МОДЕРНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА
Український модернізм… видозмінював европеїзм-модернізм
і перестворював національну культуру і національну традицію…
долучався до процесів націотворення.
Т. Гундорова, літературознавець
Читацький путівник
Навчальні цілі теми «Модерна українська проза»
Знання:
сутність, філософсько-естетичних концепцій, що вплинули на творчість
українських митців-модерністів; основні течії модернізму, самобутність їх
прояву в українській літературі, музиці, образотворчому мистецтві; зміст
літературознавчих понять психологічна новела, імпресіонізм, експресіонізм,
символізм, неоромантизм, екзистенціалізм.
Уміння:
розкривати особливості прояву стильових течій модернізму в україн-
ській літературі; проілюструвати еволюцію стилю українських прозаїків-
модерністів; розкривати пантеїзм світобачення героїв, виражений через
побут, звичаї, обряди, почуття, мораль; виявляти ознаки певної стильової
течії модернізму у виучуваному творі; розкривати символічний зміст назви;
пояснювати образи-символи твору; аналізувати роль художньої деталі у
відтворенні психологічного стану героїв.
Ставлення:
переконаність у важливості благотворного впливу краси природи, почут-
тя кохання на людину; усвідомлення рівності жінок і чоловіків в усіх сферах
суспільного життя як необхідної умови розв’язання актуальних політичних,
соціально-культурних та психологічних проблем.
Явище модернізму в українській літературі було самобутнім і
відзначалося наявністю в модерному творі ознак реалізму й роман-
тизму, синтезом різних стилів модернізму, єдністю громадянського
й особистісного начал. Так звана «нова школа» в прозі творчістю
М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської та інших митців
утверджувала переорієнтацію вітчизняного словесного мистецтва
на новітні досягнення естетичної думки європейських літератур,
відходу від традиційно притаманного українському письменству
етнографізму, фольклоризму, побутописання.
Найпоширенішими напрямками в прозі були імпресіонізм, екс-
пресіонізм, неоромантизм. У творчості кожного конкретного пись-
менника можемо спостерігати увесь комплекс стильових ознак,
притаманних модерністським напрямам, хоча на перший план ви-
ступає домінантна ознака. Наприклад, у М. Коцюбинського імпре-
сіонізм у поєднанні з менш вираженими ознаками неоромантизму,
символізму, експресіонізму.
Настанова на зображення внутрішнього світу особистості зумо-
вила зміну акцентів у розкритті традиційної для української літе-
ратури «селянської» теми. Якщо в реалістичному творі вона реалі-
81
зувалася через дослідження проблеми «людина і суспільство», то
тепер розглядалася крізь призму стосунків «людина — людина».
Обґрунтовуючи поведінку, вчинки героя, письменники відштов-
хувалися не від соціальних причин, а від внутрішньої логіки роз-
витку характеру, зосереджувалися на аналізові змін у психології
героя в його зіткненні з реальністю, прагненні реалізувати себе.
Етнографізм і побутовізм змінюються психологізмом.
Об’єктом дослідження стають актуальні для українського соціу-
му теми героя і маси, вождя і народу (І. Франко, Леся Українка),
морально-етичні проблеми сенсу людського життя, «добра і зла»,
«життя і смерті» тощо.
У літературі модернізму присутні сильні особистості, що творять
себе і своє життя. Прикметно, що такою «сильною особистістю»
часто стає жінка (О. Кобилянська). Герої перебувають у межовому
стані. Увага автора прикута до їхніх страждань, проявів внутріш-
ньої сутності в умовах екзистенційного вибору (В. Стефаник), що
настає не у виняткових обставинах, а в буденному житті.
У пошуках точки опертя для своїх героїв і самих себе в нових
соціальних умовах погляд митців усе частіше звертається до хрис-
тиянських, національних і загальнолюдських цінностей. У творах
з’являються біблійні мотиви, образи, асоціації, алюзії (Леся Укра-
їнка, О. Кобилянська, В. Стефаник), що зумовлює вживання філо-
софської, релігійної лексики.
Художній твір стає ускладненим, позбувається прямолінійності
вираження авторського погляду на світ. Читач відчуває себе «за-
кинутим» у художню реальність тексту, і, позбавлений супроводу,
з огляду на свої моральні цінності долучається до співтворчості з
автором. Етична свобода, яку отримує читач, виявляється у мож-
ливості множинності інтерпретацій художнього тексту.
Характерним для модернізму є ущільнення письма, дії в часі й
просторі. У тексті замість розлогих описів (подій, пейзажів, пор-
третів, характеристик тощо) подаються окремі фрагменти, деталі,
штрихи (М. Коцюбинський, В. Стефаник). Зовнішній конфлікт
твору посилюється внутрішнім, що створює додаткову напругу,
динамічність розвитку дії (О. Кобилянська, В. Стефаник). Дина-
мічним стає навіть пейзаж (М. Коцюбинський, Леся Українка,
О. Кобилянська).
Стиль викладу відзначається уривчастістю, емоційністю, які «за-
безпечуються» ритмом фрази, уживанням алітерацій, асонансів, від-
окремлених членів речення, неповних і «обірваних» речень, пауз,
художнього обрамлення та ін. (В. Стефаник, М. Коцюбинський).
Відзначаються новизною й засоби відтворення психологічного
стану персонажа. Усе частіше письменники звертаються до вну-
трішнього мовлення, невласне прямої мови, монологів, «потоку
свідомості», самопсихоаналізу героя (М. Коцюбинський).
Модерністи не описують (світ, героя тощо), а відтворюють (пе-
реживання, настрій). Розвиток почуттів, самопізнання, зміни вну-
82
трішнього стану стають рушійною силою розвитку сюжету (М. Ко-
цюбинський).
Активно використовуються художні засоби суміжних мистецтв,
здебільшого живопису й музики. Кожен стиль і навіть письменник
мають «свій» колір. Скажімо, кольором тривоги у М. Коцюбин-
ського («Сміх») є жовтий, у Лесі Українки — червоний.
Імпресіоністи зосереджуються на фіксації миттєвих вражень,
найтонших душевних порухів, нюансів певного емоційного стану
людини.
Їхні твори вирізняються умовністю, фрагментарністю зображеного.
Мова сповнена складною асоціативністю й метафоричністю. Речення
часто уривчасті, активно використовуються безсплучникові конструк-
ції, інверсія. Освоюються й поширюються в літературі так звані «малі
форми»: шкіц, етюд, новела, поезія в прозі. Роман втрачає домінуючі
позиції і також набуває нових ознак (ліризм, фрагментарність).
