— Попереджаю вас, капітане! — Голос фон Гарденбур-га примусив замовкнути всіх. — Видовище жахливе!

Один з поліцейських відкинув простирадло й прикрив очі долонею. Другий вийшов з готелю в супроводі Зойфферта її глянув на небо, з якого сипав густий сніг. Елерс відвернувся спиною до нош і почав швиденько збирати своє приладдя у великі шкіряні валізи. Фон Гар-денбург закурив другу цигарку, а на лакованих Ганзліко-вих черевиках затанцювали плями світла: він притьма піднявся сходами і, стукаючи підборами, кудись заквапився. Лише доктор Лазаріус схилився над тілом і невідлучним недопалком сигари, наче указкою, почав тицяти в нього, звертаючи увагу на важливі деталі. Моккові, який

слухав ті розумування, здавалося, що він от-от задихнеться.

— Це зовсім неважко, пане Мокку, — Лазаріус показував недопалком на червоне м’ясо між носом та оком, -видерти людині півщоки. Чоловік зі здоровими зубами може таке зробити без жодних зусиль. Він зовсім не повинен мати підпиляних гострих зубів, як люди-леопарди в Камеруні. Авжеж, це можна легко зробити…

Мокк одним духом вихилив склянку содової. Марно. Відчуття було таке, наче його рот був заповнений тирсою.

— Те, що ви тут бачите, — Лазаріусова сигара помандрувала до паху дівчини, — це злиплі від крові рештки дівочої пліви.

Капітан простежив за рухом докторової сигари й ураз відчув у роті смак усіх страв, спожитих під час новорічного банкету. Спершу виник смак булки з лососем, маринованого язика й рулетиків з оселедця, потім філе судака, спаржі із шинкою в желе й телятини з білими грибами. Усі ці наїдки мали присмак прогірклої олії. Він схопив сифон, підніс його до рота й натиснув на ручку. Содова хлюпнула на язик, а тоді сифон забулькотів і виплюнув останні краплини. Мокк позбувся прикрого смаку, пересилив себе й знову глянув на тіло.

— Ці криваві потертості у формі півмісяців, — Лазаріус тицьнув на шию дівчини, — то сліди пальців та нігтів. Жертву задушили. Її зґвалтували, відгризли півобличчя й задушили. Останнє напевне, вже насамкінець. Що вас так дивує, пане Мокку? — вираз жаху на Мокковому обличчі Лазаріус сприйняв як подив. — Адже це видно навіть на перший погляд. Помітні наслідки кровотечі зі щоки й крововиливи на статевих органах. Це означає, що він гриз і ґвалтував її, коли вона була ще живою.

У пересохлому роті капітан зненацька відчув присмак оцту. Кислота розлилася на язиці. Мокк кинувся

до сифонів і почав ними трусити. Вони були порожні. Оцет викликав реакцію організму, і тоді Мокк побачив, як портьє облизує язиком пошерхлі губи й без тіні огиди вдивляється в худе біле тіло, з чийого обличчя познущалася якась тварюка. Згіркла олія й оцет опустилися вглиб Моккового стравоходу.

— Чого ти так витріщився, до дідька?! — гаркнув Ебер-гард, хапаючи портьє за вилоги брудної уніформи. — Ти, збоченню, тебе це збуджує? Содової мені або нива, бігом, ти, собако!

Портьє обернувся, щоб утекти від нападника, а Мокк йому в цьому допоміг. Удар виявився точним. Лакований черевик поцілив портьє якраз під зад. За мить нещасний сховався за своєю стійкою.

— Що ви робите, Мокку? — Фон Гарденбурґ аж нетямився від обурення. — Не можна так поводитися з людиною! Йдіть за мною! Покажу вам місце злочину. Зойф-ферте, сюди!

Ступаючи за шефом, Мокк почувався так, наче скрипіли не старі дошки сходів, а щось у його голові. Вона пухла з похмілля, болів шлунок. До того ж він почав страшенно позіхати й через це на очі набігли сльози. Капітан зашпортувався щомиті й лаявся, придивляючись, чи не подряпав, бува, свої лаковані черевики.

