ТИТАН ДУХУ І ДУМКИ
ІВАН ФРАНКО
27 серпня 1856 — 28 травня 1916
Ми мусимо навчитися чути себе україн-
цями — не галицькими, не буковинськими
українцями, а українцями без офіціальних
кордонів.
Іван Франко
Після Шевченка не було в нас такої по-
статі… Шевченко і Франко — це насправді
ті два могутніх крила, які винесли україн-
ське слово, українську культуру на про-
стори світові…
Олесь Гончар
Український поет, прозаїк, драматург, перекладач, літератур-
ний критик, публіцист, учений (літературознавець, лінгвіст, мис-
тецтвознавець, етнолог, фольклорист, історик, соціолог, економіст,
філософ), громадський діяч, перший український професійний по-
літик.
За неповних 60 років він написав близько 6000 творів, а за йо-
го життя побачили світ 220 окремих видань. Володів 14 мовами,
переклав українською твори близько 200 авторів із 14 мов та 37
національних літератур.
Читацький путівник
Навчальні цілі теми «Титан духу і думки»
Знання:
сутність поглядів І. Франка на шляхи розвитку української літератури,
зміст його полеміки з Миколою Вороним; відмінність між філософською,
громадянською та інтимною лірикою; імена митців (композиторів, художни-
ків, драматургів), які зверталися до творчості І. Франка; факти вшанування
І. Франка в Україні та поза її межами.
Уміння:
порівнювати специфіку виражальних засобів різних видів мистецтва у
розкритті головної ідеї твору.
Ставлення:
відчуття гордості за вагомість внеску І. Франка у європейську і світову
культуру; переконання про можливість силою духу сягнути світових вершин
духовності; усвідомлення, що любов — найвеличніше із людських почуттів,
яке важливо підтримувати й оберігати; сприйняття драматизму людського
життя як його сутності, важливості відповідального ставлення до життєвої
позиції; розуміння важливості позитивної настанови у житті, неминучості
перемоги добра над злом.
50
Знайомство здалеку і зблизька
Зовнішність. «Невеликий, хоч сильний мужчина. Велике чоло,
сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергійне, уперте…
А заговорить — і вже здивує, як ця невисока фігура росте й рос-
те перед вами, мов у казці. Вам стане тепло й ясно од світла його
очей, а його мова здається не словом, а сталлю, що б’є об кремінь
і сипле іскри. Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житей-
ського бою!» (М. Коцюбинський).
Вдача. «Франко був дуже точною, старанною людиною. Коли
вже щось обіцяв, то виконував сумлінно і вчасно. Працював він
багато і плідно, не любив витрачати час на пусті балачки. Якщо
брався за якусь роботу, то поринав у неї з головою. У вільний же
час був ласкавим порадником, привітним господарем…
Він швидко вирішував будь-яку справу, швидко писав. Ця
швидкість поєднувалась у нього з високою якістю, бо до слова він
ставився надзвичайно вимогливо». Батько «терпіти не міг людей,
які не додержували слова, не виконували обіцянок, не приходили
в умовлений час…» (Т. Франко, син І. Франка).
«…Нерадо робив нові знайомства і неохотно запускався в розмо-
ви… був мовчазний і не любив звірятися перед ким-будь» (М. Мо-
чульський, літературознавець).
Захоплення. Любив Іван Франко прикрашати подвір’я свого бу-
динку. Кругом хати, як згадує донька поета Анна, росли яблуні,
груші, вишні, а обіч стежки — кущі порічок, аґрусу, малини…
Письменник дуже любив тварин. Часто їхня оселя нагадувала
«звірячу клініку» з покаліченими тваринами, яких Франки під-
бирали на вулиці й лікували вдома.
Франка вважають засновником туристичного руху в Галичині.
Ще в студентські роки він організовував піші мандрівки Галичи-
ною і Карпатами. Один із віршів, написаний із цієї нагоди, став
спортивним гімном Галичини. Справжньою пристрастю була рибо-
ловля: без вудок, голими руками віртуозно ловив форель.
Сторінки життєпису. Біля витоків. Іван Якович Франко на-
родився 27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичі, нині Дрогобицького
району Львівської області.
Батько майбутнього генія — селянин-коваль Яків Франко. Є
свідчення, що він викував хрест на честь скасування панщини,
подарував церкві в Нагуєвичах коштовне Євангеліє. Мати, Марія
Кульчицька, походила зі збіднілого польського роду.
У дитинстві малого Івана називали Мироном. За народними ві-
руваннями, зміна імені, яким дитину охрестили, на інше мала за-
хищати її від злих духів.
Малий Мирон — така собі «лісова душа» — був дуже чутливим
до природи, часто блукав у лісі, розмовляв із деревами, пташка-
51
ми. У селі хлопчика прозвали маленьким мольфаром 1, бо начебто
йому вдалося відвести від села грозову хмару. Про цікаві епізоди
спілкування з уявним світом духів Франко пізніше згадує в авто-
біографічному оповіданні «Під оборогом».
З 1862 до 1864 р. Франко навчається у школі села Ясениця
Сільна, згодом — у школі при василіанському монастирі в Дрого-
бичі, у дрогобицькій гімназії імені Франца Йосифа.
Організація навчання справляла на юнака гнітюче враження.
Розраду давали книжки, власні спроби писати. Франко-гімназист
дивував однокурсників унікальною пам’яттю на прочитане й по-
чуте; домашні завдання з польської мови виконував часом у по-
етичній формі.
Атмосфера гімназійної задухи, а також втрата рідних (у 1865 р.
помер батько, а в 1872 р. — мати) підривали здоров’я юнака.
Однак, незважаючи на душевні страждання, Франко зміг подо-
лати життєві негаразди й виплекати в собі любов і жагу до знань,
творчості, пізнання світу й бажання зробити його кращим. Юнак
відкриває для себе творчість М. Драгоманова, П. Куліша, Т. Шев-
ченка, інших українських письменників, починає перекладати
твори античних авторів (Софокла, Евріпіда), збирає й записує
зразки усної народної творчості (пісні, легенди тощо).
Любов до читання, прагнення саморозвитку стимулювали май-
бутнього письменника до збирання власної бібліотеки. На момент
закінчення гімназії вона нараховувала понад 500 книжок україн-
ською та іншими європейськими мовами.
У 1875 р., закінчивши гімназію, Іван Франко вступає на філо-
софський факультет Львівського університету. Тут розпочинається
активна громадська, наукова й літературна діяльність митця: він
входить до редколегії журналу «Друг», листується з Михайлом
Драгомановим, публікує праці, у яких обстоює необхідність роз-
будови української літератури на засадах народності та реалізму.
У 1876 р. виходить перша поетична збірка І. Франка «Баляди
і розкази», а в 1877-му — збірка оповідань «Борислав».
За звинуваченням у належності до таємного товариства (якого
насправді не існувало) та поширенні соціалістичних ідей 12 червня
1877 р. І. Франко разом із членами редакції студентського часо-
пису «Друг» був заарештований.
У тюрмі він провів довгі дев’ять місяців. Однак ще більші ви-
пробування чекали на юнака після виходу із в’язниці: його ви-
ключили з товариства «Просвіта», розлучили з коханою. На захист
талановитого студента виступили ректор З. Венцлевський і декан
1 Мольфар — у культурі гуцулів наділена надприродними здібностями людина, во-
рожій, чарівник. До певної міри, гуцульські мольфари є відповідниками козацьких
характерників. — https://uk.wikipedia.org/wiki.
52
факультету О. Огоновський, які не тільки допомогли йому поно-
витися на навчанні, а й отримати стипендію.
Порятунком знову ставала праця: видання з М. Павликом жур-
налу «Громадський друг» (1878), а після його заборони — збірни-
ків «Дзвін», «Молот». Виходять друком поезії «Каменярі», «Това-
ришам із тюрми», повість «Boa constrictor», стаття «Література,
її завдання і найважливіші ціхи».
У березні 1880 р. І. Франка заарештовують удруге, і знову за на-
думаними звинуваченнями. Вийшовши з тюрми після тримісячно-
го ув’язнення, він у дрогобицькому готелі за тиждень — без єдиної
помарки! — написав повість «На дні» й на останні гроші відіслав
її до Львова. Після цього три дні жив на три центи, знайдені на
березі річки Прут. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил.
Урятував Франка старий служитель готелю.
За Франком встановлюють постійний нагляд поліції. В універси-
теті позбавляють стипендії, й один із найкращих студентів змушений
покинути навчання. (Вищу освіту І. Франко здобуде лише в 1891 р.
в Чернівецькому університеті). Праця в газеті «Діло», журналі «Зо-
ря» дає кошти на прожиття і забирає час та сили, необхідні для
творчості. Але вона продовжується: з’являються літературно-критич-
ні статті про українських письменників, трактат «Із секретів поетич-
ної творчості», збірки поезій «З вершин і низин», «Зів’яле листя»,
«Мій Ізмарагд», драматичні й прозові твори, переклади.
Уже працюючи в газеті «Кurier Lwowski», І. Франко підтри-
мував зв’язки зі студентським науковим товариством «Кружок
слов’янський», був його надзвичайним
членом. 4 липня 1888 р. він виголосив
на засіданні гуртка доповідь «Література
російська XIX віку». Пізніше, у 1904 р.,
блискуче прочитав курс лекцій з історії
української літератури для учасників ва-
каційних курсів, серед яких було багато
студентів університету.
