— Я подумала собі: він південець, так невже в суботу десятого серпня о п’ятій він буде на службі? Але мені сказали: «Зачекайте».

— Тобі було тоді непереливки, га?

— Ні, я знала, що ти перелякаєшся і скажеш: облиш. Після того, що ти довідався про тітку Джованну…

— Овва, ще була й тітка Джованиа…

— Ні, це правда. Це була батькова сестра й сестра дядька Рафаеле, того, на портреті… Знаєш, це все така плутанина правди й брехні…

— Мені огидна вся комедія.

— Чи ба, тобі, може, й огидна, але наші до цього призвичаєні. А як би інакше могли б вони жити? Мама завжди каже, з усього треба робити комедію. І розважається при цьому. Якби не це, то що вони б мали?

— Але ти, як на мене, грала чудово.

Вона засміялася:

— Я казала тобі, що я грала в черниць… А крім того, я дуже вжилася в роль: я сама собі повірила, що я старосвітська дівчина. Навіть заручини видавалися справжніми: досить переконати саму себе, адже ти сам знаєш. А ти хіба не грав, щоб тільки звести хмене?

Вони стояли біля порога.

— Слухай, Джуліо,— сказала вона.— Мабуть, до тебе вже дійшло, що я ніколи не хотіла тебе поцілувати через Джіджіно. Але того вечора біля хвіртки це було не тому, що ти пообіцяв батькові гроші. Гроші тут були ні при чому. Ти розумієш, правда?

Джуліо поглянув на неї: вона була гарна, дуже гарна. Він узяв її в обійми, пригорнув до себе.

— Так, я зрозумів…— І відступив од неї.— Іди, тепер уже йди, так буде краще.

— Унизу Джіджіно. Якщо хочеш його побачити, визирни у вікно. Адже ти його знаєш… Той карабінер, що стояв у суботу під твоїм будинком, це він. Ото була морока — дістати мундир, у сто разів гірша, ніж продати обручку… Потім його приятель, він улітку за сторожа в Термах Каракалли, дав йому одну адресу… Ти бачив, який він був смішний? Це була його ідея. Він сказав: «Якщо я не зможу стояти внизу і піднятися вгору коли захочу, я не пущу тебе».’

Джуліо відчинив двері; треба її випровадити, він не витримував уже її голосу. Вони перейшли передпокій.

— Прошу сюди, я проведу вас.

Вона нишком позирнула на телефоністку й на кур’єра. Джуліо викликав ліфт.

— То прощавай, Джуліо, і всього доброго… Що робити? Мені прикро. Зрештою, тобі все це коштувало тільки трохи грошей, еге? І більше нічого.

— Більш нічого, авжеж.

— Як виглянеш у вікно, то побачиш і машину, ми її купили,— сказала вона, входячи до ліфта. Потім обернулася і з вдоволеною усмішкою додала:—Червону.

У СВІТІ

ВТРАЧЕНИХ ІДЕАЛІВ

Роман Альби де Чеспедес «Лялечка» був визнаний в Італії однією з найкращих книжок 1967 року й швидко зажив широкої популярності як у себе на батьківщині, так і за її межами. Його вже перекладено вісімнадцятьма мовами.

Що ж спричинилося до такого успіху цього твору? Насамперед майстерне, глибоко реалістичне змалювання авторкою образів героїв роману й тонке поєднання м’якої ліричності з гострою сатирою на буржуазне суспільство. Письменниця показує його святенницьку мораль, яка приховує безжальний обман, торгівлю найдорожчим і найінтимнішим для людини, знецінення всього справді людського, розкриває порожнечу духовного світу італійського буржуа, камуфльовану галасливими гаслами буржуазної «демократії».

У центрі роману ми бачимо спритного адвоката Джу-ліо Броджіні, старого парубка (йому вже під сорок), звиклого до любовних пригод, до заможності й до цілковитого егоцентризму, а звідси — й до абсолютної безвідповідальності.

Альба де Чеспедес змальовує Джуліо, на перший погляд, ніби з симпатією, читач поволі втягується в атмосферу життя героя, в систему його світобачення, його сприймання навколишнього. Але поспіль з тим, як у романі наростає напруження, в читачеві посилюється почуття роздратування героєм, його поведінкою, його критеріями й оцінками. Письменниця вже на початку роману дає штрихи, які допомагають виразніше побачити справжній портрет Джуліо. Характеризуючи легке, поверхове ставлення Джуліо до життя, основний секрет його життєвого успіху, вона пише: «Джуліо ніхто ніколи не ошукував, бо він завжди непомітно ошукував перший».

