Колористичні особливості

Серед багатобарвних українських вишивок полтавські посідають особливе місце. Ніжна колірна гама, різноманітні деталізовані мотиви — все це створює відчуття святковості, витонченості. Головний художній ефект — не в багатстві кольорів та їх поєднанні, а у вн-

40. ЛИШТВА ХМЕЛЬОВА.

25 Білецька В. Ю. Українські сорочки, їх типи, еволюція п орнаментація.— В кн.: Матеріали до етнології й антропології, т. 21 / 22, ч. 1, с. 46.

26 Білецька В. Ю. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація.— В кн.: Матеріали до етнології й антропології, т. 21 / 22, ч. 1,

с. 85.

шуканому співвідношенні, м’якості відтінків пастельних барв (за винятком червоного та синього в рушниках): блакитного, вохристого, коричневого, зеленуватого, наближеного до відтінку «гнилої зелені»; відтінків сірого, білого — найбільш поширених на Полтавщині.

Існувало багато народних методів фарбування ниток — корою дерев, корінням, листям, квітами, плодами багатьох рослин. Так, на Полтавщині чорний, сірий кольори одержували від фарбування дубовою корою, а іноді просто сажею; жовті, вохристі відтінки — із соку щавлю, лушпиння цибулі, гвоздики, квіток соняшника; зелений — з гарбузового листя, шкаралупи горіхів; блакитний — з відвару лісної материнки; червоний — кошеннлі, люцерни; синій — з рослин індіго; бузковий — шовковиці; коричневий — ольхової кори. Нитки запікали в житньому тісті, після чого вони не втрачали свого кольору протягом багатьох десятиліть. Полотно й нитки брали лляні. саморобні. На сорочки йшло полотно тонке, вибілене, найчастіше «двадцятка», іноді при нестачі тонкого полотна бідні селянки використовували його лише для верхньої частини сорочки та для рукавів, в той час як нижня частина — «підточка» — шилась з більш грубого полотна25. Ця особливість була тонко підмічена М. Коцюбинським в романі «Fata morgana». Характеризуючи літніх селянок, що йдуть до церкви, він пише: «… лопотіли підточки», підкреслюючи цим їх класове соціальне становище.

Використання домотканого полотна, що має крупне переплетіння ниток, наявність ниток домашнього виробу, а також техніки, розраховані на строгу кількість ниток, обумовлювали і загальний характер полтавської вишивки, геометричні або геометризовані орнаментальні форми, вирішені крупними рельєфними масами.

Для більшої контрастності добавляли небілені (сурові) нитки або злегка підфарбовані в блакитно-попелясті відтінки «куницями» .

При вишиванні «біллю» — білим по білому — утворюється малюнок високого рельєфу зі світлотіньовим моделюванням. Залежно від напрямку світла узор по-різному то відбиває, то вбирає світло. Вишивка білим по білому — своєрідний художній засіб, який асоціюється з красою морозних візерунків, що знайшло відображення в піснях:

27 Цит. за ст.: Дмитренко О. Реше-

тилівка.— Літературна Україна,

1971, 6 серпня.

28 Цит. за ст.: Білецька В. Ю. Укра

їнські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація.— В кн.: Мате

ріали до етнології й антропології, т. 22/23, ч. 1, с. 91.

По білому білим шила,

Інеєм рубила,

Сороченьку чумаченьку,

Що вірно любила27.

Готування білих ниток для вишивання «біллю» — справа дуже копітка, і робили це переважно молоді дівчата. Ось як в народних піснях оспівувався цей процес:

29 Ульянова Л. М. Сучасна українська вишивка.— Народна творчість та етнографія, 1970, № 1, с. 13.

30 Аронець М. М. Впдинівські вишивки вчора і сьогодні.— Народна творчість та етнографія, 1968, № 3, с. 68.

31 Ульянова Л. М. Вишивка.— В кн.: Історія українського мистецтва в 6-ти т. К., 1970, т. 4, кн. 2, с. 331.

32 Темерин С. М. Ручное ткачество.— В кн.: Русское декоративное искусство. М., 1965, т. З, с. 298.

Чи я тебе, беле, не білила?

Чи я тебе, беле, не золила?

Я над тобою, беле, і знидила І всю Петрівочку просиділа.

