На головах у цих жінок — шаики-корабликі облямовані дорогим хутром, з двома «рогами» еперел

12 Зеленин Д.

Женские головные уборы восточных (русских)славян / / Slavia.—Прага.

1926. Вын. 3.

С. 320.

13 Срезневский И. Материалы для сло-варя древнерусского языка. По письменным памятникам. Снб.. 1893.™ Т. 1.

С. 1248.

14 Архів Львівського відділення ІМФЕ ім. М. Рильського

АН У POP. Ф. 1.011. 2, од. зб. 2Г>1. С. 47.

Стамеров Л\ Нари си з історії костюмів: В 2 ч. К.. 1978.

Ч. 1. <’.. 179.

Головацкий Я.

О народной одежде и убранстве русинов или русских в Галичине и севере-восточ ной Венгрии. Снб.. 1877. С. 23.

17 Головацкий Я.

О костюмах или народном убранстве русинов или русских в Галичине и северо-восточной Венгрии. Спб., 1808. С. 22.

і двома ззаду. Рогаті головні убори були відом всім східним слов’янам. Д. К. Зеленій вважав, щ< вони походять від іще язичницьких рогатих головню уборів, які виконували оберегову функцію12.

Дворогі головні убори вийшли з широкого вжите; в кінці XVIII ст. Проте в окремих випадках воїн продовжували функціонувати іще на початку XX ст. зокрема в обрядовому одязі. Свідченням цього мож< бути весільний головний убір с. Ветли Любешівськоп р-ну Волинської обл. Після того, як з голови наречено знімали весільний вінок, їй одягали інший головниі убір, званий «кокошицею». Назва походить від дав нього слова «кокошь», тобто курка13. Головний убі| отримав назву від пучків півнячого пір’я, яке при кріпляли до намітки біля скронь. Пучки пір’я висту пали з обох боків голови у вигляді рогів. Зараз се лянки не можуть пояснити значення цього обряду Говорять, що «так усі робили, так гарно»14.

Головний убір — «кораблик» носили жінки дворян козацької старшини, багаті міщанки 15. Про те щ< шапки-кораблики відомі на Україні у XVIII ст. довідуємося із портретного живопису. В шапці кораблику зображена на портреті середини XVIII сі Олена Галаган. Портрет зберігається у Чернігівсько му історичному музеї. В такому ж головному убор зображена Параска Сулима на портреті, виконаному близько 1754 р., який знаходиться в Державному музеї українського образотворчого мистецтва УРСР

На ряді малюнків (5, № 3212; 7, No 3213; £ No 3214) зображені українські дівчата, належні д« дворянського стану,— шляхтянки. Вони одягнуті, яі і заможні жінки, у білу сорочку, але зверху н: сорочці мають червону корсетку, відсутню в жінок На відміну від жінок, поясним убранням у них служи ли не плахти, а спідниці, пошиті, в залежності ві, достатку, з шовку, оксамиту, вовни, парчі. Інколі поверх спідниці, як і в жіночому комплексі,— вузь кий кольоровий фартух. Зверху на дівчатах — довгополий одяг, який на початку XIX ст. в Галичин мав назву «кавтан»16. Його шили з сукна зеленоп чи малинового кольору, з фалдами, з шале в и дню коміром і манжетами на рукавах, з підкладкою з си нього шовку. Поли кавтана, комір і вилоги на рука вах облямовані парчею. Заможніші дівчата в хо лодну пору року поверх кавтана одягали суконіг зелене «футерко» — прямоспинну шубу, з дуже дов тими рукавами, підбиту хутром лисиці, куниці, білки Шубу носили, накинувши на плечі, не всовуючі руки в рукава. Комір зав’язували двома кольоро вими стрічками (9, № 3211; 7, № 3213). Замальо ваний Ю. Глоговським одяг ще побутував в середин XIX ст. у галицьких міщанок !7.

На шиї у дівчат-шляхтянок дороге коралов< і бурштинове намисто, на голові шапки-корабликі з червоним верхом, під колір кавтана, прикрашен соболиним хутром. Кораблик, на відміну від жіночогс

з одним виступом над чолом і другим ззаду. В іншому випадку на голові червона шапка, оздоблена намистом і жовтим позументом (8, № 3214). Від кораблика і від шапки спускались червоні стрічки.

