Досить характерним прикладом в цьому відношенні є акварель художника із зображенням старої львівської ратуші. Акварель досить великого формату, в ній багато ясності, повітряної прозорості, відчутна виняткова легкість виконання. Фронтально показаний архітектурний мотив ренесансної ратуші, закомпонований в близькій до квадрату композиції, незважаючи на «академізм» подачі, звучить емоційно, світлою, мажорною нотою.

Художник малював і панорамні види Львова, особливо з гори, з Високого замку. Місто передано мальовничим, оповитим буйною зеленню, з стрімкими вежами архітектурних споруд. Одна із таких студій збереглася тільки в розпочатому, досить великому за форматом рисунку олівцем. Цей пейзаж сповнений особливого настрою. Рисунок покладений вправною рукою архітектора, без напруження, кількома штрихами передано характер архітектурних споруд. Незважаючи на те, що це легка зарисовка, вона сприймається образним завершеним твором, що передає характер міста, його настрій і образ.

Архітектурні малюнки Ю. Я. Глоговського цінні і тим, що в них відчувається розуміння автором тектонічної сутності будівлі, відчуття будівельного матеріалу 27. Очевидно, художник замальовував архітектурні об’єкти не тільки у Львові, а скрізь, де тільки бував. Архітектурні мотиви, конкретні архітектурно-історичні пам’ятки вирізняються на зарисовках, що зображають народні типажі з різних місцевостей Галичини. Так, на малюнкові, що зображує одяг селянина із м. Бучач, показано й бу-чацький замок, на іншому малюнку зображено селянина із с. Фельштип (тепер Скелівка) на фоні дзвіниці костьолу XVI ст. в цьому селі. Архітектурні мотиви в такого типу зарисовках «вписують» зображення в даний регіон і в той же час надають їм відчутно романтизованого настрою.

До цього часу новобудови Львова здійснювались за австрійськими столичними зразками. Це були адміністративні, військові та житлові об’єкти. На початку століття постає у Львові серія будівель торгових та фінансових фірм, житлових будинків, із дуже репрезентативним зовнішнім виглядом, багато декорованих архітектурними та скульптурними класицистичними елементами. Першою із такого роду будівель є будинок фірми «Товариства кредитового». Він споруджувався у дві черги — у 1808 і 1821 рр.28 Будинок ніби для контрасту із попередніми спорудами багато прикрашений колонадами, каріатидами, балконами, барельєфами ро-

29 Трубников А. Прогулки но Львову // Старые годы.— ПГ»., 1915.- №4/5.-С. З 20.

боти Г. Вітвера і А. Шімзера. В тому ж дусі виконана ціла серія інших адміністративних та житлових будинків. Можливо, це теж певна данина течії романтизму в мистецтві. В деяких із цих будівель відчуваються і ренесансні впливи. Загалом, високохудожніх зразків архітектури класицизму у Львові не створено, хоча є кілька споруд, які відзначаються чистотою стилю, чуттям пропорцій. Це, наприклад, одноповерховий будинок гауптвахти, будинок Науково-природознавчого музею з оригінальними маска-ронами на фасаді. В цей період остаточно формується ансамбль старовинної ринкової площі, де побудовано під керівництвом Ю. Я. Глоговського будинок нової ратуші, яка разом із побудованими ще в 1793 р. чотирма фонтанами сформувала сучасний образ цього ансамблю 29, вписавши в старе історичне різностильове середовище будівлі нового часу. Класицизм Львова, формуючись у середовищі високохудожнього ренесансного і бароккового будівництва, не уникнув його впливів, завдяки чому і зміг органічно вписатися в єдиний із цими давніми будівлями художній ансамбль.

В деяких будівлях відчуваються відголоски впливів народного мистецтва, особливо в деяких рельєфних алегоричних мотивах.

Так само, як і у XVIII ст., процес розвитку мистецтва на західноукраїнських землях не був однорідним. Основним культурним центром залишався Львів. Тут зосереджувались основні сили художньої інтелігенції, найбільш активним був розвиток буржуазного суспільства і капіталістичних форм виробництва.

