ВАСИЛЬ СТЕФАНИК
14 травня 1871 — 07 грудня 1936
Я писав тому, щоб струни душі нашого
селянина так кріпко настроїти і натягнути,
щоб з того вийшла музика Бетховена.
Василь Стефаник
Його новели — як найкращі народні піс-
ні, в яких нема риторики, ані сентимен-
тальності, а тільки наочне, голе, просте,
не підфарбоване життя, дуже часто сум-
на дійсність, але оздоблена золотом най-
правдивішої поезії.
Іван Франко
Василь Стефаник — прозаїк світового рівня. Його творчість —
одне з найвищих досягнень української літератури кінця ХІХ —
початку ХХ ст., що стрімко розширювала естетичні обрії україн-
ського письменства, утверджувала нові стильові напрями.
В. Стефаник увійшов в історію світової літератури як неперевер-
шений майстер психологічної новели. Його називали «володарем
дум селянських» і «поетом мужицької розпуки» за глибоке знання
селянської душі й суворої правди життя. Оригінальність творчої ма-
нери письменника виявлялася в глибокому розкритті внутрішнього
світу особистості, динамізмі відтворення її переживань, лаконізмі,
глибокому підтексті, широкій асоціативності мови художнього твору.
Знайомство здалеку і зблизька
Портрет. «Гарна класична будова тіла, приємні риси облич-
чя та благородні рухи творили з нього непересічний тип чолові-
чої краси. Був незрівнянним психологом. Інтуїція, якою володів,
давала змогу йому відкривати найпотаємніші думки й бажання
свого співбесідника, вбирав у слова те, що інші лише відчували,
але назвати того не могли. Коли говорив, всміхався якоюсь дивною
усмішкою: то дивиться з-під брів, то в очі глядів, ніби зазирав у
душу. А як оповідав про щось гірке, то чоло морщив і хмурився;
тоді здавалося, що от-от з буйної чуприни вилетить іскра і за-
палить світ» (В. Костащук, літературознавець).
Письменник значну увагу приділяв зовнішності, тому завжди
мав елегантний вигляд, одягався в найкращих кравців.
Майстерно відтворити не лише зовнішність В. Стефаника, а і
його внутрішній світ вдалося українському художнику-портретисту
114
М. Жуку. Митець створив гравюру на дереві
(ксилографію) «Василь Стефаник» (1926). Це
погрудне зображення, виконане в графічній
техніці. Робота характеризується виразністю
форми і глибоким психологізмом.
Родина. В. Стефаник народився в сім’ї ба-
гатих селян.
Батько майбутнього письменника, Семен
Стефаник, походив із запорізьких козаків. Він
був працьовитим, але мав непростий характер.
Мати, Оксана Кейван, була доброю жінкою,
невтомною трудівницею, тому й дітей вихову-
вала в любові до праці. В. Стефаник був дуже
Михайло Жук.
«Портрет Василя
відданий матері все життя.
Стефаника» (1920)
У дитинстві хлопець допомагав родині по
господарству, працював у полі, пас овець… Батько хотів, щоб син
був освіченою людиною, тому й оплатив його навчання в одному з
найвідоміших навчальних закладів Європи — Ягелонському (нині
Краківському) університеті, де В. Стефаник здобував медичну освіту.
Однак робота лікаря майбутньому письменнику не лежала до душі,
тому він полишив навчання, переїхав до Відня та зайнявся літера-
турною діяльністю. Батько не схвалював вибір сина і відмовив йому
в матеріальній підтримці. Натомість мати завжди знаходила можли-
вість допомогти синові.
Після смерті матері батько В. Стефаника вдруге одружився і
спілкування батька з сином припинилося.
Захоплення. Допитливий розум майбутнього письменника вби-
рав народні пісні, казки, легенди, звичаї та обряди, деталі селян-
ського побуту Покуття. Юнак захоплювався творчістю Г. Квітки-
Основ’яненка, Панаса Мирного, Марка Вовчка, Т. Шевченка.
