Півонія, Аль і я

Віолетті
Півонії вбігли в садок,
постояли, послухали спів шпаків —
і втекли. А одна затрималась,
дві пелюстки зронила —
та й кинулася наздоганяти
прудких.
Оксана Лущевська
Я підняв пелюстки,
у конвертик поклав обережно,
Письменник — це професія, заняття, хобі
підписав: «У весну. Півонії.
Тій білявій, з рожевим чубчиком.
людини, яка творить літературні світи
Від мене, винахідника.
з життя та уяви, використовуючи мову.
Часом ці світи можуть відображати життя,
P. S. Повертайся сюди, півоніє,
а часом вони прикрашають чи довигадують
я чекаю на тебе в садку.
його. Для дитини письменники улюблених
Наступної весни, півоніє,
книжок часто стають іще й взірцевими
прийди —
постатями, а їхні книжки посідають важливе
пригощу тебе тістечком,
місце в дитячому щоденні. Тому письменники
лимонадом, какао з корицею
відповідальні перед читачем-дитиною,
і шоколадом.
Посидимо за столом,
і ця відповідальність має бути основною
півоніє,
в їхній творчості.
порахуємо світлячків.
80
81
Повертайся скоріше,
півоніє,
Моя мама так любить,
як пахнеш ти:
о-о-о-о, каже вона,
зануривши носа у квітку.
P. S. Чи пелюстки дійдуть, півоніє,
у конверті із жовтою маркою?
А ще я, півоніє, маю пса:
ердельтер’єра — нелегко промовити,
але звати його просто — Аль.
Як прийдеш — познайомлю, півоніє.
Тільки прошу, не бійся його.
Хоч і непосидючий Аль,
однак слухає дві команди:
фас і фу!
P. S. Аль сидітиме слухняно.
Ми купили сьогодні, півоніє,
малі темно-зелені паростки.
Мама з татом в саду їх висадили,
навесні вони зацвітуть.
Отже, ждатимуть тебе тут, півоніє.
P. S. І ми з Алем чекаємо,
і цьом-цьом у кожну пелюстку.
P. P. S. Повертайся сюди, півоніє,
ми стоїмо у садку».
83
Пташка
У мого брата є пташка,
мала бавовняна пташка,
це я сплела йому пташку,
коли він ішов на війну.
Мотаючи нитку на нитку,
я думала, як моя пташка
в глибокій кишені куртки
служитиме поруч із ним.
Як буде братові холодно —
зігріє його мала пташка.
А раптом яка небезпека —
то буде йому оберіг.
Як радісно братові стане —
затьохкає мала пташка.
А як засумує за домом —
вона нащебече йому:
що я ношу його в серці
глибоко-глибоко в серці,
і тато, і мама з любов’ю,
чекають на нього щодня,
що я сплету ще одну пташку,
малу бавовняну пташку,
і будуть у нього дві пташки,
коли він прийде з війни.
84
Літо
Літо прострибало жабкою,
Я — мов зайчик. Зашипить: «Хоч би не зміюка…»
пролетіло метеликом.
Гаркне: «Аби не пес…», крикне: «Лише б не крук…»
Загарчить: «Тільки б не вовцюган…»
Літо пробігло мишкою,
Полохлива — не віриться!
проповзло мурашкою.
Кажуть: от виростеш — не будеш боятися.
Літо проквітло квіткою,
Я росту-росту і дивлюсь на свій край,
пристигло ягодою.
день за ніччю, ранок за вечором.
Я — мов зайчик: ніс рожевий, великі вуха.
Літо проплюскотіло річкою,
прокрапало дощиком.
Тому любити мені узлісся і сонечко,
слухати річку і співочих жайворонків,
Літо пропахло травою,
нюхати квіти і зілля,
просюрчало цвіркуном.
бачити світлячків у темряві.
І сховалося літо від мене
Стрибати в конюшині з метеликами,
під жовтий кленовий листочок.
чеберяти у житі й межи волошками,
придивлятися до петрушки, пастернаку,
моркви й капусти на грядках.
Я — мов зайчик
Вітер подує: «Який же це ураган?..»
Я — мов зайчик: ніс рожевий, великі вуха,
Дощ накрапає: «Хіба ж це злива?..»
довкола принюхуюся і прислухаюся,
Звідкись грюкне: «А, то весняний грім…»
а серце теленькає-теленькає:
Смілива я — мов зайчик.
я всього боюся.
Вітер дмухне: «Хоч би не ураган…»
Дощ накрапає: «Аби не злива…»
Звідкись грюкне: «Лише б не грім і блискавка…»
Ілюстрації Марти Кошулінської.
Чи то даремно лякаюсь?
