Велика кількість якісних змін у мистецтві Львова кінця XVIII — початку XIX ст. дає підстави окреслити цей період чіткішими хронологічними рамками та говорити про нього як про стильову цілість, в якій знайшли вияв усі характерні прикмети часу, риси стильової еволюції нових ідейних демократично-суспільних тенденцій. Цими часовими межами може бути кінець 80-х років XVIII ст.— 1837 р., тобто період остаточного відмирання стильових спрямувань пізнього барокко як на терені Австрії, так і на терені Галичини і рік першої художньої виставки у Львові10. Очевидно, ці хронологічні рамки, як і будь-які інші, стосовно мистецтва є дуже приблизними, оскільки ряд мистецьких явищ, процесів могли мати місце значно раніше цієї часової межі або значно пізніше. В межах цього періоду можна виділити два-три покоління митців, чию творчість характеризує поступовий відхід від традицій пізнього барокко, оволодіння стильовими якостями модного мистецтва бідермайєра і рисами романтизму.

Бідермайєр — художній напрям передусім австрійського та німецького мистецтва, де його впливи були відчутними насамперед в оформленні інтер’єрів, меблів, посуду, одягу. Однак на початку XIX ст. риси цього напряму уже відчутні і в образотворчому мистецтві, особливо в таких його жанрах, як зображення інтер’єрів, натюрморті, портреті. Мотиви інтер’єра та натюрморта стають дуже поширеними,

11 Geismeier Willi. Biedermeier.— Leipzig, 1982.

в портретах відчутне захоплення передачею форм модного бідермайєрівського одягу. В художньому житті Львова, яке на той час розвивається в зоні сильних австрійських та німецьких культурних впливів, 6і-дермайєр теж відчутний, але виступає він тут в значно видозміненій формі, утвореній своєрідним поєднанням із місцевими культурними традиціями. Львівський бідермайєр не такий штучний, як це спостерігається в багатьох творах, що поставали тоді в майстернях художників Відня і Берліна. Основні його засади на терені Львова орієнтуються на смаки навколишнього суспільного середовища, які є все-таки іншими, ніж в столиці, тут вони поступаються принципам більш реалістичного сприймання дійсності11.

До найстаршого покоління працюючих тоді художників можна віднести майстрів, діяльність яких припадає на другу половину XVIII ст. Це автори крупних монументальних творів, виконаних у нерозривному поєднанні з архітекторами та скульпторами для пишних пізньобароккових споруд культового та палацового характеру. Вони працювали колись у великих будівельних бригадах, очолюваних висококваліфікованими майстрами, брали участь у здійснюваних на високому художньому і технічному рівні будівельних заходах. Це були люди високої художньої вимогливості, чиє художнє кредо було сформованим іще в період розквіту їх творчості. Спочатку вони продовжували працювати в своїй традиційній манері уже відмираючого барокко. Виховані на традиціях європейської бароккової класики, ці художники зуміли по-своєму и інтерпретувати, надати цій стильовій течії національних прикмет. їх твори стали виразниками мистецтва, що виникло на терені і в середовищі специфічних естетичних уподобань, базованих на народних традиціях краю, внаслідок чого вони заясніли рисами національної школи, зуміли зберегти свою творчу індивідуальність, навіть на фоні пізньобароккового епігонства. Процес зміни стильового спрямування творчості цих майстрів проходив поступово, зберігаючи як індивідуальність, так і високий рівень технічної майстерності, культури рисунка, кольорового та композиційного рішення, високий художній рівень.

Працюють у Львові приїжджі і проїжджаючі митці, переважно вихованці Віденської академії, типові прихильники бідермайєра в своїй творчості. Деякі з них, пробувши деякий час на навчанні, повертаються, інші не отримують освіти, залишаючись дилетантами. Із представників першої групи як найбільш типових можна виділити відомого майстра монументального релігійного живопису і портретиста Остапа Білявського (помер 1803 р.), художника монументальних настінних і станкових багатофігурних композицій Луку Долинського (помер 1824 р.), майстра великих вівтарних картин, прихильника анімалістичного живопису Василя Березу (помер 1835 р.), відо-

XVII —початку XIX ст. в акварелях Ю. Глоговеького

12 Торжество історичної справедливості.

Львів. 1968. -С. 214.

13 Przezdziecka Maria. О matopolskim malarstwie ikonowym w XIX wieku.— Wroclaw;

Warszawa; Krakow; Gdansk, 1975.

