вона показала червоним нігтем у двір, де сліпуче вилискував під сонцем свіжопофарбований «Спартак».

— Один бог знає, чому тепер так важко дістати ордер на машину,— доктор Бріхта сів у плетене крісло, світлі коверкотові штани нап’ялися на його товстих стегнах.

Патера налив чотири чарки коньяку.

— Для цього, Йозефе, треба мати заслуги у будівництві нового життя,— він жартома показав на стелю,— або хоча б довести, що ти під час війни брав участь у боротьбі проти націстів, як я. І досі не знаю, як мені пощастило врятуватися від гестапо.— Він помітив здивований погляд Анни й підняв чарку.

— Міцний! — доктор схвально прицмокнув і глянув на етикетку на пляшці.— Бачиш, під час війни я лікував удів двох страчених офіцерів, лікував зовсім безкоштовно, і все ж таки торік змушений був перебратись із своєю приймальнею до власної квартири. І хто, ти думаєш, мешкає тепер у моєму колишньому кабінеті? Будеш реготати: офіцерик! — Він плюнув у вікно.

— І, незважаючи на все це, ти міг би пристойніше поводитися в третях,— сухо промовила Бріхтова.

— А щодо ордера,— значуще кахикнув Патера, і обличчя його засяяло,— можеш бути спокійний; я купив майже нову машину, чоловікові потрібні були грошенята, а наїздив він усього якихось п’ятнадцять тисяч.

Войтішек запитливо глянув на матір, але вона лише мовчки погладила його по голові.

Дрібна рінь перед будиночком зарипіла під чиїмись кроками, і за мить у дверях виструнчився новий гість. Він виставив одну ногу вперед, другу зігнув у коліні й широким жестом зняв уявний капелюх.

— Цілую ручки, здоровенькі були, помагай біг, честь праці!

— Чао ], Руді! —відповіла Бріхтова.

— Доповідаю про прибуття,— звернувся Руді до Патери.— Пане хазяїн, якщо вам потрібна людина для якоїсь чорної роботи — надраїти підлогу, напиляти дров, викопати рів для каналізації, почистити вбиральню або, може, для юридичної консультації,— я до ваших послуг. Будь-яку чорну роботу виконую досконало і з доставкою додому. Пардон, що стосується юридичної консультації, то я трохи перебільшив; із своїми архаїчними поглядами на право я у світлі сучасних вимог нічого б не зміг зробити.

— Руді просто незрівнянний,— Бріхтова пригубила чарку.— Ви всі повинні брати з нього приклад,— мовила вона, не звертаючись ні до кого зокрема.— Оце і є оптимізм: не дати себе зламати! Не те що дома рюмсати, а перед керівним товаришем із обласного управління слухняно стояти на задніх лапках,— вона кинула погляд на чоловіка.

— То, будь ласка, біжи працюй замість мене, з завтрашнього дня можеш промивати діткам шлунки й виявляти своє геройство перед обласним начальством.— Доктор Бріхта ображено підвівся з крісла і, заклавши руки за спину, пройшов по кімнаті, .потім сам налив собі коньяку.

— Очевидячки, я із своїм висотним бізнесом влаштувався найкраще,— Руді потер рукн.— Сині висоти між небом і землею, озон, о другій дня — шабаш, а з половини третьої можу валятися біля води!

— Зніміть піджак, Руді, я вичищу вам пляму на лацкані,— промовила Анна, ставлячи тарілочки з закусками на тацю.

— Навіть не думайте, моя люба. Ці плями нерозривно зв’язані з моїм нинішнім соціальним становищем. Якщо наше суспільство доручило адвокатові виконувати відповідальні функції монтажника, воно не має права соромитися його подертих ззаду штанів. Піджак я зніму, але тільки тому, що тут жарко,— Руді просунув палець крізь протерту на лікті тканину, потім дбайливо повісив піджак на плічка.

— Біжи, Войтішеку, до Станди, надворі так гарно,—■ голос у Анни звучить трохи нервово.

Але Войтішек стоїть ніби зачарований, розтулив рота й ловить кожне слово. Тут говорять щось зовсім нове, зовсім не те, що він чув досі від батька і в школі.

* Привіті (Італ.)

— Біжи й скажи Гамзам, що ми їх чекаємо на кана-сту \—кивнув Патера хлопцеві.— І приведи Станду на полуниці,— по-змовницьки підморгнув він.— Анічко, у тебе ще є вершки?

За кілька хвилин на порозі стала Гамзова зі своїм чоловіком.

