Можна припускати, що художник ставив собі за мету опублікувати зібраний матеріал в етнографічному альбомі. Приклади таких видань на той час уже малися у Франції. У 1817 р. французький художник Ян Норблін видав альбом «Zbior ubiorow polskich»1, в якому подав зарисовки костюма селян та міщан різних етнографічних регіонів Польщі початку XIX ст.

Ян Норблін близько ЗО років провів у Польщі, де працював вчителем малювання 2. Особливо цікавило Я. Норбліна село. Він замальовував селян, виконуючи акварелі та рисунки з етнографічною точністю. Повернувшись 1804 р. до Франції, підготував малюнки для Л.-Ф. Дебукура — найкращого на той час спеціаліста кольорового штриха і ретуші. В результаті співпраці цих двох художників і був виданий у 1817 р. згаданий етнографічний альбом 3.

Ю. Глоговський перебував під очевидним впливом творчості Я. Норбліна і виконав для своєї колекції чимало копій з його робіт. Зокрема, колекція розпочинається копією титульної сторінки з альбома Я. Норбліна. Фотографію і опис цієї сторінки знаходимо в каталозі «Tematy ludowe»4: боса дівчина в хустці і довгій фіолетовій спідниці розвішує білий обрус на мотузці. На обрусі напис: «Zbior rozmaitych strojow polskich. Costumes Polonais 1817». Колекція Ю. Глоговського містить іце понад ЗО інших ілюстрацій з підписами Я. Норбліна, а також Я. Норбліна і Л. Дебукура. Так, акварель «Козак український» (13,№ 1823*) Ю. Глоговського є копією з літографії Я. Норбліна, яка також вміщена в колекції (№ 1829с), акварель «Дівчина з України» (217, № 1824) — копія з малюнка Я. Норбліна, який у колекції Ю. Глоговського знаходиться під № 18296.

Крім робіт Я. Норбліна в колекції Ю. Глоговського є понад 20 літографій з підписом Ян Левицький. Кілька з них на українську тематику: «Волинянки» (№ 1895), «Гуцули» (№ 1365), «Подоляни» (№ 1713), на білоруську: «Жителі Біловезької пущі» (№ 1274), «Селяни з околиць Гродна» (№ 1358), «Пінчуки» (JMo 1695).

Якщо у Я. Норбліна і Я. Левицького викликав інтерес переважно селянський одяг, то Ю. Глоговський значно розширив ідею своїх попередників. Його цікавило вбрання різних верств населення — селян, ремісників, міщан, військових, студентів. Так, у першій з чотирьох папок колекції помітне місце відведено одягу уланів, офіцерів артилерії, гренадерів, мушкетерів, стрільців (№ 1564—1629), студентів (№ 1144— 1146).

Більшість своїх робіт Ю. Глоговський виконував з натури. По-науковому підходив він до збирання і відтворення матеріалу, фіксував крій, колір, способи носити одяг, головні убори, доповнення. В його

малюнках легко вгадується матеріал — полотно, сукно, хутро, способи оздоблення — вишивка, тасьма, шнур, вибійка. На багатьох малюнках зображені селяни за роботою, в русі. Ось вони йдуть у місто на базар, ось повертаються з міста. Чітко видно кошики, горщики, ткані та шиті вироби, які селяни продавали або купували.

Велике наукове значення мають копії з давніх іконографічних матеріалів — гравюр, дереворитів, живописних творів інших художників, які становлять цікаву групу акварелей із зображенням одягу українського населення ХУЛ- XVIII ст.. про який маємо дуже скупі відомості. На них бачимо старовинний одяг селян, міщан, козацтва та ін.

