МИКОЛА ВОРОНИЙ
24 листопада 1871 — 7 червня 1938
Наша нація, наш народ український уві-
йде в ряди справді культурних народів,
нехай сей народ буде високо моральний,
гуманний благородний і духовно-красивий.
Микола Вороний
Всю діяльність письменника пронизува-
ла одна благородна ідея: включити укра-
їнську культуру в орбіту світового культур-
ного процесу.
Григорій Вервес, літературознавець
Миколу Вороного — українського письменника, перекладача,
поета, режисера, актора, театрознавця та громадсько-політичного
діяча — називали «ідеологом» модернізації української літера-
тури.
На початку ХХ ст. першочерговим завданням української літе-
ратури поет проголосив її естетичне оновлення та наближення до
новітніх течій європейського мистецтва.
Різноманітна й неоднорідна за змістом і стилістикою творчість
М. Вороного збагатила національну літературу осмисленням тем
філософського змісту та возвеличенням краси.
Знайомство здалеку і зблизька
Родина. Микола Вороний — нащадок «простих селян, мабуть-
таки, й кріпаків», в роду яких були й бунтівники — учасники
Коліївщини, — це з батькового боку — Кіндрата Вороного. А
«з боку матері я шляхетсько-духовного походження. Прізвище
моєї матері, Олімпіади Дмитрівни — Колачинська, і вона ніби
є нащадком Прокопія Колачинського, що був у 1697—1702 рр.
ректором Києво-Могилянської духовної академії і ретельним сі-
ячем освіти».
Захоплення. Ще навчаючись у гімназії, М. Вороний почав писа-
ти вірші. Коло його читання складали пригодницькі твори М. Рі-
да, історичні романи В. Скотта та фантастичні Ж. Верна. Майбут-
ній поет захоплювався творчістю Т. Шевченка, театром М. Кро-
пивницького, а також політичною літературою, тому і потрапив
під переслідування поліції та був позбавлений права вступати до
університету.
163
Театральна та викладацька діяльність. Тривалий час поет був
актором театральної трупи М. Кропивницького, П. Саксаганського.
Восени 1917 р. М. Вороний став директором і режисером «На-
ціонального театру».
Викладав у Львівській консерваторії та в організованій ним
драматичній школі, видав мистецтвознавчі праці. Був викладачем
кафедри художнього читання Харківського музично-драматичного
інституту. У Києві працював у Укртеатрокіновидаві, писав статті
та кіносценарії, зокрема за повістю І. Франка «Захар Беркут», од-
нак твір не було екранізовано. Перекладав оперні лібрето («Кар-
мен» Ж. Бізе, «Ріґолетто» Дж. Верді).
Громадсько-політична діяльність. М. Вороний — один із за-
сновників Української Центральної ради. «В революції 1917 ро-
ку, — пише він в автобіографії, — я брав дуже енергійну участь,
особливо на початку (при моїй участі організовувалось перше ядро
Центральної Ради), влаштовував мітинги…»
«Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захопле-
ний театральним хаосом… Далі: голод, морози, пайки і ускладнен-
ня моєї хвороби неврастенії кишок». Змучений і виснажений, поет
у 1920 р. змушений був емігрувати до Варшави, де забезпечував
зв’язки з культурними колами Польщі в уряді УНР.
Приватне життя. Дружиною Миколи Вороного була Віра Вер-
бицька — дочка автора музики Державного Гімну України М. Вер-
бицького. У молодого подружжя народився син Марко. Однак не-
вдовзі вони розлучилися. Хрещеним батьком хлопчика був М. Ко-
цюбинський. Марко успадкував талант батька до поезії. Життя
сина М. Вороного трагічно обірвалося у сталінських концтаборах.
Сторінки життєпису. Народився Микола Кіндратович Воро-
ний 24 листопада 1871 р. на Катеринославщині в сім’ї ремісника.
Навчався в Харківському і Ростовському реальних училищах
та у гімназії в Ростові-на-Дону. Обшуки та арешти не завадили
М. Вороному разом із однодумцями організувати у Ростові-на-Дону
«Українську громаду». В Харкові він був близьким до таємної ор-
ганізації «Братство тарасівців».
