— Зачекай трохи, Анно, я ще не знаю…

Вєрка подзвонила. їй відчинила мати і простягла до неї руки.

— Нарешті! А я вже боялася, що старий тебе не пустить.

— Можеш бути спокійна, він уже давно в моїх руках. Чим ти так намазалась?

— Це білок з лимонним соком, не смійся! — Кіті похмурніла.— Треба ще додати трохи солі, і за годину зморшки зникнуть, мов під прасом. Колись будеш мені вдячна, що я тебе цього навчила, недотепо!

Кіті ганчіркою витерла перед дзеркалом щоки і провела по них Вєрчиною долонею. Дівчина мовчки кивнула головою. Вона схвильовано окинула очима кімнату, з радістю думаючи про два дні відпустки, які їй дав Мареш.

— Мамо, а ти не переборщила трохи? Вона ж тобі й колін не сховає! — мовила вона, оглянувши розкладену на дивані сукню.

Помолоділе обличчя Кіті освітила усмішка.

— Та це ж я тобі купила!

•— Мамо! — приємно вражена Вєрка міцно обняла її за шию. Оце здорово! Вона не пригадує, коли мати востаннє шила їй плаття,— її весь час одягала тітка Маргіт.

— Заміж, звичайно, виходять раз у житті, тому я хочу, щоб моя дочка була як лялечка,— не перестаючи усміхатися, Кіті допомогла Вєрці надягти сукню і поправила ззаду бант на поясі.

Вєрка раптом, сама не знаючи чому, згадала малу Ганку. Якось по обіді вона прийшла до Валішів. Був листопад, але в хаті ще не топили. У їржіка, як завжди, висіли соплі аж до підборіддя, а Ганці, мабуть, було холодно, бо вона поверх нічної сорочечки, в якій ганяла по двору, натягла мамин светр. Рукави в неї звисали до колін, і виглядала вона в ньому дуже кумедно. Цікаво, що Ганка зараз робить? Вєрка підійшла до дзеркала й раптом подумала, що Ган-

ка — теж материна дочка, а Тржік — її син. Руки в дівчини безвладно опустилися, і їй чомусь стало соромно за цю чудову нову сукню і за своє сьогоднішнє щастя, яке обминуло маленького братика й сестричку, що нудьгують десь у притулку…

Кіті надягла свою весільну сукню й одступила на крок від дзеркала, кокетливо схиливши набік голову.

— Білий віночок теж маєш, мамо?

— Гляди, щоб не дістала по губах.— Кіті зібрала на тім’ї волосся в один жмут і повернулася боком до дзеркала, дивлячись, чи личитиме до весільної сукні дівоча зачіска. Досхочу надивившись на себе, вона залишилась задоволена і в пориві щастя з розгону сіла в крісло.— Ходи-но сюди! — покликала вона Вєрку.— Дай я трохи попущу тобі в талії, ти знову поповніла, може, не варт було стільки закладати, просто страх, як швидко ростеш, дочко,— прогугнявила Кіті, тримаючи в зубах шпильки.— Ти в цій сукні наче лялечка,— задоволено мовила вона, і Вєрка відчула ледь помітний запах сливовиці.— Коли ми з Йожі все влаштуємо, я попрошу Мареша випустити тебе, він добра людина і не буде тримати тебе в «Штєпанці» тепер, коли я вийду заміж. Грошей у Йожі багато, і він їх зовсім не шкодує, я тобі справлю ще одне, силонове плаття, і ти ходитимеш у ньому на танці, просто буде любо глянути!

Сірі Вєрчині очі сяяли. їй здалося, що в її житті настав якийсь великий злам, що тепер усе поверне на краще і що в дзеркалі вона бачить зовсім не ту дівчину, яка ще недавно тинялася вночі по вокзалу. Радісне майбутнє жде її попереду, і Вєрка це відчуває…

— А вусач, тобто Мареш, казав, що знайде мені місце на заводі, і тоді в мене будуть свої гроші,— мовила вона.

Брови Кіті трохи насупилися, коли вона почула ці слова, але ніщо вже не в силі було розвіяти тієї картини, яка заполонила її уяву.

— А на танці ми ходитимемо разом, я буду супроводити тебе, наче гувернантка. Коли ти пройдеш через зал зі мною під ручку у своїй широкій сукні, всі дами витріщать на нас очі. «Це пані Шейнова з дочкою»,— шепотітимуть вони, і їх мучитиме заздрість, бо хіба можна буде порівняти їхніх задрипанок із Шейновою Вєркою?

