Тема 15. Іван Карпенко-Карий (1845 — 1907)

ван Карпенко-Карий драматург, актор, режисер, громадський і культурний діяч. Наган до славетного роду Тобілевичів, які зробили великий внесок у розвиток драматургії атру другої половини XIX ст. біографічні відомості

29 вересня 1845 р. — народився Іван Карпенко-Карий (справжнє ім’я — Гван Карпович ілевич) у с. Арсенівці (тепер с. Веселівка Новомиргородського району Кіровоградської асті) у сім’ї збіднілого дворянина, що служив прикажчиком поміщицького маєтку. Навчався у чотирикласному училищі у Бобринці.

— " — — — 127 — ~ ——:

З 14 років працював канцеляристом, пройшов шлях від писаря до секретаря міського поліційного управління,

З 1865 р. жив у Єлисаветграді, керував аматорським театральним гуртком, налагодив зв’язки з діячами українофільського громадського руху.

1883 р.- звільнений зі служби, вступив до української театральної трупи М. Стариць-кого, гастролював з нею в містах України.

1884 р. — за участь у діяльності таємного народницького гуртка й допомогу політичним «злочинцям» висланий на три роки до м. Новочеркаська, де був підручним коваля, потім відкрив палітурну майстерню.

З 1887 р. жив на хуторі Надія поблизу Єлисаветграда під гласним наглядом поліції (знято 1903 р.), активно працював в «театрі корифеїв». Виховував школу акторів соціально-психологічного театру, реформувавши українську драму і її сценічне втілення на засадах реалізму.

15 вересня 1907 р. після складної операції помер у Берліні. Тіло було перевезене й поховане на сільському Карлюжинському кладовищі поблизу хутора Надія.

Огляд творчості

— Оповідання «Новобранець»;

— драматичні твори (18 п’єс, 3 етюди):

-комедії «Розумний і дурень», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море», «Паливода XVIII ет.»;

драми «Безталанна», «Бурлака», «Наймичка», «Понад Дніпром», «Лиха іскра поле спалить і сама щезне», «Ґандзя»;

— трагедії «Бондарівна», «Сава Чалий»;

— критичні праці, рецензії, переклади.

Комедія «Хазяїн»

Жанр: соціальна сатирична комедія, у якій за допомогою драматичного відображення життя створено неповторну модель дійсності.

Зв’язок з іншими творами драматурга

Існує генетичний зв’язок між п’єсами І. Карпенка-Карого «Хазяїн» і «Сто тисяч». Про це свідчить ім’я головного персонажа першої (Терентій Пузир). V п’єсі «Сто тисяч» йшлося про намір Герасима Калитки висватати своєму синові одну з дочок сусіднього багатія Пузи ря. Цей намір не здійснився через відмінність у соціальному становищі глитаїв.

Історія написання,* тематичні особливості

Твір написано в 1900 р.

І. Карпенко-Карий був добре обізнаний з життям сільських багатіїв, з методами їх збагачення, завдяки яким звичайні, але спритні селяни своїми прибутками не тільки зрівнялися з колишніми дворянами, а часом і переважали їх.

Розкриваючи в численних ситуаціях прийоми господарювання хазяїна, драматург на конкретному, узятому з життя матеріалі показує всю механіку блискавичного збагачення тих нових власників земель, що мають «мужицьке» походження, акцентує на антигуман-ному характері їх господарювання.

Автор порушує низку злободенних соціальних і морально-етичних питань.

Композиція

Комедія складається з чотирьох актів.

Дія відбувається переважно в кабінеті хазяїна, де зосереджується управління господарством, окрім II дії, місцем якої є подвір’я, сад перед будинком Пузиря (йдеться про обурення робітників нещадною системою гноблення).

Внутрішня композиційна структура п’єси допомагає розкрити суть явища збагачення в динаміці — русі «хазяйсько колеса».

Важливу роль в композиції твору відіграє розташування дійових осіб у творі. Сам Пузир розкривається в стосунках з іншими персонажами.

Ідея твору

У листі до свого сина Назара І. Карпенко-Карий писав: «Хазяїн — зла сатира на чоловічу

любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання».

— 128 — — " — —

Персонажі п’єси:

Терентій Гаврилович Пузир хазяїн, мільйонер.

Марія Іванівна його жінка.

Соня їх дочка.

Феноген права рука хазяїна.

Маюфес фактор [посередник].

Павлина кравчиха з города.

