ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО
16 липня 1880 — 6 березня 1951
…Я взяв неіснуючу людину, окремі риси
якої я зустрічав у живих людей. Ввів її у
коло своїх почуттів та думок і змусив
увійти з цими висновками в реальне,
дійсне життя.
Володимир Винниченко
Ви маєте найкращого читача, якого
можна мати,
— молодь! Кого у нас
читають? Винниченка. Про кого скрізь
ідуть розмови, як тільки річ торкається
літератури? Про Винниченка. Кого
купують? Знов Винниченка…
Михайло Коцюбинський
Автор 14 романів, понад 100 оповідань, публіцистичних статей,
23 драматичних творів, обдарований живописець, політичний і
державний діяч, заступник голови Української Центральної Ради,
голова першого українського уряду — Генерального секретаріату
УНР, один з авторів усіх чотирьох Універсалів, голова Українсько-
го національного союзу.
У долі цієї яскравої й водночас суперечливої людини тісно пере-
плелися трагізм епохи й драматизм особистісних поневірянь.
Читацькі діалоги
Читаючи художній твір, ми опиняємося в полоні авторських думок. Можна
погоджуватися або не погоджуватися з поглядами митця, але, зважаючи на
власний життєвий досвід, засвоєні морально-етичні норми, мимоволі долуча-
ємося до діалогу з письменником. Цілком природно, що нам хочеться більше
дізнатися про його життя, духовні пошуки, про те, які життєві перипетії спо-
нукали до вибору теми, сюжету, героїв. Розуміння автора як особистості
допомагає глибше осягнути його твір і порушені в ньому проблеми.
Уявіть, що вам пощастило перенестись у минуле століття й поспілкуватися з
В. Винниченком. Поміркуйте, якою могла б бути ваша зустріч, про що ви запи-
тали б його? Сформулюйте запитання й запишіть їх у робочий зошит. Відповідь
пошукайте в наступному розділі або скористайтеся додатковими джерелами.
Знайомство здалеку і зблизька
Зовнішність. «У його зовнішності й поведінці було щось мефіс-
тофельське. Проникливий, з хитринкою, погляд, сардонічний усміх,
що ховається в борідку, імпозантна постать…» (В. Панченко).
126
Вдача. З розповіді матері письменника: «Володимир грався з
дітьми сусідів і тримав їх трохи в терорі, бо був дуже сильний
для свого віку й вольовий, упертий! Про таких кажуть: заводій,
ватажок, шибеник. І водночас цей «Соловей-Розбійник» надзвичай-
но приваблює своєю гордою вдачею, великодушністю, готовністю
в скрутну хвилину махнути рукою на себе самого заради това-
ришів, яких він «не любить видавати».
Захоплення. Володимир Винниченко з дитинства мав нахил до
малювання. Уроки живопису йому давав перший український ім-
пресіоніст М. Глущенко.
Цікавився В. Винниченко працями філософів, зокрема зробив
перший український переклад твору Фрідріха Ніцше «Так казав
Заратустра». Знав кілька мов, серед яких, крім рідної, — фран-
цузька, німецька, англійська, російська, латина.
Сторінки життєпису. Біля витоків. Згідно з родовими пере-
казами, один із херсонських поміщиків виміняв у полтавського
поміщика три селянські сім’ї, серед яких були й предки В. Ви-
нниченка. Пізніше письменник запише:
«…Мій батько заможним селянином ніколи не був. Пастух,
наймит по економіях. Себто пролетарій чистої води. Женившись
на матері, осів у місті, спробував жити з торгівлі, але потягло
на землю; взяв в оренду в одного шахрая поміщика землі, той його
обібрав. І викинув з землі. Після того в шуканні за землею подалась
уся родина в Сибір на переселення. Не добралась до Сибіру, осіла десь
коло Челябінська, страшенно бідувала і втекла знов на Україну».
Батько мав великий вплив на особистісне зростання сина. Влас-
тивий йому ліберальний тип виховання виявлявся насамперед у
тотальному позитивному ставленні до хлопця, демонстрації при-
хильності без критики й обмовок. Винниченко згадує хвилини ве-
чірнього відпочинку поруч з батьком під возом на сіні, «яке коло-
ло часом шпичками в бік крізь ряденце. Гарно, затишно, любо до
того під теплим, сильним боком тата, що хотілося тоненько,
тоненько з захватом і щастям запищати».
