64. Селянин з околиць Львова продає клечання на Зелені свята.

1834 р.

21,2 X 13,4 см. № 1561.

КРАЇНСЬКИЙ

АРОДНИЙ

VII — початку XIX ст.

акварелях

>. Глоговського

5. Мітляр. 834 р.

1 X ІЗ,4 см. \Го 1596.

66. Селянин

повертається

з йордапу. М 1751.

XVII — початку XIX ст. в акварелях Ю Глоговського

XVII -початку XIX ст в акварелях Ю Глоговського

68. Селянин продає у Львові пісок.

1834 р.

21,6 X 13 см. № 1588.

ЭДЯГ

<VI1 початку XIX ст і акварелях Ю. Глоговського

69. Селянин з Давидова (с. Давидів,

П устомитівський р-н

Львівської

обл.)

несе до Львова снопи.

183А р.

19,6 X 13,2 см. Nh 1309.

70. Селянин з Мурованих Ляшок

(с. Муроване, Старо

самбірський р-н

Львівської

обл.)

несе

за плечима

сплетену

мату.

1834 р.

20,5 X 13 см.

№ 1533.

УКРАГНСЬКИЙ

XVII — податку XIX ст. в акварелях Ю. Глоговгького

71. Селянин з Куликова (смт Куликів, Нестеровський р-н

Львівської

обл.).

183А р.

18,3 X 13,2 см. № 1525.

КРАШСЬКИЙ

[АРОДНИЙ

>ДЯГ

kV!I — початку XIX ст.

акварелях Э. Глоговського

72. Селянин з околиць Львова

несе на базар птахів.

1 83 A р.

20 X 12,5 см. № 1550.

73. Селянин

з околиць

Давидова

(с. Давидів,

Пустомитівський

Львівської

обл.).

1834 р.

№ 1311.

74. Жінка з Назарії (с. Назарія, ГІустомитівський р н

Львівської

обл.).

183А р.

21,7 X 12,5 см.

№ /660.

75. Селянка з Винник (Львів).

1834 р.

23.2 X U.3 см. № 1887.

7 287

113

КРАЇНСЬКИЙ fЛРОДНИЙ

>дяг

vVII початку XIX ст.

акварелях О. Глоговського

76. Дівчина з Чижикова під Винниками (Пустомитівський р-н

Львівської

обл.)

19,6 X 13,1 см.

№ 1307.

XVII початку XIX ст. в акварелях К) Глоговгького

77. Жінка з Давидова (с. Давидів, Пустомитівський р-н

Львівської

обл.).

1HU р.

19 X 13 см К 1310.

115

XVII початку XIX сг в акварелях Ю. Глоговського

78. Жінка з Куликова (смт Куликів. Нестеровськии р-н

Львівської

обл.).

18SA р.

№ 1526.

КРЛЇНСЬКИЙ

ІЛРОДНИЙ

>дяг

VII початку XIX ст. акварелях Э. Глоговського

79. Дівчина з Городка м. Городок Львівської эбл.).

1834 р.

18,8 X 0,7 см. Кя 1356.

XVII початку XIX ст. в акварелях Ю Глоговського

80. /Кіпка з Городка (м. Городок Львівської обл.).

1834 р.

18,8 X 12 см № 1357.

Ю. Глоговський зафіксував одяг різних еоціальни верств жителів Львова та його передмість. Найбіль те показано ним мііцан початку XIX ст., хоча й не рівномірно представлених відносно чоловічого т жіночого одягу. Так, жіночий одяг репрезентує лиш один малюнок, а чоловічий — шість. Ллє навіть ц незначна кількість акварелей несе цікаву інформацік зокрема про ті елементи одягу, які в кінці XIX сі уже вийшли з побутування. На акварелі 28 (№ 1621 бачимо молоду міщанку, одягнену, як і селянки при леглих до Львова сіл, у білу сорочку, червону шну ровану безрукавку з глибоким круглим викотом. Не великий виложистий комір сорочки застібнуто н; гудзик. Прилягає до шиї поверх сорочки три-чотирі разки червоного намиста. Поясний одяг спідниці з трьома стрічками по подолу і біла запаска. Верхній одягом, як видно, служить синій піджак-куртик віль ного покрою, недовгий, підбитий білим хутром. З та кого ж самого хутра зроблено і великий круглиі комір, біля якого замість гудзика схожа на брошку застібка червоного кольору зі звисаючими червонимі стрічками.