М. Вороний планував вступити до Софійського університету в
Болгарії, де викладав М. Драгоманов, але звістка про його смерть
змінила наміри молодого поета.
М. Вороний здобував освіту у Віденському та Львівському уні-
верситетах. У цей період поет познайомився з І. Франком, співп-
рацював у редколегії журналу «Житє і слово», був режисером у
театрі «Руська бесіда», пізніше — в акторських трупах М. Кро-
пивницького та інших митців.
У 1901 р. М. Вороний залишив сцену, після чого служив в уста-
новах Єкатеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова. Згодом поет осе-
164
лився в Києві, працював у театрі М. Садовського та викладав у
театральній школі.
У 1903 р. М. Вороний видав альманах «З-над хмар і з долин»,
метою якого було наблизити зміст творів до естетики європейської
модерністської літератури. Перша поетична збірка М. Вороного
«Ліричні поезії» (1911) сповнена музикальністю та свіжістю об-
разів. Збірка «В сяйві мрій» (1913) вирізнялася естетизацією, са-
мозамилуванням ліричного героя.
Відтак творчість М. Вороного знаменувала розрив із народниць-
кою традицією, однак тяжіння до модернізму не перешкоджало по-
ету писати вірші, перейняті щирою любов’ю та повагою до народу.
У багатьох творах, зокрема у віршах, присвячених І. Франку, Лесі
Українці, Т. Шевченку, М. Лисенку («Пам’яті Миколи Лисенка»,
«Серце музики», «Пам’яті Івана Франка», «Гей, хто має міць»,
«На Тарасовій горі», «До моря» тощо) М. Вороний висловив своє
розуміння ролі митця у суспільстві.
У подальшій творчості поет порушував філософські питання
(«Мандрівні елегії»). Він одним із перших увів у лірику тему міс-
та, перейняв ряд традиційних мотивів європейської поезії, де про-
тиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджував
нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу
(«Ікар», «Сонячні хвилини»), розкривав трагізм духовної самотнос-
ті (цикл «Осокори»).
У своїй творчості М. Вороний використовував різні псевдоніми
та криптоніми — Арлекін, Віщий Олег, Homo, Sirius, Кіндратович,
Микольчик, М. В., К-ич М, М-У-ко.
У 1917 р. поет емігрував за кордон, оскільки не сприйняв Жов-
тневої революції. Він жив у Варшаві, де зблизився з польськими
письменниками. Згодом поет переїхав до Львова.
У 1934 р. М. Вороному інкримінували контрреволюційну діяль-
ність. Поета було засуджено до заслання в Казахстан на три роки.
У 1937 р. поет повернувся на Україну. У м. Новоукраїнка він
почав працювати коректором у районній газеті, але невдовзі його
було звільнено. За вироком НКВД М. Вороного як учасника контр-
революційної української військової націоналістичної організації
було розстріляно 7 червня 1938 р.
Таким було життя талановитого українського поета-модерніста.
Довідник читача
Символізм (фр. symbolisme — знак, ознака, прикмета, символ) — літе-
ратурно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку XX ст.
Символізм виник у Франції у 1880-их роках ХІХ століття як заперечення
реалізму та натуралізму. Прихильники символізму вважали, що світ не під-
дається раціональному осмисленню. Його сутність виражається опосеред-
ковано через предметні або словесні знаки-символи, їх приховану сутність
165
можна осягнути тільки інтуїтивно, через осяяння, встановлення асоціативних
зв’язків між окремими фактами, предметами, явищами.
Ознаки символізму: естетизм, визнання самоцінності мистецтва; увага
до позасвідомого; сугестивність — навіювання читачеві певних настроїв і
почуттів; динамізм у відтворенні душевних переживань героїв; філософіч-
ність; творення метамови (синтез слова і музики, слова і кольору).
Основоположники символізму
— французькі поети П. Верлен і
С. Малларме. Серед їхніх послідовників А. Рембо (Франція), Е. Верхарн,
М. Метерлінк (Бельгія), О. Блок (Росія) та інші.