У невеличкій кімнатці стояло залізне ліжко, на якому була перина без підодіяльника й подушка. Крізь відчинене вікно залітали сніжинки. Біля нього знаходився умивальник з пощербленою мискою, який ховався за відчиненими дверцятами шафи. Мокк підійшов до шафи й зачинив її. Але марно. За хвилину дверцята розчинилися самі, а звук, який вони при цьому видали, відлунив скреготом у Моккових скронях. Капітан вихилився з вікна й поглянув додолу. Газовий ліхтар на стіні розсіював довкола досить яскраве світло. Провулок був таким вузьким, що ним міг проїхати лише який-небудь спритний

велосипедист, якому вдалося б, наче в слаломі, оминути переповнені смітники, рештки якихось^ийеблів й діряві відра. Мокк поглянув угору. Поруч із вікном тяглася ринва. Один із гаків, які її підтримували, був нещодавно видертий зі стіни. Поруч капітан відчув дихання, що, як і його власне, відгонило алкоголем.

— Атож, капітане Мокку, — промовив фон Гарден-бурґ, указуючи на край даху. — Злочинець дістався до кімнати саме так. Можливо, ринвою. Навряд він важив багато. Відірвався лише один гак. Якби в нього була, скажімо, ваша статура, зі стіни вилетіли б усі гаки, а злочинець лежав би зараз із переламаними руками й ногами он гам, серед цього сміття.

— Пане полковнику, — Мокк відійшов від вікна, — ми з вами обоє — працівники Абверу. Ви його шеф у Бреслау. А оцей, — він кивнув головою в бік Зойфферта, що розглядав свої долоні, — із Гестапо. Що, у дідька, ми тут робимо? Чому цим не займається комісія в справах убивств?! У цій кімнаті повинен бути лише Ганзлік і більше нікого. А тут присутні всі найважливіші в Сілезії офіцери розвідки, усі з похмілля, усіх викликали просто з банкетів. Ну… хіба за винятком цього гестапівця… Він. напевне, не п’є й не танцює. А бал бачив хіба на новорічній картці!

— На вашому місці, — в очах фон Іарденбурґа з’явилися веселі вогники, — я б не висловлювався так зневажливо про свого колегу. Віднині він ваш помічник.

Сідниці Мокка вперлись у підвіконня. Ця новина не вкладалася в голові. У 1934 році він перейшов з поліції до Абверу. Не міг бачити, як гестапівські гниди вдираються в його світ, наче пошесть, перекидаючи все з ніг на голову. Не міг дивитися в очі двом своїм найкращим працівникам, які були змушені покинути свою роботу лише через те, що були жидами. Пішов, сподіваючись, що в Абвері його не торкнеться увесь той бруд, який

сплин на ишк’рхпк) після ішборів до Рейхстагу й «Ночі довгих ножів». I раитом мерса гри роки, у перший день Нового року ця гидота добралася до нього. Брудна людина завжди залишатиметься брудною, подумав вій, торкнувшись яликом шорсткого, як терпуг, піднебіння.

Це не моє рішення, фон Гарденбурґ говорив дуже серйолно. >1 ухвалив його не бел деякого примусу. Після півночі портьє, якому ви оце дали копняка, відчув сексуальний потяг. Він вирішив піти до дівчини, яка, на його думку, була повією. Дівчина лареєструвалася під іменем Анна. Більше нічого, жодного прізвища. У готелі сплачують погодинно, і портьє не цікавить ніщо, крім того, чи клієнт має чим розрахуватись. Він міг би лареєструва-шся навіть під ім’ям Франкенштайна. Дівчина прийшла, тягнучи за собою оцю валізу. — Показав рукою під ліжко, де стояла велика фанерна валізка. — Вона майже не говорила німецькою. Але п’яному портьє це не заважало, його наміри щодо неї не вимагали мовної компетенції. Отож. відчувши бажання, він подався до кімнати п побачив

груп. Негайно подзвонив до управління поліції й повідомив. що замордована була чужинкою, але якої саме національності, сказати не може. Черговий знав, що слід робити, коли гине іноземець. Він одралу зателефонував до комісії в справах убивств, де чергував Ганзлік, а тоді до Гестапо. У Гестапо чергував кримінальний обер-сек-ретар Зойфферт, який… і що? Що саме ви зробили, Зоїіф-ферте?

Зателефонував до кримінального директора Гріха Крауса. послужливо відрапортував Зойфферт, якого несподівано відволікли від споглядання старанно підпиляних власних нігтів. А він…

А він. урвав його фон Гарденбург, — спершу приїхав сюди, а тоді на бал до Земельної управи Сілезької провінції, де я саме зустрічав Повнії рік. Повідомив мене. Що маємо справу лі шпигунством. У нього була підозра,

І— 26

що ця жінка — шпигун. Незвичайний шпигун, що не говорить німецькою!

