110. Наречений з м. Старі Олеилиці (тепер IIНР). № 1682.

113. Міщанин з м. Олешиці (тепер ПНР). № 1680.

11 7 287

161

//4. Міщанин з м. Олешиці (тепер ПНР). № 1678.

XVII початку XIX ст. в акварелях К). Глоговеького

Двадцять шість акварелей Ю. Глоговського — це ма люнки, зроблені в місцевостях, розташованих в пів нічно-західних районах Східної Галичини, у містам Белз, Рава-Руська, Великі Мости, Нестеров, Броди у емт Матерів, Куликів, Новий Яричів, Одесько у селах Шкло, Туринка, Янів (тепер — Івано-Фран нове Яворівського р-ну).

Жінки цих місцевостей одягнені у білу ПОЛОТНЯНЗ сорочку. Поясне вбрання — переважно біла спідниця у м. Белз — прикрашена внизу червоними тканимк смугами, у м. Броди — у поздовжні червоні смужки в інших місцевостях цього регіону полотняна спідниця-мальованка. Поверх спідниці, як і скрізь на Україні, носили білу запаску. На малюнках Ю. Глоговського, зроблених на початку XIX ст. на Яворів-щині, бачимо запаски лише одного типу — з одного полотнища, декорованого внизу червоною вишивкою, хоча з музейних колекцій та літературних джерел відомі запаски із двох полотнищ.

Верхній жіночий одяг цих територій — переважно сукняні свити, у м. Белз — коричнева свитка — сіряк, оздоблена шнуром, у м. Броди (83, № 1285) — темно-коричнева свитка, приталена, з довгими рукавами, на сііинці, но лінії талії оздоблена червоним і жовтим шнуром та китицями. В долішній частині свитки з обох боків розрізи, також оздоблені шнуром, У емт Магерів (84, № 1632) носили білу довгополу полотнянку — верхній одяг на зразок свити, без коміра, з довгими рукавами. Такі полотнянки широко побутували в районах Галичини аж до початку XX ст.

Зафіксував Ю. Глоговський білу полотнянку-гуньку і в Белзі, без коміра, з довгими рукавами і круглими полами (85, № 1263), яка в кінці XIX ст. уже вийшла з ужитку. В емт Одесько верхній одяг жінок був таким, як і в інших містечках Галичини (87, № 1675; 86, № 1674) — сині кавтани з вилогами і коміром, який на спині завершувався кутом. Такий комір мали свити із Сокалыцини ще на початку XX ст. Кавтан шили з відрізною спинкою, приталений, з вузькими рукавами і закотами. Оздоби на синьому кав-тані — світло-голубі та жовті.

Як головні убори жінки носили хустки і намітки, способи пов’язування яких були надзвичайно різноманітними. У Белзі білу хустку пов’язували таким чином, що два ЇЇ кінці, зав’язані на потилиці під здвоєним кінцем, вільно звисали на плечах. У емт Магерів Ю. Глоговським зафіксовано спосіб пов’язування голови наміткою (84, № 1632), при якому намітка обрамляла обличчя, один її кінець творив циліндричну форму, а другий спадав на груди аж до пояса. Намітка по всій довжині переткана поперечною червоною смугою. Такий складний спосіб пов’язування голови залишався у побуті жінок Західного Поділля аж до 40-х років XX ст. На малюнку, зробленому О. Кульчицькою у с. Настасів (тепер Тернопільський

ОДНІ’

XVIі — початку XIX ст.

К). Глоговського

р-н), бачимо поверх очіпка велику квітчасту хустку, а зверху по ній — намітку. Кінці хустки і намітки сягають нижньої частини свити. Головний убір жінок з с. Шкло складається із тих же елементів, які побутували і на початку XX от. Це кибалка, очіпок, хустина, обрус (88, № 1812), намітка (81, № 1811). Особливу цікавість представляє та акварель, на якій зображено жінку в обрусі.

Обрус, так само, як і намітка — старовинний народний головний убір з білого домотканого полотна. Відрізнявся від намітки розмірами, оздобленням і способами пов’язування. Намітка була вузька і довга, нагадувала довгий рушник. Кінці її прикрашались поперечними тканими або вишитими, найчастіше чер воними смугами.

Способів пов’язування намітки було багато, але, як правило, її накидали поверх кибалки і очіпка, а потім в той чи інший спосіб обвивали нею голову, залишаючи вільні кінці — в кожному окремому випадку іншої довжини.