А я тебе, беле, шануватиму,

На великий праздник надіватиму28.

Вишивання білим по білому, яке до цього часу характерне для Полтавщини, зустрічається і в інших областях України: на Вінниччині 29, в Прикарпатті30, на Чернігівщині 31, що свідчить про широкі культурні зв’язки різноманітних місцевостей України та їх взаємовплив.

Вишивання і ткацтво білим по білому мало місце і в північних районах Росії — в Олонецькій, Вологодській, Новгородській, Псковській губерніях32. Вишивання білою гладдю поширене в сучасній

Прагнення до монохронності, як вважає С. Темерін,— це відгук якоїсь дуже давньої традиції34.

Можна припустити, що традиція вишивання білим по білому передувала поліхромному вишиванню як більш доступний засіб, не зв’язаний з фарбуванням ниток. Відгуки цієї традиції ми ще зустрічаємо в Закарпатті, на Поділлі, в Прикарпатті, де колірне вирішення будується на поєднанні яскравих контрастних відтінків.

В кінці XIX ст. замість домотканих ниток починають вживати фабричні, забарвлені в яскраві кольори хімічних апілінових фарб. Це кардинально вплинуло на всі сфери народного мистецтва: ткацтво, килимарство, вишивання. Відбувається переосмислення старих і освоєння нових матеріалів. Широко застосовуються готові куповані нитки — заполоч. Випускаються дешеві альбоми з узорами вишивок орнаментальних мотивів квіткового походження в натуралістичному трактуванні, в легко доступній і простій техніці хрестика. Далі буде розглянуто використання і переосмислення цих нових мотивів

41. О. ВАСИЛЕНКО. БЛУЗА ЖІНОЧА, КУПОН. 1978.

42. О. ВАСИЛЕНКО.

БЛУЗА ЖІНОЧА. ФРАГМЕНТ ВИШИВКИ.

33 Чарнецкая И. Польское народное искусство. Варшава, 1957, іл. 112— 117; Словацкое народное искусство. Братислава, 1953, табл. 82— 86, 134, 135; Крестева А. Македонские народные вышивки. Скопье, 1975, іл. 61.

34 Темерин С. М. Ручное ткачество.— В кп.: Русское декоративное искусство. с. 298.

43. О. ВАСИЛЕНКО. БЛУЗА ЖІНОЧА, КУПОН. 1978.

44. О. ВАСИЛЕНКО.

БЛУЗА ЖІНОЧА. ФРАГМЕНТ ВИШИВКИ.

45. О. ВЕЛИКОДНА.

СОРОЧКА ЧОЛОВІЧА. КУПОН. 1976.

35 Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація.— В кп.: Матеріали до етнології й антропології, т. 21/22, ч. 1, с. 99.

народними майстрами. Тут же відзначимо, що з початку XX ст. при вишиванні сорочок переважає контрастне поєднання червоного і чорного кольорів, йде творче освоєння нової гами й техніки. Яскраві контрастні вишивки швидко витісняють техніку білим по білому в сорочках, які продовжують носити здебільшого старі жінки. Ідеал сорочки молодої дівчини — «щоб рукава були, мов у кров умочені» 35.

Захоплення яскравими, контрастними поєднаннями було своєрідною реакцією на монохромність. Вишивки червоним та чорним побутували на Полтавщині до 40-х років XX ст.

З часом глибоке вивчення кращих традицій народного вишивання сприяло тому, що полтавська вишивка в системі промислів повертається до класичного монохрому, до поєднання декількох м’яких відтінків. Яскрава, насичена вишивка, заперечуючи класику білим по білому, знову до неї повернулась, але збагачена повимн орнаментальними елементами, новими матеріалами.

Провідними майстрами вишивки білим по білому є О. Лисенко, Є. Бодня, заслужені майстри народної творчості О. Велпкодна та О. Василенко. На прикладі робіт цих майстрів особливо чітко бачимо досягпення сучасного мистецтва вишивки. Для вишивання застосовують різноманітні тканини, особливо полотняного переплетіння, лляне, напівлляне, шовкове полотно, лавсан. Використання нових матеріалів кардинально вплинуло в цілому на художньо-виражальні

ь? ‘ • т-

46. О. ВЕЛИКОДНА.

БЛУЗА ЖІНОЧА. ФРАГМЕНТ ВИШИВКИ. 1972.