З матір’ю стосунки маленького Володі були прохолодними. При-
чина цього — її авторитарність, надмірна суворість і заклопотаність.
Нелегкий шлях в освіту. Початкову освіту Володимир здобув у
рідному селі, а середню — у Єлисаветградській чоловічій класич-
ній гімназії, що була одним із найкращих освітніх закладів краю.
У різний час там навчалися польський письменник Я. Івашкевич,
лауреат Нобелівської премії фізик І. Тамм, брати Тобілевичі, меценат
і громадський діяч Є. Чикаленко, українські письменники Є. Мала-
нюк та Ю. Яновський. Гімназисти вивчали Закон Божий, латину, ро-
сійську, грецьку, німецьку та французьку мови, історію, географію,
фізику, логіку, космографію, ходили на уроки гімнастики й співів.
127
В. Винниченка, змалечку вихованого в українських традиціях,
не влаштовувало ставлення гімназійного начальства до української
мови та простого люду. Публіцист, суспільний діяч Ю. Тищенко
згадував: «Свідомо чи несвідомо, він (Винниченко) гостро ставав
в оборону свого мужицького походження і фізично, і поводженням.
Він навмисне підкреслював те, що походить із селянського роду і
свідомо говорив своєю українською мовою як з товаришами-гімна-
зистами, так і з учителями».
Гімназійні вчителі не могли пробачити юнакові відверто вислов-
леного протесту. Вибір був невеликий: зректися своїх поглядів або
кинути гімназію. Відмовитися від переконань він не міг. Розпоча-
лися роки боротьби за свої права, хоча її результат був очевидний.
Після виключення з останнього класу гімназії юнак наймитував
у поміщицьких маєтках і наполегливо готувався до складання іс-
питів екстерном.
Документ про освіту В. Винниченко отримав у Златопіллі. Су-
часники згадують, що він шокував викладачів місцевої гімназії
своїм виглядом — солом’яний бриль, вишита сорочка, на руці ки-
рея, однак екзамени склав успішно і здобув можливість вступити
до університету.
Університетські студії і шлях у революцію. У 1900 р. майбут-
ній письменник став студентом юридичного факультету Київського
університету імені Святого Володимира й відразу потрапив у вир
революційних подій. За активну участь у діяльності Революційної
української партії (РУП) його було заарештовано й виключено з
університету «із забороною проживати в Києві та його околицях».
Окрім того, В. Винниченко втратив відстрочку від військової служ-
би, хоча його призвали не солдатом, а «вільноозначеним». Як лю-
дина, що була звинувачена в протиурядовій діяльності, він пере-
бував під пильним наглядом.
Диплом про вищу освіту майбутній письменник отримав тільки
у 1906 р., коли екстерном склав іспити за університетський курс.
Улітку 1902 р. юнак написав свої перші оповідання — «Біля ма-
шини», «Антрепреньор Гаркун-Задунайський», а восени в журналі
«Киевская старина» було надруковано оповідання «Сила і краса».
Є. Чикаленко, який опікувався розвитком національної літера-
тури і з власних коштів сплачував молодим авторам доволі при-
стойні гонорари, якось іронічно запитав у співробітника редакції,
чи ще не з’явився часом «геніальний письменник». Меценат був
приємно здивований, почувши у відповідь: «Геній, не геній, а но-
вий талановитий письменник є!»
Є. Чикаленко так захопився талантом В. Винниченка, що на-
писав йому листа: «Вчора я у Києві прочитав Ваше оповідання,
спішу поділитися з Вами своїми враженнями. На мою думку, опо-
128
відання написано вельми талановито, читається з інтересом,
навіть захоплює. Очевидячки, з Вас може виробитись неабиякий
письменник. Але Вам треба багато, багато працювати».
Перебуваючи у війську, В. Винниченко часто відлучався з ка-
зарми для зустрічей з робітниками. Це не могло залишатися непо-
міченим. Перспектива арешту змусила тікати за кордон. Товари-
ші допомогли дістатися Львова, де невгамовний Винниченко при
спробі перевезти нелегальну літературу потрапляє до рук жандар-
мів. Знову він у Київській в’язниці, знову йому висувають звину-
вачення в політичній діяльності, камера-одиночка і новий план
втечі. Від тюрми Винниченка не рятує ні вдаване божевілля, ні
народження спадкоємця в царя Миколи ІІ. І все ж таки письмен-
никові вдається втекти.
