стиль — це різновид, видозміна літературної мови; манера мовного вираження в різних сферах, умовах, формах (усній і писемній) слідкування; мистецтво слова.

Стилі мовлення

Стиль

Розмовний

Науковий

Ознаки Сфера І Функції використання |

широке вживання побуто- спілкування з інформування та вої лексики, емоційно за- близькими людь- контактування барвлених і просторічних ми, за неофіцій- мовців слів, неповних речень них обставин

Основні вили (жанри)

розмова на побутові теми, особисте листування

уживання термінів, спеціальної фразеології, логічність, точність, обгрунтованість викладу

наука, освіта, техніка

пізнання та інформування мовців

підручник, монографія, наукова стаття, лекція, доповідь, наукові дослідження

Художній

образність, поетичність, експресія, символізм, суб’єктивність

художня література

вираження почуттів мовців

оповідання, повість, роман, п’єса, вірш

Офіційно-

діловий

переважання стилістично нейтральних мовних засобів, уживання канцелярської лексики, відсутність емоційно забарвлених слів, гранично точний виклад

офіційні, службові стосунки

інформування та

волевиявлення

мовців

закон, постанова, наказ, завва, протокол, договір, звіт, оголошення

Публіцис

тичний

повтори, пристрасність викладу (захоплення), наявність окличних речень, питань, уживання суспільно-політичної лексики, емоційно забарвлених слів, фразеологізмів

суспільне життя

інформування та вплив на сяухачів (читачів)

промова, звернення, газетна або журнальна стаття, нарис

Конфесій

ний

церковна термінологія,

слова-символи, метафори, алегорії, порівняння, архаїзми, непрямий порядок слів у реченні та

словосполученні

релігія, церква

обслуговування релігійних потреб як окремої людини, так і всього суспільстав

релігійні витрави, проповіді, молитви, церковні книги

453

Спілкування та мовлення

Мова і мовлення нерозривно пов’язані між собою. Мова — явище загальне, вона належить усім, хто нею користується. Мовлення ж існує на основі певної мови. Моалення це мова «в роботі», процес добору й використання засобів мови для спілкування.

Основу мови і мовлення становить мовленнєва дївльність, що включає говоріння, спухання (аудїювання), читання і письмо. Тільки в ній народжуються, розвиваються і мова, і мовлення.

Спілкування — це обмін різними відомостями, передача певної інформації однією людиною іншій. Форми спілкування бувають різні: діалог, полілог (групова розмова), монолог. Діалог і полілог вимагають участі у спілкуванні двох або кількох співрозмовників. У монолозі наявність співрозмовника не обов’язкова. Будь-яке спілкування є наслідком мовленнєвої діяльності певної людини.

Мовець (той, хто говорить або пише) є адресантом мовлення, а співрозмовник (слухач або читач) адресатом мовлення.

У процесі спілкування мовлення ділиться на відрізки, що мають певну протяжність і членуються на більш-менш завершені (самостійні) частини. Таке мовлення назиавється зв’язним. Це висловлювання, пов’язане однією темою, основною думкою і будовою тексту.

Спілкування може бути усним і писемним. Усне спілкування розраховане на слухове сприйняття, найчастіше нетривале, неповторюввис, а писемне — на зорове сприйняття, яке може відтворюватися без змін багаторазово й передбачає попередній аналіз. Писемне спілкування пов’язане з обдумуванням. Усне спілкування зазвичай є імпровізованим, чітко індивідуалізованим, емоційним та експресивним.

Писемне спілкування характеризується точнішим слововжиавнням, більшою кількістю абстрактної та термінологічної лексики, широким використанням складних синтаксичних конструкцій, відокремлених членів речення, вставних слів.

В усному спілкуванні часто поєднуються різностильові елементи (просторічні слова, діаяектизми, жаргонізми тощо). Для усного спілкування типовим є вживання простих синтаксичних конструкцій.

Основні вимоги до мовлення

Якості

мовленим

Правила мовлення

Змістовність

Продумувати тему й основну думку висловлювання; підпорядковувати матеріал темі й основній думці; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого

Логічна послідовність

Г’олорити й писати послідовно, забезпечувати смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті, систематизувати дібраний матеріал

Багатство мовних засобів

Використовувати різноманітні мовні засоби (слова, словосполучення, речення), уникати невиправданого повторення слів, однотипних синтаксичних конструкцій —

Виразність

Добирати слова й будувати речення так, щоб якнайкраще передати думку, бути оригінальним у висловлюванні

Точність

Знати предмет мовлення й закони літературної мови, добирати слова й будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання, правильно використовувати багатозначні слова, синоніми, омоніми, антоніми, пароніми, фразеологізми

Доречність

Ураховувати адресата висловлювання, як буде сприйняте сказане, за яких обставин відбувається спілкування

Правильність

Дотримувати орфоепічних, лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, орфоірафічних, пунктуаційних та стилістичних правил літературної мови

454

Поняття про текст

Центральною ланкою в щюцесі людської комунікації’ є текст.

