Соціальні суперечності в розвитку економіки Австрії особливо загострюються на початку XIX ст. Феодальна система давно віджила себе, хоча й не здавала своїх позицій, стояла в опозиції до наступаючого капіталізму. Край був промислово дуже відсталим. За даними 1841 р., тобто майже в середині століття, на Галичину і Буковину припадало 3,4 % промислових підприємств австрійської частини імперії, в той час як тут проживало 28,7 % населення.

Основним профілем цих підприємств з примітивною технологією виробництва було добування, а іноді початкова стадія переробки сировини — солі, заліза, поташу, спирту-сирцю. Дуже потрібні заклади металообробної, текстильної чи шкіряної промисловості були нечисленні. Сільське господарство Галичини переживає період кризи і занепаду 3 .

В культурно-мистецькому житті міст утворюється специфічна атмосфера. Після наполеонівських війн активізується культурно-просвітительська діяльність представників української ліберальної інтелігенції, проводяться силами окремих діячів заходи по покращанню становища в галузі народної освіти, посилюються тенденції вивчення історії краю, мови, фольклору, етнографії, активізується суспільний і політичний рух серед інтелігенції на захист національної гідності галицьких українців.

Професор Краківського університету Микола Го-шовський (1778—1828) публікує статтю, в якій підтримує думку чеського філолога Добровського пре етнічну і мовну спорідненість населення Галичини і Закарпаття. Гошовський доводив ідею мовної єдності українців, що живуть в Галичині і називають себе русинами та розмовляють українською мовою.

Велике значення мали виступи Антона Могиль ницького — дослідника української мови, публіци

37 Торжество

історичної справедливості.— С. 193 195.

38 Dzieje Poiski.— Warszawa, 1976.— S. 467—474.

ста, автора підручників, який виступав на захист самобутності української мови. В своїй публікації «Відомість о руськім язиці» (Львів, 1829) він критикував помилкові уявлення про українську мову, визначав її як одну із самостійних східнослов’янських мов.

Активними діячами, які в 20-х роках поряд з А. Мо-гильницьким відстоювали самобутність українського народу, були Іван Лаврівський (1773—1846), Модест Гриневецький (1746—1823) —професори Львівського університету, що займались діяльністю, спрямованою на популяризацію української мови, історії, міжслов’янських взаємин. Для українського населення Галичини вони вживали назву «русини», для російського населення Росії — назву «росіяни» 37.

У 1830—1840 рр. на терені Східної Галичини набувають нового спрямування громадсько-політичні події та визвольні рухи, переходячи в новий стан розвитку. Цей період характеризується політизацією суспільних рухів, демократизацією ідеології та соціального складу їх учасників. Цьому значною мірою сприяло загострення визвольної боротьби на сусідніх польських землях. Велике повстання, яке вибухнуло у Варшаві в листопаді 1830 р., було викликане грабіжницькою політикою царату. Польські патріоти знайшли активну підтримку в масах трудівників інших народів, зокрема трудового люду Росії. Варшавське повстання стало стимулятором розвитку національно-визвольних рухів загальнослов’янського та загальноєвропейського масштабу. На приборкання повстанців царським урядом були кинуті війська, і в 1831 р. зуміли його подавити 38.

Передреволюційна атмосфера в Європі, розвиток соціальних і національно-визвольних рухів приводять до помітних зрушень у всіх ділянках інтелектуального та мистецького життя, до зацікавлення соціальним становищем села, народною творчістю, матеріальною культурою. Ці загальносуспільні тенденції відкрили нові джерела творчості. У той час український фольклор виступав основним репрезентантом української народної словесної культури. Українські народні пісні були популярними навіть в середовищі польської шляхти та інтелігенції, їх виконували придворні капели та хори. Усна народна словесність, пісні, приказки, прислів’я, загадки відображали картини гноблення трудящих, їх ненависть до феодально-панщизняної системи. Глибоким трагізмом звучали пісні про рекрутчину. Фольклорний матеріал засвідчив почуття єдності західноукраїнських трудящих з усім українським народом, він проникнутий духом волелюбності, оптимістичної віри в майбутнє, закликав народ до боротьби з неправдою та кривдою, до протесту проти поневолювачів.

