ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
(Іван Семенович Левицький)
25 листопада 1838 — 2 квітня 1918
Художник повинен бути в своїх творах
дзеркалом громади, але дзеркалом висо-
кої ціни, в котрому б одбивалась жизнь
правдива, добре спорядкована й згрупо-
вана, освічена вищою ідеєю.
Іван Нечуй-Левицький
Творчість І. Нечуя-Левицького засвід-
чує появу нової концепції людини й дій-
сності… Увесь художній репертуар прози
письменника зорієнтований на творення
нового образу українства…
Інна Абрамова,
дослідниця творчості
І. Нечуя-Левицького
Іван Семенович Нечуй-Левицький — прозаїк, драматург, публі-
цист, етнограф, педагог, перекладач Біблії, критик, історик, фоль-
клорист, мовознавець, педагог, рецензент — знакова постать в іс-
торії української культури, літератури й літературної мови другої
половини ХІХ — початку ХХ ст.
Його творчість — значний внесок у розвиток реалістичного твор-
чого методу української прози, у збагачення мовно-стилістични-
ми засобами, створення типових характерів у типових обставинах,
розкриття внутрішнього світу літературного героя.
Знайомство здалеку і зблизька
Портрет. «Читаючи його оповідання, подивляючи широкий роз-
мах його руки, широкі контури його малюнків, я уявляв собі їх
автора сильним, огрядним мужчиною, повним життєвої сили й
енергії. Тим часом я побачив невеличкого, сухорлявого, слабосилого
чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким голосом…,
ходив помаленьку дрібними кроками…» (І. Франко).
Вдача. Дуже скромний, чутливий, закоханий у життя. Йому
були властиві високе почуття людської гідності, непримиренність
до всякого насильства, глибока моральна чистота.
Був дуже пунктуальним — завжди дотримувався своїх звичок.
Щодня за будь-якої погоди рівно о третій він виходив зі своєї квар-
тири, йшов на Володимирську гірку, у руках — незмінна пара-
13
солька. О шостій годині спускався вниз на Хрещатик і повертався
додому. Вечеряв, рівно о дев’ятій лягав спати.
Захоплення. Письменника цікавила історія. Знав і розумів му-
зику. Добре грав на роялі, любив твори М. Лисенка, захоплював-
ся театром. Його улюбленим музичним твором була «Апасіоната»
Л. ван Бетховена.
Від Лисенкової пісні на слова М. Старицького «Туман хвилями
лягає» з опери «Майська ніч, або Утоплена» письменник відчував
радісне натхнення: «Не загине Україна, не загине народ. Якась
солодка радісна надія ворушиться в серці, оживає…».
Захоплювався живописом: писав картини, дуже цінував полотно
Архипа Куїнджі «Українська ніч».
Знав кілька мов, серед яких — російська, грецька, латина, ні-
мецька, французька, церковнослов’янська.
Сторінки життєпису. Іван Семенович Нечуй-Левицький наро-
дився 25 листопада 1838 р. на Черкащині в містечку Стеблеві, що
розташоване на скелястих берегах річки Рось.
Батько — Семен Степанович Левицький, священик з діда-прадіда,
був освіченою людиною прогресивних поглядів, свої проповіді виго-
лошував рідною мовою. У домашній книгозбірні, як згадував пись-
менник, «не було ні Пушкіна, ні Гоголя, але була «Історія Малоро-
сії» Бантиш-Каменського й Маркевича, була «Літопись Самовидця».
На власні кошти Семен Левицький влаштував школу для селянських
дітей. Під впливом П. Куліша почав збирати народні пісні, перепи-
сувати які доручав і старшому синові Івасеві.
Мати — Ганна Лук’янівна, походила зі священицької родини.
Від матері письменник успадкував м’який невимушений гумор та
багату на прислів’я, приказки, влучні порівняння мову.
Чимало казок, приповідок, колядок, щедрівок, загадок він чув
від своєї няньки, баби Мотрі, та від селян.
На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який
учителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 1853-1865 роках він навчається у Київській духовній академії.
Архип Куїнджі.
«Українська ніч»
(1876)
14
Музей-садиба Івана Нечуя-Левицького в Стеблеві
Закінчивши академію зі званням магістра богослов’я, рішуче
ламає родинну традицію і відмовляється від кар’єри священика.