Громадсько-політична діяльність. У період навчання в Коло-
мийській польській чоловічій гімназії юнак прилучився до про-
світительської роботи, виявляв інтерес до революційно-демокра-
тичних ідей, цікавився політичною літературою. В. Стефаник став
одним зі співорганізаторів таємного гуртка, що пропагував про-
гресивні політичні погляди. За нелегальну громадсько-культурну
роботу його було виключено з гімназії.
Згодом, навчаючись у Дрогобицькій гімназії, він також брав ак-
тивну участь у громадському житті, був членом таємного гуртка
молоді. Заприятелював з І. Франком, із яким потім підтримував
дружні стосунки.
В. Стефаник відстоював ідею державної незалежної України,
тому щиро вітав утворення УНР як волевиявлення українського
народу. 17 листопада 1917 р. на вічі у м. Снятині він оптимістич-
115
но зазначав, що в Україні «в найбільшій величі встає новий світ.
Звідти йде до нас світло для нашого розвою».
Письменник виступав проти намагань польських шовіністичних кіл
загарбати Галичину, тому в січні 1919 р. очолив делегацію для участі
в заходах із нагоди проголошення Злуки всіх українських земель.
Приватне життя. В. Стефаник часто відвідував с. Торговиця,
де жив його товариш і письменник Лесь Мартович. Відпочиваючи
у цьому селі, влітку він полюбляв милуватися карпатськими крає-
видами, а взимку — зустрічатися з селянами. Вони йшли до нього
як до парламентаря від Галичини в Австрійському парламенті та
як до людини, яка з розумінням ставилася до їхніх проблем.
У 1904 р. письменник одружився з Ольгою Гаморак і проживав
у с. Стецеві. Через 10 років його дружина померла.
У побуті В. Стефаник був вимогли-
вим і до себе, і до рідних. Зазвичай
сім’я обідала о першій годині дня, і
якщо хтось запізнювався на вечерю, то
кухарка не мала права подавати їжу.
Письменник був дуже акуратним,
любив чистоту й порядок у всьому.
Його оселя вражала комфортом. І до-
нині в будинку-музеї В. Стефаника
Ольга Гаморак — дружина
збереглися меблі, що були ще за його
письменника. Фото
життя.
Письменник мав трьох синів. Найстарший син — Семен — трива-
лий час був головою Львівського облвиконкому, працював директо-
ром музею І. Франка у Львові. Середульший — Кирило — був дирек-
тором музею В. Стефаника. Наймолодший син — Юрій — у 1944 р.
емігрував до Канади. Правнуки письменника й донині приїздять до
прадідівської оселі, підтримують її, доглядають за сімейним садом.
Сторінки життєпису. Василь Семенович Стефаник народив-
ся 14 травня 1871 р. в с. Русів, нині Снятинського району Івано-
Франківської області.
Три роки він відвідував школу в рідному селі, а згодом навчався
у м. Снятині, де часто відчував зневагу від учителів і дітей багаті-
їв. Таке ж неприязне ставлення переслідувало майбутнього пись-
менника і в Коломийській гімназії, до якої він вступив у 1883 р.
У цей період В. Стефаник брав активну участь у громадсько-
му радикальному русі, публікував статті у львівському журналі
«Народ». Така діяльність стала приводом для виключення його із
гімназії, тому юнакові довелося завершувати освіту в Дрогобичі.
У 1892 р. В. Стефаник розпочав навчання на медичному фа-
культеті Краківського університету. Там він написав свої перші
художні твори, а з 1897 р. його новели друкуються у чернівець-
116
кій газеті «Праця», львівському журналі «Літературно-науковий
вісник». Згодом виходять збірки новел «Синя книжечка» (1899),
«Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901). Твори В. Стефаника
прихильно сприймалися читачами, позитивно оцінювалися кри-
тикою, їх перекладали німецькою, польською, російською мовами.
У 1903 р. письменник побував на Наддніпрянщині. Відвідав
Київ і Канів, де вклонився могилі Т. Шевченка.
На відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві В. Стефа-
ник познайомився з письменниками М. Старицьким, Б. Грінчен-
ком, Панасом Мирним, М. Коцюбинським, Г. Хоткевичем, В. Са-
мійленком, Х. Алчевською, М. Вороним.
У 1908 р. селяни обрали В. Стефаника депутатом Віденського
парламенту.
Важким для письменника був 1914 р. — померла дружина,
розпочалася перша світова війна. У ті роки В. Стефаник жив у
селі Русів, а деякий час — у Відні. Письменник уважно стежив
за наростанням національно-визвольного руху в Україні, покладав
великі сподівання на розбудову української державності. В. Стефа-
ник входив до складу урядової делегації Західно-Української На-
родної Республіки, яка в січні 1919 р. прибула до Києва з нагоди
об’єднання ЗУНР й УНР.
У 1926-1927 рр. широко святкувалося 30-річчя літературної
діяльності В. Стефаника. Виступаючи у Львові на своєму ювілей-
ному вечорі, письменник відзначив, що в новелах він показав без-
радісне життя рідного народу, «страшне» в ньому, передав свої
болі, писав, «горіючи, і кров зі сльозами мішалася».
Останні роки життя В. Стефаника були затьмарені тяжкими хво-
робами, а 7 грудня 1936 р. його серце зупинилося назавжди.
Ім’я Василя Стефаника присвоєно Прикарпатському національ-
ному університету, Національній бібліотеці у Львові, бібліотеці у
Києві, вулицям у Львові, Тернополі, Коломиї, Стрию та Снятині.
Премія імені Василя Стефаника присуджується за видатні досяг-
нення в галузі української художньої літератури, мистецтва, ар-
хітектури та журналістики.
Запитання і завдання
1. Що цікавого ви дізналися про письменника Василя Стефаника?
2. Які риси його вдачі вам імпонують? Чому? Обговоріть це питання в
групах із однокласниками й однокласницями.
3. Чи змінилося ваше уявлення про митця після ознайомлення з його
життєвим шляхом? Які грані його особистості для вас відкрилися?
4. Які запитання виникли під час опрацювання розділу підручника і роз-
повіді вчителя? Чи отримали ви відповіді на них?
5. Підготуйте повідомлення «Цікаві факти з життя Василя Стефаника» й
оприлюдніть його перед однокласниками та однокласницями.
117
Довідник читача
Експресіонізм (від фр. expression — вираження) — мистецький напрям,
який виник на межі ХІХ — ХХ ст. у європейському живописі, а згодом — у
літературі та музиці. У творах цього напряму митець намагається насамперед
виразити власне глибоко особистісне, емоційне, пристрасне ставлення до
того, що він зображує. На відміну від імпресіонізму, який був «мистецтвом
враження» автора від постійних змін навколишньої дійсності, експресіонізм
це художній метод, що ґрунтується на концепції вираження авторського став-
лення до життя.
Експресіоністська образність притаманна творам В. Стефаника,
В. Винниченка та іншим.
Ознаки експресіонізму: яскравість і нервова гострота художнього образу;
відтворення особистих переживань під впливом настрою; зображення ха-
рактерів простих людей; пошуки джерел людського зла; проблема вини
і кари; рівнозначність категорій прекрасного і потворного; ескізність,
фрагментарність, гіперболізація зображеного; символічні образи, під-
текст; монолог як ефективний засіб передачі душевних переживань героя.
Художній світ прози Василя Стефаника
Талановитий новеліст «прищепив експресіонізм на український ґрунт,
втілив його в українську народну тематику, до того ж надихав його
чаром української природи та фольклору.
О. Черненко, дослідниця творчості В. Стефаника
Василь Стефаник та епоха модернізму. В автобіографії В. Сте-
фаник зазначав, що, навчаючись у Краківському університеті,
«черпав широкий європеїзм», був знайомий з письменниками-мо-
дерністами, які входили до угруповання «Молода Польща». Такі
обставини диктували необхідність пошуків власного стилю. Так,
в одному з листів молодий автор писав: «Я маю раз вийти з лісу
різних напрямів літературних, котрі мене тепер на роздоріжжі
напали і кожний тягне у свій бік».