В передпокої пролунав дзвінок. Вєрка пішла відчинити й побачила на порозі якогось чоловіка в новому дощовику. На скронях у нього вона помітила сивину. Незнайомець

ковзнув по ній сонними очима, на мить затримав погляд на старих черевичках, що явно не пасували до розкішної тафтяної сукні, й усміхнувся;

— Ти Вєрка, так? Я вже про тебе багато чув!

Вєрка здогадалася, що це її новий батько, і ніяково потисла його руку. Досі ніхто, крім Мареша, не подавав їй руки. А втім, який це батько? Її батько був мандрівним точильником, його веселої вдачі й дотепності вона не забуде довіку.

Шейн поцілував Кіті в губи і вийняв з-під плаща пляшку.

— Та ну тебе! — Кіті злегка вдарила його в груди.— Чого це ти увірвався сюди? Хіба ти не знаєш, що молодий може бачити наречену в уборі тільки під час весілля?

Але Шейн із професійною вправністю вийняв з кишені штопор, відкоркував пляшку й налив три чарочки лікеру.

— Щоб ти завтра в ратуші не хвилювалася, Кіті,— підморгнув він їй одним оком, на якуср мить затримав погляд на Вєрчинім обличчі й цокнувся з нею: — За твоє здоров’я, дочко!

Вєрка задоволено усміхнулася. Ти ба! Вперше в житті п’ють за її здоров’я. Сюрприз за сюрпризом. Вона зацікавлено оглянула Шейна, його гладенько виголені й злегка припудрені щоки, акуратні бачки. Мабуть, він по дорозі заходив до перукарні.

— Що воно за отрута? — жартома запитала Кіті.— І взагалі дівчинці ще рано таке пити.

Вєрка усміхнулася в матері за спиною. Шейн ледь помітно підморгнув їй одним оком, і Вєрка подумала, що він, мабуть, дотепний чолов’яга і з ним легко заприятелювати.

— Ну, я вже йду, дівчата!

— Куди?

Шейн клацнув підборами і низько вклонився, ніби перед ним за столиком сиділи найшановніші клієнти.

— Якщо ви не знаєте про це, пані Даніельова, то хай буде вам відомо, що мене зачарувала одна дама, я потрапив у її тенета й завтра одружуюсь. А сьогодні йду запивати втрачену свободу!

Кіті пирснула зо сміху і поглянула на Вєрку, все її сяюче обличчя немовби запитувало: «Ну, хіба не витівник цей Йожі? Де ще такого можна знайти?»

— А на нас тобі^начхати?— спитала вона вголос.

— Та що ви! — Йожі налив собі лікеру і випив одним

духом.— Я хотів посидіти з Тоніком і Ваше к ом, але в останню хвилину виявилось, що Тонікові треба йти чергувати і він не зможе з нами побути. Оскільки ж удвох нам буде нудно, то я візьму з собою вас, якщо не відмовите.

— Тонік — його найкращий друг, вони товаришують ще з дитинства,— пояснила Кіті Вєрці й без ніякого сорому зняла через голову свою весільну сукню.— У цих шкарбанах тобі не можна йти, примір он ті, червоні, на мене вони трохи тіснуваті, а на тебе будуть якраз,— показала вона очима на кілька пар взуття, що валялося під диваном.

Вєрка взула червоні черевички на шпильках і почала ходити по кімнаті, намагаючись звикнути до них. Оце здорово! Ще годину тому вона була в «Штєпанці», а тепер ходить на шпильках! Дівчина поглянула на себе в дзеркало: зразу вищою стала! Черевички були чудові, якраз на неї! Напудрившись, Вєрка підфарбувала губи, але мати ляснула її по руці й примусила негайно витертись. Та Вєрка все одно не могла намилуватись на себе в дзеркало. Ділі завжди була для неї недосяжним взірцем, і якщо їй діставалося щось із пристойної одежини, то це, як правило, було те, що Ділі вже не хотіла носити. Але тепер Вєрка може спокійно позмагатися з нею, заткнути за пояс цю гонористу гуску, бо в неї нога не менш як тридцять девять, а талія — як колода…

На вулиці Шейн галантно запропонував руку матері й дочці. Вєрка сміливо стукотіла червоними черевичками по бруківці, вже цілком звикнувши до, них. Йожі злегка підтримував її за лікоть. У майбутнього батька під плащем був смокінг і метелик, бо він прийшов сюди прямо з роботи. Шейн без упину розповідав веселі історійки. Кіті сміялася, і взагалі у всіх був веселий настрій. Вєрка на мить згадала «Штєпанку» і аж не повірила, що ще сьогодні вранці вона була там. «Післязавтра ти скинеш червоні черевички, взуєш свої шкарбани й більш нічого не бачитимеш, крім гладіолусів, братків, помідорів та ще безглуздих ігор у третього зайвого чи в тісної баби… Але поки що перед тобою ще цілих два дні свободи, і ти можеш не думати про «Штєпанку».