Протягом двадцяти років учителює в Полтавській духовній
семінарії (1865-1866), у гімназіях Каліша (1866-1867), Седлеця
(1867-1872), Кишинева (1873-1885).
І пише… Літературний дебют був настільки вдалим, що молодо-
му письменникові пропонують очолити кафедру української літе-
ратури Львівського університету. Однак І. Левицький із невідомих
причин не відгукнувся на пропозицію.
Утомившись від постійного напруження на службі та остаточно
повіривши у своє літературне майбутнє, у сорокасемирічному віці
виходить у відставку. У 1885 р. переїздить до Києва, де присвячує
себе виключно літературній творчості.
До кінця життя письменник жив майже в злиднях.
В умовах кайзерівської окупації Києва, самотній, у голоді та
холоді, на 80-му році життя І. Нечуй-Левицький помер у Діхтя-
рівській богадільні. Це сталося 15 квітня 1918 року.
Похований на Байковому кладовищі в Києві.
У Стеблеві в 1968 р. відкрито літературно-меморіальний музей
письменника і встановлено пам’ятник.
Запитання і завдання
1. Яким постає Іван Нечуй-Левицький у спогадах сучасників?
2. Що вас зацікавило в особі письменника? Які риси його вдачі імпону-
ють найбільше? Чому? Обговоріть це в класі, з рідними вдома.
3. Які запитання виникли під час опрацювання розділу підручника й роз-
повіді вчителя? Запишіть їх і поставте вчителеві, однокласникам і одно-
класницям. Чи задоволені ви одержаними відповідями?
4. У чому полягав уплив родинного оточення на формування світогляду
майбутнього письменника?
5. Які події в біографії І. Нечуя-Левицького можна вважати життєвим успі-
хом?
6. Є бажання продовжити ознайомлення з творчістю письменника? Якщо
так, скористайтеся матеріалом наступних розділів підручника, інших дру-
15
кованих джерел чи Інтернету. Якщо ні, спробуйте відповісти, чому особа
митця не викликала зацікавлення. Дізнайтеся, чи є серед однокласників
і однокласниць однодумці.
7. Прослухайте «Апасіонату» Л. ван Бетховена. Чому ця фортепіанна сона-
та подобалася письменнику? Обміняйтеся думками з однокласниками й
однокласницями. Чиї міркування вас зацікавили? Чому?
8. Відшукайте в мережі Інтернет пісню «Туман хвилями лягає». Чому, на ваш
погляд, І. Нечуй-Левицький відчував «радісне натхнення», прослуховуючи
її? А що відчували ви?
9. Підготуйте повідомлення «Цікаві факти з життя Івана Нечуя-Левицького»
та презентуйте в класі. Скористайтеся матеріалом «Довідника цікавих
фактів і корисних знань» (сайт Dovidka.biz.ua).
Художній світ прози І. Нечуя-Левицького
Без Нечуя не можна собі з’ясувати Панаса Мирного, Грінченка, ба
навіть Коцюбинського… Нечуй починає собою нові сторінки в літерату-
рі. Це не тільки свіжа сила, але й новатор, з новою манерою письма, з
новим соціяльним горизонтом.
Є. Кирилюк, учений-літературознавець
Читацькі діалоги
Сповна осягнути творчість письменника можна лише «побачивши» її
цілісно. Така цілісність визначається поняттям «художній світ».
Митець, як і кожна людина, сприймає навколишнє відповідно до своїх
нахилів, уподобань, цінностей. На цій основі він певним чином трактує події,
факти, людські характери, тобто створює художній світ.
Саме тому читачеві так важливо зрозуміти, хто і що вплинуло на ви-
бір тих чи інших тем, ідей, образів, засобів. Також необхідно розглядати
художній твір крізь призму часу написання й сьогодення. Усе це дасть змогу
краще зрозуміти смисли автора, які він заклав у твір і «передав» нам, і зі-
ставити їх із власними.
Письменник та його епоха. У 70-х роках ХІХ століття, всу-
переч намаганням великодержавних критиків довести, що укра-
їнська література лише складова великоруської, попри пересліду-
вання основи розвитку будь-якої літератури — її мови, питання
щодо існування української літератури уже не поставало. Водночас
усебічно дослідити навколишній світ і духовні пошуки особистості
із застосуванням лише накопиченого досвіду було неможливо. І на-
самперед таких змін потребувала проза, якій єдиній було під силу
глибинне дослідження й узагальнення суспільних змін.
