174. Селянин з Дубче біля Синяви (тепер ПНР). 1834 р.

№ 1314.

175. Селянка з околиць Радимна (тепер ПНР) 1834 р.

М> 1741.

211

XVII початку XIX ст в акварелях Ю. Глоговського

176. Селянин з околиць Барвінська ( Кросненський повіт ПНР). 1834 р.

№ 1259.

XVII початку XIX от. u акварелях Ю. Глоговською

! Франка Іван. Дещо про шляхту ходачкову //Зібрання творів:

В 50 т.- К., 1980.

Т. 26. С. 180 181.

2 Галовацкий Н. Ф.

О народной одежде и убранстве…

С. 11. Ж)

У Прикарпатті Ю. Глоговський робив акварелі народного одягу в м. Станіслав (тепер Івано-Франківськ) та його околицях. Певну кількість малюнків К). Глоговський виконав у Карпатах, підписавши їх «бойко», «гуцул».

Етнографічні групи українців Карпат — гуцули, бойки, лемки ще на початку XX ст. зберігали специфічні локальні особливості матеріальної та духовної культури. Недарма цей регіон привертав особливу увагу вчених — етнографів, фольклористів, діалектологів. І Ю. Глоговський у своїй колекції відвів йому значне місце. Б той час, коли художник подорожував но Прикарпаттю і Карпатах, місцеві відміни в одязі були помітними. Майже кожне село в Карпатах відрізнялось своєрідністю одягу. Проте в кінці XIX — на початку XX ст. значна кількість локальних рис одягу була вже втрачена. Акварелі К). Глоговського особливо цінні тим, що в них знаходимо іще риси, притаманні одягу сільського населення Прикарпаття і Карпат на m ^ ^ XIX ст.

Кілька малюків Ю. Глоговський зробив з одягу збіднілої шляхти. На її існування у Галичині вказував І. Я. Франко. Зокрема, він відзначав, що «малоземельна шляхта, це народ український, руський. Декуди шляхта не різниться від «простого люду» й одежею, але деінде знов, особливо в багатих селах, старається чи то кроєм шмаття (модою), чи чим-не-будь другим вирізнюватися» 1. Я. Головацький наголошував на тому, що дрібна сільська шляхта Східної Галичини має одяг, подібний до міщанського, хоча по причині бідності задовольняється тканинами не покупними, а доморобними. Проте, щоб вирізнитись від селян, шляхтичі шиють верхній одяг не білий, а синій, оздоблюють його не червоними, синіми, зеленими шнурами, а сірими і чорними 2.

Найповніше представлено в акварелях Ю. Глоговського бойківське підгір’я і Бойківщина. Одяг бойків одночасно з тим спільним, що єднало його з одягом інших етнографічних груп населення України, зберігав виразну локальну специфіку. Ю. Глоговський робив малюнки на території всієї Бойківщини, намагаючись якнайповніше представити етнографічний регіон. Свої акварелі він підписує, вказуючи місце їх виконання: міста — Стрий, Дрогобич, Калуш, Турка, Сколе, Болехів, Долина.

Дівоче вбрання, замальоване К). Глоговським у м. Стрий га його околицях, засвідчує, що дівчата тут одягались так само, як і в інших місцевостях цього регіону. Багата дівчина з Стрия (117, № 1792) зображена в такому ж убранні, як дівчина її стану з м. Городок (79, No 1356). Лише кавтан на ній не синій, а червоний, із зеленими вилогами і підкладкою. На голові хустка не біла, а червона, а на ній накладений вінок із живих квітів. На спину опущені червоні і жовті стрічки. Інша дівчина, явно із заможної родини (118, No 1793), вбрана у білу сорочку, червону