Тогочасна літературна критика відразу високо оцінила його не-
ординарний талант. Так, О. Кобилянська, розмірковуючи над його
новелістикою, зазначала: «Страшно сильно пишете Ви. Так, якби-
сьте витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу…
Гірка, пориваюча, закривавлена поезія Ваша, котру не можна за-
бути». І. Франко називав В. Стефаника «абсолютним паном фор-
ми», відзначаючи, що це, «може, найбільший артист (митець. —
Авт.) від часу Т. Шевченка… Його нариси як найкращі народні
пісні, в котрих нема жодної риторики, ані сентиментальності,
а тільки дійсність сумна, але скупа в золоті найчистішої поезії».
Леся Українка говорила про його майстерність непривабливо зобра-
жувати своїх героїв, але при цьому викликати у читача симпатію
до них. Літературознавець М. Євшан, не називаючи стильового на-
пряму, вказував на експресивність Стефаникового письма.
118
Ключем до розуміння творчості В. Стефаника є його одкровення
про жертовні муки над художнім словом. Звертаючись до читаць-
кої аудиторії, митець говорив: «Я представив ваше темне життя
і представив ваш настрій. І все те страшне, що є в ньому, а що
так болить мене, писав я, горіючи, і кров зі слізьми мішалася. Але
коли я знайшов у ваших душах такі слова, що можуть гриміти
як грім і світити як зорі, то це оптимізм».
Творчий доробок. Перші новели В. Стефаника «Виводили з села»,
«Лист», «Побожна» «В корчмі», «Стратився», «Синя книжечка»,
«Сама-саміська» та інші з’явилися в 1897 р. у чернівецькій газеті
«Праця». Твори одразу привернули увагу літературної громадськості
художньою новизною, глибоким та оригінальним трактуванням тем
із життя селянства, тонким психологізмом.
Перша збірка новел «Синя книжечка»(1899) принесла йому
визнання й була високо оцінена І. Франком, Лесею Українкою,
М. Коцюбинським, О. Кобилянською.
Основна тематика збірки — художнє відтворення безвихідного
становища, жорстокої експлуатації галицького селянства.
Як визначна літературна подія була сприйнята збірка творів
В. Стефаника «Камінний хрест» (1900), у якій письменник зосе-
редився на розкритті теми вимушеної трудової еміграції, бідності
селянських родин, одинокої бідної старості.
У 1904 p. В. Стефаник опублікував третю збірку новел «Дорога»,
у якій переважали безсюжетні новели лірично-емоційного характе-
ру («Вістуни», «Сон», «Злодій», «Палій», «Кленові листки», «По-
хорон» та інші). Збірка вирізняється художнім змалюванням теми
матері й дитини, жертовності материнської, батьківської любові.
У 1905 р. вийшла четверта збірка В. Стефаника «Моє слово», в
якій була надрукована новела «Суд», що завершує перший період
творчості новеліста.
Хронологічним початком другого періоду можна вважати новелу
«Діточа пригода» (1916-1917), у якій письменник показав жахи ві-
йни й загибель мирних людей.
У 1916 р. В. Стефаник пише новелу «Марія», яку присвятив
пам’яті І. Франка. Згодом він опублікував ще шість новел, що
разом із творами «Діточа пригода» і «Марія» увійшли до п’ятої
збірки творів «Вона — земля» (1926).
Протягом 1927-1933 pp. В. Стефаник опублікував ще понад
десять новел. В останні роки життя письменник написав автобі-
ографічні новели «Нитка», «Браття», «Серце», «Вовчиця» тощо.
Зароджуючись у модерністських поезіях, оригінальний стиль
В. Стефаника виявився несподіваним яскравим явищем україн-
ської художньої культури. Письменник показав людину такою,
якою вона була насправді — «неприкрашеною, розбитою на всі
119
протиріччя». Саме така манера письма притаманна експресіоніз-
мові як художньому методу.