Важливою подією в житті І. Франка
стала поїздка до Києва (1885 р.). Голо-
вна мета — обговорити питання видання
нового журналу, який об’єднав би літера-
турні сили наддніпрянської і галицької
України. У Києві письменник знайомить-
ся з М. Лисенком, І. Нечуєм-Левицьким,
М. Старицьким, П. Житецьким.
Утретє І. Франка заарештують у
Олег Шупляк.
1889 р., і знову безпідставно. А через де-
«Захар та беркут» (2012)
сять місяців випустять без суду.
53
Матеріального достатку, фінан-
сової стабільності юнак не мав:
заробляв собі на життя репетитор-
ством, а також час від часу отри-
мував матеріальну допомогу від
О. Партицького, галицького вчено-
го-мовознавця, етнографа, історика,
педагога, громадського діяча.
У 1892 р. І. Франко у Віден-
ському університеті прослухав
Валерій Кот.
курс лекцій із класичної філосо-
«INNAMORATY» (2012)
фії, узгодив тему дисертації «Вар-
лаам і Йоасаф — старохристиянський духовний роман і його
літературна історія» та з відзнакою склав кандидатські іспити.
Обрана тема свідчить про зацікавлення християнською темати-
кою. Атеїстом І. Франко ніколи не був, а вільнодумство не за-
важало досліджувати Святе Письмо, товаришувати з галицьки-
ми священиками та співати під час Служби Божої. Наприкінці
життя одній своїй сучасниці Франко сказав: «Я вірю в Бога,
але не так, як ви усі».
У травні 1893 р. дисертація була завершена і 1 липня захище-
на. Франкові присудили ступінь доктора та вручили диплом. Аби
здобути право викладати в рідному університеті, він блискуче про-
читав пробну лекцію, однак, попри свій тріумф, не був допущений
до викладання.
І. Франко став першим українським політичним лідером, фа-
ховим політиком, головою першої української політичної сили —
Русько-української радикальної партії. Дбаючи про формування
національної самосвідомості українців, пробудження їх громадян-
ської активності, І. Франко уважно відстежує й аналізує пошуки
вчених у царині філософії, естетики, політики. Плідними були йо-
го дослідження літературного процесу в Україні та за її межами,
численні розвідки, літературні портрети, нариси, огляди.
Праця давала змогу забезпечувати родину. У 1900 р. він викупив
на околиці Львова (тепер один із районів міста біля Стрийського
парку) п’ять соток землі й розпочав спорудження будинку.
Творчість і кохання. За власним зізнанням
Франка, значний вплив на його життя і твор-
чість мали взаємини з жінками.
Визнання і самотність. Період останньо-
го десятиліття життя Франка — надзвичайно
місткий: поетичні збірки «Із днів журби» (1900),
«Sеmper tiro» (1906), поема «Мойсей» (1905 р.),
казки для дітей «Коли ще звірі говорили» (1903)
54
та інші. За неповний рік до смерті Фран-
ко створив 232 поетичні переклади й пе-
респіви, обсягом близько 7000 поетичних
рядків.
У Франка було багато псевдонімів —
Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Жи-
вий, Кремінь, Марко (усього близько
ста). Він писав твори не лише україн-
ською, а й польською, німецькою та ін-
шими мовами.
40-річчя творчої діяльності митця в
1913 р. урочисто відзначали у Львові,
Харкові, Петербурзі, Кракові, Відні,
Києві. Авторами ювілейного збірника
«Привіт Іванові Франкові» були вчені
й митці зі світовими іменами: Боду-
Іван Франко з дружиною
Ольгою Хоружинською
ен де Куртене, Олександр Шахматов,
в день шлюбу. Київ, 1886 р.
Альфред Єнсен, Василь Щурат, Леся
Українка, Максим Горький, Володи-
мир Короленко, Петко Тодоров, Лесь
Мартович.
Останні місяці життя поет провів у
притулку, залишившись сам на сам зі
своєю хворобою. Старший син Андрій
загинув, Тарас і Петро воювали, Анна
перебувала в Києві, куди поїхала напе-
редодні війни, дружина знаходилася в
лікарні. Опікувався поетом племінник
Василь, якому ледве виповнилося сім-
надцять років, і студенти.
У 1915 р. кандидатуру І. Франка ви-
сунули на здобуття Нобелівської премії.
Діти Івана Франка
Однак, за положенням, Нобелівською
(зліва направо):
премією відзначають тільки живих
Тарас, Андрій,
митців, учених, політиків, а 28 травня
Петро, Анна. Фото
1916 р. І. Франка не стало.
31 травня відбулося кількатисячне урочисте прощання на Лича-
ківському цвинтарі. Ольга Хоружинська померла 17 липня 1941 р.
і похована неподалік від свого чоловіка.
Вшанування пам’яті. На честь Франка місто Станіслав було
перейменовано в Івано-Франківськ. Ім’ям письменника названо
вулиці в Україні, Канаді, Львівський національний університет
та інші освітні заклади України, театри в Києві та Івано-Фран-
ківську тощо.
55
Запитання і завдання
1. Яким постає І. Франко у спогадах друзів, знайомих, членів родини?
2. Які риси вдачі І. Франка імпонують вам найбільше? Чим? А вашим
друзям? Які з них хотілося б виховати в собі?
3. Підготуйте повідомлення на тему «Цікаві факти біографії Івана Франка».
Радимо скористатися матеріалами таких сайтів: «Енциклопедія життя і твор-
чості Івана Франка», «Особиста бібліотека Івана Франка», «Іван Франко».
4. На прикладі фактів біографії І. Франка доведіть, що життєвий вибір,
який робить людина у вирішальній ситуації, свідчить про її особистісну
цінність, повагу до людей і суспільства.
5. Опрацюйте статтю І. Франка «Що таке поступ». Як трактує це поняття
автор? Що, на його думку, є рушієм поступу?
Художній світ лірики Івана Франка
Секрет поетичної сили Франка в умінні інтимізувати громадянську,
революційну тему, а ліричним поезіям, силою вираженого
в них узагальнення, надати громадянського звучання.
В. Яременко, літературознавець
Митець і його епоха. «Франкові загалом судилося творити на
переломі різних епох (доби романтизму й позитивізму, позитивізму
й модернізму), на межі геокультурних просторів (Львів виконував
роль культурного мосту між Західною та Східною Європою, до якої
належала ціла Україна). Франкові разом з іншими західноукраїн-
ськими митцями випало також виводити українську літературу як
активний чинник у центрально- та східноєвропейський контекст…
Друкуючись у німецьких, польських, російських, угорських і чесь-
ких виданнях, вільно володіючи декількома мовами, Франко за-
безпечував українській літературі загальнослов’янський і світовий
авторитет. Разом зі своїм поколінням він виборював їй, як сам
стверджував, «права горожанства серед цивілізованих народів сві-
ту» (Т. Гундорова, літературознавець).
Збірка «З вершин і низин» (1887, 1893)
Якби І. Франко не створив нічого більше, а тільки видав збірку
«З вершин і низин», він мав би право значитися
одним із найвидатніших українських письменників усіх часів….
Б. Якимович, літературознавець
Перше видання збірки І. Франка «З вершин і низин», присвя-
чене дружині Ользі Хоружинській, побачило світ у 1887 р. Друге
видання, перероблене й доповнене, вийшло у 1893 р.
Ідеєю збірки було показати «вершини» і «низини» людського
духу — «духу, що тіло рве до бою», у його вічному прагненні пере-
моги загальнолюдських цінностей — добра, істини, справедливості,
чесності, свободи — усього того, що робить людину щасливою і
вільною духовно.
56
Композиційно збірка складається з семи розділів: перші три
(містять ліричні твори: «De Profundis» («З глибини»), «Профілі
і маски», «Сонети»); чотири останні — «оповідна» епічна поезія:
«Галицькі образки», «Із жидівських мелодій», «Панські жарти»
та «Легенди».
Збірка відкривається поезією «Гімн», що виконує роль своєрід-
ного прологу, створює загальний настрій, налаштовує на емоційно-
ціннісний діалог читача з ліричним героєм.
Цикл «Веснянки» можна вважати оптимістичним передбачен-
ням автором тих політичних змін, що мають відбутися в укра-
їнському суспільстві. Весняне пробудження землі перегукується
зі сподіваннями ліричного героя на пробудження патріотизму в
серцях його співвітчизників, устремління людського духу до но-
вих звершень. У «Веснянках» І. Франко виводить колективний
образ інтелігентів-сіячів, образ рідної землі, розмірковує над сен-
сом і завданнями власної творчості, формулює своє мистецьке
кредо.
Там ви, думи, летіть,
Слабосилих кріпіть,
В горя й сумніву змрік2
Лийте радісний світ! («Думи, діти мої…»)
У розділі «Профілі і маски» автор продовжує розмірковувати
про роль і завдання поета в оновленні суспільної моралі, у роз-
критті особистісного потенціалу кожного громадянина — патріота
рідної землі. І. Франко покладає на митця важливу місію — бути в
авангарді змін, стати рупором ідей свободи, оновлення, оптимізму
(«Поезія», «Пісня і праця», Співакові»):
Так весь свій мозок, і нерви, і серце
Й ти в свою пісню, співаче, вкладай,
Біль свій, і щастя, й життя їй віддай.