14 Antoniewicz Jan Boloz. Katalog wystawy sztuki polskiej od roku

1764 — 1886. — Lwow, 1894.— S. 64.

15 Рубан И. В. Іноземні художники-портретисти на Україні в першій половині XIX ст. / / Українське мистецтво у міжнародних зв’язках. К.,

1983. -С. 137.

мого майстра монументального бароккового фрескового живопису, художника складних композицій Станіслава Строїнського (помер 1802 р.)12.

Це все місцеві майстри, які започаткували свою художню кар’єру помічниками в різних живописних майстернях Львова, а потім дістали вищу художню освіту за кордоном. Виховані на європейській художній класиці, ці люди побували в найкрупніших європейських художніх осередках, знайомились із шедеврами світового мистецтва, часто копіювали їх, привезли із собою значну частину цих високоякісно виконаних колій, які служили зразками для навчання молодих адептів мистецтва. Після повернення вони проходять процес стильової асиміляції, їх творчість ніби живиться життєдайними соками місцевих художніх традицій, вони позбуваються рис академічної безликості і відносно швидко формуються як самостійні творчі індивідуальності, органічно вростають в атмосферу художніх традицій Львова. Ці майстри представляють свого роду мистецьку еліту в творчому середовищі міста.

Очевидно, що у Львові і на його периферії працює тоді значна кількість живописців, які не вчились за кордоном, і їх творчість грунтувалась переважно на традиціях давнього українського іконопису, розрахована в основному на забезпечення живописними роботами культових споруд13. Це художники різного рівня кваліфікації, працюють вони переважно для сільських церков, окремих панських маєтків. Серед них є автори багатьох ікои-примітивів чи портретних копій, компіляційних композицій із гравюр, речей, що як індивідуальні витвори набувають іноді досить цікавих самобутніх рис зразків народного живопису.

На переломі століття до Львова починають прибувати портретисти з Відня та митці інших художніх жанрів із закінченою спеціальною художньою освітою або і без неї. Першими із цієї групи, що до Львова прибули майже одночасно, були Йосиф Пічман, Иосиф Рейхан, Карл Швейкарт. Й. Ііічман приїхав в 1794 р., найраніше. Це талановитий живописець, портретист бідермайєрівського напряму. Попрацювавши у Львові понад десять років, він переїхав до Кременця, де займав протягом 28 років посаду викладача малюнка в ліцеї і продовжував займатися портретним живописом, виконуючи численні замовлення місцевої знаті14. З часом Й. Пічман офіційно прийняв російське підданство і навіть почав підписуватись Осип, Осипов син Пічман, дістав дворянство, отримав почесні державні нагороди15.

Й. Рейхан і К. Швейкарт залишились у Львові. Й. Рейхан (1762—1822) родом із Варшави, де й отримав художню освіту, малював багато портретів, пробував сили в тематично-сюжетних композиціях на геми із античної міфології. Паралельно з цими серійного характеру замовленнями робив невеликі жан-

XVII — початку XIX от. в акварелях Ю. Глоговського

ів Деякі джерела подають ім’я хГжимала». Див.: Polski Slownik Biograficzny.- -Wroclaw; Krakow; Warszawa; Gdansk, 1959.— T. 8/1, z. 36.— S. 132; Словник художників України. С. 11.

17 Вуйцик В. Львівський портретист Остап Нілявський // Львівська картинна галерея: Виставки, знахідки,

дослідження. — Львів, 1967. С. 60.

рові рисунки на теми із життя селян, пастухів. Це ліричні бідермайєрівського плану композиції, сповнені настроєм замилування сільським життям.

К. ІІІвейкарт (1770—1855) із Віртембергїї художню освіту здобув в Карлсруе, Штуттгарті, у Відні. Малював мініатюри, виконав велику кількість дещо стереотипних портретів. Під кінець життя працював у Тернополі.

У 1810 р. до цієї групи приєднались Антон Ланге (1779—1844) пейзажист, театральний художник із

закінченою віденською академічною освітою, Антон Лауб (1792 1843)- портретист і мініатюрист родом

із м. Винники біля Львова. З часом кількість приїжджих швидко збільшується. Крім живописців із Відня, Праги і Братіслави до Львова приїжджають архітектори, скульптори, будівничі (скульптори Гарт ман Вітвер, Антон ІИімзер та ін.). Ці люди швидко акліматизуються у львівському мистецькому середовищі, яке, незважаючи на винятково складні обставини, продовжує жити своїм власним художнім життям.

