З малюнків Ю. Глоговського довідуємося, що мі щани носили високі шкіряні пояси, які в кінці XIX сі вже не побутували. Трохи вужчі пояси носили селяні Волині і Галичини на початку XX ст. Оскільки ноя був високий, застібали його за допомогою кілько: нашитих на нього ремінців з пряжками з одноп боку і без пряжок — з другого. Ці накладні ремінн прикрашали металевими гудзиками.

Подібні високі пояси, але значно багатше деко ровані, становили невід’ємну частину костюма гуду лів аж до початку XX ст. На Гуцульщині ці поясі називали «чересами».

Жінки з передмість Львова одягнені у традиційні народну білу сорочку, червону спідницю, окантовані внизу жовтою смужкою (49, До 1594), або у спідницк в поздовжні смужки. В холодну нору року, як правило одягали синій або зелений верхній одяг — кавтан який повторював крій свитки з прохідкою (49 До 1594). Кавтан мав великий виложистий комір в нагрудній частині — петлиці із жовтої тасьми аб( червоного шнура. Відомі як верхній одяг і коротк піджаки — куртики, що мали великий виложистий комір, спинку з прохідкою (39, ЛГо 1593). Жінкг з передмість запинались хустками, які складала по діагоналі, перехрещуючи два кінці на потилиці зв’язуючи їх на тім’ї (49, До 1594). Хустку інколи пов’язували і таким чином, що два кінці перехрещува ли під підборіддям і зав’язували вузлом на потилиці (40, До 1605). Крім хусток носили в’язані очіпки з кольоровим бантом, зав’язаним над чолом. Червоні стрічки випущені з-під очіпка, вони звисали ззаду на комір (39, До 1593). Жінки тут узуті або у червоні чоботи, або туфлі з червоними зав’язками. Жіночий костюм обов’язково доповнювала біла запаска, пов’язана в талії по верхньому одягу (41, До 1609).

Як бачимо, костюм жінок львівських передмість складався із тих самих компонентів, що і вбрання селянок. Його відрізняють лише деякі незначні елементи. Так, верхній одяг шили не з білого чи темно-коричневого доморобного сукна, як у селянок, а із синьої та зеленої фабричної тканини. Крій верхнього одягу залишався таким, як у селянських свитах із наближених до Львова сіл.

Привертають увагу дві акварелі Ю. Глоговського, на яких зображено обрядовий одяг, зокрема весільний. На нареченій із львівського передмістя (44, № 1606) біла сорочка, біла довга спідниця, шнурована червона безрукавка з великим викотом, щоб показати чотири-іі’ять разків намиста.

Як верхній одяг бачимо тут розпашний довгополий кавтан з тонкої шерстяної тканини. На голові вінок із квітів, від якого на спину опущені кольорові стрічки.

8 Ригельмин А. Летописное повествование о Малой России…

Наречена з околиць Львова (45, № 1551) одягнена у синє зимове пальто «футерко» з великим виложистим круглим хутряним коміром. Долішня частина рукавів також оздоблена хутром. З-під «фу терка» на шиї виглядає білий виложистий комірець сорочки. Внизу видно довгу спідницю у сині і червоні вертикальні смуги. Поверх «футерка» по в’язана запаска. Наречена із передмістя не мала запаски. Ця деталь в одязі наречених кінця ХїХ ст, вже не характерна. Фартух або запаску в кінці ХІХ ст., як правило, носили під верхнім одягом. На голові в нареченої із околиць Львова вінок із зелених гілочок з червоними ягідками, на спину опущені кольорові стрічки.

Ці два весільні костюми засвідчують стійкість українських народних традицій. Більшість компонентів затрималась у весільному костюмі селянської дівчини аж до початку XX ст. Співставляючи акварелі К). Глоговського, можемо помітити і ознаки процесу трансформації весільного народного костюма. Як уже говорилося, і в селянських дівчат, і в міщанок весільний костюм переважно складався з тих самих компонентів. Проте під впливом міського побуту в ньому з’являються і деякі відмінності. У зображеному Ю. Глоговським весільному жіночому костюмі із віддалених від Львова сіл верхній одяг представлений свитою, тоді як у міщанок — кавтаном і «футерком». Селянські дівчата носили запаску під верхнім одягом. Така складова частина костюма, як безрукавка-корсетка, побутувала лише у міщанок і порівняно з іншими компонентами костюма була новим явищем. Корсетка відсутня на малюнках селянського вбрання Рігельмана8, зроблених раніше Ю. Глоговського. В східних областях України корсетка увійшла в селянський побут у 20— 30-х роках XIX ст. Це сталося тоді, коли в село проникли бавовняні фабричні тканини і прямоспинну безрукавку-катанку із сукна замінили корсеткою з «вусами» з легкої тканини. У селах західних областей України корсетка становить невід’ємну складову частину костюма лише в кінці XIX ст., та й то далеко не в усіх районах.