Одяг українських заможних жінок-шляхтянок (10, № 3207; 11, № 3208) мав такі самі компоненти, крій, як і в жінок нижчого стану, але шився він з дорожчих тканин: алтабасу, брокату, камки, китайки, фаландишу, адамашки. Тканини ввозилися майже з усіх країн Західної Європи, і заможні жінки мали змогу їх придбати.

В другій половині XVII ст. Україна дедалі більше включалась у всеросійський ринок. Цьому сприяла торгівля, що її вели українські та російські купці 18. Залишалась жвавою торгівля з країнами Західної Європи. «Українські купці їздили в Гданськ, Кенігсберг, Сілезію, Вроцлав, Відень. З Туреччиною і Кримським ханством, а також з Литвою і Польщею поряд з купцями значну торгівлю вели запорізькі козаки»19. В першій половині XVIII ст. предметами ввозу були англійські, сілезькі, голландські сукна, білі й фарбовані полотна, шовкові тканини 20.

Як верхній одяг бачимо кунтуш із фіолетового оксамиту чи алтабасу, зеленої парчі, суцільно затканої срібними нитками. Комір кунтуша, як і кавтана, шалевидний, манжети — з дорогого хутра, підкладка також хутряна. В талії кунтуш застібався на гаплик. В тому місці, де поли на стані стикались, вони прикрашені жовтим позументом. Намітка пов’язана таким чином, що виступає над чолом високою короною. Кінці намітки опущені на плечі.

Українська міщанка (12, № 3215) одягнута

у білу сорочку, горловина якої викінчена обшивкою, у довгу, до п’ят, зелену спідницю з фалдами і прорізом збоку. Поверх спідниці — біла запаска, поверх сорочки — зелена корсетка. Верхній одяг міщанки — різноколірний, найчастіше синій кавтан з шалевид-ним коміром, облямований жовтою парчею. Підкладка кавтана, коміра і вилог на рукавах — іншого кольору. Такі кавтани залишались у побуті міщанок до початку XX ст. Волосся не заплетене, на голові шапка-кораблик, облямована дешевим овечим хутром.

Серія акварелей присвячена одягу українського козацтва XVII— XVIII ст. Одяг козака XVII ст. наближений до селянського (15, «МЬ 3225): біла сорочка, білі неширокі полотняні штани, поверх сорочки короткий синій лейбик з рукавами, зверху — темна свита. Шапка суконна, конусоподібна, облямована хутром. Ю. Глоговський виразно відзначив соціальну неоднорідність козацтва, виявлену і в одязі. Якщо вбрання бідного козака скромне, наближене до селянського, то козацької верхівки, що формувалась переважно із заможної шляхти і заможного міщанства, багате, мало чим відрізняється від одягу феодалів. На козаку XVIII ст. (13, № 1823), явно заможного стану, біла сорочка, шовкові шаровари,

На звороті акварелі <: напис: 3 портрету Брагковського в мо настирі Васильянеь-кім під Добромилем. Львівська обл.

т? Портрет К. Зба ражського, Львівсь кий історичний музей. 1020 ті роки.

коричнева безрукавка, підперезана поясом, за пожог пістоль, на голові — шапка з шликом.

Представник заможної козацької верхівки — ви борний козак (14, Ло 3223) одягнутий у біли короткий нагрудний одяг з рукавами—«куртик з невеликим виложистим коміром, у широкі бі«г полотняні штани, заправлені в чоботи. Верхні одяг — довгополий, з рукавами синій каптан, підпоре заний чорним шкіряним поясом. На голові червон кругла шапка з навушниками, оздобленими жовтої тасьмою. Сумка-ранець звисає під правою рукок

Одяг козацького полковника і гетьмана пошити з тканини, яку використовувана знать Західне Європи того часу. На козацькому полковнику (‘ № 3222) дорогий червоний алтабасовий жупан. Н талії пояс, перетканий сріблом і золотом. Повер жупана на плечі накинутий дорогий, підбитий хутро одяг, нагрудна частина якого прикрашена золотим петлицями, комір скріплений коштовною прикрі сою «аграфою». Голова стрижена «під макітру На ногах — червоні сап’янові чоботи.