Веселий, вродливий, гарно засмаглий, Джуліо з першої зустрічі подобається людям. Ним захоплюються жінки, йому довіряють клієнти в його адвокатській конторі. А тим часом кар’єрою, початком свого успіху він завдячує зраді — він зрадив людину, що довірилась

йому, людину справді принципову й чесну, якій у важку хвилину відмовився допомогти. Десь на дні свідомості Джуліо ще ворушиться інколи докір сумління, але він старанно пригашує його.

Вибиває героя із звичного ритму життя несподівана для нього пригода, яка за інших умов могла б і не призвести ні до чого, але цього разу чимало змінила в житті Джуліо: він закохався у миловиду сімнадцятирічну дівчину. Ця історія і стала фабулою роману.

Поняття «закохався» тут, може, не дуже й доречне, бо й письменниця, описуючи переживання Джуліо і всі його думки, пов’язані з Іваною, вживає слово «кохання» лише вже десь наприкінці, ближче до розв’язки: справа простіша —"дівчина сподобалася Джуліо, і він намагається за будь-яку ціну заволодіти нею.

Довга історія залицяння Джуліо до Івани, його примарні плани щодо неї (заволодіти нею за гроші, женитися, а потім відразу ж розлучитися, одружитися й поселити її за містом окремо і т. їн.), поведінка Джуліо вдома у Івани, його нескінченні розмови з батьком дівчини бухгалтером Скарапек’єю чимдалі нагнітають атмосферу. Джуліо таки вирішив одружитися з Іваною. Хоч цілком переконаний, що вона аж ніяк не пасує йому за соціальним становищем і вихованням, Джуліо, проте, настільки звик до задоволення своїх примх, що не зупиняється ні перед чим.

І ось, нарешті, кульмінація: Джуліо, який весь час був впевнений, що йому пощастить ошукати дівчину та її простакуватих батьків, сам опиняється в становищі ошуканого. Шантажуючи його довідкою про вагітність (хоча Джуліо ніколи не був з нею близький), Івана вимагає від нього грошей. І коли, нарешті, Джуліо, боячись розголосу, віддає гроші, Івана розкриває йому правду: вона не вагітна, довідка не її. Але вона давно любить іншого хлопця, свого ровесника, і батьки знають про це. «Зрештою, все коштувало тобі лише трохи грошей»,— каже дівчина йому на прощання. Бо Івана розуміє, що він хотів її обманути.

Читач бачить, що простакувата, дещо вульгарна Івана, в якої нібито тільки й було що гарне тіло, насправді виявляється в моральному плані набагато вищою за Джуліо. Вона його пожаліла по-людському, бачачи його порожнечу й неприкаяність, якої він сам у себе не помічає. Але Івана кохає іншого, і Джуліо, який

намагався обдурити її, був єдиним шансом одержати якісь гроші. Це вдалося Івані, і вона повертається до коханого.

Вперше в житті Джуліо зазнає фіаско і в сорок років лишається цілком самотній. Водночас із невдалим залицянням до Івани Джуліо зазнає й інших невдач, які теж є цілком закономірними. Письменниця показує, що це — не випадковий збіг обставин, а певний наслідок усього попереднього способу життя Джуліо. Тепер Джуліо залишають і колишні приятельки. Джуліо належить до тих людей, що завжди звикли одержувати й нічого не давати натомість. І ось надходить час, коли доводиться за все платити. Одна з колишніх коханок Джуліо, Дарія, жінка розумна й принципова, яка відразу ж залишила Джуліо, усвідомивши, який він насправді, каже йому: «У тебе під поверхнею щось страхітливе:-від злості аж до нахилу вбивати або нічого — порожнеча».

Отакою і постає справжня суть добропорядного буржуа, модного адвоката, улюбленця жінок, красеня Джуліо, який насправді виявляється таким самим пустоцвітом, як і його слуга Діодато.

