Підручник містить такі рубрики:
Читацький путівник.
Перелік знань, умінь, навичок, які ви маєте опанувати під час ви-
вчення теми, а також «підказки»: що і як опрацьовувати, аби досягти
запланованого, — своєрідний дороговказ, як стати справжнім читачем.
Знайомство здалеку і зблизька.
Фрагменти спогадів, свідчень, біографічних матеріалів тощо допомо-
жуть створити уявний психологічний портрет письменника, побачити і
зрозуміти його як особистість через зовнішність, уподобання, звички,
ставлення до природи, людей тощо.
Художній світ письменника.
Матеріали для формування загального розуміння творчої спадщини
митця й усвідомлення глибини художнього твору, що вивчається тек-
стуально.
Читацькі діалоги.
Теоретичний матеріал, поради для налагодження діалогу з текстом.
Читацький самоконтроль.
Завдання для перевірки рівня навчальних досягнень, рефлексії ви-
конання запланованого, змін у читацькому й особистісному розвиткові.
Довідник читача.
Визначення літературознавчих термінів, понять тощо.
Культурно-мистецький контекст.
Матеріали, у яких висвітлено міжмистецькі та міжпредметні паралелі.
Запитання і завдання.
Для систематизації та закріплення навчального матеріалу, визначення
рівня навчальних досягнень, самостійного виконання вдома.
Ваші читацькі проекти.
Варіанти навчальних проектів та поради щодо їх підготовки.
Читацьке дозвілля.
Інтелектуальні літературні ігри, підготовка буктрейлерів, рекламних
оголошень, перегляд екранізацій художніх творів тощо.
Сподіваємося, що наше спілкування буде приємним, цікавим і корис-
ним.
Бажаємо успіхів!
Автори
6
ВСТУП
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНОГО Й КУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ
Суспільно-історичний контекст розвитку української літе-
ратури другої половини ХІХ століття. Це був складний і су-
перечливий період. Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ
(1876) забороняли друк українською мовою релігійних і навчальних
книжок, зокрема перекладних художніх творів, текстів для нот.
Також заборонялися україномовні театральні вистави, концерти,
викладання українською мовою в початковій школі.
І все ж в Україні громадське життя розвивалося. Його рушій-
ною силою стали учителі, юристи, письменники, студенти.
Громадсько-культурницький рух. Молода українська різночин-
ська інтелігенція створює свої товариства — так звані громади.
За прикладом «Київської громади» (1859—1863), біля витоків
якої стояли В. Антонович, П. Чубинський, Т. Рильський та інші
діячі, такі організації з’являються по всій Україні.
Громадівці опікувалися створенням недільних шкіл, виданням
підручників, збиранням та публікацією фольклору.
Вивчення історії і культури українського народу засвідчувало їх
витоки від найдавніших часів, утверджувало достойне місце серед
інших європейських культур.
Після заборони громад центр культурного життя переноситься
на західноукраїнські землі, де діяли, хоча й обмежено, політичні
права і свободи.
У 1868 році у Львові засновується громадське товариство «Про-
світа», яке ставило за мету підвищення загальнокультурного рівня
народу, пробудження національної самосвідомості. Членами «Про-
світи» були культурні діячі з усієї України.
У 70-х роках центром громадсько-культурного руху знову стає
Київ. Західно- і східноукраїнська інтелігенція гуртується навколо
відкритого з ініціативи П. Чубинського Північно-Західного відді-
лу російського географічного товариства. Серед здобутків першого
легального на східних теренах України українознавчого осередку —
видання наукових праць з історії України, етнографії, мовознавства.
1873 року у Львові створюється наукове товариство імені
Т. Г. Шевченка — своєрідна українська академія наук. Зусиллями
М. Грушевського, І. Франка та інших її членів видавалися збірники
«Записки Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка», «Пам’ятки
українсько-руської мови та літератури», часопис «Літературно-на-
уковий вісник». В умовах заборони українського книгодрукування у
7
Східній Україні тут побачили світ твори Панаса Мирного, М. Коцю-
бинського, Лесі Українки та інших наддніпрянських письменників.
Об’єднало «східняків» і «західняків» ще й, кажучи словами
І. Франка, «почуття собачого обов’язку» служити Україні й рід-
ному народові. Про цей період у розвитку української літерату-
ри М. Грушевський напише: «Історія нашої літератури відро-
дження є заразом історією нашого відродження національного й
культурного… українське слово… вирятувало народ від видимої
загибелі».