Характерні ознаки експресіонізму у творах В. Стефаника: пси-
хологізм у розкритті внутрішнього світу героїв; напружена, нер-
вово-трагічна оповідь; лаконізм художнього вислову; калейдос-
копізм — швидка зміна емоційно насичених картин без логічної
обумовленості; драматично-трагічна загостреність конфлікту; екс-
тремальність умов, у яких діють герої; широке використання засо-
бів увиразнення: яскраві художні деталі, порівняння, гіперболи, гро-
теск, насичені та контрастні кольори; символіка образів; глибокий
підтекст твору; домінування монологів героїв; незначні авторські
коментарі; узагальненість образів.
Запитання і завдання
1. Назвіть стильові особливості експресіонізму як модерного мистецько-
художнього напряму рубежу ХІХ—ХХ ст.
2. Який вплив мало європейське мистецтво експресіонізму на розвиток
творчості В. Стефаника?
3. Дайте загальну характеристику творчості В. Стефаника. Назвіть ознаки
експресіонізму в творах письменника.
Культурно-мистецький контекст
Поняття «експресіонізм» як художній напрям
модернізму утвердилося в 1913 р. Експресіонізм
у живописі увиразнився у творчості В. Ван Го-
га, Е. Мунка, П. Сезанна, П. Гогена, А. Матісса,
В. Кандинського та інших.
Видатним представником експресіоністично-
го стилю є норвезький художник Едвард Мунк
(1863-1944). Для його авторського стилю харак-
терні розпливчатість обрисів і ліній, особлива екс-
пресія, гра з кольорами та неповторний колорит.
Однією з найвідоміших робіт митця є «Крик»
(1893), на якій зображено агонізуючу від жаху
постать людини на тлі криваво-червоного неба.
Едвард Мунк.
У щоденнику Е. Мунк згадував: «Я прогулю-
«Крик» (1893)
вався стежиною з двома товаришами, саме за-
ходило сонце, і раптом небо налилося кров’ю, я спинився, відчувши
страх, та обперся об огорожу, — повсюди була кров і язики полум’я над
синьо-чорним фйордом і містом, мої друзі крокували далі, а я, тремтя-
чи від жаху, стояв і відчував безкінечне голосіння природи». Відомо,
що художник створив декілька версій цієї картини у різних техніках.
Дослідники відзначають, що на картині зображено самого художника,
який не кричить, але відчайдушно намагається захистити себе. Його по-
стать передає спробу відгородитися від реального та уявного зла.
Творчість Е. Мунка мала величезний вплив на подальший розвиток
європейського і світового образотворчого мистецтва.
120
Запитання і завдання
1. Підготуйте віртуальну екскурсію «Галерея художників-експресіоністів».
Прокоментуйте роботи митців.
2. Як естетика експресіонізму виявилася в живописі норвезького худож-
ника-модерніста Е. Мунка?
Експресіонізм новели
В. Стефаника «Камінний хрест»
Життєва основа твору. Поштовхом до написання новели
«Камінний хрест» (1899) послужив від’їзд до Канади русівсько-
го бідняка Стефана Дідуха. В одному з листів В. Стефаника
(9 лютого 1935 р.) до М. Гавенчука, онука героя новели, розкри-
вається причина написання цього твору: «Вашого діда по матері,
Стефана Дідуха, я добре нагадую, як чоловіка, котрий мав на ме-
не молодого прегарний вплив. Він був дуже розумний, спокійний
та інтересувався громадськими справами та перший заклав чи-
тальню в Русові… Зі своїми дітьми і внуками він і багато інших
покинув рідну землю…. Зараз по їх від’їзді я написав «Камінний
хрест», де є дослівні думки Вашого небіжчика діда, майже повніс-
тю наведені. Це, так би сказати, мій довг, сплачений Вашому
дідові в українській літературі, він же, Ваш дідусь, мав у моло-
дості великий вплив на мене, і цей довг я заплатив після своєї
найліпшої змоги».
Зміст твору не вичерпується документальною розповіддю про
Івана Дідуха. Ця новела — художнє узагальнення багатьох жит-
тєвих спостережень і роздумів автора про трудову еміграцію; це
відгук письменника на масове переселення українців із Галичини
до Америки наприкінці ХІХ ст.