Той факт, що окремі митці були вихідцями із різних соціальних станів, не перешкоджає львівському колективу набувати своїх спільних, іноді слабо помітних прикмет, однак прикмет характерних, які дають можливість бачити це творче середовище як окрему своєрідну мистецьку школу. Наявність цих прикмет зумовлена як естетичними творчими взаємовпливами, так і своєрідністю львівської художньої атмосфери, основаної на сильних художніх традиціях, виростаючих із багатих народних глибин.

Ю. Я. Глоговський виступає на художній арені майже одночасно із набагато молодшими за нього майстрами: відомим львівським портретистом, майстром релігійного живопису, літографом М. В. Яблон-ським, цілим рядом інших митців, що працювали в різних мистецьких жанрах.

Юрій (Георгій) Якович Глоговський (1777— 1838)16 — архітектор, художник, рисувальник, дослідник фольклору народився у Львові, в польській родині. Вчитель Ю. Я. Глоговського- Остап Біляв-ський (1740—1803) навчався в Римі в Академії св. Луки. Як професійний художник працював у Львові ще з 1760 р., виконав багато живописних робіт, особливо релігійних композицій на замовлення, багато портретів. Кардинальні зміни, які відбулися в житті Львова і в мистецтві цього міста, торкнулися і творчості Білявського — під кінець XVIII ст. він віддається винятково портретному живопису 17. 6 підстави вважати, що Ю. Я. Глоговський розпочав у нього навчання десь на початку 90-х років.

Практика наявності учнів у майстерні художника не нова — в той період, коли не існувало художніх шкіл, це був єдиний спосіб одержання художньої освіти, і, як показав історичний досвід, спосіб непоганий. О. Білявському тоді було вже за п’ятдесят,

18 Loza S. Architekci і budowniezowie

w Polsce.—

Warszawa, 1954.

19 Muezkowski I. Dawne warownie krakowskie / /

Roeznik krakowski.— 19.— N 13.— S. 2, 37; Thieme U., Becker F. Allgemeines Lex ikon des biidendes Kiinstlers von der Antike bis zur Gegenwart.— 1921.— T. 14.

і він потребував у майстерні не тільки учнів, а іл помічників. Як засвідчують різносторонні творчі зацікавлення Ю. Я. Глоговського, він багато почерпнув у майстерні не тільки у професіональному плані Не може бути сумнівів, що саме в атмосфері май стерні Остапа Білявського молодий художник пере йнявся тими ідеями, що згодом стали визначальними у його творчості. Тут були закладені основи йоге етичних і художньо-творчих позицій. В усій творчості художника відчувається рано вироблений навив до наполегливої праці, до постійних невтомних студіг натури, навик спостерігати прекрасне в навколиш ньому світі.

Хоча збереглося небагато відомостей про період навчання художника, але характер його творчості да( матеріал для реконструкції цього життєвого етап} митця. Цікаво, що Остап Білявський не витворні із учня епігона своєї творчості. Ю. Глоговський сфор мувався в його майстерні в самостійну художнк індивідуальність. Регулярної художньої освіти, як вид но, художник не дістав, і це певною мірою наклале відбиток на всю його творчість, в якій іноді прогля даються риси митця-самоука. Все це, однак, реком пенсується великою творчою наснагою та небуден ним вродженим хистом. Де ще, крім майстерні Осташ Білявського, вчився художник, невідомо, так саме невідомо, де здобув початкову чи загальну освіту, де одержав навики інженера-будівельника і архітектора

Є дані про те, що з 1803 по 1809 р. художник нра цю вав геометром і урядовим будівничим в Кракові18 В його функції входили обов’язки координації буді вельних робіт у місті і нагляд за їх реалізацією. В цеі період Ю. Я. Глоговський працював над консерва цією старовинних міських укріплень Кракова, місь ких мурів, брам і башт (об’єкти ці, щоправда, не збе реглись, оскільки в зв’язку із швидким урбаністичнил розвитком міста були розібрані). Художник зама лював ці відреставровані старовинні архітектури об’єкти в серії підмальованих акварельними краскам] рисунків, які на сьогодні є цінним іконографічний матеріалом19.