Перебуваючи в еміграції, на острові Капрі, амбіційний В. Ви-
нниченко дістав запрошення від Максима Горького відвідувати
його літературно-мистецькі вечірки у віллі «Сеттані». Перед тим
російський письменник прочитав Винниченкове оповідання «Мо-
мент» — і був у захваті («хорошая вещь, живая, красивая…»), за-
пропонував видати в російському перекладі його твори.
Проте в травні 1909 р. В. Винниченко «вибухне» гнівним лис-
том до Горького, у якому дорікне йому за «неповагу, обивательське
ставлення до української національності».
В еміграції й після повернення з неї В. Винниченко, крім опо-
відань, створює низку злободенних, гостропроблемних психологіч-
них драм («Дисгармонія», «Брехня», «Закон», «Натусь», «Гріх»,
«Чорна Пантера і Білий Ведмідь» та інші), романів («Чесність з
собою», «Рівновага», «По-свій!», «Божки», «Хочу», «Заповіт бать-
ків», «Записки Кирпатого Мефістофеля» та інші). За тематикою і
своєрідністю художньої реалізації ці твори були новаторськими,
навколо них спалахували гострі суперечки й широкі дискусії.
Звістка про падіння царського режиму в Петрограді дійшла до
України 13 березня 1917 р., а вже 17 березня в Києві був утворе-
ний найвищий законодавчий орган — Центральна Рада. Першим її
головою став М. Грушевський, який щойно повернувся із заслан-
ня і мав обов’язок виконувати функції президента держави. Рада
створила окремий виконавчий державний орган — Генеральний
секретаріат, головою якого став В. Винниченко. Згодом він висту-
пив автором низки декларацій і універсалів Центральної Ради, за-
сновником «Робітничої газети».
Одним із перших Винниченко дійшов невтішного висновку: «З
Російською імперією перемовини закінчуються там, де починаєть-
ся українське національне питання». Болісні роздуми письменника
з цього приводу відображені в драмі «Між двох сил» (1919). Траге-
дією в родині українського залізничника, члени якої опинилися в
129
протилежних таборах, — захисників молодої української держав-
ності і її ворогів, — письменник висвітлив причини, що призвели
до загибелі Української Народної Республіки. 14 жовтня 1919 р.
він, схвильований братовбивчою війною, записав у «Щоденнику»,
що готовий віддати власне життя, тільки б Україна зберегла так
тяжко вистраждану незалежність. Водночас розумів, що уряд не
може спинити той хаос, який охопив Україну. Не бажаючи брати
на себе відповідальність за помилкову, як він вважав, політику
уряду УНР, Винниченко відходить від неї.
Перший Генеральний Секретаріат Української
Центральної Ради. Фото 1917р.
Виїхавши в 1919 р. до Австрії, він створює тритомну мемуарно-
публіцистичну працю «Відродження нації» (Відень, 1920), у якій ана-
лізує перипетії із становленням української державності. Чимало його
статей про складні шляхи української революції з’явилося в організо-
ваному ним же тижневику «Нова доба», що виходив у Відні в 1920 р.
Прагнучи переконати керівників уряду УСРР у необхідності роз-
будови не фіктивної, а справді національної Української держави,
В. Винниченко з 24 травня до 23 вересня 1920 р. перебував у Мо-
скві та Харкові, ведучи переговори з більшовицькими лідерами.
Та переконався, що під гаслами інтернаціоналізації проводиться
політика відновлення тієї ж «єдиної-неділимої», що Харків іде
слухняно за розпорядженнями з Москви. Глибоко розчарований,
він відкинув пропозиції ввійти до складу маріонеткового «укра-
їнського» уряду, склав свої повноваження прем’єра та вийшов із
рядів УСДРП. Пізніше він із дружиною Розалією Ліфшиць виїхав
з України (тепер уже назавжди) і вже у Відні створив Українську
комуністичну партію (УКП), редагував її тижневик «Нова доба».
Спочатку подружжя Винниченків мешкало в Німеччині, а з
1925 р. — у Парижі. До 1932 р. твори В. Винниченка ще вида-
валися в Україні. На сценах європейських театрів з успіхом іш-
ли спектаклі за його п’єсами. Але в 1933-му (після самогубства
130
Миколи Хвильового) все різко змінилося — про жодні публікації
творів в Україні не могло бути й мови. Але й за кордоном, у колах
української еміграції, він почувався самотньо. Жити з літературної
праці він уже не мав змоги. Залишалася надія на працю фізичну.