Будь її колос, лушпина й стебельце! («Співакові»)
У розділі «Сонети» автор звертається до осмислення проблеми
зв’язку поетичної форми зі змістом твору. Поет називає свої ві-
рші «рабами» форми та «панами» думки, але форма, якщо міс-
тить вільну думку, здатна виконувати велику місію і приносити
суспільну користь.
«Галицькі образки» репрезентують різні сторони «галицького
битія». Використовуючи слово «образок», що означає замальовку
з натури, І. Франко у своїх «оповідних» поетичних творах праг-
нув акцентувати увагу на яскравих і самодостатніх образах-типах
(«Михайло», «Баба Митриха» та інші).
2 Присмерк, сутінок (діал.).
57
Довідник читача
Гімн — урочистий музичний твір, літературною основою якого є вірш,
сповнений символікою, розрахований на масове сприйняття.
«Гімн» («Замість пролога»)
Вірш «Гімн» — один із найсильніших за своїм оптимістичним
звучанням у творчості І. Франка.
У суспільстві завжди є і будуть люди, небайдужі до чужого болю
й нещастя, непримиренні борці з неправдою, несправедливістю. Во-
ни свідомо обирають шлях боротьби, не бояться переслідувань і по-
карань, упевнено прямують уперед і ведуть за собою інших. Образ
вічного революціонера — це уособлення нездоланного людського
духу, який не спинити, не зламати і не знищити.
Біль автора від підміни духовних цінностей матеріальними не ве-
де до апатії та зневіри. Франко — оптиміст, він вірить, що новий
день настане і «зла руїна» впаде. Але такий поступ сам по собі не
здійсниться, для цього потрібно максимально сконцентруватися й до-
корінно змінити погляди на життя.
Не ридать, а добувати
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі…
І. Франко вірить у щасливе майбутнє українського народу і
прагне пробудити патріотичні почуття читачів, їхнє вільнолюбство,
гордість за свою батьківщину, відчуття причетності до її історії,
культурних здобутків.
Енергійний ритм поезії, закличні інтонації, високий гуманіс-
тичний пафос твору відображали визвольні настрої передової укра-
їнської інтелігенції та поневоленого, але сильного духом народу.
Засоби художньої виразності — епітети, порівняння, анафора,
персоніфікація, риторичні запитання — допомагають автору уви-
разнити міць переконань і незламність революціонера, додають по-
езії підкресленої конкретики, яскравості, оптимізму, спонукають
читача до рефлексії.
Вірш І. Франка «Гімн» покладений на музику М. Лисенком. Про-
тягом тривалого часу слухачі й читачі сприймали його (як і Шев-
ченків «Заповіт») гімном народу, що прагне волі та самовизначення.
Запитання і завдання
1. Прочитайте вірш «Гімн». Спробуйте зафіксувати емоції, почуття, асо-
ціації, асоціативні образи, які з’явилися. Поясніть їх.
2. Запишіть запитання, що виникли. У підручнику та розповіді вчителя
спробуйте віднайти відповіді на них.
3. Окресліть основні мотиви вірша.
58
4. Схарактеризуйте ліричного героя, спробуйте уявити його й описати
візуалізований вами образ.
5. Знайдіть засоби художньої виразності й визначте їхню роль у тексті
поезії «Гімн». Заповніть таблицю за поданим зразком:
Засоби художньої виразності
Назва
Роль у творі
Дух, що тiло рве до бою
Персоні-
Допомагає відчути нестрим-
фікація
ність «Духу» народу
6. Прослухайте музичну композицію М. Лисенка, створену за віршем
І. Франка «Гімн», у виконанні різних художніх колективів. Які емоції
викликає у вас виконання твору? Поясніть свої міркування.
7. Доведіть або спростуйте думку про актуальність поезії І. Франка «Гімн»
для сучасних українців.
Довідник читача
Сонет (з італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається
з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба: два чоти-
ривірші (катрени) з перехресним римуванням і два тривірші (терцети).
У сонеті має бути п’ять рим із різними видами римування.
Жанр сонета був започаткований у ХІІІ ст. італійцем Джакомо да
Лентіні. Особливий внесок у розвиток жанру зробили Данте Аліг’єрі,
Франческо Петрарка та Вільям Шекспір.
Український сонет з’явився в середині ХІХ ст. Вагомий внесок
у його розвиток зробили І. Франко, Леся Українка, М. Рильський,
М. Драй-Хмара, М. Зеров, Л. Костенко, Д. Павличко.
«Сікстинська Мадонна»
На створення І. Франком
поетичного шедевра
«Сікс-
тинська Мадонна» вплинуло
його захоплення творами іта-
лійських майстрів. Це кар-
тини Санті Рафаеля, зокрема
його
«Сікстинська Мадонна»,
на якій зображено жінку-матір
із немовлям на руках, яка так
органічно поєднує земне та не-
бесне начало.
Іншим джерелом натхнення
І. Франка були твори видатних
італійських поетів А. Данте й
Ф. Петрарки, які у своїх пое-
зіях оспівували неперевершену
Рафаель Санті. «Сікстинська
красу й високу духовність зем-
Мадонна» (бл. 1512—1514)
ної жінки.
59
Ліричний герой сонета зачарований красою святої жінки-матері,
яка уособлює чистоту, духовність, щирість, добро. Возвеличення
Мадонни поєднується з готовністю ліричного героя боронити її
світлий образ.
Провідним мотивом сонета є безмежна влада високого мисте-
цтва над почуттями людей. Автор підкреслює, що справжня краса
невіддільна від добра, а справжнє мистецтво непідвладне часу, во-
но не старіє і має непереборний вплив на душу людини.
Використання епітетів, порівнянь, риторичних запитань, емо-
ційних окликів та звертань допомагає поету передати піднесений
емоційний стан свого героя.
Культурно-мистецький контекст
Рафаель Санті (1483-1520), автор «Сікстинської Мадонни», відомий
не тільки своїми картинами, а й сонетами, сповненими кохання і підне-
сення жіночої краси.
Свою найвидатнішу картину — «Сікстинську Мадонну» — художник
створив для церкви святого Сікста у П’яченце. В історії мистецтва цей
шедевр вважається символом гармонії і досконалості.
З небес на глядача дивиться Божа Мати із немовлям на руках. Її очі
випромінюють любов і прощення, розуміння всіх і кожного. Вона несе
у світ найдорожче — Божу Дитину. Зліва, внизу папа Сікст Четвертий
на колінах із благоговінням споглядає за цим дивом материнської само-
пожертви й безмежної любові до людей.
Запитання і завдання
1. Виразно прочитайте сонет «Сікстинська Мадонна».
2. Які думки, емоції він навіяв? Які асоціації, асоціативні образи виникли
під час знайомства з твором? Поясніть їх.
3. Охарактеризуйте своєрідність розгортання основного мотиву поезії.
4. Прокоментуйте власне розуміння, чому Франко схиляється перед
Пречистою Дівою. Що, на вашу думку, символізує Мадонна з дитиною?
5. Визначте композиційну структуру сонета.
6. Проаналізуйте образ ліричного героя.
7. Які засоби художньої виразності використовує автор, яку роль вони
відіграють у тексті сонета? Заповніть таблицю за поданим зразком.
Засоби худож-
Назва
Роль у творі
ньої виразності
Мати, райська
Звертання
Сприяє висловленню експресивних від-
роже,….
тінків (захоплення поета красою і бага-
тим духовним світом Пречистої Діви)
8. Якою, на вашу думку, є колористика цієї поезії? Поясніть її.
60
Збірка «Зів’яле листя» (1886—1896)
Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства
і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому
оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові-лірикові,
співцеві кохання і настроїв.
М. Коцюбинський
Збірка «Зів’яле листя» має підзаголовок «Лірична драма» й уо-
соблює втрачені надії ліричного героя, нерозділене кохання, сум і
розпач від неможливості здійснити омріяне, виплекане.
Образ зів’ялого листя є алегоричним, автор визначає його як
«завмерлеє в серці кохання». Зів’яле листя асоціюється з трьома
силуетами тієї самої постаті, трьома етапами розвитку пристрас-
ті, обожнення жіночності. Хоч автобіографічні мотиви посідають у
збірці вагоме місце, однак не слід ототожнювати ліричного героя з
автором, адже митець має право на певні художні узагальнення, до-
мисел. Слід усвідомлювати й абрактність жіночого образу, у якому
немає сенсу шукати риси конкретних жінок, яких кохав І. Франко.
Збірка складається з трьох частин (так званих жмутків), що
співвідносяться з трьома подіями в житті ліричного героя. Тричі
йому «являється любов», і, втретє зазнавши фіаско, герой зневі-
рюється, відмовляється від боротьби за своє щастя.
У першому «жмутку» є вірші з громадянськими мотивами, але
переважає скорботна інтимна лірика.
У поезіях другого «жмутка» І. Франко оспівує не лише кохан-
ня, а й чарівну красу природи.
Провідний мотив поезій третього «жмутка» — переживання лі-
ричного героя, спричинені нещасливим коханням.
Автобіографічними мотивами вирізняється в збірці поезія «Три-
чі мені являлася любов», у якій І. Франко повідав про щастя
й горе, радості й муки кохання. У ві-
рші автор згадує про перше своє кохан-
ня — О. Рошкевич, про горду княгиню
Ю. Дзвонковську, яка, знаючи про свою
смертельну хворобу, відмовила Франко-
ві, про горду душу — Ц. Журовську, яка
так і не стала його дружиною.