В 1809 р. Ю. Глоговський повертається до Львова його призначено тут на посаду архітектора — керів ника будівельних робіт у так званій Галицькій дирек ції будівництва.

Австрійськими властями було проведено цілий ря, кардинальних заходів по реконструкції державною адміністративного управління Галичиною і присто сування його до уніфікованого австрійського стерео типу. Весь старий адміністративний апарат було ска совано і замінено новим централізованим управлін ням на чолі з губернатором. Для цієї адміністратив ної машини владою розгорнуто будівництво нови: репрезентативних адміністративних будівель, як надавали б відповідного престижу державним уста новам і стверджували стабільність нових иорядкі

XVII — початку XIX ст. в акварелях Ю. Глоговськоґо

20 Mankowski Tadeusz. Pocz^tki nowozytnego Lwowa w architekturze.— Lwow, 1932.—

S. 11.

21 Ibid.— S. 12.

у краї. Очевидно, що у всіх цих випадках як від проектантів будівель, так і від будівничих вимагалось відповідного до діючих в країні стандартів рішення як функціонального, так і стильового характеру цих будівель, а це передбачало спеціальне керівництво, координацію і контроль. Саме ці функції і було покладено на державну установу — Галицьку дирекцію будівництва.

Ця проектно-будівельна організація, заснована в 1783 р., була однією із тих численних централізованих державних установ, які керували різними ділянками життя краю. Організація складалась із керівника — директора і широкого апарату проек-тантів-рисувальників, урядових будівельних інженерів, експедиторів, наглядачів, ревізорів, канцеляристів, практикантів, великої кількості філіалів у різних «циркулях», тобто округах — центрах адміністративного поділу. В кожному із таких «циркулів» малася посада окружного «циркульного» інженера та штат будівельників-виконавців .

Функції контролю виконувались архітекторами із дирекції будівництва, які роз’їжджали по місцевостях і проводили перевірку на об’єктах. У Львівській метрополії будівництва ці функції за період 1809—1838 рр. виконував Ю. Я. Глоговський21.

Практично в обов’язки Ю. Я. Глоговського входило виконання проектних робіт для деяких будівель у Львові, здійснення інженерного нагляду за будівництвом, відвідування всіх головних будівництв, які велися по державному плану навіть у найбільш віддалених закутках Галичини та Буковини. Щодо будівництва на периферіях, то це були здебільшого будівлі для адміністративного апарату «циркульних» властей, будівлі для військових гарнізонів, фінансових та торговельних установ. їх реалізація вимагала постійного нагляду і контролю з боку центральних властей, і художник мав можливість бачити регіональні особливості краю, спостерігати життя народу, його побут і звичаї, знайомитися з його духовною культурою, з надбаннями його творчості.

Місто Львів під кінець XVIII ст. починає активно міняти свій архітектурний стиль. До цього характерною рисою його була центральна стара частина, опоясана потрійним муром із 60 баштами та бастеями, які надавали їй вигляду величезної середньовічної фортеці, із якої стріляли в небо численні вежі костьолів та церков.

У самому місті забудова була винятково щільною, з великою кількістю тісних провулків, вулиць, вкритих шаром гнилого сміття, під яким навіть не проглядалася бруківка. Центральна частина контрастувала з територіями передмість — просторими, зеленими і мальовничо розташованими навколо стародавніх фортечних укріплень. У 1790 р. спеціальним урядовим рішенням ліквідовано стародавні мури і башти Львова. Внаслідок цих демонтажів місто втратило серед-

} 7-287

XVH — початку XIX ст. в акварелях Ю. Глоговського

22 История искусств народов СССР. Т. 5. Искусство первой половины XIX века.— Мм 1979.— С. 177.

23 Mankowski Tadeusz, Pocz^tki nowozytnego Lwowa w architekturze.—

S. 13.

ньовічний характер, стало просторішим, з’явилась можливість побудувати сквери, парки тощо. Львів перетворився в місто в сучасному розумінні цього слова. Проведено було значні роботи по упорядкуванню вулиць і площ, покриттю їх новою бруківкою, на місці старих валів прокладаються нові бульвари, які оточили великим транспортним кільцем стару частину міста. Ця частина об’єднується з приміськими теренами в єдине органічне ціле. У колишніх приміських районах з’являються прямі широкі вулиці, сквери. Численні великі будівлі скасованих монастирів увійшли в загальну систему міста, в них розмістилися лікарні, навчальні заклади, склади товарів та ін. Але чотирикутний район давнього готично-ренесансово-бароккового Львова з ринковою площею і ратушею посередині, тісною забудовою залишається без переробок22.