Обрус нагадував хустку розміром 1,5X2 м. Усе тло її залишалося білим, лише по периметру тяглася орнаментальна вишита смуга. Найчастіше обрус мав характерне декоративне завершення — кожен кут викінчувався пришитою невеликою кольоровою китичкою — кутасиком.

На малюнку Ю. Глоговського 88 бачимо обрус, пов’язаний таким чином, що один його кінець закріплений на високому циліндричному очіпку, і кут з китичкою звисає на потилиці. Другий кінець з китичками по кутах покриває праву руку, сягаючи ліктя (88, № 1812).

В пізніші часи у лемків, поліщуків, бойків обрус уже накидали на голову, як правило, не зав’язуючи. Його кінці вільно звисали на груди або були закинуті на спину. Акварель Ю. Глоговського із зображенням жінки в обрусі з Яворівщшш прикметна ще й з того погляду, що стає показовим фактом постійного процесу змін і трансформацій народного головного убору та його побутування.

Замальований Ю. Глоговським обрус на початку XIX ст. уже повністю вийшов з ужитку. На Яворів-щині ж назва «обрус» залишилась, але тут так називали намітку.

Жінки північно-західних районів Східної Галичини взували чоботи й черевики. Влітку біля хати ходили босі.

На кількох акварелях зарисований одяг дівчат з с. Яричів (тепер с. Новий Яричів), смт Олесько і с. Яіїів. Дівчина з с. Яричева зображена зі спини (89, № 1378). Вона одягнена у темно-коричневу свитку, запнута білою хусткою, з-під якої опущена зав’язана бантом червона стрічка. Обута вона у чорні чоботи. На спині в неї кошик, в якому пляшка з молоком, хліб та ін. Дівчина, очевидно, йде в поле працювати або несе комусь обід.

XVH — початку XIX < г.

К). Глорокської о

В смт Олесько і с. Янів дівочий одяг не відрізняє ся від жіночого. Дівчата з Янова одягали не спід ницю-мальованку, а снідницю-щорц, виткану у чер воні, жовті, сині поздовжні смуги. На малюнку дівчата з Янова зображені у білих свитках з коміром стійкою, з двома клинами по боках. Поли, комір кишені оздоблені чорним шнуром або тасьмою. Свиткї підперезана поясом у сині і червоні смужки.

Заможні дівчата і жінки Одеська (86, № 1674; 87, № 1675; 90, № 1676) носили червоні жупани з вилогами, коміром і манжетами-закотами з синьої тканини. Підкладку жупана робили білу, полотняну або шовкову — в залежності від достатку. Поли в жупана не заходили одна за одну, а ледве сходились. Жупан оздоблювали жовтою тасьмою або золотими позументами. Крім того, у нагрудній його частині робили петлиці з тасьми.

Жіночі головні убори надзвичайно різноманітні. Так, на голові у дівчини з Яричева бачимо білу хустку, з-під якої опущені червоні стрічки, що спадають на спину. Дівчата з Одеська чіпляли живі квіти зверху но хустці.

Відомо, що в кінці XIX ст. так прикрашали голову і дівчата в східних областях України. У Белзі на початку XIX ст. дівчата чіпляли поверх білої хустки зелену гілочку або квіти, як правило,— з лівого боку (91, № 1261).

В Одеську дівчата носили кольорові квітчасті хустки, пов’язуючи їх на волосся таким чином, що перехрещували два кінці на потилиці і зав’язували їх над чолом. В косу вплітали разом і червону і синю стрічки (90, № 1676). У дівчат з околиць Янова волосся розплетене і спадає на комір. На голові — складний убір: вінок, сплетений у виглядГкоси з червоних у пліток і стрічок. Спереду за цей своєрідний вінок закладали живі квіти.

На підставі акварелей Ю. Глоговського із зображенням одягу жінок із північно-західних районів Східної Галичини можна стверджувати, що цей одяг має багато спільного з одягом інших етнографічних районів України, зокрема Бойківщини і Полісся. Спільні риси простежуються насамперед у крої, колориті, способах розміщення оздоб. На малюнках Ю. Глоговського, зроблених на початку XIX ст. на Яворівщині, серед великої кількості зображень головних жіночих уборів не знаходимо бавниць, а в одязі — запаски з двох полотнищ, безрукавки — набата, які пізніше ~ в кінці XIX і на початку XX ст.— тут були дуже поширені. Можливо, вони не потрапили в поле зору художника.^

Цінність малюнків Ю. Глоговгського в тому, що маємо змогу побачити деякі маловідомі способи пов’язування головних уборів жінок, зокрема намітки і обруса, а також дівочих головних уборів, які в кінці XIX — на початку XX ст. уже не побу тували.