Ще в студентські роки В. Стефаник став свідком першої хвилі
української еміграції. На Краківському вокзалі він бачив заплака-
ні дитячі очі, чув захриплі від голосінь і зойків голоси матерів.
«Виджу їх як дубів, тих мужиків, що їх вода підмиває, корінь
підмулює, виджу, як хитаються, як падуть, як їх пхають на за-
лізниці… Чую їх біль, всі ті нитки, що рвуться між їх серцем і
селом, і мені рвуться, чую їх біль і муку», — писав він у 1899 р.
у листі до О. Кобилянської.
Розпачливе волання тисяч обездолених душ гнітило серце пись-
менника, щоб згодом вилитись слізьми у новелу «Камінний хрест»,
що й нині хвилює читачів драмою людської душі.
Тема новели трудова еміграція галицького селянства на межі
XIX-XX ст. Тяжке економічне становище змушувало селян Буко-
вини, Галичини й Закарпаття шукати кращої долі за кордоном.
Вони виїжджали до Росії, Німеччини, США, Бразилії, Канади на
121
заробітки або ж на постійне проживання. Проте й на чужині їх
чекала нелегка доля.
Тема трудової еміграції знайшла художнє відображення у фоль-
клорі та творчості багатьох українських письменників, зокрема у
поетичному циклі І. Франка «До Бразилії».
Головна думка — єдність селянина з рідною землею та трагізм
вимушеної еміграції.
Герої твору — селянин Іван Дідух, його дружина Катерина,
їхні діти, кум Михайло, односельці.
Сюжет і композиція. Новела складається із семи розділів. Твір
не має яскраво вираженого сюжету: селянин Іван Дідух на вмов-
ляння дітей і дружини покидає рідну землю в пошуках кращого
життя в Канаді.
Читацькі діалоги
Неповторність літературного феномена В. Стефаника полягає в тому, що
він, ототожнюючи себе зі своїми героями, показав їх не лише у винятковій
екстремальній ситуації, а й у ситуації хронічного соціального зубожіння, мак-
симально розкриваючи при цьому зболену душу селянина, який тривалий
час перебуває на межі життя та смерті. Ось чому дії деяких його героїв
шокують читача, але автор намагався у такий спосіб максимально передати
їхню внутрішню напругу. Глибоко усвідомити ідейно-художній зміст новели
В. Стефаника «Камінний хрест» вам допоможе зразок її розгляду в контексті
естетики експресіонізму.
І розділ «Був Іван дивний і з натурою, і з роботою».
Перший розділ — це експозиція, яка знайомить з долею голов-
ного героя. Автор відразу вводить читача у хід подій, показуючи
героя в ситуації тяжкої нужденної праці. Від часу повернення з
війська Іван Дідух важко працює на своїй нивці, що простяглася
на горбі «найвищому і найгіршому над усе сільське поле». В. Сте-
фаник використовує вражаючі, короткі художні деталі, які викли-
кають в уяві цілу картину нужденного життя Івана. Наприклад,
штрихом до портретної характеристики героя — «ліва рука Іва-
на обвивалася сітею синіх жил, як ланцюгом із синьої сталі» —
письменник вказує на фізичне виснаження Івана. Правда про се-
лянську долю передається за допомогою конкретних подробиць,
які динамічно-експресивно відтворюють неймовірно тяжку працю
героя — Іван, лишаючи «за собою сліди коліс, копит і його широ-
ченних п’ят», підтягував воза з гноєм до крутого горба, а на горб
виносив у мішку. За цими деталями ховається важливий для твору
підтекст — Іван працював, як кінь, від того й сам став «конем»
від нелюдської праці, яка все одно не могла забезпечити достойне
життя його родини. Символічний зміст образу горба розкривається
влучною авторською фразою — «той горб його переломив», за що
й стали прозивати Івана в селі Переломаним. В. Стефаник вико-
122
ристовує яскраве порівняння — «залягала тінь Іванова, як велет-
ня, схиленого в поясі» — що посилює експресивність у творенні
художнього образу селянина, який не зрікся бажання обробляти
піщаний горб.
