— А ти не могла піти до пані Буріанової, щоб дала вам щось поїсти?

— Її не було дома.—Танка знайшла на підлозі соску й намагалася встромити її у рот заплаканому Іржікові.

— Францеку! Даси дітям повечеряти, помиєш посуд і, перш ніж лягти спати, просвердлиш у кронштейнах дірки по вісім міліметрів, пан Майєр прийде по них завтра вранці, скажеш — шістдесят крон. Та не віддавай йому кронштейни без грошей, то такий зух! Мотор надовго не вмикай, бо сильно гріється, чортяка.— Валіш обернувся від кухонних дверей:— Вісім міліметрів! — гукнув він Францеку.— Та спершу пороби уроки і дай їсти кроликам!

Батькова тінь майнула за вікном, кроки на тротуарі затихли. Францек озирнувся по кухні. У цебрі — купа немитого посуду, на столі — каструлі із засохлим учорашнім соусом, на краю плити — недокурок із слідами помади. Підсліпувате вікно, розкидані ліжка в сусідній кімнаті, з двору долинає сморід кролячих бібків і помий у забитій канавці. Та Францек нічого цього не помічає: сьогодні білі яхти на озері робили повороти, нахиляючись під сильним вітром майже до самої води, краєвид у призахідному сонці здавався намальованим кольоровими олівцями, поплавки батькових вудочок танцювали на воді, і досить було лише примружити очі, щоб смужка піску на березі перетворилася на справжнє морське побережжя, щоб хвилі заревли в могутньому прибої, розбиваючи об скелі свої лоби… А потім клюнув той ялець, у батька від хвилювання затрусилися руки, його обступили цікаві, почали кидати зауваження і радити, як витягти цього велетня,— усім спершу здалося, що то двокілограмова щука.

Францек майнув через подвір’я, проліз крізь дірку в надаані й постукав у вікно до сусідів.

— Позичте нам трохи молока, пані Буріанова, дітям до кави. Бо крамниця вже, мабуть, зараз зачиниться.

Сусідка крикнула на пса, що лащився до Францека, уважно подивилася на всіяний веснянками широкий ніс хлопця і стягла міцніше фартух на своєму випнутому

животі. За хвилину вона винесла з кухні у горщику півлітра молока.

— До завтра, пані Буріанова…

— Або на вічне віддавання, еге ж? Ну, біжи швидше, он Іржік знову реве!

Добігши до дірки в паркані, Францек обернувся:

— Ви не знаєте, коли повернеться мама?

Але двері в сусідів уже зачинились. Францек гримнув на Іржіка, який знову хотів утекти од Ганки. Біс його знає, що за дурна звичка в цього хлопця, який не любить ходити одягненим.

Францек поставив молоко на електричну плитку. Зготувати. вечерю, покласти спати дітей, помити посуд, висвердлити у кронштейнах дірки, нагодувати кроликів. «Спершу пороби уроки»,— сказав батько. Але ж свердлити дірки у кронштейнах значно цікавіше, і потім пан Мащ-р за кронштейни без дірок шістдесят крон ніколи не викладе, і це буде справжній скандал.

Францек засвітив у маленькій батьковій майстерні лампочку на довгому покрученому проводі, дістав з ящика восьмиміліметрове свердло і вставив у станок. Увімкнув електромоторчик, і тоненька сталева стружка почала закручуватися у гарну спіральку; в майстерні стоїть кислуватий запах іржі, масла, озону і старого ганчір’я, а електромоторчик тим часом неголосно гуде, свердлильний станок легко слухається Францекової руки, у хлопця веселіє на душі.

— Францеку, молоко!

Францек метнувся до кухні,* висмикнув із розетки електрошнур і трохи не попік собі пальці, знімаючи каструльку, їржік зайшовся кашлем від неприємного, задушливого запаху пригорілого молока.

— Дурепа, не могла постежити?

Францек не втримався і дав Ганці потиличника: коли вона або Іржік щось устругнуть, то за це все одно перепадає йому, Францеку, бо вони, мовляв, іще малі. Рвучко розчинив вікно й почав вишкрябувати між спіральками електроплитки чорну, пригорілу масу.