XVII — початку XIX ет.

К). Глшовеького

Щодо поясного вбрання, то на акварелях Ю. Гло-говського жінки зображені в білих спідницях, оздоблених голубою або синьою вибійкою. Це спростовує думку деяких дослідників про те, що мальованки на Львівщині з’явились в костюмі жінок лише у другій половині XIX ст.

В цьому ж етнографічному регіоні Ю. Глоговський зробив малюнки чоловічого одягу. Основним компонентом чоловічого комплексу районів, розташованих на північ від Львова, як і скрізь по Україні, була біла полотняна сорочка, яку заправляли в штани або носили навипуск. Шили ЇЇ довгою, до колін, піднерезу-вали мотузком (93, До 1816), як у селянина з е. Ту-ринка (нині Нестеровеький р-н). На хлопцеві з Янова довга, до колін сорочка, підперезана червоним поясом, має розріз аж до лінії талії (82, № 1370). Замість коміра — вузька обшивка, стягнута червоною стрічкою. У молодого селянина з Рави-Руської сорочка з виложистим коміром (92, До 1749).

У переважній більшості випадків Ю. Глоговський малював селян у верхньому одязі, що відрізнявся великою різноманітністю. Селяни з околиць м. Жовква (тепер Нестеров) (До 1510; 96, До 1914), с. Великі Мости (97, ДЬ 1894; 98, № 1659), м. Белз (95, № 1260; 94, ДЬ 1262), одягнені у темно-коричневі свити з комі-ром-стійкою. Ці свити прикрашені шнуром, підперезані поясом.

У Раві-Руській носили білу свитку без оздоб, з ко-міром-стійкою (92, До 1749). В с. Виднів Нестеров-ського р-ну (99, ДЬ 1671; 100, № 1672) вдягалися у світло-сіру опанчу з коміром-стійкою і капюшоном («бородицею», «каиою»), майже таку саму, як у Львові.

Опанча з прохідкою, як бачимо на акварелі 97, має три складки-фалди но боках. Комір, вилоги і манжети рукавів з голубої тканини, шви оздоблені голубим шнуром. На груди спадають два шнури з китичками на кінцях — — їх зав’язують, коли вдягають капюшон. На акварелі (№ 1524) бачимо заможного селянина з с. Куликів (тепер Нестеровеький р-н) у кожусі, покритому синім сукном, підперезаним широким шкіряним поясом з металевими пряжками. Селянин з с. Яричів (102, До 1377) також у зимовому вбранні — кожусі, покритому світло-сірою тканинок), з великим круглим чорним коміром з овечого хутра. До коміра пришитий капюшон, заокруглений у верхній частині, що застібається, закриваючи майже все обличчя. Зроблені прорізи для очей, носа, рота. На одній з акварелей зображений міщанин з Олеська (103, До 1673) у синій капоті, яка кроєм не відрізняється від жіночого кавтана.

Головні убори чоловіків, які зарисував Ю. Глоговський у північно-західних районах Східної Галичини, не відрізняються від тих, що зафіксовані на інших територіях. У Белзі (95, ДЬ 1260; 94, ДЬ Г262) чоловіки носили шапки з овечого хутра у формі

XVII — початку XIX от. в акварелях Ю. Глоговгького

1 Sokalski В. Powiat Sokalski pod wzgi^dem geograficznym, etnograficznym, historycznym і ekonomicznym.— Lwow, 1899.— S. 68.

високого або невисокого циліндра з синім сукош верхом. Високі циліндричні шапки, як уже згаду лось, побутували у львівських міщан, а трохи ни; були поширені ще на початку XX ст. у поліщуків.