Іван Франко підкреслює зв’язок своєї
поезії з народною творчістю, у якій він
черпає натхнення. До таких творів на-
лежать передусім написані в стилі на-
родних пісень поезії «Зелений явір, зе-
Юзефа Дзвонковська.
лений явір…», «Ой ти, дівчино, з горіха
Фото
зерня…», «Червона калино, чого в лузі
61
гнешся?..», «Ой ти, дубочку кучерявий…», «Ой жалю мій, жа-
лю…», «Оце тая стежечка…» та інші.
Видатний український композитор М. Лисенко звертався до по-
езії цієї збірки й поклав на музику деякі з віршів.
«Ой ти, дівчино, з горіха зерня…»
Іван Франко писав: «…Уже листуючись з моєю теперішнього
жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї.
От ся любов перемучила мене дальших 10 літ». Ім’я цієї панноч-
ки — Целіна Журовська. Саме їй присвячено вірш «Ой ти, дівчи-
но, з горіха зерня…».
Коли згодом Целіну запитають,
чому вона не відповіла взаємністю
Франкові, вона відверто скаже, що
не кохала, бо Франко не був синьо-
оким брюнетом (саме такі подоба-
лися Целіні), не мав солідного ста-
новища, грошей і навіть реальних
сподівань здобути їх у найближчій
перспективі.
Радість і смуток — два полюси
кохання, і це добре усвідомлює лі-
ричний герой поезії. Заради коханої
він ладен «згубити душу», але не
Ц. Журовська.
зрадити коханню, бо воно для ньо-
Рисунок невідомого художника.
го — сенс життя.
Тебе кидаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
Кохана може бути безжальною (її «слово остре, як бритва»,
«усміх — скрута») і лагідною (уста як «тиха молитва»). Здобути
її любов, добрий погляд і лагідну усмішку так само важко, як
дістати зернятко з твердого горіха.
Завдяки використанню багатої образної палітри (зорових і слухо-
вих образів, образів-емоцій, тропів тощо) автор передає всю гаму по-
чуттів закоханого серця ліричного героя (журбу, смуток, радість, на-
дію), а поезія набуває естетичної довершеності та особливого ліризму.
І чом твій усміх — для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Поезію «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» написано на зразок
української народної ліричної пісні «Ой ти, дівчино, горда та пиш-
на…». Задля створення особливого ліричного колориту, посилення ві-
зуальної та аудіальної виразності художніх образів автор римує між
62
собою однакові частини мови: «чаром — пожаром», «зоре — горе».
Завдяки цьому створюється своєрідний сплав музики й живопису.
У 1956 р. композитор А. Кос-Анатольський написав музику до
вірша Івана Франка «Ой ти дівчино, з горіха зерня…». Ця пісня
була й залишається нині однією з музичних візитівок України, пре-
зентує нашу культуру в багатьох країнах на різних континентах.
Запитання і завдання
1. Прочитайте поезію «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…».
2. Простежте, які емоції супроводжували вас під час читання. Які асоці-
ації, асоціативні образи виникли? Поясніть їх.
3. Якою постає кохана ліричного героя, яким — сам ліричний герой?
4. Визначте провідний мотив поезії.
5. Знайдіть засоби художньої виразності в тексті, визначте роль, яку вони
відіграють.
«Чого являєшся мені…»
Вірш «Чого являєшся мені…» — це зворушливий монолог, що
розкриває увесь спектр емоцій безнадійно закоханого ліричного
героя. Автор намагається передати щонайменші тони й напівтони
душевних страждань, які принесло нездійснене кохання до непри-
ступної і гордої красуні. Тільки уві сні світлі спогади про заро-
дження щирого почуття дають йому спокій і порятунок.
Умовно поезію можна поділити на дві частини: перша — від
початку до слів «…у серці здавлюю на дні», друга — від слів «О
ні!» до кінця. Перша частина сповнена сумом, схвильованістю,
слабкою надією ліричного героя на взаємність, рясніє запитання-
ми до коханої:
Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене
чудові очі ті ясні…
Образ дівчини поет малює за до-
помогою епітетів і порівнянь, а дра-
матизм страждань ліричного героя
передає використанням метафор і по-
вторів.
Немов криниці дно студене…
Чому уста твої німі?..
Душевне сум’яття, емоційне збу-
дження ліричного героя відтворені
змінним ритмом поезії, який утво-
рюється чергуванням різноскладо-
вих рядків: від двоскладових до Алла Кислякова. «Минає день,
дев’ятискладових.
минає ніч…» (2014)
63
У другій частині автор висловлює сподівання ліричного героя,
що хоча б уві сні кохана приходитиме до нього і рятуватиме від
самотності й розпачу.
Почуття героя передаються протиставленнями: «тужити — не
жити», метафоричними порівняннями: «Так най те серце, що в тур-
боті, Неначе перла у болоті, Марніє, в’яне, засиха», епітетами: «ди-
ва золотого», «щастя молодого», «бажаного, страшного того гріха!».
Покладена на музику композитором К. Данькевичем, ця поезія
стала популярним романсом.
Запитання і завдання
1. Прочитайте поезію «Чого являєшся мені… ». Які емоції супроводжу-
вали вас під час читання поезії, які асоціації, асоціативні образи ви-
никли? Поясніть їх.
2. Визначте провідний мотив твору.
3. Якою постає кохана ліричного героя? А яким — сам ліричний герой?
4. Знайдіть засоби художньої виразності в тексті вірша, визначте роль,
яку вони відіграють. Заповніть таблицю.
Засоби художньої виразності
Назва
Роль, яку відіграють у тексті
Очі ті ясні, сумні
Епітети
5. Підготуйте повідомлення «Автобіографічні мотиви у збірці І. Франка
«Зів’яле листя».
6. Згадайте відомі вам тексти поезій І. Франка. Доведіть або спростуйте
думку, що справжнє кохання, навіть якщо воно нерозділене, духовно
збагачує людину.
7. Познайомтеся з ілюстраціями А. Чебикіна до збірки І. Франка «Зів’яле
листя». Чи збігається ваше сприйняття коханої ліричного героя із зо-
браженнями А. Чебикіна?
8. Зробіть ідейно-художній аналіз поезії «Чого являєшся мені…».
9. Зіставте специфіку виражальних засобів розкриття інтимних мотивів у
поезії та музиці.
«Легенда про вічне життя»
«Легенда про вічне життя» входить до збірки І. Франка «Мій
Ізмарагд» (1898). Збірка складається з циклів «Поклони», «Паре-
нетікон», «Притчі», «Легенди», «По селах», «До Бразилії».
Наскрізний мотив збірки Івана Франка «Мій Ізмарагд» — любов
до людей і наполеглива праця задля гармонії та щастя — втілює
загальнолюдські моральні цінності, на які орієнтується кожна чес-
на людина.
У передмові до збірки «Мій Ізмарагд»Іван Франко писав: «Мені
давно хотілося написати подібну книжку… Староруський автор
не без розмислу назвав свою збірку «Ізмарагдом». Він, очевидно,
64
вірив в те, що кажеться про сей камінь у звіснім апокрифічнім
сказанню: «Измарагдъ свhтел єсть, яко и лице человhче видhти
въ немъ яко въ зерцалh». Отсими простими словами висказано й
моє найвище бажання як писателя і поета: щоб моє слово було
ясне і щоби в ньому, як в дзеркалі, виднілося людське, щиролюдське
лице. Львів, д[ня] 15 падолиста 1897».
Довідник читача
Ізмарагд — літературні збірки творів релігійно-дидактичного (повчаль-
ного) змісту, що складалися в ХІІІ—ХІV ст. у Русі-Україні, поширювалися в
рукописних списках (копіях) серед східних слов’ян до ХVІІІ ст.
Іван Франко змалечку добре знав Святе Письмо й неодноразово
вдавався до інтерпретації християнських гуманістичних ідей. Його
твір «Легенда про вічне життя» є ліричним роздумом про вічні
цінності, призначення людини, роль і місце кохання в житті. Він
є неперевершеним взірцем філософської лірики, позаяк поет ху-
дожньо осмислює позачасові питання буття, намагається знайти
на них відповіді.
За сюжетом твору одна з богинь дарує доброчесному аскетові-
пустельнику чарівний горішок, що дає вічне життя. Проте чернець
не бачить сенсу у вічному житті й дарує горіх легендарному герою
Олександрові Македонському. Олександр, закоханий у Роксану,
віддає їй чарівний горіх на щастя. Але вродлива персіянка любить
генерала Птоломея, який не відповідає взаємністю і мріє про одну
з красунь-куртизанок. Безжальна Роксана отруює Македонського,
але йому на допомогу приходить та сама куртизанка, кохання якої
домагався Птоломей. Вона кохає Олександра і приносить йому ча-
рівний горіх. Сміливий воїн не приймає порятунок із рук нелю-
бої, бо вважає, що вічне життя має сенс тільки з людиною, яку
кохаєш понад усе. Він кидає горішок у вогонь, відрікаючись від
порятунку і вічного життя. Таким чином, жоден із героїв твору не
скористався горішком, оскільки не зміг знайти взаємного кохання,
задля якого хотілося б жити вічно. Життя без любові героям твору
здавалося схожим на вогнище, а тому вічність видавалася скоріше
мукою, ніж щастям.
