Тема 9. Тарас Шевченко (1814 — 1861)

Біографічні відомості

9 березня 1814 р. народився Тарас Григорович Шевченко в селі Моринцях на Черкащині в родині селянина-кріпака. У сусідньому селі Кирилівці проминули дитячі роки майбутнього поета.

Рано залишився сиротою.

Перша освіта у сільського дяка; виявив великий хист до малювання і складання віршів.

1831 р. — переїхав з паном Енгельгардтом до Петербурга, де навчався в майстра-живо-писця Василя Ширяєва;

1838 р. Т. Шевченка викуплено з кріпацтва завдяки відомим художникам Івану Со-шенку, Карлу Брюллову, Олексію Венеціанову, поету Євгену Гребінкці (гроші виручено за продаж створеного К. Брюлловим портрета В. Жуковського).

Т. Шевченко вільний слухач Академії мистецтв у Петербурзі.

1840 р. вийшла перша збірка поезій Т. Шевченка «Кобзар», яка розпочала новий етап в історії української літератури.

1841 р, — окремим виданням видруковано поему «Гайдамаки».

1843, 1845 рр. у складі археографічної комісії Шевченко відвідує Україну.

1843 р. опубліковано драму «Назар Стодоля*.

— — 55 ‘

1844 р, поема «Сон».

1844 р. — окремими книжками вийшли поема «Гайдамаки», і поема російською мовою «Тризна».

1845 р. опубліковано твори «Кавказ», «Наймичка».

1845 р. — після закінчення академії повернувся в Україну, увійшов до таємної політичної організації Кирило-Мефодіївського товариства.

Опубліковано послання «1 мертвим, і живим…», вірші «Заповіт», «Минають дні, минають ночі…», історичні твори «Великий льох», «Холодний Яр»; видав альбом «Живописна Україна».

1847 р. при арешті Шевченка до рук жандармів потрапила рукописна збірка «Три літа», підготовлена поетом до друку. У неї увійшли такі твори: «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Єретик» і десятки поезій. До 1905 р. ця збірка пролежала в жандармських архівах. Лише окремі поезії збірки, що випадково залишилися в приватних руках, поширювалися в Україні.

1847 1857 рр. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві та за написання гостросоціальних віршів Шевченко був засланий рядовим солдатом до Орської фортеці, а згодом — в Оренбург та Новопетровське укріплення.

1848 р. — брав участь в Аральській експедиції, під час якої створив серію живописних полотен, написав поеми «Княжна», «Варнак», «Москалева криниця» та ін., вірші «І виріс я на чужині…», «Якби ви знали, паничі…», «У нашім раї на землі…» тощо.

1857 р. П. Куліш опублікував поему «Наймичка» без імені автора.

1858 р. повернення до Петербурга.

1859 р. подорож в Україну.

1860 р. одержав звання академіка-гравера. Цього ж року побачило світ нове видання «Кобзаря».

10 березня 1861 р. — помер Т.Г. Шевченко в Петербурзі.

22 травня 1861 р. — перепохований у Каневі на Чернечій (нині Тарасовій) горі.

Огляд творчості

Т. Шевченко залишив по собі збірку поезій «Кобзар», 9 повістей (із 20-ти задуманих), п’єсу «Назар Стодоля», декілька уривків інших драматичних творів, щоденник, листи.

Поетична збірка «Кобзар» названа в народі Книгою Правди. Це «епоха в історії духовного розвитку цілого народу українського», бо вона «відразу відкрила немов новий світ поезії» (І. Франко).

Перше видання «Кобзаря» припадає на 1840 р., часи миколаївської реакції, коли переслідувалося кожне вільне слово, у суспільстві панували страх, ненависть, підозра, доноси, наклепи, продажність. Поява збірки стала благодатною зливою в суспільній пустелі. У пертому виданні «Кобзаря» було лише 8 творів. Відкривався він програмним віршем «Думи мої, думи мої,..*, у якому поет висловив свої гіркі роздуми й болісні переживання з приводу становища українського народу, гнівний протест проти національного й соціального гніту.