Схопив Мокка під руку й підвів до вікна. Озирнувся на Зойфферта й пошепки додав:

— Краус улаштував там справжнісінький театр. Зупинив музику, а тоді повідомив, що відбулися криваві шпигунські порахунки. І знаєте, на кого подивилися всі присутні? На того, хто є спеціалістом у шпигунських справах у цьому місті! На мене! Тож я мусив усім цим сілезьким вельможам показати, що я людина обов’язку й, незважаючи на новорічну ніч, кидаю все й вирушаю виконувати завдання. Я був змушений покинути бал і свою родину, щоб займатися якоюсь чужоземною курвою! А я, — і це він проказав уже голосно, — доручив цю справу вам, капітане, бо ви мій найкращий співробітник, із величезним досвідом поліційної роботи. Але ніхто, на жаль, не знав, де ви зустрічаєте Новий рік, тому вас так пізно й знайшли. Через вас я не зміг повернутися на бал!!! — фон Гарденбурґ раптом гаркнув так, що з ока йому випав монокль. — До роботи, Мокку! А я йду спати!

Він вийшов, хряснувши дверима.

Минула хвилина. Натягти рукавички, Мокк відчинив валізку дівчини й передивився речі. Крім теплої білизни, кількох пар панчіх, щітки для волосся, люстерка, тальку, духмяного мила й кількох сукенок, у валізці жертви була велика друкарська машинка марки «Торпедо». Глянув на клавіші. Деякі вочевидь були зроблені пізніше, бо на них видніли французькі діакритичні знаки.

Мокк сів на підвіконні й відчув, що в його голові каша. Йому вже стало зрозумілим, звідкіля в Крауса підозра про французьку шпигунську мережу. Але щось заважало зосередитися на цій думці. У вухах все ще лунали слова «чужоземна курва». Зціпив зуби. Шкода, що він не встиг нагадати фон Гарденбурґові, як шеф Абверу не раз і не двічі засинав поруч із чужоземними курвами

в «Надслензанському замку» мадам ле Ґеф у підбреслав-ському Онперау. Люди не мають права помирати, думав він, доки якась шишка не дотанцює своє танго! Погризена, зґвалтована й задушена, худа, нещасна дівчина не може віддати Богу душу після жахливих мук, бо якийсь сучий син у пенсне не встигне доїсти своє тістечко! Глянув на Зойфферта, який розглядав свої випещені нігті й відчув напад люті. Щоб опанувати себе, почав подумки відмінювати латинське дієслово mordere — кусати, в умовному способі теперішнього часу в пасиві. Він сподівався, що ця мантра — mordear, mordearis, mordeatur, mordeamur, mordeamini, mordeantur — заспокоїть його, і зараз з’явиться портьє з повним сифоном, а він сам, утамувавши спрагу, зможе, нарешті, зосередитись.

У двері постукали. Прийшов портьє.

— На жаль, для шановного пана немає ані пива, ані содової, — перелякано пробелькотів він. — Я був навіть «Під Зеленим Поляком», але там уже все випили.

Мокк підвівся з підвіконня. Грубо відштовхнув портьє й Зойфферта. А тоді важко рушив коридором і зійшов сходами. У готелі «Варшавський двір» нікого вже не було.

— Куди ви, пане капітане? — гукнув Зойфферт.

— Додому, випити чогось прохолодного, — повільно відповів Мокк.

— А я? — було чути, що Зойфферт втрачає владу над своїм голосом.

— А ви ведіть розслідування! Наказую вам як своєму асистентові!

Сказавши це, він зняв з вішака пальто й циліндра і вийшов з готелю. Опинився в засніженому провулку, де сміття вже вкривав шар снігу. Попрямував на Ройше-штрасе й Вахт-пляц, де зупинялися візники. Кілька років тому він занурив би голову до відра з холодною водою й потому вирушив на пошуки тварюки, яка відгриз-

ла дівчині нівобличчя. Але це було б колись. Зараз Мок-кові було п’ятдесят чотири. І наслідки похмілля були чимраз важчими.

Бреслау, п’ятниця 1 січня 1937року, шоста година ранку