Запитання і завдання
1. Який образ-символ використано у творі? Яке його значення?
2. Охарактеризуйте шлях «по колу» чудодійного горіха.
3. Доберіть із тексту уривки, які характеризують внутрішній стан героїв,
коли до них потрапляє «чарівний горіх».
4. Розкажіть про реальне та фантастичне у творі.
5. Поміркуйте, чому відмовилися від вічного життя аскет, Олександр
Македонський, Роксана, Птоломей, куртизанка.
65
Поема «Мойсей»
Поема «Мойсей» — це «другий «Заповіт» української літератури…
Твір Франка наскрізь оригінальний. Ключів до нього слід шукати у
Франкові і в самій поемі, не поза ними.
Ю. Шерех (Шевельов)
У 1905 році під враженням скульпту-
ри «Мойсей» Мікеланджело Буонарроті
І. Франко пише однойменну філософську
поему.
У цьому творі він окреслює низку важ-
ливих проблем: взаємини вождя i народу,
конкретної особистості та нації; пошук
«обiтованої землi» для щасливого життя
нації; роль проводирiв від народу, здат-
них привести народ до очікуваної волі.
У поемі йдеться про долю українського
народу, його минуле і майбутнє, історичне
призначення та місце серед інших народів.
Поетові важливо було донести до читача
Мікеланджело Буонарроті.
головну думку твору: визволення україн-
«Мойсей» (1513—1515)
ського народу з-під колоніального гніту.
Композиційно поема складається з прологу і двадцяти пісень.
Розпочинається вона прологом — зверненням до народу:
«Народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той на роз-
дорожжу…»
У цих рядках ідеться про песимізм, зневіру, що панували в
українському суспільстві на межі ХІХ—ХХ ст. Вони були зу-
мовлені як невизнанням самої нації, народу, його мови, так і
відсутністю національно свідомого проводиря, який узяв би на
себе відповідальність і сміливість здобути омріяну волю й неза-
лежність.
Потреба суспільства в лідері, який вірою і правдою служити-
ме кожному з його членів, завжди висока, а в часи поневірянь і
розпачу вона стає особливо гострою. Автор не вірить, що україн-
ському народові «на таблицях залізних записано в сусідів бути
гноєм». Він розмірковує про кількість втрат, яких зазнав народ,
здобуваючи свою незалежність:
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров’ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров’ю?
66
Саме ці роздуми про подвиги і страждання багатьох поколінь
українців мотивували поета звернутися до своїх співвітчизників,
аби вони замислилися над долею тих, хто, ризикуючи власним
життям, здобував у боротьбі свободу й щастя іншим:
О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
Умовно пролог поділяється на дві частини:
— у першій (завдяки використанню риторичних запитань) пе-
реважають сумніви щодо можливості українського народу стати
самостійним, вільним і об’єднаним;
— у другій частині з’являється віра в спроможність народу від-
найти себе:
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі.
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
У поемі діють: ліричний герой, пророк Мойсей, новий поводир
Єгошуа, Єгова (Бог), Авірон та Датан — супротивники Мойсея,
єврейський народ, Азазель (демон пустелі).
У першій пісні йдеться про те, як сорок років єврейський народ
під проводом Мойсея шукав землю обітовану. Зневірившись у своє-
му лідері, втративши оптимізм і терпіння, перебуваючи під впливом
Датана й Авірона, люди виганяють сивочолого пророка з табору.
І зневірився люд, і сказав:
«Набрехали пророки!
У пустині нам жить і вмирать!
Чого ще ждать? І доки?»
Друга пісня розкриває образ Мойсея. Пророк постає перед
читачами невтомним трудівником, який «один з-поміж сеї юр-
би У шатрі не дрімає І на крилах думок і журби Поза гори лі-
тає». Мойсей, «дідусь слабосилий, Що без роду, без стад і жінок»,
свідомо взяв на себе важку ношу — допомогти людям. І, незважа-
ючи на численні перешкоди, образливі слова, фізичні страждання,
жодної хвилини не пошкодував про свій вибір.
Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
Завдяки йому, «душі їх душі», народ вирвався з рабської не-
волі, отримав шанс знайти для себе і своїх нащадків землю обі-
67
товану. Але втома, зневіра, розпач,
незадоволення призвели до того, що
народ перестав вірити пророкові.
Та тепер його голос зомлів
І погасло вітхніння,
І не слухає вже його слів
Молоде покоління.
Це покоління мало інші цінності,
інших лідерів — Авірона й Датана.
На заклики Мойсея продовжити по-
шуки нової землі, люди втомлено
відповідали: «Нам і тут непогано».
На загальних зборах Датан — «ли-
хий демон громади» — звинувачує
Мойсея й підбурює народ вигнати
пророка: «Най опльований буде всі-
Поль Гюстав Доре.
ма І побитий камінням».
Мойсей зі скрижалями
Десята пісня звучить як гімн па-
Завіту (1865)
тріотизму, любові до малої і великої
батьківщини. Не розрізняти себе зі своєю землею, ідентифікувати
себе як частину нації, народу, його історії та культури — ось про-
відна думка цієї структурної одиниці поеми.
О Ізраїлю! Якби ти знав,
Чого в серці тім повно!
Якби знав, як люблю я тебе!
Як люблю невимовно!
Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава,
В тобі дух мій, будуще моє,
І краса, і держава.
Тринадцята пісня відтворює діалог Мойсея з Азазелем. Темний
демон пустелі змушує пророка засумніватися в доцільності вибо-
ру ним шляху поводиря народу. Переконливі аргументи Азазеля
позбавляють Мойсея впевненості, чи справді він служив своєму
народові, чи не варто було залишатися в Єгипті, та й чи існує
взагалі ця земля обітована.
На похід той нещасний,
Був не з жадних горючих купин,
А твій внутрішній, власний?
Адже пристрасть засліплює зір,
А бажання — се ж чари,
Плодить оку і світ, і богів,
Як пустиннії мари.
68
Закінчується поема гнівом Єгови, бо той, хто життя присвятив
людям, не має права виявляти слабкодухість, він постійно має бу-
ти в авангарді руху.
Сумніваєшся? Віри не ймеш?
О, ймеш віру, я знаю!
Се той рай, що жде плем’я твоє
У обіцянім краю!
У своїй поемі Франко показав, що вождь не може мати жодних
сумнівів у справедливості обраного ним шляху. Трагедія Мойсея
як пророка, на думку поета, у конфлікті з народом, невмінні пере-
конати й довести справу до логічного завершення.
Довідник читача
Філософська лірика — поезія, спрямована на філософське осмислення
світу, людини, в образно-емоційній формі передає роздуми автора, лірично-
го героя про важливі питання сенсу життя — добро, зло, кохання, зраду, ві-
чність, патріотизм, свободу особистості, неповторність духовного світу тощо.
В українській літературі кращі зразки філософської лірики належать
Григорію Сковороді.
Філософська поезія, як утілення особливого сприйняття світу, не дає
готових відповідей на запитання, вона спонукає читача замислитися і
шляхом самопізнання знайти своє рішення, свою відповідь.
Терцина — строфа з трьох рядків п’ятистопного ямба, у якій середній
рядок римується з крайнім — першим і третім — у наступній строфі (аба
бвб вгв гдг тощо), завершуючись окремим рядком, римованим із другим
рядком попередньої строфи.
Терциною називають також окремий ліричний твір, наприклад, «Тер-
цина» Б. Лепкого, фрагмент твору — вступ до поеми «Мойсей» І. Франка.
Пройшло понад п’ять століть відтоді, як Мікеланджело створив
свого «Мойсея». Багато митців, учених робили спроби інтерпрету-
вати осмислений великим скульптором біблійний образ, проте й
досі не існує єдиного його потрактування.
Запитання і завдання
1. Які емоції викликало у вас знайомство з поемою «Мойсей»?
2. Які запитання до автора, героїв твору, до себе з’явилися?
3. Якими думками пройнятий вступ до поеми?
4. Для чого пророк нагадує своєму народові про рабське минуле і Божий
задум? Чим він керується у своїх діях?
5. У поемі є притча про терен. Кого символізує ця рослина? З якою ме-
тою автор звернувся до образу терну?
6. Чи переконливо звучать у тексті слова, що шлях поступу завжди тяж-
кий і дається дорогою ціною?
7. Які риси характеру притаманні Мойсею? Чим приваблює цей образ?
8. Які засоби художньої виразності допомагають автору розкрити образ
Мойсея?
69
9. У чому історична доля українського народу схожа з долею єврейського
народу?
10. Прокоментуйте слова з тексту поеми:
Все, що мав у житті, він віддав
Для одної ідеї,
І горів, і яснів, і страждав,
І трудився для неї.
11. Прокоментуйте слова біблійного пророка і зіставте їх зі словами
І. Франка, зверненими до українського народу.
Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава,
В тобі дух мій, будуще моє,
І краса, і держава.
Я ж весь вік свій, весь труд тобі дав
У незламнім завзяттю,—
Підеш ти у мандрівку століть
З мого духу печаттю.
Культурно-мистецький контекст
«…Першою українською оперою нового тисячо-
ліття став «Мойсей» Мирослава Скорика (2001) […].
