Передмова

У відділі мистецтв Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР знаходиться колекція акварелей львівського художника кінця XVIII — початку XIX ст. Ю. Глоговського, яка налічує понад 1700 акварелей і рисунків пером, різних за розміром, розміщених на аркушах однакового формату — 50 X 70 см. Малюнки являють собою зарисовки костюмів та етнографічно-побутових сцен із життя населення різних національностей — українців, поляків, білорусів, євреїв.

Крім малюнків Ю. Глоговського у вказаній колекції міститься більше ЗО літографій Я. Норбліна і приблизно 20 літографій Я. Левицького.

Якщо у Я. Норбліна і Я. Левицького викликав інтерес переважно селянський одяг, то Ю. Глоговський значно розширив ідею своїх попередників. Його цікавило вбрання різних верств населення. Українській тематиці в колекції присвячено більше 350 сюжетів.

В даному виданні йтиме мова лише про ті акварелі Ю. Глоговського, на яких зображено український народний одяг.

Вказані акварелі діляться на копії і малюнки з натури.

Копії Ю. Глоговського з давніх іконографічних матеріалів — гравюр, літографій, живописних творів інших художників становлять цінний історико-реконструктивний матеріал одягу українського населення XVII—XVIII ст., про який маємо дуже скупі відомості.

На них бачимо старовинний одяг селян, міщан, представників заможних верств суспільства, козацтва та ін. Кілька акварелей-коній Ю. Глоговський зробив із літографій Я. Норбліна. Решту своїх робіт Ю. Глоговський виконував з натури.

Переважну більшість акварелей Ю. Глоговський паспортизував, вказуючи назву населеного пункту, де він їх малював. Це дозволило класифікувати акварелі і характеризувати одяг відповідно до територіально-географічних зон та історико-етнографічних регіонів.

Найбільше акварелей з натури зроблено на території, яка за сучасним адміністративно-територіальним поділом відповідає Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областям. Досить повно представлений одяг населення Львова, його околиць, навколишніх сіл.

Виходячи з цього, матеріал групується у певній послідовності: одяг населення Львова, передмість та приміських сіл; одяг населення північно-західних районів Східної Галичини; одяг українців Карпатського регіону; народний одяг Покуття; народний одяг Західного Поділля.

Оскільки малюнки відносяться до XVII — початку XIX ст., ставилося завдання з’ясувати їх достовірність, спираючись на літературні джерела, музейні збірки та ін. Проведено, крім того, аналіз

одягу за регіональними ознаками, вказано назви всіх компонентів одягу, які побутували в кінці XVIII — на початку XIX ст., звернуто увагу на способи носити як окремі компоненти одягу, так і комплекси.

Автори дослідження намагалися представити творчість Ю. Глоговського у контексті епохи, з явищами, що найбільш виразно визначили розвиток суспільства того часу. Це був період формування нової суспільної формації, визрівання революційних, демократичних ідей, і Глоговський став достойним виразником нових тенденцій і в житті, і в мистецтві.

Очевидно, Глоговський мав на увазі видання етнографічного альбома. Він підійшов до цього завдання не лише як художник, а й як учений. В усіх рисунках чітко передано крій, колорит одягу, легко вгадується матеріал, з якого він пошитий, видно прикраси, доповнення до комплексів. Разом з тим він виступав не безстороннім фіксатором. 1 в зарисовках народних типажів, і побутових сцен, і пейзажів вгадується художник, якому властиві пристрасність та емоційність.

В ілюстраціях, вміщених у книзі, розмір у підтекстовках вказано у тих випадках, коли вони подані із зменшенням проти оригіналу.

Підписи Ю. Глоговського до малюнків дослівно перекладені з польської на українську мову з доповненнями, що містять сучасні назви відповідних населених пунктів.

Автори висловлюють щиру подяку завідуючому відділом мистецтв ЛНБ ім. В. Стефаника АН УРСР С. П. Костюку за допомогу при доборі матеріалу для публікації.

л п. КРВАВИЧ

І Юрій Ілоговський і художнє життя Львова кінця XVIII —початку XIX cm.

І. Юрій І ‘логовський.

Копія з портрета маршала коронного Лукаша Опалінеького, зроблена в Сеняві.

Акварель.

1837 р.

ім. В. Стефапика АН УРСР.

Кабінет мистецтв.

II. Антон Ланге.

Проводи рекрутів в українському селі.

Акварель.

1837 р.

Краків.

Музеум народове

1 Історія українського мистецтва: В 6 т.

К., 1969.— Т. 4, кн. 1.— С. 87, 241; Rastawiecki Е. Slownik malarzow polskich, tutez obcych w Polsce osiadtych lub czasowo w niej przebywajpcych.— Warszawa, 1957.—

T. 3.— S. 213.

2 Словник художників Укрчїни.— К., 1973.— С. 56; Slownik artystow polskich і obcych w Polsce dziatajpcych.— Wroclaw, 1975.—

T. 2. S. 365.

Серед численної групи художників, які працювали у Львові в кінці XVIII — на початку XIX ст., особистість Юрія Яковича Глоговського займає значне місцех. Він належить до числа діячів мистецтва, чиї починання стали тими творчими імпульсами, які, діючи на самому початку зародження нових тенденцій культурного, суспільного чи мистецького поступу, покликали до життя і стимулювали розвиток нових художніх якостей, створювали для них нові стильові й естетичні основи, відповідно пристосовували їх до нових суспільних функцій, продиктованих вимогами часу.