До збірки увійшли ранні твори Шевченка; «Думи мої, думи мої…», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови…»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Образ кобзаря, народного співця, виразника народних дум і прагнень українського народу фігурує в багатьох творах Т. Шевченка, вказуючи на високе призначення мистецтва та його роль у суспільному житті.

Твори з «Кобзаря» поширювалися а великою швидкістю, їх переписували, вчили напам’ять. Назву книжки перенесли на автора, додавши епітет «Великий*. І тому Тарас Шевченко відомий у всьому світі як Великий Кобзар, співець життя народного.

У 1844 р. твори, що увійшли в перше видання «Кобзаря», разом з поемою «Гайдамаки» були перевидані окремою книжкою під назвою «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки Тараса Шевченка».

Видання «Кобзаря» 1860 р. позначилося схвальними рецензіями. Шевченка було названо народним поетом, у нього «коло дум і почуттів перебуває в цілковитій відповідності зі змістом і ладом народного життя*(М. Добролюбов).

‘ 56 — = — — т — ‘

У 1876 р. всі поетичні твори Т. Шевченка українською мовою було видано в Празі двома томами (другий містив нелегальні вірші та поеми).

Етапи творчості:

I — ранній (1838 — 1843);

II — 1843 — 1847 рр.;

III — невольнича поезія (1847 1857):

1847 1850 рр.( Оренбург, Кос-Арал);

— 1850 -1857 рр. (Новопетровська фортеця);

IV — творчість після заслання (1857 1861).

І. Рання творчість

Шевченко виступає переважно як романтик і реаліст одночасно.

Характерні риси:

інтерес до незвичайного, яскравого, таємничого, фантастичного;

піднесений стиль мовлення;

розчуленість (сентиментальність);

захоплення історичним минулим.

Основні мотиви ранньої творчості:

— сирітство і соціальна нерівність («Тяжко-важко в світі жити»);

трагічна доля жінки-покритки і розбещеність панів («Катерина», * Мар’яна-черниця*);

— героїчне минуле України («Іван Підкова», «До Основ’яненка», «Тарасова ніч», «Гайдамаки», «Гамалія», історична драма «Микита Гай дай» (зберігся лише уривок));

— тема ролі поета в суспільному житті («Думи мої, думи мої…»);

— соціальна справедливість, прославляння благородства («Назар Стодоля»).

«Причинна» (1838)

Жанр: романтична балада з елементами реалізму.

Сюжет, композиція

Починається балада словами «Реве та стогне Дніпр широкий…». Перший строфоїд (пролог ) зображення природи під час бушування стихії, що є однією з ознак романтизму.

Другий строфоїд експозиція та зав’язка. Перед читачем дівчина-сирота, яка живе серед чужих людей, настроєних до неї вороже. Вона покохала парубка, чекає на нього. Довга відсутність любого, гірка самотність і принижене становище вичерпали духовні сили нещасної сироти, вона змушена була звернутися до ворожки. їй наче «ворожка поробила» ходити і виглядати милого козаченька. Дівчина стала причинною (не в собі, хворою), ніби русалка блукає. «Така її доля», — щиро співчуває автор своїй безталанній героїні (третій строфоїд — ліричний відступ).

Наступний строфоїд кульмінація — загибель дівчини, подана у фантастичному плані, але без нагнітання жахів. Мають місце міфологічні персонажі русалки. Факти життя людей переплітаються з природою («защебетав соловейко», «треті півні: кукуріку!*, «защебетав жайворонок» тощо).

Розв’язка настає в той момент, коли приїздить парубок, який прагне зустрічі зі своєю коханою. Заставши ЇЇ мертвою біля дуба, сам покінчує життя самогубством. Останній строфоїд балади «поховали громадою як слід, по закону» дівчину й парубка, але «нема.кому запитати, за що їх убито», бо сироти. За народними звичаями, на могилі дівчини посадили червону калину (символ дівчини), а над парубком явір та ялину (символ неодруженого парубка).