Художні шукання І. Франка-прозаїка
Іван Франко — автор понад 100 оповідних творів. Серед них
казки, які первісно писалися для власних дітей, але згодом за-
воювали серця тогочасної галицької дітвори. Казки Франка і сьо-
годні не залишають байдужими маленьких читачів. Передусім це
«Ріпка» (1891), «Киця» (1891), «Суд святого Миколая» (1895) та
казки зі збірки «Коли ще звірі говорили».
Новели й оповідання І.Франка — це яскрава спроба дати
оцінку тогочасного суспільства з точки зору бінарних опози-
цій (добро — зло, бідність — багатство тощо), прагнення через
психологію героя, його емоційний стан показати складність, по-
лярність, неоднозначність сприйняття тогочасного світу. Жит-
тєвий матеріал і саме авторське ставлення до нього вимагали
переосмислення можливостей реалістичного мистецтва, налашто-
вували на пошук нових форм оповідної структури, методів зо-
браження задля відтворення складності духовних пошуків сенсу
буття героями творів.
Мала проза Франка починається з «бориславського циклу» (від
1877 р.), де автор подає жахливий образ соціального зла (в усіх
70
його можливих ракурсах — зубожіння, неуцтво, знущання тощо)
у тогочасній Галичині. Щемливі картини життя галичан лягли в
основу його збірки «В поті чола» (1890 р.) і «Галицькі образки»
(1897 р.), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий
Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben»
та інші.
Вивчення старовинних літописів мотивувало Франка написа-
ти історичну повість «Захар Беркут» (1882 р.), де автор пока-
зав героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів
1241 р., вивів образ справжнього народного ватажка — Захара
Беркута.
У суспільно-психологічному романі
«Перехресні стежки»
(1899—1900) Іван Франко робить акцент на ірраціональній при-
роді суспільного життя, підсвідомих чинниках, що значною мірою
впливають на розкриття духовних пошуків головних героїв твору.
Довідник читача
Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) — загальна назва лі-
тературно-мистецьких напрямів, течій та шкіл нереалістичного спрямування
кінця XIX—початку XX століття: символізму, імпресіонізму, експресіонізму,
неоромантизму та ін.
Модернізм — поняття багатозначне. Модерною називаємо епоху як пері-
од в історії культури, художній метод як спосіб образного пізнання дійсності,
літературний напрям як конкретно-історичне втілення художнього методу та
стильові течії як сукупність художніх засобів, властивих певній кількості мит-
ців у літературному процесі. У підручнику поняття вживається в останньому
його значенні.
Модернізмові як літературно-мистецькому явищу притаманні такі загальні
риси: максимально відкрите й вільне саморозкриття митця; особлива увага
до внутрішнього світу особистості; надання переваги творчій інтуїції; пошук
нових формальних засобів з метою створення неповторного художнього світу
(міфотворчість, символіка, метамова тощо); зосередженість на універсаль-
ному культурно-історичному досвіді людства (численні інтерпретації міфів);
прагнення відкрити вічні ідеї, що можуть перетворити світ за законами краси
й мистецтва; схильність до містицизму.
Виокремлюють три етапи розвитку модернізму.
1. Декаданс (фр. decadence — занепад). Напрям набув поширення в кін-
ці ХІХ — на початку ХХ ст. у Франції. Риси декадансу — песимізм, фаталізм,
відчуття втоми, зневіри, прагнення втекти від реальності, оспівування «краси
згасання», переважання мінорних настроїв — притаманні будь-якій пере-
хідній епосі, коли руйнується звичний устрій життя, нівелюються традиційні
цінності тощо.
Ці риси наявні у творчості А. Рембо, П. Верлена, С. Малларме (Франція),
М. Метерлінка (Бельгія), О. Вальда (Англія), О. Блока, А. Бєлого, Ф. Сологуба
(Росія), в українських митців: І. Франка (збірка «Зів’яле листя»), М. Вороного,
молодомузівців.
2. Власне модернізм, період розквіту напряму (до 60-х років ХХ сто-
ліття). Цей період позначений іменами таких майстрів слова, як Ф. Кафка,
71
Дж. Джойс, Е. Хемінгуей, В. Фолкнер, Г. Гессе, Г.-Г. Маркес, Й. Бродський,
М. Цвєтаєва та ін. В Україні модернізм утверджували М. Коцюбинський,
Леся Українка, М. Вороний, В. Стефаник, Олександр Олесь, О. Кобилянська,
І. Франко та ін.
3. Авангардизм (фр. avant — попереду, garde — сторожа, передовий
загін). Етап бере початок від років Першої світової війни і в певних видо-
змінах та проявах існує досі. Авангардизм називають мистецтвом протесту
і руйнування, оскільки його представники протестують проти стереотипів
світосприйняття, шаблонного мислення, фальші й лицемірства в мистецтві.
Характерними ознаками є пародіювання, епатаж, сарказм, гротеск. До аван-
гардистів відносимо М. Семенка, Г. Шкурупія, представників угруповання
Бу-Ба-Бу, про яких мова піде в 11 класі.
Читацькі діалоги
Поява модернізму зумовлена об’єктивними чинниками. Кінець ХІХ століт-
тя в Європі позначений соціальними катаклізмами і зрушеннями. Наукові від-
криття (структури атому, різних форм існування матерії та інше) засвідчили,
що світ значно складніший, аніж вважалося, і похитнули віру у можливість
його раціонального пізнання. Не менш складною з огляду на досягнення
психоаналізу виявилася і людина. Це породжувало невпевненість, розгубле-
ність і пригніченість.
Своєрідною світоглядною і художньо-естетичною реакцією на погли-
блення духовної кризи суспільства, свідченням розчарування в можливості
реалістичного мистецтва протистояти руйнівним силам було народження й
поширення модернізму. Його філософсько-світоглядними підвалинами стали
песимізм (А. Шопенгауер), оптимізм (Ф. Ніцше), психоаналіз (З. Фрейд),
інтуїтивізм (А. Берґсон).
«Бог помер», — проголосив Ф. Ніцше, засвідчивши, що сподівання на
доброго Бога, який спостерігає за життям людей, змінилося сподіваннями
на самого себе. Філософ вважав, що все в житті людини залежить від неї
самої — змінити себе і світ навколо себе, позбутися рабської філософії, під-
нятися над натовпом. На це здатна духовно сильна особистість, яка не жаліє
себе, готова віддати своє життя заради високої ідеї (філософія «надлюди-
ни»). Історія знає чимало випадків, коли ідеї Ф. Ніцше використовувалися
лідерами тоталітарних режимів (Сталіним, Муссоліні, Гітлером та іншими)
задля досягнення своїх людиноненависницьких цілей.
Аби відчути свою значущість, не загубитися в чужому і жорстокому світі,
особистість мала пізнати себе, своє внутрішнє Я. Інструмент такого пізнан-
ня, на думку А. Берґсона, слід шукати в інтуїції.
Пріоритетами модерністського мистецтва стали свобода самовираження
митця та пошук ним нових форм художньої творчості. Особливого значення
набув міфологізм, оскільки багатоманітні тлумачення міфу підготували ґрунт
для нового погляду на літературу та її роль у суспільстві. Поняття символу
для «нового» мистецтва набуло також особливої значущості, оскільки до
символу звертаються не тільки в разі виявлення множинних смислів у слові,
але й задля дослідження первісного змісту слова-символу.
Модернізм виступив проти пригнічення людини, він підкреслив унікаль-
ність кожної особистості, намагався з’ясувати причини її життєвого вибору
в тій чи іншій ситуації.
72
Іван Франко і модернізм
Нові естетичні принципи неминуче вступали в суперечність з
естетикою реалізму, а в Україні ще й із філософією народництва.
Народники відстоювали ідею «служіння митця народу», під яким
традиційно розуміли селянство.
У 1901 р. М. Вороний, готуючи до видання альманах «З-над
хмар і з долин», закликав надсилати до нього твори «хоч з ма-
ленькою ціхою [рисою. — Авт.] оригінальності, з незалежною сво-
бідною ідеєю, з сучасним змістом… де було б хоч трохи філософії,
де б хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків
манить нас недосяжною красою, своєю незглибною таємничістю….
На естетичний бік творів має бути звернена найбільша увага…
…Наш інтелігент не хоче вже читати нашої книжки, наших по-
етів. Його естетичний смак вироблений на кращих літературних
зразках європейських…»
М. Коцюбинський і М. Чернявський звертаються до українських
письменників із закликом «європеїзувати» літературу: розширити
жанрово й тематично, поглибити психологічно, ствердити естетич-
ну самодостатність художнього слова.
У листі до побратимів «по перу» вони зазначали: «За сто літ
існування новіша література наша… живилась переважно селом,
сільським побутом, етнографією. Селянин, обставини його життя,
його нескладна здебільшого психологія — ото майже й все, над
чим працювала фантазія, з чим оперував досі талант українського
письменника… Вихований на кращих зразках європейської літе-
ратури, такої багатої не лише на теми, але й на способи оброблю-
вання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й
од рідної літератури ширшого поля обсервації, вірного малюнку
різних сторін життя усіх, а не одної якої верстви суспільності,
бажав би зустрітись у творах красного письменства нашого з об-
робкою тем філософічних, соціальних, психологічних, історичних
і ін.».