Ю. Я. Глоговський був усебічно обдарованою людиною. Він архітектор, автор проектів багатьох здійснених і нездійснених споруд, дуже часто сам виступав керівником їх будівництва. Займаючи протягом ЗО років посаду інспектора державних новобудов в Галичині, він справив певний вплив на формування нових принципів містобудівництва, охорони чи консервації архітектурних пам’яток старовини. Крім того, Ю. Я. Глоговський працював як художник-живописець і рисувальник у різних доступних йому жанрах і техніках. Незважаючи на те що він архітектор за фахом, живописно-образотворча діяльність явно домінує в його творчому «Я». Він живописець-аматор, автор ряду портретів і портретних мініатюр, він рисувальник, який працює в різних техніках (олівець, перо, перо, комбіноване з аквареллю), займається офортом та літографією. Ці твори, однак, за своїми художніми якостями мало виділяють його на фоні численної групи працюючих тоді у Львові митців різних жанрів і профілів2.

Глоговського серед художників, що були його сучасниками, вирізняють численні документальні акварельні студії давніх, здебільшого сьогодні вже не існуючих архітектурних споруд, серія акварельних копій пам’яток давнього живопису, акварельних копій портретів XVII—XVIII ст., велика кількість із яких на сьогодні в оригіналах не збереглась. Але особливу культурну цінність представляє серія акварелей і рисунків народного одягу Галичини, сучасного художникові і давнього, відтвореного на основі тоді ще існуючих іконографічних матеріалів, які були йому доступні. Вся серія охоплює деякі регіони тогочасної Галичини і включає одяг різних національностей. Особливу цінність для нас представляє насамперед численна група акварельних студій українського селянського та міщанського одягу XVII— XIX ст.

Як художник Ю. Я. Глоговський — особистість багато обдарована, його твори зігріті справжнім глибоким запалом митця, сповнені тієї внутрішньої емоційної напруги, яка приваблює нас, незважаючи навіть на деякі професійні недоліки. Зворушує ця творчість своєю щирістю і переконливістю великого художньо-пізнавального документа епохи. Саме в цій

XVII початку XIX ст.

3 Історія Української РСР:

В 8 т. — К.. 1978.-Т. 3. — С. 157.

4 Всеобщая история искусств.

Т. 5. Искусство XIX века — М.,

1964. С. 327; Искусство стран

и народов мира.— М., 1962.- Т. 1,— С. 20.

документальності і полягає виняткова історична цінність того, що створено митцем.

Історичний період, у який жив і працював художник, сповнений виняткової напруги і драматизму. Цей період зародження нової соціальної формації, яка назрівала в умовах розкладу попередньої, не міг не відбитися і на розвитку мистецтва того часу3. Це був час як суспільно-соціальної, так і культурної неустабілізованості, творчі шляхи художників мали різноманітну спрямованість, різні напрями, що один одного часом заперечували і залежали від естетишшх та ідейних спрямувань соціальних формацій. З розвитком капіталізму у мистецтві Львова постає новий політичний і соціальний фон, який викликає дуже активні, кардинальні зміни його стильових, естетичних і філософських тенденцій розвитку. Однак поряд із швидкою еволюцією філософської і естетичної основи мистецтва економічна база його була дуже слабою. Тут ми зустрічаємося з таким явиїцем, при якому передові тенденції в мистецтві представлені окремими обдарованими митцями, іноді без забезпечення матеріальною базою замовника, але при наявності дуже чітко визначеного адресата, яким були прогресивно настроєні прошарки суспільства.

Періоди динамічних змін естетичних орієнтацій завжди дуже складні для художнього середовища, особливо якщо ці зміни є результатом фундаментальної ломки в усіх ділянках суспільного життя.

Слід зазначити, що мистецтво країни, в межах якої опинилися західноукраїнські землі, розвивається в зовсім інших (ніж багате вітчизняними традиціями мистецтво Галичини) естетичних та стильових параметрах, в іншому творчому спрямуванні, керується іншими художніми критеріями. Стиль пізнього барокко XVIII ст., який зазнав такого високого розквіту на галицьких землях, набув тут власних художніх особливостей, оформившись у львівське барокко із своєю стильовою і естетичною програмою, опертою на традиції давньої української архітектури, скульптури та живопису. В ньому спостерігались спільні риси із європейським барокко, але від барокко австрійського воно своїм духом відрізнялось.

