ОБРАЗНЕ СЛОВО
ПОЕТИЧНОГО МОДЕРНІЗМУ
Читацький путівник
Навчальні цілі теми «Образне слово поетичного модернізму»
Знання:
сутність естетичних поглядів Лесі Українки, М. Вороного, Олександра
Олеся на шляхи розвитку української літератури; особливості втілення сти-
льових рис модернізму в їхній творчості.
Уміння:
пояснювати смислову й настроєву значущість зорових, звукових, так-
тильних образів у виучуваних творах;
проводити аналогії між поезією М. Вороного та творами західноєвропей-
ських поетів-символістів; визначати характерні ознаки символізму й неоро-
мантизму в поетичних та драматичних творах; розкривати символіку духовних
поривань до кращого життя, розуміти трагічну суперечність між мрією, духо-
вністю й жорстокістю світу в драматичному етюді Олександра Олеся «По дорозі
в Казку»; розмірковувати про сенс життя, прагнення людини бути щасливою.
Ставлення:
гордість за життя-подвиг Лесі Українки; усвідомлення духовної цінності
неоромантичного світогляду; критична оцінка результатів людської діяль-
ності в природному середовищі; поцінування краси поетичного слова, його
здатності об’єднувати людей роздумами над вічними проблемами життя;
розуміння, що свобода й незалежність є обов’язковою умовою творчості
митця; усвідомлення того, що любов до рідного краю — джерело творчої
наснаги; трактування мрії як основи прагнення людини жити краще, спонуки
до активної діяльності; осмислення благородства вчинків, які здійснюються
заради щастя людей; розуміння важливості гармонійного розвитку особис-
тості для її самореалізації.
Соціальні, економічні, суспільні чинники, які зумовили розви-
ток української модерної прози, вплинули й на становлення модер-
нізму в поезії. Позитивістську естетику й настанову реалістичного
мистецтва відтворювати дійсність у формі самої дійсності змінюють
філософізм, естетизм, психологізм.
Водночас у поетичному слові цього періоду відобразилися й інші
«прикмети часу»: пробудження національної самосвідомості укра-
їнців, зростання їх політичної активності, поширення ідеї держав-
ної самостійності.
Сягаючи витоками Франкових «Не пора…», «Великі роковини»,
«Розвивайся ти, високий дубе…», ці ідеї знайшли гідне продовжен-
ня в поезії українських січових стрільців, П. Тичини, митців «роз-
стріляного відродження».
Поетичне слово було надзвичайно «різнобарвним»: жанрово, сти-
лістично, за провідними мотивами. Поєднуються реальне і фантас-
140
тичне, приземлене і модерно вишукане. Відбувається пошук нових
засобів пізнання дійсності і людини, нових форм їх зображення,
нового ліричного героя.
На поетичній ниві трудяться водночас представники різних по-
колінь: «пізні» романтики Я. Щоголів, П. Куліш, С. Воробкевич
та ін., представники старшої генерації І. Франко, М. Старицький,
Олена Пчілка, Б. Грінченко, І. Манжура, П. Грабовський та інші
і молоде покоління, яке, зрештою, і визначило шляхи подальшого
розвитку — Леся Українка, В. Самійленко, М. Вороний, Олександр
Олесь, Б. Лепкий, П. Карманський, В. Пачовський та інші. Розви-
вається романтизм, реалізм, модернізм. Поезія твориться різними
мовами: російською, польською, італійською, чеською, навіть пор-
тугальською. Період ознаменувався бурхливим розвитком «жіночої
поезії» (Леся Українка, У. Кравченко, Л. Старицька-Черняхівська,
Х. Алчевська та інші).
Розширяються жанрові межі: активно освоюється царина філо-
софської лірики, громадянської, пейзажної, інтимної. Збагачуються
мотиви лірики. Строфіка відзначається різноманітністю. Ритмічний
малюнок вірша стає вигадливим і непередбачуваним.
Так само непередбачуваним і неординарним стає ліричний герой.
Він може бути меланхолійно-мрійливим, відірваним від реалій жит-
тя, що притаманне ліриці «молодомузівців». І поряд «живе» інший
герой — героїчна й вольова особистість, герой-борець (твори Лесі
Українки), який також мріє, однак його мрії дають сили для бо-
ротьби за їх утвердження.
І чи не найголовніший здобуток модерної поезії — поглиблення
психологізму, занурення в глибини людського «я», визнання естетич-
ної вартості як достатньої умови для пошанування поетичного слова.
Відтак слушним є визначення В. Погребенника, який назвав кі-
нець ХІХ — початок ХХ століття «золотим віком» української поезії.
Біля витоків української модерної поезії стояли І. Франко (збірка
«Зів’яле листя», поема «Смерть Каїна») і Леся Українка (драматичні
поеми, поетичні твори). У них виразно окреслюється ключова ознака
нового стильового напряму: зміщення акценту «із зображення дій-
сності на самовираження митця і з суспільної функції літератури на
художню творчість як естетичну самодостатність» (М. Ільницький).
«Першим виразним об’явом нового напряму» в українській літе-
ратурі стала, на думку І. Франка, поетична збірка В. Пачовського
«Розсипані перли». Саме «молодомузівці» першими «кинули ви-
клик» народницьким ідеалам служіння поета народові.
Угруповання «Молода муза» утворили митці, що об’єдналися на-
вколо журналу «Світ» (П. Карманський, Б. Лепкий, В. Пачовський,
М. Яцків та інші). Вони сповідували естетизм, культ краси, прагну-
ли віднайти її в найрізноманітніших проявах життя й відобразити
141
у своїх творах. Об’єднувало також поетичне експериментування з
лексикою, жанрами, строфікою, фонікою.
Ліричний герой «молодомузівців» — це людина, що заблукала в
трагічному світі й часто втікає від нього у вимріяні далі. Однак він
вільний у своєму виборі, світобаченні, самовираженні.
У пошуках нових шляхів у літературі, прагненні вирватися з тіс-
них рамок побутового етнографізму погляд закономірно звертався
до європейських літератур, де гучно заявляло про себе молоде по-
коління. «Молода Польща», «Молода Німеччина», «Молода Бель-
гія» утверджували новий ідеал — служіння красі й символізм як
основний метод пізнання світу і його відображення в мистецтві.
«Молодомузівці» прагнули через творче засвоєння надбань ввести
українське поетичне слово в загальноєвропейський контекст.
Їх звинувачували у відриві від національних традицій, заледве не
зраді громадських інтересів (різка критика С. Єфремовим творчос-
ті М. Яцківа). Насправді нехтування не було. Ішлося про відмову
від побутового етнографізму, змалювання соціальних конфліктів не
описово, а через заглиблення в психологію героїв.
Подібною була творча настанова письменників-наддніпрянців, що
гуртувалися навколо журналу «Хата» (М. Євшан, М. Сріблянський
та інші): митець має право на самовираження, в оцінці художнього
твору перевага надається його естетичній вартості.
Розвиток поезії і прози в Україні мав багато спільного. Хоча
були й певні особливості. У мистецтві поетичного слова виразно
проявилися всі ознаки модерного світосприйняття: поглиблений
самоаналіз, змалювання особистості в межовій ситуації, експери-
ментування в жанрах, стилях, формах, часто — стильовий син-
кретизм, міфологізм, інтелектуалізація творчості, асоціативність,
звернення до художніх засобів суміжних мистецтв — музики, жи-
вопису, позбавлення митця ролі виразника соціальних чи класових
або національних ідей.