Чоловічий комплекс одягу у львівських передмістях включав білу сорочку з невеликим виложистим коміром, заправлену у штани, а штанини, в свою чергу, заправлені у чоботи. Крій верхнього одягу — -жупана в основі своїй залишався таким, як і в XVII-XVIII ст. Проте на початку XIX ст. жупан поєднав у собі риси жупана і кунтуша. Жупан уже не шиють з тим розрахунком, що зверху одягатиметься кунтуш. Він сам стає винятково верхнім одягом. Тому його роблять із кольорового сукна, інколи підбивають хутром, пришивають великий хутряний комір, обкладають хутром манжети. Лацкани також іноді роблять хутряні або з тканини іншого кольору. Нагрудну частину оздоблюють червоними або жовтими петлицями (46, № 1604). Поли в жупана, як і раніше,

не заходять одна за одну. На початку ХЇХ от. жупаї уже не носять довгим, до кісточок, як колись. Йоіч довжина сягає колін.

Як верхній одяг чоловіка із львівського перед містя зафіксовано капоту. Одяг замальований зі спи ни. Спинка капоти викроєна на зразок свити з про хідкою. З обох сторін від прохідки розміщено гіс три складки. Капота довша від жупана, просторіша підперезана червоним шкіряним поясом.

Чоловіки з передмість, як бачимо з малюнкії К). Глоговського, носили високі, циліндричні іпапкі з овечого хутра, із розрізом ззаду — «на завісах » На ногах — чоботи.

К). Глоговський зробив шість акварелей із зо браженням селянок з околиць Львова та навколиш ніх сіл, які йдуть на базар. На акварелі 48 цЧо 1502 бачимо жінку у білій сорочці з невеликим виложис тим коміром, довгій білій спідниці. Голова покрить білою хусткою, складеною косинцем. Два її кінц перехрещуються на потилиці під кінцем, ЯКИЙ БІЛЬШ звисав ззаду, і зав’язані вузликом над чолом. Жінкг несе до Львова сіно на продаж. Вона тримає грі в’язочки сіна, схожі на снопи, акуратно укладен по горизонталі на полотняній хустці ззаду. Одні в’язка висить спереду.

Інша жінка з околиць Львова (51, JV> 1568 зображена у короткій сірій свитці, з-під якої вигляд а ють довга червона спідниця і білий фартух. Голові пов’язана двома білими хустками. Верхня зав’язані таким чином, що два її кінці перехрещені під підбо ріллям і зав’язані ззаду. На плечах у жінки висип мішок. В руках зілля — татарник, який нродавалі перед зеленими святами.

З етнографічною точністю замальовував Ю. Гло говський селян у різних положеннях: спереду, зза ду, збоку, щоб краще показати крій одягу, сиосо би пов’язування головних уборів. На акварелі 5‘. (ЛЬ 1552а) бачимо жінку, замальовану зі спини. Ні ній синій кавтан з червоним виложистим коміром в талії він підв’язаний білою хусткою, складеної* но діагоналі, оздобленою червоними смужками. 3-нц кавтана виглядає спідниця у білу, синю, червону поздовжні смужки. Па голові жінки біла хустка, но в’язана таким чином, що два її кінці нерехрещен під двома іншими на потилиці, а потім зав’язані н; тім’ї.

Костюм селянки, що продає гриби, які вона трима* у великому решеті (До 1601) цікавий головним убором Її хустка пов’язана поверх високої твердої обруче подібної кибалки. Кінці хустки перехрещені під під боріддям і зав’язані вузликом на потилиці.

На акварелі 53 (До 1434) Ю. Глоговський зо бразив жінку з Клепарова у сірій свитці. Крій свиткі поданий чітко. Силует приталений. На спинці свиткі червоний шнур імітує прохідку. Це свідчить про те що у селах, наближених до Львова, крій свиткі

УКРАЇНСЬКИЙ НАРОДНИЙ ОДИ Г

XVII -початку XIX ст. в акварелях К). Глоговської о

трансформувався швидше, ніж в інших регіонах. Наприклад, на Бойківщині і Поліссі свитка з прохідкою побутувала ще у 50-ті роки XX ст.