— Ану цить!—гримнув він на Ганку. Відтак зварив ячмінну каву, відкраяв усім хліба, в комірчині знайшов трохи сала — вистачить лише для двох,— третю, їржікову скибку, намазав повидлом, хай їсть, малим дітям сала, мабуть, не можна, чого доброго, біганка нападе. .

— Францеку, їржік…

— Що там знову?

Францек у відчаї кинув хліб на стіл. З гидливістю стягнув з хлопця закаляні штанці, підняв його над раковиною і пустив на нього з крана струмінь води. їржік заревів, наче його різали, а Францек, зціпивши зуби й відвернувши голову, почав мити брата. Потім наказав Ганці витерти Тржіка, одягти й посадити в ліжко. Тієї ж миті його немов хто вдарив обухом по голові: верстат! Він кинувся у майстерню, коліна підламуються зі страху, щось лоскоче в животі. Моторчик іще крутиться, але якось дивно харчить, ніби собака перед смертю; із нього вириваються фіолетові іскри, майстерня повна ядучого смороду, ніби від палених ганчірок. Оце буде йому завтра…

Апетит одразу ж зникає, Ганка ніяк не може знайти чисте простирадло, а заплаканий їржік після холодного душу вмить заснув, і тепер його вже ніхто не примусить повечеряти.

З наближенням восьмої години Ганка перестає відповідати на запитання і, хоч би навколо неї валився весь світ, хилить голову, ніби зів’ялий листок салату. Францек відніс кроликам сіна, поклав Ганку в ліжко і пробує трохи навести лад у брудній кухні. Ставить воду на посуд. Кронштейни! Він зовсім забув про них, оце йому завтра було б од батька: Францек іде до майстерні й починає свердлити решту отворів. Звук моторчика щось йому не подобається, мабуть, краще вимкнути.

Вода тим часом нагрілась, І Францек починає мити посуд. Цю роботу він страшенно ненавидить, але нічого не вдієш!

Бух! Од горщика самі друзки! Францек заціпеніло дивиться на підлогу, кров приливає йому до щік, вуха горять, прокляття, оце так… Черепки нерухомо вишкірились па нього, це, либонь, домовики господарюють тут, на всьому лежить якесь закляття.

Раптом у хлопця прокинувся дух опору. Він ударив черевиком по черепках на підлозі й позакидав їх під плиту. Хай йому грець, хіба це чоловіча робота?! Чому Ганка не^юмила посуд після обіду? Або мама?

Мама. Францек іронічно скривився. Що можна чекати від неї? Годинами сидить біля вікна, підпилюючи собі нігті, а як вулицею пройде якийсь пристойний мужчина,— ледь усміхнеться, потягнеться і гукне сусідці через вулицю: «Ви вже були у цирку Умберто, пані Гамалова? Кажуть,

там дуже цікаво, я б і зараз пішла!» І перехожий, можливо, зупиниться, непевно озирнеться, зробить вигляд, ніби щось забув, і вернеться, поглядаючи нишком на маму, а потім піде далі, а мама одійде од вікна і ні сіло ні впало дасть Ганці штурхана.

Францек механічно витирає тарілки брудним рушником, розставляє кухонний посуд на поличці, замість розбитого горщика висуває один із заднього ряду. Потім вертається до майстерні. Моторчик ще не охолов. Францек уже не наважується спокушати долю і починає свердлити дірки дрилем. Хай йому чорт! Це ж дуже поволі! Швидко хлопець весь зіпрів. Сів, затис кронштейн між коліньми — може, так піде легше. Ой! Францек злякано дивиться на дірку в штанях, на стегні — кров, зіскочило кляте свердло. Біль швидко вгамовується, і Францекові невідомо чому раптом стає сумно, що мама досі не вернулася додому.

Пані Буріанова, що живе поруч, знову матиме дитину. Францекові добре видно, як вона цілий день, якщо не порається на городі, метушиться у дворі, пере білизну, годує дітей, миє посуд. А інколи вона пролазить у дірку в паркані і йде до Валішів, ніби щось позичити, хоч добре знає, що мами нема дома; зазирне на кухню, перевдягне їржіка, поцікавиться, що він їв у обід, нахмуриться і спитає, чи не хотять діти погратися у них. А коли за годину Ганка вернеться з Іржіком назад, малий по самі вуха вимазаний варенням або на підборідді висить локшина із супу. Францекові в такі хвилини стає ніяково: ніби він сам мало дбає про братика й сестричку!