В українській літературі ХІХ століття поетика імпресіонізму
найповніше відбилася у творчості М. Коцюбинського, частково
B. Стефаника, О. Кобилянської. Для українського імпресіонізму
характерним є сильний лірико-романтичний струмінь, що спорід-
нює його з неоромантизмом і символізмом («Тіні забутих предків»
М. Коцюбинського).
На відміну від імпресіонізму, який був мистецтвом передачі
враження автора від постійних змін навколишньої дійсності, екс-
пресіонізм ґрунтується на концепції вираження авторського став-
лення до життя.
Митці-експресіоністи обстоювали думку, що мета мистецтва —
показати антигуманну сутність епохи технічного прогресу, залеж-
ність людини від власних інстинктів та тиску соціуму. Використо-
вуючи засоби художньої виразності — гротесковий або фантастич-
ний початок, свідомі деформації картин дійсності, абстрактні уза-
гальнення, «нанизування» образів, — письменники відтворювали
глибоко особистісне ставлення до зображуваного.
Експресіонізм за своєю сутністю є противником спокою, урівно-
важеності, гармонії. Його приваблюють ситуації конфлікту, кризи.
Основними ознаками експресіонізму в українській літературі є:
зосередженість на глобальних проблемах (війна, голод); трагічність
світосприйняття героїв, вияв сильних, яскравих почуттів; підпо-
рядкованість художніх засобів зображення прагненню передати
почуття в їхньому крайньому прояві: прийом калейдоскопічного
зображення (емоційно насичені картини, що швидко змінюють од-
на одну); емоційно забарвлена лексика; використання тропів з ме-
тою нагнітання емоцій; наявність гротескового або фантастичного
початку; контрастність кольорів. Улюблений художній засіб екс-
пресіоністів — гіпербола. Сюжет експресіоністського твору часто
починається з найтрагічнішої події.
В українській прозі експресіоністичні тенденції властиві творчос-
ті В.Стефаника, В. Винниченка, О. Кобилянської, Ю. Федьковича.
83
Визначальною рисою неоромантизму, як і романтизму, є спроба
подолання розриву між ідеалом та дійсністю завдяки внутрішньо-
му потенціалу особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.
У неоромантичних художніх творах змальовується яскрава, непо-
вторна індивідуальність, що вирізняється з маси і протистоїть злу,
сірості повсякдення навіть у безнадійній ситуації. Головна увага
автора зосереджується на відтворенні духовного світу людини, а
не суспільно-соціальних подій.
До специфічних рис українського неоромантизму відносимо іг-
норування матеріалістичного світосприйняття; домінування чуттє-
вої сфери людини, емоційно-інтуїтивного пізнання над логічним;
прагнення згармонізувати ідеал з життєвою правдою; естетизм.
Питомо національною ознакою є те, що український неоромантизм
«вивів поняття нації за межі селянства, акцентував на провідній
ролі інтелігенції. І вбачав цю роль не в тому, щоб інтелігенція
«ішла в народ», а в тому, щоб творила високу культуру і до неї
піднімала трудящу людність». Це дало змогу вивести літературу
«за тісні межі провінційного побутовизму, етнографізму на ширші
обрії художнього освоєння світу, зберігши глибинний національ-
ний колорит» (В. Пахаренко).
Неоромантичні тенденції в українській прозі знайшли найпо-
вніше вираження у творчості О. Кобилянської.
Символізм — метод і напрям модернізму, основним стильовим
прийомом якого є перетворення конкретного художнього образу
на багатозначний символ.
Засобами мистецтва слова митці-символісти досліджували кон-
флікт між духовними устремліннями людини і буденністю її по-
всякденного життя. Визнаючи самоцінність мистецтва, яке є ви-
щим за життя, символісти використовували нові ритмічні та зву-
кові форми, запровадили вільний вірш, розширили палітру засобів
художнього вираження, поетичну образність і стилістику.
Особливістю національного прояву напряму в прозі є розмитість
межі між символізмом і неоромантизмом.
Яскравим прикладом поєднання рис символізму й неоромантиз-
му є твори О. Кобилянської «Царівна», «Людина», «Impromptu
phantasie» та «Valse melancolique».
Запитання і завдання
1. У чому виявлялася самобутність культурно-естетичного феномену
українського модернізму?
2. Назвіть основні ознаки модерної української прози.
3. Коротко охарактеризуйте стильове розмаїття українського прозового
модернізму початку ХХ століття.
4. Викладіть матеріал розділу у формі таблиці (схеми, опороного кон-
спекту).
84
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ
17 вересня 1864 — 25 квітня 1913
Сонце! Я тобі вдячний. Ти сієш у мою
душу золотий засів — хто знає, що вийде
з того насіння? Може, вогні?
Михайло Коцюбинський
Любов і краса — це ті діаманти, які він
вишліфовував із непоказних камінчиків
та заховував у вічний скарб нашої
національної культури.
Володимир Гнатюк
Михайло Коцюбинський — письменник-модерніст, один із тих,
хто закладав основи модерної естетики й формував канон модерної
прози ХХ століття. Видатний естет і людинознавець, художник
слова, майстер імпресіоністичного малюнка — ключова постать на-
ціональної літератури. Його індивідуальна творча манера неповтор-
на й оригінальна як за способом художнього трактування подій,
життєвих явищ, так і за відтворенням психологічного стану героїв.
У створеному М. Коцюбинським світі панує сонце. Недарма його
називають сонцелюбом, сонцепоклонником. Сонце, природа, люди-
на — три виміри творчості митця.
Читацькі діалоги
У творчості Михайла Коцюбинського наскрізними є
естетизм, глибокий гуманізм і висока духовність. Вона
присвячена людині
Знайомство здалеку і зблизька
Портрет. «Найбільше враження зробили на мене його великі,
замріяні, глибоко проникливі очі. Він мав статну, вище середнього
зросту фігуру; красивої форми, чисто, до блиску виголену голову,
прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикрашали його обличчя.
Одягнутий був у білий, елегантно пошитий костюм. Узагалі в його
постаті, одязі й манерах було стільки простоти, скромності і в той
же час відбивалось якесь внутрішнє благородство і привабливість.
Рухи його були скупі, жодного зайвого жесту, голос проникливий,
85
прекрасного баритонового тембру, який запам’ятовувався і глибоко
западав у серце. Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у
мене залишилось враження про нього як про надзвичайно розумну,
культурну, виховану людину» (М. Микита, український співак).