Козацький гетьман (16, ХЬ 3221)21 у зеленом жупані, що застібається золотими гудзиками. Н плечі накинута червона, підбита хутром шуба з ве ликим виложистим хутряним коміром, без рукаві] скріплена на шиї аграфою. Поли жупана і шубі вилоги обшиті золотою тасьмою. На голові син іпаика-султанка, облямована дорогим хутром. На чолом на шанці прикріплені коштовною озде>бою ді пір’їни. На ногах червоні сап’янові чоботи.

Українські шляхтичі XVII ст., як відомо з ікоїн графічного матеріалу того часу, шили одяг з дороги привізних тканин, як і феодальна верхівка Західш Європи. Високоякісні тканини привозили з Англ і Голландії, Німеччини, Сірії. Саме в такому одяз пошитому з дорогих тканин, і зображені на аквареля українські шляхтичі (17, До 3090; 18, До 3092). Н них дорогі жупани, нриталені, з невеликим комірок стійкою, довгими рукавами. Такі жупани ззаду прі зборювались. Спереду, вздовж поли, вони прикрашеї коштовними гудзиками. Нижній гудзик пришити трохи вище талії, щоб його не закривав пояс. І жупани довгі, аж до кісточок ніг. В одному випади поверх жупана дорога, підбита лисячим хутром шуб комір якої скріплений аграфою, в друюму — че| воний кунтуш. Крій кунтуша майже не різнить< від крою жупана він так само приталений, зза£ рисований, його особливість становлять довгі рукаї з поздовжніми розрізами біля ліктів, куди просов; вали рукава жупана. З іконографічного матеріаа відомі кунтуші з розрізами рукавів, що починали* від пройми, а також з рукавами, розрізаними по вс довжині22. Поли кунтуша заходять одна за одн тоді як у жупана поли ледь стикаються. Прикрашеї кунтуш петлицями на грудях, поли, манжети, ком оздоблені золотим позументом. Носили їх розстібн

О костюмах или народном убранстве русинов…— С. 12.

тими, показуючи нижній жупан, або застібали, під-перезуючи широким поясом. Достовірність малюнків Ю. Глоговеького підтверджується матеріалами середини XIX ст., зібраними Я. Головацьким. Він відзначає, що в Бучачі і Роздолі іце до 40-х років XIX ст. у свята можна було бачити міщан в червоних або синіх кунтушах з піддітими під них жупанами, підперезаними золототканими і срібними поясами23. Обуті шляхтичі в чоботи.

На кількох акварелях Ю. Глоговський для визначення місцевості, де зроблено малюнки, зазначав: «Шляхтич з Червоної Русі» (19, № 3091). Деякими деталями одяг шляхти з цієї місцевості подібний до одягу феодалів Західної Європи (як і одяг Центральної і Лівобережної України мав багато спільних рис з одягом російського дворянства). Шляхтичі з Червоної Русі XVII ст. зображені в жупанах з дорогих тканин. Рукав у жупана викроєний на зразок рукава рицарських металевих лат — без манжетів, на зовнішньому боці напущений на пальці рук. Жупан підперезаний вузьким поясом з коштовними пряжками. Верхній одяг двох типів. На одних малюнках шляхтичі зображені у червоних шубах, підбитих дорогим хутром, з великим виложистим коміром і без рукавів, на інших — у зелених або синіх «деліях» — прямоспинних, підбитих дорогим медвежим або вовчим хутром, з невеликим хутряним коміром і дуже довгими рукавами, накинутих на плечі. І шуби, і делії на шиї скріплені оздобою. Головні убори також різні. В одному випадку — це невелика чорна повстяна циліндрична шапка-магерка, над чолом якої прикріплені коштовною оздобою три пір’їни, що означало родовите дворянське походження. Крім такої шапки носили круглі, сферичні, червоні, оздоблені у нижній частині тканиною, перетканою золотом. Така шайка зображена на акварелі 20 (№ 3206), яка є копією портрета Г. Гуляницького з с. Лаврів (Старосамбір-ський р-н Львівської обл.).