На голові у жінки високий чорний капелюшок і; фігурним вирізом над чолом і широким білим заломол над скронями і ззаду. Залом і фігурний виріз оздоб лені білим мереживом. На тулії капелюшка п< горизонталі — золотиста стрічка з червоною смуж кою. Така ж стрічка іде з-під залома вгору, д< зав’язана кокетливим бантом. Елегантні капелюшні і черевички — явна ознака одягу міщанки, хочі загалом у костюмі багато компонентів, спільний з селянським одягом. Це перш за все — сорочка фартух, безрукавка. Спідниця за кроєм також наслі дує традиційну народну, але пошита вона не з домо тканого, а з фабричного матеріалу. Оздобленій стрічками долішньої частини спідниці також ха рактерне для народного одягу, але стрічки, вірогідно нашиті з якогось модного матеріалу. Згадані ком поненти одягу зберігались у селянському костюм ще в середині XX ст. Швидшим змінам піддавалисі форми головних уборів. Жіночий капелюшок, за мальований Ю. Глоговським на початку XIX ст. в кінці XIX ст. вже не побутував.

В той час коли Ю. Глоговський робив малюнки міщанство складалось переважно із ремісничого люду — шевців, м’ясників, ситників та пекарів кравців, прядильників, квітникарів та ін. Я. Головаць кий відзначає існування і таких промислів у містах Галичини, як садівництво і борошнярство

Ю. Глоговський, висвітлюючи побут своєї СІІОХИ представляє різні тини львівських міщан: кухарку (27, Sq 1611), круи’ярку (29, Ло 1597), квітникарку (32, № 1612), борошнярку (ЗО, Ло 1598) служницю у верхньому святковому вбранні (31 Ло 1610). Всі вони одягнені у білі сорочки. Кухарка квітникарка і служниця — у червоних шнурованих

л Ригельмап А. Лето иисное повествование о Малой России…

4 Портрет Параски Сул ими. Державний музей українського образотворчого мис тецтва У POP. Близько 1751 р.

безрукавках, з глибоким вирізом. Спідниці традиційного крою, довгі, в поясі зібрані в складки. На більшості акварелей подані спідниці у поздовжні смуги — жовті і сині, або червоні і сині. Поверх спідниці або верхнього одягу — білий фартух, дуже широкий, іцо обгортав майже весь стан. Кухарка одягнута у короткий білий кожушок з виложистим коміром. У круи’ярки поверх білої сорочки з виложистим коміром — синя «кохта» з великим викотом біля шиї і великим круглим коміром. Нижче коміра на грудях — кілька рядів голубих петлиць. Борошняр-ка зображена у верхньому одязі — на ній кавтан, прилягаючий до стану, з великим виложистим коміром, окантований світло-голубою тканиною, оздоба з тасьми імітує прохідку. На спині з обох боків від пройми рукава до талії іде шов, декорований світло-голубою тканиною. Імітація прохідки на спинці кавтана свідчить про те, іцо цей одяг походить від давньої свити, яка на початку XIX ст. ще широко побутувала в селах.

