У с. Смільниця намітку складали вздовж навпіл і зав’язували на потилиці. Обидва її кінці вільно опущені на спину. Тім’я голови наміткою не покрите, тому добре видно зелений очіпок. Кінці намітки оздоблені

червоною смужкою (148, Ко 1783). На одній з акварелей (ЛІЬ 1317) зображена жінка зі спини. На голові в неї намітка, очевидно, скріплена під підборіддям, але не зав’язана вузликом. Такий спосіб носити намітку був поширений на Поліссі ще на початку XX ст. у весільному одязі. В околицях Долини голову найчастіше закривали хусткою, зав’язуючи два кінці під підборіддям (150, Ко 1321). Інколи два кінці хустки зав’язували на потилиці поверх двох кінців, які звисали на спині (151, № 1322). Саме цим відрізнялись способи пов’язування голови хусткою в даній місцевості від способу пов’язування голови хусткою в селах, наближених до Львова. Як уже йшлося, два кінці хустки зав’язували також на потилиці, але під кінцями, що звисали на спині. Дівчата хустку перегинали навпіл, а потім ще кілька разів, поки не отримували довгу смугу. її зав’язували вузлом на потилиці, залишаючи тім’я відкритим (119, № 1799). Цікавий головний убір у жінок з м. Болехів: на голові обруневидний очіпок, но ньому синя хустка, а зверху пов’язано ще й намітку — «завійку», «півку» прямокутної форми (147, № 1276). Жінки ж сіл Побук і Бубнище (145, Ко 1237) запнуті червоною квітчастою хусткою, а зверху — білою «півкою».

У жінки з м. Дрогобич на голові не хустка, а шапка, досить складної форми. Верх у шапки сферичний. В нижній частині вона облямована хутром. Над чолом хутро піднімається вище, утворюючи зубець. З боків шапки червоні навушники підняті і зав’язані зверху червоною стрічкою. Голова жінки із Стрия пов’язана наміткою так, що один кінець, покриваючи очіпок, обрамляє обличчя, обвиває шию і спадає на груди через праве плече. Зверху на намітці — висока циліндрична, з овечого хутра шапка, подібна до чоловічої. Шапка по горизонталі пов’язана білою хусткою вузликом спереду і два її невеликі кінці стирчать у різні боки. Такий головний убір був зафіксований у першій половині XIX ст. І. Вагилевичем * на Бойківщині, є про нього згадки і в Я. Головацького 5.

Із прикрас зафіксоване червоне намисто з хрестиком.

Взувалися жінки у чорні гостроносі чоботи (в околицях Стрия), заможні жінки в Дрогобичі, наприклад,— у туфлі (122, Ко 1327), в інших місцевостях — у ходаки (129, № 1797).

Як бачимо з малюнків Ю. Глоговського, визначальною рисою бойківського жіночого одягу є поєднання великих білих і коричневих площин з вкрапленням кольорових акцентів, найчастіше синіх і червоних.

Ю. Глоговський замалював чоловічий одяг в околицях Івано-Франківська, в багатьох селах бойківського підгір’я і Бойківщини.

Найважливішу частину комплексу тут, як і скрізь на Україні, становить полотняна біла довга сорочка. Тому чоловіки з околиць Івано-Франківська зображені у довгій, нижче колін, сорочці з виложистим коміром (159, № 1789). У парубка з-під Калуша (135, № 1385) проріз пазухи і плечовий шов оздоблені вишивкою. На молодому хлопцеві, який продає виноград (160, № 1589), біла уставкова сорочка із рясним морщенням біля коміра-стійки. Сорочка з глибоким, майже до талії розрізом, пов’язана червоним поясом. Взагалі сорочки бойків вирізняються вирізом горловини. Такий виріз, як бачимо на даній акварелі, був характерний для одягу селян південно-східної Бойківщини, а селяни південної частини цього регіону розріз в сорочці робили ззаду, як і лемки 6.