86
87
Чим корова не собака
(уривок)
Дмитро Кузьменко
(Кузько Кузякін)
Одного разу я перестав бути відомим художником.
Щоправда, спершу мені довелося ним стати. Не аж таким
Малим я найбільше не любив гречаної каші.
відомим, щоб на всю країну. І навіть не на все місто. А так,
лише в школі. Правда, малювати я ніколи не любив. Мені
Особливо з молоком. І ніколи не думав, що полюблю
тільки собаки добре вдавалися. А люди, дерева і все інше —
її в дорослому віці. І тим паче не уявляв, як одного
не дуже. Я більше любив грати у футбол. І майструвати
разу вона порятує мене. Саме така найпам’ятніша
з татом на дачі шпаківні.
каша була зварена в наметі, у Карпатах, на озері
Та якось між школами оголосили конкурс малюнків на
тему «Молочні породи корів 1 у побуті очима дітей». Тема хи­
Апшинець. Ми з дружиною готували її під час
мерна, ніхто не сперечається. Навіть наша Оленочка Петрів-
скаженої бурі 24 серпня 2014 року. Наш намет
ночка сказала:
з останніх сил стояв у холодній обуреній хмарі.
— Тема якась химерна. Їм що там, геть нічого робити
Щойно я визирав із нього, як вуса вкривалися
у міськвно 2 ?!
цупким інеєм! Навіть крок ступити було
неможливо. Тож ми на сніданок, обід
1 Молочні породи корів — корови, які дають молоко, а не вирощують-
ся для м’яса.
та вечерю грілися тою кашею.
2 Міськвно — скорочено від «міський відділ народної освіти» — дер-
жавна установа, яка керує школами міста.
88
89
Але потім з’ясувалося, що головний спонсор 1 конкурсу —
— Що ж це я в тобі художнього таланту раніше не роз-
директор молочної фабрики. І тоді всі подумали, що тема,
гледіла? Тепер виправлюсь, — пообіцяла Олена Петрівна
мабуть, усе ж таки дуже корисна для юного покоління,
після лінійки.
повчальна. А коли дізналися, що головний приз — холо-
І я став відомим художником. Не аж таким відомим —
дильник для шкільної їдальні, та ще й із сенсорним екраном
тільки в нашій школі.
і виходом в інтернет, у школах закипіла робота.
А вчителька свого слова дотримала. Тільки свято якесь
Директори закотили рукави піджаків і дали завдання
на носі — вона одразу до мене. Малюй-но, мовляв, стінгазету 1.
завучам. Завучі закотили рукави светрів і дали завдання
А малювати ж я ну геть не любив… Майже рік мучився з тим
вчителям. Учителі закотили рукави сорочок і дали завдання
малюванням.
дітям. А дітям не залишалося нічого іншого, як узятися до
Аж якось директорка викликала до себе нашу вчительку.
малювання незалежно від рукавів.
— Олено Петрівно, — звернулася вона, — а що це у вас на
Я теж узявся, хоч малювати не любив. Що вдієш, як
стінгазетах завжди самі собаки: і на День учителя, і на Новий
треба?
рік, і до Тижня математики?
Корови в побуті, корови в побуті… Але ж у нас не було
— Ну, це в нас… — почервоніла вчителька, — це в нас
жодної корови. Ще й молочної. На балконі її тримати, чи як?
художній задум такий, концепція. Майже перформанс 2.
Корови мені не вдавалися. Тому я намалював собаку
Директорка не знала, що таке перформанс, а тому ні-
й прилаштував їй роги. А щоб це якимось боком пришпан-
чого не відповіла.
делити до побуту, дописав у куточку «ми-и-и-и-и!» Ніби вона
Та Олена Петрівна зрозуміла, що краще надалі не
мукає, але не «му», а «ми». Проблеми з вимовою. Так і віддав
доручати мені малювання газет. Перформанс перформан-
малюнок на конкурс.
сом, а зайвий раз до директорки ходити не хочеться. Хай далі
А він узяв, та й переміг!
хтось інший, не такий концептуальний, малює.
Приїхав до нас директор молочної фабрики. Всю школу
Так і минула моя слава. Спершу я трохи засмутився.
на лінійку вивели. Скрізь квіти, бантики, музика гримить.
Собаки ж мені класнючі вдавалися. Але то таке. Тепер же
І ось так перед усіма вручили мені, тобто школі, холодиль-
в мене й часу більше вільного з’явилося, щоб із татом на
ник із сенсорним екраном. І ящик кефіру. На додачу.
дачу їздити. От-от завесніє, шпаки прилетять — готуватися
— Бачите, панове діти, — каже молочний директор, —
час! Сила-силенна справ!
який молодець серед вас є! Таку корову гарну намалював.
