Тема 16. Іван Франко (1856 — 1916)

Іван Якович Франко — видатний поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, учений-гуманітарій, активний громадський діяч, філософ.

І. Франко був різнобічно обдарованою людиною. Усього себе він присвятив збагаченню української культури, піднесенню її до європейського рівня. Літературна діяльність І.Франка стала цілою епохою в історії українського письменства та значною мірою урізноманітнила європейську художню палітру. Літературознавчі праці І. Франка сприяли розвиткові української гуманітарної науки, а його перекладацька діяльність знайомила українського читача з найкращими досягненнями світової культури.

136

Біографічні відомості

27 серпня 1856 р. — народився Іван Якович Франко в сім’ї коваля з околиці Гора села Нагуєвичі Дрогобицького повіту у Східній Галичині (нині Львівська область),

1862 1864 рр. — навчання у школі с. Ясениця Сільна.

У 9-річному віці втратив батька, доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича.

1864 1867 рр. здобував освіту у нормальній школі при василіанському монастирі

у Дрогобичі.

1867 1875 рр. навчався у Дрогобицькій гімназії. Виявляє феноменальні здібності,

багато читає, збирає бібліотеку (500 книжок), робить перші кроки на літературній ниві (драматичні сцени на сюжети зі всесвітньої історії у віршовій формі, переклади українською мовою окремих творів античних і новітніх авторів).

З 1874 р. ранні вірші Франка надруковані на сторінках львівського студентського журналу «Друг*.

1875 р, Франко — студент філософського факультету Львівського університету, увійшов до складу редакції «Друга*.

1876 р. надруковані реалістичні оповідання «Лесишина челядь*, «Два приятелі».

1877 р. перша збірка І. Франка «Баляди і розкази».

Червень 1877 р. арешт і ув’язнення письменника (на 9 місяців). У в’язниці пише нищівну сатиру «Сморгонська академія».

З 1878 р. — засновує разом з Михайлом Павликом новий журнал «Громадський друг»; після його заборони два збірники журнального типу «Дзвін» і «Молот», у яких друкує поезії «Товаришам із тюрми», «Каменярі» та ін.

1878 1880 рр. публікує переклади з різних літератур в серії книжок «Дрібна бібліотека».

1878 1880 рр. ліричний цикл «Картка любові» (розгортання драматичних взаємин

з Ольгою Рошкевич).

Березень 1880 р. другий арешт І. Франка, тримісячне ув’язнення у коломийській тюрмі, звідки його було доставлено етапом через Станіслав до Дрогобича, а звідти пішки, важко хворого, приведено до рідного села. (Ці події зображені у творі «На дні*.)

З 1881 р. у Львові за активної участі Франка виходить журнал «Світ*.

З 1883 р. працює у львівському журналі «Зоря*, входить до складу редакції газети «Діло».

1885 1886 рр. — Франко відвідує Київ, знайомиться з М. Лисенком, І. Нечуєм-Леви-

цьким, М. Старицьким, П. Житецьким.

У травні 1886 р. — Франко одружився в Києві з курсисткою Ольгою Хоружинською.

1887 р. — збірка «З вершин і низин», яку присвятив своїй дружині.

1889 р. третій арешт і двомісячне ув’язнення за зв’язок з групою київських студентів, що прибули з Галичини.

1890 р, з ініціативи Франка та М. Павлика засновується Русько-українська радикальна партія.

1892 р. — прослухав курс лекцій з класичної філології у Віденському університеті, захистив докторську дисертацію «Варлаам та Йоасаф; старохристиянський духовний роман і його літературна історія».

До викладацької діяльності І. Франка не допустили через політичні переконання.

1894 1897 рр. видає журнал «Жите і слово», організовує «Літературно-науковий

вісник».

1896 р. — вихід збірки поезій «Зів’яле листя».

1897 р. «Мій Ізмарагд». У цей період І. Франко інтенсивно веде наукову роботу в галузі фольклористики, етнології, історії й теорії літератури, філософії, соціології, економічної теорії.

Останні 10 років тяжко хворіє.

1906 р. Харківський університет присвоює Франкові науковий ступінь доктора російської словесності.