український корсетку, білу спідницю у поздовжні сині смужки, без

народний запаски. В косі червона стрічка. В усіх дівчат на шиї

°™1 v v червоне намисто. Бідніша дівчина (119, № 1799) одяг-

XVII початку XIX ет. * . ‘

»акварелях ‘ нена у білу полотняну спідницю, внизу прикрашену

ю. і лоювгького тканими червоними смужками. На ній звичайна біла

свитка-сіряк з двома клинами по боках. Комір-стійка, вилоги на рукавах і пояс сині. Голова дівчини зав’язана складеною у смугу, подібну до намітки, хусткою так, що тім’я відкрите. Один кінець головного убору, подібного до намітки, звисає на спину, а другий — на ліве плече. Над лівою скронею за головний убір встромлена квітка. На незакритому головним убором волоссі бачимо прокладену косицю із упліток і стрічок на зразок теперішнього обруча. Волосся ззаду коротке. Тут незвичний такий момент, як наявність у дівчат намітки — приналежності жіночого головного убору. Але, можливо, це просто головний убір, подібний до намітки. Про те, що це дівчина, а не жінка, свідчить відкрите волосся на тім’ї. Жінки завжди ретельно закривали волосся. Крім того, жінки ніколи не прикрашали голову квітами, та ще й з лівого боку.

Дівчата із Стрия як верхній одяг носили свитку, наприклад білу, з клинами но боках і невеликими розрізами у долішній частині, підперезану червоним поясом, оздоблену но швах чорним шнуром. З-під свитки виглядає спідниця-мальованка. Волосся заплетене в одну косу, що спадає на спину. На голові хустка прямокутної форми, вишита червоними нитками, з червоними кутасами по кутах. Хустка складена вдвоє, а потім ще кілька разів згорнута і зав’язана на потилиці. Два кінці хустки з кутасами опущені на спину. Третій кут хустки з кутасом трохи прикриває тім’я (121, № 1801).

Костюм дівчини з с. Тисів (тепер Долинський р-н Івано-Франківської обл.) вирізняється головним убором. На голові у дівчини складена по діагоналі хустка, зав’язана на потилиці. Тім’я прикрите двома іншими кінцями хустки, але волосся з-під них виглядає (120, Ко 1297).

Дві акварелі з одягом дівчат-шляхтянок Ю. Гло-говський зробив у Болехові (143, № 1277; 144, 1278). Дівчата у білих сорочках, білих, у поздовжні червоні смуги або кольорових квітчастих спідницях, білих полотняних запасках. Верхній одяг — синій кавтан або, як його ще називали, сукман, з невеликим виложистим коміром і вилогами, з рясними складками ззаду, з вертикальними кишенями. Деякі сукмани оздоблювали лише рядком гудзиків, розміщуючи їх вздовж поли від викоту до талії, на клапанах кишень і хлястику на талії ззаду (144, JVb 1278), інколи сукман пишно декорували — на комірі, нагрудній частині, полах, кишенях жовтою тасьмою або шнуром, скрученим із жовтих і білих ниток (143, Ко 1277). Голову пов’язували хусткою, найчастіше перехрещуючи кінці на шиї і зав’язую™ їх ззаду над здвоєними

кінцями, опущеними на. слину. Інший спосіб: велика квітчаста хустка підкочена над чолом, а два кінці, не перехрещуючись на шиї, зав’язані на потилиці під двома тими, що спадають на спину. Улюблена прикраса дівчат — червоне намисто.

Основою жіночого комплексу одягу на Прикарпатті, бойківському підгір’ї і Бойківщині, як і скрізь на Україні, виступала біла полотняна сорочка, з коміром-стійкою або виложистим коміром. Селянка з околиць Івано-Франківська зображена у сорочці з вишитими уставками. Інша акварель (128, № 1786) Ю. Глоговського свідчить, що в будні селянки не одягали на сорочку ніякого поясного вбрання, сорочку просто підперезували вовняним, у даному випадку зеленим поясом. На вказаній акварелі селянка йде до річки мити пряжу, яку вона несе на палиці, покладеній на ліве плече, під правою рукою — — маленький стільчик. Вона боса.