Чи не найбільші здобутки в поезії цього періоду пов’язані з нео-
романтизмом (Леся Українка) і символізмом (М. Вороний, Олек-
сандр Олесь).
Символізм в українській поезії проявився досить потужно і різ-
нобічно. Філософські засади — вчення про два світи: матеріаль-
ний та ідеальний — близькі українській ментальності. Символізм
є однією з ключових ознак народної творчості, чи то поетичного,
чи декоративного мистецтва. Через символ автор прагне передати
власне бачення світу (часто дисгармонійне) й себе в ньому, спо-
нукати читача заглянути в потаємні закутки своєї душі. Звідсіля
увага до підсвідомого, потаємного, ірраціонального.
Разом з об’єднавчими ознаками, які стосуються «символіст-
ського світобачення», творчість кожного поета мала «своє облич-
142
чя». Так, поезію Олександра Олеся вирізняє з-поміж інших не ли-
ше мелодійність, настроєвість, а й виразно заявлена патріотична
настанова. Переживання ліричного героя позбавлені трагічності,
вони сповнені непереборного життєствердного оптимізму.
Такою ж є одна з настанов М. Вороного, хоча домінанта дещо
інша. Його ліричний герой насамперед естет, а поетичне слово —
засіб естетичної насолоди, естетичного самопізнання й самовира-
ження. Цьому підпорядковуються творчі пошуки й знахідки в те-
матиці, строфіці, жанровому розмаїтті.
Неоромантизм Лесі Українки проявляється в домінуванні моти-
вів життєствердження, прагненні діяти, волі, нескореності, услав-
ленні сили духу, вірі в щасливе майбутнє рідного краю.
Лірична героїня переживає різноманітні почуття, серед яких є
туга, розчарування, страждання. Але ніколи — розпач! У духо-
вному світі поєднуються особистісні рефлексії, прагнення пізнати
й відтворити найтонші й найпотаємніші душевні порухи і бажання
бути корисною своєму народові, служити ідеї і творчості.
Прикметно, що лірична героїня свідомо обирає свій шлях. Вона
наділена романтичним світовідчуттям. Без показного хизування,
декларативних закликів вступає у моральний та інтелектуальний
двобій за своє право жити по-своєму.
Творчість Лесі Українки є ще одним яскравим підтвердженням
тези, що «чистого мистецтва» в українській поезії не існувало, що
навіть у найпослідовніших співців Краси наявні мотиви громадян-
ського обов’язку.
Мистецькому факту як явищу передувало критичне осмислення
його окремих проявів. Стосовно українського модернізму це про-
явилося в обстоюванні Лесею Українкою правомірності існуван-
ня інших, окрім реалістичної, форм письма, введення в широкий
ужиток поняття «неоромантизм» («новоромантизм» у написанні
поетеси).
У статті «Новейшая общественная драма» (1901) співачка «До-
світніх вогнів» обґрунтовує принципи неороматичної драматургії,
у якій філософія переважає над побутописанням чи соціальним
аналізом, особиста драма домінує над соціальною, а твір стає сим-
волічно-реальною «драмою настрою».
Це була загальноєвропейська тенденція, що зреалізувалася в
так званій «новій драмі». Біля її витоків стояли Г. Ібсен, Б. Шоу,
Кнут Гамсун, М. Метерлінк, Г. Гауптман.
Найхарактерніші риси «нової драми»: прагнення до максималь-
но точного відображення середовища, у якому діє персонаж; зосе-
редження уваги на внутрішньому конфлікті героя; збагачення сце-
нічних засобів розкриття характеру дійових осіб, зокрема широке
використання підтексту, дискусії; наявність ознак натуралізму й
143
символізму; розроблення нових жанрів: соціальна драма, психоло-
гічна, інтелектуальна (драма ідей).
Такою «новою драмою» є драматургія самої Лесі Українки.
У ній авторка осмислює мотиви страждання, боротьби, жертовності
особистості. Висновок, до якого підводить вона свого читача, —
у боротьбі й стражданнях народжується і стверджується людина. Її
героїні — Мавка («Лісова пісня»), Міріам («Одержима»), Долорес
(«Камінний господар») — борються за внутрішню свободу, духовне
визволення, шукають власне призначення, власну сутність. Пере-
мога в цій боротьбі знаменує нове життя і, навпаки, зрада власно-
го «я» є смертю духовною, за якою неминуче приходить фізична
(«Лісова пісня»). Проблема свободи й боротьби за свободу (духу,
соціальну, національну тощо), віри в себе, свою перемогу є наскріз-
ними для неоромантичної творчості Лесі Українки.
Символістська поетика притаманна драматургії Олександра Олеся,
зокрема п’єсі «По дорозі в Казку». Змальовані події відбуваються в
позачассі, без «прив’язки» до конкретного місця. Головний герой,
який веде народ у країну рівноправ’я, достатку, справедливості й
благополуччя, зневірившись, гине «за мить» до мети. Його, зневі-
реного, юрба закидає камінням. Однак ця смерть, стверджує автор
устами відданої ватажкові Дівчини, недаремна. Життя героя є по-
двигом, оскільки він зумів «піднятися над собою», повести за собою,
зреалізувати себе. Таким чином, його образ підноситься до рівня
символу. Символами є країна, до якої герой хотів довести людей,
і юрба, що не має сили піднятися до усвідомлення подвигу героя і
його права на хвилинну слабкість. Змістом і мотивами п’єса пере-
гукується з «Мойсеєм» І. Франка.
144
ЛЕСЯ УКРАЇНКА
(Лариса Петрівна Косач-Квітка)
25 лютого 1871 — 1 серпня 1913
Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає, як людині
боротьба і праця милі.
Леся Українка
Нагірною проповіддю було її слово, що
будило з летаргійного сну націю, вселя-
ло віру і надію в її духовні сили.
Іван Денисюк, дослідник
творчості Лесі Українки
Леся Українка — геніальна поетеса, драматург-новатор, прозаїк,
перекладач, публіцист, критик, культурний діяч. Вона утвердила пое-
тичне слово як зброю у боротьбі за особисту, національну й соціальну
свободу, водночас активно обстоюючи естетичну сутність художнього
твору. Поетеса самовіддано торувала шлях української літератури й
виводила її на європейські обшири.
Знайомство здалеку і зблизька
Портрет. «1879 р. — Лесі йшов восьмий рік — білява, тендітна;
1882 р. — 11 років — бліденька, аж зеленкувата, тонесенька, по-
чинає відпускати косу; 1886 р. — 15 років — Леся вже заввишки з
маму, тільки зовсім тоненька та кволенька; 1897 р. — 26 років —
дуже худа, бліда, страшенно втомлюється…; 1899 р. — 28 років —
струнка, з виразом терпіння дама, обличчя якої так сильно ожив-
лене внутрішньою духовністю, що вона виглядає прямо красивою;
1903 р. — 32 роки — схудла, і до того змарніла, що до павутинки
подібна» (О. Косач-Кривинюк — сестра Лесі Українки).
Вдача, темперамент. Була веселою і по-дитячому пустотливою
в дитинстві: любила танцювати, плавати, стрибати, лазити по де-
ревах, бігати на перегонки. У юності носила матроски й коротко,
по-хлопчачому, стригла волосся. Росла невередливою і терплячою.