В українській літературі символізм не досягнув належного розвитку.
Найбільш помітні його прояви в поезії. У прозі естетика символізму про-
явилася в повісті О. Кобилянської «Земля».
Культурно-мистецький контекст
М. Вороний мав дружні стосунки із художником-символістом М. Жу-
ком, який в 1916 р. створив портрет поета.
У полотнах М. Жука знаходимо ознаки мистецтва символізму. Осо-
бливе значення художник надавав розкриттю внутрішнього стану своїх
персонажів. Так, погрудний портрет поета М. Вороного майстерно зо-
бражено на тлі усіяної зірками космічної сині, що є декоративним за-
собом поглиблення характеристики героя. Тонко відтворено сумний по-
гляд світлих очей митця. Художня манера портретної творчості М. Жука
перегукується з поетикою символізму, що свідчить про спорідненість із
літературними творами М. Вороного.
Михайло Жук.
Михайло Жук.
Портрет Миколи Вороного»
«Автопортрет» (1908)
(1916)
Запитання і завдання
1. Що вас зацікавило в особі поета? Які риси його вдачі імпонують вам
найбільше? Чим? Обговоріть це питання з друзями.
2. Як захоплення театром вплинуло на творчість М. Вороного?
3. У чому, на вашу думку, виявляється трагізм долі поета-модерніста?
166
4. Які запитання виникли у вас під час опрацювання розділу підручника
і розповіді вчителя? Зафіксуйте їх. Задайте вчителеві, однокласни-
кам та однокласницям. Чи отримали ви відповіді на свої запитання?
Чи задовольнили вона вас?
Художній світ поезії Миколи Вороного
…Визначний майстер поетичного слова, талановитий перекладач
творів прогресивних російських і західноєвропейських письменників, —
він своєю плідною діяльністю сприяв розширенню горизонтів україн-
ської літератури, виробленню нею нових форм, налагодженню нових
зв’язків з іншими літературами світу.
О. Білецький, літературознавець
Микола Вороний та епоха модернізму. М. Вороний став ідео-
логом модернізації українського письменства. Письменник прагнув
відійти від народницької традиції, що тривалий час панувала в укра-
їнській літературі, та вивести її на якісно новий естетичний рівень.
М. Вороного називають співцем краси, що була джерелом його
творчості, її домінантним образом. Поет бачив красу в чарах при-
роди рідного краю, у високому земному призначенні людини, у її
благородних почуттях, возвеличував прагнення людини до краси,
світла, осягнення космосу, розкривав трагізм духовної самотності,
протиставляв сірій буденності поетичну одухотвореність.
У певні періоди у творчому доробку М. Вороного переважали різні
модерністські тенденції — від романтизму до неоромантизму та сим-
волізму. За життя поета прогресивна критика справедливо порівнюва-
ла його доробок із творами французьких символістів Шарля Бодлера
і Поля Верлена, що були взірцем для українського поета-модерніста.
М. Вороний поділяв погляди П. Верлена щодо модерністської
поезії. Так, у листі до І. Франка поет писав: «люблю навіть щи-
рий гарний сімболізм (символізм. — Авт.), який хоч часом не має
певного змісту, але дає певний настрій. Суть річи, котрі тяжко
зрозуміти, але відчути їх можна. Адже ж поезія римами, ритма-
ми, зворотами милозвучної мови близько стосується до музики, а
музика раз-у-раз дає нам такі зразки.».
У вірші «Краса!», який став вершиною модерністської поезії
М. Вороного, задекларовано пієтет митця перед Красою, яка для
поета — найвищий ідеал, богиня, «натхненна чарівниця». Він пе-
реконаний, що в швидкоплинному житті вічними цінностями за-
лишаються Краса й Україна:
Її я славлю, і хвалю,
І кожну їй хвилину
Готов оддати без жалю.
Мій друже, я Красу люблю…
Як рідну Україну!
167
В останніх рядках цієї поезії відчувається підсвідоме небажан-
ня М. Вороного відокремитися від народницьких традицій. Автор
визначає міру своєї любові до краси, порівнюючи її з любов’ю до
рідної землі. У вірші задекларовано новий ідеал, що дало підстави
літературознавцю С. Єфремову сказати про М. Вороного: «жрець
краси, пурист художнього слова».