Виложистий комір сорочки на Бойківщині застібали круглою запонкою— «шнонькою» із маленького дзеркальця, оправленого в метал (152, № 1288; 153, № 1776).

Сорочку ніднерезували шкіряним чорним поясом-ременем. У селянина з с. Бубнище біля пояса кишенька з клапаном. До пояса прикріплений на шкіряному шнурку—«припоні» складений ніж (152, № 1288). У селян з-під Калуша -шкіряні високі (7—10 см) пояси на три пряжки, у селянина із Стрийського підгір’я (136, No 1906) — зелений пояс з жовтими смужками.

Поясне вбрання чоловіків бойківського підгір’я, як бачимо з малюнків,— це полотняні штани, заправлені в чоботи. Штани у них просторіші, ніж у бойків і гуцулів. Заможний шляхтич із околиць Стрия (136, No 1906) у штанах ширших, ніж селяни з інших сіл.

У селян з Бойківщини сорочка заправлена у білі, облягаючі штани — «портяники», «гаті». В поясі вони притримуються шнурком (гашником, гачником), розріз у них — збоку. Біля пояса висить складений ніж — «тесак».

Верхній одяг виступає яскравим свідченням соціального розшарування селян. Бідніші селяни носили свитки з двома клинами на боках, які оздоблювали дуже скромно, або не прикрашали зовсім. Заможні селяни шили сіряки з тоншого сукна, багатше їх декорували. В підгірській частині Бойківщини, зокрема там, де тепер Стрийський р-н (137, No 1798),зафіксовано темно-коричневий сіряк, оздоблений на швах шнуром. У с. Верхнє Синьовидне — темно-коричневий сіряк, прямоспинного крою з клинами, вставленими у бокові шви, прикрашали вертикальними смугами червоного, білого і синього шнурів на нагрудній його частині. Вершина бокових клинів сіряка також оздоблена кольоровим шнуром або аплікацією з тканини. В долішній частині, напроти вершини клина — невеликий розріз (153, № 1776). Свитки такого тину зберігались у побуті селян на початку XX ст. Аналогії цим свитам знаходимо у західному українському та білоруському Поліссі, де їх називають «латуха з крилами».

‘ Матейко К. І. Одяг // Бойків-щина.—•

К., 1983.-С. 147.

Чоловік з околиць м. Турка зображений у сіряку (115, № 1815) коричневого кольору, довжиною до колін. Крій його чітко простежується, він такий самий, як у селянина з с. Верхнє Синьовидне. Різний лише характер оздоб. Комір, поли обшиті червоним і жовтим шнуром. На нагрудній частині вздовж поли, від коміра до талії — жовта смужка з навісними петлями. Кишені і розріз у долішній частині свити оздоблені аплікацією із жовтої і червоної тканини. Сіряк селянина з с. Бориня (тепер Тур-ківський р-н) (154, № 1283; 155, № 1284) також відрізняється не кроєм, а декором. Поли сіряка нижче талії, долішня частина бокових клинів багато оздоблені аплікацією з червоної і жовтої тканини або шкіри. Комір-стійка, край поли, шви прикрашені шнуром. У Долині сіряк також відрізняється від раніше згаданих лише колоритом. В його оздобленні домінують не жовті і червоні кольори, а переважають сині й червоні.

Верхній одяг збіднілої шляхти не відрізняється від селянського. Бідніший шляхтич з с. Бережниці (тепер Калуський р-н) (138, № 1265) у короткому бойківському сіряку з двома клинами з боків. Комір-стійка, поли, кишені оздоблені синім шнуром. Від коміра на груди опущені два шнури з дармови-сами.

