В долину, оточену лісами, поволі опускається червневий вечір, над широким плесом озера непомітно повисає біляста

імла, рибалки один за одним складають свої стільчики, і хмарки куряви осідають за останніми машинами на дорогах, що ведуть від озера до шосе; вечірній катер розсипає по воді тремтливі вогники.

На терасі чуються кроки. Станда і Войтішек, що квапливо закінчують останні приготування, піднімають голови. Францек. Після тієї пригоди з автомашиною Станда його ще не бачив. Вони пильно дивляться один на одного; зрештою, у всьому винен Малий, який здрейфив, тому нема за що хлопцеві докоряти… Францек втягує носом пахощі паштету й італійського салату. Крізь відчинені двері Станди-ної кімнати бачить на стіні лук, без ніяких церемоній іде туди й натягує тятиву. Відтак окидає поглядом відкриті консерви, масло й шинку, розкладені по тарілках, 1 ковтає слину.

— Але ж я нічого не приніс…

— Байдуже, візьми трохи підмети, щоб дівчата потім не кепкували.

Францек мовчки хапає віник, збризкує підлогу й замітає; нікого не питаючи, запалює газову плиту і заходжується мити посуд, що лежить„у великій мисці. Хлопці скоса поглядають, як у його руках кипить хатня робота; Станда за все життя не помив жодної тарілки, у кожного свої справи — батько працює лікарем, він ходцть до школи, що, власне кажучи, робила б мама?

Францек витирає чашки, здивованими очима окидає розкішну обстановку. Шикарно, як у замку, хоча в замках йому ні разу не доводилося бувати.

— Коли впораєшся, можеш, якщо схочеш, подивитися на ось це.— Станда витягує старий іржавий кольт.— Чи не можна його якось полагодити?

Францек хапає револьвер, очі в нього радісно сяють. Войті трохи ніяково: Станда поводиться з Францеком, як із слугою, а Францек перш за все гість. Де це сказано, що за частування треба відробляти? Йому дещо відомо про Францекову втечу з дому, він якось чув батькову розмову по телефону із службовцями відділу опікунства. Він несміливо запитує Францека про його життя.

— Зовсім кепсько. Я думав: візьмуть Тржіка в дитячий будинок, а Ганку в дитсадок — буде легше. Але мати ще більше лютує. Все мене лає, наче це я винен, що Тржіка не взяли.

8 І -477

Францек, зітхнувши, опускає в кишеню кольт. З яким задоволенням він заходився б його лагодити! Але ж він нічого не приніс на вечірку, то треба хоч дещо прибрати тут. Знайшовши пляшечку з хімічним розчином, починає чистити металеві деталі газової плити. Від паштету ллються райські пахощі, Францек ковтає слину. Навіщо, власне, його покликав Станда? Може, щоб він полагодив оцей кольт? Його огорнула несподівана радість од того, що тут буде щось незвичайне, і він сповнився до хлопців почуттям глибокої подяки. Шинка, паштет, ананас — як усе це чудово…

— Послухайте, хлопці! Коли мені зовсім осточортіє, я скажу: «Прощай, сім’я», але вже не дозволю себе так по-дурному спіймати! Німеччина. Там море. Наймуся в Гамбурзі на пароплав і — будь здоров! Уявляєте собі, ну хоч би в Бомбей… А це що таке? — у кутку на Войтиній спортивній сумці Францек помічає модель літака.

— Я маю до нього бензиновий моторчик. Треба тільки приладнати його.

Францек, затамувавши подих, бере з Войтиних рук моторчик і міркує, як краще припасувати його до авіамоделі.

— О, це коштувало великі гроші!

— Якщо хочеш, можеш припасувати його, але зроби це так, щоб усі в гуртку здивувалися!

Хлопці здригаються; на порозі стоять двоє дівчат; та, що менша на зріст,— Вєрка. Францек розгубився і мало не впустив з рук моторчика. Вєрка теж остовпіла й зблідла: тільки цього їй не вистачало!

Станда підбігає до них з чемною усмішкою господаря й рекомендує Вєрці своїх друзів.