1914 р. збірка «Із літ моєї молодості».

— — — 137 — ~ — ——- — — — —

28 травня 1916 р. І.Я. Франко помер, похований на Личаківському кладовищі у Львові.

Огляд творчості

За життя І. Франка вийшли 9 поетичних збірок:

«Баляди і розкази* (учнівська) (1876);

*3 вершин і низин» (1887, 1893), присвячена дружині поета Ользі Хоружинській;

«Зів’яле листя» (1896), до якої увійшла інтимна лірика;

«Мій Ізмарагд» (1898), яка об’єднала твори, написані за мотивами старовинних легенд, притч, повчань, що містилися в давньоруських рукописних збірниках;

— «З днів журби* (1900), яка передає складні переживання автора, зумовлені об’єктивними труднощами у здійсненні задуманої громадської програми, а також болісними перипетіями в особистому житті;

«Semper tiro* (1906), що в перекладі означає «завжди учень». Автор хотів ще раз підкреслити, що поет завжди є учнем, що він покликаний щиро служити музі, завжди бути учнем у складній школі життя;

«Давнє й нове* (1911);

«Із літ моєї молодості» (1914) та ін.

І. Франко зробив вагомий внесок у розширення й збагачення української літератури (його творча спадщина налічує 50 томів). Велич І. Франка виявляється насамперед у тому, що в його особі органічно поєднувалися письменник і публіцист, поет і драматург, філософ і казкар, новеліст і романіст, учений і громадський діяч.

Немає жодного жанру художньої літератури, в якому не пробував би себе І. Франко:

— поезії (вірші, гімни, оди, сонети, пісні);

— поеми (близько ЗО);

— казки («Фарбований лис*);

оповідання для дітей («Отець-гуморист», «У кузні», «Малий Мирон», «Мій злочин», «Грицева шкільна наука», «Олівець» та ін.);

оповідання для дорослих («Добрий заробок», «На роботі», «Хлопська комісія», цикл оповідань «Борислав»);

повісті («Захар Беркут», «На дні»);

романи («Борислав сміється», «Перехресні стежки»);

п’єси («Украдене щастя», «Рябина», «Учитель» та ін.).

Жанрова специфіка поем І. Франка:

— соціально-побутові («Панські жарти», «Сурка»);

— сатирично-політичні («Ботокуди», «Лис Микита»);

гумористичні, переважно для дитячого читання («Пригоди Дон Кіхота», «Коваль Бас-сім»);

історичні (На Святоюрській горі»);

— біографічні («Іван Вишенський»);

— філософські («Смерть Каїна», «Похорон», «Мойсей»).

Традиції й новаторство в художній літературі — це взаємопов’язані поняття, які характеризують вузлові моменти літературної спадкоємності. Традиція в будь-якій сфері людської діяльності — те, що у формі усталених звичаїв, норм, порядків передається з покоління в покоління. У художній літературі у процесі тривалого її розвитку традиційними стають деякі теми, мотиви, ідеї, образи і т.п.

Новаторство нововведення, характеристика тих граней творчої діяльності людини, якими ця діяльність відрізняється від традиційних форм. Письменник стає новатором у відкритті тем, типів, у вдосконаленні жанрових форм.

«Гімн»

Гімн (від грец. урочиста пісня) — урочистий твір символічно-програмового змісту.

Поезія ввійшла до збірки «З вершин і низин», яка вийшла у 1887 р. (1893 друге (повне) видання). •

___-____ 138 — — _________

У поезії постав образ «вічного революціонера» як одвічного духу, що «тіло рве до бою, рве за поступ, щастя, волю». Цього прагнення людини не зупинити ніяким реакційним силам, хоч, як свідчить історія людства, вони впродовж тисячоліть намагалися його умертвити, знищити. Поет підносить хвалу пориву людини до свободи, щастя, указує, що волелюбні ідеї особливо розкрилися в новітній час. Дух, що тільки «вчора розповився», простує туди, де розвидняється, гучним голосом кличе до себе мільйони пригноблених і скривджених.