Допомоги просила лише у випадку крайньої потреби.
Природну стійкість та витривалість вона успадкувала від матері,
Олени Пчілки, а розсудливість, принциповість, цінування людської
гідності, стриманість і замкнутість — від батька.
Книги, театр, музика в житті поетеси. Найулюбленіша книга
Лесі в дитинстві — збірник сербських народних дум і пісень у пере-
145
кладі М. Старицького. Найбільшим літера-
турним авторитетом був Тарас Шевченко.
Леся Українка захоплювалася театром.
Залюбки відвідувала аматорські виста-
ви в Гадячі й Колодяжному. Довелося
їй виступити також у ролях головного
режисера, актриси й костюмера маминої
п’єси «Кармелюк» й опери М. Лисенка —
«Коза-дереза».
Музика в житті поетеси посідала особли-
ве місце. Леся Українка мала дуже гарний
слух і голос. В одному з листів до свого
дядька М. Драгоманова писала: «З мене
вийшов би далеко кращий музикант, ніж поет, та тільки біда,
що «натура» втяла мені кепський жарт».
Дев’ятирічною дівчинкою під керівництвом тітки О. Косач-Ши-
манської Леся почала грати на фортепіано. Любила виконувати
твори Л. ван Бетховена й Ф. Шуберта, а з українських компози-
торів — пісні М. Лисенка. Однак після операції на руці довелося
розпрощатися з улюбленим інструментом. Про свій сум і біль Леся
згодом розкаже в поезії «До мого фортепіано». З її голосу записано
225 народних мелодій.
Сторінки життєпису. Леся Українка народилася 25 лютого
1871 р. у Звягелі (тепер місто Новоград-Волинський Житомирської
області) у дворянській родині. Мальовничі краєвиди, поетичність на-
родних традицій, звичаїв, обрядів, пісень не могли не вплинути на
формування світобачення і світосприйняття майбутньої письменниці.
Важливим чинником у формуванні її духовного світу, націо-
нальної самосвідомості й українського національного світогляду
було родинне виховання.
Батько, Петро Антонович Косач, — юрист. Під час навчання
в університеті заприятелював із М. Лисенком, П. Житецьким,
М. Драгомановим. Був одним із організаторів і активних членів
«Старої громади». Входив до редколегії журналу «Кіевская ста-
рина». Петро Антонович турботливо ставився до всіх своїх дітей,
але особливо приязні й духовно споріднені були стосунки з Лесею.
Мати Лесі — Ольга Драгоманова, видатна громадська діячка й
письменниця Олена Пчілка. Предки Лесі Українки по матері були
перекладачами (драгоманами) в уряді Богдана Хмельницького. Дід
Лесі, Петро Драгоманов, і його старший брат Яків писали вірші й
оповідання.
Мати закінчила пансіонат шляхетних дівчат. У шлюбі з Петром
Косачем народила шістьох дітей (Михайло, Лариса, Ольга, Ісидо-
ра, Оксана, Микола). Їм вона передавала любов до рідної мови,
146
України, народної пісні, фольклору, книги та безсмертної поезії
Тараса Шевченка.
Обдарування, освіта й самовиховання. Леся Українка була
від природи обдарованою дитиною. На четвертому році життя во-
на самотужки навчилася читати. У п’ять років уже знала багато
волинських пісень та звичаїв.
Перший свій вірш «Надія» Леся написала у дев’ять років. У
тринадцять уже була авторкою публікації у Львівському виданні
«Зоря» (вірші «Конвалія» і «Сафо», 1884 р.). Того ж року береть-
ся за переклад Гомерової «Іліади», а згодом перекладає Гоголя та
Овідія. Про свої обдарування вона напише в листі: «Я маю над-
звичайну пам’ять… до того ж я не вмію думати без образів».
Під керівництвом матері Леся вивчає іноземні мови: німець-
ку, французьку, польську, російську, давньогрецьку. Згодом са-
мотужки опановує італійську, болгарську, англійську, іспанську.
Здобувши самостійно ґрунтовну освіту, навчає своїх молодших
сестер і братів. Пише для молодшої сестри підручник «Старо-
давня історія східних народів», який у 1918 р. був виданий як
навчальна книєка для національної школи.
Дев’ятнадцятирічною Леся Українка вже розуміла своє призна-
чення: «Мені такого треба багато написати, що якби я жила
навіть три життя разом, то й то ще не знаю, чи вспіла б те
все поробити».
Звичайно, встигла б, була ж бо як «на свій вік — геніальна жінка,
з тонким розумом і обдарованістю» (М. Павлик). Але хвороба, неви-
ліковна на той час, внесла свої корективи в життєві плани і задуми.
Життя Лесі Українки обірвалося 1 серпня 1913 року в грузин-
ському місті Сурамі. Тіло поетеси було перевезене до Києва. Восьмого
серпня її поховали на Байковому кладо-
вищі поряд із могилами батька і брата.
Леся Українка для українців та ін-
ших народів є символом мужності, си-
ли духу, незламності та величі людини.
Її образ закарбовано в різних видах
мистецтва. У скульптурному увічнен-
ні образу мисткині найвідомішими є
пам’ятники Галини Кальченко в містах
Києві, Ялті, Новограді-Волинському та
в селі Колодяжному (Україна), Сас-
катуні (Канада), Тамари Абакелія —
в Сурамі (Грузія), Василя Бородая —
в Батумі (Грузія).
Музей Лесі Українки в м. Ялті.
З усіх жанрів образотворчого мисте-
Будиночок, у якому поетеса
цтва найбільш плідним є малярство, а в проживала у 1897—1900 рр.
147
малярстві — ілюстрації до її драматичних і поетичних творів. Тех-
ніка різна — олія, акварель, офорт, гравюра, ліногравюра, олівець,
але всіх митців об’єднує психологізм проникнення в ілюстрований
твір, його сюжет чи образ.
Ілюстрації до «Лісової пісні» створили художники І. Марчук,
В. Лопата, М. Дерегус, В. Касіян, Н. Лопухова, О. Ніколаєць та інші.
Художник-графік В. Лопата розробив макет 200-гривневої бан-
кноти з портретом Лесі Українки. Вийшли також ювілейна монета,
присвячена Лесі Українці, й поштова марка.
Запитання і завдання
1. Що вас зацікавило в особистості поетеси? Здивувало? Вразило?
2. Яку роль відігравало родинне оточення у формуванні духовного світу
майбутньої української письменниці?
3. Які таланти змалку виявилися у Лесі? Як вона реалізувала їх? А як
реалізуєте свої обдарування ви, ваші однокласники й однокласниці?
4. Спробуйте пояснити, чому Леся Українка найбільше любила музику
М. Лисенка.
5. Ознайомтеся з матеріалами, розміщеними в «Енциклопедії життя і твор-
чості Лесі Українки». Укладіть з друзями «Путівник по сайту». Презентуйте
його учням інших класів, де вивчається творчість поетеси.
6. У мережі Інтернет знайдіть матеріали про долю членів родини Лесі
Українки. Укладіть бібліографічний покажчик електронних джерел.
Поділіться своїми напрацюваннями з однокласниками й однокласницями.
Згодом поцікавтеся, чи скористалися вони результатами вашої праці.
Світ поезії Лесі Українки
Вона… може виспівувати найтяжчі, розпучливі ридання і тим спі-
вом не будити в серцях розпуки та зневіри, бо у самої в душі горить
могуче полум’я любові до людей, до рідного краю і широких людських
ідеалів, ясніє сильна віра в кращу будущину.