На ногах у шляхтичів чорні, червоні або жовті чоботи, інколи халяви чобіт спереду вищі.

Дівчина-шляхтянка XVII ст. з Червоної Русі (24, № 3205а) у сукні з приталеним ліфом, спідниця зібрана у фалди. На рукавах і мисі ліфа — чорні банти. Ліф сукні з коротким рукавом -жовтий. Спідниця — червона, ліф оздоблений чорною, а спідниця жовтою тасьмою. Сорочка з тонкої шовкової тканини з довгими рукавами. Викот глибокий, оздоблений легкими брижами. Волосся розділене посередині проділом.

Цікаві акварелі, що дають уявлення про одяг, який носили на початку XVII ст. міщани у Львові.

Українська міщанка (12, <МЬ 3215) одягнута у білу сорочку, горловина якої викінчена обшивкою, у довгу до п’ят, зелену спідницю з фалдами і прорізом збоку. Поверх спідниці — біла запаска, поверх сорочки зелена корсетка. Верхнім одягом виступав різно-

колірний, найчастіше синій кавтан з шалевидним коміром, облямований жовтою парчею. Підкладка кавтана, коміра і вилог на рукавах — іншого кольору. Такі кавтани залишались у побуті міщанок до початку XX ст. Волосся не заплетене, на голові шапка-кораблик, облямована овечим хутром. Львівський міщанин 1600 р. (21, № 1614) одягнений у червоний жупан, підперезаний вузьким поясом, оздобленим коштовностями. Поверх жупана на плечі накинутий зелений, з червоними петлицями кунтуш. Проте рукава кунтуша не мають характерних поздовжніх прорізів. На голові у цього львів’янина червона шапка з квадратним верхом, облямована хутром. На ногах чорні чоботи.

Одяг знатних львівських міщанок Ю. Глоговський копіював з живописних робіт костьолу Бернардинів у Львові (24, № 3205а; 22, № 3241; 23, № 3242). Одяг знатних міщанок значно відрізняється від селянського, оскільки багате міщанство в усьому наслідувало як шляхту, так і заможну частину міщанства Польщі. А з XVI ст. в одязі уже прослід-ковуються і західноєвропейські впливи. Ю. Глоговський зобразив міщанок в оксамитових сукнях, які різнились не кроєм, а кольором тканин. Глибокий виріз на грудях давав можливість показати шовкову білу сорочку. Ліф і спідниця сукні були, як правило, різних кольорів. В одному випадку (22, № 3241) верх сукні світло-сірий, нижня частина ліфа опущена мисом нижче талії. Зелена широка спідниця зібрана у фалди. Ліф і спідниця прикрашені жовтою тасьмою. Рукав короткий, оздоблений внизу бантом. На голові темно-сірий рантух, один кінець якого облягає голову і обрамляє обличчя, а другий опущений на плечі. В іншому випадку (23, JVo 3242) жінка в сукні, ліф якої синій, а спідниця охриста. Крій сукні аналогічний попередній, але рукав довгий. З-під викоту сукні виглядає біла сорочка з коміром-стійкою, зібраним у брижі. Поверх коміра зав’язана чорна стрічка. На голові синя шапка, оздоблена хутром, яке обрамляє обличчя. З-під шапки виглядає біле мереживо. Край сукні подібний до того, що бачимо на шляхтянці XVII ст. (24, .No 3205а).

Бачимо львівську міщанку 1700 р. і в синьому кавтані з петлицями (25, JMo 1615). З-під кавтана виглядає спідниця у поздовжні смужки, поверх неі біла запаска — деталь, яка залишилась у побуті львівських міщанок до початку XIX ст. На голові біла намітка, поверх намітки — хутряна шапка На ногах чоботи.

Значна кількість іконографічних матеріалів, г яких робив копії Ю. Глоговський, на сьогодні втра чена, тому скрупульозно виконані копії Ю. Глогов ського набувають особливої цінності. Вони значнок мірою збагачують нас матеріалом для вивченш історії українського національного костюма. Як жив свідки свого часу акварелі художника відтворююті

XVII — початку XIX «*т.