— А це Ділі, моя найліпша подруга! — Вєрка робить елегантний жест у бік своєї супутниці. Вона говорить чистою літературною мовою, трохи зашарівшись. їй на мить удалося одвести вбік спантеличеного Францека.— Якщо писнеш, що ти мій брат,— розіб’ю тобі морду, ще й мамі такого накажу, що тобі навіть не снилося, ясно? — прошепотіла вона. Ділі в цей час голосно зареготала з якогось Стандиного дотепу.

Францек усе ще не може нічого зрозуміти й розгублено починає чистити тільки-но вишурувану плиту. «Дівчата! Зіпсували вечір. І навіщо взагалі живуть на світі ці дівчата? Яким чудовим міг бути сьогоднішній вечір. Вони ж узагалі ні на що не здатні, соромно навіть казати, що вони

неспроможні полагодити електричних пробок у квартирі, зжеруть і ананаси, і солодке — ясно, що це для них! Тьху, нікого ненавиджу так, як жінок!»

Войтішек теж упізнав дівчину, у котрої тоді біля озера розстебнувся купальник. А Станда говорить з нею, наче нічого й не трапилося. Ні, таки Станда вміє поводитись із жіноцтвом!

Станда замикає вхідні двері, зачиняє віконниці й засвічує рожеві лампочки. Кімната набуває ще інтимнішого вигляду, і Войтішеку спадає на думку, що тепер тут наче в якомусь притоні.

— Дозвольте мені випити за здоров’я наших дорогих гостей,— пишномовно озивається Станда.

П’ять чарочок дзенькають одна об одну, Войтішек здивовано помічає, як віртуозно п’є Ділі. Він примушує себе не відстати од неї й теж випиває до дна. Якби лшли хоч наливку, а не цю кислятину! «Я п’ю вино у притоні,— думає він.— Ото якби побачив тато…»

Станда показує дівчатам свою кімнату. Вєрка удає, що бачить усе це вперше, голосно дивується, щось запитує Францека, ніби тільки-но познайомилась з ним. Хлопець, вражено затинаючись, насилу відповідає їй. Ділі десь знайшла дві маленькі морські черепашки, на яких написано: «Привіт з Далмації», і, ні з сього ні з того приклавши їх до кінчиків грудей, сміється голосно, як дзвіночок. Войтішек відводить погляд од її проникливих очей і, виходячи до сусідньої кімнати, спотикається об килимок. Через двері він бачить, як Станда на мить обняв Вєрку, крадькома стиснув їй руку і вони обоє обмінялися змовницькими поглядами. Войтішеків неспокій посилюється. Невже між ними щось є? •

Станда оголошує, що їх чекає вечеря, і всі вмощуються навколо розсунутого столика. Ділі сідає на тахті, бере сигарету із скриньки, закинувши ногу на ногу. З-під спіднички в неї видно коліна. Станда вмикає магнітофон, дівчата без запрошення починають їсти. Господар щасливий, що їм усе подобається, Войтішек непомітно стежить, як у дівчат із тарілок зникають порції шинки, італійського салату й крутих яєць. Як не дивно, але вино вже не здається йому таким кислим, зате ноги трохи наливаються свинцем і зовсім зникає ніяковість. Станда сипле дотепами, дівчата весело регочуть і ледве встигають йому відповідати — вони натискають на їжу.

Станда відкриває нову пляшку вина й виставляє на стіл усі харчові запаси, потім заводить програвач. Линуть звуки слоу-фокса, світло трохи пригашене, зачинені віконниці й сигаретний дим. Дівчата виглядають страшенно елегантно. Вєрка позичила в Ділі плаття і вправно стягнула його в поясі; воно на неї трошки задовге, але хлопці цього не помічають. Запах духів долинає до Войтішека, хлопець відчуває, що йому душно. Щоб угамувати спрагу, наливає собі трохи більше ніж півсклянки вина. Пильно дивиться навпроти: Ділі вже страшенно стара, мабуть, їй повних шістнадцять років, але та, що сидить біля неї, з діамантовими сережками… Його погляд зустрічається з Вєрчиним. Войтішек п’є і водночас дивиться Вєрці просто в вічі, вона не відводить погляду. Станда тим часом змінює пластинку. Нарешті Войтішек не витримує і опускає очі, тієї ж миті чується переможний сміх Вєрки:

— Як ви дивитеся на танці, панове?