Життєва позиція. «Будьмо передусім скрізь українцями — чи
то в своїй хаті, чи в чужій, чи то в своєму краї, чи на чужині. Хай
мова наша не буде мовою, якою звертаються лиш до челяді… Хай
вона бринить і розгортається в нашій родині, у наших зносинах
товариських, громадських, у літературі — скрізь… Не попускаймо
собі навіть у дрібничках. Несімо прапор справи нашої в дужих
руках… не відділяймо слово від діла…» (М. Коцюбинський).
Захоплення. Захоплювався українськими народними піснями,
любив слухати лірників та бандуристів, яких часто запрошувала
мати. Багато пісень потім інсценізував із сестрами й братами, ро-
зігрував їх сюжет.
«Квіти — це була його пристрасть і розкіш, і треба було бачити,
як його очі іскрилися і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою,
засіяною сотками різних квітів. Не міг здержатись, щоб не запи-
тати когось про їхню місцеву назву, яку не раз записував собі,
додаючи до неї й ботанічну назву…» (В. Гнатюк, етнограф).
На роботу ходив з неодмінною квіткою у бутоньєрці. Квіти,
відомі тепер у ботаніці як «гвоздики Коцюбинського», Михайло
Михайлович привіз з острова Капрі. Із Чернігова, де жив тоді
письменник, італійська гостя розійшлася по всій Україні.
Сторінки життєпису. Народився Михайло Коцюбинський 17 ве-
ресня 1864 року в м. Вінниці в сім’ї дрібного службовця Михайла
Матвійовича, нащадка старовинного боярського роду.
Батько був людиною доброчесною й працьовитою, але запальною
й нестриманою, мав від при-
роди неврівноважену вдачу,
не міг терпіти утисків на-
чальства й несправедливості.
Складні стосунки з керівни-
ками були причиною частої
зміни роботи.
Мати, Гликерія Максимів-
на Абаз, походила з польської
шляхти. Саме під впливом
матері та народних пісень у
Коцюбинські: Михайло Матвійович та
хлопчика рано розвинувся
Гликерія Максимівна. Фото
інтерес до літературної твор-
чості: «Первак, я був улюбленцем в сім’ї. Особливо з матір’ю, од
якої я дістав її психічну організацію, чутку і вражливу. Ми були
86
у великій приязні. І власне їй завдячую я нахил до всього гарного
та любов і розуміння природи».
Дитинство і юність майбутнього письменника минали у містеч-
ках і селах Поділля.
Навчався в початковій школі, потім у духовному училищі
м. Шаргорода (1876—1880). Знання з літератури, філософії, при-
родничих наук Коцюбинський здобував самотужки, наполегливою
самоосвітою.
У 1882 р. у Вінниці Коцюбинський згуртовує навколо себе пе-
редову молодь: організовує гурток, учасники якого вели запальні
розмови про долю народу, про шляхи боротьби за соціальну справед-
ливість, читали заборонену літературу. 18 квітня 1883 р. жандарми
вчинили перший обшук на квартирі Коцюбинського, а після другого
(1884 р.) за ним було встановлено негласний нагляд поліції.
У 1891 р. юнак склав іспит на народного вчителя при Вінницькому
реальному училищі, а відтак працював домашнім учителем у с. Лопа-
тинцях, де вів освітню роботу серед селян, записував фольклор.
У 1892—1893 рр. Коцюбинський був членом нелегального гро-
мадсько-культурного товариства «Братство тарасівців». У своїй
програмі «тарасівці» звинувачували царизм, який проводив полі-
тику асиміляції народів, нищення націй, висували ідею україн-
ського національного відродження. Члени товариства закликали
порушувати питання «права вкраїнської нації» «скрізь, де тільки
можливо», зокрема й у літературі. До «Братства тарасівців» вхо-
дили такі відомі українські письменники й громадські діячі, як
Борис Грінченко, Володимир Самійленко. Ідеї «Братства» відобра-
жені в казці Михайла Коцюбинського «Хо».
У 1892-1896 роках М. Коцюбинський працював у складі Одесь-
кої філоксерної комісії, яка боролася зі шкідником винограду —
філоксерою. Робота в селах Бессарабії і Криму дала йому матері-
ал для написання циклу «молдавських» («Для загального добра»,
«Дорогою ціною») і «кримських» («В путах шайтана», «На каме-
ні», «Під мінаретами») творів.
З листопада 1897 р. до березня 1898 р. обіймав різні посади в
редакції житомирської газети «Волинь».
У 1898 р. оселився в Чернігові. Працює в Чернігівському земстві.
Із вересня 1900 до 1911 року — у міському статистичному бюро.
У Чернігові М. Коцюбинський зустрів свою майбутню дружи-
ну — Віру Устимівну Дейшу. Тут виросли їхні діти — Юрій, Окса-
на, Ірина, Роман. Письменник брав активну участь у культурному
житті міста, влаштовував літературні вечори, підтримував пись-
менників-початківців.
«Чернігівський період» найплідніший у творчій біографії мит-
ця. Тут з’явилися твори, що принесли авторові світову славу:
87
«Intermezzo», «Цвіт яблуні», «Доро-
гою ціною», «Хвала життю», «Fata
morgana», «Тіні забутих предків».
Останні роки життя письменника по-
значені різким погіршенням здоров’я,
загостренням хвороби серця.
Він пішов у засвіт 25 квітня 1913 р.
на 49-му році життя, у пору розквіту
таланту, сповнений творчих задумів.
За передсмертним бажанням М. Ко-
цюбинського поховали в Чернігові на
Болдиній горі, в гаю Троїцького монас-
тиря, На могилі встановлено пам’ятник
письменнику (скульптори Ф. Коцюбин-
ський, С. Андрійченко, Я. Ковбаса).
Пам’ятник М. Коцюбинському,
У Вінниці й Чернігові діють музеї
м. Чернігів, парк Болдина гора
М. Коцюбинського. Скелю на річці
Південний Буг, де любив відпочива-
ти митець, названо його іменем. У місті Шаргороді встановлено
пам’ятну стелу (скульптор М. Непорожній).
Запитання і завдання
1. Яким постає Михайло Коцюбинський у спогадах його сучасників?
2. Під впливом яких факторів формувався характер Михайла Коцюбин-
ського? Які події дитинства відіграли в цьому визначальну роль?
3. Яким уявляється вам образ письменника на тлі епохи? Зробіть істо-
рико-літературну реконструкцію його життєпису.
4. Які запитання виникли під час опрацювання розділу підручника й роз-
повіді вчителя? Поставте їх учителеві, запитайте друзів. Чи отримали
ви відповіді на свої запитання? Чи задовольнили вони вас?