— Руді, дорогий мій, де це ти так довго пропадав? — вона розвела свої дужі руки, Руді жартома кинувся їй в обійми і, як м’ячик, відскочив од її могутнього бюста..

— Здебільшого висів між небом і землеІЬ, Франці,— промовив він.— На здороворній мачті! Людина здіймається на ній у вишину, наче орел, світ видніється глибоко під нею і здається таким нікчемним з усіма своїми ідеалами і навіть із своїм матеріалізмом.

— Це жахливо.— Гамзова впала на диван, і її короткі ноги повисли в повітрі.— Я навіть не уявляла собі… А ти маєш з чого жити, Руді?

— Грошей у мене більше, ніж коли я служив у тій злиденній консультації,— Руді приліг на диван, взяв у руки старий французький журнал.

— І оце ти прийшов сюди пішки?

— Робочий люд ходить у неділю пішки, Франці, в автомобілях їздять лише новоспечена робітнича аристократія та інколи оті лояльні, а я, мов иа гріх, не належу до жодної з цих категорій!

— Не плещи казна-чого, Руді,— сухо зауважив Патера.

— І зрештою у моєї старої таратайки «Боргварт» надто великий апетит, а я що, краду? — Руді пропустив повз вуха це зауваження.— Автомобілем я поїду з моєю кицькою в Татри, нам не дали путівки навіть на цей ідіотський Балатон, а про Болгарію, хоч я тепер і робітничий кадр, нема чого мріяти…

— Дай дітям полуниць, Анно! І можна б уже подавати каву,— нагадав Патера.

— Що це ти робиш, Стандо? Покинь негайно! —гримнула Гамзова на сина.

Станда знічев’я почав одламувати трісочку з лакованої тумбочки. Доктор Гамза перехопив сердитий погляд Патери і спробував змінити тему розмови.

— Учора ми бачили супутника… 1

1 Канаста — гра в карти.

Анна поставила воду на каву, полила вершками полуниці і, розчаровано глянувши на Войтішека, з жалем подумала: «Оце й усе, що залишилося від моїх планів на сьогоднішній день…»

— Я випадково бачив його позавчора і, скажу вам, мене охопило якесь дивне почуття від того, що він так нестримно гасає в небі,— озвався Руді, лежачи на дивані, й позіхнув.

— Це кожний зуміє — тримати все під замком, а потім раптом засліпити світ,— Бріхтова знову запалила сигарету.

— Ваша правда,— приєдналася до неї Гамзова.— Хотіла б я знати, скільки марних спроб зробили вони, перш ніж їм нарешті пощастило.

— їм пощастило вже тричі,— зауважив доктор Гамза.

— Все одно це типове хамство,— Гамзова почала тасувати карти.— Якби росіяни оголосили про все ‘наперед, американці сьогодні могли б запустити не супутника, а цілу лабораторію з ученими. Ті принаймні чесно повідомляють про кожну спробу, навіть якщо ця спроба невдала…

— Все одно ця їхня чесність не покриє того сорому, що вони дозволили себе випередити.

— Прошу тебе, тримай язика за зубами, інакше я розгніваюсь,— спалахнула раптом Гамзова й кинула карти.— Вони позбавили тебе практики, ми живемо все гірше й гірше, неспроможні навіть як слід полагодити машину. Скоро ми підемо з торбами, у мене вже не вистачає нервів слухати твої комуністичні промови!

— Тобто як позбавили практики?—Руді сів на дивані.— Я про це нічого не знаю.

— Я добровільно припинив прийом. Я не дурень, щоб чекати, поки в мене одберуть кабінет,— доктор Гамза почав нервово набивати люльку, розсипаючи тютюн на підлогу.

— У нього серце від страху втекло у п’яти, щоб не сказати гірше,— Гамзова почала молоти каву, щоб допомогти трохи господині.— Я не уявляю собі, як ти житимеш із того, що одержуєш у лікарні, чи, може, тобі ще жбурнуть дві сотні в «Регіні»? Але їх не вистачить навіть на бензин, щоб їздити туди!

— Це справді необачний вчинок, Йогане,— доктор Бріхта розстебнув змокрілу від поту сорочку і почав

витирати хусткою кошлаті груди.— Пробач мені за відвертість, але це — зрада. Нас припирають до стіни, наш моральний обов’язок — витримати, захищатися зубами й нігтями до самого кінця, як моравські пани біля стін літнього палацу королівни Анни 1.

— Це було біля Гвєзди,— зауважив Руді.