Оповідна манера, що домінувала в прозі першої половини
ХІХ століття, — розповідь від першої особи, коли оповідачем
був найчастіше представник селянства, — звужувала можливість
об’єктивного й поглибленого аналізу. Етнографізм і докладне по-
бутописання, доречні, коли письменник ставив за мету пробудити
16
інтерес і викликати співчуття до життя простого народу, у нових
умовах утруднювали досягнення головної мети. Як і замилування
селянством та його ідеалізація, що було притаманне попередникам,
а почасти й сучасникам І. Нечуя-Левицького.
Окремої уваги потребувало змалювання нових соціальних про-
шарків і груп, які після реформи 1861 року в умовах класового
розшарування й зародження капіталістичних відносин з’явилися
в загалом однорідному селянському соціумі України.
Усе це зумовлювало необхідність розширення жанрової системи,
пошук нових зображувально-виражальних засобів.
Довідник читача
Реалізм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний») — стиль і напрям у літературі
та мистецтві. Термін уперше вжито у Франції в 50-х роках ХІХ століття.
Спочатку реалізм перебуває під значним впливом романтизму й остаточно
утверджується як самостійний напрям лише в другій половині ХІХ століття.
Саме реалізм зміг відповісти на основні питання епохи панування науки: світ
і людина пізнавані. Засобом пізнання є наукові методи: спостереження, ви-
вчення й аналіз дійсності. Відповідно основною функцією мистецтва з-поміж
багатьох є пізнавальна функція.
Визначальні риси реалізму: раціоналізм; правдиве, усебічне зображен-
ня типових подій і характерів у типових обставинах за правдивості деталей;
принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій
художності, як сама художність; характер і вчинки героя пояснюються його
соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; роль
позасвідомих факторів недоооцінюється; перевага епічних, прозових жанрів у
літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; сприймання дійсності
як цілісності, у якій поєднуються і переплітаються високе й низьке, трагічне й
смішне, прекрасне й потворне.
Реалістичній літературі притаманний певний тип автора. Це завжди ви-
значений погляд на зображуване, концепція автора, який пропонує власне
бачення зображуваного, пояснює його.
Яскраві представники реалізму в літературі: П. Меріме, Ґ. Флобер
(Франція), Ч. Діккенс, В. Теккерей (Англія), І. Гончаров, Ф. Достоєвський,
Л. Толстой (Росія).
В українській літературі другої половини XIX ст. реалізм представлений
трьома течіями:
1. Побутово-просвітницький реалізм (Марко Вовчок, А. Свидницький, Панас
Мирний, І. Манжура, І. Нечуй-Левицький, І. Карпенко-Карий, М. Кропивницький,
М. Старицький, Б. Грінченко, молоді І. Франко та М. Коцюбинський та інші).
Прикметними рисами творчості є зосередження на морально-етичній про-
блематиці. Досліджуються в основному родинні, виробничі, соціальні відносини
героїв. Показуючи кричущі вади суспільства, письменники наголошували, що шлях
до порятунку — це духовне вдосконалення, освіченість, культура, добропоряд-
ність. Яскравою ознакою цієї течії є, зокрема, етнографізм — особливо докладне
змалювання національного колориту (побут, звичаї, обряди, вірування українців).
2. Революційний реалізм, якому притаманні пропаганда провідної ро-
лі пролетаріату в суспільстві, ідей пролетарського інтернаціоналізму, на-
сильницької збройної зміни суспільного ладу, фізичного знищення панівних
17
верств (П. Грабовський, М. Павлик, окремі твори Лесі Українки («Дим»,
«Напис в руїні», «Пісні про волю»), М. Коцюбинського («Fata morgana»),
І. Франка («Товаришам із тюрми»,
«Тюремні сонети»).
3. Натуралізм (лат. natura — природа). Течія зародилася у Франції (термін
належить Е Золя). Це були спроби відтворити дійсність із фотографічною точ-
ністю, зробити художній твір копією факту. При цьому автор мав відмовитися
від оцінних суджень. Його функція, як і науковця, — бути об’єктивним і не-
упередженим.
Ознаки натуралізму наявні у творчості В. Винниченка («Гріх»), І. Франка
(«Воа соnstrictor»).