Хлопець повернувся на кухню, зозуля прохрипіла десять разів (з того часу, як Іржік схопився був за золоту гирю і годинник трохи не вбив його, вона вже гарно не кукала),— Францекові повіки почали злипатися. «Спершу пороби уроки»,— сказав йому батько. Францек умостився за кухонним столом і розгорнув зошит.

«Наша родина. Вправа з чеської мови» — написано у першому рядку, а під цими словами — порожній аркуш. Францек морщить чоло, щоб не заплющувались очі; йому здається, що з голови у нього все вивітрилося, а заголовок невблаганно чекає, раз у раз він розпливається, і на місці зошита зостається лише біла пляма.

«Наша родина складається з батька, мами і мене,— шкрябає налита свинцем Францекова рука; при слові «мама» в роті у нього розливається якийсь дивний при

смак. «Мене» чи «мине», до дідька, як правильно? — У мене є також сестра Гана і брат, якого звуть Іржі.— Марно Францекова ліва рука куйовдить буйний рудуватий чуб, а з указівного пальця мало не тече кров. Ні, він не може написати, що батько весь час міняє роботу і живе, головним чином, з підробітків.— Батько найбільше любить ловити рибу. Мама нам варить їсти, пере, і нас, дітей, дуже любить…» — Чому не зникає цей сухий металічний присмак? Треба було б піти напитись води, але спершу він мусить виконати завдання…

В цю мить усе перемагає смертельна втома, і Францек не пам’ятає, як він одягнений опинився в ліжку. «Завтра встану раніше і напишу, що батько тепер працює на заводі, ремонтує… ремонтує машини…»

Після півночі кожен другий ліхтар на вулиці гасне, і Валішів будиночок стоїть, огорнений тінню. Кіті Даніельо-ва довго брязкає ключем у замку дерев’яної хвіртки.

«Кляті діти, що вони знову зробили із замком… Чорт, адже тут не замкнено! Але чому це досі світиться на кухні?— Жінка сіла на ослінчику й позіхнула на весь рот. Яке тут усе похмуре, непривітне! — Чому я не пішла спати на свою квартиру в центрі міста? — промайнуло у її втомленій голові.— Там тахта, торшер, м’яке крісло, тепло й затишно, там людину не чекає це страшне безладдя! Правда, треба якось дати лад і домівці, інакше тут усе стане пусткою і дітей швидко з’їдять воші. Та й Буріанка з животом, як барабан, знову балушитиме допитливі очі, чого доброго, ще ославить тебе на всю околицю, що ти безсердечна мачуха.— Сигарета вже не смакує, під грудьми неприємне відчуття, ніби вона спускається ліфтом — це все та солодка зелена брага, що так липла до пальців… Кіті відчуває незрозумілу огиду до самої себе, останнім часом їй нічого не подобається в цьому хліві і у житті чомусь не щастить. Адже діти і справді ростуть, наче ті звірята, як сусідський Реке, тільки тому хоч регулярно дають жерти… Такий був чудовий план — змусити Вєрку, щоб інко-\и приходила сюди прибрати, вишурувати щіткою підлогу, випрати білизну.— Я б цього добилася, їсти б їй не дала, жодної крони на ганчірки не дістала б — паскудне дівчисько скоро побачило б, кого треба слухатись! Дурна, тепер усьому кінець! І в кого воно таке вдалося? Та ще й до

цього всього такий сором — злапали на вокзалі, наче якусь хвойду! Ну стривай, попадешся ти мені, відлупцюю ременем, що надовго запам’ятаєш! Тільки бозна-коли тебе випустять на свободу!..»

Кіті помацки почала накручувати волосся, по руках у неї забігали мурашки.

Що це таке біле блищить під плитою? Кіті підвелась. Коли вона швидко підводиться, в очах у неї трохи темніє, хочеться спати, спати. Нахилилась: розбитий горщик! Який це… Ввімкнула світло у кімнаті — Францек спить у ліжку одягнений. Ще б заліз туди в черевиках! Кіті наморщила носа. Діти, мабуть, зовсім не провітрюють кімнати… Жінка інстинктивно підібрала їржікові штанці — ще б пак! Затермосила Францека за плече. Вдруге, втретє. Хлопець сів, розіслано мружиться на світло, хитається ніби п’яний і ніяк не второпає, що це прийшла мати.