Голос «вічного революціонера», одвічного бунтаря, що не мириться а неволею, тепер чути в середовищі експлуатованих мас — «по курних хатах мужицьких, по верстатах ремісницьких». Він дає людям праці наснагу, породжує в них силу й завзяття «не ридать, а добувати хоч синам, як не собі, кращу долю в боротьбі». Поет вірить у велику силу «науки, думки, волі», що поведе людину до кращого життя. Ритм, закличні інтонації, високий гуманістичний пафос твору відбивають визвольні настрої українського народу.

Цикл «Веснянки»

Алегоричний цикл зі збірки «З вершин і низин», оснований на антитезах і паралєлізмах, У творах утверджується непереможність нового в суспільному житті. Передові ідеї поета знайшли втілення в художніх образах (поезії «Дивувалась зима», «Гріє сонечко», «Гримить!», «Земле, моя всеплодющая мати…» «Vivere memento!» та ін.)

У поезії «Гримить!» символом приходу нової «благодатної пори», котра відроджує природу, є грім провісник благодатних, щасливих змін, на які чекають мільйони українців. Суспільні «хмари» багатозначний образ, що характеризує не тільки благодатну, плодотворну зливу, а й намагання старих сил врятувати прогнилу систему.

Основний композиційний прийом — паралелізм — зіставлення явищ природи і людського життя (тому твір складається з двох частин).

Основні художні прийоми — алітерація, анафора, епіфора.

Алітерація зумисне надмірне повторення однакових приголосних звуків з метою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови.

Анафора (від грец. виношення нагору, повторення) єдинопочаток, повторення

на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

Епіфора (від грец. повторення) (єдинозакіичення) повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій у кінці віршованих рядків, строф чи речень, розділів (у прозі).

У рядках поезії «Vivere memento!» І. Франко конкретизує смисл латиномовної назви твору пам’ятай, що живеш! Весна пробуджує людей, спонукає до діяльності, змиває смуток та безнадію, дає нові сили. Останні рядки твору є головною думкою, яку втілює автор:

Лиш боротись — значить жить…

«Vivere memento/»

Алегорія (від грец. інший, говорю) — інакомовлення; троп, у якому абстрактне поняття яскраво передається за допомогою конкретного образу.

Антитеза (від грец. протиставлення) особливо підкреслене протиставлення

протилежних життєвих явищ, понять, думок.

Паралелізм паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя (порівняння у формі зіставлення; на відміну від порівняння у паралелізмі змальовувані картини пов’язуються між собою не тільки синтаксично, а й логічно.

Збірка «Зів’яле листя»
(підзаголовок «Лірична драма»)

Третя поетична збірка І. Франка, що вийшла за життя поета двома виданнями (1896, 1911), народжена особистими і суспільними негараздами, про що свідчить підзаголовок «Лірична драма».

— — — — — ~ • 139 —

М. Коцюбинський назвав збірку визначним явищем лірики: «Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувств і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові, сирівцеві кохання і настроїв».

V поезіях збірки відкривається трагедія закоханого серця. Перед читачем — ліричний герой зі складним внутрішнім світом, цікавою життєвою історією, морем думок, переживань, мрій.

Збірка поділяється на три цикли («жмутки»), вірші в них «зів’ялі листочки».

Зів’яле листя — алегоричний образ, що символізує «завмерлеє в серці кохання».

Ліричний герой боляче переживає любов без взаємності, це породжує в його душі песимізм. Але Франко не ототожнюється зі своїм ліричним героєм, поет підносить кохання на небувалу височінь, співпереживає з ним, але не поділяє його думки про самогубство.

І. Франко передає трагедію нерозділеиого кохання, його беззахисність та вразливість.

«Другий жмуток» написаний у народнопісенній манері, багато поезій стали піснями і романсами («Ой ти, дівчино, з горіха зерня…», «Червона калино, чого в лузі гнешся?..», •Чого являєшся мені у сні?»). Поет намагається в природі знайти співзвучність своїм стажданням, розраду в них.

Автобіографічною є поезія «Тричі мені являлася любов». І. Франко змальовує, озвучує її різнотональними звуками: перша «несміла, як лілея біла, з зітхання й мрій уткана» (юнацьке кохання до Ольги Рошкевич), друга «гордая княгиня», «таємна- й недоступна, мов святиня» (до Юзефи Дзвонковської, яка невиліковно хворіла і померла передчасно), третя «гордая душа», «женщина чи звір» (Целіна Журовська, яка завдала Франкові страждань).