Так Володимир і Розалія Винниченки стали власниками старого
напівзруйнованого будинку, занедбаної ферми, яку місцеві жителі
називали «піч», оскільки тут колись випікали хліб і печиво.
У вересні 1933 р. у листі-зверненні до ЦК КП(б)У В. Винничен-
ко звинувачує «товариша Сталіна» та його поплічника Постишева
в організації терору в Україні й реставрації імперії, ще «страш-
нішої за царську». Розлючені більшовицькі бонзи назвали автора
листа «старим вовком української контрреволюції» й заборонили
видавати його твори, а ті, що в бібліотеках, було вилучено.
Особисто для Винниченка це стало повним відлученням від
батьківщини і втратою будь-якої надії повернутися. Тоді з-під пе-
ра письменника виходять один за одним романи «Вічний імпера-
тив», «Лепрозорій», «Нова заповідь» (перекладений французькою
мовою). Він працює над романом «Хмельниччина» та низкою ін-
ших творів, які, на жаль, не всі були надруковані.
Останній роман — «Слово за тобою, Сталіне!»
Цей своєрідний підсумок роздумів письменни-
ка й політика був завершений незадовго до його
кончини — 3 березня 1951 р.
Вічний спочинок екс-прем’єр Української На-
родної Республіки, полум’яний патріот України
В. Винниченко знайшов на кладовищі в містеч-
ку Мужен. Там і могила його коханої дружини
пані Розалії.
Кохання в житті митця. 1909 р. письменник познайомився з
Розалією Ліфшиць, студенткою медичного факультету Паризько-
го університету. Днем свого одруження вони вважали 28 березня
1911 р.
Запитання і завдання
1. Яким постає В. Винниченко в спогадах друзів, сучасників?
2. Які риси вдачі В. Винниченка імпонують вам найбільше? Чим?
Обговоріть це з однокласниками й однокласницями.
3. У чому полягав вплив родинного оточення на формування світогляду
майбутнього письменника?
4. Яким постає митець у взаєминах з Розалією Ліфшиць?
5. Які твори письменника ви читали? Які вистави його п’єс бачили? Чим
запам’яталися твори В. Винниченка? Чи відчули в них відображення пев-
них моментів життя автора? Якщо так, доведіть це прикладами з творів.
131
Художній світ
малої прози Володимира Винниченка
Літературний дебют В. Винниченка з оповіданням «Краса і си-
ла» в 1902 р. був несподіваний для громадськості й водночас тріум-
фальний. «Талант чи випадковість?» — таку назву мала рецензія
І. Личка, розміщена в «Літературно-науковому віснику»: «Чи не
випадковість це, що молодий, нікому не відомий автор проявив
у своєму першому творі щось таке, що привертає увагу? Чи по-
чаткуючий це, чи вже на першому кроці вмираючий талант, а
можливо, й зовсім не талант».
Прочитавши оповідання «Краса і сила» та ознайомившись із ре-
цензією І. Личка, Леся Українка висловила здивування, як можна
сумніватися в тому, що автор — талановита людина, а його опові-
дання — справжня перлина української літератури. «Талановита
людина може випадково наробити промахів у своєму творі, але
безталанна не може випадково виявити того, чого у неї немає.
Тільки талант міг створити ці живі фігури, ці природні діалоги
і, особливо, цю широку, яскраву картину ярмарки, на тлі якої ро-
зігруються злодійські пригоди героїв».
І читачі, і критики творчості В. Винниченка бачили її зв’язок
із модернізмом, визнавали свіжість сюжетів і характеристик, ори-
гінальність відображення життєвих явищ на національному укра-
їнському ґрунті. Окрім західних ідей, творчість письменника уві-
брала національні українські риси і проблеми, мала тісний зв’язок
із демократичною літературою, демонструвала гармонію револю-
ційного романтизму, зрілого реалізму та екзистенціалізму, що пе-
ребував на етапі свого розвитку. Прозаїк створює зриму картину
внутрішнього світу особистості, не намагаючись його витлумачити.
На відміну від письменників-реалістів, Винниченко показав, що
психіка людини складається з бажань і поривів, мотивів і потреб,
інтересів та переживань. Якщо попередники зосереджувалися на
показі окремих моментів соціально-економічного характеру, що
впливали на життя людини, то Винниченко показав унікальність
кожної миті життя, неординарність і неповторність переживань,
палких бажань особистості в її прагненні до щастя.