Використавши баладну форму, Т. Шевченко відобразив реальні життєві явища, народні вірування, звичаї, використав мовні засоби фольклорної поетики.

«Катерина» (1838)

Жанр: ліро-епічна соціально-побутова поема з народного життя.

Тема: розповідь про трагічну долю матері-покритки та дітей-безбатченків в експлуататорському суспільстві та зображення розбещеності російського офіцерства.

Сюжет і композиція

Ліричний вступ

Поема розпочинається зверненням-застереженням до дівчат не кохати москалів-паничів, бо їхня «любов» зрадлива, легковажна, а покинуті «москалями* дівчата часто гинуть морально або накладають на себе руки.

—— — 57

Сюжетна основа твору — розповідь про нещасливе кохання сільської дівчини Катрі, яка на свою біду полюбила пана-офіцера.

Зав’язка сюжету

Знайомство Катерини з офіцером Іваном, його від’їзд і народження у Катрі позашлюбного сина, що викликало осуд усього села.

Перший розділ закінчується повідомленням про те, що «вернулись москалики», але «іншими шляхами» (не до Катерини, яка все чекає на батька дитини). Батьки, прислухаючись до суспільної думки, не можуть чекати.

Другий розділ починається драматичною сценою. У глибокій зажурі сидять за столом батьки Катерини. Мати докоряє дочці тим, що вона, не пошанувавши ні своєї, ні батьківської честі, народила позашлюбне дитя, що є великою ганьбою. Батькам краще не мати на старості підтримки від дочки, аніж на кожному кроці чути глузування з боку односельців. Тому мати проганяє Катерину, наказавши не зізнаватися нікому, що в неї є мати:

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця Була б утопила…

Катерина падає на коліна, просячи пробачення. Але батьки непохитні у своєму рішенні. «Молись Богу та йди собі — мені легше буде», — звучать слова батька.

Третій розділ розпочинається спокійним пейзажем, що підкреслює контрастність між природою і суспільним життям. Катерина з дитиною блукає «чи в лісі», «чи на полі», «чи в діброві з-під колоди вовка виглядає», прямуючи на схід. Зустрічає чумаків, розповідає про свою нещасливу долю.

Настала зима, а Катерина майже боса йде в Московщину. Покритка зустрічає «москаликів», та на ввічливе запитання про Івана почула від них у відповідь грубий, образливий жарт

Четвертий розділ

Кульмінація зустріч Катерини з Іваном. Сподіваючись на обіцяні почуття, дівчина звертається до офіцера ніжними словами, але той робить вигляд, що не знає її, дає грубий наказ прибрати їх з дороги.

Розв’язка

У розпачі Катерина залишає дитину серед шляху, а сама топиться у ставку.

П’ятий розділ (виконує роль епілогу): син Катерини (уже підліток) — поводир у сліпого кобзаря. Хвилюючою є його зустріч з батьком, тепер великим паном, що відцурався своєї дитини.

«До Основ’яненка» (1839)

Один із ранніх творів Т. Шевченка, у якому розкривається тема героїчного минулого України.

«Те диво, що було, минуло» — так поет характеризує українську старовину.

У поезії виявляється сум з приводу знищення козацтва. Мають місце персоніфіковані запитання: «де преславні козаки?» (очерети запитують у Дніпра, могили у вітру, тирса у степу, чайки — у синього моря).

Поезія пройнята духом запорозької минувшини, але спроектована на сучасність: автор промовляє до національної свідомості сучасних йому українців. Нація, яка має такі пісенні скарби, не може загинути:

Наша дума, наша пісня,

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України!

«Гайдамаки» (1839 — 1841)

Це найбільша за обсягом поема Т. Шевченка.