Зеленський, Ліхтареико — економи.

Куртц шахмейстер [спеціаліст з розведення овець].

Петро Петрович Золотницький — родовитий багатий пан.

Калиновим учитель гімназії.

Зозуля помічник Ліхтаренків.

Лікар.

Харитон — розсильний.

Петро. Дем’ян. Дівчина. Юрба робітників.

Стислий переказ твору

ДІЯ ПЕРША

Кабінет.

Ява I II

До кабінету заходить помічник хазяїна Феноген з халатом у руках. Слідом входить Маюфес, посередник при укладанні торгових угод, давній знайомий Феногена. Феноген жартів* ливо звертається до Маюфеса, що той, мовляв, усе грошики загрібає. Фактор віднікується, а Феноген нагадує йому, що він же купив чудовий будиночок. Маюфес заперечує, що за ці роки інші уже собі не будинок купили, а палати. Потім вони починають розмовляти про халат Пузиря.

Феноген. Халат мільйонера! Бачите, як багатіють. Ще отакий е кожух, аж торохтить! Нового купувать не хоче, а від цього халата і від кожуха, повірите, смердить! Он, як люди багатіють, учіться!

І розповідає зі сміхом, що колись хазяїна в такому кожусі не пустили в земський банк. На це Маюфес відповів, що Терентія Гавриловича і в рогожі пізнають. Феноген просить Маюфеса підшукати йому для купівлі землю, десятин п’ятсот, ближче до вокзалу.

Ява III

Зеленський, економ, просить Феногена, замовити слово за нього перед хазяїном: Терентій Гаврилович гнів на мене має, і я боюсь, щоб мене не перевели в Чагарник на місце Ліхтаренка; а там менше жалування, у мене сім’я…

Феноген, побачивши, що Зеленський дістає гроші, починає ніби відмовлятися, мовляв: ♦Знаєте, який наш хазяїн, часом, щоб не подумав, що ви мене підкупили, у нього честь -перше всього!»

Зеленський умовляє його, що «дурно ніхто нічого не робить: ви для мене, я для вас».

Ява IV

Феноген лічить гроші та із задоволенням думає:

Якби не давали, то я б і не брав. А коли дають бери! І сам хазяїн наш усіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть тягни!

Так і сам Пузир розбагатів, то ж тут і гріха немає.

Ява V

Феноген віддає халат дружині і дочці хазяїна, щоб вони його скоріше підлатали й зашли. Жінки беруться до роботи; Марія Іванівна просить кравчиню з міста зняти мірку і зшити халат чоловікові на іменини, бо сам він відмовляється купити новий.

Марія Іванівна боїться дарувати халат, бо чоловік гніватиметься, де взяла гроші. То ж вирішили гарно розшити атласний халат буряками й овечками, а потім кравчиня запропонує Пузиреві його купити за дуже дешевою ціною.

Ява VI

Пузир розмовляє з Маюфесом і говорить, що справа того трудна. Адже у нього самого сорок тисяч овець, боїться, що й для них не вистачить паші.

— 129 — —

Маюфес. Де ж таки! Оце сказали: паші не стане!.. Торік, як я купив у вас для одного німця валахів, пам’ятаєте? — то для прийомки три дні іхали вашою землею… їхали ми цілий день. «Чия земля?» — питаємо. — «Терентія Гавриловича Пузиря». На другий день знову питаємо: «Чия земля?» — «Терентія Гавриловича». І тільки на третій день, надвечір, почалася земля Гаврила Афанасійовича Чобота. Німець сказав: «У цього хазяїна більше землі, ніж у нашім герцогстві».

«З миру по нитці голому сорочка». Пузир за допомогою Маюфеса погоджується допомогти купцю Михайлову організувати фальшиве банкрутство, взявши на випас його вівці дванадцять тисяч. При цьому вимагає за послугу двадцять процентів з валової виручки.

Ява VIII

Куртц, Зеленський і Ліхтаренко прийшли до Пузиря, Відбулася розмова між Пузирем і Зеленським з приводу оплати праці селянам в Мануйлівці. Хазяїн ставить за приклад Ліх-таренка, який сплачує по п’ятнадцять-двадцять копійок, і дорікає Зеленському, що тридцять п’ять копійок це дуже багато і що він не вміє зробити дешевого робітника!

Зеленський пояснює, що у нього інші умови, а Пузир йому заперечує:

— Так ви зробіть у Мануйлівці бідність!