Отже, поетичне слово М. Вороного органічно доповнювало за-
гальноєвропейські художні здобутки кінця XIX — початку XX ст.
Творчий доробок. Творчість М. Вороного — різноманітна й неодно-
рідна за змістом і стилістикою. Першим його опублікованим твором
був вірш «Не журись, дівчино» (1893). Згодом поет почав друкуватися
у періодичних виданнях, антологіях і поетичних збірках.
У 1899 р. було написано поему «Євшан-зілля», що є інтерпретацією
легенди про чудодійну траву, яка повертає людям втрачену пам’ять.
У 1901 р. М. Вороний опублікував у «Літературно-науковому
віснику» відкритий лист, де закликав письменників у творах «на-
близитись до нових течій і напрямів сучасних літератур».
Перші поетичні збірки митця «Ліричні поезії» (1911), «В сяйві
мрій» (1913) видано у Києві. Поет оспівує нестримне прагнення
людини до краси, світла, осягнення космосу, розкриває трагізм ду-
ховної самотності, вводить у лірику тему міста, традиційні мотиви
європейської поезії, що протиставляють поетичну одухотвореність
і буденність.
У творчості М. Вороного естетика модернізму поєднувалася з на-
родницькими ідеалами, що знайшли відображення у таких творах
як «Краю мій рідний», «Горами, горами», «Привид».
У творчому доробку М. Вороного є літературознавчі стат-
ті, мистецтвознавчі («Пензлем і пером») і театрознавчі розвідки
(«Театральне мистецтво й український театр», 1912; «Театр і дра-
ма», 1913).
У 1917 р. опубліковано збірку «Євшан-зілля», у
1920 р. —
збірку «Поезії» (1920). У 1921 р. М. Вороний, перебуваючи в емі-
грації у Польщі, видав збірку «За Україну!». Останнє прижиттєве
видання — збірка «Поезії» (1929).
Особливості символістської лірики М. Вороного: утвердження ес-
тетики європейського символізму; розкриття філософії матеріаль-
ного і духовного світів; осягнення духовного світу як головне по-
кликання поета; оспівування краси як найвищої духовної цінності;
глибокий підтекст художнього твору; використання ускладнених
символічних образів-понять; домінування мотивів смутку, туги, від-
чаю, самотності; мелодійність та ритмічна виразність поезії.
Отже, творчість М. Вороного збагатила українську літературу
й дала потужний імпульс новаторству молодих майстрів слова по-
чату ХХ ст.
168
Запитання і завдання
1. Назвіть стильові особливості європейського символізму.
2. Яке естетичне кредо проголошене М. Вороним?
3. Пригадайте поетичні твори французьких митців-символістів Шарля
Бодлера та П. Верлена. Коротко схарактеризуйте символістський твір,
який вас найбільше вразив.
4. Який вплив мало європейське мистецтво на розвиток творчості
М. Вороного? Наведіть приклади.
5. Що дає підстави назвати вірш «Краса!» поетичним маніфестом укра-
їнського символізму?
«Блакитна Панна» —
єдність краси природи і мистецтва
Вірш «Блакитна Панна» (1912) відкриває поетичний цикл
М. Вороного «Гротески».
Поезія «Блакитна Панна» створена в традиціях європейського
символізму. Провідний мотив твору — обоготворення ідеального
жіночого образу, возвеличення краси весняної природи та утвер-
дження її єдності з мистецтвом.
Блакитна панна — це втілення Весни «у серпанках і блаватах».
Поет надає цьому образу широкого символічного змісту — пробу-
дження, молодість, кохання.
У легкій, витонченій формі автор складає гімн природі, мо-
лодості, натхненню. Уся земля возвеличує весну, виспівуючи їй:
«Осанна!» — і тривожить душу ліричного героя.