С. Єфремов назвав заклик М. Вороного маніфестом українського
модернізму. Різко виступив проти висунутих тез Панас Мирний.
У відповіді М. Коцюбинському він стверджував, що в Україні не-
має інтелігенції, відтак література має відображати «лише те, що
дає само життя».
І. Франко не міг залишатися осторонь цих дискусій. Зауважи-
мо, що митець пройшов шлях від переконаного реаліста до чи
не першого в українській літературі модерніста (поетична збірка
«Зів’яле листя», поема «Смерть Каїна», новела «Сойчине крило»).
У пошуках відповіді на питання часу І. Франко переборює вплив
народницької теорії, етнографізму й побутописання. Власною твор-
чістю він утверджує принципи, які склали основу «нової» реаліс-
73
тичної школи: психологізму, естетизму, інтелектуалізму, уваги до
внутрішнього світу людини.
І. Франко не тільки відгукнувся на появу молодої генерації тала-
новитих письменників, а й дуже точно означив особливість їхнього
творчого методу: «Коли старі письменники виходять від малювання
верхнього світу природи, економічних та громадських обставин — і
тільки при помочі їх силкуються зробити зрозумілими даних лю-
дей, їх діла, слова й думки, то новіші йдуть зовсім противною до-
рогою: вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і
нею, мов магічною лампою, освічують все окруження. Властиво, те
окруження само собою їм мало цікаве і вони звертають на нього
увагу лише тоді й оскільки, коли й оскільки на нього падуть чут-
тєві рефлекси тої душі, яку вони беруться змалювати».
І. Франко акцентує увагу на суспільній ролі літератури, прагне
поєднати мистецьке служіння Ідеї і Красі, виховувати українсько-
го читача на зразках кращих і найновіших досягнень європейсько-
го мистецтва, розмовляти з ним його мовою.
Широко відома «поетична дискусія» І. Франка і М. Вороного.
Розпочав її І. Франко у присвяченому М. Вороному вступі до по-
еми «Лісова ідилія». Він звернувся до молодшого «друзяки вірного,
ідеаліста непоправного» із закликом служити народу своєю поезією:
Слова — полова,
Але огонь в одежі слова —
Безсмертна, чудотворна фея,
Правдива іскра Прометея.
М. Вороний відповів на посвяту віршем «Іванові Франкові», епі-
графом до якого взято слова Ш. Бодлера: «Предметом поезії є тіль-
ки вона сама, а не дійсність». Обстоюючи свою мистецьку позицію,
поет наголошує на двох завданнях, які має виконувати поезія:
В ній всі краси кольори сяють,
В ній всі чуття і змисли грають!
Результат палких дискусій сприяв утвердженню в українській
поезії можливості співіснування двох начал: громадянського слу-
жіння митця народові (в широкому значенні слова), що в умовах
бездержавності української нації було неминучим, і самоцінності
поетичного слова.
«Сойчине крило»
Новела «Сойчине крило» починається зі знайомства з головним
героєм, який у передноворічний час замислюється про минулі ро-
ки. Життєвим кредо Хоми є «Жити для себе самого, з самим
собою, самому в собі!» Це ніби втеча від самого себе, створення
ілюзорного світу, плекання власного зовні спокійного самотнього
середовища.
74
Хома хотів би зустріти свято
спокійно, але повільний хід його
думок був порушений листом із
далекого Порт-Артура.
Його написала дівчина, з якою
він колись зустрічався, і яку, як
думав, утратив назавжди. Без-
посередня, енергійна красуня,
донька лісника Маня, яка жар-
тівливо називала себе Сойкою,
надіслала йому засушене сойчи-
Іван Ілько.
не крило. У листі дівчина згаду-
«Крик сойки над замком
вала їхні зустрічі, своє кохання
графа Шенборна» (1995)
до нього, надто лінивого егоїста,
ревнощі до лісової пташки, яка зазвичай будила коханого раніше
за неї. «Невже вона, та, яку я від трьох літ споминаю між по-
мершими? Та, якої нагле і загадкове щезнення ввігнало в гріб її
батька, а мене випхнуло з кипучої течії громадської праці і за-
гнало в отсю тиху, відлюдну пристань? Вона в остатніх днях на-
шого товаришування любила називати себе сойкою і все дразнила
мене тою сойкою, що гніздилася перед моїм вікном, поки вона не
вбила її. Невже се з тої самої сойки крило?»
Свого часу герой не оцінив чистого енергійного пориву дівчи-
ни, а втративши назавжди, відчув біль і смуток. Маня зізнається:
«Тоді вже знала, що нам не бути в парі, що та сойка — то на-
ша розлучниця. Я заховала її крильця, поклала їх між обложки і
картки свойого молитовника і не розставалася з ними ніколи».
Сенс життя Марії полягав у пошуках щастя. Вона мріяла про
різні світи, про волю, достаток, палке кохання. Її втеча з Генри-
сем, який виявився злодієм, не принесла щастя. Коли чоловіка
було заарештовано, їй довелося звабити поліцмейстера, аби той
допоміг звільнити крадія. Потім вона стала заручницею програ-
шу свого чоловіка і перейшла у власність до російського магната.
Долаючи численні виверти долі, Маня не може забути першого
кохання і, згадуючи його як найсвітліший період життя, пише
коханому, сподівається, що він не забув її. Доля жорстоко покара-
ла дівчину за втечу і зраду. Наприкінці вона зрозуміла, що щастя
було зовсім поруч. З далекого Порт-Артура, ніби з того світу, лунає
голос: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не
вірив у мене, в мою щирість, у мою любов».
Оповідач схаменувся близько дванадцятої. Його обличчя було
мокрим від сліз, аж раптом дзвінок у двері — і Маня в сукні з
білими цяточками, у тій самій, яка була добре знайома Хомі, уві-
йшла до вітальні. Украй збентежений, Массіно нарешті дізнається,
75
що прийшла та, на яку він чекав, задля якої здатний прокинутися
і стрясти з себе ті пута, і рвонутися до нового життя, яке є справ-
жнім, наповненим і щастям, і стражданням.
Фінал несподіваний і водночас відкритий, адже письменник дає
нам можливість самостійно домислити, як можуть скластися чи не
скластися стосунки між героями. Це одна з особливостей модер-
ністської прози. Тим паче, що у вуста Массіно І. Франко вкладає
незаперечну істину: «Що таке чоловік для чоловіка? І кат, і Бог!
З ним живеш — мучишся, а без нього ще гірше! Жорстока, без-
вихідна загадка!»
Твір пройнятий екзистенційним сумом, бо Іван Франко пору-
шує не просто проблему нещасного кохання чи невдалого життя, а
проблему людського буття взагалі. Не випадково герой зізнається:
«Життя — се мій скарб, мій власний, одинокий, якого найменшої
частинки, одної мінутки не гідні заплатити мені всі скарби сві-
ту. Ніхто не має права жадати від мене найменшої жертви з
того скарбу, так, як я не жадаю такої жертви ні від кого. Ця
фраза внутрішнього монологу героя багато що може розповісти про
його громадську, суспільну і суто людську позицію.
Часова організація новели двовимірна: фабульний час триває
декілька годин новорічного вечора, а сюжетний — охоплює все
життя героїв — Хоми й Мані.
Своєрідним композиційним центром твору стає лист. За його до-
помогою автор відтворює історію кохання героїв, піднімає важливі
проблеми буття, взаємин у суспільстві, співіснування двох індиві-
дуальностей. Прийом розлогого листа, який є жанровим компонен-
том твору, в українській прозі вперше застосований Іваном Фран-
ком. Кохання для автора — високе почуття, що облагороджує,
«робота душі»; кохання має цілющу силу, бо здатне благотворно
впливати на людину, змінювати її, удосконалювати, розширювати
погляди на світ.
У новелі багато деталей, символів, які допомагають глибше
розкрити авторський задум. Так, образ сойки символізує саму ге-
роїню, це символ її свободи; червона сукня з круглими цятками
символізує вірність (саме цю сукню вдягла героїня на зустріч із
Хомою), подвійне сонце — подвійне життя, одне в побуті, інше —
в душі; дзвінок — тривога, очікування змін.
Запитання і завдання
1. Яке враження справив на вас твір? Які роздуми виникли під час чи-
тання новели «Сойчине крило»?
2. Які проблеми порушено автором твору?
3. Поясніть мотиви поведінки головної героїні, розкрийте психологію її
душі.
76
4. Створіть «асоціативний кущ» до образу Мані.
5. Проаналізуйте сюжетно-композиційні елементи новели «Сойчине кри-
ло», створіть SMART-малюнок.
6. Простежте за змінами в поглядах героїв, прокоментуйте, як змінилося
їхнє розуміння сенсу життя.
7. Підготуйтеся до групової рольової гри «Діалог споріднених душ» (ав-
тор, Хома, Маня).
Драматургія Івана Франка
До театру й драматургії Іван Франко виявляв інтерес із гімна-
зійних часів. Коли до Дрогобича приїздив театр О.Бачинського,
хлопець із неабияким інтересом знайомився з невеличким репер-
туаром мандрівної трупи. Підліток, затамувавши подих, стежив
за грою акторів. Його хвилювали емоції, що вирували на сцені,
а після закінчення вистави він ще довго відчував післясмак вра-
жень, отриманих у театрі.