ІІ розділ «Спросив Іван ціле село».
Іван усвідомлює, що назавжди покидає рідну землю, а тому про-
щається зі своєю хатою, з односельцями. Цей розділ — епізоди
сповіді героя перед сусідами за своє тяжке життя. Велика туга
лягла на його душу і йому здавалося, що він «каменів». Душевні
страждання селянина асоціюються з символічним образом каме-
ню. «Блимає той камінь блисками, відбитими від сходу і заходу
сонця і кам’яними своїми очима глядить на живу воду і сумує,
що не гнітить його тягар води, як гнітив його від віків. Глядить
з берега на воду, як на утрачене щастя. Отак Іван дивився на
людей, як той камінь на воду». Автор використовує гіперболи і
порівняння, які виразно характеризують збуджений психологічний
стан героя. Душевна напруга Івана передається його «нервовою»,
динамічною реплікою: «Люди, такий туск, такий туск, що не
памнєтаю, що си зо мнов робить!», що вказує на надзвичайну
стислість зображення.
ІІІ розділ «Ця земля не годна кілько народа здержіти та й кіль-
кі біди вітримати».
Іван переконаний, що треба творити щастя на прабатьківській
землі. Емоційно-напруженими є роздуми Івана в епізоді, коли він
наголошує на нерозважливості рішення їхати у далеку Канаду.
Порівняння дороги на чужину з могилою, на яку показує Дідух,
має глибокий підтекст — селянин заживо ховає себе й дружину
в могилу, що свідчить про трагізм ситуації. Порівняння — «то
підемо світами і розвіємося на старість, як лист по полі» — ще
більше підсилює експресію картини. Лаконічність і місткість ху-
дожнього вислову «А то ті, небого, в далеку могилу везу…» пе-
редає душевну драму пригніченого героя, який вважає, що чужа
земля — «далека могила», невідомість і нова біда.
ІV розділ «Аби-сте мені мого хреста ніколи не минули…»
Образ Івана Дідуха втілює народну мораль, його мудрість, силь-
ну волю, терпіння, працелюбність. За традицією Іван ставить на
пагорбі кам’яного хреста зі своїм іменем та іменем дружини, зажи-
во ховаючи себе в могилу. Від’їзд на чужину розірвав у душі Діду-
ха зв’язок зі світом. Для відтворення найтонших, найскладніших
почуттів душі головного героя В. Стефаник використовує монологи
як один із найважливіших засобів індивідуалізації персонажа. На-
самперед вони стосуються образу горба, на якому Іван встановив
камінний хрест. Лексика емоційно забарвлена — «Коби-м міг, та
й би-м го в пазуху сховав, та й взєв з собою у світ. Банно ми за
123
найменшов крішков у селі, за найменшов дитинов, але за тим
горбом таки ніколи не перебаную». Кожне слово Івана — як важка
сльоза, сповнена ніжної любові до рідної землі та нестерпного болю
через необхідність розлуки з нею.
Страждання Івана асоціюються з чорною ріллею, що дрижить
під сонцем. Метафора — «очі замиготіли великим жалем» — ви-
димий вираз душевного болю героя.
Образ хреста символізує страд-
ницьку долю селянина, який все
життя неймовірно важко працю-
вав, але змушений покидати рідну
землю заради кращого життя. У ка-
мінний хрест — символ тяжкого,
чесного життя — Іван вкладає все
найдорожче, всю свою душу.
Сучасний український скульптор
В. Кравцевич створив композицію
«Несіння хреста» (1991), яка відзна-
чається виразністю силуету, чітким
Василь Кравцевич.
геометризмом, лаконічністю форми
«Несіння хреста» (бронза, 1992) та глибоким розкриттям внутріш-
нього світу людини.