Цілковитий конформізм, моральна розбещеність, здатність пристосовуватись до будь-чого, аби отримати зиск, відштовхують од Джуліо одного з найближчих його співробітників і, як він гадав, вірного йому друга й колегу Анджелетті. Анджелетті залишає контору Джуліо саме тоді, коли той запропонував йому кращі умови і коли так потрібна його допомога.

Жодного контакту немає в Джуліо й з батьками. Зовсім далекий він і од матері, що цікавиться лише хутром і колекціонуванням порцеляни, і від невдахи батька з його величезною бібліотекою і неприкаяністю.

Образ батька Джуліо, хоч і проходить другорядним планом у романі, належить теж до безсумнівних творчих здобутків письменниці.

Старий Броджіні належить за віком до того покоління, що й сама письменниця. Альба де Чеспедес (нар. 1911 р.) з перших своїх виступів у пресі була відома антифашистськими настроями й зберегла їх протягом усього життя. Під час війни вона працювала на підпільній радіостанції. Фашистська цензура не раз забороняла її книги. Одне слово, довоєнна антифашист-

ськи настроєна інтелігенція була цілком у полі зору письменниці. А часом — також і еволюція різних її прошарків.

Образ старого Броджіні репрезентує еволюцію групи радикально настроєних дрібних буржуа, які свого часу активно не прийняли фашизм і багато з яких навіть брали участь у русі Опору. У спогадах старого Броджіні в романі є згадка, що і його свого часу заарештували фашисти. Але вже перше перебування в руках ворогів, реальне відчуття загрози сильно впливає на Броджіні. Це в основі своїй слабодухий чоловік, який відіграє в родині другорядну роль, дозволивши багатій дружині практично купити себе.

Після війни Броджіні і його давні друзі організовують всілякі конгреси, конференції, виступають у пресі. Але при розмові-сповІдІ з сином Броджіні зізнається йому, що насправді він і його друзі — просто група нудних стариганів, зовсім не зв’язаних із сьогоднішнім життям. Що вони нікому (а насамперед урядові) не завдають жодного клопоту, і тому їм дозволяють ці зібрання й конференції. Щоправда, старий Броджіні намагається довести, що це — такий час, що молодь зараз якщо і виступає, то лише проти технократичного суспільства, а політичного протесту нібито немає. В цій характеристиці італійської сучасності — типова позиція дрібного буржуа, який тільки й може, що поговорити про свободу чи рівноправність, а коли питання ставиться серйозніше, то ховає голову під крило і намагається нічого не бачити. У словах старого Броджіні, що «людина насправді боїться зустрічі тільки сама з собою»,— криється глибока і правдива характеристика позиції відступника, дрібного буржуа, що зрадив прогресивним ідеалам юності.

Цікавим постає в романі й образ представника ще одної суспільної групи — бухгалтера Скарапек’я, батька Івани. Письменниця й для нього не пошкодувала сатиричних барв. Родина Скарапек’їв в скрутному матеріальному становищі, і батьки Івани легко йдуть на обман Джуліо, бо й для них це єдина можливість якось полегшити своє життя. Бухгалтер Скарапек’я — типове породження капіталістичного суспільства, людина, для якої найвищий ідеал — гроші. І тому не дивно, що він із сумом згадує «до0рі старі часи», тобто період фашизму, коли він гарненько нажився за рахунок тих, кого грабували

фашисти. Тоді в домі Скарапек’їв був достаток, бо глава родини тягнув з військового інтендантства додому все, що міг. Всі крали, крав і він. І таке життя було йому до вподоби. А що відбувалося з іншими,— які гинули на фронті, в тюрмах, які воювали проти фашизму в парти14* занах,— Скарапек’ю зовсім не обходило. Перед нами — обличчя міщанина, упира. Спираючись саме на таких, як Скарапек’я, і зміг прийти до влади свого часу «дуче» Муссоліні, бо, забезпечивши їхню пожадливість, забезпечив собі їхнє мовчання і підтримку.

Незважаючи на загалом сатиричний, подекуди навіть гротесковий тон оповіді, Альба де Чеспедес не створює картинй суцільної зневіри й безвиході в житті італійського суспільства. Хоч позитивні герої у творі окреслені лише побіжно, все ж групі образів, що виступають як персоніфіковане суспільне зло, протиставляються й носії справедливості, позитивних ідеалів. Такою є, наприклад, Дарія, принципова й свідома свого обов’язку діячка. Таким є й Анджелетті та інші.