Піднесені, високопоетичні мотиви фольклору виявились співзвучними течії романтизму в мистецтві в образах народної словесності, овіяних пристрасною романтикою.

39 Білецький Платон. Український портретний живопис XVII—XVIII ст. — К., 1969.— С. 138.

40 Белецкий Платон. Украинская портретная живопись XVII- XVIII вв — Л., 1981.- С. 145.

41 ІЛалата М. Й. Маркіян Шашкевич.

К., 1969.

42 Razmaitosci.— Lwow.— 1834.— Т. 25.— S. 202; Lwowianin.— Lwow, 1838.—Т. 3.

S. 84—85.

43 Малець Софія. Символ спільності слов’янської // Жовтень.— 1982.-№ 5.- С. 95.

Захоплення українською народною пісенністю та етнографією в літературі сприяє поширенню цієї тематики в творчості художників різних національностей, які періодично чи постійно працюють тоді на українських землях і спорадично — як любителі— займаються збором етнографічного матеріалу, роблять зарисовки народної архітектури, предметів побуту, типажів, одягу. Потім, очевидно, ці зарисовки використовуються як матеріал для різних сюжетних композицій із народного життя, часом існують як самостійні завершені студії етнографічного плану. Інтерес до етнографії на початку XIX ст. стимулював сильні імпульси розвитку побутових жанрів у літературі та мистецтві.

Зображення народних типажів мало місце ще в мистецтві середини XVIII ст. Відомі, наприклад, портрети сім’ї Жемелків 39, портрет діда Сойки із Роздолу40. Однак на початку XIX ст. розкриття цієї теми має характер значно глибший, що зумовлене тепер демократичними ідеями часу.

Подією великого історичного . значення в культурному житті Галичини була діяльність літературного угруповання «Руська трійця». Організатори гуртка М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький приклали багато зусиль до збирання, систематизації і наукового вивчення пам’яток народної словесності, яка в цей період стала базою для формування літературної мови41. Діячі «Руської трійці» виступали за єдність української літературної мови, яка не відривала б культурного розвитку Галичини від всієї України.

Виданий гуртком «Руська трійця» славетний альманах «Русалка Дністровая» (1837) мав величезний, животворний вплив на розвиток українського життя в Галичині в усіх його проявах.

Цьому значною мірою сприяла також поява у львівській періодичній пресі ряду статей, в яких ішлося про історію Києва, дослідження пам’яток старовини періоду Київської Русі, зокрема про руїни Золотих воріт, було вміщено ряд репродукцій із зображенням пам’яток давньоруської столиці42, що мало не тільки пізнавальне, а й виховне значення для прогресивно настроєної молоді 43.

Свідомо чи стихійно аналогічні процеси відбуваються як в літературі, так і в інших ділянках культурного життя. Як збирачі фольклору сходили пішки вздовж і впоперек всю Галичину в пошуках скарбів народної словесності, так само відвідує її найвіддаленіші куточки Ю. Я. Глоговський, збираючи етнографічні матеріали по народному одягу, побуту та ін. Він віддається цій справі з такою ж пристрастю, що й збирачі народних пісень та казок, виконує сотні зарисовок одягу, типажів, предметів побуту. Безперечно, ідеї часу спрямовували творчість художника у відповідному напрямі, він не зображає цих селян покірними рабами долі, в малюнках Глогов-

.ського вони показані людьми, сповненими почуття власної гідності, активно життєствердними.

В рисунках відчувається велика любов художника до народу, представників якого він увіковічнює. Видно, що на початку своєї архітектурної діяльності у Львові з 1809 р. художник спорадично виконав велику кількість таких зарисовок. Очевидно, такі масові зарисовки служили для митця матеріалом, який він потім опрацьовував, систематизував в окремі цикли: «Галицькі одяги», «Львівські одяги», «Старо-львівські одяги», «Українські одяги», «Одяги Великого князівства литовського» (виконано художником в межах 1834—1836 рр.).