Барокко в Австрії доживає свій вік і у 80-х роках поступається місцем класицизмові. Цей напрям, співзвучний новій капіталістичній формації, дуже швидко набуває популярності в усіх європейських країнах, де база для його виникнення підготовлена ще в XVII ст. В умовах Австрії класицизм приживається теж дуже швидко, але ставши офіційно прогеговаїшм академією у Відні стилем, невдовзі перетворюється в офіційний державний стиль монархії і дуже швидко в цих умовах деградує, будучи обмеженим офіційно затвердженими казенними стандартами як у будівництві адміністративних споруд, так і в будівництві житловому 4. Очевидно, що в інших художніх жанрах, в скульптурі та живопису, цей процес прохо-

5 История искусства

народов СССР. Т. 5. Искусство первой половины XIX века. М., 1979.— С. 177.

ь Там же.

С. 178.

Освободительное движение народов Австрийской империи. — М.. 1980.

С. ПО 112.

див повільніше і поступовіше. Тут у творчості цілого ряду майстрів перехідна стадія затягується, даючи іноді досить цікаві художні форми так званого класицизму із залишками проминулого барокко. Загальнодержавні, нав’язувані столицею архітектурні стереотипи мали свій вплив і на характер реалізованих тоді будівель у Львові.

Класицизм у загальнодержавно сформованому плані простежується в будівельних спорудах різного характеру, очевидно, найбільш типовими в цьому відношенні є будівлі адміністративного призначення, велика кількість казарм, які споруджуються без особливих архітектурно-стильових претензій 5.

На початку XIX ст. класицизм переходить у фазу романтизму. В рамках цих двох стильових шкіл можна виділити різні ідейно творчі течії — елітарну і демократичну, але межа між ними дуже нечітка, хоча на крайніх точках свого художнього втілення вони простежуються дуже чітко, особливо в творах живопису, з одного боку, салонно-елітарних і народно-демократичних — з іншого. В слабо розвинутій архітектурі Львова того періоду ці нюанси не дуже яскраво виражені.

Тогочасна архітектура не дала нам якихось більш-менш у художньому відношенні помітних пам’яток. У 90-х роках XVIII ст. на львівському ринку побудовано чотири фонтани із статуями Нептуна, Діани, Адоніса та Амфітріти, які були спорудами престижного порядку, для засвідчення діяльності нових господарів міста як носіїв культури і порядку6.

У перший період австрійської окупації краю послаблюється політичне та економічне становище магнатів та багатого духовенства, внаслідок чого будівництво пишних палацових та культових споруд припиняється. Цей прошарок суспільства перестає тепер бути основним замовником творів мистецтва. Австрійський уряд поступово прибирає до своїх рук значну частину маєтків, що досі належали церкві, максимально скорочується кількість монастирів. Це були типові заходи колоніальної країни, яка намагалась максимально вигідно використати захоплені землі. Така тенденція знаходила свій вияв у всіх ділянках господарського і культурного життя краю, де на перший план виступає тепер буржуазія7.

Майстри живопису поступово перекваліфіковуються стосовно до вимог часу. Український барок-ковий портрет, що пройшов дуже складну еволюцію і досяг високого рівня розвитку, перевтілюється в портрет міщанський, зберігаючи в ряді випадків багато традиційних рис парадного магнатського портрета XVIII ст. Нові замовники, розбагатілі представники буржуазії та міщанства, прагнули утвердити себе но відношенню до недавно пануючого класу і охоче замовляли портрети, подібні до магнатських. ЦІ тенденції відчутні в творчості деяких львівських портретистів ііце в першій половині XIX ст. Однак

8 Історія українського мистецтва. — Т. 4, кн. 1.- С. 64.

9 Sto lat malarstwa Iwowskiego, 1790—1890.— Lwow, 1937.— S. 4.

10 Крвавич Дмитро. Перші художні виставки // Жовтень. — 1983.-М 4.- С. 100.

паралельно розвивається новий тин портрета, де підкреслено аристократичні пози портретованих поступаються місцем зображенню людей у їх буденному, домашньому, іноді сімейному оточенні. В цих творах відчутне намагання митців проникнути у внутрішній, духовний, особистий світ зображуваних з їх повсякденними справами і турботами.

Взагалі портрет виявився одним із найбільш актуальних мистецьких жанрів того періоду. Портретів малюється дуже багато, міщанство і буржуазія хочуть мати в себе дома галереї предків, дуже часто фантастичних, але обов’язково впливових і давніх. Активними замовниками портретів були також сім’ї приїжджих австрійців та німців.

Образотворче мистецтво розвивається в різних напрямах. Скульптура поступово, тепер уже в класицистичному варіанті, знаходить застосування в архітектурі, у надгробних пам’ятниках 8, живопис розвивається у відриві від архітектури, набувають розвитку його станкові жанри9.

Одним із перших таких жанрів, який тільки-но зародився і пускав перші корені на грунті культури Львова, був побутовий жанр. Цей жанр, покликаний до життя історичною логікою розвитку суспільства, стає згодом основою мистецтва XIX ст., виразником його демократичних ідей, але в кінці XVIII на початку XIX ст. для нього ще тільки готується база і помітними є лише перші його паростки.