— Не міг брудні штанці у воду кинути, свиня? Вештатися з хлопчиськами ти можеш, а дома щось зробити ліньки?

Францек вражено пригладив рукою скуйовджену чуприну, ні, це йому не ввижається, але звідки тут узялася Кіті, від неї злегка тхне спиртним.

— Хто розбив горщик?

Францек тупо дивиться у вороже обличчя під папільйотками.

— Хто розбив горщик, я тебе питаю?

— Я кип’ятив молоко і свердлив кронштейни, а він випав мені з рук і…

— Чого ти таке вайло? Може, думаєш, що ми крадемо? Батько працює на тебе день і ніч, а ти байдикуєш та ще й збитки робиш!

Францек уже прочумався, всередині у нього ніби щось обірвалось, брудними пальцями він мимоволі зірвав з себе простирадло. Оце так! Намазані губи, плаття з декольте — очі в нього звузились, і він зіскочив на підлогу.

— А ти тільки ганьбиш його!

Хлопець заточився від блискавичного ляпаса, приниження і несправедливості. В горлі щось запекло. Він до болю закусив губу, але марно — сльози бризнули з очей, покотилися по щоках, і він відчув їхній солоний присмак.

— Світло горить цілу ніч, лайдаку, але що тобі до цього — не ти ж платитимеш! — чує він наче з якогось туману.

Похапцем роздягнувшись, хлопець кинувся в ліжко, притиснув до стіни сонну Ганку, натяг ковдру на вуха, згорнувся клубочком, і тільки тоді плечі його затрусилися від нестримного плачу.

Світло в кімнаті згасло. Францек чує, як впало плаття і грюкнули черевички, як зарипіло мамине ліжко. Потім настала тиша. «Як я її ненавиджу, як ненавиджу! — стуком тить Францекове серце аж десь наче під черепом.— Коли-небудь я втечу звідси, бо хіба ж це рідний дім? Працюй як віл, а тебе ще б’ють за це по морді! Ні, це не моя мама, це не мама, справжня мама зі мною так би не поводилась — це просто пані Даніельова, тато називає її Кіті, у них Ганка і їржік, а я для неї чужий». Але після такого болісного відчуття кривди у пам’яті Францека, на превеликий його подив, раптом виринув один недільний день, коли вони усією сім’єю вирушили на прогулянку за місто. Мама котила колясочку з Ганкою, їржіка тоді ще не було на світі; потім вони. переправлялися човном через озеро у найвужчому місці, і мама страшенно боялася, щоб човен з коляскою не перекинувся; тато замовив їм у ресторанчику серед лісу сосиски, Францек свою порцію з’їв за півхвилини, і мама дала йому одну свою сосиску… Тоді вона ще була для нього мамою, але як давно це було…

«Сьогодні в неї змучене і постаріле обличчя, під очима синюваті тіні — не може бути, щоб я її любив».

їржік, що спав у своєму ліжечку, закашлявся уві сні, Ганка прокинулась, скрутилась калачиком у Францека в ногах. «Біс його знає, чого ця дівчина завжди перевертається…» — подумав Францек, поклав сестричку поряд з собою, накрив ковдрою. З великого ліжка під образком з божою матір’ю через рівні проміжки чується хропіння із свистом та схлипування, у кухні хрипко цокає годинник. Ні, таки є на світі мачухи, є. Гонза Пржібил колись казав у школі, що їх уже давно немає, що вони були тільки в казках, але вони є, є, і Кіті якраз одна із таких мачух!..

Кілька годин неспокійного сну з кошмарами пролетіли ніби хвилини. Францек розплющив очі, промені ранкового сонця рівною смужкою падають крізь вікно на підлогу. Хлопець знову натяг на себе ковдру, але раптом згадав учорашній вечір і підвівся на ліктях — мама лежить у своєму ліжку, рот відкритий, руки широко розкидані в міцному

сні, у вирізі нічної сорочки відніються зів’ялі груди. Фран-цек здригнувся, йому стало соромно й неприємно. Злізши з ліжка, він зазирнув на кухню: за чверть восьма! В очах у нього потемніло — до школи іти добрих п’ятнадцять хвилин! Вчорашній вечір неначе все ще продовжується. «Наша родина». Кінець! А завдання з математики — за нього він учора й не брався!