Становлення української періодики. Пробудженню національ-
ної самосвідомості українського народу, розвитку літератури спри-
яла поява численних періодичних видань. Науковий місячник
«Киевская старина», журнали «Правда», «Зоря», «Друг», «Житє
і слово», газети «Діло», «Буковина» та інші часописи стали для
письменників засобом донесення до читача своєї позиції, ознайом-
лення з творчими набутками власними й інших митців, зокрема
зарубіжних, давали змогу оперативно реагувати на появу нових
художніх творів, вести дискусію.
В умовах бездержавності української нації роль «поводиря» ви-
мушено взяли на себе культурні діячі й письменники. І. Франко,
М. Старицький, Б. Грінченко були одночасно громадськими діячами
й видавцями, літературними критиками й перекладачами.
Розвиток культури й мистецтва. Друга половина ХІХ століт-
тя характеризується піднесенням культури й мистецтва. У цей час
активно розвиваються живопис (М. Пимоненко, С. Васильківський,
М. Самокиш, М. Мурашко та інші), музичне мистецтво (С. Гулак-
Артемовський, М. Лисенко, М. Аркас, М. Вахнянин, П. Ніщин-
ський та інші). На основі любительських труп постає професійний
театр, творцями якого стали І. Карпенко-Карий, М. Старицький,
М. Кропивницький, М. Заньковецька та інші діячі.
Художники, композитори, драматурги творчо засвоюють неви-
черпні багатства народного мистецтва, кращі надбання європей-
ської і світової культури. Об’єктом уваги стають твори Т. Шевчен-
ка, М. Гоголя, І. Котляревського, І. Франка та інших українських
майстрів образного слова.
Однією з найприкметніших особливостей української літератури
другої половини ХІХ століття є набуття ознак повноти, «повно-
цінності». Розвиваються: поезія, проза, драматургія, літературно-
художня критика, публіцистика тощо. Розширюються змістово-
тематичні обрії, оновлюється образно-стильова система. Провідним
напрямом цього періоду є реалізм.
Реалізм як мистецький напрям сформувався на початку ХІХ
століття. Якщо класицизм — це «література ідей», романтизм —
«література образів», то реалізм — «література життя».
8
Характер, учинки героя пояснюються насамперед соціальним
походженням та становищем, умовами повсякденного життя. Кри-
терієм художності стає точна відповідність реальності (міметич-
ність, або життєподібність).
Водночас прихильники натуралізму (одна з течій реалізму) трак-
тували людину насамперед як істоту біологічну. Її характер зумовле-
ний фізіологічними особливостями, біологічними законами, спадко-
вістю. Ознаки натуралізму наявні у творчості В. Винниченка («За-
писки Кирпатого Мефістофеля»), у бориславському циклі І. Франка,
у романі Панаса Мирного «Повія».
Оскільки реалістичний тип світосприймання, раціоцентризм
чужий емоційній і романтичній українській душі, український
реалізм істотно вирізнявся наявністю потужного романтично-
го струменя. Це притаманне творам Л. Глібова, С. Руданського,
О. Стороженка, Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького та інших. На-
прикінці XIX ст. романтизм влився в наступний після реалізму
напрям — модернізм.
Епічне освоєння народного життя. Зміни в суспільному й ду-
ховному житті народу спонукали до оновлення тематики, пробле-
матики, жанрів і стилів української літератури.
Провідними в літературі цього періоду стають епічні жанри, які
давали змогу всебічно й повно дослідити життя. Це повість: соці-
ально-побутова («Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького), історич-
на («Захар Беркут» І. Франка), роман (соціально-психологічний —
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного й І. Білика,
сімейний роман-хроніка — «Люборацькі» А. Свидницького, історич-
ний — «Князь Ієремія Вишневецький», «Гетьман Іван Виговський»
І. Нечуя-Левицького та ін.). Активно розвивається література «ма-
лих жанрів»: оповідання, новели, нариси, фейлетони, образки, за-
мальовки тощо (І. Франко, Б. Грінченко, М. Павлик та інші).
Традиційна для української літератури тема села наповнюється
новим змістом і смислом. Об’єктом художнього дослідження стає
пореформена дійсність: соціальне розшарування, зубожіння й про-
летаризація селянства, поява нових соціальних типів — глитая,
безземельного селянина, інтелігента-просвітника, чиновника, за-
робітчанина, емансипованої жінки (І. Нечуй-Левицький, Панас
Мирний, Олена Пчілка, І. Франко та інші). Новаторською для
української, як і європейської, літератури стає тема організованої
боротьби робітників за свої права («Борислав сміється» І. Франка).
Нового змісту набуває проблема взаємин народу й інтелігенції.