І як же ж тему тонко впіймав! Розумничок!
1 Стінгазета — саморобна газета, яку розміщують на стіні.
2 Перформанс — вид сучасного мистецтва, дуже коротка і яскрава ви-
Усі заплескали. Я зрадів, бо що мав робити. І мої тато
става.
з мамою також. І вчителька.
Із книжки: Кузько Кузякін. (Я × трамвай + зоопарк)2. — Харків : Vivat,
1 Спонсор — благодійник: людина чи організація, яка надає грошову
2016.
допомогу.
Ілюстрації Інни Черняк.
90
91
***
у привечірніх борознах
цвіте собі вечір
поспішає до хати
молоко у глечиках
***
веселі дзвоники криниць
Михайло Григорів
у затінок відер
глибиняться
Український поет та перекладач народився
1947 року, а помер 2016-го, тому промовляє
зараз до вас лише своєю поезією. Вірші, які писав
митець, називаються «верлібрами». Вони дуже
схожі на звичайні речення. Їх не можна
прочитати ритмічно, як звичні поезії. Проте
якщо відчути кожен їхній рядок як картину,
барву, настрій, то легко зрозуміти різницю.
Деякі дорослі вважають, що діти не розуміють
верлібрів. Проте виявилося, що це не так.
Збірку «Зелена квітка тиші» Михайло Григорів
присвятив дитинству своєї доні.
92
93
***
***
озирнулися дощі —
грається сніг
сині сливи загойдують вітер
де виямки садів — присідає
де кучугури — минає
озирнулися —
і летить собі у садок —
жовті парасольки листя
ворушке світло несе
в порожній воді
порожніють
***
***
в затишинах білого сяйва —
тріпотливі озерця троянд
розливає тишу
зелена квітка тиші —
край садка —
заховатися в ній
тріпотливі крапельки вишень
чи як?..
як обійняти оце?..
***
наввипередки з дощем
біжать сиві калюжі —
розсипаються
в стеблах
в’юнких доріг
Вірші з книжки: Михайло Григорів. Зелена квітка тиші. — Київ :
Грані-Т, 2010.
Ілюстрації Володимира Штанка.
94
95
Мрія Маляки
(уривок)
Маляку взагалі-то по-справжньому не так звати. Ко-
лись, у дитинстві, Маляку звали Марійкою. А ім’я Маляка до
неї просто причепилося.
У дитинстві в Маляки були труднощі з дикцією, тобто
з вимовою. І язик не завжди в потрібне місце ставав. Так от.
У дитинстві дорослі часто питали Маляку, як її звати. У дорос-
лих є така дурна звичка: питати в дітей їхні імена. Особливо
часто вони запитують чомусь саме тих дітей, котрі мають проб­
леми з дикцією. От і в Маляки по кілька разів на день питали.
Сашко Дерманський
А Маляка їм відповідала. Відповідала вона по-правильному,
але виходило не по-правильному: замість «Марійка» в неї ви-
Улюбленими заняттями в дитинстві було воювати
ходило «Маляка». Я вже пояснював чому — через труднощі
з вимовою. І через язик. Сама Маляка тут узагалі ні при чому.
з осами або шершнями, сікти лозинами на городі
Ото ж вона так собі відповідала й відповідала. А дорос-
листя кабачків, блукати в кукурудзяних лабіринтах
лі — народ довірливий, подумали, що це все серйозно. Тоді
з дерев’яним автоматом. Ще — ходити поміж
й почали називати Маляку Малякою. Попервах мама з татом
бібліотечних полиць у передчутті неймовірної
щось таке пригадували, буцімто називали доньку Марійкою,
але скоро й вони звикли.
насолоди від нових пригод і подорожей. Любив
Тепер Марійкою Маляка тільки зошити підписує, а пред-
борюкатися з братами в запахущому сіні й робити
Маляка. А вас
ставляється всім Малякою. Тож знайомтеся —
в ньому нори. Любив залізти в бабусин малинник,
як звати? Дуже приємно.
наминати ягоди і задоволено слухати, як усі
Так ось. Маляка просто марила всім, що хоч якось сто-
дивуються: «Де ж це Сашко?». Любив іти з мамою
сувалося принцес. Навіть драконами. Тільки от принцесою
вона мріяла стати, а драконом не дуже. Навіть дуже не хо-
до школи лісовою стежкою й помічати, який
тіла. Але дуже хотіла бодай разок на драконі покататися.
довкола прекрасний світ… Любив мріяти.
Якось Маляка прочитала в грубій енциклопедії, що на
Мріяв навчитися літати не лише уві сні…
далекому острові Комодо живуть майже справжні дракони —
величезні ящірки — варани.
96
97