Запитання і завдання
1. Які ідеї європейських філософів вплинули на творчість В. Винниченка?
У чому, на вашу думку, полягала для митця привабливість цих ідей і гасел?
2. Чому людина початку ХХ ст. мріяла про «нову мораль», неупереджену,
вільну від соціальних норм і умовностей? Чи погоджуєтеся ви з дум-
кою, що кожна особистість має нести у світ власну мораль?
3. Які риси, притаманні модерністському мистецтву, наявні в малій прозі
В. Винниченка?
132
Новела «Момент» —
перлина творчості В. Винниченка
Наше знайомство з текстом новели починається з доволі дивного
підзаголовка — «Із оповідань тюремної Шехерезади». Загальнові-
домо, що Шехерезада — казкова принцеса, яка, відтерміновуючи
свою загибель, розповідає жорстокому царю Шехрияру 1001 казку.
Ім’я Шехерезади асоціюється з чимось тендітним, життєлюбним,
надзвичайним і величним. Винниченкова Шехерезада — в’язень,
який майстерно й лаконічно розповідає про вдалий перехід через
кордон. І хоча історія героя-оповідача не видається нам вигаданою,
вона дуже нагадує чарівну казку зі щасливим фіналом.
У творі йдеться про коротку мить кохання, яке, наче спалах
метеора, осяяло життя молодого революціонера й загадкової пан-
ни, а потім зникло, залишивши по собі муки «осиротілого щас-
тя». Це кохання («нездоланна сила, яка не підлягає контролю і
не знає перешкод і нехтує моральними приписами») допомогло
героям перемогти страх і смерть у драматичній, ризикованій по-
дорожі, зберегти життя і свободу. В. Винниченкові після оповіда-
ння «Момент» дорікали, що він постає в цьому творі як співець
«вільного кохання».
Поза нашою увагою не залишається коло проблем, про які автор
хоче поспілкуватися зі своїми читачами. Це передусім філософія
людського буття, де мить може дорівнювати вічності, гармонія
людини та природи, природність душевних і тілесних поривань.
За жанром «Момент» В. Винниченка — новела, оскільки має не-
великий обсяг, декілька головних персонажів, динамічний і на-
пружений сюжет, в основі якого незвичайна життєва подія, а дра-
матичний фінал, пройнятий духом вітальності, «безумного щастя
побіди життя», поезією молодості й любові, важко передбачити.
Текст твору насичений тропами й художніми деталями, кожна з
яких допомагає автору розкрити творчий задум.
За художнім методом і напрямом «Момент» — це модерністська
імпресіоністична новела з виразною колористикою, слуховими та
зоровими образами (сонячні барви, лісова зелень, небесна блакить),
що увиразнюють тло, на якому розгортаються події.
Головний герой твору — революціонер — сильна, вольова
людина, яка прагне змінити світ, установити нові політичні по-
рядки в країні. Думка про ймовірну смерть не лякає його, а зу-
стріч із панною Мусею наповнює серце весною — «Я тільки міг
дивитись на неї», «Вона ставала все ближчою і ближчою, і ме-
ні щоразу хотілося взяти її за руку, притулитись, злитись з
нею і так іти далі». Герої мали разом долати повний небезпек
шлях через кордон, і хоча з першої миті відчули закоханість,
133
під вагою моральних приписів, суспільних вимог стримували свої
почуття.
Рух почуттів персонажа письменник подає співзвучно до кар-
тин природи. Герой прагне такої ж гармонії у почуттях, яка є в
природі: «Дві пташки, пурхаючи з гілки на гілку… несподівано
зливались в обіймах. Літали сплетені коханням метелики або в
щасливому безсиллі сиділи на листку й поводили вусиками… Од-
бувався великий, прекрасний процес життя». Його приваблює ліс,
«не скалічений цими моралями людей, не заслинений лицемір’ям
похоті, сильний, одвертий, простий». Світ природи у творі про-
тестує проти лицемірства й цинізму людини: «На, дивись, нам не
треба ховатись, у нас нема незаконнорождених, у нас нема паш-
портів, моралів…»
Уже подолавши небезпечний кордон, Муся й Шехерезада піз-
нали момент щастя. «Це було торжество двох великих кузьок;
це був вихор життя, який замітає все сміття — «не треба»,
«не можна»; це було щастя крові, мозку, кісток; це було найви-
ще щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими,
видющими очима душі». Але далі їхні шляхи мали розійтися, бо
героїня переконана, що «щастя — момент. Далі вже буденщина,
пошлість». Її слова — слова сильної жінки, яка здатна вирішити,
що для неї є добро, й упевнено поставити крапку там, де вона по-
трібна. За Ф. Ніцше, на такий вчинок здатна лише ідеальна ха-
ризматична людина. Оповідач не міг не погодитися з Мусею, бо,
як носій авторських ідей, вважав: справжнє щастя — це тільки
мить! Він як шляхетний лицар «схопив край її сукні, поцілував
і випустив».