І переводить Зеленського в Чагарник, а Ліхтаренка — в Мануйлівку, щоб він і там «зробив бідність».

Зеленський бідкається, а Феноген стогне й кахикає за дверима.

Ява IX

Феноген розповідає Пузиреві про афери Ліхтаренка, його помічника Зозулі, Пузир дякує вірному помічнику та бідкається:

Кругом крадуть і крадуть.

Ява XII

Хазяїн розбирає пошту й дізнається з листа, що його дочку хоче сватати син великого землевласника Чобота. Феноген застерігає його, що треба спитати Соню, адже вона може й не погодиться. Пузир дивується як це так, щоб не погодилася. Адже майбутній наречений — один у батька, а батько — хазяїн на всю округу.

Далі Пузир довідується, що одержав орден Станіслава другого ступеня на шию і радіє: Недурно пожертвував на приют.

Ява XIII

Візит сусіда дворянського роду Золотницького до Пузиря.

Золотницький розповідає, що будує цукровий завод, і пропонує Пузиреві стати компаньйоном. Той відмовляється, мовляв, це не його справа. Золотницький умовляє поїхати з ним до міста, ознайомитися зі справою. Пузир погоджується, бо йому треба в місті одержати орден.

Пузир з великим небажанням пригощає гостя.

У розмові про селян Терентій Гаврилович показує своє байдуже ставлення до них. («Це не моє діло!.. Чудні люди! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам’ятники якісь став!»).

Золотницький, довідавшись від Пузиря про листа, у якому хазяїна просять пожертвувати на пам’ятник Котляревському, радить йому це зробити задля розвитку культури. На що Пузир, як «дикий, неосвічений мужик відповідає: "А Котляревський мені без надо-бності”».

Золотницький розгнівався, не захотів навіть іти обідати:

Обідать у такого хазяїна важко, тут і кусок в горло не полізе. До земських діл тобі нема діла, луччих людей свого краю ти не знаєш, знать не хочеш і не ціниш — я соромлюсь сидіть поруч з тобою за столом!

ДІЯ ДРУГА Яви І — IV

Бунт робітників з приводу поганого ставлення, харчування, низької оплати праці:

Ми не собаки і собак краще годують! Може, хазяїн і не знає! Виходять Марія Іванівна і Соня, питаючи, що тут трапилося. Феноген відповідає, що бунт, і посилає Харитона за Ліхтаренком.

— — ___ — — — —- 130 —: = — —-

З гурту виступає Петро і каже, що бунту ніякого немає, просто робітники просять, щоб подивилися хазяї, яким їх хлібом годують, який борщ дають.

Соня вкрай збентежена цим фактом і говорить, що розпитає і не дозволить, щоб так людей у них годували.

Робітники дякують панночці.

Соня говорить з Феногеном, але той відправляє її до батька, мовляв, не може відмінити наказу хазяїна.

Ява V

Приїжджає Пузир. У нього підстрижена борода, щоб було видно орден. Усі його цілують і поздоровляють.

Відбувається розмова між Сонею і Пузирем з приводу проблеми з робітниками.

Пузир заспокоює ЇЇ і обіцяє покращити харчування робітників.

Ява X

До Соні завітав Іван Миколайович Калинович, учитель гімназії, її гарячий прихильник. Соня радо ділиться з ним своїм відкриттям вона знайшла свою стежку в житті, свою справу:

— Знаєте, Іване Миколайовичу, я задихалась перед цим великим хазяйським колесом; воно так страшно гуде і так прудко крутиться, що мимо мене пролітали, мов у сні, самі тяжкі враження, і я навіть не могла розібратись ні в чім, а тільки серцем чула, що тут навкруги мене робиться неправда, зло; а поправить, зупинить зло — несила, бо нічого добре не розумію! Тепер попала на стежку, І от перше всього взяла собі задачу: слідкувать, щоб добре робочих харчували, а там, далі, я увійду і в саму суть.

Калинович. І суть задавить вас! Вона далеко страшніша, ніж те невідоме колесо, що так лякає вас! Скажу вам, що тепер єсть інтелігентні, чесні хазяїни, сильні духом, котрі борються з старою закваскою в хазяйстві, бажаючи постановити правдиві відносини між хазяїном І робітником, але не знаю, чи їм це удасться! Таких борців ще мало, правда, тілько не вам ряди їх поповнять!.. Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде зі школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов’язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!..

Далі вони говорять про одруження.

