ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ
(Іван Карпович Тобілевич)
29 вересня 1845 — 15 вересня 1907
Театр тільки тоді цікавий, коли він вірно
відображає сучасне життя з усіма його різ-
номанітними перипетіями, відгукуючись на
питання дня, бичуючи суспільні пороки…
Іван Карпенко-Карий
…Він був одним з батьків новочасного
українського театру, визначним артистом
та при тім великим драматургом, якому
рівного не має наша література.
Іван Франко
Іван Карпенко-Карий — драматург, театральний рецензент, те-
оретик й організатор театральної справи, один із корифеїв укра-
їнського театру.
З його іменем пов’язані вихід українського театру за межі побу-
тового етнографізму, розвиток і утвердження соціально-сатиричної
комедії. У доробку митця твори різноманітних жанрів: соціально-
побутова, соціально-психологічна, історична драма, оповідання,
нариси, статті.
Знайомство здалеку і зблизька
Портрет. «…Сірі, розумні очі вміли дуже уважно й привітно
дивитись на того, з ким він розмовляв. Густе, русяве волосся було
зачесане на боковий проділь. На скронях уже почала пробиватись
сивина і такі ж сиві ниточки виблискували у його зачісці…» (Со-
фія Тобілевич, дружина І. Карпенка-Карого).
Вдача. «Він був надзвичайно скромною людиною… не рекла-
мував ані своєї письменницької праці, ні такої плідної сценічної
діяльності, а тим більше власної особи» (Софія Тобілевич).
Захоплення. «…Ще з дитинства любив читати твори Т. Г. Шев-
ченка. Цікавився… фольклором. Добре знав народ-
ні пісні, захоплювався театром, його улюбленим твором
була «Наталка Полтавка» І. Котляревського» (Софія Тобілевич).
Сторінки життєпису. Іван Карпович Тобілевич народився
29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці на Херсонщині. Батько — Кар-
по Адамович Тобілевич, управитель поміщицького маєтку
— вів
свій рід від збіднілих дворян. У родинній скрині як дорогоцінність
42
зберігалися судові акти про визнання належності роду Тобілевичів
до дворянства.
Розсудливість майбутній письменник успадкував від батька. Під
його впливом сформувалися світогляд драматурга й любов до на-
родної пісні.
Мати — Євдокія Садовська — походила з козацького роду, з міс-
течка Саксагані Катеринославської губернії. Її перед шлюбом Карпо
Адамович викупив із кріпацтва. Людяність і чуйність до всіх, хто
потребував допомоги, передала вона синові.
Батько й мати гарно співали, знали напам’ять багато віршів
з «Кобзаря» пісень на слова Т. Г. Шевченка.
Дитячі роки майбутній драматург провів у рідній Арсенівці.
Малого Івана після науки в дяка віддали в Бобровицьке повітове
училище, яке він закінчив на «відмінно». У чотирнадцятирічному
віці був змушений заради шматка хліба влаштуватися на писарську
посаду в канцелярії у містечку Мала Виска, а згодом його прийняли
на державну службу до Бобринського повітового суду. Уже в ті роки
яскраво проявилася любов юнака до театру. Не маючи грошей на
проїзд, він пішки близько 50 кілометрів ходив до Єлисаветграда,
щоб побувати на виставі аматорської театральної трупи.
У 1865 р. родина Тобілевичів переїхала до Єлисаветграда. Їхня
садиба стає одним із осередків любителів театру.
Свій перший аматорський драматичний гурток І. Карпенко-Ка-
рий створив у містечку Мала Виска. Спочатку грали в дерев’яному
будиночку, а згодом заснували, крім літнього, ще й зимовий те-
атр. Душею трупи став Іван Тобілевич, який був і за актора, і за
режисера.
Митець наполегливо займався самоосвітою, читав французьких
енциклопедистів-просвітителів, захоплювався творами Котлярев-
ського, Шевченка, цікавився драматургією інших народів.