Францек миттю одягся, від страху в нього похололо в грудях. На клапті обгорткового паперу похапцем нашкрябав: «Кронштейни для пана Майєра коштують 60 крон» — і, невмитий, не поснідавши, грюкнув за собою дверима.

Заплакав Іржік, розбудив Ганку, а потім і Кіті.

Вона ще якусь хвилину лежить, солодко розкинувши руки, та дитячий плач не вгаває.

— Мабуть, знову напустив під себе. Ану, Ганко, поглянь!

Сонна Ганка невміло, з нехіттю міняє пелюшку їржі-ку. Кіті встає, ногами намацує під ліжком пантофлі.

— Спершу умий його.

Поставивши на електричну плитку каструлю, сама з папільйотками у волоссі, напівсонна йде через вулицю по молоко і хліб. Зварила кави й поставила воду на картоплю.

— Біжи вмийся, Ганко! Подивись, які ти замурзана! А коли прийде тато, скажи йому, щоб купив масла і хоч кілька яєць, а то в хаті нічого у рот узяти. І не лий їржі-кові стільки кави, в нього ще повен рот, ти не бачиш, що він уже весь мокрий? — Кіті повернулася спиною до дзеркала, дивиться, чи посередині шов нових силонових панчішок.— А як звариться картопля, відціди й почисть. Якщо тато в обід не прийде, попроси Буріанову запалити газ, боронь боже самій порядкувати з вогнем, я тобі руки поперебиваю! — Застеливши своє ліжко, вона вмила Тржіка, відкрила банку з м’ясними консервами і повела Ганку до комірчини показати, де стоятиме банка.— На обід візьмете картоплі й м’яса, я швидко повернусь, не пустуйте і гарненько грайтеся! Не забудь перевдягти їржіка, якщо кричатиме, і не пускай його у двір — чуєш, як страшенно кашляє? Це він весь час скидає з себе одяг і тому завжди простуджений.

Кіті підняла їржіка на руки. У хлопчика засяяли оченята на блідому личку, він обхопив маму за шию, намагаючись поцілувати її у вухо. Трохи підфарбувавши губи перед дзеркалом, Кіті вийшла з хати.

На вулиці вона уповільнила крок, всередині у неї озвалось якесь почуття. Кіті пробує його вгамувати, але все-таки піддається спокусі: купивши у крамничці два цукерки на паличках, повертається назад. Діти жадібно накидаються на ласощі. їржік застромив весь цукерок у рот, а Ганка пильно придивляється, чи брату не дістався більший. Вона видирає у хлопця з рота цукерок і порівнює зі своїм. Все гаразд. Якщо дивитися на цукерок проти світла, він грає усіма барвами. Ганка прикладає його до ока, наче монокль.

Кіті хвилинку зворушено дивиться на дітей. «Це ж мої маленькі дитинчатка, я ж тільки їх люблю!» Погладивши Ганку по голівці, вона пригорнула до себе їржіка, ніжно поцілувала його в липкі, солодкі губенята, кивнула їм з порога головою і заспокоєно вийшла.

У коридорі почулися знайомі енергійні кроки.

— «Регіна» анте портас \— повним ротом промимрив молодий службовець і засунув шухляду із сніданком.

— Вітаю вас! — голосно промовив Мареш з порога.

Старенька, що сиділа навпроти службовця, підняла на

лоб окуляри.

— А ми тільки-но згадували, що ви вже давненько не вшановуєте нас своїми дорогоцінними відвідинами.

— Сьогодні я теж вас не вшаную, а скоріше розгніваю.— Мареш кинув плащ на вішалку і без запрошення опустився в крісло біля стола.— Коли вже шановна пані Галвова влаштує, щоб наша Юлішка повернулась із «Ре-гіни» до своїх артистів?