5. Чи хочете ви продовжити знайомство з творчістю письменника? Якщо
так, скористайтеся матеріалом подальших розділів підручника або
інших джерел. Якщо — ні, спробуйте відповісти на запитання, чому
особа митця не викликала зацікавлення? Дізнайтеся, чи є серед одно-
класників й однокласниць однодумці.
6. Підготуйте повідомлення на тему «М. Коцюбинський і живопис» (ху-
дожники-ілюстратори Ф. Кричевський, Л. Прийма, О. Кульчицька,
Г. Якутович, М. Маринюк; художники-портретисти В. Пойда, М. Жук).
Ознайомте зі своїми напрацюваннями учнів середніх класів, де ви-
вчається творчість Великого Сонцепоклонника.
7. Перегляньте художньо-документальний фільм «Золотий засів» — Режим
html. Поділіться враженнями в класі, з близькими.
8. Поміркуйте над питаннями: «Який «золотий засів» при народженні за-
ронив у душу людини Господь? У чому таємниця справжнього таланту?»
88
Художній світ письменника
Письменник любив і вмів відкривати для себе й для читачів
нові світи, бачити їхню красу, досліджувати їхню магію
й неповторність… проникати в дух народів і часів.
С. Жила, науковець
Його епоха. Світогляд, творча манера Михайла Коцюбинського
формувалися на зламі двох епох. Однією з характерних ознак лі-
тературної доби кінця ХІХ — початку ХХ ст. є посилена увага до
людини, до її внутрішнього світу. В українській прозі відбувається
активний пошук нових можливостей для зображення психічних
станів особистості як самого письменника, так і його персонажів.
Переважає етнографічно-реалістична манера письма, але з часом
усе голосніше заявляють про себе прихильники модернізму.
Спочатку М. Коцюбинський сумлінно копіює стилістику І. Не-
чуя-Левицького та Панаса Мирного, потім починає творити власні
формообрази.
С. Єфремов, простежуючи головні тенденції в розвитку худож-
нього мислення й стилю Коцюбинського від етнографічно-реаліс-
тичної манери до метафоричного, імпресіоністичного й психологіч-
ного письма, зазначав: «Од українського реалізму взяв він твер-
дий сталий ґрунт, ясність думки та інтерес до громадянської
трактовки тем; од французького натуралізму — тверезий погляд
на безбоязке шукання потрібної йому краси всюди, куди може за-
зирнути око художника; од російських письменників новітнього
часу — їхню витончену техніку та глибокий інтерес до психоло-
гічних проблем; од північних велетнів — чітке, ясне письмо разом
з тим глибоким символістичним пантеїзмом3, зразки майстерні
якого маємо, наприклад, у Гамсуна».
Саме з психологічним імпресіонізмом — стильовою домінантою
норвезького письменника К. Гамсуна — стильова манера М. Коцю-
бинського має найбільше спільних типологічних рис. Проте твор-
чість жодного з письменників цієї епохи не може краще відповісти
на питання, що таке імпресіонізм, як творчість М. Коцюбинського.
Вона віддзеркалювала загальні процеси, що відбувалися в худож-
ній практиці України та Європи. Еволюція його творчості — це
певною мірою відображення складних процесів розвитку худож-
нього мислення доби.
Коцюбинський передає внутрішній світ героя у його духовному
вимірі. Відтворюючи потік чуттєвого світосприймання, зосереджу-
ється на певному почутті, що висвітлюється різними художніми
засобами, серед яких чи не найважливішими є образи природи.
3 Пантеїзм (грец. pan — усе і theis — бог) — філософсько-релігійне вчення, за
яким Бог ототожнюється з природою, розчиняється в ній.
89
Його оригінальний стиль — не тільки мистецький і витончений,
але й має свій особливий національний характер.
Запитання і завдання
1. Визначте, які актуальні проблеми свого часу висвітлив М. Коцюбинський.
2. Наведіть два-три аргументи на підтвердження тези, що письменник
здійснив справжній переворот в українській літературі.
3. Викладіть поданий матеріал у формі таблиці, де відобразіть спільне
і відмінне у творчості Михайла Коцюбинського й Панаса Мирного.
Довідник читача
Імпресіонізм (фр. impression — враження) — художній напрям у літературі,
а також живописі та музиці, заснований на принципі фіксації й відтворенні без-
посередніх суб’єктивних вражень, спостережень, переживань.
Виник у 1860-х роках й остаточно сформувався на початку 20 століття
у Франції. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження.
Схід сонця» («Impression. Soleil levant», 1873).
Засновниками літературного імпресіонізму вважаються брати Ґонкури.
Виявився він також у творчості Ґі де Мопассана, М. Пруста (Франція),
К. Гамсуна (Норвегія), О. Уайльда (Ірландія), А. Чехова, І. Буніна (Росія) та
інших. Найяскравішим представником імпресіонізму в українській літературі
є М. Коцюбинський.
Визначальні риси імпресіонізму: зображується й осмислюється не сам
предмет, явище, а миттєві враження від нього; уривчастість, фрагментар-
ність відтворюваних вражень замість притаманної реалізму послідовної зміни
подій і явищ; діяльність героя імпресіоністичного твору спрямована більшою
мірою на саморефлексію власних переживань і станів, аніж на перетворення
зовнішнього світу; найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела.
Риси імпресіонізму у творчості М. Коцюбинського: тонкий психологізм у
зображенні соціальних конфліктів; змалювання перебігу психічних процесів,
порухів душі людини за допомогою кольору (звернення до символіки кольо-
рів), звуку, «потоку свідомості»; переважання у творі кута зору героя (героїв)
над авторським; безсюжетність і фрагментарність твору; ліризація оповіді;
активне використання внутрішнього монологу.
Культурно-мистецький
контекст
В Україні риси імпресіоніз-
му проявляються у творах ху-
дожників-реалістів Архипа Ку-
їнджі, Фотія Красицького.
У найкращих творах худож-
ника-імпресіоніста відчутний
вплив французького живопису
з притаманною йому високою
культурою використання ко-
льору.
Микола Бурачек. «Влітку» (ІІ чверть ХХ ст.)
90
Запитання і завдання
1. Розгляньте картину М. Бурачека «Влітку». Яким настроєм вона про-
йнята? Обміняйтеся в парі враженнями від зображеного.
2. Яким був задум художника? Що він хотів «сказати» глядачеві? Які при-
йоми застосував (композиція зображеного, світлотіньові ефекти тощо)?
3. Чи вдалося автору досягнути своєї мети? Чому ви так вважаєте?
4. Напишіть етюд (літературний або живописний), передайте стан природи
в різний час доби або в різні пори року.