Інша жінка з цієї ж місцевості (54, ,\Ь 1433). очевидно, йде на базар. Одягнена вона у короткий синій піджак — куртин. З-під нього виглядає спідниця у червоні й сині квіти. Поверх ніджака-куртика пов’язаний рожевий фартух.

На голові -дві хустки; з-нід великої зеленої, зав’язаної «назад кінндми», видно другу — білу, яка щільно облягає чоло. Жінка несе за спиною в клунку щось на продаж. Кінці клунка зав’язані у неї на гру дях. В руках невеликий кошик. Акварель зроблена у 1834 р. Але й ще сьогодні на львівських базарах можна спостерігати і такий спосіб пов’язування голови двома хустками і такий спосіб переносити неважку поклажу.

Селянин з Кленарова (55, Ло 1432) одягнений у довгу, нижче колін, білу полотняну сорочку, із коміром-стійкою і довгим розрізом спереду. Комір стягнутий червоною стрічкою. Сорочка підперезана червоним поясом з тканини. Цікавий крій рукава сорочки — він має приспущену пройму, низ рукава зібраний у «брижі». Полотняні штани неширокі. На ногах —шкіряне взуття. На голові валяна висока шапка із сферичним верхом, подібна до валяного поліського ковпака.

Інший селянин — «нарубок з Кленарова» (56, Ло 1431) зображений у верхньому осінньому одязі. На ньому сіра до колін свитка без оздоб, підперезана червоним поясом. На голові висока, циліндричної форми шапка із зеленим верхом. Штани заправлені в чорні чоботи із загнутими назовні халявами. Парубок несе за спиною якийсь предмет, вкладений у спеціально пристосований для цього шмат тканини, кінці якої він тримає спереду. Очевидно, Ю. Гло-говський хотів підкреслити поширеність цього способу носити поклажу у селян Львівщини, тому й зобразив його на кількох акварелях.

Селяни з інших околиць Львова, зображені на акварелях (57, Ло 1556; 64, Ло 1561), одягнені у довгі білі сорочки з невеликим виложистим коміром або обшивкою замість нього. У більшості випадків комір сорочки стягується червоною стрічкою. Інколи сорочка застібається на гудзик. Червону стрічку біля коміра бачимо як у молодих, так і у старших чоловіків. Ill гани заправлені в чоботи. Верхній одяг -свитка, в холодну нору звичайний або критий сукном кожух. Іноді з-иід свитки або кожуха виглядає довгий одяг, виготовлений із сукна природного кольору вовни. Верхній одяг підперезували червоним поясом. На голові високі циліндричні шапки з овечого хутра з суконним зеленим чи синім верхом або солом’яні капелюхи (58, ЛЬ 1559; 73, ЛГо 1311).

Оскільки селяни прибували до Львова з різних навколишніх сіл, то закономірно, що їх одяг мав

певні локальні відмінності. Наприклад, селянин з околиць Львова, що несе на базар продавати яйця (57, Д1> 1556). одягнений гак само, як і інші селяни, але в руках у нього плетений, видовжений по горизонталі кошик із шувару. В іншого селянина, що несе на базар продавати слимаки (26, До 1557), кошик меншого розміру і виплетений з лози. Продавець грибів (59, До 1558) взутий не в чоботи, як інші селяни, а в постоли. На ньому вузькі полотняні штани. З-під білої свитки виглядає світло-коричневий суконний кавтан, який нагадує кроєм жупан без рукавів. Через плече перекинута біла полотняна горба, на руці — довга в’язка грибів.

Один із селян продає сита, кошики і дерев’яне взуття без задників—«дерев’яники» (60, Д<> 1602). На Поліссі це взуття називали дрепи», «грени». Він одягнений у білу свитку, підперезану червоним поясом. На голові — висока голуба шапка із чорною і жовтою горизонтальними смугами. Взутий він у чорні чоботи з відвернутими назовні халявами. Такі чоботи селяни називали «великі угнівські >. Очевидно, їх виготовляли шевці із села Угнів, одного з найбільших в Галичині осередків шевського промислу 9. Через праве плече перекинутий ремінь, на якому на груди звисають складені одне в одне сига, а на спину кошики.