Іван Карпович увійшов до таємного гуртка, члени якого спочатку
тільки поширювали книжки серед народу, а потім узялися за про-
паганду ідей народників-просвітни-
ків. Коли організацію було викри-
то, за особистим розпорядженням
міністра внутрішніх справ у жовтні
1883 року Івана Тобілевича звіль-
нили з посади секретаря як по-
літично неблагонадійного. Чотири
роки І. Тобілевич провів у Новочер-
каську без права виїзду. Працював
підручним коваля, палітурником.
І писав.
Трупа театру І. Карпенка-Карого.
Фото
43
Кінець 70-х — початок 80-х років ХІХ ст. позначений у житті
І. Карпенка-Карого тяжкими втратами. У 1879 р. померла мати, че-
рез рік занедужала й померла, залишивши чотирьох дітей, дружина.
Згодом гинуть дочка Галя та берегиня родинного затишку баба Настя.
У 1887 р., отримавши дозвіл, митець оселився на хуторі Надія,
названому ім’ям першої дружини. Тут народилися найкращі його
твори — «Сто тисяч», «Хазяїн», «Сава Чалий», «Суєта», «Житей-
ське море».
У травні 1888 р. з Карпенка-Карого було знято гласний нагляд,
і він вступив до театральної трупи Миколи Садовського, а від-
так — Панаса Саксаганського. Зрештою митець створює свій театр.
У 1906 р. І. Карпенко-Карий захворів і, залишивши сцену, ви-
їхав до Німеччини.
15 вересня 1907 р. письменник помер у Берліні. Дружина Софія
привезла його тіло в Україну й поховала, згідно із заповітом, поряд із
могилою батька на кладовищі в с. Карлюжини поблизу хутора Надія.
Родину Тобілевичів справедливо називають основою українського
театру: Іван Карпенко-Карий був драматургом і актором, його бра-
ти — Микола Садовський і Панас Саксаганський — режисерами й
акторами, сестра — Марія Садовська-Барілотті — актрисою і спі-
вачкою. До того ж у родину Тобілевичів увійшли найкращі артистки
українського театру: Марія Заньковецька (стала дружиною Миколи)
та Софія Тобілевич (дружина Івана після смерті Надії Тарковської).
Завдяки діяльності цієї родини Україна отримала свій професійний
театр, а завдяки Іванові Карпенку-Карому — чудову драматургію.
Пам’ять про геніального драматурга й корифея українського
театру увічнено в багатьох містах України. На батьківщині пись-
менника споруджено пам’ятник і відкрито літературно-мистецький
заповідник «Хутір Надія». Ім’я Івана Карпенка-Карого носить Ки-
ївський національний університет театру, кіно і телебачення.
Запитання і завдання
1. Чи зацікавив вас Карпенко-Карий як особистість? Які риси його вдачі
вам найбільше імпонують? Чим?
2. Які запитання виникли у вас під час опрацювання розділу підручника і
розповіді вчителя? Зафіксуйте їх. Поставте вчителеві, однокласникам.
Чи отримали ви відповідь на свої запитання? Чи задовольнила вона
вас?
3. Чи хочете ви продовжити знайомство з творчістю І. Карпенка-Карого?
Якщо так, скористайтеся матеріалом наступних розділів підручника
або інших друкованих джерел чи Інтернету. Якщо ні — спробуйте від-
повісти на запитання, чому особа митця не викликала зацікавлення?
Дізнайтеся, чи є серед однокласників й однокласниць однодумці.
4. Створіть разом з однокласниками презентацію «Цікаві факти з життє-
вого і творчого шляху драматурга І. Карпенка-Карого» та ознайомте
з нею восьмикласників або учнів інших класів.
44
Художній світ драматургії
І. Карпенка-Карого
Твори Тобілевича — це немов одне широке полотно, на якому мало
не кожна п’єса доповнює іншу, дає нову деталь, показує новий бік
того страшного, темного, зоологічного царства з його невблаганним
процесом видушування людського поту, висмоктування крові людини…
С. Єфремов
Творча спадщина Івана Карпенка-Карого включає оповідання
«Новобранець»; драматичні твори (18 п’єс: «Мартин Боруля»,
«Сто тисяч», «Хазяїн» «Суєта», «Житейське море», «Безталан-
на», «Наймичка», «Бондарівна», «Сава Чалий» та інші, а також
критичні праці, рецензії й переклади.