— Навіщо ж ти продав апаратуру для рентгену, гальванізації та солюкса, якщо ти такий лицар оборони лікарського стану? — Доктор Гамза підвівся і рвучко відчинив двері на терасу. В кімнаті було жарко.

— А що — чекати, поки вони все це проковтнуть? — Бріхта ходив по кімнаті, від його важких кроків здригалися стіни.— Але прийом я продовжую. І навіть коли я матиму лише голий кабінет, пацієнти все одно цінуватимуть моє слово фахівця…

— Не сперечайтеся, друзі, кава вже готова.— Анна понесла тацю на терасу.— Ради бога, ходіть на повітря, тут можна задихнутися.

— Мені вже й на свіжому повітрі інколи не хочеться дихати,— зітхнула Гамзова,— в мене від нього мігрень.

А від східного вітру в мене принципово болять зуби.-

Вона глянула на присутніх, і в її голосі прозвучала несподівана рішучість.— Але вам я нароблю сорому, от побачите: піду шукати роботу І

— Не лякай, Франці,— Руді двічі присів, щоб розім’яти затерплі ноги.— На машинці ти друкувати не вмієш, токарний верстат тебе покалічить. Для роботи в цеху людина повинна мати спадкові нахили.— Він витягнув перед собою руки.— Зрештою, шановні,, якби ви опинилися на дні, як оце я, то могли б утратити лише свої кайдани. Оскільки нижче впасти вже не можна, то переді мною лежать лише перспективи шляху нагору, і це саме те, чого не вистачає вам!

— Раніше ви були дотепніші,— Бріхтова підняла брови, над якими помітні були тоненькі, недавно загоєні шрами після пластичної операції.

Руді нічого не відповів і почав гортати журнал. Зупинившись на кольоровому знімку осяяної сонцем білокамінної Москви, він визивно кинув журнал на стіл.

1 У 1620 р., під час Білогорської битви, яка знаменувала собою прчаток двохсотлітнього німецького ярма, група моравських шляхтичів найдовше чинила опір переважаючим силам ворога під стінами замково! будови у формі зірки («гвєзди») поблизу Праги.

— Ось погляньте, Москва — уже і в західних журналах. Лише ви не розумієте розвитку, ви просто пропаща соціальна верства. Я бачу, що міг би спробувати наставити вас на вірний шлях, виходячи, так би мовити, з пролетарських позицій. Адже майбутнє належить лише електромонтажникам і ось цим,— він тицьнув пальцем у журнал.

Присутні неохоче подивилися на море будинків — білі висотні будови аж до самого обрію піднімалися з вранішнього туману.

— Ідіть уже пити каву, бо захолоне,— збентежено промовила Анна.

Гамзова міцно стулила губи, доктор Бріхта підсмикнув штани, що сповзали з дебелого живота, сірі очі Патери, як завжди, усміхалися, тільки під шкірою заходили жовна, коли він зціпив зуби:

— І все ж за певних обставин навіть від найгучнішоі слави могла б лишитися тільки задимлена купа руїн. У якійсь мірі все це залежить од терпіння тих, що за морем.

Анна зупинилася, тримаючи в руках велику тарілку з тістечками, кинула погляд на Войтішека. Очі у хлопця розширились, він запитально дивився на Патеру й нічого не ро-зумів.

— Ви підете нарешті надвір? — звернулася Анна до хлопців набагато різкіше, ніж хотіла. Станда великодушно залишив на тарілці останню полуницю і рушив за Войтою. В кімнаті якусь хвилину було тихо. Слова Патери повисли в повітрі, йому ніхто не відповів, усі один за одним вийшли на терасу, де стояв накритий садовий столик. Доктор Гамза спохмурнів. Безглузді розмови, та ще й при дітях, який взагалі сенс проводити пообідню пору в товаристві цього Патери, про колишніх комерсантів Гамза має свою думку. Але Франці мов божевільна рветься до гри в канасту, і якби він щось сказав, то довелося б тікати з дому.

Анна увімкнула радіо, доктор Бріхта піймав танцювальну музику.

— Це б ні до чого не привело,— мовив він до Патери.— Росіяни теж мають водневу бомбу. Що з того, якщо вони рознесуть увесь світ?

— А ви, може, десь чули, що я не прагну всією душею миру? Тільки ж не я вирішую цю справу, do you understand? 1

1 Тобі зрозуміло? (Англ.)

— Я побіжу по револьвер, зачекай хвилинку,— сказав Станда Войтішекові, який звіддаля прислухався до кожного слова дорослих за столом.