На зміну образові «малої людини» приходить образ «людини но-
вої», свідомої своєї місії, активної у відстоюванні власних і гро-
мадських інтересів, мрій і прагнень, людина-борець, носій протест-
них настроїв (Павло Радюк із роману «Хмари», Микола Джеря з
9
однойменної повісті І. Нечуя-Левицького, Чіпка з роману Панаса
Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»).
Змінюється поетика прозового твору: напруженішим стає сю-
жет, урізноманітнюються прийоми образотворення й типізації.
Поглиблюється психологічна характеристика героїв. Твір набуває
багатоголосості. У ньому часто стикаються полярні характери, до-
дається голос автора, а то й читача.
Розвиток і збагачення поезії. Відбувається проблемне й жан-
рово-стильове збагачення поезії (П. Куліш, І. Франко, Леся Укра-
їнка, П. Грабовський, В. Самійленко, Б. Грінченко, інші майстри
поетичного слова). Наявні в поезії й традиційні мотиви: ідеалізації
селянства, замилування картинами української природи, сумування
за славною історією України, горювання над тяжкою долею народу.
Ці мотиви найяскравіше представлені у «пізніх романтиків» —
Я. Щоголева, С. Воробкевича, П. Куліша. Однак кожне наступне
поетичне «покоління» відходить від них усе далі.
Поглиблюється гуманістична спрямованість поетичного твору,
психологічна обґрунтованість почуттів ліричного героя, осмислю-
ється роль поетичного слова. Усе це спонукало до пошуку адек-
ватних новим умовам художніх засобів.
Розвивається громадянська, пейзажна, інтимна, філософська
лірика. Освоюються такі поетичні жанри, як балада, легенда,
притча, байка, казка, ліро-епічна поема (соціально-побутова, іс-
торична, історико-романтична, лірико-філософська). З’являється
новий ліричний герой — самовідданий борець, готовий до само-
пожертви.
Прикметною рисою поезії цього періоду є свідома присвята по-
ета служінню народу в першу чергу і реалізація естетичної програ-
ми — у другу. Особливо яскраво ці ознаки проявилися в І. Франка,
М. Старицького, І. Манжури, П. Грабовського.
Однак уже «молоде покоління» (Леся Українка, М. Вороний та
інші), віддаючи належне виконанню громадянського обов’язку, усе
більше занурюється в глибини індивідуального, розробляє особис-
тісні мотиви, дбає про естетичне дослідження дійсності.
Розвиток драматургії. Соціальну проблематику й нові жанри
освоює драматургія. Шлях пролягав від традиційних фольклор-
но-етнографічних і побутових п’єс до проблемних, соціальних,
психологічних драм і трагедій, сатиричних комедій, створених
на актуальному для того часу матеріалі. Вершинними здобутка-
ми жанру стали п’єси «Байда, князь Вишневецький» П. Куліша,
«Глитай, або ж Павук» М. Кропивницького, «Талан», «Не суди-
лось» М. Старицького, «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн»,
«Суєта» І. Карпенка-Карого, «Лимерівна» Панаса Мирного, «Серед
бурі» Б. Грінченка, «Украдене щастя» І. Франка.
10
Перекладацька діяльність українських письменників. Станов-
лення науки про літературу. У цей період відбувся вихід укра-
їнської літератури (І. Франко, М. Драгоманов, П. Грабовський,
В. Самійленко, Леся Українка та інші) на європейські обшири й
ознайомлення українського читача з вершинними творами інших
літератур. Українська література збагачувалася й розвивалася, за-
своюючи кращі європейські традиції, ідейно-естетичні й виражаль-
ні засоби.
Розвиток красного письменства в Україні стає в другій половині
ХІХ століття об’єктом рефлексії і критичних оцінок. Відбувається
становлення науки про літературу — літературознавства. Ана-
лізуються нові твори, визначаються методологічні засади розвитку
літератури (розвідки й статті І. Франка, П. Куліша, І. Нечуя-Ле-
вицького, Лесі Українки).
Таким чином, реалізм як основний напрям розвитку української
літератури засвідчив свої великі потенційні можливості, вивів укра-
їнську літературу на рівень розвинутих європейських літератур.
Водночас трактування літератури як «будителя народу», орієн-
тація на малоосвіченого читача обмежувало творчі пошуки митців.
У статтях, листах молодшого покоління письменників (М. Коцю-
бинський, Леся Українка, О. Кобилянська, М. Чернявський, М. Во-
роний та інші) йшлося про необхідність розширення тематики,
проблематики, художньо-виражальних засобів, а головне — право
митця творити за власними законами, за надання літературі мож-
ливості виконувати найголовнішу її роль — естетичну. Наприкінці
ХІХ — початку ХХ століття в українській літературі зароджується
модернізм.