Текст — це група речень, розміщених у певній послідовності та пов’язаних одне з одним за змістом і за допомогою різних мовних засобів.

Текст е середовищем, у якому функціонують основні мовні одиниці: звуки мовлення, значущі частини слова, слова, словосполучення, речення, складні синтаксичні цілі.

Текст обов’язково висвітлює певну тему. Тема — це те, про що йдеться в тексті, предмет мовлення. Провідна тема членується на дрібніші теми — мікротеми. Комунікативну мету тексту (навіщо створено текст: схвалити, осудити, ствердити, запевнити, закликати, спонукати, застерегти тощо) прийнято називати його основною думкою. Тема й основна думка об’єднують окремі речення в текст і надають йому змістової цілісності.

Абзац — кілька речень, які конкретизують думку, розкривають, розширюють її. Це відносно закінчена і пов’язана єдністю змісту частина тексту від одного абзацного відступу до іншого.

До тексту можна дібрати заголовок, який передає тему чи основну думку висловлювання.

Темі й основній думці висловлювання підпорядковується добір мовних засобів.

Для тексту характерні такі основні ознаки:

• зв’язність (усі речення пов’язані за змістом, розміщені в такій послі ловиості. яка відображає логіку розвитку думки, кожне наступне речення продовжує і доповнює інформацію попереднього; речення пов’язані за допомогою лексичних і граматичних засобів мови);

• комунікативність (текст складається для передачі інформації);

• члеіюваність (текст членується на речення, складні синтаксичні цілі, а також на розділи, параграфи тощо);

• інформативність (висвітлюючи якусь тему, текст містить у собі певний обсяг фактичних даних, певну інформацію).

Речення в тексті пов’язуються за допомогою таких мовних засобів:

• займенників: Восени відлітають птахи. Вони летять зимувати в далекі краї;

• сполучників: Перед далекою дорогою птахи стають дедалі тривожнішими. Бо ж насиджені місця залишають вони надовго;

• синонімів: Ми почули журавлів. І Ітахи пролітали високо в небі;

• антонімів: Один був веселий, а інший — сумний;

• повтерів слів: Зима з осінню довго боротиметься. Осінь не піддаватиметься білій чародійниці,

• спі льнокореневих слів: Природа нашої землі надзвичайно різноманітна. Ця різноманітність зумовлена географічним розташуванням України.

• вставних слів (таким чином, отже, по-перше, по-друге),

• співвідносності видо-часових форм дієслова — використання дієслів одного виду та одного часу підкреслює хронологічну єдність тексту. Так, н описах, як правило, використовуються дієслова недоконаного виду, а в розповіді — доконаного;

• неповних речень тощо.

Існує два основних способи зв’язку речень у тексті: ланцюжковий (послідовний) і паранельний.

Способи зв’язку речень у тексті

Ш Ланцюжковий

Паралельний

Кожне наступне речення немовби чіпляється за попереднє, розкриваючи, уточнюючи його зміст. Думка розгортається послідовно

Реченням властива відносна самостійність. Вони передають події, що відбуваються одночасно або послідовно змінюють одна одну

455

Кожен текст використовується в тій чн іншій сфері (побут, наукова діяльність, законодавство тощо), мас своє призначення, мету (регулювання стосунків, виклад інформації, вплив тощо), характеризується певними структурними й мовними особливостями.

За стилістичними ознаками тексти поділяються на розмовні, наукові, офіційно-ділові, публіцистичні, художні, конфесійні. Розмовний стиль протиставляється всім іншим, які називаються книжними. Книжні стилі функціонують здебільшого в письмовій формі, тому висловлювання цих стилів ретельно опрацьовані, побудовані за певними зразками.

Залежно від змісту висловлювання тексти можуть належати до різних типів мовлення: розповідь, опис, роздум.

ТНіш монлеїшя

Розповідь

Опис

Роздум

послідовний виклад

враження автора від довкілля, змелювання

хід міркувань мовця, його

подій, фактів, явиш

характеристик і властивостей зображуваних

ставлення до світу, людей.

предметів

враження від них

• Розповідь вибирають, якщо потрібно розказати про якісь події

• До опису вдаються, якщо треба описати предмет чи явище.

• Роздум застосовують, якщо потрібно пояснити причинно-наслідкові зв’язки між явищами і предметами, довести якусь точку зору.

Типи мовлення пов’язані зі стилями мовлення. Так, у науковому стилі використовуються переважно роздум і опис, у публіцистичному — розповідь і роздум, в офіційно-діловому і розмовному — розповідь.

Кожен зі стилів реалізується у властивих йому жанрах. Жанри — історично сформовані види текстів, які іалежать від особливостей їх комунікативної мети, змісту, форми, обсяг)’, способу викладу думок. Наприклад, науковий стиль реалізується в таких жанрах: стаття, реферат, тези, доповідь, повідомлення тощо. Діловий, професійний текст характеризується стандартизацією мови (вживання усталених словесних форму, значна частота повтору слів, зворотів, консгрукцій), широким використанням книжних слів, зокрема професійної термінології, своєрідністю синтаксису (прамий порядок сяів, вставні слова вживаються на початку речення тощо). Різновидами ділових, професійних текстів є документ (заява, автобіографія, лист, оголошення, протокол та ін.), промова, доповідь, виступ, звернення, стаття, репортажі презентація тощо.