У діалогах Мусі й оповідача проглядає відмінність їхнього сві-
товідчуття, духовної культури — зневажливо-байдуже ставлення
до навколишнього світу в Мусі, і шанобливе — у юнака. Муся
зосереджена на власних переживаннях, вона чутливіша до мож-
ливої смерті як індивідуального кінця. Життя умовно поділяється
дівчиною на високе, духовне і низьке, буденне, а тому позбавлене
його розуміння як єдиного природного потоку. Для юнака, навпа-
ки, смерть — природна складова життя, вона «оселилася» в ньому
і не знищить його.
Погляди В. Винниченка, як і його твори, несуть на собі відби-
ток ідей екзистенціалізму. Екзистенціалісти вважали, що межова
(критична) ситуація, у яку потрапляє людина, допомагає їй зро-
зуміти своє життя, відкрити нові смисли заради самоствердження
як особистості.
Знайомство з героями новели відбувається в складній для них
ситуації — вони опинилися на межі життя і смерті. Межова си-
туація прискорила їхнє усвідомлення того, що щастя — лише
134
мить. Віддаючись революції, спільній справі, вони не мали права
на довготривалі плани. Не випадково автор підкреслює, що саме
тоді, коли Муся зрозуміла пристрасний погляд свого товариша,
його спроби «пригорнутись ближче… і притулитись лицем до
плеча…», вона стримує свої почуття до моменту, коли небезпека
відступить і крихка надія на свободу зажевріє попереду. Такий
вчинок свідчить не про байдужість і тиск моралі та етикету, а
про відповідальність, осмисленість та глибину почуттів. Героїня
Винниченкового твору напруженням усіх сил долає загрозу смерті,
і саме це сприймається нею як щастя: «Очі горіли їй, лице дрижало
великим, безумним щастям побіди, побіди життя». Саме межова
ситуація змушує героїв відчути справжню суть життя, у якому
кохання є життєдайною й життєстверджувальною силою.
Запитання і завдання
1. Чи може одна мить життя стати справжньою подією, змінити долю
людини? Поясніть свої міркування.
2. Чи може щастя тривати завжди? Обґрунтуйте свою думку.
3. Навіщо автор вдається до метафори, називаючи звичайного арештан-
та царської тюрми Шехерезадою? Поясніть, чому Винниченко не дав
героєві-оповідачу імені. Яку роль у реалізації задуму митця відіграє
прийом деперсоналізації?
4. Доберіть епіграф до новели «Момент», обґрунтуйте його доцільність.
5. Поясніть, що є щастям для героя-оповідача.
6. Випишіть із твору цитати, які розкривають особливості світоглядів ге-
роїв.
7. Підготуйтеся й обговоріть у групах (парах) проблеми, порушені авто-
ром новели «Момент». Поділіться своїми міркуваннями щодо особли-
вості їхнього розв’язання митцем.
8. Визначте й прокоментуйте філософський підтекст новели.
9. Проаналізуйте засоби художньої виразності, визначте їхню роль у роз-
критті авторського задуму.
10. Доведіть або спростуйте думку деяких критиків, що В. Винниченко в
новелі «Момент» виступає співцем «вільного кохання».
11. Випишіть 5 ключових слів або фраз із новели «Момент», які вважаєте
важливими для розуміння твору. Свій вибір аргументуйте.
12. Уявіть і прокоментуйте колористику новели «Момент», графічно по-
кажіть зміну кольорів, до цих змін доберіть цитати з тексту.
13. Якби у вас була можливість запропонувати свою назву новелі
В. Винниченка, яку ви обрали б і чому?
14. Чи змінилося ваше уявлення про митця після знайомства з новелою
«Момент»? Якщо так, у чому?
15. Запропонуйте однокласникам провести дискусію «Що таке щастя».