Раптом Шейн міцно стис Вєрці руку й примусив її та Кіті круто повернути праворуч, так, що обидві мало не вдарились лобом об скляні двері. Цей Йожі просто незрів

нянний витівник! Мати голосно зареготала. Що він знову замислив, цей хитрун?

Вони увійшли до кав’ярні* Йожі закортіло омарів з майонезом. Вєрка почала наминати майонез без булочки. Таких вишуканих страв у «Штєпанці» вона й не нюхала! Шейн розсівся у кріселці за столиком, наче граф, і замовив три чорні кави. Офіціант трохи розхлюпав каву, і Шейн прогнав його. Той приніс нові порції кави, але цукор був той самий, злегка підмочений. Шейна це обурило, він згадав про книгу скарг і так розкричався на переляканого офіціанта, що на них почали оглядатися клієнти. Шейну теж нерідко псують настрій вередливі клієнти, але зараз він сам клієнт, тож хай пометушиться обслуговуючий персонал, хай потремтить од страху, інакше він усе переверне тут догори ногами!

Кіті і Вєрка гордо перезирнулися, в кав’ярні всі притихли, а офіціант почервонів по самі вуха. Вєрка відпила ковток кави, граціозно відставивши мізинчик і захоплено поглядаючи на Йожі. Отак напастися на когось, мабуть, не наважився б і ії батько, а про старого Валіша не може бути й мови; власне кажучи, вусач теж не зробить цього, хоч його боялися всі в «Регіні» й не любили вихователі у «Штєпанці».

А Йожі немов вирішив перевершити самого себе. Підвівши Кіті і Вєрку до прилавка, він . щось долив у каву для міцності, потім умостився на високому стільчику. Вєрка теж сіла поруч і гордо поглянула навколо, нишком кинувши погляд на свої червоні черевички. Цей Шейн просто геній!

Офіціантка за прилавком трясла в руках якесь блискуче барильце. Помітивши, що Вєрка зацікавлено дивиться на неї, Шейн нахилився до дівчини і прошепотів на вухо:

— Ця річ зветься «шейкер».

Вєрці страшенно сподобалось це слово, воно нагадувало їй про східні країни, про арабів у білих бурнусах, про слонів і верблюдів, мабуть, барильце було із тих країв. Щоб не забути це слово, Вєрка кілька разів повторила його в думці: «Шейкер, шейкер. Ото кліпатимуть дівчата очима, коли я повернуся в «Штєпанку» й кину мимохідь, що пила віскі із шейкера!»

Хтось із сусіднього стільчика смикнув ії за рукав. До неї нахилилося заросле сивуватою щетиною знайоме доб

родушне обличчя. Верка радісно ляснула сусіда по руці: адже це той самий шофер, який одного разу підвозив її на своєму грузовику!

Шофер запропонував їй сигарету і підніс запаленого сірника. Вєрка курила дуже обережно, намагаючись не затягуватися димом і якомога елегантніше струшувати на підлогу попіл.

Товстун говорив про те, що вона, мабуть, іде сьогодні на бал, бо на ній така чудова сукня, і що якби він зараз не мусив везти свою «Клотильду» в гараж на протилежний кінець міста, то пішов би з нею трохи потанцювати. Він підморгнув їй одним оком, потім другим, і Вєрка весело засміялась. За хвилину на прилавку опинилися дві чарки з ромом, шофер цокнувся з Вєркою і, промовивши: «Обережно, не облийте собі сукню», про всякий випадок прикрив її коліно своєю широчезною долонею. Ром здався Вєрці гіркуватим після райського напою із шейкера. Тієї ж миті вона побачила коло себе розмальоване материне обличчя.

— Годі, пане, пардон, на такі штуки дівчина ще мав час.— Вона безцеремонно вийняла у Вєрки з рота сигаре* ту.— Ходімо!