Поясне вбрання селянок у вказаній етнографічній зоні різноманітне. На жінці з м. Дрогобич (122, № 1327) спідниця червона, з жовтою смугою в долішній частині; із міст Стрий (123, № 1795), Долина і Болехів, с. Бубнище (Долинський р-н) (146, № 1699; 147, № 1276; 145, № 1237) —у поздовжні червоні смуги; з наближених до Івано-Франківська сіл (125, № 1787; 126, № 1788)—у поздовжні сині смуги. Селянки з сіл Тисів (тепер Долинський р-н) (124, Ко 1296; 120, № 1297), Довге (тепер Стрий-ський р-н) (131, Ко 1324), Гіобук (тепер Труханів-ська сільська Рада Сколівського р-ну) (146, № 1699), околиць Станіслава (тепер Івано-Франківськ), крім білих, у поздовжні смуги, носили спідниці-мальованки, орнаментовані вибійкою. Крім того, зафіксовані у с. Добрівляни (тепер Стрийський р-н) (127, № 1315) полотняні білі традиційні спідниці без оздоб, які бойки, як і поліщуки, подекуди називали «фартух». На Бойківщині поверх спідниці, як правило, вдягали білу полотняну запаску — «запиначку», «припи-начку», або вовняну — « катран», « катранець». У Прикарпатті відомі і квітчасті запаски з фабричної тканини. В с. Смільниця (тепер Старосамбірський р-н) (148, Nq 1783) запаску декорували червоною смужкою у долішній частині. В м. Долина крім білої запаски побутували охристі й червоні.

З акварелей Ю. Глоговського довідуємося, що в околицях м. Долина поверх сорочки носили короткий, нижче талії, нагрудний безрукавний одяг з овечого хутра з круглим чорним коміром (149, jNo 1323). Поли безрукавки не заходять одна на одну, а стикаються і защіпаються на три гудзики або три гачки. В кінці XIX — на початку XX ст. безрукавний одяг з коміром вийшов з ужитку.

Крім безрукавок носили й короткі темно-коричневі «куртаки», сердаки, з коміром-стійкою, прямою спинкою, прямим довгим рукавом, що закривав навіть пальці рук. Куртаки декорували дуже скромно —

прикрашали на комірі і краях піл чорним або сплетеним із червоної і білої ниток шнуром. Біля коміра прикріплені два шнури з китичками — дармовисами, які звисають на груди (150, № 1321; 151, № 1322).

В холодну пору року на Бойківщині носили прямоспинні свитки — сіряки, з клинами по боках, розрізами у долішній частині. З малюнків Ю. Глоговського бачимо, що свитки відрізнялись деякими локальними рисами. В м. Долина свитка не мала оздоб (№ 1317). А селянки із сіл Побук і Бубнище на малюнках Ю. Глоговського зображені у коричневих свитках-сіряках, оздоблених жовтим і синім шнуром. Селянка з околиць Стрия (119, № 1799) у білій свитці-сіряку з двома клинами но боках, оздобленій по швах голубим шнуром. На селянках з околиць Івано-Франківська також білі свитки з двома клинами по боках, але оздоблені голубим шнуром і червоною вишивкою по краях піл, нагрудній частині, кишенях (126, № 1788). Жінка з Стрийщини (с. Гошів Долинського р-ну Івано-Франківської обл.) (130, № 1907) і с. Тисів (124, № 1296) у такій самій свитці з двома клинами по боках, але колір свити — темно-коричневий, вона коротка, вище колін.

Селянка з с. Добрівляни (тепер Стрийський р-н) (127, № 1315) вбрана не у свитку, а в синій кавтан з великим червоним шалевидним коміром і червоними манжетами. На нагрудній частині кавтана жовті петлиці.

Цей одяг колись побутував і в інших регіонах України, але там його називали жупаном. Оздоби на ньому із жовтої тасьми. Поли не заходять одна за одну, як у свиті, а ледь стикаються. Жінка із с. Довге одягнена у кожушок— «бекешу», покритий синім сукном з великим хутряним коміром і манжетами (131, № 1324). Жінка-шляхтянка з Дрогобича (122, № 1327) — в зеленому короткому куртику, підбитому лисячим хутром, з великим хутряним коміром і манжетами.