Назва твору: гайдамаками називали учасників Коліївщини народного антишляхетсь-кого повстання 1768 року на Правобережній Україні, що було вершиною національно-визвольної боротьби українського народу,

—: ~ — — т ‘ — — —- 58 — — — ‘ — — — — —

Жанр: ліро-епічна поема героїчного характеру.

Тема: показ лицарської звитяги українців під час національно-визвольного руху проти свавілля шляхти й корчмарів, зображення сили й працьовитості українського народу, його волелюбності і моральної краси.

Ідея: звеличення національно-визвольного руху України та лицарів Коліївщини, осуд шляхетського свавілля.

Композиція: два вступи, одинадцять розділів, епілог, післямова (хоч і називається вона «Передмова»), гумористичне послання до передплатників.

Особливість композиції наявність значної кількості вставних пісень і ліричних відступів, у яких поет виступає ніби співучасником подій.

Сюжет

Дві сюжетні лінії:

— розгортання селянського повстання, особисте життя Яреми Галайди та пов’язаних з ним персонажів.

Лінії переплітаються, бо Ярема — учасник Коліївщини.

Образи

Основні: Ярема Галайда — не історична постать, але, за народними переказами і піснями, існував насправді; «сирота багатий»,

Оксана — кохана дівчина Яреми.

Максим Залізняк, Іван Гонта — історичні постаті, які очолили гайдамацький рух.

Другорядні образи: гайдамаки, конфедерати, титар (батьку Оксани), Лейба (корчмар), кобзар Волох, ксьондз, підліток-гайдамак, Гонтині діти.

Стислий переказ твору Посвята

Поема розпочинається лірично-філософським відступом — посвятою.

Автор розмірковує над плином життя, над вічними змінами в природі і людському суспільстві; «Все йде, все минає — і краю немає…» Вічними є лише волелюбні прагнення народу. А виразниками цих прагнень стали гайдамаки. Поет знає, що його думки будуть вороже зустрінуті реакційними письменниками, які вважають:

Коли хочеш грошей.

Та ще й слави, того дива,

Співай про Матрьошу,

Про Парашу, радость нашу.

Султан, паркет, шпори, -От де славаШ

У поета — інша слава, інші цінності. Він згадує про часи козацької волі, про славне минуле України. Кругом нього стали його «діти» — породжені поетичною уявою образи твору — гайдамаки. Він радить їм летіти з чужини в Україну, не цуратися мови, якою мати пісень співала, не цуратися своєї історії. Поет просить благословення для них у свого «щирого батька» (Василя Івановича Григоровича, якому присвячено поему).

І Інтродукція

Це історичний вступ до поеми, в якому розповідається про політичний стан Польської держави, де зародився гайдамацький рух. Боротьба польських магнатів за владу врешті-решт призвела до втрати Польщею своєї державності. А конфедерати, які мали цю державність захищати, грабували Україну, знущалися а народу. їхні дії викликали обурення проти шляхти — гайдамаки готувалися до повстання, «ножі освятили».

Галайда

Ярема Галайда — наймит, попихач шинкаря Лейби. Він сирота, але «сирота багатий», бо в нього є кохана Оксана. Вночі, коли шинкар лічив гроші, а його дружина і донька спали, Ярема взяв торбу і пішов у Вільшану.

Конфедерати

Цієї ж ночі до Лейби прийшли конфедерати, виламали двері, побили господаря, допитуючись, де його дочка. Корчмар хрестився та божився, що вона вмерла. Конфедерати всіляко принижували Лейбу, а він корився і догоджав їм, підливаючи горілки. А коли шляхта — 59 — — —

почала вимагати в нього гроші і бити, він сказав, що в нього немає «ні шеляга*, а багато чєрвонців зберігається в костьолі у вільшанського титаря. Ще у титаря є гарна дочка Оксана, «як панночка*. Конфедерати залишили корчмаря і поїхали у Вільшану.

Українська література 9-10, готуємося до зовнішнього незалежного оцінювання