Верхній одяг заможних шляхтичів не так відрізняється кроєм, як оздобленням. Заможні шляхтичі із сіл Добрівляни (139, № 1316) і Підмихайло (тепер Калуський р-н) (140, № 1712) вбрані у довгі білі свитки з коміром-стійкою і вилогами. Свитка з прямою спинкою і двома клинами по боках. Вершина клина біля талії прикрашена чорним шнуром. Комір, поли, вилоги, манжети на рукавах оздоблені смужкою чорної тканини або чорним шнуром. Комір вишитий чорними нитками. Такий самий білий сіряк, оздоблений на комірі-стійці, полах, кишенях, подолі чорним шнуром і вишивкою, і на заможному шляхтичеві із бойківського підгір’я (Стрийський р-н) (136, № 1906). Загалом же, шляхтичі, на відміну від місцевих селян, одягали капоту або сукман темного кольору і оздоблювали свій одяг чорним шнуром або чорною вишивкою, а не червоного чи зеленого кольору, «бо то по-мужицьки»7.

Ю. Глоговський замалював два типи одягу міщан. Заможний міщанин (157, № 1318) убраний у синю довгополу капоту — одяг типу довгої свити з високим комі ром-стійкою і червоними вилогами. Рукав прямий, з манжетом. Комір, вилоги, краї піл, долішня частина оздоблені жовтим кантом. Кінці пояса, витканого у поздовжні зелені і жовті смуги, звисають з боків. В іншому випадку (158, № 1319) міщанин — у білому довгополому одязі, спинка якого повторює крій свити з прохідкою. Крій одягу, розміщення оздоб свідчать, що вбрання чоловіка з м. Долина не різниться від одягу львівського мі-

XVII —початку XIX ст.

К). Глоговеького

щанина середини XIX ст. Єдине, що вирізняє описаний верхній одяг,— це його білий колір.

Як видно з малюнків, волосся чоловіки носили пряме, довге, воно спадало на комір. У селянина з с. Бережниця волосся довше, спадає аж на спину.

Як головні убори побутували шапки з овечого хутра, фетрові або солом’яні капелюхи. У Прикарпатті4, в околицях Івано-Франківська (159, № 1789; 141, № 1790) чоловічі шапки мали циліндричну форму з квадратним або круглим верхом, що виступав над тулією як дашок. На голові селянина з бойківського підгір’я, зокрема там, де тепер Стрий-ський р-н, висока конусоподібна шапка з овечого хутра. Такі самі шапки носили заможні шляхтичі з сіл Добрівляни і Підмихайло. Селяни сіл Бережниця (138, № 1265), Підмихайло (140, № 1712), біля Калуша (135, № 1385) зображені у солом’яних капелюхах з червоною стрічкою, яка вільно звисає ззаду, у м. Турка (115, № 1815), с. Боринь (Турківський р-н) — у широкополих фетрових капелюхах. Селянин із с. Верхнє Синьовидне (153, № 1776) в облямованій хутром синій шапці, подібній до лемківської, із м. Долини — у високій шапці, кону-совидній, синій, теж облямованій чорним хутром у нижній частині (156, № 1320), із с. Бубнищ — у шапці із овечого хутра, високій, що звужується догори (152, № 1288). Шляхтичі підгірської частини Бойківщини (Стрийський р-н) (136, № 1906) носили шапки у вигляді невисокого циліндра, розширеного догори.

Серед міщан були поширені високі циліндричні шапки, розширені у верхній частині (157, № 1318), або високі сірі циліндричні шапки з чорним верхом (158, № 1319).

Взувались чоловіки у чоботи або шкіряні ходаки. Доповнення до одягу бачимо тільки на кількох акварелях. У селянина з околиць Івано-Франківська під лівою рукою висить шкіряна квадратна сумка, прикрашена металевими гудзиками і кільцями.

Селянин з с. Верхнє Синьовидне має шкіряну торбу — ташку, оздоблену металевими гудзиками (153, № 177бГ.