Орачем, сіячем, косарем. Одним із перших, хто взявся за
ідейно-художнє оновлення української літератури, був І. Нечуй-
Левицький. У його творах змальовуються правдиві картини часів
панщини й характерні явища пореформеної епохи: боротьба за
власність, за землю, поява заможної сільської верхівки та маси
заробітчан, що йдуть на перші капіталістичні промисли й фабри-
ки.
З його творами в українську літературу прийшли нові герої:
наймані робітники, фабриканти, міщани, купці, чиновники, пред-
ставники духовенства, інтелігенції.
Безсумнівною заслугою автора «Кайдашевої сім’ї» є збагачен-
ня жанрової системи української літератури. З-під його пера ви-
ходять повісті, новели, романи, нариси, казки, публіцистичні,
літературно-критичні й мистецькознавчі статті.
З іменем І. Нечуя-Левицького пов’язаний перехід від оповід-
ної розповіді від першої особи до об’єктивно-епічної, що відкрило
можливості для поглибленого аналізу соціальних умов, психоло-
гічних характеристик, реалістичних описів побуту, інтер’єру,
пейзажу, авторських відступів — ліричних, публіцистичних, фі-
лософських.
Таким чином, творчо використовуючи і спираючись на здо-
бутки попередників, І. Нечуй-Левицький зробив значний крок у
збагаченні й розвитку української літератури.
П’ятдесятирічний творчий доробок письменника становить по-
над 50 творів різноманітних жанрів.
Твори І. Нечуя-Левицького перекладено
російською, білоруською, молдовською, поль-
ською, німецькою, чеською, угорською мова-
ми.
Екранізовано повісті І. Нечуя-Левицького
«Микола Джеря» (1927), «Бурлачка», «Кайда-
шева сім’я» (1993). Комедія «На Кожум’яках»,
перероблена М. Старицьким під назвою «За двома зайцями», і
однойменний фільм (1961) користуються незмінним успіхом гля-
дачів.
18
Запитання і завдання
1. Чи змінилося ваше уявлення про митця після ознайомлення з його
творчістю? Якщо так, у чому саме?
2. Створіть асоціативний портрет І. Нечуя-Левицького, використовуючи
висловлювання сучасників про нього.
3. І. Нечуй-Левицький — прозаїк, драматург, перший літературний критик,
реаліст, майстер пейзажу, на думку І. Франка, «колосальне всеобійма-
юче око України», «артист зору». Чи погоджуєтеся ви з таким визна-
ченням? Додайте власні ключові слова до характеристики митця.
4. Укладіть словничок до теми «Творчість І. Нечуя-Левицького», включив-
ши до нього такі літературознавчі терміни: «реалістичне зображення»,
«портрет», «пейзаж»; «художній натяк», «художня деталь», «художній
образ», «словесна картина». Наведіть приклади з творів. Обговоріть
результати своєї роботи в групі.
5. Знайдіть в енциклопедії або на тематичних сайтах інформацію, фото-
та відеоматеріали, що стосуються екранізації творів Нечуя-Левицького.
Перегляньте фрагменти фільму «Кайдашева сім’я» (1993) режисера
Володимира Городька, у головній ролі — Богдан Ступка. Напишіть постер.
«Кайдашева сім’я» — історія боротьби людини
за свій життєвий простір
Силою і правдивістю художнього відтворення побуту селянства —
безправного… пригніченого темрявою і неуцтвом, цей твір займає по-
чесне місце серед інших творів світової літератури на селянську тему
(«Земля» Е. Золя, «Мужики» В. Реймонта).
Н. Крутікова, літературознавець
Шлях до читача. Повість «Кайдашева сім’я» вперше була на-
друкована 1878 року у львівському журналі «Правда». Автор двічі
звертався до царської цензури, та дозволу на друк твору в Росії
так і не отримав. Лише 1886 року було дозволено надрукувати
«Кайдашеву сім’ю» з низкою обмежень: цензорами вилучено 25
уривків, автор, зокрема, змінив початок і кінець твору.
Життєва основа. Події, змальовані в «Кайдашевій сім’ї»,
пов’язані з реально існуючим селом Семигори (нині Богуславський
район Київської області). Прізвище Кайдаш було досить поширене
в Стеблеві.
Прототипами героїв стали члени родини Мазурів, відомі своїми
бійками та колотнечами. Їхніми сватами дійсно були Довбуші.