Наскрізно у творчості проходить тема жорстокої і страшної дій-
сності, яка руйнує людську душу. На прикладі різних героїв (за
складом характеру, соціальним становищем, освітою тощо) дра-
матург досліджує процес руйнування духовних основ особистості
(«Бурлака», «Сто тисяч», «Хазяїн»).
Створений драматургом образ «хазяйського колеса» є уособлен-
ням жорстокості й нещадності світу, у якому одвічні християнські
й загальнолюдські цінності нівелюються.
Однак І. Карпенко-Карий — і це одна з найбільших його за-
слуг — виводить на сцену образи нових людей, які сповідують
нові ідеали («Понад Дніпром»).
Тему молодої української інтелігенції, проблеми моралі, філо-
софські питання сенсу життя, вагомості непересічного таланту по-
рушено у п’єсах «Суєта», «Житейське море».
Пробував себе митець і в історичному жанрі — «Сава Чалий»
(1899), «Паливода ХVIII століття» (1910).
І. Карпенко-Карий кардинально змінює жанр комедії, надає їй
яскраво вираженого соціального характеру, наснажує зміст нищів-
ним, викривальним пафосом. Сміх у його комедіях став одним із
найважливіших засобів художнього узагальнення, визначальним
жанрово-композиційним чинником.
Новаторство постає особливо зримим у зіставленні його комедій
з аналогічними творами української драматургії попередніх деся-
тиріч, у яких конфлікт розгортався переважно на побутовій основі.
Новим було розуміння суті соціальних явищ та їх першопри-
чин, новаторськими — засоби художнього зображення. Отже, роз-
виваючи дві взаємодоповнювані тенденції в українському театрі —
романтичну й реалістичну, — І. Карпенко-Карий створив театр,
який, спираючись на традиції І. Котляревського й Т. Шевченка,
сягнув вершини критичного реалізму, цілком відповідаючи духові
часу, естетичним запитам тогочасного глядача й майбутньої епохи.
45
Запитання і завдання
1. Чи змінилося ваше уявлення про митця після ознайомлення з оглядом
його життя і творчості? Якщо так, у чому саме?
2. Охарактеризуйте жанрове розмаїття й специфіку творчості письменника.
3. Укладіть словничок до теми «Творчість І. Карпенка-Карого», включивши
до нього такі літературознавчі терміни: «комедія»; «трагедія»; «трагіко-
медія»; «драма». Наведіть приклади з драматичних творів. Обговоріть
результати своєї роботи в групі.
Довідник читача
Соціально-побутова драма — п’єса, яка відзначається високою на-
пруженістю дії, складними переживаннями дійових осіб, протистоянням
антагоністичних сил, зіткненням ідей і моральних принципів. Гострий кон-
флікт у драмі не має трагічної розв’язки, трагічне поєднується з елементами
комічного. Дійовими особами драми є переважно звичайні люди, які діють
у типових обставинах; їхні характери розкриваються у монологах, діалогах,
взаєминах з іншими дійовими особами.
Комедія — драматичний твір, у якому дійові особи зображуються у
смішних ситуаціях, нещадно висміюються людські вчинки та негативні со-
ціально-побутові явища.
Трагедія — драматичний твір, в основу якого покладено гострий кон-
флікт. Герой трагедії переважно діє в екстремальних ситуаціях, потрапляє у
безвихідне становище й гине фізично або морально. Для трагедії характерна
висока амплітуда емоційної напруги. Перипетії сюжету такого твору вима-
гають від головного героя, який переживає широку гаму пристрастей, роз-
чарувань, мук совісті, відчаю, гніву тощо, постійного особистісного вибору.
Комедія «Мартин Боруля»
Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх і
сміхом через сльози сміється над пороками й заставляє людей, мимо
їх волі, соромитись своїх лихих учинків!
І. Карпенко-Карий
Шлях до читача. Комедія
«Мартин Боруля» була надру-
кована у львівському журналі
«Зоря» у 1891 р. Хоча вперше
п’єса поставлена в м. Новочер-
каську в 1887 р.