Вєрка, червона, як її черевички, почала злазити із стільчика, зачепилась каблуком і мало не впала. На шофе* ра вона більше і не глянула. Такий сором! А мати не вга* вала, мовляв, як цьому шкарбанові не соромно, він годить* ся Вєрці в діди. Вєрка ледве стримувалася від обурення. Вона просто не пізнавала матір, яка ні сіло ні впало вда* лася у моралізування. Мабуть, це вона перед весіллям вирішила стати для всіх ангелом-хранителем. Вєрка раптом подумала, що тепер, може, й справді усе зміниться, вони втрьох заживуть однією сім’єю, і щонеділі Вєрка змушена буде ходити з ними на прогулянки, як ходили причепурені дівчата з її класу, коли вона ще вчйлась у восьмирічці. Боже, ото буде нудьга!

Вони знов вийшли на вулицю. Над вітринами засяяли перші яскраві неонові лампи. На свіжому повітрі у Вєрки трохи почала крутитись голова. Вона взяла під руку ШеЗ-на, мати ішла поруч сама. Вєрці стало трохи дивно, що вони йдуть під ручку лише удвох. Нарешті мати звернула на це увагу і застромила руку Йожі під пахву. Кіті вже знов полагідніла і зворушено почала говорити про те, що завтра вона вже буде пані Шейнова. Чи звикне вона до

цього імені? Раптом вона ляснула себе долонею по лобі: Маргіт! Хіба ж можна, щоб під час сьогоднішнього прощання з свободою не було Маргіт?

Вони пішли вгору вичовганими сходами. Маргіт, як звичайно, заметушилася по кімнаті, марно силкуючись хоч трохи навести в ній лад. Вислухавши, з якою метою вони до неї прийшли, Маргіт позбирала розвішану на стільцях одежу, кинула її на ліжко і почала гаряче обіймати Кіті. Вона навіть пустила сльозу від зворушення, але зразу ж витерла очі й почала переодягатися в кутку, анітрохи не ніяковіючи, що на неї дивиться Шейн, примовляючи, що Лілі дуже шкодуватиме — вона теж охоче пішла б з ними. Нашкрябавши щось Лілі на клапті паперу великими літерами, вона з тяжкою бідою взула святкові черевички й почепила довгі сережки із штучними перлинами.

За півгодини вони всі четверо вже сиділи у затишній кабіні ресторану. Хоч Тонік, найкращий друг Йожі, був зайнятий, але він пообіцяв, що обслужить їх якнайкраще. Страви будуть якнайсмачніші, про це він домовиться на кухні. Шейн витяг із бічної кишені великий бумажник і голосно ляснув по ньому долонею. На мізинці в нього блиснув перстень з великим аквамарином.

— Шампанського, Тоніку! Свободу людина втрачає раз, максимум двічі в житті, але не щодня! А Йожі Шейн — не якийсь там лахмітник, наше підприємство в порівнянні з твоїм шинком — справжній «Алькрон» Ч

Поблажливо усміхаючись, Тонік приніс шампанське. Йожі завтра жениться, то сьогодні він має право дозволити собі деяку екстравагантність. Йожі — справжній приятель, і він просто жартує… За давньою традицією треба якнайкраще обслужити колегу.

За хвилину пробка вдарила в стелю, і чотири келихи дзенькнули над столом. У дзеркалі навпроти Вєрка побачила себе в розкішній сукні, праворуч, без упину жартуючи, сидів Йожі, дівчині здавалося, що з сьогоднішнього дня на землі настав рай.

На столі з’явилася друга пляшка шампанського, Вєрка почула, мов крізь стіну, як бахнула пробка. Заграла радіола, і ноги у Вєрки засмикались під столом. Йожі запросив Кіті, якийсь юнак — Вєрку, і все навколо раптом пішло обертом. Юнак танцював, як король рок-н-ролу Бен

1 «А л ь к р о н» — першокласний готель і ресторан у Празі.

Кросбі. Вєрка теж розійшлася і почала вимахувати руками, немов пливла кролем. На превеликий її подив, навіть Маргіт підплигувала на паркеті з якимсь чоловіком, що мав на обличчі шрам. Вєрка притупувала ногами, закидала голову, чудово порозумівшись із своїм партнером; обоє вкладали в танець усю душу, і жодному з них не заважало те, що вони досі не вимовили й слова.