135
Культурно-мистецький контекст
У 1894 р. норвезький письменник Кнут Гамсун
пише імпресіоністський роман «Пан». Головна тема
твору — кохання. Людина, як вважає Гамсун, —
частина природи, що діє в романі в образі могутнього
Пана, який живе в кожному з героїв і розпоряджа-
ється його долею.
Запитання і завдання
1. Перегляньте короткометражний фільм, створений за новелою
Володимира Винниченка «Момент» (реж. Олександра Тесленко, творча
майстерня «Перспектива»). Напишіть рекламу-анотацію.
2. Підготуйтеся до групової рольової гри-полілогу (автор, герой-оповідач,
Муся). Оберіть за власним бажанням одну з ролей, доберіть вагомі аргу-
менти на захист точки зору героя, автора. Проведіть рольову гру в класі.
Драматургія В. Винниченка
Драматургія Винниченка відіграла важливу роль у розвитку
українського модерного театру. Митець прагнув відійти від канонів
класичної драматургії, залучити глядача до співучасті, співтвор-
чості, відтворити світ духовних пошуків героїв, передати багатий
спектр тих морально-психологічних випробувань, яких зазнає осо-
бистість на шляху самореалізації. За своїми художніми особливос-
тями — глибоким психологічним аналізом характерів, специфікою
конфлікту особистості з навколишнім світом, незавершеністю кін-
цівки — драматургічні твори В. Винниченка близькі до модерних
драм Г. Ібсена, М. Метерлінка, К. Гауптмана.
В. Винниченко розумів, що настав час європеїзувати україн-
ський театр, «надати йому філософської глибини, гостроти мораль-
но-етичних колізій, динамізувати дію…». Ці думки були близькі й
М. Садовському, який у 1910 р. узявся за постановку п’єси «Брех-
ня», але традиційна режисура у поєднанні з модерним текстом не
принесли очікуваного успіху.
Поступово українська публіка відчула, що народжується новий
театр. Він «ударив по нервах сучасності, торкнув боляче питання
інтелігенції, й вона обізвалася й почала ходити в «Український
театр».
Після постановки «Брехні» одна за одною почали з’являтися
нові п’єси драматурга: «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» (1911),
«Дочка жандарма», «Молода кров» (1913), пізніше — «Мементо»,
«Гріх», «Пророк» та інші. Твори Винниченка стали постійними в
репертуарі «Молодого театру» Леся Курбаса, Державного драма-
тичного театру ім. Т. Шевченка, Драматичного театру ім. І. Фран-
ка, Незалежного Львівського театру.
136
Найбільший успіх серед поціновувачів творчості В. Винниченка
мала п’єса «Чорна Пантера і Білий Ведмідь», яка побачила сцену
тільки в 1917 р.
П’єси Винниченка були популярними й за межами України. Во-
ни знаходили своїх шанувальників у Німеччині, Голландії, Швей-
царії, Австрії, Польщі, Італії, Іспанії, Румунії.
Перший український науково-фантастичний
роман «Сонячна машина»
У 1920-ті роки до жанру соціальної фантастики звертається чи-
мало зарубіжних письменників. Але поява українського соціально-
фантастичного роману з елементами пригодницького й детектив-
ного жанру, де щільно переплелися реалізм, романтизм, сатира,
експресіонізм, була справжньою сенсацією.
У романі автор уперше в українській і світовій літературі ви-
водить образ Машини як живої істоти, що бере активну участь
у суспільному житті, формує суспільну мораль із проекцією на
майбутнє, завдяки сонячному хлібу рятує людей від голоду.
Проаналізувавши всі слабкості машини, фінансово-олігархічний
капітал став на шлях боротьби з нею.
За допомогою образів-символів письменник показує, що методи здо-
буття влади й одурманення народу як більшовиків, так і капіталістів
нічим не відрізняються. Але здорове суспільство здатне виступити на
боротьбу з деструктивними силами, протиставивши їм інтелект, розум
і науку, конструктивність яких не викликає сумнівів. А сучасний чи-
тач упізнає в подіях й образах реалії сьогодення в Україні.
Запитання і завдання
1. Що нового, порівняно зі своїми попередниками, вніс Винниченко в
розвиток української модерністської прози? Обґрунтуйте свої мірку-
вання.
2. Укладіть словничок до теми «Творчість В. Винниченка», включивши до
нього такі літературознавчі терміни: «модерністське світосприйняття»,
«неоромантизм», «екзистенціалізм»; «філософія життя». Обговоріть ре-
зультати своєї роботи в групі.