Войтішек червоніє. Ще тільки цього не вистачало! Збентеженість його дедалі зростає. Він бачить, як Станда вклоняється Вєрці, і повертається до Францека, але той уже цілком заспокоївся.

— Я міг би поки що полагодити револьвер,— мимрить

він.

Цю пропозицію Станда зустрічає з прихованою радістю: все одно Францек тільки заважав би тут. На знак подяки він тицяє йому напівпорожню пляшку «Kjopaco», і Францек іде до його кімнати. Відшукавши скриньку з викрутками й плоскогубцями, він береться за авіамодель.

Напроти приголомшеного Войти сидить Ділі й визивно пускає хлопцеві в обличчя дим сигарети.

— Я… не танцюю.

— Нічого, я вас навчу.

Войтішек не встигає опам’ятатись, як Ділі вже тримає його в обіймах. Вона сама кладе його руку собі на талію, Войтішек тупцює, ніби слон. Почувши Вєрчин сміх, не знає куди подітися од сорому. Ділі все дужче притискає його до себе, по спині в нього котиться піт, він вологою долонею стискає руку Ділі, а дівчина, мов кобра, стискує його в своїх обіймах, хлопцеві здається, що вона от-от задушить його.

— Чудово!

Станда і Вєрка гучно аплодують їм. Войтішек, похитуючись, іде до столу й сідає в кутку на тахті між дівчатами.

Жарко, хочеться пити, склянка його порожня, а він, мабуть, випив би одним духом цілу пляшку вина. Він відчуває себе значно впевненіше, його охоплює урочиста піднесеність від того, щб він зазнав уперше в житті.

Вєрка підводиться.

— Хто він, цей твій приятель?—байдуже питає вона Станду, який саме ставить нову пластинку.

— Це, розумієш… Ну, директор Мареш з «Регіни» — його батько…

Вєрка ледве встигає схопити пластинку, що вислизнула в неї з рук, і тієї ж миті дико регоче. Станда не може збагнути, чому їй так смішно. Проте випито вже дві сімсотгра-мових пляшки вина, і хороший настрій гостей можна віднести перш за все на його рахунок.

— У що пограємо? — чує Войтішек чийсь далекий голос, хоч подих Вєрки відчуває зовсім поруч.

— У пляшечку! — кричить Лілі.

Вєрка пояснює принципи гри: порожня пляшка розкручується на столі, і проти кого вона зупиниться шийкою, той повинен випити повну чарку вина і зняти щось зі свогб одягу.

Наче в тумані, бачить він, як крутиться пляшка. Дикий рев — пляшка зупиняється шийкою напроти нього. Дівчата допомагають йому скинути піджак.

«Яка чудова гра,— думає він.— Але тут-можна задихнутися від спеки».

— Не розливай, пий до дна! — кричить Лілі.

— Францеку, ходи гратися! — кличе Войтішек.

Францек неохоче з’являється у дверях. В руках у нього плоскогубці й моторчик, очі затуманені, він щось жує.

— Зараз мені нема коли, хай ось закінчу…

Лілі зневажливо махає рукою, на нігтях у неї манікюр.

І знову починає крутитися пляшка, всі захоплено вищать, Вєрка хвацько допиває рештки вина і скидає позичені черевички, піднявши високо над столом ногу. Звуки мамбо, задуха, пляшки на столі, вибухи сміху. Наче крізь прозору завісу, Войтішек бачить, як Вєрка спокійно знімає через голову шовкове плаття.

— Допити! Це шахрайство! — хрипко вигукує Станда і силоміць пхає Вєрці до губ чарку з вином.

Поклавши долоню на змокріле від поту чоло, Войтішек стежить п’яними очима за цівкою вина, що стікає по Вєр-чиній шиї. І раптом він згадує про батька. Може, втекти

звідси?.. Він підводиться. Станда ледве встигає підхопити пляшку, що похитнулася на столі. Войтішек ловить на собі швидкий погляд Вєрки й несподівано чує з її уст рятівну пропозицію:

— Годі! Давайте грати у щось інше. Хто хоче в фанти?

Дівчата навіть не чекають згоди хлопців. Ділі — банкір, Вєрка замість фанта дає своє плаття і краєчком ока пильно стежить за Войтішеком. Хлопчина цілком пристойний, вухатого Станду заткне за пояса. До того ж директорський синок! «Уявляю собі, який вигляд був би у вусатого, якби він побачив свого сина тут… зі мною! Саме зі мною!»