Читацькі діалоги
Опрацьовуючи текст художнього твору, варто робити помітки про вра-
ження від прочитаного й запитання, які виникли, а також порушені автором
проблеми, оцінювати цікаві творчі знахідки.
А найголовніше — пам’ятати, що вивчення літератури — це не «шма-
тування» літературного твору на його складові (тема, ідея, художні засоби
тощо), а можливість краще зрозуміти себе, свій духовний світ, отримати
відповідь на запитання: «Що автор хотів сказати читачеві, тобто мені, цим
твором? Чи «почув» я його? У чому твір змінив мене?»
Довідник читача
Intermezzo (італ.) — «пауза», «перерва», «відпочинок». Так музиканти
називали в ХVІІ столітті невелику інструментальну п’єсу довільної будови,
що виконувалася в перервах між актами трагедії чи опери. Цим терміном з
часом почали називати й самостійні фортепіанні п’єси.
Поезія в прозі — невеликий ліро-епічний твір, написаний ритмічною
прозою, який відзначається образністю й стрункістю композиції, сконцен-
трованістю змісту.
Етюд (фр.) — вправа, вивчення — невеликий за обсягом, переважно
безсюжетний твір настроєвого характеру, у якому автор подає конкретну
картину, фіксує момент, вихоплений із життя, відтворює внутрішній стан
людини, часто на тлі співзвучного пейзажу.
Особливості етюду в літературі: коротка форма; опис безпосереднього
враження; образність мови (саме образність є найбільшою окрасою етюду).
Поетика імпресіонізму
в психологічній новелі «Intermezzo»
Коцюбинський, як і всі імпресіоністи, ніколи не зображує ніяких
типових характерів, а завжди неповторну індивідуальність людини,
байдуже, до якої професії чи стану вона належала б…
О. Черненко, літературознавець
Історія написання. За жанром «Intermezzo» — це лірична імп-
ресіоністична новела. Увага автора зосереджується не на подіях, а
на переживаннях головного героя, на зміні його душевного стану.
Новела «Intermezzo» написана М. Коцюбинським у 1908 р. Це
був час реакції — жорстоких розправ російського самодержавства
з революціонерами й бунтівниками.
91
Твір має автобіографічну основу. Письменницька й громадська
діяльність фізично й нервово виснажили М. Коцюбинського. Він
переживає також глибоку особистісну драму. Потрібен перепочи-
нок, невелика пауза. Тому письменник із вдячністю приймає за-
прошення мецената Євгена Чикаленка відвідати його маєток.
Так у червні 1908 р. в ролі пленеру 4 несподівано виявиться
мальовнича місцевість біля села Кононівка на Полтавщині (зараз
Київщина, поблизу м. Яготина). Враження від прекрасної кононів-
ської природи й лягли в основу новели «Intermezzo» з посвятою
«кононівським полям».
Ідейно-тематичний зміст. Новела «Іntermezzo» скомпонована
за законами внутрішнього відчуття письменника: це одинадцять не-
величких етюдів, де зображено зміну настроїв і відчуттів ліричного
героя. Коцюбинський вкладає в назву ширший зміст: у нього це не
просто перепочинок, а духовне відродження людини на лоні природи.
Образна система твору передає перебіг складного психологічного
процесу, який відбувається в душі головного героя. Він втомився
фізично й морально, тому шукає відпочинку і знаходить його серед
українських степів. Дійові особи — це засіб художньої умовності, щоб
дати читачеві ключ до розуміння складної образної мови природи.
Більшість персонажів — образи символічні. Умовно їх можна
поділити на три групи: зорові (ниви у червні, сонце, три білі ві-
вчарки: самозакохана Пава є уособленням дворянства, безжалісний
Трепов — сукупний образ жандармерії, Оверко символізує при-
нижене і втомлене селянство), слухові (зозуля, жайворонки) та
алегоричні (моя утома, залізна рука города, людське горе). Жай-
воронок — символ натхнення (одухотворений порив до діяльності),
символ наснаги (стан душевного піднесення). Образ білих мішків
символізує повішених на шибениці. Залізна рука міста — це по-
тяг, у якому їде митець, і саме місто, неспокійне, шумливе, по-
стають у новелі страшним металевим монстром.
Сонце — символ вічності, космічної енергії, сили. Образ сонця
є наскрізним у новелі. Сонце не тільки змінює настрій героя, а
й надає іншого смислу його існуванню, пронизуючи його душу.
Наскрізний образ новели — народний образ-символ часу, надії на
життя — зозуля. Саме голос зозулі позначає відлік нового періоду
в житті героя: «Як тільки бричка вкотилася на широкий зелений
двір — закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу». Кон-
флікт розгортається між образами «моя утома» і «сонце». Сонце й
життєстверджувальна енергія, яку воно несе, поступово витісняють
із душі героя втому. Інші образи новели поглиблюють і увиразню-
ють цей конфлікт. Моя утома, залізна рука города, людське горе
пов’язані зі смутком, є причиною душевного дискомфорту, стре-
4 En plein air (фр). — на відкритому повітрі.
92
су, нервовості. Сонце, ниви у
червні, зозуля, жайворонки —
образи оптимістичні, світлі.
Дійові особи в новелі — це
символи психодуховних про-
цесів героя. Символічні обра-
зи надають творові жанрових
ознак поезії в прозі. Образи
квітів, рослин, птахів, тва-
рин — це символи внутрішніх
явищ і процесів, що відбува-
Клод Моне.
ються в душі ліричного героя.
«Враження. Схід сонця» (1872)
Зорові картини, створені
словом, передають враження героя від навколишнього світу й вод-
ночас його внутрішні переживання. Імпресіоністична новела М. Ко-
цюбинського «Intermezzo» є яскравим прикладом синтезу образо-
творчого й музичного мистецтва зі словесним.
Алегоричні дійові особи несуть важливе смислове навантаження,
що дає змогу глибше зрозуміти авторський задум, ідейний пафос
твору. Вони символізують складну боротьбу в душі ліричного героя,
допомагають зрозуміти, як повертається до нього душевна рівновага.
Ниви, сонце, три білі вівчарки, зозуля, жайворонки, степ, вітер лі-
кують його змучену чужим горем душу настільки, що він уже може
сприймати людське горе, більше не жахається залiзної руки міста.
За позитивним і негативним впливом на митця можна виділити
дві групи образів-символів: образи, які наповнюють душу пози-
тивними емоціями, — сонце, жайворонки, ниви, а також обра-
зи, що породжують смуток, нервовість, стрес, — утома, людське
горе, залізна рука міста. Їхній конфлікт створює ту багатознач-
ність символів, які дають уявлення про те, що відбувалося в ду-
ші ліричного героя. Митець не може існувати поза суспільством,
його обов’язок — служіння суспільству. Саме таким є ліричний
герой — людина високої духовної культури, з багатим внутрішнім
світом, розвиненим естетичним чуттям, яка добре розуміє красу і
велич природи, відчуває нерозривний зв’язок людини із Всесвітом.