Уже відзначалось, що ряд акварелей Ю. Глогов-ського становлять копії костюма XVII—XVIII сг.— історичного періоду, наповненого багатьма подіями. XVII— XVIII ст. — період подальшого формування «на базі феодальної народності елементів української буржуазної нації — одночасно і у взаємному зв’язку з російською та білоруською націями»3. Цей процес проходив на фоні великих суспільно-політичних зрушень. Загарбання українських земель іноземними феодалами, посилення феодально-кріпосницького й національного гніту стали передумовами визвольної боротьби 1648—1654 рр., яка закінчилась визволенням Лівобережної і більшої частини Правобережної України, возз’єднанням України з Росією. Після визвольної війни економіка України зміцніла. Українські землі стали складовою частиною всеросійського ринку. Проте панівне становище в економічному і політичному житті займав клас феодалів. Класові суперечності поглибились. Трудові народні маси і далі терпіли експлуататорський гніт. «Царизм підтримував класові інтереси українських феодалів, надавав їм станові привілеї, зрівнював у правах з російським дворянством»6. Заможна козацька верхівка, перетворившись на поміщиків, типових феодалів, намагалась закріпачити зубожілі верстви вільного населення і козаків.

Певні відмінності мав історичний процес на Правобережжі, в Східній Галичині, Північній Буковині, на Закарпатті, що перебували під іноземним гнітом. Територіальна роз’єднаність негативно позначилася на розвиткові економічних, політичних і культурних зв’язків, національної консолідації українського народу7.

Умови розвитку українських земель, возз’єднаних з Росією, і земель, що знаходились під іноземним гнітом, були неоднаковими, що позначилось на матеріальній культурі народу. Малюнки К). Гло-говського — це історичне джерело вивчення локальної специфіки матеріальної культури українців XVII—XVIII ст. Адже одяг — органічна складова частина матеріальної культури, що безпосередньо зв’язана з виробництвом, трудовою діяльністю, з од-

* Вантыш Каменский Д. История Малой России. Сан кт Петербург: Киев; Харьков, 1903.

■’ Вигельмап Л. Летописное повествование о Малой России, ее народе и казаках вообще. 1785 1786 гг. М.,

1847. ч. 1 1.

10 ?Колтовський II. Л/. Український живопис XVII -XV III ГГ.

К.. 1978. С. 274.

ного боку, і духовним світом народу — з другого. Розглядаючи одяг в акварелях Ю. Глоговського, зустрічаємося з представниками різних соціальних верств українського суспільства XVII—XVIII ст., і саме поняття «клас» стас для нас не теоретичною абстракцією, а живою реальністю, що відчутна матеріально. Перед нами малюнки селян, панства, козаків, козацької старшини, шляхти, що територіально належать до східних областей, а також панства і шляхти західних областей України, зокрема з Червоної Русі.

Ик вдалося встановити. 17 акварелей К). Глоговського, датованих XVII, XVIII ст., є копіями з кольорових малюнків, опублікованих Д. М. Бантишем-Каменським в його «Истории Малой России»8. За свідченням Д. М. Бантиша-Каменського, він отримав малюнки від О. О. Рігельмана, сина російського інженера, генерал-майора, історика О. І. Рігельмана, який, у свою чергу, використовував їх у праці «Летописное повествование о Малой России»9. Малюнки, що були в розпорядженні О. І. Рігельмана, виконані на високому професійному рівні, в них відчутна рука справжнього художника. Його ім’я — Тимофій Ка-линський. Про нього збереглися дуже скупі відомості, з яких довідуємося, що походив він з родини священика, яка жила но сусідству з иомістям Рігельманів у с. Андріївна на Чернігівщині. II. М. Жолтовський висловив припущення, що «своє мистецьке виховання, як і освіту, він (Калинський) одержав у Київській академії». Малюнки для О. І. Рігельмана Т. Калинський виконав у межах 1778 1782 рр.10

Очевидно, Ю. Глоговський мав на меті підготувати грунтовну працю, охопити якнайбільше фактичного матеріалу, розсунути його хронологічні рамки. Українському одягові віддалених часів, зокрема XVII—XVIII ст., він відвів значне місце. Особливо цінне те, що поряд з убранням заможних верств суспільства він показав і одяг простолюду.