Войтішек одразу ж непомітно прослизнув у будиночок, узяв журнал і глянув на фото Москви. Червонясті стрункі башти і зубчаті мури, за ними — білий палац, великі куранти на кремлівській башті, він чув її назву в школі, але тепер не міг пригадати.

З тераси долинув вибух сміху, Войтішек швидко поклав журнал на диван.

Повернувся Станда. Кишеню його куртки відтягував револьвер.

Патера помітив крізь вікно, що Войтішек у кімнаті.

— Принеси нам карти, вони на поличці! —крикнув він.

— …треба вчитися. Людина, яка не вміє грати в канасту, не знає справжнього смаку життя,— почули ще Войта зі Стандою, йдучи садом до озера.

Хлопці зупинилися біля води, Станда незадоволено озирнувся: навколо повно людей, багато відпочивають з дітьми, і стрельнути, мабуть, не вдасться.

— Товариш учитель казав нам, що в Москві будують телевізійну вежу п’ятсот метрів заввишки: вона буде найвища в світі…— Войтішек підкидав ногою якусь коробку, руки застромив у кишені, як Станда.

— Товариші вчителі — йолопи,— Станда підкинув уго* ру револьвер і знову впіймав його.— Вони мусять підносити Радянський Союз аж до небес, інакше їх виженуть з роботи. Знаєш, як про це каже моя мама? Скрізь говорять, що радянський шлях — наш шлях. Дехто такий дурний, що думає, ніби не справді так.

Войтішек відступив півкроку назад і вийняв руки з кишень. Станда у своїх розкішних спортивних штанях підстрибував над водою, об берег хлюпнули хвилі, здійняті маленьким переповненим пароплавом.

— Дивись, як я зніму капітана прямим влучанням у скроню,— Станда витягнув руку, і, перш ніж Войта встиг щось зробити, пролунав оглушливий постріл.

Люди, що відпочивали на березі, від несподіванки здригнулися, поблизу голосно заплакала дитина. Батько дитини, який досі спав, накривши лице газетою, підвівся і обурено вигукнув:

— Хочеш по шиї, волоцюго?!

— Не гнівайтеся, я не хотів, пістолет несподівано вистрілив сам,— чемно відповів Станда. Потім звернувся до Войти притишеним голосом:—Капітан упав у калюжу крові, командування ту ж мить узяв на себе перший офіцер, спокій, шановні пасажири, нічого не сталося, пливемо далі, панове музиканти, грайте рок-н-рол і мамбо-каліпсо, ва-та, ра-та, ейя-гейя, м-м-та, рі-та-гуу…— він затупцював на місці, присів, потім упав на коліна, довкола почулися обурені вигуки, але Станда не зважав на них і танцював далі; нарешті сів навпочіпки, примружив очі й подивився услід катеру.

— Знаєш що? Ми могли б скупатися, ти ж у плавках чи ні?

Друга половина дня промайнула швидше, ніж травневі хмари. Криваве сонце непомітно почало хилитися до зубчатого лісу на заході. Хлопці ще зіграли три сети пінг-понга. Войтішек переміг, хоча Станда і грав на своєму столі; перемога дуже підбадьорила його, але вже настав вечір і час було прощатися з цим днем, переповненим враженнями. Гості пішли. Тінь від будиночка витяглася по схилу аж до самої води. Анна спробувала хоч в останню хвилину залишитися з Войтішеком наодинці, марно намагаючись заглушити в собі сум і незадоволення від тих балачок про все і ні про що, протеревенила всю другу половину дня, що їй зрештою до того, що Бріхтова весь час шукає чоловікові хорошу електричну бритву або хоча б справжні американські леза? Тепер доведеться чекати довгих чотирнадцять днів, перш ніж знову можна буде погладити Войтішека по його м’якій каштановій чуприні.

Карел почав переносити з будцночка в машину найцінніші речі. Прийшов Станда, руки застромлені в кишені; хлопець трохи спохмурнів, побачивши блискучий «Спартак».

— Наш «Форд» зараз на ремонті, у нього на двадцять сил більше,— він голосно втягнув широкими ніздрями повітря.

— І жере бензин, як динозавр,— кинув Патера.— А мені, відтоді як змінили карбюратор, вистачає семи літрів, а на підйомах мене дожене хіба що «Татра-603»…

Анна злегка почервоніла:

— Ці ковдри можна було б залишити.,.

Патера нерішуче спинився.

— Ні, ні, тут навколо сама шпана, а такий будинок,

як наш, дражнить злодіїв, мов червоний колір бика, це вже ти мені повір.