Міщанка із Стрия (134, № 1794) одягнена у червоне, підбите хутром фу терко, з великим білим коміром і вилогами, з синіми петлицями на нагрудній частині. Поли заходять одна за одну. Пояс синій, зав’язаний ззаду. З-під футерка виглядає біла спідниця із синіми смужками у долішній частині.

У Прикарпатті селянки сіл, розташованих недалеко від Івано-Франківська (№ 1787), пов’язували на голову червону квітчасту хустку з тонкої тканини. Кінці хустки опущені на спину і сягають нижче пояса. Зверху по хустці пов’язана намітка. Вона обрамляє обличчя і творить на голові убір циліндричної форми. Ззаду кінці намітки пов’язані у петлю — «цибу», як і в селянок з околиць Стрия.

На бойківському підгір’ї і на Бойківщині жінки пов’язували голови наміткою, обрусом, хусткою. Міщанки носили шапки. Селянка з околиць Стрия (129, № 1797) зображена у намітці, пов’язаній так,

О goralach ruskich w Galicji. —S. 13.

що вільні кінці звисають на спині нетлею-«цибою», яка сягає пояса. Цей спосіб пов’язування голови наміткою в кінці XIX — на початку XX ст. вже не побутував.

На іншій жінці із Стрийщини (123, № 1795) намітка пов’язана як звичайно — на очіпок. Один кінець її обрамляє обличчя, другий спадає на груди через праве плече. Незвичність даного головного убору в тому, що в ньому присутній ще один додатковий елемент. Це хустка, оздоблена по периметру червоною вишивкою і китичками по кутах. Зовнішній вигляд хустки нагадує обрус. Вона складена косинцем і зав’язана кінцями ззаду. Спереду на грудях висять, сягаючи талії, два інші здвоєні кінці хустки, які внизу завершуються червоною китичкою. В кінці XIX ст. такий спосіб пов’язування голови вже рідко побутував.

У жінки з Стрийщини (130, № 1907) спосіб пов’язування намітки такий самий, як у селянки з околиць Стрия—з нетлею-«цибою». Проте намітка не обрамляє обличчя, а пов’язана поверх твердого циліндричного очіпка. В даному випадку на спину опущені ще й два довгі кінці червоної квітчастої хустки, які виглядають з-під петлі, утвореної наміткою. Другий кінець спадає по спині донизу, вкриваючи постать аж до колін. Такий спосіб пов’язування голови наміткою зафіксував під час польових обстежень у 1888 р. над Ветліною і Саном польський етнограф І. Конер-ніцький 3.

Спосіб пов’язування голови у селянки з с. Довге відмінний від названих. Обрусом обвито голову в очіпку, обрамляючи обличчя, а другий його кінець протягнуто на потилиці знизу доверху, перегнуто і опущено на спину (131, № 1324). По ширині він закривав усю спину.

Головний убір селянки з с. Тисів показано ззаду. Він складається з обруса, який закриває плечі і спину, накладеного поверх твердого циліндричного очіпка (124, № 1296). Селянка з с. Добровляни у великій квітчастій білій хустці, складеній но діагоналі, а потім іще раз закладеній, так щоб над чолом утворилась висока складка. Кінці хустки зав’язані ззаду. Обличчя обрамляє стрічка, зав’язана під підборіддям.

Дещо відмінний спосіб пов’язування хустки у селянки з околиць Калуша (132, № 1384). Кінці синьої хустки зав’язані на потилиці і опущені — — один на спину, а другий на груди. На синю хустку накинуто довгу білу полотняну прямокутну намітку, закріплену на голові. Для цього з вужчого краю з двох боків пришивали тороки і прив’язували ними намітку до голови, трохи вище потилиці.