І. Франко
Епоха Лесі Українки. «Вона жила і діяла… в епоху, що на міс-
це невидимого Бога поставила релігію розуму… На місце великих
пристрастей — поміркованість, упорядкованість. На місце віри, що
рушає горами, — сліпе упокорення перед так званим бігом подій.
В таку добу з’явилася в нас Леся Українка…
Письменниця, яку назвав І. Франко одиноким мужчиною серед
поетів соборної України, лишилась сфінксом для покоління, для
якого відвага, завзяття, воля — всі мужеські чесноти повинні були
б стати конечними…
…Поетка рвалась із свого спокійного і урівноваженого середови-
ща в ту повну поезії епоху, котру ми називаємо «темним Середньо-
віччям», або в часи античного світу…
148
Сенс мав для неї лише абстрактний, незалежний від конкрет-
ного змісту, від мети, від вихідної точки — великий порив душі
до чину, до руху, до виявлення себе…
…Її поезія се був крик нової нації, що нарешті віднайшла в собі
абсурдну, спонтанну волю до чину, ентузіазм morituri6 й фантас-
тичну віру в велике чудо» (Д. Донцов).
Своєрідність поетичного світу Лесі Українки. Творчий ужинок
Лесі Українки надзвичайно багатий: три поетичних збірки — «На
крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), які
вмістили половину набутку (144 поезії залишилися поза збірками);
переклади з давньоіндійської, старогрецької, німецької, французької,
італійської мов (165 поезій, драматична поема «Каїн» Дж. Байро-
на, трагедія «Макбет» В. Шекспіра); 6 легенд, 10 поем («Русалка»,
«Давня казка», «Віла-посестра», «Одно слово» та інші), 8 драматич-
них поем («Одержима», «Осіння казка», «В катакомбах», «Блакитна
троянда» та інші); 63 прозові твори, зокрема й перекладні (оповіда-
ння, нариси, образки, казки); 11 літературно-критичних та публі-
цистичних статей; фольклорні записи; 773 листи.
Вражає жанрове розмаїття її творів. У поезії — філософська,
пейзажна, громадянська, інтимна лірика: поетичні цикли, по-
дорожні враження, віршовані листи, романси, легенди, сонети,
апокрифи, колискові, веснянки, дитячі вірші, поезія в прозі,
імпровізація, монологи, пастельні етюди тощо. У прозі — нове-
ли, оповідання, казки, повісті, нариси, образки, етюди. У драма-
тургії — драматичні поеми, діалоги, фантастичні казки, драми,
трагедії.
Збірку «На крилах пісень» названо найважливішим здобут-
ком української літератури за 1893 р. У ній талант Лесі Укра-
їнки «вперше широко і сміло розмахнув крилами власного лету»
(І. Франко).
Збірка засвідчила, що українська поезія виходить за межі тра-
диційних тем, жанрів, форм. Це була «інша» поезія, творчість єв-
ропейського типу.
Уже в першій збірці голосно звучить мотив, що наскрізно про-
ходить через усю творчість Лесі Українки, — мотив свободи. Теми
свободи і боротьби, любові до рідного краю, роздуми про долю на-
роду і його майбутнє, про завдання й обов’язки митця визначають
головний пафос творчості, світ образів багатьох віршів.
Поетеса об’єднує поезії в цикли («Подорож до моря», «Сім
струн», «Мелодії», «Пісні про волю»), небезпідставно вважаючи,
що циклічність дає змогу найповніше реалізувати головну ідею.
6 Morituri (італ.) — той, хто йде на смерть.
149
Цикл поезій «Сльози-перли» викли-
кав захоплення в І. Франка: «Від часу
Шевченкового «Поховайте та вставай-
те, кайдани порвіте» Україна не чула
такого сильного, гарячого та поетичного
слова, як із уст сеї слабосилої, хорої ді-
вчини».
Збірку «Думи і мрії» відкриває цикл
«Мелодії», у якому Леся Українка по-
стає тонким ліриком, чутливим до най-
тонших порухів людської душі, і зрілим
майстром, який у спромозі ці порухи
відтворити.
Поетеса продовжує розробляти ще од-
Олександр Мурашко.
ну з наскрізних тем творчості: роль по-
«Сонячні плями»
етичного слова в боротьбі за національне
і соціальне визволення і місце митця в цій боротьбі. Ця тема зву-
чить у вірші «Слово, чому ти не твердая криця…», поемі «Давня
казка».
Збірка «Відгуки» засвідчила освоєння Лесею Українкою сві-
тових тем і образів. Знову звучить тема боротьби за соціальне й
національне визволення, а також тема мистецтва. Помітно поси-
люється епічне начало (поеми і балади «Віла-посестра», «Ізольда
Білорука» та інші).
З особливою силою її талант проявився у доробку останніх років
життя. Поеми «Русалка», «Самсон», «Місячна легенда», «Роберт
Брюс, король шотландський», «Ізольда Білорука» та інші твори за-
свідчують обізнаність зі світовою класичною літературою, історією,
зокрема творчістю Дж. Байрона, В. Скотта. Висока духовна культура
письменниці заявлена у драматичних творах «Блакитна троянда»,
«У пущі», «Одержима», «Бояриня», «Кассандра», «Лісова пісня».
Найпотаємніші почуття, найтонші переживання передає Леся
Українка в інтимній ліриці. Таких поезій небагато у творчому до-
робку поетеси, але кожна з них — поетичний шедевр («Хотіла б я
тебе, мов плющ обняти…», «Твої листи завжди пахнуть зов’ялими
трояндами…», «Все, все покинуть, до тебе полинуть…», «Уста гово-
рять: «Він навіки згинув…»). Перед читачем постає лірична героїня,
душа якої сповнена чистого і світлого почуття любові, жертовності, а
заразом і глибокої поваги до свого обранця і своїх почуттів.
Такою була й сама авторка у стосунках із С. Мержинським, біля
ліжка якого провела дні і ночі, доглядаючи хворого, від якого од-
вернулися навіть рідні. Вона боролася за його життя, розуміючи
приреченість коханого, вона провела його в останню путь. А свій
біль і страждання вилила у віршах.
150
«Contra spem spero!»
Читацькі діалоги
Поезія «Contra spem spero!» давно стала хрестоматійною. Її зміст — ясний
і прозорий. Перед нами своєрідний підсумок рефлексій дев’ятнадцятирічної
дівчини з приводу навіяних загостренням хвороби печалі, суму, тривоги, які
посилювалися красою і буянням весняної природи.
Мужність і воля ліричної героїні викликають захоплення. Як і майстерність
авторки у відтворенні її переживань. Це зриме втілення неоромантичного
ідеалу поетеси — сильна вольова особистість.
Усе це відчуває і сприймає читач. Але виникають запитання. Чому Леся
Українка назву поезії подає латиною? Мода (особливо, якщо згадати на-
зви художніх полотен М.  Коцюбинського
«Intermezzo»,
«Fata morgana»,
О.  Кобилянської «Valse melancolique» та інших).
Звичайно ж, ні. Молоде покоління кінця ХІХ ст. адресувало свої твори ши-
рокому загалу читачів, зокрема й інтелігенції, для якої латина була зрозумілою.