Підліткові та юнацькі захоплення театральним дійством, мис-
тецтвом перевтілення знайшли свою реалізацію в написанні дра-
матичних творів.
У 1879 р. І. Франко переклав українською мовою драматичну
поему Байрона «Каїн». Пізніше, на початку ХХ ст., видав за влас-
ною редакцією і зі своїми дуже цінними вступними статтями та
коментарями п’єси Шекспіра в перекладі П. Куліша.
Іван Франко рішуче виступав проти примітивних поглядів на
театр як на розважальне видовище, боровся за реалістичне теа-
тральне мистецтво, покликане вчити і виховувати глядача в дусі
вимог часу. На театр Франко дивився як на школу життя, що
вчить глядача правдивості, чесності, допомагає викривати все
низьке, огидне і брати за приклад для себе все справді моральне,
чисте й благородне.
«Коли театр має бути школою життя, — писав Франко у статті
«Наш театр», — то мусить показувати нам те життя, зображува-
ти і аналізувати його прояви, будити в слухачах критику свого
життя, будити почуття, що такі і такі прояви є добрі, а ті погані.
А щоб така критика була вірна, мусить бути повною і всесторон-
ньою, опиратись на повнім і широкім зображенні суспільності».
Посилену увагу до драматургії в цей період письменник сам зна-
чною мірою пояснив у листі до А. Кримського 26 серпня 1898 р.:
«Щодо моїх драматичних творів, то скажу Вам, що драма — моя
справжня пристрасть. Ще в гімназії я писав історичні драми, а,
бувши студентом університету, виставив […] одну драму на ама-
торськім спектаклі. Але я тоді зневірився в своїй драматичній зді-
бності і надовго покинув писати драми… Конкурс […] заставив
мене написати «Украдене щастя». Сю драму я кілька разів пере-
робляв. Її успіх спонукав мене писати дальші драми».
77
Крім згаданих драматургічних спроб, Франкові належать чо-
тири великі драматичні твори — «Украдене щастя», «Рябина»,
«Учитель» і «Сон князя Святослава».
«Украдене щастя»
На першому місці в драматичній спадщині І. Франка стоїть дра-
ма з сільського життя в п’яти діях «Украдене щастя». Уперше
вона надрукована в журналі «Зоря» у 1894 р. і тоді ж вийшла
окремим виданням.
В основі драми, як зазначав сам
Франко, була народна «Пісня про
шандаря», яку в 1878 р. записа-
ла приятелька Франка Михайлина
Рошкевич у Галичині. Розглядові ці-
єї пісні Франко приділив значну ува-
гу в праці «Жіноча неволя в руських
піснях народних» (Львів, 1883), а
через десять років після того, вико-
риставши її сюжетну канву, створив
драму «Украдене щастя». Спочатку
драма називалася «Жандарм», але на
вимогу журі конкурсу, яке не хотіло
Фільм «Украдене щастя»
(реж.А.Дончик, 2004)
вступати в конфлікт з австрійською
цензурою, автор змінив її назву.
У центрі п’єси три постаті: підстаркуватий селянин, його молода
дружина та її коханий — жандарм. Запозичене з пісні навіть ім’я
одного з героїв — Микола. Дія відбувається в підгірськім селі Не-
званичах наприкінці ХІХ століття. Але характеристика життєвих
обставин, у яких діють герої, їхні вчинки в п’єсі — інші, значно
ширші й глибші, ніж у пісні.
Створюючи образи Миколи, Анни, Михайла, Франко не об-
межувався побутовим планом, який у пісні відіграє вирішальну
роль, а глибоко розкрив соціальні причини трагедії своїх героїв,
психологічно мотивував кожен крок їх поведінки, всебічно ви-
явив характери.
Ще дівчиною закохалася Анна в Михайла, могла бути щасли-
вою і мати гарну родину. Натомість жадібні брати заради шматка
землі видали її за підстаркуватого селянина, а Михайла, аби не
заважав владнати справу, віддали до війська.
Пройшов час. Анна й Микола побралися. Молода жінка зми-
рилася зі своєю долеою, тим паче, що незадовго до того отримала
звістку про загибель коханого в далекій Боснії.
Випадково вона дізнається, що Михайло живий і служить жан-
дармом. Молода жінка боїться зустрічі з ним, оскільки не впевне-
78
на, чи зможе впоратися з почуттями, які зберегла в серці, не знає,
чи зрозуміє коханий трагізм її становища, чи вибачить.
Зустріч була важкою для всіх трьох. Микола розумів, що має
відстояти честь родини, Анна усвідомлювала, що не може жити без
Михайла, а Михайло не хотів повірити в те, що назад вороття нема.
З великою теплотою й співчуттям письменник змалював образ
селянина-трудівника Миколи Задорожного. Саме йому доводиться
пролити кров, захищаючи власну честь, родину, право на щастя.
Микола вбиває жандарма, а той, стікаючи кров’ю, не звинувачує
його, бо знає: прийшов кінець його душевним стражданням. «Ан-
но! Миколо… бувайте здорові… і простіть», — каже Михайло перед
смертю.
За інших, справедливіших обставин Анна розірвала б шлюб, щоб
з’єднатися з коханим і щасливо прожити свій вік. Але за тих умов
цього не могло статися. Глибоко соціальний у своїй основі родинний
конфлікт розв’язується трагічно. До цього веде розвиток усіх жит-
тєвих перипетій у долі героїв.
«А основне «прокляте» питання: хто винен всьому тому?» — за-
питував Франко, закінчуючи характеристику образу жінки з «Пісні
про шандаря» і відповідав: «Винне нещасливе улагодження наших
родинних обставин, котре не дозволяє легально розірвати зв’язок,
уже фактично розірваний, котре насилує любов і серце жінки і
через те скривлює їх, зводить на манівці». Цей висновок значною
мірою можна застосувати й до характеристики образу Анни.
Запитання і завдання
1. Поясніть сутність поняття «модернізм». Назвіть типологічні ознаки мо-
дернізму.
2. Доведіть або спростуйте думку, що новела «Сойчине крило» — модер-
ністський твір.
3. Підготуйте й обговоріть у групах повідомлення про проблематику по-
еми «Мойсей», поділіться міркуваннями щодо моральних проблем, які
зацікавили особисто вас.
4. Прокоментуйте й обговоріть у групі, яким ви уявляєте образ ліричного
героя збірки «Зів’яле листя».
5. Що нового, порівняно зі своїми попередниками, вніс Іван Франко у
розвиток української літератури? У чому полягає значення його твор-
чості?
6. Дослідіть жанрово-стилістичні ознаки поеми «Мойсей».
7. Які події в житті й творчості Івана Франка справили на вас найбільше
враження? Чому?
8. Запишіть ключові слова для характеристики І. Франка як особистості
й письменника.
9. Які ідеї хотів донести до читача письменник своїми творами? Наскільки
близькі вони сучасному читачеві й особисто вам?
79
10. Випишіть афористичні або образні рядки із віршів Івана Франка, які
вам сподобалися, чимось вразили. Свій вибір аргументуйте.
11. Над якими питаннями автор та його герої змусили вас замислитися?
Озвучте 2—3 з них.
12. Які із запитань, що зацікавили вас під час вивчення теми, залишилися
без відповіді? Поставте їх учителеві, однокласникам і однокласницям,
пошукайте відповідь у друкованих джерелах та Інтернеті.
13. Як ви вважаєте, чи може приклад життя І. Франка допомогти вам у
корекції ваших житєвих цінностей, стимулювати до саморозвитку та
досягнення важливих завдань? Обґрунтуйте свою точку зору.
14. Випишіть 3-4 ключові фрази з новели «Сойчине крило», які, на вашу
думку, допомагають розкриттю авторського задуму. Аргументуйте свій
вибір.
15. Доберіть чи намалюйте ілюстрації із зображенням головних героїв
п’єси «Украдене щастя».
16. Знайдіть інформацію про використання творів Івана Франка у сучас-
ному мистецтві (музика, графіка, театр). Напишіть свої коментарі.
17. Познайомтеся з арт-книгою про стильного й молодіжного Франка —
«Франко від А до Я» (автори Б. Тихолоз, Н. Тихолоз). Чим вона вам
сподобалась і чому? Поділіться своїми міркуваннями з однокласника-
ми / однокласницями.
Читацький самоконтроль
Підсумуйте, наскільки успішним був ваш читацький шлях.
Мета навчання літератури — стати компетентним читачем. І означає це,
як ви вже знаєте, не лише оволодіння предметними знаннями і вміннями, а
й формування здатності самостійно керувати читацькою діяльністю і читаць-
ким розвитком.
Перегляньте визначені на початку навчального року цілі: які з них до-
сягнуті, а над чим ще варто попрацювати (форзац 2)
Обміняйтеся міркуваннями і враженнями з друзями.
Напишіть есе «Я на шляху до життєвого успіху», у якому зосередьтеся
на запитаннях: «Чи досягнуті визначені цілі? Що сприяло роботі? Що було
перешкодою? Який ваш найбільший успіх? Які найбільші труднощі? У чому
ви змінилися як читач? А як особистість? Що зрозуміли про себе, світ, своє
місце у світі? Ви задоволені результатами своєї роботи? Як плануєте пра-
цювати далі?».
Здійснюйте такий самоаналіз постійно. І пам’ятайте: «Шлях до зірок
устелений тернами».
80