— А як гадаєш?

— Убивця маленького Геня Питки?

— Це буде моя перша справа. Навіть, якщо ніхто мені за це не заплатить…

— І що ти зробиш з убивцею, коли спіймаєш? Те саме, що й зі своїм зятем?

Львів, п ’ятниця 28 квітня 1939 року, п уята година ранку

Доктор Броніслав Воронецький-Кулик начувся чимало фантастичних оповідок про Полтву, невидиму львівську річку, котра, ув’язнена австрійцями в кам’яному руслі, тихо пливла попід містом. Розповідали, що це — таємний світ злочинців, колонія прокажених і повій, притулок убивць і содомітів. Дитиною він уявляв собі, що там над вогняними ріками сидять криваві фурії, а пекельні пси сповнюють підземелля своїм виттям. Дорослим він не раз хотів там побувати й познайомитися із проклятим місцем, котре, якщо вірити міським легендам, заслуговувало на опис Данте.

Коли він, нарешті, опинився там, то розчарувався. Це не був вхід до пекла, а звичайнісінька велика, смердюча клоака, з якої подекуди виринали й відразу втікали якісь нещасники, котрих Воронезький добре бачив у світлі ліх-

таря. Йому цікаво було, чи справді тутешні мешканці перебувають, як усі гадали, на останній стадії сифілітичного розпаду. Але перевірити цього не міг. Не мав часу. Люди, котрі його супроводжували, помилково приймали пізнавальний інтерес Воронецького за намагання сповільнити ходу. Він не міг пояснити їм, як його цікавить підземелля. Говорити із кляпом у роті було важко.

Він анітрохи не боявся цих трьох людей, котрі вночі вдерлися до помешкання в кам’яниці Рогатина. Був пе-

реконаний, що це жарти одного приятеля, який полюбляв незвичайні дотепи й уже одного разу, залізши крізь вікно до нього в квартиру й переодягнувшись примарою, розбудив його. Тож Воронецький-Кулик ішов спокійно і, незважаючи на кляп у роті й зв’язані руки, не чекав нічого поганого. Сподівався, що десь із мороку от-от вирине його товариш-жартівник. Йому б і на думку не спало, що хтось у цьому місті наважиться підняти руку на зятя комісара Едварда ГІопельського. Крім того, один з викрадачів прихопив із собою його тростину. Той, хто хоче зробити щось лихе, не подбає про такі дрібниці.

Зупинилися. Вони знаходилися за рогом якогось муру. Згасили ліхтарі. Стало зовсім темно. Воронецький-Кулик відчув на обличчі чийсь подих, що відгонив алкоголем і тютюном. Це був четвертий нападник. А тоді долинув запах одеколону. Він упізнав його. Таким одеколоном його товариш не користувався. І тоді він злякався. Ніхто у Львові не наважився б підняти руку на зятя комісара Едварда ГІопельського. Окрім самого Едварда ІІопельського.

Промінь світла впав на обличчя математика, але не засліпив його. Він добре бачив, як із темряви виринула рука в дорогій рукавичці. Двома пальцями тримала його тростину.

— Цим ти покалічив мою дочку? — почувся голос ГІопельського. — Таку палицю ти встромив у ї! лоно?

Воронецький-Кулик почав тремтіти. Його дивувало, що він узагалі не відчував страху. Його аналітичний розум працював бездоганно, без щонайменших емоцій. Але тіло не слухалося розуму. Дрижало від панічного жаху й обливалося потом. Йому здавалося, що весь сморід підземної клоаки виділяє він сам.

— Цю палицю ти встромив у лоно, яке породило на світ твого сина?

Чиясь інша рука виринула з темряви й витягла кляп з рота. Почув плюскіт води. Знав, що житиме так довго, доки не відповість ствердно на це запитання. Він зітхнув полегшено. Не відповість і житиме. Його логічний розум працював безпомильно.

І раптом відчув, що хтось здирає з нього плаща, а тоді й піжаму. Натягнутий шовк роздерся. Стало холодно. Хтось сильно натиснув на його потилицю, і він упав спершу на коліна, а тоді долілиць. Сморід каналізації здався ще дошкульнішим. Якийсь чоловік усівся йому на спині, а другий розсував його голі ноги.

— Страждатимеш, як вона, — долинув голос Попель-ського, — але твоє страждання буде страшнішим. Безнадійним і останнім.

Воронецький-Кулик почув стукіт тростини. Краєм ока вгледів світло ліхтаря на своїх ногах. Руки зв’язали міцніше. І тоді він зрозумів, що переоцінив свій математичний розум. Не передбачив, що Попельський знає відповідь на запитання, яке двічі йому поставив. А потім не думав більше ні про що. Перетворився на суцільний палючий біль.