Феномен творчої особистості Коцюбинського — це феномен сон-
цепоклоніння і пов’язаний із ним особливий естетизм. Сонце, при-
роду, квіти і все земне життя Коцюбинський обожнював. Сонце
фізично давало йому життєву силу.
Запитання і завдання
1. Що стало поштовхом до написання новели «Intermezzo»? Як пов’язана
назва новели з її змістом?
2. Новела «Intermezzo» — твір прозовий, але має ознаки драматичного
жанру. Які?
93
3. Які образи (зорові чи слухові) переважають у творі? Наведіть приклади.
4. Які мікрообрази, метафоричні й афористичні вислови з новели вам
запам’яталися? Чому?
5. У новелі «Intermezzo», поемі самотньої душі, геніально сполучено найінтим-
ніші автобіографічні переживання з духом космічності, яскраво зображено
суперечності, які поєднують внутрішню й зовнішню самотність. Поміркуйте:
«Самотність — це ліки душі». Виберіть один із поданих розділових знаків —
(.), (!), (?), (…) — відповідно до вашого розуміння проблеми.
6. Михайла Коцюбинського у хвилини втоми рятувала природа. А що до-
помагає вам?
7. Світоглядно-естетична
константа
філософських роздумів
М. Коцюбинського — віра в людину та її життєву силу, спрямовану
на досягнення справедливості, діалог як шлях до порозуміння між
людьми та пошуку істини. Спростуйте або доведіть цю тезу.
8. Напишіть есе на тему «Космос5 моєї душі» або «Космос починається в
душі». За епіграф візьміть вислів О. Черненко: «Космічна самотність
людини наповнює її щастям, бо та самотність дає ïй відчути, що вона
інтегральна, а водночас індивідуальна частина космічних сфер».
9. Який літературний образ новели допоміг вам зрозуміти мистецький
задум автора?
10. Талановитий художник слова по-своєму зобразив дійсність, людські
характери, збагатив нас новими думками, почуттями, образами.
Висловіть власне враження від твору.
11. Сергій Єфремов назвав ліричну новелу «Intermezzo» «поемою душі»,
а Ніна Горик, письменниця, учителька, писала, що зміст новели —
це
«своєрідна поетична кардіограма внутрішнього стану митця».
Спробуйте й ви афористично сформулювати своє визначення.
«Тіні забутих предків» —
проникнення в дух часу й народу
Повість М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» має зміст, що не
піддається однозначному тлумаченню. «Тіні забутих предків» — ба-
гатопланові, поліфонічні, у них важко визначити якусь домінантну
ідею. Вони потребують естетично чутливого реципієнта, який зможе
усвідомити семантизуюче, когнітивне і смислове розуміння тексту.
С. Жила
Читацькі діалоги
Для розуміння змісту повісті «Тіні забутих предків»
слід пам’ятати, що Михайло Коцюбинський у своїй твор-
чості спирався на фольклорні джерела. Одне з них —
українська міфологія, у якій поєднуються християнські
релігійні уявлення з язичницькими віруваннями, присутні
взаємопереплетення елементів анімізму, фетишизму й
тотемізму.
5 Згідно з тлумачними словниками, слово «космос» у перекладі з грецької мови
означає порядок, стрункість. Під словом «космос» давньогрецькі філософи розу-
міли весь Всесвіт, при цьому розглядали його як упорядковану систему, яка, на
противагу хаосу й безладу, відрізнялася гармонією.
94
Історія написання. Перед початком роботи над твором Коцю-
бинський двічі приїздив у Карпати, щоб краще пізнати життя лю-
дей цього краю. У чарівні гори його запросив Володимир Гнатюк,
відомий етнограф і фольклорист. Улітку 1911 р. письменник удру-
ге відвідує Гуцульщину, піднімається в гори до пастухів, вивчає
життя селян. В основу повісті були покладені спостереження і вра-
ження від побаченого й почутого, а також «Етнографічні збірники»
і «Матеріали до гуцульської демонології» А. Онищука, п’ятитомне
дослідження В. Шухевича «Гуцульщина» та фольклорні збірники
В. Гнатюка.
Назва твору письменникові далася не відразу: «В зелених го-
рах», згодом: «Тіні минулого», «Голос віків», «Відгомін передві-
ку», «Подих віків», «Голоси передвічні», «Спадок віків», «Дар
предків забутих»… І нарешті — «Тіні забутих предків», що містить
натяк на загадковість, казковість і подих віків.
М. Коцюбинський — художник-психолог, який прагне зазир-
нути в душу людини, зрозуміти, чим вона живе й на що споді-
вається. Саме психіка людини, особливості духовного світу цікав-
лять письменника насамперед: звідки з’являються фантастичні
уявлення, що своїм корінням сягають вірувань далеких предків?
Як вони зберігаються протягом усього життя? На ці запитання
письменник намагається дати відповідь уже на перших сторінках
твору, зокрема показуючи формування характеру головного героя
Івана Палійчука, його світосприйняття. Одухотворення природи
ніби розгортає зміст заспіву твору: «Весь світ був як казка, повна
чудес, таємнича, цікава й страшна».
Як і в трагедії В. Шекспіра «Ро-
мео і Джульєтта», є в повісті роди,
що ворогують, світле й чисте ко-
хання, трагічна смерть. Однак, на
відміну від англійського драматур-
га, змальовуючи непереборну силу
кохання, М. Коцюбинський шукає
його джерела в таїнстві природи,
життя, людської душі, яка зберігає
Костянтин Маковський.
у своїх глибинах віковічний досвід
«Ромео і Джульєтта» (1890)
предків.
Образи повісті. Герої повісті — Іван та Марічка, діти ворогу-
ючих родів Гутенюків і Палійчуків, кохають один одного щиро,
легко та невимушено. Обоє наділені поетичними рисами характе-
ру. Світ гір, лісів, річок для них зрозумілий і близький, бо він
ґрунтується на гармонії, якої бракує людському суспільству. Са-
ме природа стає не тільки тлом, на якому розвивається кохання
Івана й Марічки, а й джерелом, яке породило це кохання. Вони
95
обоє розуміли природу, сприймали як живу істоту, навіть чули її
подих. Любити для Марічки й Івана — значить поєднати серця,
душі, думки в одне ціле, злитися зі світом природи.