Але це лише частина відповіді. Для того, щоб осягнути талановитість
Лесі Українки, її неймовірне чуття слова, спробуємо замінити вислів україн-
ським перекладом — «Без надії сподіваюсь». Вслухавшись у звучання фрази,
розуміємо, що поданий латиною заголовок задає поезії чіткий карбований
ритм, який знаходить продовження у перших словах самого вірша:
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Отже, вони були — «жалі й голосіння»? Так, і це неминуче. Але лірична
героїня не приймає перспективи «проплакати всю молодість». Її відповідь,
коротка й однозначна:
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Наступні чотири строфи — підтвердження рішучості ліричної героїні. І тут
уважний читач робить несподіване відкриття: у її сприйнятті нерозривно
сплелися особисте і громадське. Підтвердженням цій тезі слугують образи,
зміст яких вочевидь ширший за страждання і болі, породжені хворобою:
«сумний переліг», «мороз», «кора льодовая, міцна», «довга темная нічка
невидна». Лірична героїня прагне діяти: «крізь сльози сміятись, серед лиха
співати пісні, сіять барвисті квітки, камінь важкий підіймать».
Це емоційна настанова, у якій перешкоди сприймаються у формі яскра-
вий зримих образів. Посилюючись від строфи до строфи, емоційна напруга
сягає епогею у словах, які є логічним висновком усього сказаного:
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
Так думає і відчуває лірична героїня у хвилини болю. А ви?
Покладена на музику Я.  Степовим поезія зазвучала гімном справжнім
незламності й нескореності людини.
151
Запитання і завдання
1. Прочитайте чи прослухайте у виконанні професійних акторів поезію
Лесі Українки «Contra spem spero». Поділіться своїми враженням з
однокласниками й однокласницями або членами родини.
2. Якою, на вашу думку, є лірична героїня вірша? Створіть її «емоційний
портрет».
3. Знайдіть у вірші алегоричні образи і поясніть їхню роль.
4. Визначте роль антитези в композиції вірша «Contra spem spero!».
5. Поміркуйте, чому колір є «будівничим матеріалом для конструювання
художнього образу поетеси»? Якою ви бачите кольорову гаму збірки
«На крилах пісень»?
«Слово, чому ти не твердая криця…»
Тема митця, його покликання, ролі й значення художнього сло-
ва в житті окремої людини і всього суспільства займають особливе
місце у творчості Лесі Українки. Слово — зброя, тверда криця,
меч двосічний, слово, що має силу весняного грому, світить блис-
кавицями, слово «палке», «вогнисте», «променисте» — характерні
образи її громадянської лірики.
Поетеса звертається до питання суспільної відповідальності мит-
ця у поезії «Слово, чому ти не твердая криця…». Вірш багатий на
алегорії, порівняння, епітети. Поетичне слово порівнюється то «з
твердою крицею», то з «гострим мечем». Це могутня зброя, яку
вона віддає на бій за волю «месникам дужим», як це робив колись
її духовний батько Тарас Шевченко:
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
Запитання і завдання
1. Сформулюйте 5—6 запитань до поезії (автора, ліричної героїні).
Обговоріть їх у парі чи групі. Які запитання вам сподобалися? Чим
саме? Чи врахуєте ви набутий досвід у майбутньому? Який саме?
2. Проаналізуйте поезію «Слово, чому ти не твердая криця…» самостійно.
«Мріє, не зрадь!»
Іван Франко вважав «Мріє, не зрадь!» «сповіддю Лесиного
серця, його трепетом, гарячим признанням», у якому «горить
могуче полум’я любові до людей, до рідного краю». Такі твори
з’являються як результат довгої і напруженої внутрішньої роботи,
пошуку відповіді на смисложиттєві питання про сутність і мету
власного буття, підведення підсумків його цілком чи певного ета-
пу. У будь-якому разі — це результат екзистенційного вибору.
Вірш сповнений щирістю виявів почуттів ліричної героїні, щем-
ливою відвертістю. Вона готова іти до кінця. Зауважимо, що ця
152
жертовність не є самозреченням, це результат свідомого вибору,
«безсонних ночей». Емоційна наснаженість вірша реалізується в
рядках, що звучать як афоризми:
Тільки — життя за життя!
………………………………………
Мріє, станься живою!
………………………………………….
Слово, коли ти живе, статися тілом пора.
………………………………………………
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
Той не вмре, не здобувши нового добра.
Деякі рядки («я душею повстала сама проти себе») можна
«прочитати» лише в контексті всієї творчості поетеси. У ранніх
творах звучать мотиви болю, який породжує сльози (один із на-
скрізних образів). Однак пізніше Леся Українка змінить свою по-
зицію («Що сльози там, де навіть крові мало?») І ось підсумок:
повставши «сама проти себе», лірична героїня доходить висновку:
«Тільки життя за життя!».
Запитання і завдання
1. Які емоції і почуття викликав у вас вірш?
2. Які запитання з’явилися після його прочитання (прослуховування)?
3. Якою постає перед читачем лірична героїня вірша? Опишіть її.
4. Який зміст вкладає поетеса у вислів «спалити кораблі»? З’ясуйте у
довідниках, мережі Інтернет його походження.
5. Сформулюйте 2—3 питання до автора чи ліричної героїні. Задайте їх
своєму сусідові/сусідці по парті чи обговоріть у групі. Які запитання
вам сподобалися? Чим саме? Чи врахуєте ви набутий досвід у май-
бутньому? Який саме?
«Стояла я і слухала весну…»
Вірш «Стояла я і слухала весну…» із циклу «Мелодії» написа-
ний у 1895 р. Твір сповнений свіжості й тепла прекрасної пори
року. У дві строфи Леся Українка вмістила багату палітру від-
чуттів, які бентежать душу навесні.
Лірична героїня володіє прекрасним даром: умінням «слуха-
ти» саму себе і навколишній світ, спілкуватися з ним. Вона чує
дзвінку й голосну пісню, закличну мову й потаємний шепіт. Го-
лоси весни оспівують любов, красу, радощі — все те, про що ко-
лись мріялося. Леся Українка любила весну як пору вiдродження,
оновлення, надiї. Героїня вірша тішиться весняним цвітінням, бу-
янням, знаходить розраду й щастя в гармонії зі світом природи.
Леся Українка віддає перевагу слуховим відчуттям (на лексичному
рівні: слухала — співала — шепотіла), доводить своє авторське
вміння малювати світ природи всіма засобами.
153
Поезія «Стояла я і слухала весну…» відзначається світлою ніж-
ністю і грацією — прикметами творчої індивідуальності, визна-
ченими Іваном Франком.
Запитання і завдання
1. Прокоментуйте ваші перші враження від прочитаної поезії. Що най-
більше схвилювало і чому?
2. Визначте, яким є внутрішній стан ліричної героїні? Простежте, який
образ є наскрізним у поезії і чому?
3. Визначте основні мотиви поезії.
4. До якого виду лірики можна її віднести?
Культурно-мистецький контекст
1. Послухайте запис пісень на слова Лесі
Українки «Стояла я і слухала весну…» (музика
К. Стеценка), «Не дивись на місяць весною…»
(музика М. Лисенка).
Драматична спадщина Лесі Українки
У третій і найблискучіший період своєї творчості
Леся Українка є поет виключно драматичний.
М. Зеров
Цей період складає дванадцять років. Одним із творчих підсумків його
є близько двадцяти драматичних творів: поем, діалогів, сцен, етюдів.