Задихана Маргіт вихилила повний келих вина й, сівши за стіл, скинула черевички. Нещасні ноги щоразу пухли, коли вона взувала щось більш-менш пристойне!.. Знову дзенькнули келихи, і християнська душа Маргіт не витерпіла такого раптового припливу радості. Дебелою рукою Маргіт обняла Кіті за шию.

— Нічого навіть не думай, діва Марія нарешті винагородила тебе за твої життєві страждання. Я від щирого серця зичу тобі добра! Якщо моїй подрузі випало щастя, то це все одно, що воно випало мені!

Розчулена Маргіт кричала, мов у лісі. Кіті стиснула їй руку і приклала палець до губ.

Шейн цокнувся з Кіті, потім з Вєркою і задивився їй в очі. Вєрка теж невідривно дивилася на нього, повільно п’ючи вино. Вони немов змагалися, хто довше витримає. В очах Йожі застигла усмішка. У світлі рожевої лампи, що висіла на стіні, його хвилясте волосся вилискувало на скронях сріблом, а баки у нього були як у Жерара Філіпа. Вєрка не витримала і перша опустила очі.

— Дівчата — паскуди,— Маргіт повернула до себе голову Кіті,— дівчата заздрять твоєму щастю, але я тобі тільки щастя й бажаю і не думаю відбивати Шейна! — Сухі карі очі Маргіт здавались стурбованими і трохи невдоволеними. Сьогодні вона забула напудритись, і її схожий на гудзик ніс червонів, мов маленька електрична лампочка.— І хай вони не розповідають про тебе всяких непристойностей. Одруження — це священна справа! Тепер ти вже не будеш нашою, але це нічого! Плескати про тебе всякі дурниці — все одно, що обмовляти мертвих, а про мертвих не можна говорити нічого поганого…

Йожі засовався на стільці, злегка насупився. Кіті штурхонула свою співрозмовницю ногою в литку, і Маргіт почала пошепки виправдуватись. Правда, коли Маргіт говорила пошепки, то на неї озиралися люди в протилежному кінці залу.

— Ну, ну, нічого поганого я не сказала, Йожі не сьогодні на світ з’явився. Він же знає, що бере не святу Цецілію, покровительку музикантів…

— Але це не означає, що ти повинна про це без кінця варнякати, набридло стільки слухати, та ще й сьогодні!..— просичала Кіті й з полегкістю підвелася: слава богу, Йожі запросив її на танець.

До Вєрки знову підійшов мовчазний чемпіон з рок-н-ролу. На шиї в нього була пов’язана шовкова хустка. Заграли ліпсі, і Вєрка з жахом переконалася, що не вміє танцювати цього танцю: прогрес світової культури вона проспала в клятій «Регіні» і «Штєпанці», Але в неї був справжній талант до танців: крадькома придивившись до інших, вона дещо вловила, і справа пішла просто-таки чудово! Вєрка почала так граціозно вигинати кисті рук, ніби щойно прийшла із школи танців. Оце справжня свобода, справжній світ, від якого вона дев’ять місяців була відділена гратами!

Всі знову сіли за стіл і відкоркували ще одну пляшку шампанського. Скільки ж це все коштуватиме? Вєрка вже не танцювала, але стіни чомусь самі почали крутитися довкола неї. З губ Маргіт, схожих на червоне сердечко, зривався якийсь писк, але Вєрка нічого не могла розібрати. Йожі цокнувся з нею і зняв з її шиї волосину.

— Тобі тут подобається?

— Ще б пак! Це ж люкс!

— Це тільки початок! Тепер ми частіше будемо приходити сюди втрьох, можливо, навіть щотижня.

Вєрка спохмурніла.

— Але ж я завтра мушу повернутися до «Штєпанки».

— До якої «Штєпанки»? Що це ти мелеш?

— У дитбудинок! За грати…

Шейн поклав Вєрці на плечі руки й повернув її до себе.

— Ти, здається, збожеволіла! Що ти там робитимеш?

У стіні, над головою Шейна, повільно й нечутно крутився вентилятор. Вєрка весь час поглядала на нього, і лице Шейна розпливалося у неї перед очима.

— Я там живу. І якщо не повернуся туди, по мене прийде Мареш,— промовила вона і сама здивувалася, що сказала раптом «Мареш», а не «вусач».

— З завтрашнього дня я — твій батько і беру твоє виховання у свої руки! Я чхаю на Мареша! Якщо цей тип переступить мій поріг, я власними руками скину його зі сходів.