На сторінках преси згадка
про виставу з’являється під час
гастролей театру М. Кропив-
ницького в 1887 р. «Мартина
Борулю» ставили чотири рази
в Москві, шість разів — у Пе-
Трупа П. Саксаганського та
тербурзі. Тодішня московська і
петербурзька періодика високо І. Карпенка-Карого. Фото (1895)
46
оцінила художні якості комедії й високомистецьке її втілення.
10 листопада 1891 р. прем’єра вистави «Мартин Боруля» відбула-
ся в Коломиї, а згодом у Станіславі та Львові.
Життєва основа твору. В основі п’єси — життя однієї селян-
ської родини. Прототипом головного героя можна вважати батька
драматурга Карпа Адамовича, який тривалий час намагався довес-
ти своє дворянство і бодай дітей вивести із селянського стану. Та
всі намагання Карпа Тобілевича були марними. У документах йо-
го прізвище фігурувало у двох різновидах: Тобілевич і Тебілевич,
тому рішення про дворянський титул виявилося не на користь
позивача. Батько, як і головний герой комедії, мало не помер від
образи й жалю.
Читацькі діалоги
Ключі від художнього твору
Уже мовилося, що кожен художній твір потребує
свого «ключика» для розкриття змісту, визначення за-
кладеної в тексті авторської позиції, ідеї, зрозуміння
характеру персонажів тощо.
Тематика й проблематика п’єси. Жанр твору. «Комедія у п’яти
діях» — так визначив жанр твору автор. У п’єсі порушено суспільно
значущі соціальні проблеми, тому за характером вона — соціальна.
Крім того, соціальні процеси зображено через психологію героїв, їхні
думки, прагнення й переживання, звідси глибокий психологізм.
Сучасне літературознавство жанр «Мартина Борулі» визначає
як трагікомедію. З іронією змальовує автор «засліплення» свого
героя бажанням добитися дворянства.
Експозиція п’єси: знайомство з родиною Мартина Борулі.
Зав’язка: Мартин Боруля подає в суд на Красовського за образу
честі й гідності.
Кульмінація: Отримання звістки про відмову у дворянстві.
Розв’язка: Мартин Боруля спалює папери про дворянство своїх
предків.
Тема п’єси — змалювання гонитви заможного селянина Мартина
Борулі за дворянським титулом.
Ідея — утвердження думки, що гідність людини визначається її
моральними якостями, а не становою приналежністю.
Конфлікт п’єси зумовлений маніакальним прагненням головного
героя добитися дворянства.
У комедії досліджуються проблеми: соціальної нерівності, бать-
ківської любові, кохання і сімейних стосунків, відповідності мети
й засобів її досягнення, людської гідності, морально-етичних ціннос-
тей українців та інші.
47
Образи п’єси. Головний герой твору Мартин Боруля — щирий і без-
посередній. Він гарний і дбайливий господар, доброзичливо ставиться
до прислуги, членів сім’ї. Як батько, щиро прагне належно подбати
про дітей, дати їм те, чого все життя не мав сам, через що постійно по-
чувався людиною другосортною («Ох, дочко, ти не знаєш, як тяжко
хлопом буть, усіх бояться, усіх лічить вищими від себе! І дай Бог,
щоб ти не знала…»).
Обурений образою Красовського, ладен витратити чималі гроші,
аби відстояти в суді свою правоту. Він наївний у поглядах на світ,
в уявленні про дворянство, довірі до чиновника-канцеляриста, вірі
в абсолютну силу освіти.
Син Мартина Борулі Степан хоче жити як міщанин. Батькові не по-
добається, як чинить син: «А синок… синок!.. Я тут із шкури вилазю,
щоб його в люде вивести, а він там п’янствує».
Для головного героя і членів його сім’ї звичним є життя за тради-
ційними для українського селянства нормами і звичаями. Мартин
Боруля разом із дружиною мріють про онуків, бажають віддати заміж
дочку і вибирають самі кумів.
Думка про дворянство стала найзаповітнішою мрією старого Борулі.