Це був крок уперед у розвитку української драматургії. На місце
соціально-побутової драми, що переважала тоді в репертуарі україн-
ських театрів, приходить драма філософська, психологічна.
Її конфлікт будується на основі зіткнення ідей, світоглядів, художні
образи набувають широкого узагальнення, символічного звучання.
Рушієм конфлікту стає не стільки дія, як слово, зростає роль підтексту.
Животрепетні питання тогочасної дійсності мисткиня розглядає
крізь призму «вічних» тем і образів. Усе написане Лесею Українкою
має загальнолюдський зміст, а в її античних сюжетах і образах зі сві-
тової літератури віднаходимо національну специфіку.
Так, «Одержима» (1901), на переконання Ліни Костенко, містить
морально-етичне відкриття, актуальне для духовного життя людства:
чи не вперше в історії світової літератури піддається сумніву доціль-
ність жертви Христа.
Авторка крізь призму зіткнення світоглядних настанов Месії і Одер-
жимої розглядає питання обов’язку, свободи вибору, компромісу з со-
вістю. Міріам — сильна духом, волею, велична і трагічна особистість.
Вона є палкою послідовницею Месії, вважає, що Христос — один-єди-
ний, за кого варто йти на муку. Але героїня не приймає його вчення
про всепрощення, любов до ворогів.
154
Драматична поема написана протягом однієї ночі біля ліжка вмира-
ючого С. Мержинського. З болю і муки від усвідомлення приреченості
коханого поетеса «створила драму».
Проблеми співвідношення слова і діла, віри у справу, яку робиш,
ідею, яку проповідуєш, досліджуються в драматичній поемі «Касан-
дра». Героїня твору прагне бути корисною власному народові. Це
людина чесна і благородна, але нерішуча і безвольна. І її пророчий дар
виявляється незатребуваним, оскільки Касандра не вірить у справу, яку
вона обстоює. «Діла без віри мертві суть»,— стверджує Леся Українка.
Складні філософські питання — духовної свободи, влади, вірності
і зради — порушує Леся Українка в «Камінному господарі». На думку
самої авторки, це її «перша справжня драма».
До образу Дон Жуана зверталися Т. де Моліна, Ж.-Б. Мольєр,
О. Пушкін. Лесі Українці вистачило сміливості взятися за цей «ві-
чний» образ і таланту, щоб розкрити його оригінально і неповторно.
У творі стикаються консерватизм Командора, егоїзм, властолюбство
донни Анни, волелюбність Дон Жуана, благородство, готовність до
самопожертви Долорес. Перемагає, як зазначала сама Леся Українка,
правда життя. Дон Жуан, який традиційно трактувався як романтич-
ний спокусник, сам стає жертвою.
Вагомими для розвитку української драматургії є: «Осіння казка»,
«В катакомбах», «На руїнах», «Вавілонський полон» та інші твори.
У них Леся Українка реалізувала творчу настанову про неоромантич-
ний твір і неоромантичного героя: «Новоромантизм прагне звільнити
особу в самій юрбі, розширити її права, дати їй можливість знаходити
собі подібних, або, якщо вона виняткова і при тому активна, дати їй
нагоду підносити до свого рівня інших, а не опускатися до їх рівня…»
Відмежувавшись від естетики народництва, Леся Українка свідомо
виводила українську літературу на авангардні естетичні позиції своєї
історичної доби.
Запитання і завдання
1. Чим приваблює вас Леся Україна як особистість? Чи змінилося ва-
ше уявлення про поетесу після знайомства з оглядом її життєвого
і творчого шляху? Якщо так — у чому? Своїми враженнями поділіться
з однокласниками й однокласницями.
2. Створіть асоціативний портрет Лесі Українки, використовуючи вислов-
лювання сучасників про неї.
3. Леся Українка — письменниця, перекладачка, громадська діячка, до-
чка Прометея, яскрава представниця українського модернізму, «поетка
Досвітніх вогнів», «Жанна д’Арк» (М.  Рильський). Чи погоджуєтеся ви
з такими визначеннями? Додайте власні ключові слова до характерис-
тики поетеси.
4. На основі змісту вивчених поезій визначте провідні мотиви й теми, які
домінують у творчості Лесі Українки. Охарактеризуйте образи-симво-
ли. Запишіть їх асоціативний ряд.
155
5. Знайдіть на тематичних сайтах інформацію, фото- та відеоматеріали
про екранізацію творів Лесі Українки. Перегляньте фрагменти фільму
за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня. Мавка» (1981;
реж. Ю.  Іллєнко), «Іду до тебе» (1971; реж. М.  Мащенко). Напишіть
есе чи відгук.
Довідник читача
Драматична поема — невелика за обсягом віршована п’єса, у якій зли-
ваються драматичне, епічне й ліричне розкриття теми; виклад відзначається
стислістю і лаконізмом, відсутні широке тло подій і зовнішня інтрига. В осно-
ві драматичної поеми — внутрішній динамічний сюжет, конфлікт світогляд-
них та моральних принципів. Авторами драматичних поем є Дж. Г. Байрон,
Й. В. Гете, Леся Українка, І. Франко, В. Самійленко.
Драма-феєрія (фр. fee — фея) — один із жанрових різновидів драми,
якому властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні перетворення.
У такій драмі поряд із людьми виступають фантастичні істоти.
Драма-феєрія «Лісова Пісня» —
вершина творчості Лесі Українки
«Лісова пісня», як чарівний заквітчаний острів,
височіє в творчій спадщині Лесі Українки.
М. Рильський
Творча історія. «Лісова пісня» написана в Кутаїсі в 1911 р., Поетеса
гостро переживала розлуку з Україною. Щемливі спогади, картини
з минулого стали спонукою до створення драми-казки. Факт непооди-
нокий у світовому мистецтві («Пан Тадеуш» А. Міцкевича).
У листі до Агатангела Кримського 27 жовтня 1911 р. Леся Україн-
ка писала, що п’єса була створена на честь волинських лісів: «Сього
літа, згадавши про їх, написала «драму-феєрію» на честь їм, і вона
дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї».
Драма написана всього за 10-12 днів і дала авторці «стільки до-
рогих хвилин екстазу, як мало яка інша».
Фольклорно-міфологічна основа твору. З перших рядків драми-
казки відкривається перед читачем сповнений таємничості чарівний
світ волинської природи. Поетеса досконало знала його. Він був тим
живильним грунтом, на якому зросла її творчість.
Витоки цього світу сягають Звягельщини. Скажімо, мелодія, яку
Лукаш грає на сопілці, із с. Миропілля, пісня — з Любара. Посіяне в
душу зерно проросло і заколосилося на Ковельщині. Саме тут, під час
гостювання в дядька Лева Скулинського в урочищі Нечимному, і на-
родився задум «Лісової пісні». Тут ввижалася поетесі Мавка, тут вона
чула легенди про Перелесника, Того, що в скалі сидить, Пропасницю,
Куця, Злидні, Водяника, Лісовика.
У драмі використано також фольклорні образи. Так, одним із най-
давніших фольклорних символів дівочої краси й кохання вважається
156
зоря. Саме в такому значенні цей образ
використовується в драмі. Ясної весняної
ночі після першого поцілунку Лукаша
Мавка скрикує: «Ух, зірка в серце впа-
ла», і в останньому видінні Лукаша Мавка
«спалахує раптом давньою красою у зо-
рянім вінці».