Культурно-мистецьке середовище Львова того часу було дуже різнонаціональним, в місті жило багато німців, австрійців, чехів, поляків. І незважаючи на це, культура Львова має свій регіональний характер. Справа в тому, що тут, так само, як і на східних землях України, приїжджі художники незабаром опинялись під сильним впливом українських художніх традицій. Романтизм у цьому культурно-мистецькому колі набуває особливих прикмет. Будучи породженням філософської думки, яка базувалась на вченні просвітителів XVIII ст., він витворив свої специфічні особливості. Мистецтво першої половини XIX ст., особливо живопис, іще живе темпераментними імпульсами пізньобароккового мистецтва XVIII ст., дуже співзвучними емоційно мистецтву романтизму. В цьому романтизмі сильніше відчутне прагнення до сентименталізму з його зацікавленням внутрішнім станом людини, що наближає його до народної творчості. Мистецькі жанри, що народились в кінці XVIII ст., набувають тепер дальшого розвитку. Портрет у своєму елітарному плані має риси ідеалізації і сентименталізму, міщанський портрет розвивається ще з оглядкою на бароккові традиції XVIII ст., і пошуки художників спрямовані більше

///. Мартин Яблонський. Дівчина із сніданком на таці. Олія.

1837 р.

Львів. Картинна галерея.

30 Словник художників України.— С. 266.

по лінії реалістичної, іноді суворо реалістичної передачі рис портретованих осіб.

Подібні дві лінії можна спостерегти і в розвитку пейзажу. Частина краєвидів, виконаних у Львові, характерна нівеляцією особливостей галицького пейзажу, який малюється на ідилічно італійський лад. Однак паралельно існує пейзаж не ідеалізований, пейзаж, який спрямовує до реалістичної передачі особливостей природи галицького краю. Набуває розвитку мініатюрний портрет. Розвивається і далі, хоча не з таким розмахом, як у XVIII ст., релігійний

живопис на замовлення. Тепер за стилістикою майже не відрізняються релігійні картини для церков чи костьолів, однак певні вимоги культових традицій іще залишаються.

У львівському середовищі помітною фігурою є портретист Мартин Варфоломійович Яблонський (1801 —1876), який народився у Львові, тут же здобув загальну середню і художню освіту. Вчився у когось із львівських живописців. М. Яблонський займався і релігійним живописом, малюючи для церков та костьолів різні сюжетні багатофігурні композиції як станкового, так і настінного харак-теру 30.

М. В. Яблонський намалював величезну кількість портретів, які ще й сьогодні можна зустріти у львівських старожилів. Він представник живопису періоду романтизму з його прагненням до поетизації персонажів. В його творах переважає холодна кольорова гама, портретованих відзначає деяка статичність, помітна технічна досконалість у виконанні деталей. Художник витворив свій тип рішення порт-

31 Львівський музей українського мистецтва.— К., 1979.— С. 6.

32 Dolinski Michai. Lange (Lang)

Antoni // Polski Slownik

Biograficzny.— 1978.—T. 16/4, z. 71.— S. 784-785.

ретної композиції із схильністю до репрезентативного показу портретованих постатей. Ця риса є спадщиною старого львівського портрета XVIII ст., яка знайшла продовження в творах цілого ряду львівських митців і була, мабуть, часто зумовлена вимогами тодішніх замовників — представників міщанства та буржуазії. Серед творів художника два найбільш цікаві портрети: Ференца Ліста і служниці («Дівчина із сніданком на таці»). Портрет служниці представляє демократичне спрямування, відчутне у багатьох жанрах мистецтва романтизму. Картині притаманні риси, що визначили особливості тогочасного львівського портрета. Це певна репрезентативність, узагальнена подача форми, лаконізм рисунка31.

Антон Ланге — пейзажист, вихованець Академії мистецтв у Відні, учень відомого австрійського пейзажиста Шенбергера. У Львові вважався дуже популярним і модним художником, особливим успіхом користувались його романтичні пейзажі з львівських околиць, деякі з них розповсюджувались в літографських копіях. Дуже популярною була його картина «Ярмарок біля собору св. Юра у Львові», репродукована в літографіях і повторювана як композиційний мотив іншими художниками Львова. В деяких пейзажах Ланге відчувається штучна декоративність, пошуки дешевих ефектів. В свої романтичні пейзажі А. Ланге часто вводить селянські типажі, жанрові сценки. А. Ланге, як і Ю. Я. Глоговський, теж має сентимент до народних типажів. Однією із найбільш сильних композицій художника є акварель «Проводи рекрутів в українському селі» 32. Ця картина сповнена драматизму, відображає не тільки конкретний епізод, а скоріше, образ трагедії і горя поневоленого села. Образність картини зумовлює настроєвий характер усіх компонентів пейзажу, неба, архітектурних споруд, колориту. Ця композиція А. Ланге близька деяким творам цього періоду в центральній Україні, зокрема роботам В. Т. Штернберга.