— Що повинні зробити ці фанти?—питає Ділі у Станди, вказівним пальцем торкнувшись його грудей.

Млявий Станда не може придумати нічого цікавого.

— Надути на вулиці новий човен Войти.

Ділі виймає з-під столу фанти: пояс од Вєрчиного плаття і краватку Войти.

Станда ревниво дивиться, як Вєрка спокійно виводить Войтішека за руку; він хоче кинутися вслід за ними, але рука Ділі обнімає його за шию й садовить на місце.

Тепла ніч, в білуватій імлі пливуть зірки, страх у Войтішека вже щез, залишилися тільки збудженість та злість на самого себе, що його рука так тремтить у Вєрчиній долоні, наче від лихоманки. Хлопець ніяк не може припинити це тремтіння.

— Де ж цей човен? —Він навпомацки іде верандою.— А що, як ми його не будемо надувати?

— Якось трохи незручно! — чує він Вєрчин шепіт і покірно йде за нею садом, все далі від будиночка.

Вони спиняються на терасі для фруктових дерев, звідки майже не видно дачі, і стоять, міцно притиснувшись одне до одного. Навколо — темрява, тиша, тільки завмерле плесо озера перетнули смуги світла від ліхтарів, що стоять на протилежному березі. Надувши човна майже наполовину, Войтішек раптом відчуває, що йому хочеться тікати звідси.

— Підемо назад?

Вєрка перевертає човен догори дном, з приглушеним сміхом падає горілиць на нього і стомлено розкидає руки. Войтішек безсило опускається поруч неї на коліна, в голові у нього паморочиться, серце, наче залізним молотом,

бухає в грудну клітку. Такої хвилини в його житті ще не було, досі про дівчат він тільки шепотівся з хлопцями, і ось раптом ця таємниця, в яку ще ніхто з їхнього класу не проник. Голова в нього йде обертом, але тікати вже пізно…

Станда вихилив повну склянку вина. Вино вже давно не смакує йому, він п’є по інерції… Носком черевика Станда без угаву тарабанить по підлозі, нервово зиркає то на двері, то на власне зап’ястя. Хвилини тягнуться страшенно повільно, Ділі щось ласкаво шепоче йому на вухо, але він не чує жодного слова. «Вже тричі можна було б надути цей клятий човен. Я сам вигадав таке ідіотське завдання. Можу тепер сам собі надавати ляпасів… Я нікчема, неспроможний навіть помститися з Ділі тій, що пішла з Войтою,— думає він з ненавистю.— Тепер для мене не існує більш нікого, тільки Вєрка. Вона моя кохана, моя перша любов, я закохався в неї й тому не можу…»

Станда виривається з обіймів Ділі, холодне повітря овіває його спітніле обличчя, і він відчуває, що хміль потроху проходить. Пильно дивиться у темряву, прислухається — ніде нічого. Машинально йде вгору садом, зупиняється, попереду бовваніє човен. Наступає на щось "тверде й при тьмяному світлі зірок бачить складаний ніж — Войтин… Кілька кроків біжить угору, потім униз.

— Вєрко!

Тихо, лише десь зовсім близько в траві, пронизливо й немов глузуючи з нього, сюрчить коник. Станда підходить до човна.

Він не може заспокоїтись, ногами люто топче човен, стискаючи в руці Войтішеків ніж.

Станда вертається до будиночка. Назустріч йому з хмари диму виринає Францек.

— Ось візьми, полагодив твого револьвера і моторчик приладнав до моделі. Я вже йду додому. Цілу годину доведеться тьопати пішки, бо завтра мушу бути в школі. Бувай!

Францек плентається поночі додому, і дорога вислизає у нього з-під ніг. Ось і перші ліхтарі передмістя, навколо них сяють якісь дивні кола світла, від яких у хлопця ріже очі. «Що це таке зі мною? Полагодив револьвер і

приладнав до моделі моторчик, а пляшка зовсім була не повна, та й поки я сидів на дачі, то взагалі нічого не відчував, а коли вийшов на вулицю — ноги в мене наче хто поперебивав…»

Хлопець раптом згадав, що не виконав завдання з арифметики. Думав, що виконає після повернення, хто ж знав, що він так забариться на цій дачі! Францек пробує уявити собі директорську лисину. Це буде вже другий прочухан за останній час — минулого разу йому перепало за машину. Хлопця охопило якесь неясне передчуття, що в школі навколо нього невблаганно стягується якесь коло. До дідька, чого він весь час так по-дурному потрапляє у халепу?..