Жанр твору. Особливості сюжету
і композиції. За жанром «Лісова пісня» —
драма-феєрія (таке визначення дала автор-
ка). Це нова форма, створена Лесею Укра-
їнкою: проблемно-філософська драматична
поема, де опоетизовано красу людських
взаємин. «Лісова пісня» за стилем — нео-
романтичний твір. Жанр драма-феєрія
передбачає поєднання реального й фантас-
тичного, інтуїтивно-символічного. Також
наявний потужний ліричний струмінь.
Сюжет у драмі-феєрії розвивається
Софія Караффа-Корбут.
стрімко. Кожна її частина своїм настро-
Ілюстрація до твору
єм співвіднесена з певною порою року,
«Лісова пісня»
зміна якої ілюструє зародження, розвиток
і згасання кохання Мавки й Лукаша. Особливістю сюжетної побудови
твору є наявність двох кульмінаційних вершин.
Драма складається з прологу і трьох дій. Пролог вводить читача
у світ казки, де діють фантастичні істоти. Дитина лісу Мавка, роз-
буджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається
від зимового сну (зав’язка).
Вони закохуються. Проте кохання Лукаша згодом в’яне, як і все
в природі пізнього літа. Лукаш не в змозі зробити вибір між вимріяним
світом і буденщиною. З’являється Килина — втілення практицизму й
духовної обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці,— уособленню
любові й краси (розвиток дії).
Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм
Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути
цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища» — «Того, що в скалі
сидить» (кульмінація).
У третій дії («пізня осінь») Лукаш стає вовкулакою, але Мавка прощає
коханого і повертає йому людську подобу. Одначе надто багато смутку
довелося пережити Мавці — вона перетворюється на Вербу. Килина хоче
зрубати вербу. Щоб не дати їй цього зробити, Перелесник (дух вогню)
запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство (кульмінація).
Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зи-
мовому лісі, де він був щасливим із коханою, й замерзає (розв’язка).
157
Твір завершується розлогою ремаркою-епілогом: звучить «перемож-
ний спів кохання», «зимовий день змінюється в ясну, місячну весняну
ніч», яка єднає в пориві любові Мавку і Лукаша. Заметіль білого снігу
переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша
з усміхом щастя на устах.
Леся Українка зазначала, що в «Лісовій пісні» і ремарки мають са-
мостійне художнє значення, сприймаються як поезія у прозі. Об’ємні
й поетичні, вони викликають в уяві читача відповідні пейзажі, на тлі
яких розгортаються події, сприяють детальнішому розкриттю світу
дійових осіб. «Провесна. По узліссі й на галявині зеленіє перший ряст
і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті брос-
тю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то
хвилює від вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду».
Дослідники називають ремарки «Лісової пісні» найкращими в укра-
їнській літературі пейзажами.
Тема. Ідея. Основний конфлікт. Змалювання боротьби між мрією
про красу і сірою буденністю — такою є тема «Лісової пісні».
Основна ідея драми — утвердження віри в перемогу краси над бу-
денністю і міщанською обмеженістю.
Основний конфлікт має філософсько-психологічний характер
і побудований на зіткненні «прози» життя і «поезії» мрії. Життєву
прозу уособлюють мати Лукаша і Килина. Поезію — Мавка, дядько
Лев. Поміж цих двох начал опинився Лукаш. І його трагедія — у ду-
шевній роздвоєності.
Проблематика твору: проблеми чистоти людських взаємин, лю-
дяності, волелюбності, взаємин людини і природи, мистецтва, краси,
духовного багатства.
Людина і природа. Творчий геній поетеси явив світові українську
Волинь у двоєдиності світу реального і світу природи, світу звичайних
людей і світу фантастичних істот. З природи починається сюжет цієї
трагедійної п’єси-казки: «Старезний, густий, предковічний ліс на
Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і великим
прастарим дубом». Цей пейзаж є прологом твору й одночасно почат-
ком його експозиції. Продовження її — перше знайомством з лісовими
істотами — двійком Потерчат, Русалкою, Водяником і з «Тим, що
греблю рве».
Лісовий закуток Волині чарує зір, ваблять пахощами дерева, квіти,
трави, милує слух гомін лісових струмків.
Новаторство Лесі Українки у змалюванні природи виявляється
в синтезі виражальних можливостей різних видів мистецтв, своєрід-
ному кінематографічному ефекті, що передбачає швидку зміну звуків,
рухів і навіть часу.
Людина і мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє
мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме спромога
158
до мистецької творчості є найпевнішою ознакою такої душі. Критерії,
сутність, а отже, й мета досконалого мистецтва — у його здатності
оживляти, одухотворювати, робити прекраснішим світ і людину,
сіяти в людській душі любов. Пригадаймо: від Лукашевої гри на со-
пілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка
(духовна грань Лукашевої душі, одухотворене єство природи). І саме
ця мелодія пробуджує в ній кохання, те, що стане сутністю її буття.
Коли ж змінюється Лукашева душа (перемагає її матеріальна грань),
він втрачає здатність грати. Лише в прикінцевій сцені ця здатність
повертається й знову творить чудо, ще більше, аніж навесні,— тепер
уже посеред сніговію його мелодія перемагає смерть (зиму), приносить
у світ тепло, цвітіння, відроджує кохання, щастя, красу. Як змінюєть-
ся музика, так змінюється все навколо: береза шелестить кучерявим
листом, весняні гуки озиваються в заквітчанім гаю, тьмяний зимовий
день змінюється на ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом
давньою красою в зорянім вінку. Лукаш кидається до неї з покликом
щастя. Ось чудо мистецтва! Тільки у творчості людина стає вільною.
Образи «Лісової пісні». Образ Мавки — це символ високої людської
мрії, символ торжества правди над кривдою, уособлення духовності й
краси. Мавка — істота міфологічна, створена народною фантазією. Її
портрет виписаний у ремарках із дотриманням фольклорних традицій:
«ясно-зелена одежа», «розпущені чорні з зеленим полиском коси».
У сприйнятті Лукаша Мавка виглядає, «як дівчина… ба ні, хутчій
як панна, / бо й руки білі, і сама тоненька, / і якось так убрана не
по-панськи». Зауважує Лукаш і мінливість кольору її очей: «тепер
зелені… а були, / як небо, сині…О! тепер вже сиві, / як тая хмара…Ні,
здається, чорні, / чи, може, карі…»
Портретна характеристика відіграє велику роль у розкритті вну-
трішнього світу Мавки. У першій дії закохана Мавка постає «наче
лісова царівна, у зорянім вінку на темних косах». У другій — спочатку
вдягнена в буденний одяг сільської дівчини, бо стає покірною Лукашеві
та його матері, а наприкінці дії міняє сірий стрій на багряний, та не
може приховати блідості обличчя. «Яка страшна! — вигукує Лукаш
і обирає Килину за супутницю життя. В останній дії «Лісової пісні» по-
стать Мавки «чорніє» на тлі білої стіни: контраст барв увиразнюється
пучечком калини на грудях дівчини. Така кольорова гама (чорне —
біле — червоне) визначає психологічний настрій, окреслює глибинні
переживання лісової красуні.