Поряд із традиційними у фольклорі та в літературі сталими
епітетами — весна «запашна», «чарівна», «у прозорих шатах»,
«у серпанках» поет створює автор-
ські порівняння — «а вона, як мрія
сна чарівна»; гіперболи — «смію-
чись на пелюстках, на квітках»;
метафори — «в душі моїй, в сяйві
мрій в’ються хмелем арабески»;
використовує мистецькі терміни —
«арабески», «фрески», «гротески»
та урочисту біблійну лексику —
«Осанна!» Вдало вжито синтаксич-
ні художні засоби: інверсія — «ли-
не вся», «крізь блакить майорить»,
«сяє вродою святою»; окличні ре-
чення — «ось вона — Блакитна
Панна! Її виспівує: «Осанна!». Та-
кі художні засоби надають поезії
Миколоюс Чюрльоніс.
«Блакитна Панна» неповторного
«Соната весни» (1907)
169
інтелектуально-мистецького забарвлення. Окремі образи твору не
зовсім зрозумілі, викликають туманні асоціації, що свідчить про
модерністське бачення світу М. Вороним.
Новаторство М. Вороного як поета-символіста виявляється у ши-
рокому використанні звукових образів поезії, музичності віршова-
них рядків. Із цього приводу поет зазначав: «Я писав не так од
образу, як од звуку. І дійсно, мелос, спершу примітивний, а далі
технічно все більше ускладнений, був джерелом моєї пісні-вірша».
Для символістів, як і для представників інших модерністських
стилів, форма вірша, художні засоби набували дуже великого
значення. Розміщення різностопних рядків у строфах «Блакитної
Панни» передає особливий темпоритм, створює візуальний ефект
сходинок, по яких скрапує сніг, танучи під сонячним промінням.
Окрім ознак символізму у вірші чітко прослідковуються неоро-
мантичні прийоми зображення, зокрема емблематичність (весна —
панна (дівчина красна)), зв’язок із фольклором (постійні епітети,
поетичний паралелізм).
Отже, хвала Блакитній Панні як символу краси навколишнього
світу створює світоглядно-естетичну єдність з мотивом творчого на-
тхнення, образом світу мистецтва.
Запитання і завдання
1. Який настрій прагне передати М. Вороний віршем «Блакитна Панна»?
Які поетичні засоби та прийоми для цього використано?
2. Які засоби символістського та неоромантичного зображення характер-
ні для поезії «Блакитна Панна»? Назвіть їх та охарактеризуйте.
3. Пригадайте вірш Лесі Українки «Стояла я і слухала весну…» Порівняйте
зображення весни різними поетами.
4. Як тема, система образів, віршований розмір, структура поетичного
твору зумовлюють інтонацію, з якою потрібно читати поезію «Блакитна
Панна»? Вивчіть напам’ять вірш та підготуйтеся до його виразного чи-
тання в класі.
5. Опрацюйте матеріали наступної рубрики. Розгляньте репродукцію кар-
тини литовського художника М. Чюрльоніса «Соната весни». Порівняйте
бачення весни митцями-символістами у різних видах мистецтва.
Культурно-мистецький контекст
Ознаки символізму виявляються у творчості художників різних країн.
Микалоюс Константінас Чюрльоніс (1875—1911) — всесвітньовідомий
литовський художник, композитор, поет, філософ, мистецтвознавець, ді-
яч культури, якому вдалося у своїй творчості передати новий погляд на
художній всесвіт, втілити ідею синтезу мистецтв.
У його творчій спадщині налічується близько 250 музичних творів,
більше 300 картин, створених під егідою «нової мови мистецтва». У на-
звах картин М. Чюрльоніс використовував назви жанрів музики: симфо-
нія, соната, фуга тощо. Його прагнення до синтезу мистецтв і пошуків
170
аналогій музики і образотворчого мисте-
цтва особливо виразно прослідковується у
таких творах, як «Соната сонця», «Соната
весни» (1907), «Соната моря», «Соната зі-
рок» (1908). Соната була улюбленим жан-
ром М. Чюрльоніса. Філософський зміст
сонатної форми виявляється у зіставленні
контрастних понять, що символізують бо-
ротьбу добра і зла. Перші спроби митця
символізувати сонатну форму виникли на
тлі його композиторської практики, а са-
ме в «Сонаті для фортепіано фа мажор»
(1898).