Коли через чверть години його зі зв’язаними руками жбурнули до Полтви, і смердюча вода наповнила його легені, сприйняв це, як порятунок.

Додаток

Покажчик львівських топонімів

Вулиці

вул. З Травня — вул. Січових Стрільців

вул. Академічна — просп. Т. Шевченка

вул. Божнича — вул. Сянська

вул. Галицька — вул. Галицька, вул. Князя Романа

вул. Гетьманська — парний бік нросп. Свободи

Гетьманські Вали — просп. Свободи

вул. Городоцька — вул. Городоцька

вул. Ґенся — вул. Староміська

вул. Домініканська — вул. Ставропігійська

вул. Жолкевська — вул. Б. Хмельницького

вул. Жулінського — вул. В. Філатова

вул. Законтна — вул. Закутна (зараз не існує)

вул. Зелена — вул. Зелена

вул. Зиґмунтовська — вул. М. Гоголя

вул. Зиморовича — вул. Дж. Дудаева

вул. Іссаковича — вул. І. Горбачевського

вул. Каліча Гора — вул. Каліча Гора

вул. Казімежовська — частина вул. Городоцької

вул. Клепарівська — вул. Клепарівська

вул. Коперника — вул. М. Коперника

вул. Костюшка — вул. Т. Костюшка

вул. Крашевського — вул. С. Крушельницької

вул. Куркова — вул. М. Лисенка

вул. Легіонів — непарний бік проси. Свободи

вул. Личаківська — вул. Личаківська

вул. Лонцького — вул. К. Брюллова

вул. Лозинського — вул. О. Герцена

вул. Миколаївська — вул. О. Фредра, вул. Пильникарська

вул. Міцкевича — вул. Листопадового Чину

вул. Мохнацького — вул. М. Драгоманова

вул. Оссолінських — вул. В. Стефаника

вул. Охронек — вул. О. Кониського

вул. Пекарська — вул. Пекарська, вул. Театральна

вул. Пілсудського — частина вул. І. Франка

вул. Піярів — вул. М. Некрасова

вул. Потоцького — вул. Генерала Чупринки

вул. Різні — зараз не існує

вул. Сапєги — вул. С. Бандери

вул. св. Миколая — вул. М. Гру шевського

вул. Сикстуська — вул. ГІ. Дорошенка

вул. Словацького — вул. ІО. Словацького, вул. Університетська

вул. Смерекова — вул. Смерекова

вул. Сокола — вул. П. Ковжуна

вул. Старозаконна — вул. М. Удатного

вул. Стрийська — вул. Стрийська

вул. Фредра — вул. О. Фредра

вул. Хмельовського — вул. Л. Глібова

вул. Хорунщизни — вул. П. Чайковського, частина вул. Дж. Дудаева вул. Чарнецького — вул. В. Винниченка вул. Яблоновських — вул. Ш. Руставелі вул. Янівська — вул. Т. Шевченка

Площі

пл. Більчевс.ького — пл. М. Кропивницького

пл. Галицька — пл. Галицька

пл. Ґолуховських — пл. Торгова (зараз не існує)

пл. Домбровського — пл. Є. Маланюка

пл. Старий Ринок — пл. Старий Ринок

пл. Стрілецька — пл. Д. Галицького

Покажчик бреславських топонімів

Антонієн-штрасе — вул. св. Антонія Вахт-пляц — пл. Солідарності Кайзер-брюке — Ґрюнвальдський міст

Кайзер-штрасе — Ґрюнвальдська площа (продовження Ґрюнва-льдської площі до Щитницького мосту)

Морґенрот — Хебзє (зараз: район Руди Шльонської)

Моргенцайле — вул. Ружицького Ноймаркт — пл. Нови Тарґ Ройше-штрасе — вул. Руська Фішер-ґасе — вул. Рибацька Фюрштен-брюке — Щитницький міст Цвінґер-пляц — пл. Театральна Юнкер-штрасе — вул. Освенцімських Жертв

подяки

Сердечно дякую за допомогу: доктору Єжи Кавецько-му, відомому судовому медику, завдяки якому я здобув надзвичайно важливі для написання детективу знання з патоморфології; Робертові Макловичу, любителю й знавцеві історії, за безцінні консультації, які стосуються звичаїв, зокрема кулінарних, у довоєнній Галичині; Марцінові Вронському, автору ретро-детективів, знавцеві історії польської поліції, що був моїм провідником по лабіринту постійних змін у польській державній поліції в період між-воєння; Лешекові Душинському, Збіґневу Коверчикові й Піиемиславу Щуреку, любителям філологічних деталей, які безжально і з надзвичайною старанністю вишукували мої помилки в тексті цієї книжки, перш ніж вона потрапила до видавця.

