Бо коли знаєш, як в кінці
Величезний, наче шафа,
героям пощастило, —
так реве він, що жирафа
то з чого все це почалось,
утягнула шию вмить
не так уже й важливо.
і як гаркне: — Тихо! Цить!
— Не кричіть! — кричить папуга.
Себе картає носоріг:
— Гей! Замовкніть! — рявка друга.
я, певно, помилився,
— А чого ви кричите? —
тому що балуватись міг,
носоріг гука на те.
а я читати вчився!
Тут і лев здійняв тривогу,
Із нами теж таке бува,
бідолаха теж завив —
хлоп’ятка і дівчатка,
хтось в гармидері на ногу
що з букв складаємо слова
ненароком наступив!
з кінця а чи з початку,
У тринадцятім трамваї
верещить і завиває,
і так у книжці сторінок
гарка, лається, реве
ковтаємо багато, —
все живе…
а виявляється, що ми…
не вміємо читати!
Був і я в трамваї тім,
але їхав зовсім трішки:
щойно зміг — одразу втік
Тринадцятий трамвай
і пішов додому пішки…
У тринадцятім трамваї
завиває бегемот.
А чого він завиває?
Весь трамвай про це вже знає:
бегемоту ненароком
тицьнув хоботом ув око
необачний слон — і от
завиває бегемот!
Вірші з книжки: Іван Андрусяк. Лякація. — Київ : Фонтан казок, 2016.
Ілюстрації Лілії Курцеби.
18
19
А Стефа нудиться і тому заважає Сестричці вчитися —
Як подружитися з Чакалкою
вимагає, щоб та з нею погралася. Урешті сестрички голосно
(мізансцена з п’єси для дитячого театру)
сваряться, навіть до бійки між ними доходить, і ображена
Стефа відтак засинає, зневаживши попередження батьків
ДІЙОВІ ОСОБИ
про те, що вночі таку неслухняну дитину може забрати
Хрущ — травневий жук. Страшненький, але добрий.
страшна Чакалка.
Вилетів із вірша. Можливо, колись був Антоничем1, а тепер
А Чакалка й справді приходить уночі й забирає у вели-
знову живе на вишнях.
чезний звуконепроникний мішок не лише Стефу, а й її друзів
Стефа — татова мазунка, мамине золотко, капосна
із садочка Ірцю й Сіяра та школярку-розбишаку Орину. Несе
вереда. Одне слово, наймолодша дитина в сім’ї. Весела,
вона їх далеко за місто, у темний ліс, посеред якого в давно
кмітлива, але балувана. Ходить у старшу групу дитсадка.
покинутому людьми селі збереглася стара школа. У тій
Чакалка — казкове страшидло, родичка Бабая. Кандидат
школі й мешкає Чакалка — кандидат педагогічних наук.
педагогічних наук.
Прокинувшись зранку в мішку, діти користаються тим,
Ірця — трохи плаксива дівчинка з неповної сім’ї. Ходить
що втомлена Чакалка спить, і вирішують утікати. Однак
зі Стефою в садочок.
вони не знають дороги і не вміють орієнтуватися в лісі, тому
Сіяр — хлопчик з родини афганських емігрантів. Добрий
блукають та зазнають низки веселих пригод, — і врешті
розбишака. Теж ходить зі Стефою в садочок.
Чакалка їх знаходить і повертає назад до школи.
Орина — дівчинка-розбишака, школярка.
Тим часом Сестричка, виявивши, що Стефу викрали,
Сестричка — старша сестричка Стефи, школярка.
дуже хвилюється і вимагає в батьків негайно викликати по-
Голос тата.
ліцію, наздогнати Чакалку і повернути малу вереду додому.
Голос мами.
Проте батьки пояснюють їй, що поліція тут не допоможе, бо
Чакалка — казкова героїня, а отже, й перемогти її можливо
Короткий зміст першої та початку другої дії
лише по-казковому. І тоді Сестричка посилає Стефі на допо-
Вечір удома. Батьки зайняті своїми справами, Сестричка
могу Хруща з Антоничевого вірша.
вчить напам’ять вірш Богдана-Ігоря Антонича, який їй
задали в школі:
ДІЯ ДРУГА
Сцена 4
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
На вишнях тих, які оспівував Шевченко.
Клас Чакалчиної школи. Парти, дошка, вчительський
стіл.
На партах купами навалено різноманітні штучні на-
1 Богдан-Ігор Антонич — український поет (1909-1937). Один із його
їдки й напої: сухарики, чіпси, шоколадні батончики, газована
віршів починається рядком: «Антонич був хрущем і жив колись на виш­
нях…».
вода у пластикових пляшках.
20
21
Орина, Сіяр, Ірця і Стефа все це з великим апетитом
поїдають.
ОРИНА (з повним ротом, періодично запиваючи газова-
ною водою просто з пляшки): Дива та й годі! Оце так обід!
Сухарики, чіпси, кола, батончики «Віспа»… Саме те, що
я найдужче люблю! І те, що батьки дозволяють хіба зрідка
і з великою неохотою. Чакалка, виявляється, молодець!