3. Запишіть ключові слова для характеристики В. Винниченка як осо-
бистості й письменника.
4. Які ідеї хотів донести до читача митець своїми творами? Наскільки
близькі вони вам?
5. Над якими питаннями автор та його герої змусили вас задуматися?
Озвучте два-три з них. Чи знайшли ви відповідь на свої запитання?
137
Володимир Винниченко-художник
Потяг до малярства В. Винниченко відчув ще з юнацьких літ.
Не випадково 14 липня 1916 р. він занотував у «Щоденнику»: «Си-
джу стомлений. Знайшов собі нову біду — малювання. Простоюю
з квачиками й палітрою перед якоюсь своєю нікчемною мазаниною
годин по п’ять-шість і не можу одірватись. І тут пристрасть,
захоплення до цілковитого безрозсудства».
Письменника цікавила мінливість
світла в різні години дня, зміни в на-
строях природи, людини. Він ладен був
використовувати будь-які творчі методи,
стилі, форми задля найдосконалішого зо-
браження внутрішнього стану людини, її
думок, надій, переживань, задля переда-
чі гри кольорів, переливів світла й тіней.
Паризьке середовище, контакти з ху-
дожниками сприяли формуванню мис-
тецьких засад Винниченка, зростанню
його професійних навичок, виробленню
власних малярських поглядів. Цікавими
щодо цього є записи Винниченка — мит-
тєві фіксації побаченого на виставках і
Володимир Винниченко. сприймання ним деяких напрямів, сти-
«Портрет дружини» (1929)
лів у малярстві.
Винниченко підтримував контакти з українськими і французь-
кими художниками. У квітні 1929 р. в Парижі він стає одним із
засновників артистичної секції, що з’явилася при українській гро-
маді, бере уроки малювання, організовує художні виставки, опі-
кується молодим талановитим художником з України Миколою
Глущенком. Разом вони проводили багато часу на французькому
півдні в Сен-Рафаелі. В. Винниченко малює натюрморти, пейзажі,
густими енергійними мазками передаючи фактуру предметів, ово-
чів, фруктів, дерев.
Даючи загальну характеристику малярським вправам Винни-
ченка, М. Глущенко писав: «Не маючи формальних і технічних
засобів, не маючи великого професійного знання, Винниченко ще
з перших малярських кроків дивував своїми досягненнями… З
кожним роком помітні малярські успіхи: палітра його спокійні-
ша, сполучення фарб набирає виразнішої індивідуальності й ясно-
сті. Велике досягнення В. Винниченка — його натюрморт. Чудово
скомпонований, з тонкою чулістю фарб, цей натюрморт вражає
своєю малярською щирістю».
138
З часом виробилася й оригінальна ма-
нера письма Винниченка в його акварелях
та олійних полотнах. Його малярський
талант визнають професійні художни-
ки — Поль Сіньяк, Пабло Пікассо, Фер-
нан Леже. Акварельні й олійні пейзажі,
натюрморти, портрети й графічні ком-
позиції Винниченка почали з’являтися
на виставках і дістали високу оцінку як
такі, що могли б зробити честь навіть
професійному художникові. Український
художник Святослав Гординський назвав
Винниченка «маляром далеко не аматор-
Володимир Винниченко.
«Дівчина з квітами»
ської міри».
Запитання і завдання
1. Доведіть або спростуйте думку, що новела «Момент» — модерніст-
ський твір.
2. Чи можна вважати перший український науково-фантастичний роман
«Сонячна машина» актуальним і сьогодні?
3. Чому драматургія В. Винниченка стала новим кроком у розвитку на-
ціонального українського театру?
4. Яким уявляєте образ оповідача в новелі «Момент»?
5. Перегляньте створений за мотивами п’єси В. Винниченка «Чорна
пантера і Білий Ведмідь» український телевізійний фільм режисера
О. Бійми. Поясніть, як режисер розв’язує хворобливі для інтелігента
проблеми моралі, норми поведінки й головний мистецький конфлікт
початку ХХ століття — протистояння реалізму і модернізму.
6. Поясніть, у яких вивчених вами творах найбільш виразними є риси
імпресіонізму. Доведіть це прикладами з тексту.
7. Проведіть дослідження, як у творчості В. Винниченка проявився вплив
ідей Ф. Ніцше.
139