* * *

В колекції Ю. Глоговеького є кілька малюнків з підписом «гуцул» (№ 1368, 1750). На одній з них зображений гуцул без зазначення місцевості, в одязі, який незвичний навіть для кінця XIX ст. На чоловікові вузькі білі штани, які щільно облягають ногу — гачі. Вони оздоблені шнуром нижче талії ззаду і по зовнішній стороні штанини. Сорочка із виложистим коміром, стягнутим червоною стрічкою, заправлена в гачі. Поверх сорочки короткий, до талії лейбик без коміра. Поли і низ лейбика оздоблені тканиною або шнуром, сплетеним із ниток червоного

ОДНІ’

XVII початку XIX <м .

К). Глоговгького

8 Нагилевич /. Бойки… — С. 111.

і білого кольорів. На голові висока конусоподібна шапка. На ногах ходаки.

Незвичним є головний убір, що має форму видовженого конуса, він набагато вищий від конусоподібних шапок бойків, які зобразив Ю. Глоговський на акварелях 152 (№ 1288), 139 {№ 1316), 137 (ЛЬ 1798). Подібної форми головний убір був зафіксований на Гуцульщині у XVIII ст. Бальтазаром Гакетом, а також І. Вагилевичем8 (40-ві роки XIX ст.), який відзначав, що давнім головним убором у гуцулів був високий ковпак, обшитий яскравою тканиною. На ньому блищали пряжки, зверху був встромлений букет пір’я або гілки ялівця.

В кінці XIX ст. подібний головний убір побутував у Катеринославській і Херсонській губерніях. Проте описаний головний убір уже видозмінений, він не має такого шпичастого верху, як у шапці гуцула, замальованій Ю. Глоговським. Очевидно, що крій конусоподібної шапки давній. За формою вона трохи нагадує плетені в XI ст. клобуки. Викроїти і пошити конусоподібну шапку набагато простіше, ніж шапку із овчини зі сферичним верхом, для якої вже потрібна відповідна дерев’яна форма. Тому можемо сказати, що замальована Ю. Глоговським гуцульська шапка відзначається архаїчними рисами.

Вбрання, одягнуте поверх сорочки гуцула, також маловідоме. Так кроїли гуцульські «мандини» із грубого полотна. Рукава в них теж не пришивали, а вирізали одразу з того ж полотнища, що й поли, їх шили без коміра, кишень і оздоб, але довгополими, підв^язували крайкою. Можливо, мандини почали шити пізніше, трансформуючи короткополий одяг.

Гуцули в такому вбранні показані і на рисунках Я. Левицького (№ 1365, 1363). Ю. Глоговським також зображені українські типи з підписами: «Русини з Галичини», «Русини з Поділля». На малюнку, розміщеному посередині, намальований чоловік, також з підписом «Русин карпатський». Він в аналогічному костюмі (№ 1750).

На одному з малюнків (164, № 1367) зображено чоловіка зі спини. Внизу підпис: «Гуцул». Місцевість не вказана. Чоловік одягнений у довгий, до колін, кожушок з великим виложистим коміром, прямоспинний, підперезаний поясом, на якому прикріплений складний ніж. Під лівою рукою шкіряна торба. З-під кожушка виглядають вузькі білі штани. На голові висока циліндрична шапка. На відміну від шапок, які носили на Львівщині і Поділлі, ця шапка звужується догори. Верх у неї сферичний. На ногах у гуцула ходаки.

На двох малюнках зображені гуцули, які продають горіхи 165 (№ 1590). Один із них, намальований зі спини, має на голові високу конусоподібну баранячу шапку із зрізаним верхом — кучму. На плечах у нього накинутий ворсистий ліжник у червоні,

XVII початку в акварелях К). Глоговського

зелені, жовті смужки на ширших краях. Поверх ліжника на спині звисає мішок, наповнений горіхами. З-під ліжника виглядають вузькі полотняні штани. На ногах шкіряні постоли, прикріплені волоками. На іншій акварелі (№ 1599) гуцул у довгій, нижче колін, сорочці, білих штанях, але не дуже вузьких. На ногах постоли. На голові широкополий капелюх без оздоб. Сорочка підперезана поясом із тканини, а не шкіряним чересом. ІІід лівою рукою шкіряна сумка — та-бівка, оздоблена металевими капелями.