Поезія «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» належить до інтимної лірики. Образ коханої всіляко підноситься в уяві героя. Не випадково образ дівчини певною мірою протиставляється характерові дівчини. Проте це не свідчить про її черствість або жорстокість. Вона просто не любить парубка. Закоханий її не осуджує, навпаки, він захоплений красою її очей, їх чаром. Звідси поєднання контрастних оцінок, які передають збентеженість душі юнака.

«Украдене щастя» (1893)

Соціально-психологічна драма написана за сюжетом народної «Пісні про шандаря», у якій розгортався мотив руйнування сім’ї. Головна героїня, видана з примусу заміж за нелюба, дізнавшись про появу коханого, якого вважали загиблим, вирішила повернути собі хоч крихітку особистого щастя.

Головні персонажі: Анна, її чоловік Микола Задорожннй та жандарм Михайло Гурман (коханий Анни).

«Мойсей» (1905)

Поема є одним з найкращих творів цього жанру. І. Франко сподівався, що революційна хвиля, яка піднімалася в Росії, принесе визволення й українському народові. Для реалізації гостроактуальної суспільно-політичної проблеми Франко обрав біблійну Історію про те, як старозавітний пророк Мойсей вивів єврейський народ з єгипетської неволі. Поема спроектована на сучасну авторові дійсність. У цьому переконує пролог до твору, безпосередньо звернений до рідного «замученого, розбитого» народу («Народе мій, замучений, розбитий»).

Автор розмірковує над долею рідного краю, поневоленого сусідніми державами, які його «скували й запрягли на вірність»; пророкує відродження України в процесі невідворотного поступу історії, вірить у те, що вона засяє «у народів вольних колі».

Твір характеризується своєрідною строфічною будовою (використана терцина).

Терцина — 1) віршова форма з трирядкових строф, у якій римуються між собою перший і третій рядки, а Другий рядок римується з першим і останнім рядками наступної строфи; 2) вірш, написаний у такій формі.

140

Фрагмент прологу до поеми «М ой сей*

Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу.

Від сорому, який нащадків пізних Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм Укрита злість, облудлива покірність Усякому, хто зрадою й розбоєм Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш не судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло До тебе найсвятішою любов’ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?..

0 ні! Не самі сльози і зітхання Тобі судились! Вірю в силу духа

1 в день воскресний твойого повстання…

Та прийде час, і ти огнистим видом Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі…

«Перехресні стежки» (1900)

Жанр: соціально-психологічний роман.

І. Франко звертається до проблеми суспільного обов’язку інтелігенції перед народом. Тема твору: показ «вершини» громадського й політичного життя галицького селянства, досягнутої ним у боротьбі проти сваволі поміщиків, сільських і повітових чиновників, різних пройдисвітів і лихварів.

Твір має дві сюжетні лінії: показ тяжкого життя зубожілого галицького селянства, залежного від міських і сільських можновладців, і зображення громадської діяльності головного героя адвоката Євгенія Рафаловича.

Головні персонажі: Євгеній Рафалович, Регіна Твардовська (кохана Євгенія), Валеріан Стальський (колишній учитель Рафаловича, чоловік Регіни), єврей Вагман (лихвар), пан Байкальський (повітовий маршалок), пан Шнадельський (адвокат).

Центральний конфлікт твору — соціальний: між темним, затурканим селянством, яке не може себе захистити, і чиновниками та дідичами, які постійно ошукують простий люд. У творі є й інші конфлікти — побутові, психологічні.

Головна ідея твору кожен, хто захоче, може знайти своє місце на ниві служіння народові. Людина завжди має вибір — прийняти лицемірну мораль суспільства чи боротися з неспра ведл ивістю.

Проблеми:

боротьба з жорстокістю і насильством; вибір людиною життєвої позиції;

— проблема добра і зла; проблема шлюбу та сім’ї.

141

Українська література 9-10, готуємося до зовнішнього незалежного оцінювання