Жанрові й стильові особливості твору. За жанром «Кайдашева
сім’я» — перша соціально-побутова повість у новій українській лі-
тературі. Це повість-хроніка, у якій на матеріалі повсякденного жит-
тя селянства розкриваються характерні риси українського народу.
В основі конфлікту твору — зіткнення двох життєвих наста-
нов: молоді Кайдашенки прагнуть бути господарями у власній хаті
19
й своєму господарстві. Старше покоління, «виховане» на інших тра-
диціях, не в змозі зрозуміти і прийняти таке прагнення. Усіма си-
лами батьки намагаються зберегти патріархальний родинний устрій.
Однак у нових суспільних умовах традиційний уклад не сприйма-
ється як щось непорушне й обов’язкове, чому треба слідувати. При
цьому кожен твердо переконаний у власній правоті й готовий від-
стоювати її будь-якою ціною, доводячи ситуацію до абсурду.
Автор ніби випробовує своїх героїв, а заразом — і читача. Су-
дячи з незмінної популярності твору, навіть «абсурдні» сцени є
життєвими й упізнаваними, а значить — типовими.
Довідник читача
Соціально-побутова повість — вид епічного твору, головна увага якого
зосереджується на розкритті суперечностей і закономірностей суспільного
життя, соціальній зумовленості дій і вчинків персонажів, зображенні їх у по-
бутовому середовищі.
Прототип — конкретна особа, факти життя і діяльності якої покладено
в основу літературного образу. Літературний образ не є копією прототипу.
Ідейно-тематичний зміст. Процес розпаду української па-
тріархальної родини під впливом зовнішніх умов і суб’єктивних
чинників (крайній індивідуалізм героїв) І. Нечуй-Левицький зма-
льовує із сумом і гіркотою. Це — тема повісті.
З одного боку, він усвідомлює неминучість змін, з іншого — не
приймає таких змін, коли нищаться основи людського співжиття:
само- і взаємоповага, почуття гідності, домашнього затишку, праг-
нення порозуміння. Доведений до крайнощів індивідуалізм небез-
печний, він руйнує людину й нищить усе, що оточує її, — таку
думку автор прагне донести до читача.
Розглядає автор й інші проблеми: ви-
ховання; стосунки батьків і дітей; ко-
хання та сімейне щастя; віра в Бога та
дотримання заповідей Божих; цінність
народної моралі й національної етики.
Чи вдалося І. Нечуєві-Левицькому
донести до читача цю думку й низку
інших, не менш важливих?
Безумовно, так, про що свідчать по-
пулярність твору і його численні пере-
видання. Як це вдалося? Відповідь зна-
йдіть у тексті твору.
Композиція і сюжет. Повість скла-
дається з дев’яти частин. Сюжет роз-
Лєра Схємка. Ілюстарція до
повісті І. Нечуя-Левицького
гортається за принципом нагнітання
«Кайдашева сім’я»
епізодів і сцен, які є своєрідним нани-
20
зуванням сімейних сварок родини Кайдашів. Експозиція — опис
природи села Семигори — розмова братів Кайдашенків про дівчат,
про майбутнє одруження — залицяння Карпа до Мотрі — оглядини
в Довбишів. Зав’язка — сватання та одруження Карпа. Розвиток
дії — суперечки за власність між двома поколіннями — залицяння
й сватання Лавріна до Мелашки — пригоди Кайдашихи під час по-
їздки в Біївці — постійні конфлікти між родичами — похід Мелаш-
ки на прощу до Києва — пошуки Лавріном Мелашки — повернення
Мелашки в Семигори — смерть Омелька Кайдаша через пияцтво.
Кульмінація — сварка за кухоль, через який Марусі Кайдашисі Мо-
тря виколола око, — сварки за курку, півня, кабана, грушу (кожна
сварка має свою кульмінацію). Розв’язка — груша раптово всохла,
в обох садибах настав мир і злагода.
Такий крок був свідомим відступом митця від настанов реаліз-
му. За першою версією — історія з грушею не закінчилася: груша
розросталася вшир і вгору, родила дуже рясно, дратуючи і дорос-
лих, і малих Кайдашів. С. Єфремов уважав, що річ не в груші,
а в соціальних причинах, у письменницькому вмінні чи невмінні
психологічно обґрунтовувати ті причини.