Для проведення цих великих кардинальних заходів потрібна була велика кількість архітектурних та інженерно-будівельних кадрів. Основна їх маса на той період — це місцеві жителі. Але крім них з’являється значна кількість приїжджих — німців та австрійців. До нашого часу дійшло мало відомостей про цих людей, про їх кваліфікаційний чи творчий рівень.

Збереглися свідчення про діяльність архітектора Мерца (ім’я невідоме), що був автором кількох адміністративних будівель, проектів реконструкцій давніх будівель з пристосуванням їх до нових функцій, займав навіть посаду директора Галицької дирекції будівництва. Деякий час був заступником директора Галицької дирекції Йосиф Маркль — автор ряду проектів нереалізованих адміністративних будівель у Львові23. Автор дзвіниці біля костьолу св. Антонія під керівництвом Ю. Я. Глоговського працював разом із Алойзієм Вондрашкою над проектом ратуші у Львові. Ю. Я. Глоговський теж здійснював керівництво проекту ратушевої вежі, яке виконувала ця група. Відомим було прізвище архітектора Гельмана, який працював в дирекції будівництва у 1819— 1829 рр., виконав проекти ряду адміністративних будівель, однак вони не були здійснені.

Про художньо-творче спрямування проектних робіт цієї групи архітекторів важко говорити. Галицька дирекція будівництва була губернською ланкою відносно її главку у Відні, звідки постійно надходили детальні інструкції відносно стильового спрямування проектованих будівель. Очевидно, з центру отримували приблизні зразки проектів, здійснюваних у Відні, форми яких рекомендувалися для наслідування на периферії. Місця для вияву творчих індивідуальностей в рамках дирекції ^будівництва для працюючих там архітекторів залишалося дуже мало.

Помітною постаттю в галузі архітектурного будівництва, дотичного до архітектури тогочасного Львова, був Петро Нобіле — італієць, родом із Швейцарії, освіту здобув у Римі, залишився працювати

24 Історія українського мистецтва.— Т. 4, кн. І.— С. 36.

25 Mankowski Tadeusz. Poczqtki nowozytnego Lwowa w architekturze.—

S. 12.

у Відні, де займав посаду директора Академії мистецтв. П. Нобіле був проектантом цілого ряду репрезентативних столичних будівель в стилі класицизму XIX ст., йому належав проект «Оссолінеума», збудованого на місці монастиря кармеліток черевич-кових 24.

Так виглядало архітектурне середовище, в якому на протязі майже ЗО років працював Ю. Я. Гло-говський. Про його проекти і здійснені будівлі знаємо дуже мало. Відомо, що був автором проекту адміністративного будинку, який планувалось побудувати на місці давнього «низького замку», однак до здійснення будівництва не дійшло. В Галицькій дирекції будівництва Ю. Я. Глоговський займав посаду заступника директора 25. € підстави вважати, що Ю. Я. Глоговському належить авторство ряду існуючих сьогодні у Львові будинків того періоду, але безпосередніх підстав для такого роду атрибуцій немає. Безсумнівним є також той факт, що Ю. Я. Глоговський, будучи довгий період при кермі архітектурно-проектних робіт для Львова, став одним із тих архітекторів, які почали формування Львова в його сучасному вигляді. Очевидно, що за проектами Ю. Я. Глоговського здійснювались будівлі в цілому ряді міст Галичини, з якими пов’язані його часті інспекційні поїздки.

Але найбільшу цінність представляє художня спадщина, залишена Ю. Я. Глоговським. З позицій сьогодення про нього можна говорити як про художника, що на початку XIX ст. не безсторонньо глянув на життя краю в його найвіддаленіших закутках, відкрив для себе його духовну красу і велич, виявив глибокий інтерес до побуту і традицій українського народу. В спадщині художника — серія портретів (частина з них — мініатюри), малюнки архітектурних пам’яток, велика серія зарисовок народних типайгів, копії давніх портретів та настінних розписів. Ці твори і становлять чинник, який забезпечує імені художника постійне місце в історії української культури та мистецтва.