Головні убори львівських міщанок — хустки і капелюшки. Хустки пов’язували різноманітними вигадливими способами. На кухарці зелена у квіти хустка обвита довкола голови, зав’язана вузлом на тім’ї. Біла хустка круи’ярки зав’язана так, що два кінці, перехрещуючись ззаду, утворюють великий бант над чолом. Молода квітникарка зображена у літньому одязі, на голові у неї — кокетливий капелюшок, з-під якого звисає на спину довга коса, з вплетеною червоною стрічкою, з бантом на кінці. Високий капелюшок чорного кольору має фігурний виріз над чолом, прикрашений великим червоним бантом, квітами та гілочками. Борошнярка — в осінньо-зимовому вбранні. На голові у неї шапка — «каптур» із зеленої тканини, опушеної хутром. По спині з-під шапки спадають на комір червоні стрічки. Ззаду ця шапка нагадує шапку-кораблик, яку носили українські заможні дівчата і жінки уже з XVI ст. Вона добре відома нам з малюнків О. І. Рі-гельмана3, із портретного живопису XVIII ст.4 Львівська служниця зображена без головного убору. Волосся розділене на проділ, гладко зачесане. Коса, очевидно, опущена на спину.

У всіх жінок на шиї три — п’ять разків червоного намиста. Всі вони взуті в чоботи, крім квітникарки, на ногах у якої чорно-білі черевички, з червоними зав’язками «на бантик». На підставі цих акварелей можна твердити, що одяг львівських міщанок XIX ст. складався з тих самих компонентів, що і селянський одяг того часу,— сорочки, спідниці, фартуха. Відмінності полягали у тому, що городянки шили спідниці з фабричної тканини; фартух у них, на відміну від вужчого селянського, обгортав майже весь стан, закріплювали його трохи вище талії, інколи навіть на верхній одяг, що відрізнявся від селянського, як правило, інтенсивнішим колоритом.

5 Рыбаков В. Древней Руси 1948. С. 405

Шість акварелей зображують чоловічий одяг львівських міщан. На цих малюнках добре пока-хіх зано крій верхнього чоловічого одягу. Принагідно слід відзначити певний соціальний нюанс: художник, як правило, малює осіб із середовища заможних міщан або ж і міщан середнього достатку. Міщанин середнього достатку одягнутий в осінній верхній одяг (36, № 1616). Це довга коричнева капота, за кроєм подібна до свити: приталена, з прохідкою і складками. Комір невеликий, рукава з високими манжетами. Заможніші міщани теж носили ириталені капоти, але з дорожчого синього сукна, з червоними вило Ремесло гами, на нагрудній частині капоти ішло п ять рядів м.. петлиць із жовтого позументу. Капоту ІІІДІїерезу-вали високим шкіряним поясом, який застібався на чотири ряди пряжок. Пояс іноді робили такий широкий, що він закривав три нижніх ряди петлиць (33, № 1623).

Зимою міщани, як бачимо, носили верхній довгополий одяг — опанчу, із сукна, з коміром-стійкою, вилогами. Опанча — один з найдавніших компонентів слов’янського одягу. Термін «онона» в значенні тканини відомий з часів Київської Русі5. В кінці XIX ст. всюди на Україні побутувала свита з капюшоном (бородицею, богородицею, башликом, капою), яку в Подільській губернії, на Галичині називали опанчею, а в східних областях — кобеняком. Таке широке побутування і популярність в народі верхнього одягу з капюшоном і збереження старовинної його назви наводять на думку про давнє його походження. Тут хочеться згадати гуцульську гуглю -первісний капюшон, що служив опоною, захистом у негоду. Це верхній суконний нлащевидний одяг, який має форму незшитого з одного довгого боку мішка. Починаючи від цієї форми — незшитого мішка, капюшон зазнав поступових перетворень. Він покоротшав, не пришивався до одягу, а накидався на голову, закривав усе обличчя, мав прорізи для очей, носа, рота. На початку XIX ст. капюшон (бород и ця, каптур) уже пришитий до коміра верхнього одягу, він звисав по спині і сягав аж до пояса. Коли капюшон одягали на голову, то у верхній частині він був уже заокруглений.