М. Яблонський і А. Ланге демократичним спрямуванням своїх картин ближче примикають до Ю. Я. Глоговського, творчість якого тісно пов’язувалась з культурою та історією краю.

Періодично у Львові перебуває Рафаїл Гадзевич (1803—1886), художник, що дістав художню освіту в Римі, відомий особливо як педагог, який виховав ціле покоління художників, викладаючи живопис у художньо-навчальних закладах Кракова, Москви, Варшави. В Галичині працював недовго. В 1830 р. в с. Старява (тепер Старосамбірського р-ну) згоріла церква, яку відбудовано в 1835 р., і Гадзевичу замовлено ЗО картин для іконостаса. Над цим замовленням працював художник в 1835—1837 рр. Саме під час роботи в Старяві Гадзевич виконує велику кількість зарисовок із життя села, починає працювати над композиціями на сільські сюжети. Значно пізніше художник використовує ці замальовки і створюе картину «Сім’я українського селянина увечері біля лампи» (експонована на виставці у Москві 1842 р.)33.

В традиціях Віденської академії працює досить велика кількість приїжджих художників. Серед них найбільше виділяються Йосиф Рейхан та його син Алойзій і Карло Швейкарт. Рейхани завоювали популярність жіночими портретами. Паралельно з портретами малювали романтичні жанрові сцени з італійського побуту. Карло Швейкарт здобув художню освіту у Штуттгарті, жив у Швейцарії, Відні, Празі,

IV. Рафаїл

Г адзевич.

Портрет

селянина

Войтіха

РильськогОу

який грає

па торбані.

Рисунок

олівцем.

Вроцлав.

Бібліотека

«Оссолінеум

33 Pawlowska Jadwiga Puciaia. Rafal Hadziewicz. 1803— 1886: Zycie

і tworezose // Teka Komisji Historii Sztuki.— Toruri, 1961.— S. 320.

34 Mycielski Jerzy. Wystawa we Lwowie w 1894 r. // Przeglod polski.— Krakow, 1896.— Z. 3.— S. 670.

якийсь період був учнем Празької академії, в 1802 р. оселився у Львові, в 1807 р. жив у Москві, бував в Угорщині, на Буковині. У 1840 р. оселився в с. Риків біля Золочена. Помер у Тернополі. Перебуваючи в різних містах, намалював значну кількість копій із полотен видатних майстрів, переважно на міфологічні сюжети. У Львові К. Швейкарт вважався портретистом на рівні кращих столичних зразків. В його роботах багато безпосередності, відчувається намагання відійти від салонного академізму на користь реалістичного зображення 34.

Незважаючи на те що ще двоє Рейханів і К. Швейкарт становлять в мистецтві Львова окрему прові-денську групу, їх творчість у великій мірі відійшла від столичних принципів і набула у львівському середовищі особливих рис, серед яких найбільш характерною є відхід від салонної ідеалізації в напрямі до реалістичного відтворення дійсності.

Окрему групу становить досить поважна кількість художників-аматорів, які виконують речі або

35 Antoniewicz Jan Bolor. Katafog wystawy cztuk$ potskiej od roku 1764—1886.— Lwow, 1894.— S. 202.

35 Освободительное движение народов Австрийской империи.

— С. 65 -72; Торжество історичної справедливості. —

С. 182 — 188.

винятково для приватного чи товариського вжитку або на замовлення* Вони малюють портрети, мініатюри, екзотичні пейзажі, квіти, досить поширеним є анімалістичний жанр. Градація художнього рівня їх творів дуже велика.

Як професійні художники, так і аматори займаються у своїх майстернях вихованням молодого покоління. Це переважно львів’яни, але є й приїжджі. В 1828 р. прибув до Львова із м. Чернівці Іван Петрович Лучинський (1816—1855) ,

який навчався живопису в майстерні М. В. Яблон-ського. Малював пейзажі, портрети, композиції на релігійні сюжети.

Незважаючи на те що мистецтво Львова того періоду розвивається досить стихійно, без конкретного, економічно сильного соціального замовника, вся його еволюція спрямована в єдиному напрямі — до демократизації, до зміцнення реалістичних основ. Очевидно, ці чинники зумовлені соціальними факторами, дедалі глибшим зацікавленням художників життям трудових верств суспільства.