V розділ «Всякої бесіди було багато…»
Ефект багатоголосся досягається автором через «шум, гамір, і
зойки, і жалісну веселість» усіх персонажів. Яскраві порівняння
відтворюють передчуття розлуки з рідним краєм, передають по-
чуття тривоги та відчаю персонажів: «Ідуть слова тих співанок,
як жовте осіннє листя, що ним вітер гонить по замерзлій землі,
а воно раз на раз не зупиняється на кожнім ярочку і дрожить
подертими берегами, як перед смертю».
VІ розділ «…Вже чєс відходити до колії»
Болісне прощання зі своїм селом і односельцями та сподівання
на краще майбутнє супроводжується елементами ритуальної обря-
довості похорону, що асоціюється з відходом у потойбічний світ.
Дідухів ніби поховали заживо. Побачивши їх у новому одязі, сусіди
збагнули, що Дідухів вже немає, лише їхні душі залишилися витати
над камінним хрестом.
Символічний образ плачу передає співчуття односельців до
від’їжджаючих: «Як входили назад до хати, то ціла хата за-
ридала. Як би хмара плачу, що нависла над селом, прорвалася,
як би горе людське дунайську загату розірвало…» За допомогою
яскравих порівнянь новеліст посилює експресію картини.
Межу вже прожитого і майбутнього символізує поріг хати, який
героям новели важко переступити.
124
Танок Івана з дружиною вражає односельців. Метафора «заде-
ревіли» посилює експресію епізоду. Всі засоби зображення підпо-
рядковані прагненню автора показати почуття героїв у крайньому
прояві.
VІІ розділ «Видиш, стара, наш хрестик?»
Образ Івана Дідуха максимально узагальнений. Найсуттєвіша
особливість Стефаникової прози — здатність художньо узагальню-
вати, підносити проблеми селянина на рівень загальнолюдських.
Іван Дідух залишив на полі, рясно политому його потом,
пам’ятник по собі й своїй дружині. Це підтримує віру селянина
в те, що він не зникне безслідно, не розвіється, як лист по полю,
пам’ять про нього залишиться на рідній землі. Камінний хрест
переростає в образ-символ, що уособлює важку долю українського
народу-трудівника. Це пам’ятник тисячам українців, які так і не
повернулися на Батьківщину, не здобули омріяного щастя-долі в
чужих краях. Трагедія Івана Дідуха — трагедія всього краю, що
несе камінний хрест нестатків і відчаю. Хрест Івана Дідуха й до-
нині височіє над Русовом.
Запитання і завдання
1. Що вам відомо зі шкільного курсу історії про переселення галицьких
селян до Канади?
2. Хто такий Іван Дідух? Охарактеризуйте героя, його людські якості.
3. Чи можна цього селянина вважати сильною особистістю? Чому?
4. Які художні деталі свідчать про те, що його праця була неймовірно
важкою?
5. Яке ідейне навантаження в новелі несе образ горба?
6. Чому Іван Дідух запросив односельців додому? Які почуття сповнювали
його душу? Що спонукало чоловіка сповідуватися перед людьми?
7. Чому розлука Івана Дідуха із рідною землею така тяжка? Про що це
свідчить?
8. Розкрийте символічність образу хреста в новелі В. Стефаника
«Камінний хрест» і скульптурній композиції В. Кравцевича «Несіння
хреста».
9. У чому полягає своєрідність індивідуального стилю В. Стефаника?
10. Випишіть декілька слів (фраз) із новели «Камінний хрест», які вважаєте
важливими для осягнення її змісту. Свій вибір аргументуйте.
11. Подумайте, чому В. Стефаника називають Бетховеном української
літератури. Підберіть аудіозапис композицій Л. ван Бетховена для
музичного супроводу виразного читання вибраних епізодів із новели
«Камінний хрест». Обґрунтуйте свій вибір.
12. Чи змінилися ви як читач у процесі вивчення творчості В. Стефаника?
У чому? Якими новими знаннями й уміннями оволоділи?
13. Чи вплинуло вивчене на ваше сприйняття й розуміння себе, людей,
світу?
14. Над якими питаннями ви замислилися, читаючи твори В. Стефаника?
Чи знайшли ви відповідь на них?
125