Запитання і завдання
1. Що можна порадити Кайдашам, щоб між їхніми сім’ями запанував мир?
2. Від чого або кого залежить лад у сім’ї? Таке питання мимоволі ставить
собі небайдужий читач. Висловіть оцінне судження.
3. Визначте актуальність порушених автором проблем у наш час. Які
шляхи їх вирішення ви бачите?
Образи-персонажі. Образи представників старшого покоління —
Омелька Кайдаша і Марусі Кайдашихи — подані вже сформова-
ними, вони статичні.
Старий Кайдаш — працьовитий, виснажений панщиною селя-
нин. Чому він став м’яким і безхарактерним, не здатним керувати
ні власним життям, ні сім’єю? Може, таким був і замолоду? Про
це читач може тільки здогадуватися.
Характер Омелька Кайдаша, як, зрештою, й інших героїв, роз-
кривається багато в чому через авторські характеристики. Узявши
«на себе» функцію оповідача, І. Нечуй-Левицький докладно по-
відомляє життєву історію свого героя, коментує її. Складається
інколи враження, що він не довіряє читачеві, не впевнений, чи в
змозі той осягнути характер героя.
Ось одна з таких характеристик: «Він був добрий стельмах, ро-
бив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і заробляв добрі
гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до
шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій напечаток».
21
Хоча помітне в повісті прагнення автора розширити палітру за-
собів характеристики образу. Як, наприклад, у цьому пейзажі, де
письменник дає змогу читачеві самому домислити, чому на обличчі
Омелька Кайдаша від споглядання краси навколишнього світу, «роз-
ливався якийсь смуток та жаль»: «Кайдаш прийшов до церкви; церк-
ва була ще заперта. Він сів коло дверей на кам’яних східцях і поклав
шапку коло себе. На горах за шпилями, вкритими лісом, пишно горів
вечірній світ сонця. Над лісом розлився дивний спокій, а дзвін ґув
та дрижав над шпилями, тричі одбиваючи свій згук. Кайдаш сидів,
мов дерев’яний, і на його лиці розливався якийсь смуток та жаль».
Щедро, що притаманне донечуївському періоду розвитку україн-
ської літератури, застосовано у повісті й інші засоби образотворення.
Портрет. «Ніби намальований на чорному полі картини, сидів
Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами… Широкі рукава за-
качались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жи-
лаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця.
На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве
посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною».
Мова. «Старого неначе хто вщипнув. Він заговорив дрібно й
сердито, наговорив синам сім мішків гречаної вовни, невважаючи
на святу п’ятницю, та й пішов у повітку».
У характеристиці Марусі Кайдашихи ці засоби «стоять» поряд:
«Вона була вже не молода, але й не стара, висока, рівна, з довгас-
тим лицем, з сірими очима, з тонкими губами та блідим лицем.
Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана, куди
її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер
її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрести-
ни та на храми. Вона довго терлась коло панів і набралась од їх
трохи панства. До неї прилипла якась облесливість у розмові й
повага до панів. Вона любила цілувать їх в руки, кланятись, під-
солоджувала свою розмову з ними.
…Маруся пишала губи, осміхалась, сипала облесливими слова-
ми, наче дрібним горохом. До природної звичайності української
селянки в неї пристало щось вже дуже солодке, аж нудне. Але як
тільки вона трохи сердилась, з неї спадала та солодка луска, і
вона лаялась і кричала на ввесь рот».
Карпо і Лаврін успадкували від батька працьовитість, турботу
про свою сім’ю, а заразом — й інтереси дрібного власника. Зовні
вони також схожі на батька: «обидва високі, рівні станом, обидва
довгообразі й русяві, з довгими тонкими, трошки горбатими но-
сами, з рум’яними губами». Це те, що їх об’єднує. Але кожен із
них постає чітко окресленою індивідуальністю.
Старший син Кайдашів — Карпо — упертий, суворий і непри-
вітний («Карпо ніколи не сміявся гаразд, як сміються люди. Його
22
насуплене жовтувате лице не роз-
виднювалось навіть тоді, як губи
усміхались»). Ці риси характеру бу-
ли помічені у волості, і його обрали
за десяцького («Чоловік гордий та
жорстокий, з його буде добрий по-
сіпака»).
Відповідно до свого характеру він
добирає собі дружину, щоб була «ро-
боча та проворна та щоб була тро-
хи куслива, як мухи в спасівку».