Запитання і завдання
1. Уважно опрацюйте матеріал про особливості історичного розвитку
України в другій половині ХІХ століття. Викладіть його у формі опо-
рного конспекту (схеми, таблиці).
2. Використавши матеріал шкільних підручників із зарубіжної літератури
та всесвітньої історії, інформацію інших друкованих та електронних
джерел, укладіть порівняльну таблицю «Громадське й культурне життя
в Україні та за її межами в другій половині ХІХ століття». Який висно-
вок можна зробити на основі такого порівняння? Поділіться своїми
міркуваннями з однокласниками й однокласницями.
3. Пригадайте вивчене в 9 класі на уроках української літератури про
реалізм та його ознаки. Накресліть таблицю «Реалізм як художній на-
прям», створивши дві колонки: «Відоме» і «Нове». Опрацюйте поданий
матеріал і заповніть таблицю. У процесі навчання доповнюйте її.
4. У парі перевірте рівень засвоєння пройденого матеріалу. Для цього
сформулюйте 5-6 запитань і поставте їх співрозмовнику чи співроз-
мовниці. Обміняйтеся своїми міркуваннями щодо отриманих відповідей.
Чи задоволені ви ними? Що, на вашу думку, було запорукою успіху?
11
РЕАЛІСТИЧНА УКРАЇНСЬКА ПРОЗА
Читацький путівник
Навчальні цілі теми «Реалістична українська проза»
Знання:
сутність і ознаки реалізму, імена представників реалістичного мистецтва
в літературі, живописі, музиці; історія написання роману «Хіба ревуть воли, як
ясла повні?»; зміст літературознавчих понять «соціально-побутова повість», «со-
ціально-психологічний роман»; художні засоби змалювання комічного у творі.
Уміння:
виокремлювати засоби комічного у творі, пояснювати їхню роль; ха-
рактеризувати прояви українського національного характеру в героїв повісті
«Кайдашева сім’я»;
розповісти про внесок І. Нечуя-Левицького й Панаса Мирного в розви-
ток української прози; на основі порівняльного аналізу роману «Хіба ревуть
воли, як ясла повні?» і повісті «Кайдашева сім’я» визначати спільне та від-
мінне у творчій манері І. Нечуя-Левицького й Панаса Мирного;
висловлювати власну думку про українську ментальність, національний
характер, народну мораль і етику; застосовувати набуті знання для компа-
ративного аналізу творів української та зарубіжної літератури; зіставляти
специфіку розкриття теми в різних видах мистецтва; аргументовано роз-
крити власне розуміння понять честі, справедливості, людської гідності й
можливих способів їхнього ствердження.
Ставлення:
усвідомлення основних рис української ментальності, розуміння важли-
вості життєвого вибору для становлення й ствердження людини.
Читацькі діалоги
Як стати компетентним читачем
Потрібна праця, копітка, щоденна. Підготовлений читач не лише любить
читати, уміє уявляти й переживати прочитане, здійснювати діалог із текстом,
знаходити авторські і творити власні смисли тощо, він керує своєю читацькою
діяльністю, читацьким саморозвитком: визначає цілі, планує, організовує й
здійснює роботу, оцінює результат. Компетентний читач уміє розробляти
індивідуальний навчальний план і працювати за ним.
Перелік предметних читацьких і загальнонавчальних знань і вмінь подано на
форзаці 2. У «Читацькому путівнику» наведено перелік цілей
— знань, умінь і
ставлень — щодо конкретної теми. Цілі є орієнтовними. Найбільшою мірою це
стосується підрубрики «Ставлення», адже зрозуміло, що кожен читач відкриває
власні смисли твору. І все ж автори підручника вирішили зазначити ідеї, які вва-
жають важливими як для осягнення авторського задуму, так і для вироблення
морально-етичної позиції сучасного читача. Якщо наші пріоритети різняться, ви-
користайте проголошену тезу як привід для самоаналізу, обговорення, диспуту.
Визначте, якими знаннями й уміннями ви володієте. Укладіть перелік
на наступний місяць (чверть, семестр). Оберіть найбільш значущі для себе
цілі і сформулюйте власні. Подумайте, як досягатимете їх. Після завершен-
ня визначеного терміну проаналізуйте, наскільки успішним був ваш шлях.
Обговоріть результати в класі, порадьтеся з учителем, рідними. Радимо так
діяти щоразу, розпочинаючи вивчення нової теми.
12