В опанчі, зображеній на акварелі 34 (До 1622), плечовий шов опущений від лінії плеча, спинка викроєна з прохідкою і складками з обох боків від прохідки. Шви і пояс оздоблені червоним шнуром. Ззаду посередині пояса шнур з верхньої частини пояса переходить на нижню і зав’язується. Одяг вигадливий, з орієнтацією на моду. До такої опанчі чоловік одягав високу сіру шапку із синім верхом і розрізом ззаду, стягнутим трьома рядами червоних стрічок (таку шапку називали «шапка на завісах»), взувався у чоботи.

На одній із акварелей (35, До 1624) художник компонує трифігурну композицію, показавши одного

6 Чубинский //. II. Труды этнографичес-ко — сі ат Vi ет и че с кой экспедиции в Запад-но-Русский край, снаряженной Русским географи чсски м об ществом: И 7 т..

1872 1878.- ‘Г. 7.

Мал ору се ы К) го Западного края. — Снб., 1877. — С. 414.

чоловіка у фас, другого —зі спини, третього — у про філь. Усі вони одягнені в опанчі однакового крою, я* і на попередніх малюнках, але капюшон і оздобг усього одягу різні. Капюшон значно більше видовже ний, завершується він трикутником, КОМІ}) — неве ликий, круглий. Застібається опанча високо під шисю але її можна було носити і з викладеними вилогами Найчастіше вони червоного кольору.

На нагрудній частині розміщено сім рядів чер воних петлиць, а також два рядки металевих гуд зиків. Червоний пояс з м’якої тканини, зав’язани! спереду, кінці звисають но боках.

Крім шапки «на завісах» носили чоловіки і висок циліндричну — чорну або сиву, з невеликим розрізоі ззаду чи збоку. Верх шапки і високу тулію робил з червоного або синього сукна. Сукняну тулію о( лямовували такою ж високою смугою овечого хутр:

Заможні міщани носили багатший одяг (З «No 1619; 38. Ло 1620), зокрема з дорогого фабри1 ного сукна зелені делії, які побутували у XVII XVIII ст. Делію. як і колись, підбивали дорогим ху ром — лисиці, рисі, соболя. Проте крій ЇЇ трохи зм нився-делія почала нагадувати прямоспинні с лянські кожухи. Як і раніше, вона шилася без скл док на спині, але тісно прилягаючою до стану. (З можніші селяни, особливо із шляхти, наслідуючи мо; міщан, покривали синьою або зеленою тканиною к жухи.) До делії одягали високу циліндричну си шапку, зелений верх шапки нагадує за формою бер( Він більший від тулії і нависає як дашок. Інко зверху на такому дашку пришитий великий, зроб; ний з тканини гудзик — «талер». Зафіксовано такс шапку з чотирикутним верхом, облямовану хутрс Взувалися заможні міщани, як видно з акваре в чоботи.

Як відомо, міщанський одяг піддавався вплив моди і змінювався швидше, ніж селянський. Тому дивно, що в кінці XIX ст. вже не бачимо в міщансько костюмі львів’ян багатьох деталей, які широко по* тували ще на початку століття.

Навіть невелика кількість малюнків, зроблеї Ю. Глоговським, дає цінні відомості про мпцансы костюм і його колорит, способи носити, про голо убори, доповнення до одягу.

На малюнках зафіксовано різні форми шап високі з чотирикутним верхом, обшиті в нижній стині хутром; високі циліндричні з круглим ПЛОСІ синім, зеленим або червоним верхом, із розрі ззаду, «на завісах», стягнутим червоними або син стрічками; високі циліндричні шапки без розрізу, «завісів», з круглим синім або зеленим верхом, б шим за об’ємом від гулії з «талером». Деякі з форм шапок побутували в інших етнографічних попах України. Шапка «на завісах», яку назиЕ «мазниця», зафіксована в кінці XIX ст. у ііоі населення Поділля6, а висока циліндрична ни

«без завісів» у видозміненій формі, значно нижчі побутувала на початку XX ст. на Поліссі і назива лася там «кучма»7.