Душевна м’якість, поетичність,
Анатолій Базилевич. Ілюстрації
доброта і безкорисливість Лавріна
до повісті І. Нечуя-Левицького
контрастує з похмурою вдачею Кар-
«Кайдашева сім’я»
па. Привабливість героя відобража-
ється і в його мові, поетичній, пісенній та лагідній. «І де ти,
красо, вродилась з твоїми шовковими бровами, коли б ти була
зозулею в гаю, то я тебе і там упіймаю», — так він висловлює
своє захоплення Мелашкою.
Однак у безперервних родинних сутичках за «моє» і «твоє» у
Лавріна поступово зникають поетичні риси вдачі, черствіє душа.
Мова, сповнена дотепних виразів, жартівливих слів, з часом та-
кож змінюється, стає брутальною і грубою. У кінці повісті брати
мало чим відрізняються один від одного — обидва вони грубі,
егоїстичні.
Характери героїв формуються на «наших очах»: зневажливе
ставлення до батька, нехтування народною мораллю. Є в повісті
ще один «натяк» на можливу відповідь щодо причини руйнації ві-
ковічних моральних устоїв. Після бійки за мотовило, коли Карпо
вдарив батька, старий Кайдаш з болем говорить: «Нема в тебе
Бога в серці! Недурно ж ти до церкви не ходиш».
Набожність, що не виходить за межі обрядовості, притаманна
й самому Кайдашеві. Часто з церкви він завертав у шинок за-
пивати «давнє панщане горе», і читач розуміє приховану іронію
авторської характеристики: «Старий Омелько був дуже богоміль-
ний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть
на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, лю-
бив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять
п’ятниць на рік…»
Обидва покоління Кайдашів об’єднує крайній індивідуалізм.
Як приклад його прояву можна навести розмову Карпа з батьком
з приводу «каторжного горба», на якому поламався не один віз.
Додамо, що, судячи з діалогу Омелька Кайдаша і його кума, на
цю «хворобу» страждають не лише члени родини Кайдашів.
23
На думку І. Франка, саме «під впливом індивідуальних змагань
кожного… члена» родини і розпадається український патріархаль-
ний устрій.
Ні Мотря, ні Мелашка не уникнули цього впливу, хоча за пси-
хотипом це зовсім різні натури.
Герої І. Нечуя-Левицького борються за свій життєвий простір,
але обмежується він власним господарством, сім’єю, хатою. І цим
персонажі «Кайдашевої сім’ї» поступаються такому ж селянину, що
«вийшов» із кріпацької епохи», — Миколі Джері.
Читацькі діалоги
Цікаво дізнатися про походження прізвища головного героя.
1. Тюркське слово кайа означає скеля, даш — камінь.
2. У старослов’янській мові була міра довжини кай (трохи більше двох
кілометрів).
3. Від татарського слова kajtal — стадо.
4. З арабського,через посередництво тюркського kajdani — зав’язка, пута.
Яка з поданих версій видається вам найбільш вірогідною?
Образи-пейзажі. У творах І. Нечуя-Левицького поєднується
тенденція до предметності, локальності й конкретності — соці-
альної, етнографічної, географічної — із прагненням художника
до поетизації кращих аспектів народного життя, до зображення
селянського світу в рельєфних, пластичних образах: «Недалеко от
Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село
Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зелени-
ми терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева,
глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні
довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеле-
ніють левади. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе
два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі
старі садки».
Художні засоби виразності стилю
І. Нечуя-Левицького. Своєрідність стилю
автора
«Кайдашевої сім»ї» полягала в
тонкому поєднанні реалістичної конкрет-
ності й точності описів, великій увазі до
деталей портретів та особистісних харак-
теристик, побуту, праці, особливостей мо-
ви й поведінки персонажів. Новизною від-
значається й змалювання героїв, у яких
точність портретних характеристик поєд-
нується з увагою до внутрішнього світу
особистості.
Мова творів І. Нечуй-Левицького
яскрава й образна, наповнена метафора-
24
ми, фразеологізмами: тиха вода греблі рве, дивитись в зуби, спав
як убитий, втерти носа, спалахнути полум’ям тощо.
Властиві ідіостилю письменника мовно-естетичні знаки наці-
ональної культури несуть у своєму змісті архетипні ознаки лі-
ричного, епічного, гумористичного мовомислення українського
народу.