засоби вишивання. Вишивці, яка виконувалась на фактурній зернистій тканині нитками домашнього виготовлення, а пізніше купованими (заполоччю), були властиві крупні узори, що створювалися рельєфними об’ємними стібками. Вишивка на тонких тканинах (маркізет, батист, шовк, крепдешин) відзначається легкістю, витонченістю. Вишукані, ретельні розробки орнаментальних мотивів зумовлюють застосування більш ювелірних технік виконання.

Народні майстри О. Василенко і особливо О. Великодня художньо-виражальні засоби вишивки білим по білому довели до доско-

47. О. ВЕЛИКОДНА.

СОРОЧКА ЧОЛОВІЧА. КУПОН. 1968.

48. О. ВЕЛИКОДНА.

СОРОЧКА ЧОЛОВІЧА. ФРАГМЕНТ ВИШИВКИ.

налості. Тонкі білі нитки накладаються на полотно залежно від узору в різних напрямках, один і той самий мотив створюється розташуванням ниток під різними кутами. При цьому звичайний білий колір дає безліч відтінків: від блискучого, що ніби випромінює світло, до сірувато-блакитного в тінях. Для підсилення ефекту білого кольору, його оптичних властивостей майстрині вводять незначну кількість жовтуватого, сірого, зеленуватого.

Завдяки художній інтуїції вишивальниць, їхньому віртуозному володінню всіма секретами техніки на звичайній тканині звичайни-

ми нитками створюється справжнє чудо. 0. Великодня, яка глибоко знає і творчо продовжує традиції народного полтавського вишивання, згадувала, що вона часто милувалась чудовими морозними візерунками на вікнах. Одного разу майстриня задивилась, як лягла на снігу місячна доріжка, як радісно іскрився сніг і сяяли над рідною Полтавою зірки, перед очима в неї з’явився новий узор. Під такими враженнями була вишита й сорочка, присвячена 100-річчю з дня народження В. І. Леніна 36. Композиція рукава в ній складається з горизонтальної лінії геометричного орнаменту, нижче по полю рукава — ажурні вертикальні смуги мережки і розспп орнаментальних елементів — сніжинок.

Прн вишиванні білим по білому для підкреслення світлотіні додають сіру або сірувато-жовту нитку. Колористична гама орнаментальних композицій при цьому будується на поєднанні м’яких, пастельних відтінків: сірого, зеленого, вохристого, коричневого. Вся увага сконцентровується на декоративному вирішенні простих елементів орнаменту за допомогою переходу від світлого до темного кольору. Така градація в одній гамі створює гармонію ритмів і насичує вишивку рухом. Майстри часто користуються протиставленням холодних і теплих рефлексів. Крупні частини орнаменту — розетки, ромби, трикутники і т. ін.— вишиваються теплішими відтінками. ніби виступаючи на перший план, а дрібніші — виконуються в холодних тонах, підкреслюючи рельєфність узору в цілому.

При спільності колористичної гами полтавської вишивки кожна народна майстриня вносить індивідуальне розуміння кольору, застосовує свою найулюбленішу гаму. Так, О. Великодня віддає перевагу м’яким, теплим пастельним відтінкам коричневого, вохристого,

49. РУШНИК КІЛКОВИЙ 1913.

50. РУШНИК КІЛКОВИЙ. КІНЕЦЬ XIX CT.

51. Л. ТЕРЯНИК.

СОРОЧКА ЧОЛОВІЧА, КУПОН. 1978.

52. О. ВЕЛИКОДНА.

СОРОЧКА ЧОЛОВІЧА. 1965.

36 Республіканська виставка українського декоративного мистецтва, присвячена 100-річчю з дня народження В. І. Леніна. Каталог. К.. 1973, с. 42.

53. ЛИШТВА «СПОВИТІ КЛИНЦІ».

54. ЛИШТВА СТЕЖКОВА.

55. ЛИШТВА ЯБЛУЧКОВА.