456

ЧИТАННЯ Й АНАЛІЗ ТЕКСТУ

8

Прочитайте уважно текст (цифри в дужках позначають номери рядків). Виконайте завдання до нього. З чотирьох варіантів відповідей виберіть ОДИН ПРАВИЛЬНИЙ.

1. Гуманітарна ауро нації

(1-3) Кожна нація повинна мати стою гуманітарну ауру, тобто комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літературою, мистецтвом, — в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.

(4-6) Якби українці не були нацією, то вони давко були б уже не українці. Одначе був же якийсь божественний вітер, що кидав покоління за поколінням на боротьбу саме за цей народ, за цей шматок землі, який І»ог на планеті подарував українцям.

(7-13) 1 ще одне… Коли ми чуємо: Іспанія, іспанці, — які це у нас викликає асоціації? Ну, звичайно ж, Лопе де Вега, Кальдерон, Сервантес, Гойя, музей Прало, Федеріко Гарсіа Лорка. Але ж, дозвольте, а вогнища інквізиції, а Торквемада, а конкістадори, а вигнання євреїв з Іспанії, а диктатура генерала Франка? Це теж Іспанія. Але чому образ нації визначається не цим? Чому домінує література, культура, мистецтво? Ми знаємо поезію Хіменса. Ми знаємо полотна Ель Греко. Ми знаємо музику Сарасате. Ось що створює ауру нації. І то аж таку, що француз Бізе пише оперу про іспвиську циганку за новелою француза Меріме. Американець Хемінгуей лише «Фієсту».

(14—181 Або німці. Нація філософів і композиторів, хіба не так? Хто дав світові Бетховена, Гете, Шиллера, Гегеля, Канта, Ніцше? 1 хоч Бухенвальд недалеко від дуба Гете, і дуб той спиляний, і солдати вермахту відкривали на тому пні бляшанки, — все одно, не Гітлер визначає образ нації з його Геб-бельсом, що хапався за пістолет при слові «культура», і не Ельза Кох, а доктор Фауст і Лореляй над Рейном.

(19-25) Та ж Росіл з її вічними смутами, з її напівбезумними царями й генсеками, з її темним, забитим народом — «где народ, там і стон», «Россия, нищая Россия», «Церь да Сибирь, да Ермак, да тюрьма», «вольному сердцу пошто твоя тьма?» Одначе ж не т ьма визначає у саіті її гуманітарну ауру. Світ добре знає, що це держава небезпечна, антигуманнв, але вона має свій імідж, тому що у неї були прекрасні вчені й мислителі, письменники й композитори. Бо хоч декабристів запроторили у Сибір, хоч російські поети стрілялись і вішались, хоч Толстому оголосили анафему, а Сахарова вислали у Нижній Новгород, — саме вони створили ауру нації, а не її дикі й підступні правителі.

(26-31) Ще Гельвецій помітив цю рятівну властивість людства. «Ім’я Конфуція, — писав він, — більш відоме й шановане у Європі, ніж ім’я будь-якого з китайських імператорів». Ще в античному світі знали цю силу мистецтва й науки. І найрозумніші з тодішніх державних мужів дбали ife лише про свій політичний авторитет, а й про своє, так би мовити, культурно-політичне реноме. Вони знали, що саме література й мистецтво дарують безсмертя, бо тривають у часі. Гуманісти розробили ідею історичного безсмерта. Де вже ті давні греки, де римляни, а історичне безсмертя їм гарантоване на віки.

(32-36) Над Скандинавським півостровом, як північне сяйяо, стоїть заворожуюча аура музики Гріта, Сібеліуса, дивовижних казок Андерсеиа. На іншому континенті маленька Колумбія підсвічена аурою Маркеса. Чи ж треба казати, що Англія — це Шекспір, Байрон, Шеллі? Що Франція — це Во-льтер, Бальзак, Руссо, Аполлінер? Що Італія — це нація Дайте і Петрарки. Рафаеля і Мікеланджело Бо не квадратне ж підборіддя дуче визначає її обличчя, а її художники й поети.

(37- З’)) А чому б у таких самих діоптріях не подивитися на Україну? Якщо десь у світі чують — Україна, українці, які це асоціації викликає там? Хіба це не правомірне запитання? Ми вже держава. Тож чи не час замислитись, хто ми в очах світу і яку маємо ауру, а якщо не маємо, то чому?

(За Ліною Костенко).

457

1681. За стильовими ознаками текст е

А розмовним Б публіцистичним В науково-популярним Г художнім

1682. За поник мовлення текст € А описом Б розповідаю В роздумом

Г поєднанням кількох типів

Українська мова. Комплексна підготовка до ЗНО, 2015, Зовнішнє Незалежне Оцінювання