Ява XIV

Прибігає Харитон і повідомляє про нещастя: Зозуля, одержавши в конторі розрахунок, повісився. Калинович сумно говорить, що його роздавило хазяйське колесо.

ДІЯ ТРЕТЯ

Ява І

Феноген, один, читає листа від Маюфеса, який повідомляє про те, що знайшов йому добрий шмат землі 500 десятин біля вокзалу для купівлі. Разом з тим пише про новину, що Петра Тимофійовича посадили у в’язницю. Феноген вагається, казати про це хазяїну чи ні.

І вирішує промовчати.

Ява II

Входить Марія Іванівна й питає, чи вже вдягнувся іменинник. Феноген каже, що ледве умовив його одягти «крохмальну сорочку і новий сюртук*. Зараз хазяїн сидить і «якусь комерцію наїцотах викладають».

Марія Іванівна говорить, що справила в подарунок чоловікові красивий і дорогий халат, але боїться, що він сердитиметься за розтрату. Тому просить Феногена допомогти їй умовити Терентія Гавриловича купити в Павлини халат за 50 карбованців, решту вона сама тихенько доплатить. І дає Феногену «на чай».

Ява V

Пузир один і дуже стривожений звісткою про те, що МихаЙлова посадили у в’язницю. Боїться за себе, адже й він причетний до махінацій купця.

Ява X

Входять Соня і Калинович.

Соня здогадується, що батько не погоджується віддати її за вчителя. Пузир говорить, що в неї вже є жених Чоботенко, дочка відмовляє, що ніколи за нього не піде. Тоді Пузир каже, що він не хоче «зятя з вітру, бідного приймака».

— _ — — — — 131 — —

Калиновим ображається й говорить, що любить Соню, а не її багатство, і у прийми ніколи не піде, візьме наречену й без приданого, а своє добро Пузир хай хоч і старцям роздасть.

Пузир (обурений). Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окиліла кожна копійка, тепер взять і віддать усе моє добро старцям!..Ні! Так не буде. Ви не з того тіста, до якого ми привикли.

Соня. Тату, багатство душі не має і не буде себе почувать нещасним, у кого б в руках не опинилось, а я маю живу душу, котрій натурально бажати буть щасливою з тим, кого любиш! А коли вам жаль вашого добра, хай воно буде при вас, мене ж віддайте отак, як я стою, за Івана Миколайовича, і ми будемо щасливі! Чого ж ще треба?

Пузир відповідає, що вона думає лише про своє щастя, а що буде з ним? Усім бажає добра, а батькові? І додає:

— Скоріше вогонь розіллється водою, ніж я дам своє благословення на такий шлюб.

Ява XVI

Вбігає парубок і кричить, що трапилося нещастя хазяїн упав і не може піднятися. Треба бігти рятувати.

Соня пише записку Івану Миколайовичу в місто, щоб прислав лікаря.

Несуть Пузиря, який важко стогне. Марія Іванівна з тривогою питає Феногена, що все ж таки трапилось.

Феноген. Вони поїхали полюбуватись на копи і отут, зараз за ровом, побачили біля кіп чиїхось гусей, що смикали копу, прудко під’їхали до гусей, схопились з бігунків і погналися за гусьми, та спіткнулися через ритвину і сильно упали.

Ява XVII

За допомогою двох робітників входить Пузир, стогне й говорить, що всередині щось ніби ножем ріже, дихнути не можна. Йому кажуть, що послали за лікарем, а він відповідає, що краще хай за фельдшером, а не за лікарем пошлють.

Ойкаючи, Пузир просить покликати Маюфеса, якого він бачив у дворі, і спитати, чи справді посадили Михайлова за злісне банкрутство. Феноген вирішує сказати правду сам і говорить хазяїнові, що дійсно посадили.

Пузиреві робиться погано.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА Ява II

Маюфес говорить Пузиреві, що його заяву слідчий забрав, але поки не буде доведено, що вівці взяті на випас, заява не поможе. Треба хорошого адвоката. А йому слід заплатити десять тисяч, за менше він не візьме справу. Пузир хапається за голову й відмовляється від адвоката. Маюфес іде й у дверях каже, що тепер свідчитиме проти Пузиря.

Феноген заспокоює хазяїна і говорить, що знайде таких свідків, які під присягою скажуть усе, що завгодно — «і що бачили, і чого не бачили, і що знають, і чого не знають». А дати їм треба усього по двісті карбованців. Пузир питає, хто ж ті свідки, і Феноген відповідає, що це вони з Ліхтаренком.