Тротуар під ногами в Францека починає коливатись. «Нічого, звикай, станеш моряком — тричі на тиждень доведеться переборювати бурі». Францек хапається рукою за стіну будинку, черкає об неї плечем, а коли за хвилину йде далі, навіть не підозрює, що піджак його весь у крейді. Спиняється біля містка, внизу тихо дзюрчить потічок. Ліхтарі, що стоять на протилежному березі, кидають на його масну й чорну, як сажа, поверхню хвилясті доріжки. Треба хоч трохи охолодити чоло, та й пора вже додому, бо коли прокинеться батько — будуть непереливки… Що це з ним діється? Він легко, мов птах, збігає з берега вниз і вже неспроможний хоч трохи уповільнити темп: гейзер смердючої води вдаряє йому просто в розпалене обличчя, і холод швидко повзе по ногах. Францек не може збагнути, чому так важко стало підіймати ноги: витягнеш одну — другу глибоко засмоктує багно. Він хлюпнув собі в лице, набрав у рот води. Тьху, яка гидота! А сморід такий, наче поруч лежить якась здохлятина… Зненацька він нахилився вперед, на лобі йому виступив холодний піт. Схопившись тремтячою рукою за прибережне вербове віття, Францек починає блювати…

Він не пам’ятає, як взагалі вибрався на берег, лише відчуває, що руки в нього в багнюці аж по самісінькі лікті й що страшна втома валить його з ніг… Він уже не в силі розплющити очі. Вдарившись колінами об лаву в якомусь скверику, падає на неї й тієї ж миті засинає.

Францек не пам’ятає, .скільки спав, чиясь рука довго термосить його, він чує над собою голоси. Потім починає розрізняти якісь обличчя. Де це він опинився? В пам’яті повільно спливає учорашній вечір. Так скоро ранок?

— Авжеж, що заснув! Від нього тхне горілкою, як від старого п’яниці!

— Ну й вигляд же в тебе, хлопче, де це ти так забрьохався?

Францек бачить над собою суворі обличчя, один із трьох — у спецівці, з кишені у нього виглядає ранкова газета.

— Туди до біса, отакий пуцьверінок! Скільки тобі років? Батько на тебе робить і мама, певно, теж, а ти оце волочишся по ночах? До якої школи ходиш, га?

4

Промінь ранкового сонця пробився крізь щілину в причинених віконницях і впав на обличчя Лілі. Дівчина зморщила носа, наче кролик, і прокинулась. Нічого не розуміючи, озирнулася по кімнаті: на столі брудні склянки, обліплені мухами, під перекинутою пляшкою розповзлася пляма розлитого вина, чашки з коричневою кавовою гущею на плиті, на одній із чашок — сліди червоної помади. Лілі затермосила Вєрку за плече.

— Чи нема тут якого купальника? Я пішла б скупатися.

Вєрка якусь хвилину не могла пробуркатися, потім спокійно, наче вдома, відчинила шафу й дістала купальний костюм Гамзової. Лілі, не соромлячись, роздяглася і, дивлячись на сонного Станду, неквапливо надягла купальник. Потім знайшла у шафі гумову шапочку, підфарбувала губи, торкнулася вказівним пальцем брови, віддаючи жартома честь, і вийшла з кімнати.

Станда прокинувся від скрипу дверей. ч

— А ти звари тим часом кави!—просунула Лілі у двері голову.

Станда рвучко підвівся і втупився у двері, за якими зникла дівчина. На ліжку навпроти сиділа Вєрка: під очима синці, волосся скуйовджене. При денному світлі, з непідфарбованими очима, вона здавалася старшою років на п’ять. Голова в Станди розвалювалася од болю, в роті був якийсь неприємний кислуватий присмак. Він насурм-лено подивився на розтоптані на підлозі недокурки, на пластинки в плетеному кріслі під Вєрчиним одягом. Згадавши, що треба йти до школи, Станда скривився.