В останньому монолозі Мавки образом вогню утверджується без-
смертя душі: «О, не журися за тіло! / Ясним вогнем засвітилось
воно, / чистим, палючим, як добре вино, / вільними іскрами вгору
злетіло…» Такий підхід Лесі Українки до змалювання образу Мавки
не випадковий: поетеса-неоромантик мислила й відчувала образами
зорі, вогню, іскри, світла, що є символічно-архетипними першообра-
159
зами. Мавка зрозуміла мову Лукашевої
сопілки краще, ніж він сам: «Я тебе за
те люблю найбільше, / чого ти сам в со-
бі не розумієш, / хоча душа твоя про те
співає / виразно-щиро голосом сопілки».
Мавка так і не навчилася розуміти мо-
ву буднів, у яких панує корисливість,
лицемірство. До самого кінця вона за-
лишається ідеально чистою, щирою,
відвертою і незрадливою.
Благородство Мавки виявляється
у багатьох вчинках: вона ранить руку
серпом, аби ціною її крові Русалка По-
льова пожила бодай ще день; заступає
Злидням дорогу до Килининої хати; вер-
тає Лукашеві людську подобу. Образом
Мавки Леся Українка ствердила гасло
свого життя: «Ніяка туга краси пере-
магати не повинна» (так учить Мавку
Лісовик, картаючи її за те, що покинула
високе верховіття», що спустилась до
Олег Шупляк. «Двоє»
«служебки», «Що працею гіркою / окрай-
чик щастя хтіла заробити / і не змогла»). Це основний принцип
неоромантизму — гармонійна єдність художнього ідеалу з життєвою
правдою. Леся Українка практично реалізувала його в «Лісовій пісні».
Останній монолог Мавки хоч і сумний, проте оптимістичний, він
сповіщає про невмирущість духовного та вічність краси: попіл із водою
зростить нове дерево й «стане початком тоді мій кінець».
Лукаш — натура роздвоєна. З одного боку, він типовий поліський
парубок, добрий, слухняний син і небіж, а з другого — наділений від
природи поетичною натурою, яку Мавка відразу ж відчула: «той цвіт
від папороті чарівніший — / він скарби творить, а не відкриває».
Біда Лукаша, що він не зміг розвинути свій поетичний дар, не зміг,
як каже Мавка, «своїм життям до себе дорівнятись», безжалісно
потоптав дивоцвіт справжнього кохання. В образі Лукаша Леся Укра-
їнка показала, як важко бажане зробити дійсним, як реальне життя
заглушує мрію, спиняє романтичний порив у блакитні високості, як
засмоктує людину буденщина.
Лукаш уособлює людину як таку. Власне, у драмі увага зосереджу-
ється передусім на дослідженні саме його психологічного світу. Відпо-
відно дві грані душі Лукаша — духовна й матеріальна — утілюються
в двох парах образів: досконалого дядька Лева та ще досконалішої
Мавки; примітивної матері й Килини.
160
Обмежена клопотами сірої буденщини, мати Лукаша вороже сприй-
має Мавку, не розуміє її краси, а тим більше внутрішньої. Їй більше
імпонує Килина. Вона хазяйновита, дебела й міцна, яка знає, як до-
годити майбутній свекрусі, «вдовиця моторненька». Це досить типові
образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій
матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка сприй-
має природу як живу істоту. Мати настільки душевно згрубіла, що
не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти лише тоді,
коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою
справжню натуру. Для скаліченої духовно й обмеженої Килини чи
не найбільший життєвий скарб — «корова турського заводу». Вона
в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що не
перемогла Мавки.
Художні засоби виразності. Струмінь народнопісенних засобів,
який у ліриці був важливим елементом, тут переріс у могутній потік.
Монологи у драмі ваблять, чарують своєю поетичною силою і витонче-
ністю: «Коли б ти, ніченько, швидко минала, / Вибач, коханая!» «О,
не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим,
як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло».
Мова Мавки і дядька Лева виграє усіма барвами поетики народної
пісні, легенди, казки. Мова Мавки сповнена зменшено-пестливими
формами слів: сестрице, сестронька, сестриченька, дідусю, матуся,
дитиночко, доню, серденько, вустоньки, кучерики, ніченько, землиця,
кубельце, ягідки, листочки, віночки, квітоньки, березоньки і т. ін. З на-
родної поезії запозичено й тропи п’єси, зокрема епітети дрібен лист,
любі очі, ніченька ясна, береза журлива, слово чарівне, сон камінний,
а також порівняння й персоніфікації: блукаю, як тінь, серце говорить,
як весняна нічка, розмовляє, мов той ясен, весна співає, сонце заходить,
ронить сльозу. Мова Мавки так само, як народна, багата на синоніми,
наприклад: «коханий» «милий», «любий», «хороший». Народнопісенні
традиції вчуваються і в крилатих висловах Мавки: «Ну як таки, щоб
воля та пропала», «Щастя… як зов’яне, то вже не встане».
Мова відображає розвиток образу Лукаша. Спочатку його мовлен-
ня поетичне: «Я чую, як береза стинається і листом шелестить»,
«Я сам тебе заквітчаю», «Мавко, ти з мене душу виймеш», «Я не
знав, що любощі такі солодкі». А коли Лукаш потоптав високі ідеали,
у його мові з’являються слова на зразок хижака, ґрунтець, нивка.
Для Килини та матері характерні в’їдливі народні прислів’я. У їхній
мові бачимо дивне поєднання пестливої та лайливої лексики: з одного
боку — дівонько, тітусю, Лукашуню, дідусюню, матінко (Килини),
а з іншого — свекрушисько, відьмисько, кодло. Обмеженість їх світо-
гляду підсилюється діалектизмами: «Дивіть, уже не рано», «Та, май,
робота є», «Тра вилляти переполох».
161
Музикальності твору надають також розмаїті метрика і ритміка,
тісно пов’язані із змістом поезії: «Солов’ї весільним дзвоном дзвонять»,
«Візьми собі співочу душу, а серденько словами зачарую…». Навіть ре-
марки також суцільно поетичні, наприклад: «Мавка, зачарована, тихо
колишеться, усміхається», «З осяйного туману виходить русалка».
Запитання і завдання
1. Підготуйте й обговоріть у групах повідомлення про проблематику дра-
ми-феєрії «Лісова пісня». Поділіться міркуваннями щодо проблем, які
зацікавили особисто вас.
2. Д. Донцов про драму «Лісова пісня» говорив, що «це вершина твор-
чості Лесі Українки». Прокоментуйте цю тезу.
3. Чому Мавка не може переступити поріг буденного життя? Яку провідну
ідею утверджує Леся Українка у творі?
4. Випишіть цитати для характеристики образів-персонажів драми-феєрії
«Лісова пісня».
5. У чому полягає конфлікт між Мавкою і Лукашем? Які шляхи вирішення
конфліктних ситуацій зможете запропонувати героям ви?
6. Назвіть особливості української вдачі дядька Лева.
Культурно-мистецький контекст
Василь Касіян.
Надія Лопухова. «Лісова
«Лукаш і Мавка» (1953)
пісня. Русалка польова» (1970)
1. Розгляньте й опишіть репродукцію гравюри Н. Лопухової «Лісова пісня.
Русалка польова».
Як художниця підкреслила романтичність, природність натури і мо-
ральну чистоту героїні?
2. Розгляньте репродукцію акварелі В. Касіяна «Лукаш і Мавка». Який епі-
зод твору Лесі Українки проілюстрував митець? Як можна пояснити
такий вибір?
У чому проявляється замріяність, поривання душі Мавки до краси,
прагнення героїні «злитися з природою»?
162