На малюнку 166 (№ 1905) зображений гуцул, іцо продає каштани, одягнутий у коричневий сіряк з невисоким коміром-стійкою, з клинами з боків, без прикрас. На ньому білі облягаючі штани. На голові шапка-кучма, на ногах ходаки. Одяг, що бачимо на акварелях 166 (№ 1905), 164 (№ 1367), 165 (№ 1590) не подібний до одягу, який носили гуцули. В них не побутували довгі, до колін кожухи, сіряки, конусоподібні, зі зрізаним верхом шапки-кучми. Такий одяг носили бойки. Можливо, що Ю. Глоговський зробив ці малюнки на межі Бой-ківщини і Гуцульщини або допустив помилку у підписах.

Малюнків одягу гуцулів зроблено небагато. Але й ця їх кількість розширює наші знання про гуцульський костюм, відкриває у ньому маловивчені елементи.

* * *

У колекції Ю. Глоговського є кілька акварелей чоловічого одягу лемків. Лемки — етнографічна група українців, які здавна жили в Карпатах між ріками Саном і Попрадом та на захід від Ужу. Лемки займали територію, висунуту далеко на захід України, активно спілкувались з іншими народами — угорцями, словаками, чехами, поляками, що позначилось на їх матеріальній та духовній культурі.

На акварелях Ю. Глоговського зображені чоловіки у білих сорочках, льняних білих штанях — «ногав-ках». Як бачимо з малюнків, на сорочку одягали голубу камізельку лейбик, «друшляк» з двома рядами блискучих гудзиків. На деяких чоловіках — синя камізелька, прикрашена поперечними оздобами на грудях— «драбинкою» (167, № 1265; 168, № 1266). На ногах шкіряні постоли— «керпці» або високі чоботи. На одній з акварелей (169, № 1268) зображений чоловік зі спини. На малюнку добре видно крій верхнього одягу — чугані. Чуга, чуганя — це одяг подібний до свити, але прямоспинний. Її шили з домотканого сукна, з довгими, зашитими внизу рукавами, які заміняли кишені. Замість коміра вшита прямокутна накидка — «галерея», «кляпаня», опущена на спину. Закінчується вона тороками — «свічками». Інколи бахрому галереї зв’язували і тоді утворювався капюшон, який захищав голову від вітру, снігу, дощу.

XVI! — початку в акварелях К). Глоювеькою

Цей крій одягу повторюється на сході Карпат в Буковині. Головні убори для літа — чорні фетрові капелюхи і капелюхи з невеликими полями, загнутими догори — «каляпики». Для зими — круглі шапки — «копач», з овечого хутра, обшиті зверху синім сукном, з навушниками, зав’язаними зверху на шапці (1J6, № 1267).

Розглянута серія малюнків, зроблених Ю. Глогов-ським у Прикарпатті і Українських Карпатах, засвідчує, що одяг цієї етнографічної зони має багато спільних рис з одягом інших етнографічних регіонів України. З акварелей довідуємося про втрачені на початку XX ст. способи пов’язування жіночих головних уборів, таких, як рантух, обрус, намітка, способи носити високу циліндричну хутряну шапку поверх намітки. Цей спосіб носити шапки надзвичайно цікавий, оскільки відомий з давніх-давен. На фресках часів Київської Русі трапляються зображення княгинь у білій намітці, поверх якої одягнена хутряна шапка. З розглянутої серії малюнків довідуємося також про деякі цікаві деталі одягу збіднілої прикарпатської шляхти.

177. Дівчина з Коломиї. 1834 р.

19 X 10,9 см. № 1435.

II. Колекція акварелей Ю. Ілоговського як джерело вивчення традиційного одягу