К). Глоговського

24 Історія Української POP: В 8 т.

1978. Т. 3. С. 173, 175.

25 Болгарии ич 3. С.

Україна в дослідженнях польських етнографів XIX ет. К., 1976. 0. 40 42.

26 Головацький Я.

Мандрівка по Галицькій та Угорській Русі // Жовтень. 1976.— Ло {>.- 0. 49 94.

27 Вагилевич /. Бой

ки, русько-слов’янський люд у Галичині / / Жовтень. 1978.—

Л« 12. 0. 117 -130;

Вагилевич И. Гуцулы обитатели восточной отрасли Кар патских гор // Пан теон. 1855. Т. 21. кн. 5. — 0. 17 —56; Вагилевич /. М. Л емки мешканці захід ного Прикарпаття // Народна творчість та етнографія. 1965.

Ло 4.- 0. 76 79.

28 Kopernicki /. О go-ralach ruskich w Ga-licji. — Krakow, 1889.

29 Kolberg O. Prze-myskie: Zarys etnogra-ficzny.— Krakow,

1891; Kolberg O. Po-kucie.— Krakow,

1882 — 1889. T. 1—4.

30 Гошко Ю. Г. Населення Українських Карпат XV- XVIII ст.— К., 1976.

С. 153 160,

31 Матейко lx. /. Український народний одяг.- К.. 1977.

образи людей XVII— XVIII ет., даючи нам можливість отримати дані про їх життя, побут, соціальні умови та художньо-естетичні смаки.

Але переважну більшість акварелей Ю. Глоговсь кого становлять не копії, а зарисовки з натури Майже всі малюнки, зроблені Ю. Глоговським з на тури, відносяться до 30-х років XIX ст. На них зазначено дати: 1834—1836 рр. Однак, на нашу думку чорновий матеріал для акварелей Ю. Глоговськиі3 збирав і на початку XIX ст. Зацікавлення Ю. Глоговського українським побутом не випадкове. Боне перебуває у прямому зв’язку із загальним під несенням громадсько-суспільного життя в Галичин у першій половині XIX ст. Як відомо, в той час в Австрійській монархії особливо загострилась боротьба за ліквідацію кріпосного права 24. Це знай шло своє відображення і в мистецтві, і в науці, h зародженням етнографічної науки на початку XIX ст і в наступні ЗО—40-ві роки особливо посиливсь інтерес до побуту та культури українського народу Життя в Галичині та співпраця з передовими ї діячами будили в прогресивно настроєних нольськи> учених увагу до українського населення, спорідне ного долею з польським людом, але відмінногс багатьма явищами матеріальної та духовної куль тури25. Значне місце у діяльності польських етногра фів і збирачів фольклору С. Гощинського, III. Канар ського, В. Хлендовського, А. Семенського, Ж. Паул займало вивчення історії, побуту, словесної твор чості українців. Це було те саме коло інтересів у якому активно праіцовала в той час група патріо тично настроєної української молоді, речниками яко стали М. Шашкевич, Я. Головацький та І. Вагилс вич. У ЗО—40-х роках XIX ст. щорічно мандрував їй містах і селах Галичини і Буковини Я. Головаць кий 26, роблячи описи одягу, побуту, з етнографічнок точністю фіксуючи деталі. Для нас цінним є те що багато населених пунктів, по яких мандруваї Я. Головацький і в яких робив малюнки Ю. Глогов ський, співпадають. Таким чином, матеріали обоз дослідників взаємно збагачуються. Малюнки Ю. Гло говського перегукуються із спостереженнями І. В а гилевича, висловленими у працях початку 40-х рокії XIX ст., присвячених історико-етнографічній харак теристиці українців Карпат 27.

Багато малюнків Ю. Глоговського можемо снів ставити з описами народного одягу, зробленими поль ськими етнографами І. Коперніцьким 28 та О. Коль бергом29. Достовірність акварелей із зображенням народного одягу, зроблених з натури, допомагаюті встановити праці радянських етнографів Ю. Г. Гош ка30, К. І. Матейко31.