У Раві-Руській (92, № 1749) одягали синю шаі з чотирикутним верхом, облямовану в нижній част хутром. Шапка селянина з околиць м. Нестеї (ДЬ 1510) за кроєм і формою така сама, як у чо. віка з м. Рава-Руська, але відрізняється кольор сукна: вона не синя, а зелена. У селянина з Турив така сама шапка, як у селян з околиць м. Белза кругла, з плоским верхом, але не синім, а зелен* Селянин з с. Куликів (101, № 1524) у високій хутряі конусоподібній шанці, із зрізаним верхом. У с. Виді (99, ДЬ 1671; 100, № 1672) чоловіки носили виео циліндричну в’язану вовняну голубу шапку, яка щіл но облягала голову, в нижній її частині йшли горизо тальні смуги: біла, червона, жовта, голуба. Гака ша ка замальована Ю. Глоговським у Львові. В ній зо ражений селянин, який продає у Львові сита і взу тя—дерев’яники (60, № 1602).

Подібні шапки, в’язані з вовняних ниток, зафії совані в кінці XIX ст. Броніславом Сокальським Сокальському повіті. Він відзначає, що там «носят куповані високі шапки, в’язані з ниток. Білі — діті а голубі у жовті і червоні поперечні смуги — чолс віки. В деяких селах Сокальського повіту їх купуют виключно дітям» 1.

Відзначено і побутування солом’яних капелюхів -на міщанинові з Олеська, з високою тулією (10с До 1673), на хлопцеві з с. Янів (82, ДЬ 1370) -з низькою.

В даній серії малюнків селяни в чоботах, за винят ком селянина з околиць Жовкви, взутого у постоли та хлопця з Янова, у якого ноги босі.

Цікава така деталь — селянин з Яричева має т руках рукавиці, вив’язані в кольорові смужкг (102, ДЬ 1377).

Окремо групується 12 акварелей, зроблених Ю. Глоговським у м. Олешиці Жовківського округу. Частина колишнього Жовківського округу тепер належить до Нестеровського р-ну Львівської обл., а частина відноситься до ПНР. Місто Олешиці знаходиться на території ПНР. Тут іще в 40-х роках XX ст. проживали українці, і ці акварелі представляють інтерес, окрім усього іншого, іще й тому, що на них зафіксовано одяг саме українських селян і міщан.

Дівчина з околиць м. Олешиці намальована зі спини (104, ДЬ 1684). Маємо змогу розглянути ззаду крій темно-коричневої свити — з прямою спинкою і клинами по боках. Паралелі даного крою знаходимо у бойківських сіряках і поліських евитах-латухах «з крилами». Свитка прикрашена голубим шнуром, підперезана вона синім поясом у жовті поздовжні смуги.

XVII початку XIX от. в акварелях Ю. Глоювського

Селянка з-під Олешиць (106, № 1683), очевидно, в святковому одязі. На ній біла сорочка, зелена спідниця, оздоблена но нижньому краю жовтою стрічкою, біла запаска. Верхній одяг — синій. Деталі — комір-стійка, поли, прорізні кишені, розріз у долішній частині — прикрашені жовтим шнуром і позументом, а також вовняними синіми кульками на нагрудній частині, фалдах, розрізах внизу.

Заможні селянки з околиць м. Олешиці носили сині кавтани, крій спинки в них не відрізняється від загальнопоширеного на Україні у свитах з прохідкою. Кавтан оздоблювали жовтим позументом або шнуром. Заможні жінки з хуторів біля м. Олешиці носили сірі гуні (№ 1687). Комір у гуні виложистий з лацканами-вилогами, рукав прямий з манжетами, кишені вертикальні.

Ці деталі оздоблені жовтим позументом і шнуром. На нагрудній частині три ряди оздоб, що нагадують петлиці.

Головні убори селянок, як видно з малюнків,— хустки і намітки. Способи пов’язування хусток такі самі, як і на решті території України. Характерним було пов’язування голови двома хустками. Білу хустку пов’язували поверх червоної квітчастої, перехрещуючи два кінці під підборіддям і зав’язуючи їх на потилиці. Інший спосіб пов’язування голови хусткою також типовий для жінок майже всіх етнографічних регіонів України. Два кінці хустки, складеної попередньо по діагоналі, перехрещували на потилиці під двома іншими кінцями і зав’язували вузлик над чолом. Іноді під хусткою, зав’язаною двома кінцями на потилиці, вгадується високий циліндричний обруч, який носили не тільки жінки, а й дівчата.

Спосіб носити високий обруч під хусткою побутував також на Сокальщині (Львівська обл.) (104, № 1684; 107, Хо 1685).

Інколи комплекс головного убору жінки доповнювали наміткою.

У таких випадках середню частину намітки клали на потилицю, а два її кінці вільно опускали спереду на груди.