Іван був дев’ятнадцятою дитиною в сім’ї Палійчуків. Уже на по-
чатку повісті автор підкреслює незвичайність свого головного героя:
«Іван все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню
таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі од-
вертала од нього очі. Не раз з ляком думала навіть, що то не од неї
дитина. Не «сокотилася» баба при злогах, не обкурила десь хати,
не засвітила свічки, і хитра бісиця встигла обміняти її дитину
на своє бісеня».
У сім років він умів уже знаходити цілюще зілля, розумів, про
що співають птахи, знав про арідника (злого духа), що в лісах
повно лісовиків і блукає чугайстер, живе голос сокири, у скелях
ховається щезник, а в річках живуть русалки. Весь світ був на-
повнений чудесами й казковими істотами, яких Іван «бачив на
власні очі».
Підрісши, Іван став гарним парубком: «стрункий і міцний, як
смерічка, мастив кучері маслом, носив широкий черес і пишну кре-
саню». Він уже господар, «ґазда»: знає, як доглядати за худобою,
як зберегти овечок від злих духів.
Юнак здатний на велике почуття, щирий і відданий у коханні.
Та чи пронесе протягом свого життя це почуття Іван?
Марічка на початку повісті — маленька дівчинка, що ласкою та
добротою розтопила лід ворожості в серці малого Іванка. Діти по-
товаришували, а згодом і покохали одне одного. Дівчина мала таку
ж поетичну душу, як і Іван. Усе, що вона бачила, про що чула від
коханого чи від людей, виливалося в пісню.
Після загибелі Марічки Іван пі-
шов із села. Повернувшись додому
через шість років, він одружився з
Палагною, бо «треба ж було ´азду-
вати». Палагна була повною проти-
лежністю Марічки: горда, пихата,
зарозуміла, «здорова дівка з грубим
голосом й воластою шиєю».
Сімейне життя не склалося. Та й
Олена Кульчицька.
не могло скластися у цих таких різ-
Ілюстрація до твору
них людей. Зрештою Палагна стає
«Тіні забутих предків» (1929)
коханкою мольфара Юри. Іван, як і
в дитинстві, залишається сам на сам у своєму світі, серед своїх
думок і почуттів. І немає жодної людини поруч, щоб сприйняла
та зрозуміла його сум та тугу.
96
Показуючи поступові зміни психологічного стану героя, автор
змальовує втрату ним відчуття реальності. Його манили гори й по-
клик Марічки. Голос, у якому був «поклик кохання і муки», — це
останнє, що він чув у своєму земному житті.
Майстерно й психологічно тонко описує М. Коцюбинський і жа-
гу почуттів Палагни та Юри. Їхні стосунки чимось схожі на зма-
гання пристрасті й гордості, втішеного самолюбства й фізіології.
Образ мольфара набуває гіпертрофованих фантастичних рис. Він
здатний керувати хмарами, впливає на життя та людей: «Був як
бог, знаючий і сильний, той градівник і мольфар. У своїх дужих
руках тримав сили небесні й земні, смерть і життя, здоров’я ху-
доби й людини, його боялись, але потребували всі».
М. Коцюбинський розкриває особливості ментальності україн-
ського народу, схильність його оживлювати все навкруги себе, на-
магання естетизувати навколишнє. Світ повісті «Тіні забутих пред-
ків» цілком заселений істотами традиційної української міфології,
які живуть поряд з людьми, втручаються в їхнє життя. Це нявки,
злий арідник, щезник, лісовик, добрий чугайстер.
Довідник читача
Метафора належить до основних тропів поетичного мовлення, що по-
будований за принципом подібності й слугує одним із засобів посилення об-
разності й виразності мови. Будь-яка метафора є переносно вжитим словом,
що виступає засобом образної художньої характеристики.
Метафори Коцюбинського поєднують ознаки досить віддалені: рух і колір,
відчутна музичність барв, зорового вираження набувають звуки, а слово стає
образом. Маленький Іван ловить «химерну мелодію пісні, що вилась, тріпала
крильцями і не давалась». Мороз блискає «срібним мечем, потинаючи звуки в
повітрі». Іван чує, як «затоплював гори глухий гомін ріки, а з нього капав час од
часу прозорий дзвін колокільця». Привертають увагу лексичні сполуки, у яких
змістові ознаки слів характеризуються несумісністю, наприклад: «Кипів холодний
Черемош». Такі метафори оксюморонного типу у М. Коцюбинського завжди вмо-
тивовані за змістом та емоційно. Малий Іван «німо кричав од холодного жаху»,
а саме так і кричать у страшному сні. Він слухає «дзвінку тишу», яка для нього
в горах справді дзвенить «хвоєю смерек», «шумом ріки», «оксамитовим гулом
грому». І здається, що навіть сонце, яке «налляло золотом… долину, зазеленило
трави», теж її напоює звуками.
У повісті великого значення в організації метафоричного кон-
тексту набуває принцип контрасту. Контраст барв містить у собі
оцінно-психологічні моменти, пов’язані з усталеною в мові симво-
лікою: «чорні смерекові ліси» і «ясна зелень царинок» як змагання
темного і світлого в житті. Так само, як і контрасти, посилюють
динаміку, драматизм оповіді численні метафори, побудовані на ді-
єсловах руху. Обличчя гір робиться «рухливим» від гри світлотіні.
В уяві Івана міняються гори — вони теж рухаються, ростуть. Іван
97
рухається, підіймаючись угору, а в зображенні — рухаються гори,
бо чим вище він підіймається, тим ширшає обрій навколо: «За пле-
чима в Івана росли вже гори і голубіли удалині. […] розросталось
небо». Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали
хребти, вставали, як хвилі в синьому морі. […] колола землю та
небо гострим шпилем Говерла, і Чорногора важким своїм тілом
давила її. […] блакитне море збурених гір обляло Івана широким
колом, і здавалось, що ті безконечні сині вали таки ідуть на нього,
готові впасти до ніг».
Запитання і завдання
1. Поміркуйте: чи відповідають складному духовному життю і настроям
героїв метафоричність зображення дійсності, відчутно рухомі, постійно
мінливі картини природи?
2. Наведіть 2-3 приклади з твору, які свідчать, що після смерті Марічки
Іван утратив сенс життя.
3. Проаналізуйте розмову Івана з нявкою. Чи є в ній деталі, які вказують
на неминучість трагедії?
4. Як проявляється благородство Івана у ставленні до нявки?
5. Чому гине Іван? Чи був він щасливим в останні хвилини свого життя?
Чи сприймається його загибель як трагедія?