Цікаво, що період найбільш активної етнографічно-збирацької діяльності Ю. Я. Глоговського співпадає з періодом діяльності гуртка «Руська трійця», який теж базував свою діяльність на зборі і популяризації етнографічного матеріалу. Робота над зображенням народних типажів уже мала свою традицію, була представлена такими майстрами, як О. Орловський і Я. Норблен. Однак малюнки Ю. Я. Глогов-ського мають особливий характер, який є результатом винятково гуманного ставлення художника до зображуваних типажів — селян, міщан, ремісників, жебраків, торговців та ін. Видатного майстра рисунка О. Орловського цікавить насамперед романтичне начало в типажах із простонароддя, Норблен акцентує на гострій, іноді на грані гротеску, характеристиці цих типажів. В рисунках Ю. Глоговського панує настрій особливої теплоти і задушевності. Художник свідомий принизливого кріпацького становища цих людей, однак дух часу, сповнений визвольними ідеями напередодні революції 1848 р., скеровує його творчу думку в певному конкретному напрямі, і художник малює людей гордих, фізично сильних, вільних духовно.

Форми селянського одягу, які замальовує в різних закутках Галичини Глоговський, були тими традиційними формами, які існували в кінці XVIII ст. й побутували ще на початку XIX.

Дивовижною є працьовитість і продуктивність художника. Очевидно, що більшість його творів іще не виявлена дослідниками, але навіть ті серії, що залишились, захоплюють нас різноманітністю, темпераментом, багатством зафіксованого в них матеріалу.

За 1834—1836 рр. Ю. Глоговським оформлено в цикли понад 300 рисунків українського одягу, переважно селян. Кожний із них спеціально оформлений в невеличкі паспарту, зроблено підписи. Зверху назва циклу — «Галицькі одяги», «Одяги Воєводства львівського» та ін., знизу — підпис конкретно під кожним зображеним персонажем, вказано місцевість, з якої він походить, часто підпис автора і дата виконання. В серії давнього одягу звичайно вказано джерело, яким користувався художник — давній портрет, малюнок, картина та ін.

V. Юрій Г логовський. Копія портрета Станіслава Жолкевського, зроблена в Сеняві. Акварель.

1837 р.

ім. В. Стефаника АН УРСР. Кабінет мистецтв.

Деякі із малюнків е ремінісценціями робіт Норблена. В рисунках відчувається прагнення точно зафіксувати характер зображуваного типажу, особливості його одягу, часто показано людину в процесі праці чи якоїсь конкретної дії, яка доповнюється атрибутами, рухом постаті, предметами фону тощо.

Технічні засоби скромні, лаконічні, рисунок олівцем, потім пером, підфарбований прозорою, легко накладеною аквареллю. Роботи не перевантажені технічно, рисунок чистий, прозорий, делікатний. В рисунках, виконаних раніше, фон — це чисто

білий папір, пізніше постаті звичайно зображені на фоні якогось характерного пейзажу. Рисунок фігур гострий, легкий, відчувається вміння схопити характер персонажа, спостерегти основне, типове в його одязі, підкреслити його особисті риси якимось характерним рухом. Незважаючи на те що всі постаті, за незначними винятками, зображені стоячими, художник різноманітністю їх рухів добивається враження неповторності зображуваного мотиву в цій дуже великій за кількістю серії. Хоча напевно більшість фігур рисована безпосередньо з позуючих художникові людей, в ній немає характерної для студійних рисунків застиглості пози. Рухи вільні, неви-

XVII — початку ХІХ ст. в акварелях Ю. Глоговського

мушені, виражають стан людей, їх індивідуальні характери, психологічні прикмети, фізичні особливості тощо. Наявні іноді деякі погрішності в пропорціях фігур. Однак це не послаблює загального враження. В рисунках відчуваються емоційна напруга і гаряча пристрасть художника. Створюється враження, що його спостережливість була невичерпною, невтомною, стимулювала щораз свіжі захоплення, свіжі мотиви.

Дещо окрему групу в цій серії становлять рисунки, що являють собою копії або мають істо-рико-реконструктивний характер. Художник на ос-

VI. Юрій Глоговський. Портрет Я на Щенсного Г ербурта ( копія), що знаходився в Добромилі. Акварель.

1837 р.