Він починає «готуватися» до нового стану: запроваджує в родині дво-
рянські, на його думку, звичаї. Саме невідповідність між трагічною, за
своєю суттю, гонитвою за дворянством і зовнішнім проявом її створює
комічний ефект, викликає сміх у глядача.
Дружина Палажка й дочка Марися наділені всуціль позитивними
рисами характеру: роботящі, порядні люди, які звикли до щоденної
праці. Марися змальована в комедії дівчиною з сильним характером.
Вона вміє кохати, любить батьків, здатна
зробити правильний вибір і відстоювати
своє право на щастя. Коханому дівчина
радить не загострювати стосунків із бать-
ками, а Націєвському відмовляє, як і ге-
роїня п’єси І. Котляревського «Наталка
Полтавка» («Душа моя до вас не лежить
і очі мої не стрінуться з вами; а коли ви
і після цього все-таки хочете, щоб мене
примушували за вас заміж, то знайте:
я люблю давно другого, чуєте!»).
З-поміж інших образів варто виокре-
мити Трандальова. Безчесність і цинізм
Вистава «Мартин Боруля»
повіреного вражають. Породження но-
Волинського академічного
вого часу, він не гребує нічим заради
українського музично-
наживи: веде одночасно справу Борулі
драматичного театру
ім. Т.Г.Шевченка
проти Красовського і позов Красовського
проти Борулі. Найповніше його сутність
48
розкривається в монолозі: «Добре діло це повіренничество, єй-богу!
Другого такого прибильного не знайдеш… Їздю на своїх конях по
просителях,— і коней годують, і мене годують, і фурмана годують,
і платять!.. Нарешті: чи виграв, чи програв, а грошики дай! Живи —
не тужи! Все одно що лікар: чи вилічив, чи залічив — плати!»
Як бачимо, драматург глибоко проникає в психологію своїх героїв
і художньо досліджує зміст їхніх взаємин, інтересів, прагнень, при-
чини горя, гніву, радощів.
Культурно-мистецький контекст
Тема, порушена І. Карпенком-Карим у п’єсі
«Мартин Боруля», має «аналог» у зарубіжній лі-
тературі. Це комедія-балет
«Міщанин-шляхтич»
Ж.-Б. Мольєра (1670).
Запитання і завдання
1. Що нового, порівняно зі своїми попередниками, вніс І. Карпенко-Карий
у розвиток української драматургії? Чому його називають «корифеєм
українського театру»?
2. Яким змальовано Мартина Борулю на початку твору, а яким він постає
перед читачем у кінці п’єси?
3. Визначте «функціональну роль» персонажів п’єси «Мартин Боруля».
Доведіть, що серед них немає випадкових.
4. Як розкриваються характери героїв твору у їхній мові? Обміняйтеся
міркуваннями в парах, обравши для аналізу одного з персонажів.
5. Як ставиться автор до своїх героїв? Чому ви так вважаєте? Наведіть
кілька аргументів.
6. Чи є в п’єсі сатиричний персонаж? Відповідь обґрунтуйте.
7. У художньому творі, окрім головної проблеми, як правило, порушуєть-
ся ще кілька «супутніх». Спробуйте визначити три-чотири таких про-
блеми у п’єсі «Мартин Боруля».
8. У драматичному творі відсутні докладні портретні характеристики.
Уявіть, що ви режисер і вам потрібно більш детально описати зовніш-
ність персонажа: який він (вік, зріст, повнота тощо). Одягніть героя.
9. Об’єднайтеся в групи. Оберіть уривок із п’єси, який маєте підготувати
для прочитання. Пам’ятайте: ваше завдання розкрити з допомогою
читання характер героя. Не забудьте також про міміку, жести.
10.Випишіть 10—12 слів (фраз) із комедії «Мартин Боруля», які вважаєте
важливими для осягнення її змісту. Свій вибір аргументуйте.
11.Уважно перечитайте монологи героїв п’єси. Визначте, який персонаж
найповніше розкривається саме в монолозі? Обґрунтуйте свій вибір.
Зачитайте цей монолог.
12.Створіть психологічний портрет одного з героїв п’єси (укажіть три-
чотири риси його характеру, підтвердивши їх посиланням на текст).
49