Ява VI

Приїздить Золотницький, і Соня дякує йому. Петро Петрович говорить, що хоч Пузир і образив його як свата, але коли чоловік при смерті, то все забувається.

Ява VII

Золотницький питає лікаря про здоров’я хворого, і той говорить, що потрібна операція. Пузир не погоджується, тривожиться, що немає шахмейстера з вівцями, і збирається сам їхати купувати худобу.

Вирішили усі разом умовити Пузиря на операцію — це єдиний вихід. Але хазяїн все одно тривожиться за своє господарство.

Ява X

Соня. Невже ж вівці йому миліші, ніж життя?

Лікар. Хазяйство або смерть — такий девіз!

Соня просить лікаря ще раз спробувати умовити батька.

132

Ява XI

Феноген розмірковує над словами лікаря «хазяйство або смерть» і думає, що де дуже правильно сказано. «Земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариші, — оце життяі» А як раптом цього всього не стане, то не варто й жити. Коли б у нього пропали ті гроші, що має, то зараз би повісився.

Ява XV

Прибігає Харитон і повідомляє, що в Мануйлівці бунт. Робітники розбили Ліхтаренкові голову. А трапилося це через те, що економ зменшив ціну за роботу і взяв працювати лише половину людей, зовсім не так, як домовлялися при здачі землі в оренду. А тут ще строкові робітники почали ремствувати за харчування.

Пузир починає лаятися і наказує Феногенові дати телеграму губернатору, щоб вислав підмогу, а Харитонові їхати в Мануйлівку і тримати його в курсі справ. Лікар тихцем говорить Золотницькому, що, мабуть, нарив лопнув і почалося зараження крові, адже хворого б’є пропасниця.

Ява XVI

Пузир просить покликати урядника й говорить йому, що в Мануйлівці бунт, отже, хай він бере людей звідси і їде туди наводити порядок. Урядник відповідає, що це ке його справа, у нього є інше важливе доручення:

По ділу злосиого банкрота Михайлова слідователь постановив сьогодні привести вас для допроса як обвиняємого в сокритії дванадцяти тисяч овець.

Пузир, як громом уражений, гарячково кричить, що він взяв у Михайлова вівці тільки на випас, і свідки того є. Урядник говорить, що він нічого не знає, йому звеліли тільки доставити обвинуваченого під караулом для допиту.

Пузир (нервово часами витирає піт). Чуєте? Он які люди понаставали: прахвости із прахвостів, анафеми із анафем! Обмане, обікраде, заріже, ограбить, чортові душу продасть — аби гроші! Ні сорому, ні честі!.. Чи чуеано коли про такі діла? Голяк масті Петька Михайлов, не маючи ні шеляга в кишені, умудряється брать гроші в банках, без грошей бере товари на фабриках, скрізь позичає, і всі дають! Багатіє не по дням, а по часам, тисячі бідолаг несуть йому гроші, як у банк, на проценти, а потім раптом шарах: банкрот! І такий злодій, мошенник, грабитель тягне за собою в тюрму чесного, ні в чім не винуватого хазяїна. Ідольське… Прокляте діло!

Золотницький намагається заспокоїти Терентія Гавриловича, а той просить допомогти йому, врятувати його честь. Петро Петрович обіцяє зробити все, що може, і говорить, що брат Калиновича прокурор і допоможе, справедливо полегшить його становище.

Пузир (тихо). Просіть від мене Калиновича… Нехай вибачить…. Я дам благословення на шлюб з дочкою… (Тяжко переводить дух, пропасниця б’є його, він витирає піт і говорить про себе.) Обіщать можна все, аби вирятував… Обіцянка — цяцянка…

Лікар умовляє Пузиря піти відпочити. Терентій Гаврилович заспокоює усіх, говорячи, що нарив прорвало, обійдеться без операції. От тільки пропасниця-лихоманка причепилася, але нічого, це пройде, і завтра він поїде з Феногеном вівці купувати.

Лікар говорить Золотницькому, що хворому залишилося два-три дні життя. Урядник витає, що ж йому тепер сказати слідчому. Золотницький відповідає:

Скажіть слідователеві, що Терентій Гаврилович одібрав повістку від смерті і скоро дасть показаніє перед Богом.

Українська література 9-10, готуємося до зовнішнього незалежного оцінювання