6. Назвіть основні проблеми, порушені М. Коцюбинським у повісті «Тіні
забутих предків». Які з них хвилюють вас найбільше? Чому? Який шлях
їх розв’язання ви бачите?
Культурно-мистецький контекст
Нам треба стояти… ногами на нашій землі, головою бути в Європі,
а руками обхоплювати якнайширше справи української нації.
І. Труш
Іван Труш — майстер пейзажу
й портретист, мистецький критик
й організатор мистецького життя
в Галичині, один із найвизначні-
ших українських митців-імпре-
сіоністів. Його називали поетом
кольору й сонця.
Прагнення змалювати культу-
ру й побут карпатського краю,
багатого традиціями й фолькло-
ром, овіяного народними ле-
гендами та переказами, спонука-
ло художника до мандрівок Гу-
Іван Труш. «Трембітарі» (1905)
цульщиною. Художнику вдалося
створити узагальнений, оспіваний у поетичних метафорах образ України.
Найулюбленішими героями Івана Труша були трембітарі.
98
Незвичайний і різноманітний світ гуцульського краю, відтворений на
сторінках «Тіней забутих предків» Коцюбинського, уразив геніального кі-
норежисера Сергія Параджанова (Саркіс Параджанян), який давно мріяв
створити фільм про поетичну талановиту душу українського народу: «Ми
хотіли зробити фільм про вільну людину, про серце, яке хоче вирватися,
звільнитися від побуту, від дрібних пристрастей і навичок… Ми відкри-
вали для себе Карпати не як етнографічний матеріал. Любов, відчай,
самотність, смерть — ось фрески з життя людини, які ми створили»
У 1964 р. Параджанов екранізував повість. «Це було не просто свято
українського мистецтва. Це було свято української душі. Підтвердження
того, що Україна може стати естетичною і духовною величиною в сві-
ті», писав Іван Дзюба про стрічку Параджанова.
Фільм став знаковим для дисидентського руху. Під час прем’єри в
1965 р. шістдесятники Іван Дзюба, Василь Стус і В’ячеслав Чорновіл
виступили з різкою критикою арештів серед інтелігенції, за що зазнали
гонінь з боку влади. Сам Параджанов був переслідуваний і заарештова-
ний, а після звільнення йому заборонили жити в Україні.
Кінострічка здобула всесвітнє визнання: близько 150 призів, медалей
та інших нагород (39 міжнародних відзнак, 28 призів на кінофестивалях,
із них — 24 гран-прі) у 21 країні. С. Параджанову надсилали свої вітання
Фелліні, Антоніоні, Куросава, а польський режисер Анджей Вайда став
перед Параджановим на коліна й поцілував руку, дякуючи за цей шедевр.
На Заході фільм демонструвався під назвою «Вогняні коні». У польсько-
му журналі «Ekran» (1966 р.) було видрукувано: «Поетична повість на
межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності та фантазії».
Довідник читача
Художній образ — узагальнена картина людського життя та навколиш-
нього світу (людина, природа, предмет, подія, явище), втілена в індивідуаль-
ну мистецьку форму творчою уявою художника.
За способом творення й сприймання розрізняють: зорові, слухові, до-
тикові, смакові, запахові образи.
Новела — різновид оповідання, невеликий за обсягом розповідний твір
про якусь незвичайну життєву подію з напруженим сюжетом, яскраво ви-
мальованою дією і несподіваним фіналом.
Художній метод — сукупність принципів ідейно-художнього пізнання та
образного відтворення світу, спосіб осягнення дійсності засобами мистецтва.
Літературний напрям — конкретно-історичне втілення художнього ме-
тоду, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників
у певний період.
Пейзаж (фр. paysage від pays — країна, місцевість) — один із компози-
ційних компонентів художнього твору: опис природи, будь-якого незамкнутого
простору зовнішнього світу. Існують статичні пейзажі (спокійне, врівноважене
зображення природи), динамічні (під час вирування стихійних сил). Пейзажі
за тематикою поділяються на: степовий, лісовий, мариністичний (опис мо-
ря), урбаністичний (опис міста), індустріальний (опис заводів, домен, шахт).
Залежно від напряму, до якого належить твір, пейзажі бувають класицистичні,
сентиментальні, романтичні, реалістичні, імпресіоністичні та інші.
99
Запитання і завдання
1. Охарактеризуйте відтворене М. Коцюбинським світосприймання гуцу-
лів.
2. Що дає людині зв’язок із природою? Чи кожна людина здатна по-
справжньому захоплюватися її красою?
3. Хто з героїв повісті «Тіні забутих предків» відчуває найбільш органічну
єдність із природою? Які прагнення породжувало усвідомлення такої
єдності з навколишнім світом?
4. Перегляньте фільм С. Параджанова «Тіні забутих предків». Що спра-
вило сильніше враження — літературний твір чи його екранізація? Чи
зумів режисер передати колорит Карпат і мешканців краю?
5. Літературу називають людинознавством. Що нового про людину ви
дізналися з творів М. Коцюбинського?
6. Які ідеї хотів донести до читача письменник своїми творами? Наскільки
близькі вони вам?
7. Випишіть 10—12 слів (фраз) із новели «Intermezzo» і повісті «Тіні за-
бутих предків», які вважаєте важливими для осягнення їх змісту. Свій
вибір аргументуйте.
8. Чи змінилися ви як читач у процесі вивчення творчості М. Коцюбин-
ського? У чому? Якими новими знаннями й уміннями оволоділи?
9. Як вплинуло вивчене на ваше сприйняття й розуміння себе, людей,
світу?
10. Над якими питаннями автор та його герої змусили вас задуматися?
Озвучте два-три з них. Чи знайшли ви відповідь на свої запитання?
11. Проблемно-пошукова робота за підручником та Інтернет-ресурсами.
Об’єднайтесь у групи. Прочитайте спогади про М. Коцюбинського.
Порівняйте словесний опис зовнішності письменника з образотвор-
чим портретом (М. Жук. Портрет М. Коцюбинського). Наскільки точно
вдалося художникові відтворити характер М. Коцюбинського? Своє
твердження обґрунтуйте.
12. Розгляньте картину представника українського імпресіонізму
М. Бурачека «На Поліссі. Вечір». Якими мотивами вона співзвучна з
новелою «Intermezzo»? Якби вам запропонували створити серію кар-
тин за новелою «Іntermezzo», яку кольорову гаму ви використали б?
Передайте словесно чи в кольорі загальний настрій новели.
Михайло Жук. Портрет Михайла
Микола Бурачек.
Коцюбинського (1907).
«На Поліссі. Вечір» (1910)
100