Повість «Кайдашева сім’я» багата на діалоги й полілоги, які
стають прямим виявом людських характерів.
Довідник читача
Ідіостиль — сукупність ознак, які характеризують твори певного часу,
напряму, індивідуальну манеру письменника.
Засоби змалювання комічного:
1. Комічний герой — гіперболізація (перебільшення) певних рис, мож-
ливостей, якостей героя, що викликає сміх; надання чомусь чи комусь не-
властивих йому рис.
2. Комічна подія — сполучення реального й фантастичного, трагічного та
смішного в одному епізоді, невідповідність змісту і форми, контраст дії і обставин.
3. Пародіювання — мовний суржик персонажів; змішування різних стилів;
дитяча етимологія; макаронічна мова; урочистий тон під час зображення бу-
денних подій; використання слова в одному реченні одночасно в прямому
й переносному значенні.
4. Використання в тексті жартівливих народних приказок, прислів’їв,
анекдотів, прізвиськ-характеристик.
5. Іронічні авторські коментарі — уживання займенників середнього роду
задля висміювання, велика кількість зниженої лексики.
Макаронічна мова (від італ.maccheroni — макарони) — суміш слів чи
висловів з різних мов або переінакшення їх на іноземний лад.
Архетипні образи — первинні образи-символи, що існують у підсвідомос-
ті кожної людини й передаються з покоління в покоління як особливо значущі.
Інтерпретація (від лат. interpreter — пояснення, трактування) літера-
турна — тлумачення літературного твору з метою осягнення його змісту та
ідейно-художньої концепції.
Запитання і завдання
1. Доведіть, що твір «Кайдашева сім’я» — соціально-побутова повість-хроніка.
2. Підготуйте й обговоріть у групах повідомлення про проблематику по-
вісті «Кайдашева сім’я». Поділіться міркуваннями щодо проблем, які
зацікавили особисто вас.
3. Як ви розумієте слова Омелька, що діти загнали його «на піч»? Хто
саме з синів це зробив?
4. Чи спроможний був Омелько Кайдаш збагнути глибинну суть христи-
янської релігії, стати на шлях очищення?
5. Які обставини життя зробили Марусю Кайдашиху егоїстичною, злою,
лицемірною, заздрісною?
6. Укладіть таблицю «Засоби змалювання комічного в повісті І. Нечуя-
Левицького «Кайдашева сім’я». Наведіть приклади вживання автором
іронії, сарказму, гумору, сатири тощо.
25
7. Знайдіть в Інтернеті ілюстрації А. Базилевича і Лєри Схємки до повісті
І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Чи однакову мету ставили перед
собою ілюстратори? Чиї ілюстрації ближчі до вашого бачення персонажів?
8. Напишіть твір на тему, яку вважаєте особистісно значущою, або за-
пропонуйте власну:
ŠŠ
Зображення народного життя, побуту, звичаїв та обрядів українців
у повісті І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім`я».
ŠŠ
Порівняльна характеристика образів Мотрі й Мелашки (повість
І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім»я»).
ŠŠ
Розмаїття характерів, особливість їхнього змалювання в повісті
І.Нечуя-Левицького «Кайдашева сім`я».
ŠŠ
Авторська позиція в повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім`я».
Культурно-мистецький контекст
Одним із художників-реалістів в українському живописі другої по-
ловини ХІХ ст. — початку ХХ ст. є пейзажист Сергій Васильківський.
Сергій Васильківський. «Весна на Україні» (1883)
Художник ознайомив світ із чудовим українським колоритом та не-
ймовірною українською природою. У його творчості переважає реаліс-
тичне відтворення унікальних станів природи, щирості людських пере-
живань та особливостей щоденного буття.
Запитання і завдання
1. Підтвердьте або спростуйте тезу: «Об’єктом уваги письменників і ху-
дожників-реалістів ХІX ст. було реалістичне зображення різних аспектів
культурно-історичного буття українців».
2. Порівняйте пейзаж живописного полотна С. Васильківського з опи-
сом села Семигори у повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я».
Який пейзаж справив на вас сильніше враження? Чому? Обміняйтеся
враженнями з однокласниками й однокласницями. Чи суголосні ваші
сприйняття? Зробіть опис природи за картиною (усно або письмово).
26