М. Чюрльоніс надавав великого значення
зображенню водної стихії. Наприклад, кар-
тини «Рай», «Човен», «Соната моря», цикл
«Знаки зодіаку» відтворюють море як пер-
шооснову Всесвіту. Для нього ця стихія сим-
Миколоюс Чюрльоніс.
волізує безкінечність часу, вічність прамате-
«Фінал (Соната моря)»
рії, могутню силу, створення світу, глибину
(1908)
і, водночас, безодню, байдужість, знищення,
вічну мінливість і таємничість. Захоплення митця морем виявлялося не
тільки в картинах, а й у музиці. У 1907 р. М. Чюрльоніс створив геніаль-
ну симфонічну поему «Море». Спільна ідея відображена в живописі та в
музиці різними художніми засобами.
Запитання і завдання
1. Підготуйте віртуальну екскурсію до картинної галереї М. Чюрльоніса у
м. Каунас. Розкажіть про мистецький твір художника, який найбільше
вразив.
2. Поясніть, чому митець використовує музичні терміни у назвах своїх
картин. Чому цей прийом є виправданим для його творів?
3. Порівняйте прийоми створення символістського твору мистецтва в
поезії М. Вороного та в живописі М. Чюрльоніса. Доберіть рядки з
віршів українського поета, які співзвучні мотивам картин литовського
художника.
«Інфанта» — зразок інтимної лірики
У вірші «Інфанта» (1907—1922) розкривається узагальнено-
ідеалізований жіночий образ. Автор твору — співець розбитого
кохання, у якому він бачить один з ідеалів людини. Символіст-
ська творчість — це ідеалізація позитивного, це своєрідне поетич-
не возвеличення засобами художнього слова ідеалу, доведеного до
витонченої вишуканості. Так, за допомогою символізованої мови
М. Вороний вишукано відтворює любовне почуття до «величної
інфанти», передає щирість своїх почуттів, що «бриніли у серці до-
мінантою чуття побожної хвали».
171
Відповідно до символістських традицій у творі переважають
асоціативно ускладнені символічні образи-поняття. Поет надає
символічного змісту елементам пейзажу. Так, день асоціюється з
«акордами проміннострунними», «духом сполоханим», «синьою да-
лечінню» «попелястим жалем», «побожною хвалою». М. Вороний
передає почуття любові за допомогою авторських художніх засо-
бів — вишуканих епітетів «проміннострунними», «вогнелунними»,
«мрійнотканному», «міф укоханий», «дух сполоханий», «яснозоря-
но», «упокорено», яскравих метафор «різьблю свій сон», «Венера
кинула алмаз», «стелився попелястий жаль», «діткнутий лезом двох
мечей».
Вірш «Інфанта» вирізняється вишуканою ритмомелодикою. Лег-
ка, музикальна форма «Інфанти» служить окрасою змісту твору.
Перехресне римування віршових рядків підсилює вираження лю-
бовних почуттів ліричного героя.
Запитання і завдання
1. Які асоціації викликають у вас зображені М. Вороним пейзажні за-
мальовки?
2. Які цікаві художні прийоми поетизації любовних почуттів ліричного ге-
роя ви помітили?
3. Які засоби символістського зображення характерні для цього твору?
4. Визначте спільні мотиви віршів «Блакитна Панна» та «Інфанта».
5. Творчість яких французьких поетів-модерністів співвідноситься за ідей-
ним змістом із поезіями М. Вороного? Відповідь аргументуйте цита-
тами з творів.
6. Назвіть особливості символістської лірики М. Вороного. Прокоментуйте
відповідь цитатами із творів поета.
7. Запишіть ключові слова для характеристики М. Вороного як особис-
тості й письменника.
8. Які ідеї хотів донести до читача письменник своїми творами? Наскільки
близькі вони вам?
9. Випишіть декілька слів (фраз) із поезій М. Вороного, які вважаєте важ-
ливими для розуміння його творчості. Свій вибір аргументуйте.
172