На двох акварелях бачимо українських селянок XVIII ст. Одна з них (1, Л6 3218) у буденному одязі — білій сорочці, синій у жовті клітини плахті і синій запасці. На голові намітка, зав’язана в тащій спосіб, що утворюється убір циліндричної форми. Один кінець намітки обрамляє обличчя, а другий вільно спадає на плечі і спину. На ногах у жінки чорні чоботи. На другій акварелі (3, ,Nb 3217) українська селянка у святковому вбранні, у білій, довгій (до кісточок) сорочці, білій в червоні й жовті цятки запасці, зверху запаски — вужчий і коротший за неї білий фартух з червоною орнаментальною смужкою по низу. Зверху біла свитка з прямим коміром і складками-вусами по боках. Рукав з манжетами, комір, поли, манжети оздоблені синім кантом. На голові намітка, оздоблена над чолом. Під наміткою високий твердий очіпок, від конструкції якого залежала форма головного убору. Верхня його частина

XVII — початку XIX ст. в акварелях К). Глоговського

" Корегпіскі 1.

О goralach ruskich w Galicji: Zarys etnogra-ficzny wediug spostrze-zen w podrozy, odby-tej w koncu lata 1888 r.— Krakow, 1889.— S. 16.

нависає над тулією, утворюючи даток. Один кінець намітки закриває плечі і спину, другий — коротший і опущений на перший. На ногах у селянки чорні чоботи. На грудях червоне намисто і хрестик.

Одяг українського міського панства з привілейованих верств суспільства наближений до селянського. Так, на одній з акварелей (№ 3216) зображена дівчина в білій сорочці з круглим викотом, білій спідниці у поздовжні смуги, білому фартусі, голубій корсетці з глибоким викотом, окантованим жовтою тасьмою. На шиї — червона стрічка, зав’язана бантом. Волосся накручене на стрічку і укладене валиком на тім’ї. Нижче цього валика пов’язана червона стрічка, скріплена на потилиці, а два її кінці вільно опущені.

Кілька акварелей, на яких зображені заможні жінки, мають підпис «Українські пані» (4. До 3209; 5, So 3210). Жінки одягнуті, як і селянки середнього достатку. В комплекс їх одягу входить біла довга, аж до п’ят, сорочка, плахта, вузька запаска-фартух. Волосся заплетене у дві коси, опущені на спину. В коси вплетені червоні у плітки або жовтий позумент, що закінчуються китичками. Зачіски у жінок такі самі, як і в дівчат. Це дуже цікавий момент. З етнографічної літератури відомо, що в кінці XIX -на початку XX ст. на Україні, згідно із звичаєвим правом, косу заплітали тільки дівчата. Після того, як дівчина виходила заміж, її зачіска мінялася. Можна було б вважати, що на акварелі К). Глоговського допущена помилка, тому що на малюнку з рукопису А. Шафонського, підписаному «Українські знатні пані », лист 17, голови жінок зображені в шапках-корабликах, З-під шапки опущені не коси, а два кінці чорної «зав’язки» — з позументними китицями. «За в’язка» довга (2—2,5 м), неширока (20 — 25 см). Яь відомо, білі «зав’язки» з китицями на вужчих кінцям пов’язували поверх очіпка жінки на Чернігівщин іце у XIX ст. Білі селянські «зав’язки» XIX ст. збері гаються у музейних збірках, зокрема в Державному музеї українського народного декоративного мистецт ва у фонді вишивки (інв. До В-2109, В-2110). Однаї польський етнограф 1. Конерніцький залишив наі\ запис, зроблений ним у 1888 р. на Бойківіцині пр< те, «що жінки і дівчата розчісувались на проді. і сплітали дві коси, до яких доплітали плетінки з чер воно! волічки, закінчені китичками»11. Малюнок з ко лекції Ю. Глоговського і заниє І. Коперніцького мо жуть бути свідченням того, що такий звичай у давніш часи можливо побутував, але під впливом деда/ чіткіше сформованого звичаю, що фіксував змін становища жінки в сім’ї, вийшов з ужитку, (’.талое це не в один момент, оскільки раптовості для звичаї та обрядів не характерні. Отже, звичай заплітали жінками волосся у дві коси зберігся у бойків аж д кінця XIX ст.