ІРЦЯ: Ти обе-е-лезно! Віспа — се така дитяся хволо-о-ба…
ОРИНА: Ага! Є ще кашлюк, кір і скарлатина. Краса!
І всі — шоколадні батончики. Ням-ням! Наїмося і похворіємо
Чакалці на зло. Ми будемо лежати і балуватись, а Чакалку
вхопить інфаркт!
СІЯР: А що таке цей… ін-факт?
ОРИНА: Хвороба така.
СІЯР: Ні, це недобре. Тоді і ми захворіємо, і Чакалка за-
хворіє. І ніякої від цього не буде користі. Не школа, а лазарет.
СТЕФА: Якщо ми захворіємо, то балуватися не будемо.
Тоді не хочеться балуватися. Але їсти все одно хочеться…
Заходить Чакалка.
ЧАКАЛКА: Наїлися? Тепер усі за парти! Починаємо
перший урок!
Діти принишкли й неохоче сідають за парти.
Лише Сіяр сідає не за парту, а на парту, демонстра-
тивно повертається до Чакалки спиною і звішує ноги на
стілець.
ЧАКАЛКА (дещо розгублено): Ні, Сіяре, ти не на парту,
а за парту сідай!
22
23
Сіяр із неохотою сідає на стілець, але ноги, схрестивши,
ЧАКАЛКА: А треба тікати не просто прямо, а в якомусь
виставляє на парту — як американець.
певному напрямку, в якусь сторону світу. Сторін світу
Чакалка ще дужче розгублена, але тоді все ж опановує
є чотири: північ, південь, захід і схід. Ви про це чули?
себе й вирішує не звертати уваги. Вона стає перед класною
СІЯР, ІРЦЯ і ОРИНА (хором): Чу-ули…
дошкою, складає руки на грудях, глибоко вдихає і — урочисто
ЧАКАЛКА: Щоб визначити, куди йти, найкраще орієнту-
починає:
ватися за компасом. Ви маєте компас?
СІЯР, ІРЦЯ і ОРИНА (хором): Ні-і-і…
ЧАКАЛКА: Ану, розкажіть мені, як ви втікали!
ЧАКАЛКА: Ото ж бо! Але це не страшно. Бо коли немає
компаса, можна орієнтуватися за зірками. Ви бачили зірки,
Діти дивляться на неї з подивом. У класі зависає
коли йшли?
гнітюча тиша. Навіть Сіяр забирає ноги з парти…
СІЯР, ІРЦЯ і ОРИНА (хором): Ні-і-і…
ЧАКАЛКА: Звісно. Бо був день, а зірки видно лише вночі.
ОРИНА: Тікали, то й тікали! Вам що до того?
Але і вдень теж можна орієнтуватися. Скажімо, за сонцем.
ЧАКАЛКА (хитренько примружившись): А ви все ж роз-
Звідки вставало сонце?
кажіть.
СІЯР, ІРЦЯ і ОРИНА (хором, показуючи): Зві-і-ідти.
СІЯР (люто блиснувши оченятами): Прямо тікали! Усе
ЧАКАЛКА: Правильно. Щоб орієнтуватися за сонцем,
прямо і прямо! А вийшло криво…
треба стати так, аби вранішнє сонце було вам по праву руку.
ЧАКАЛКА: Звісно, що так. Але на що ви орієнтувалися,
Тоді обличчям ви стоятимете на північ, праворуч буде схід,
щоб було прямо?
ліворуч — захід, а за спиною — південь. А ще можна орієнту-
СІЯР: На око!
ватися за деревами. На стовбурах старих дерев часто росте
ЧАКАЛКА: Зрозуміло.
мох — бачили?
СІЯР (сердито): Що вам зрозуміло?! Знущаєтеся, що
СІЯР, ІРЦЯ і ОРИНА (хором): Ба-а-ачили…
перший раз не вийшло? Не хвилюйтеся: вийде другий, а ні —
ЧАКАЛКА: Отож найгустіше він росте саме з північного
то третій, четвертий… Ми все одно втечемо! Все одно!
боку. А ще…
ЧАКАЛКА: А не втечете! Не втечете, бо не захочете!
ОРИНА: Тю! Маєш тобі! Я гадала, що потраплю в справж­
ІРЦЯ (хлипаючи): Захо-о-осємо-о-о…
ню пригоду, а потрапила в банальну школу!
ЧАКАЛКА: Ні, не захочете, любі мої! Навіть тоді, коли
знатимете, як орієнтуватися в лісі. Адже для того, щоб
Орина сердито блимає окулярами й ображено випинає
утекти, треба знати, куди тікати. Ви знали?
груди, де красується на футболці напис: «Школа не вовк, у ліс
СІЯР, ІРЦЯ і ОРИНА (хором): Ні-і-і.
не втече».
ЧАКАЛКА: А куди ж ви тікали?
СІЯР, ІРЦЯ і ОРИНА (хором): Пря-а-амо…
Діти сміються.
24
25