Дія мого роману не могла б відбуватися у Львові, якби я на власні очі не побачив це чудове місто, не дізнався про його таємниці, не мандрував би його вулицями, провулками, парками, не милувався пам’ятниками й прекрасними будинками. Інтенсивне двотижневе вивчення реалій не було б можливим без гостинності й щедрості львівського міського голови, пана Андрія Садового, за що висловлюю йому особливу вдячність. Дякую також Президенту Форуму Видавців, пані Олександрі Коваль, за ініціативу запрошення мене до Львова. Перебування у Львові не могло бути плідним без допомоги львів’ян, захоплених історією свого міста: Ірини Котлобулатової, Ілька Лемка, Петра Радко-вця, Сергія Терещенка та Юрія Винничука, яким я щиро вдячний за їхню допомогу. Також дякую Барбарі Вронсь-кій за влучні зауваження стосовно психології.

У всіх імовірних помилках винен виключно я сам.

Зміст

Частина І

ВХІД ДО ЛАБІРИНТУ……………………………………………………….5

Частина II

ЛІГВО МІНОТАВРА………………………………………………………..195

Частина III

ГОЛОВА МІНОТАВРА…………………………………………………..259

Додаток

Покажчик львівських топонімів…………………………………….307

Покажчик бреславських топонімів………………………………..308

Подяки

Літературно-художнє видання

Марек Краєвський

ГОЛОВА МІНОТАВРА

Роман

Видавець Василь Гутковський Головний редактор Вожена Іваницька Редактори: Анатолій Івченко,

Ольга Федченко

Комп’ютерна верстка Ірини Кащук Художнє оформлення Іллі Стронговського Директор із виробництва Андрій Василик

Здано на складання 15.07.2009. Підписано до друку 10.08.2009. Формат 84×108/32.

Папір офсетний. Гарнітура Petersburg.

Друк офсетний.

Умови, друк. арк. 16,38. Обл.-вид. арк. 17,64. Замовлення № 234.

Літературна агенція «ПІРАМІДА» Україна, 79006, а/с 10989. м. Львів, вул. Промислова, 45. тел./факс: 8 (032) 242-31-31. E-mail:

Надруковано з готових діапозитивів у друкарні ЛА -«ПІРАМІДА»

Свідоцтво державного реєстру: серія ДК №356 від 12.03.2001 р.

Краєвськнй М. Голова Мінотавра. Роман / Пер. з мольськ. Б. Антоняк. -К 78 Львів: ЛА «Піраміда», 2009. — 312 с.

На світанку 1 січня 1937 року Ебергарда Мокка повідомляють про те, що в одному з бреславських готелів згвалтували, покалічили й замордували невідому дівчину. Мокк, який ненавидить Гестапо й переходить працювати до Абверу, швидко встановлює, що сліди убивства провадять до Львова, де він співпрацюватиме з комісаром Едвардом Гіопельськнм. У ході розслідування виявиться, що вони мають чимало спільного, а Львів відкриється Моккові як місто вродливих жінок, небезпечних провулків та численних кнайп і ресторанів…

ISBN 978-966-441-127-8

ББК 84.4 Паї

Марек Краєвський (нар. 1966 р.) — один з найпопулярніших польських прозаїків, автор ретро-детективів, дія яких відбувається в довоєнному Вроцлаві — німецькому Бреслау. Цикл романів про пригоди кримінального комісара Ебергарда Мокка складається із шести книжок: «Смерть у Бреслау» (1999), «Кінець світу в Бреслау» (2003), «Привиди в місті Бреслау» (2005), «Фортеця Бреслау» (2006), «Чума в Бреслау» (2007), «Голова Мінотавра” (2009), які перекладено вісімнадцятьма мовами.

У співавторстві з М. Чубаєм видав романи: «Алея самогубців” (2008) та «Цвинтарні троянди» (2009).

В Україні видано «Кінець світу в Бреслау» (2007), «Смерть у Бреслау» (2009), «Голова Мінотавра» (2009).

Романи відзначено багатьма літературними преміями.

Краєвський уміє подбати про деталі, як Манкель, але його вишуканий стиль заінтригує також фанатів Умберто Еко та Бориса Акуніна.

«Financial Times»

Похмурий трилер, просякнутий атмосферою цинізму й страху.

m «The independent»

Це Історія втраченої вітчизни. Справжня майстерність.

«The Guardian»

Твір уписується я традицію «чорного» європейського роману, у як ому домінує аморальність І збочення.

«Tangled Web»