але найбільше — білого з невеликим вкрапленням зеленуватого, сірого. Л. Мелашенко, В. Фоменко вишивають білим по білому, О. Василенко полюбляє ажурні мережки, Г. Каніболоцька — крупні площини контрастного поєднання червоного і чорного кольорів. Художники з Опішні Г. Гринь та М. Півторацький оперують крупними формами орнаментальних мотивів. Вони спеціалізуються на створенні ескізів для чоловічих сорочок, часто використовуючи для тканини сірувате домоткане кролевецьке полотно, на якому цікаво проступає білий рисунок крупних форм, виконаний найчастіше лиштвою в поєднанні з вирізуванням. Для творчої манери Г. Гриня характерна напружена колірна гама, побудована на контрастних по-

єднаннях теплих і холодних відтінків. Широко застосовує художник кольорове тло. Для цього береться полотно зеленуватого, блакитного, вохристого, пісочного, сірого кольорів, а вишивка створюється в тій самій гамі за принципом градації кольору. На пісочному тлі кольори вишивки побудовані на гамі коричнево-вохристих відтінків, на зеленуватому — на градації сіро-зеленої гами і т. ін. Г. Гріть часто вводить чорний колір, проте робить це обережно, лише для обрамлення основних деталей орнаменту, підкреслюючи звучність основних кольорів.

В цілому ж можна відзначити, що поступово колірна гама полтавських вишивок стає насиченішою, хоча й зберігає стриманий

56. ЛИШТВА КЛЮЧОВА.

57. ЛИШТВА.

58. ЛИШТВА

БАРВІНКОВА.

37 Митров А. Г. Изобразительное искусство монгольских народов как источник к проблеме этногенеза. Автореф. дис … канд. искусствоведения. М.. 1974, с. 16—17.

38 Богуславская И. Я. Русская народная вышивка. М.. 1972. с. 12.

39 Богуславская И. Я. Русская народная вышивка, с. 24.

40 Матисс А Сборник статей о творчестве. М., 1958, с. 94.

набір основних кольорів. Пояснюється це тим, що художні промисли поповнюються професіональними художниками і водночас відбувається активніший процес взаємодії з іншими центрами народного вишивання.

Рушники на Полтавщині вишивають інтенсивним червоним кольором.

Слово «красний» в російській мові означало також красивий, прекрасний, найкращий. Це підтверджує те значення, яке надавалось червоному кольору. Відомо, що колір і поєднання кольорів мають визначену семантику. Червоному кольору надавали перевагу народи Європи та Азії з давнини. У деяких народів він вважався священним і мав апотропейне значення 37.

Дослідниця російської народної вишивки І. Богуславська висловлює думку, що червоний колір в орнаментації російських рушників мав символічне значення і первісна роль його в давніх мотивах навряд чи була тільки декоративною 38. Він наповнений глибоким змістом і нагадує «про древнє символічне значення рослин» 39. Поступово втративши своє значення, червоний колір стає художньою традицією, утримуючись саме на рушниках, що відігравали велику символічну роль в народних обрядах.

Червоний колір рушників дуже насичений, звучний і є найбільш емоціональним в декоративній композиції. Різноманітні дрібні сітчасті заповнення створюють ніби мерехтіння, відблиск кольору, суцільні густі стібки надають йому інтенсивності; від щільної густоти стібків залежать насиченість кольору, його яскравість. Один і той самий колір нитки завдяки техніці виконання перевтілюється то в яскраво-червоний, то рожевий, ледь розбавлений білим тлом. Крім того, майстрині інтуїтивно використовують і фізичний закон оптики. Білий колір більше відбиває сонячні промені, а червоний — більше вбирає в себе. Ось чому червоний топ, де він лягає густими масами, іноді здається дуже темним. За рахунок неоднакового вбирання і відбиття світла створюється враження деякої просторової глибини. В цілому орнаментальний мотив дерева-квітки з чітко окресленим контуром ніби оповитий повітрям і випромінює червоний колір. Водночас поєднання червоної вишивки з білим тлом полотна надає рушникам мажорного звучання, святковості і урочистості. Для рушників центральної Полтавщини характерні легкість, вишуканість. Цього досягають ажурним заповненням деталей орнаменту. Ближче до Київщини, в західній частині Полтавщини композиція стає більш монументальною, відчувається переважання червоного завдяки тому, що ажурні заповнення змінюються щільнішим стібком. У східній Полтавщині в червоний колір вкрапляється синій, іноді жовтий. Інтенсивного звучання також надає червоному кольору доповняльний колір — зелений.

Полтавська народна вишивка, 1983