Міщанка з Олешиць вбрана в білу сорочку з виложистим коміром, застібнутим червоною шнонь-кою, синю спідницю, білу запаску. Поверх сорочки одягнута синя безрукавка— «горсет» з великим викотом на грудях. Горсет не зашнуровується, як у селянок з-під Львова, а застібається на гудзики. Крій верхнього одягу такий же, як у селянки з хуторів з-під Олешиць, але тканина інша. Він пошитий, очевидно, з рожевого атласу. Оздоби із жовтого шнура. На голові хустка, зав’язана вузликом над чолом у такий спосіб, як це робили жінки із місцевостей Жовків-ського округу, розташованих недалеко від Львова.

Підсумовуючи сказане, можемо відзначити, що жіночий одяг м. Олешиці має чимало спільних рис із одягом лемків. Це виражається у способі носити

XVII — початку XIX гт. в акварелях Ю. Глоговеького

намітку, прикрашати нагрудну частину одягу декором, подібним до оздоб, розміщених на лемківських безрукавках-«друшляках». В колориті одягу відчуваються впливи польського костюма. Однак інші складові частини, способи їх носити не відрізняються від одягу, характерного для інших містечок Галичини середини XIX ст.

Що стосується крою верхнього одягу, зокрема крою його спинки, то паралелі йому знаходимо на решті території України.

Малюнки Ю. Глоговського знайомлять нас із чоловічим вбранням м. Олешиці та його околиць. На малюнках всі чоловіки зображені у верхньому одязі, тому говорити про всі складові частини костюма важ-ко. Як бачимо з малюнків, верхній одяг селян становлять свити — білі або темно-коричневі.

Ці свити мають два типи крою — з клинами по боках і з прохідкою. Біла свита оздоблена зеленою тканиною, а коричнева — голубим і зеленим шнуром. На голові у селян висока із чорного хутра шапка, розширена у верхній частині. Такі шапки носили селяни бойківського підгір’я. Ноги селян взуті в постоли або чорні чоботи.

На заможному селянинові з хуторів з-під м. Олешиці (112, No 1686) сукняна сіра гуня, яка нічим не відрізняється від жіночої гуні цієї місцевості (№ 1687) —ні кроєм, ні матеріалом, ні колоритом.

Одяг міщан із м. Олешиці не відрізняється від одягу, який носили чоловіки в інших містечках Східної Галичини. В м. Олешиці міщани носили голубі або сині сукняні капоти з хутряним коміром і лацканами, з прохідкою. На кишенях і фалдах нашиті смуги жовтого позументу. На нагрудній частині декор у вигляді петлиць.

Як і в інших містах Галичини, міщани тут носили на голові шапку з камковим зеленим верхом — «книшем». Шапка має форму берета, облямованого чорним овечим хутром.

Цікаві етнографічні деталі Ю. Глоговський подає в акварелях (110, № 1682; 111, JMb 1308), присвячених весільному одягу.

На одній з акварелей зображений наречений -у гемно-коричневій гуні з клинами но боках, скромно оздобленій голубою і зеленою смужками тканини або шнуром. Стан нареченого підперезаний тканим у смужки із жовтих, червоних і зелених ниток поясом. Через пояс перекинута квітчаста хустка. Права кисть обв’язана білою наміткою. Усе це — ті весільні знаки-символи, які вирізняють нареченого від інших учасників весілля і на інших територіях України.

На акварелі (111, No 1308) зображений весільний староста з-під Олешиць. Він одягнутий у білу сорочку з виложистим коміром, застібнутим на шноньку. На ньому темно-коричнева капота із шалевидним коміром із овечого хутра. Рукав прямий з манжетами. Поли, кишені, клини, манжети прикрашені червоним інну-

XVII -початку XIX от. в акварелях Ю. Глоговоького

ром. Основними знаками-символами, які вказують на те, що перед нами саме весільний староста, є такі деталі. З правого боку зверху шапки встромлена зелень. Це міг бути барвінок або аспарагус. Старосту, як і на решті території України, перев’язували (навкіс) наміткою або рушником. Крім того, в руках старости довга палиця, до якої у верхній частині прикріплені зелені галузки і прив’язана намітка. Отже, з цих акварелей довідуємося про весільні атрибути, які вирізняли нареченого і старосту від інших нарубків-учас-ників весільного обряду.

II. Колекція акварелей Ю. Ілоговського як джерело вивчення традиційного одягу

115. Селянин з околиць Турки (м. Турка Львівської обл.).

№ 1815.