Найбільш ранні його студії архітектурних споруд відомі ще в період перебування в Кракові. Художник віддає належне так званому ведутному жанру, активно поширеному майже в усіх європейських країнах в другій половині XVIII ст., що передбачав документально точне зображення міських краєвидів, пам’яток архітектури, перспективно побудованих і старанно накреслених. Крім того, часто передано і стан природи з несподіваними драматичними ефектами (буря, блискавиця), пору доби (захід сонця, місячна ніч) тощо. Такі пейзажі мали насамперед пізнавальний характер, часто використовувались яц сувеніри — на згадку про рідні місця. Ве-дутні пейзажі, що виконувались в акварельній, гуа-шевій чи олійній техніці, поряд із портретами стали елементом стінного декору інтер’єрів.

26 Lepkowski І.

0 basztach, murach

1 bramach starego Krakowa // Tyqodhik ilustrowany.— 1863.— N l.~ S. 93.

У Львові малювання ведутних пейзажів теж було дуже популярним, щоправда вони виконувались не завжди на належному рівні. Часто це були сухі, часто креслярські рисунки, підмальовані аквареллю, їх малювали проїжджі дилетанти, які не знаходили собі застосування в столиці і шукали щастя на периферії. Тематикою ведут були австрійські адміністративні новобудови-ратуші, будинки губернаторів, казарми, гауптвахти, будинки торгових фірм, банки тощо.

Ю. Я. Глоговського вабили передусім форми давньої архітектури, вкриті патиною часу, часто перебудовувані, іноді існуючі лише в руїнах. Ці об’єкти асоціювались в уяві художника з давнім минулим, минулим світлим і повним романтики, вони стимулювали до праці, яку митець виконував з високою емоційною напругою. Перші спроби в цьому напрямі були здійснені ще в Кракові («Вид Ва-веля», серія видів міських укріплень), і вони являють цінні документальні матеріали, залишившись єдиними іконографічними документами про вигляд багатьох архітектурних споруд 26.

Зацікавлення Ю. Я. Глоговського пам’ятками історії та культури не можна вважати явищем, активізованим тільки особистими уподобаннями; його творчість, очевидно, зумовлена середовищем, загальним суспільним піднесенням прогресивної думки, національно-визвольними демократичними рухами, загальним зацікавленням історією краю, його народу, його культурою.

Період 20—30-х років пронизаний духом романтизму. Цей напрям, мало відчутний в архітектурі, знайшов свій яскравий вияв у творах живопису, графіки, літератури, музики. Це стиль пафосу і пориву, стиль нестримних почуттів і емоцій, стиль свободи, радості і віри в справедливість. Романтизм характерний захопленням історичною, дещо ідеалізованою тематикою; тут діють благородні герої, що борються з темними силами зла, готовими на самопожертви заради свободи і щастя. Романтизм був одним із тих напрямів, які відкрили красу народного епосу, народної творчості, пісні, побуту, звичаїв, традицій.

Як уже згадувалось, в романтизмі можна виділити два напрями — елітарний і демократичний. Саме демократичний напрям став чинником дальшого розвитку образотворчої культури XIX ст. Базуючись на прогресивно-демократичних тенденціях світогляду, цей напрям скерував зацікавлення митців у плані вивчення життя пригноблених мас селянства, верифікації високоетичних моральних якостей людей праці.

В творчості Ю. Я. Глоговського дух романтизму сильно відчутний. Зображені ним пам’ятки давньої архітектури не є бездушними протокольними ландшафтами чи ремісничими витворами ведутно-

27 Kalaczkowski 3.

0 architektach і budowniczych

w dawnej Polsce // Przewodnik naukowy

1 literacki.— Lwow, 1884.— S. 15.

28 Mankowski Tadeusz. Dom Galicyjskiego Towarzystwa Kredytowego ziemskiego: Szkice dziejow dawnego b’udynku.— Lwow,

1910;

Крвавич Д. П. Скульптор Гартман Вітвер // Збірник матеріалів X наукової конференції, присвяченої підсумкам науково дослідної, методичної та творчої роботи кафедр Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва.— Львів, 1969.— С. 11.

го жанру. В творах художника відчутне його емоційне, пристрасне захоплення. Зображувані ним об’єкти романтизовано динамічні. В цих, на перший погляд, емоційно врівноважених архітектурних студіях присутній внутрішній емоційний заряд, заряд справжнього, талановитого, пристрасного митця.