— Ви, мабуть, устали сьогодні на ліву ногу, вельмишановний пане директор, а в мене якраз сьогодні неймовірно болять зуби, тому й сиджу в шалі, наче відьма.— Старенька кинула погляд на трохи попущену Марешеву краватку.— І будьте такі ласкаві, приведіть до ладу свій туалет, як належить партійному вихователю молоді. І не тіште себе ілюзією, що я запропоную вам кави; якщо треба буде,— я попрошу швейцара вивести вас звідси.

Мареш зручніше вмостився у кріслі. 1

1 Перефразований латинський вираз «Gannibal ante portas» (Ган-нібал біля воріт), яким у стародавньому Римі попереджали про наближення карфагенських військ на чолі з полководцем Ганнібалом.

— На дверях у вас написано «Відділ опікунства»,— мовив він.— Опікуватись молоддю означає виховувати її, а щоб виховувати, треба виконувати свої обіцянки. Я не хочу більше бачити Юлішку, її взагалі не треба було присилати до нас!

— Так вирішив суд!

— Якщо там у грудях якогось сухаря замість серця б’ється параграф, то хоч би ви про все як слід подумали!

— У вас завжди були оригінальні погляди — так само, як і педагогічна самовпевненість,— старенька вкинула цукор у кофейник, що стояв на електричній плитці.

— А ваші шаблони теж можна було б переглянути трохи швидше! Однак чи не думаєте ви оголосити мені догану за якусь особисту невдачу, мадам?

— Поки що я не маю для цього підстав, але не втрачаю надії: чого немає сьогодні, може з’явитись завтра. Кави сипте собі на власний смак, але, якщо можна, лишіть і мені трошки,— бабуся через силу підвелася із стільця.

Молодик, що сидів навпроти за столом, посміхався, з апетитом наминаючи бутерброд з ковбасою. Такі сутички, що часом виникають між Марешем і пані Галвовою, приємно урізноманітнюють службу.

— Адже це протиприродно,— Мареш кинув собі у чашку три повні ложечки кави,— у дівчини буде розрив серця! Признаюсь: мені завжди було приємно, коли син тягнув мене до зоопарку. Але дивитися на це нещасне дитя природи, що потрапило до нас через якусь нікчемну курку, у десять разів неприємніше, ніж бачити тигра у клітці! — Мареш роздратовано смикнув рудий вус, у його темно-синіх очах спалахнув войовничий вогник.— Ну то як? Я не піду од вас доти, поки Юлішка не буде на свободі!

— Але ж це залежить не тільки від нас. Треба, щоб дав дозвіл прокурор!

— Я був у нього минулого тижня, ви вже давно мали одержати папірець!

Пані Галвова почала гортати на столі папери.

— Щоб ви більш не набридали мені, доведеться покінчити із цим зараз!

Очі у Мареша засяяли, наче весняне небо, він швидко витяг з портфеля документи.

— То, може, почнемо працювати, як ви думаєте? Бо в мене сьогодні до вас багато справ…

За півгодини його тверді кроки затихли в коридорі.

— Дивак! — Молодик за столом кинув зіжмаканий папір, яким був загорнений сніданок, у кошик у кутку кімнати.— Але з ним принаймні весело.

Стара жінка скинула шаль і почала гріти над плиткою носовик.

— Не дуже дотепно,— мовила вона, змірявши свого візаві несподівано холодним поглядом.— Ви хіба не звернули уваги, що в найважчих випадках, які трапляються у нас раз на кілька років, ми майже завжди згадуємо саме про Мареша?—Вона приклала гарячий носовик до щоки, знову закуталася шаллю і схилилась над паперами.

Мареш поспішає весняними вулицями і за кількасот метрів од «Регіни» мало не біжить.

«Що це я? Хіба це матиме якесь значення, коли ^іівча дізнається про все на кілька Хвилин пізніше? Я, мабуть, дуже слабохарактерна людина, не можу дочекатись, коли зроблю радість дитині! — Мареш прямує до вестибюля. Саме перерва між уроками, і діти висипали в сад.— Знову забули поставити пластинку, варто на хвилину кудись відлучитись — і вже нема ніякого порядку!»

Мареш бере Юлішку за плече і веде її на другий поверх. Дівчинка злякано дивиться на нього чорними, як онікс, очима. Мареш увімкнув радіолу, внизу з репродуктора полилась весела мелодія.