Не здатному на справжнє почуття пустоцвітові Джу-ліо письменниця протиставляє кохання Івани та її хлопця, яких зв’язує справжнє щире почуття. І саме за Іва-иою та її однолітками майбутнє, лиш вони здатні на щирість і глибину почуттів попри всі фінансові скрути й невлаштованість у житті.

Молодь — майбутнє Італії, а світ Джуліо, старого Броджіні, бухгалтера Скарапек’ї та їм подібних приречений на деградацію й вимирання.

Роман «Лялечка» можна розглядати ще як і «жіночий» роман, тобто твір, написаний жінкою, і в якому ставиться однією з головних проблема жінки. Як звичайно, в таких творах чоловікові відводиться дещо другорядна і загалом негативна роль. Прикладами можуть бути відомі романи французької письменниці Франсуази Саган.

У «Лялечці» Альба де Чеспедес, хоч і ставить в центр взаємини чоловіка і жінки (взагалі у її творах проблема жінки в італійському суспільстві займає чільне місце), має перед собою значно ширше завдання, змальовує галерею образів сучасних римлян, спромогається дістатись найглибших куточків душі своїх земляків.

Перу Альби де Чеспедес належать численні романи, збірки оповідань, критичні розвідки й есе. Серед інших

це книги «Душа інших» (1938); «Ніхто не повертається» (1942), «На її боці» (1952), «Заборонений зошит» (1952); «Запрошення на обід» (1955), «Спочатку і потім» (І958), «Докори сумління» (1963), «Лялечка» (1967).

Критичне бачення письменницею вад сучасного капіталістичного суспільства, намагання розкрити найпотаєм-піші важілі, якими послуговуються духовно вбогі представники буржуазії та міщанства, гостре висміювання пороків, прихованих святенницькою маскою доброчесності й порядності, робить роман «Лялечка» цікавим і радянському читачеві.

ЮРІЙ ПОКАЛЬЧУК

ЛЯЛЕЧКА .

10. Покальчук У СВІТІ

ВТРАЧЕНИХ ІДЕАЛІВ

, 232

АЛЬБА ДЕ ЧЕСПЕДЕС КУКОЛКА

Роман

Издательство «Радянський письменник»

(На украинском языке)

Редактор А. Я- Шевченко. Художники Р. Є. Безп’ятов, Г. П. ФІ-йатов. Художній редактор М. П. Буек. Технічний редактор К. П. Лапченко. Коректор А. М. Голик. Здано на виробництво 10.1 1975 р. Підписано до друку 27.ІІІ 1975 р. Папір № 3. Формат 84Х108!/з2. фіз.-друк. арк., 12,6 ум.-друк. арк., 13,33 обл.-вид. арк. Тираж 65 000. Зам. 5-15. Ціна в оправі 80 коп.

«Радянський письменник», Київ, бульвар Лесі Українки, 20

Книжкова фабрика ім. М. В. Фрунзе республіканського виробничого об’єднання «Поліграфкнига» Держкомвидаву УРСР, Харків, Донець-Захаржевська, 6/8,

У ВИДАВНИЦТВІ «РАДЯНСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК» ВИЙШЛИ З ДРУКУ НОВІ ТВОРИ

УКРАЇНСЬКИХ І ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ:

Автомонов Я. Каштани на спомин. Роман. Бузько Д. Домна. Повість.

Батай М. Різдвяна ялинка. Роман. ГурІненко Я. Життя одне. Роман.

Грвбенюк /. Повітряний міст. Пригодницький роман.

Загребельний Я. Намилена трава. Роман. Карасимеонов А. Любов. Роман.

Конура Я. Сичі на дзвіниці. Роман.

Маняк В. Колиска вітрів. Повісті.

Райнов Б. Бразільська мелодія. Повісті. Речмедін В. Пора пізніх доріг. Роман. Яневський С. Ясени. Роман.

Ви можете купити ці книги в книжкових магазинах облкниготоргу і обл-споживспілки.

Якщо ви не знайшли потрібної книги в книгарні, замовляйте її через магазин «Книга — поштою» (252117. м. Ки-Ii*117, вул. Попудренка, 26).

80-коп.