Львівський дроворуб (62, № 1617) у сірій свитці без оздоб, з комі ром-стійкою, у високій чорній циліндричній овечій шапці, з зеленим верхом. В одній руці тримає пилку, в другій — сокиру.

Продавець курей (63. До 1618) одягнений у синю капоту, підперезаний шкіряним поясом. На голові широкополий чорний капелюх. На спині в нього висить клітка, яка всередині має ще одну перегородку, тобто клітка складається з трьох секцій, розміщених одна над одною. На двох нижніх денцях сидять кури. Селянин може нести в такій клітці на базар одразу кілька курей.

На іншій акварелі (64, Д<> 1561) бачимо селянина, який продає зелені галузки на зелені свята. Цікавий спосіб, яким селянин утримує ці галузки. Вони укладені одна до одної, наче сніп. У верхній частині «снопи» стягнуті полотняним рядном, складеним по діагоналі. Два його кінці спадають спереду на груди, і селянин їх тримає рукою. В другій руці в селянина — теж зелені галузки. Селянин, що продає мітли (65, До 1596), в такий же спосіб тримає їх на спині.

Одяг селянина, що повертається з базару (58. До 1559), не відрізняється від одягу інших селян з околиць Львова. Ю. Глоговський акцентує увагу на тому, що селянин купив на базарі. Він несе, поклавши на плече, лопату. На держаку лопати висять чоботи.

Інший селянин, що продає у Львові пісок (68, До 1588), зображений із невеликим, зав’язаним мотузком мішком за плечима і лопатою під рукою. Мішок прив’язаний шнурком, вузол шнурка зав’яза-

10 Головацкий Н.

О костюмах или народном убранстве…

С. 11.

ний на грудях. Селянин із с. Давидів, під Л і несе на базар три снопи {69. ЛЬ 1309). Вони з шкіряним поясом, перекинутим через плече чином, що два снопи звисають на спину, а ( на груди. Інший селянин із с. Ляитки Муровані с. Муроване Пустомитівського р-ну Львівське продає виплетену із шувару мату, оздоблену з довшого боку орнаментом (70, До 1533). Мат нута валиком, зв’язана мотузком, і гримас її с за плечима на палиці. Селянин з Куликов До 1525) продає ворсовий килимок, биті валяї спиною в нього великий вузол з хустки чи кінці якого зав’язані під підборіддям і спадаї груди.

В згаданій серії малюнків бачимо ссляї околиць Львова, що несе на базар співучих (72, Ко 1550). Його верхній одяг дещо відміні одягу селян з околиць Львова. На ньому при. силуету сіра капота, дуже подібна на жупан, няється від жупана тим, що довша і просторії стібнута не петлицями, а гудзиками. У капот заходять одна на одну, а в жупана ледве етик* Комір у капоти — стійка, яку трохи відгинаюті Я. Головацький відзначає, що «комір v капоти с і відкладений в один і той же час»1^.

На малюнку Ю. Глоговського (72, ЛЬ бачимо капоту з коміром-стійкою і синіми нами. У нагрудній частині, вздовж піл, аж де викладені аплікацією зубці, як і лацкани — з тканини. Капота підперезана широким шк поясом. Цей верхній одяг був характерні міщан та заможних селян. Проте міщани uiv ноти не з сірої, домашнього виготовлення ті а з синьої, тонкої вовни фабричного виготої На голові у продавця птахів висока цилін овеча шапка.

З цих малюнків бачимо, що селяни з є Львова носили білу сорочку, свитку, капоту, подібну до жупана, відомого з малюнків XVIII ст. Характерним головним убором бу сока циліндрична шапка із синім або з верхом — така сама, як і в міщан. Крім такої селяни носили високі, зв’язані з вовняних ни лубі у поперечні смуги шапки. Нзимку хо чоботах, у деяких селах в «уч нівських > без ків — «обцасів», на простих підковах. Бідніші взувались у постоли.

Згадана серія малюнків Ю. Глоговського з джерел, яке доповнює наші знання не лиі одяг, а й деякі побутові аспекти, зокрема про тс у Львові.