ім. В. Стефаника АН УРСР. Кабінет мистецтв.

нові давніх іконографічних матеріалів створює серію одягу XVI—XVIII ст., використовує давні гравюри, портрети, а також станковий та настінний живопис.

Ця група налічує більше сотні малюнків. Багато з них виконані на базі художньої колекції, що знаходилась в замку в Підгірцях на Львівщині та в інших місцевостях.

Значну пізнавальну цінність становить серія ри-сунків-копій портретного малярства XVI—XVIII ст. Це стосується передусім копій портретів Яна Щенсного Гербурта, Станіслава Жолкевського, Лукаша Опалінського, Г. Гуляницького, Богдана Хмельницького, Миколи Потоцького. Із перелічених портретів на сьогодні зберігся лише портрет Лукаша Опалін-ського, який в XIX ст. потрапив у музей Чарторий-ських в Кракові. Деякі, як наприклад, портрет Я на Щенсного Гербурта, були скопійовані іншими художниками і опубліковані.

В окремих випадках об’єктами для студій одягу є портрети, які за композицією постаті не вписуються в прийнятий Ю. Я. Глоговським композиційний стереотип серії замальовок. В такому випадку художник окремо виконує копію пам’ятки, а потім її компози-

VII. Портрет

Костянтина

Корнякта.

Початок XVП ст.

Музей

«Олеський

замок».

Автор

невідомий.

ційно перетрансформовує в студії одягу. ПрикладоїУ може послужити акварель «Одяг шляхтича з Червоно! Русі з XVII ст.» (№ 3206) з поясненням: «З картин* в Лаврові, що зображує Г. Гуляницького, рисоване 1836». Художником окремо виконана точна акварель на копія портрета-хоругви із церкви в с. Лаврів відображені її лицьова і зворотна сторони. На хоругв фігура зображена навколішках, але художник в студі одягу перетворює її в стоячу на повний зріст, де тально повторюючи характер одягу.

Окрему проблему становить копія портрет: Богдана Хмельницького. У замку в Підгірцях бул< два портрети гетьмана — погрудний і на повниі

VIП. Юрій

Глоговський.

Колін

портрета-хоругви К. Гуляницького в Лаврові.

1837 р.

ім. В. Стефаника АП УРСР. Кабінет мистецтв.

14 Жолтовоький //. М. Визвольна бороіьба українського народу в пам’ятках мистецтва XVI-XVIII ст.- К.,

1958. — С. 33 62.

зріст. Обидва не збереглись. Із відомих на сьогодні портретів Б. Хмельницького є тільки два повнофігур-них — це портрет із Успенського собору Києво-Печерської лаври і портрет-картина «Богдан Хмельницький і полки». Найбільш поширеним і повторюваним в багатьох варіантах є півфігурний парадний портрет. Відрізняється від усіх цих портретів нортрет-мініатюра в тексті літопису Велична, де Хмельницький позбавлений парадності, представлений в більш простій, можна б сказати демократичній, трактовці 44. Копія Ю. Глоговського подає ще один,

зовсім невідомий тип портрета. Характер руху фігури портретов а ного і загальний настрій наближують цей портрет до львівської школи. Б. Хмельницький позбавлений тут репрезентативності — — зображена похилого віку, втомлена людина, розумна, на плечі якої лягла важка й відповідальна місія. Гетьман у простій козацькій шанці, без якихось прикрас у одязі, єдина ознака високого стану — булава в руці.

Важко сьогодні сказати, де оригінал цього портрета, чому він взагалі випав з поля зору дослідників, тому іконографічну вартість копії Ю. Глоговського важко переоцінити.

7 287

IX. Портрет Богдана Хмельницького з Літопису Величка.

XVН ст.

Ця серія малюнків Глоговського є дуже важливим елементом художньої культури Львова. Вона становить свого роду етап на ніляху формування нових демократичних тенденцій мистецтва міста, тенденцій реалістичного сприймання дійсності, формування побутового і історичного жанрів живопису.