На кількох акварелях ІО. Глоговський типи селянок із різних сіл, прилеглих до * Жінка з с. Наварія (74, ЛЬ 1660) одягнена без оздоб сорочку з виложистим коміром, ЧЄ] стрічкою біля нього. Лінія плеча в сорочці он

11 Zywirska М.

Stroj Kurpiowski Puszczy Bialej//

Atlas poiskich strojow ludowych.—

Poznan, 1952.— S. 39; Dekowski J. P. Stroj Sieradzki//Atias poiskich strojow ludowych.— Wroclaw, 1959.— S. 6.

7 287

Поверх неї одягнута голуба безрукавка, спідниця полотняна, охриста, оздоблена поздовжніми смугами синьої вибійки. На талії прикріплений білий фартух. На голові біла хустка, два кінці якої, перехрещу-ючись на потилиці, зав’язані у вузлик високо над чолом. На ногах чорні чоботи.

Дівчина із с. Чишки (тепер ГІустомитівський р-н) одягнена у білу сорочку з виложистим коміром і білу спідницю (76, Ло 1307). На плечах—безрукавна накидка, зібрана біля шиї у дрібні складочки і обшита вузькою смужкою тканини. Одяг такого крою, але з вовняної тканини домашнього виробництва у смужки (фартух, фартушок) був характерний для польського жіночого костюма11. На голові — синя хустка, складена трикутником, пов’язана так, що два кінці, перехрещуючись на потилиці, зав’язані високо над чолом. Взута дівчина у чорні туфлі. Голова селянки з Винників (тепер Черво-ноармійський р-н Львова) пов’язана так, як і у селянки із с. Чишки. Біла хустка оздоблена червоною вузькою смужкою. На ногах у жінки з Винників — чорні чоботи. В руках — корзина, плетена із шувару (75, № 1887).

Дещо відмінний одяг селянок с. Давидів (тепер ГІустомитівський р-н). Одна з них (Ло 1312) одягнена у білу сорочку з комі ром-оборкою, червону шнуровану безрукавку. Поверх сорочки і безрукавки — короткий синій піджак-куртик з пелериною. Хустка пов’язана так, як у селянок із сіл Винники і Чишки. Прикрасами служать один разок червоного намиста і хрестик. На ногах — сині панчохи і туфлі. В руках — плетена корзина овальної форми. Інша дівчина (77, ЛЬ 1310), зображена зі спини, у довгому зеленому кавтані такого крою, як І свити з прохідкою. З кожного боку від прохідки но чотири складки — фалди. Кавтан оздоблений жовтою тасьмою. Комір і манжети з хутра. Голова пов’язана двома хустками. Нижня біла хустка пов’язана, як у селянки з Давидова. Друга, верхня хустка складена но діагоналі кілька разів, нею обвита голова під підборіддям, кінці зав’язані на тім’ї.

Дві акварелі (79, ЛЬ 1356; 80, ЛЬ 1357) художник зробив у Городку Львівської обл., де зарисував одяг дівчини і жінки. За колоритом костюм жінки з Городка такий, як у жінки з Яворівщини. На ній біла сорочка, снідниця-мальованка, біла запаска, червоний пояс.

Верхній одяг — короткий, нижче талії кабат з прямими рукавами. Біла хустка, зав’язана таким чином, що закриває голову і скроні, а її кінці, схрещуючись на потилиці, зав’язані на тім’ї. Слід знову ж таки відзначити такий важливий для нас момент у роботі художника: майже на всіх малюнках фігури зображені в характерному середовищі, з доповненнями, які вказують на вид занять, висвітлюють побут. Ось і на цьому малюнку жінка

XVH початку XIX от. в акварелях Ю. Глоговгького

тримає в руках кошик, виплетений з шувару. Детально виписані форма кошика, речі, які селянка туди поклала.

Дівчина-міщанка з Городка одягнута так само, як і дівчата-міщанки зі Львова (79, № 1356),— у білу сорочку, білу спідницю у поздовжні червоні смуги, білу запаску, червону шнуровану кірсетку з глибоким круглим викотом, синій кавтан із білою підкладкою, білим коміром і вилогами. На голові в неї біла хустка, зав’язана на потилиці так, що тім’я відкрите. Прикрашає голову зелена гілочка, встромлена над лівим вухом.

Як бачимо, одяг жінок із сіл, розташованих недалеко від Львова, має деякі компоненти та види вбрання, подібні до міщанського. Це, наприклад, однаковий верхній одяг кавтан. Як селяни, так і міщани носили кавтани однакового крою, сорочки з ком і ром-оборкою.

II. Колекція акварелей Ю. Ілоговського як джерело вивчення традиційного одягу