В цілому Україна на виставці 1923 р. отримала 6 дипломів, одне з перших місць присуджено майстерні «Українкустарспілці» за ляльки в народних костюмах. Диплом першого ступеня здобула Г. Собачко-Шостак за зразки вишивок вільної композиції, дипломами нагороджені вишивальниці з Опішні Є. Ковпак, В. Тутковська 63.

Виставка в Москві продемонструвала, що на Україні збереглися і повністю відновлені найбільш значні центри народної вишивки, насамперед Решетилівка, Нові Санжари, Опішня на Полтавщині. Вироби цих осередків свідчили про глибоку нерозривну єдність художніх промислів з традиціями народного мистецтва, розширення і оновлення асортименту.

Центром експозиції Полтавщини було «грандіозне панно, що зображувало боротьбу трудящих СРСР за революцію» 64. На жаль, ці перші роботи по створенню тематичного панно за ескізами Г. Со-бачко-Шостак не збереглися. Важко судити про їх характер, художню направленість. Але то були перші кроки нового жанру в радянському народному мистецтві, прояв особистого почерку художника, за ескізами якого народні майстри виконували панно.

Творчість Г. Собачко-Шостак є яскравою сторінкою українського народного мистецтва. її малюнки та ескізи виконувались для вишивок, які з успіхом експонувались на численних виставках за рубежем: в Парижі (1913), Берліні, Дрездені (1914, 1922, 1924, 1925). Роботи Г. Собачко-Шостак 20-х років («Червоний мак», «Вихор», «Вечірні вогні», «Кораблик») навіяні новими революційними перетвореннями. На початку свого творчого шляху майстриня перебувала під впливом стилю модерн, сприйнятого нею через художницю Є. Прибильську. Її композиції насичені стрімкою ритмікою руху, загальним напруженням кольору, побудованого на контрастах синього, фіолетового, червоного. У композиціях є немов би центр, вузол, з якого починається вихор фарб і форм. Кожна робота має свій колористичний зміст: чи це інтенсивний червоний колір («Червоні маки»), чи то бузково-синя гама («Кораблик»), чи напружено протиставлені тони («Вихор»),

З часом у творчості Г. Собачко-Шостак на зміну традиційним схемам народного розпису з їх статикою, симетрією приходять композиції, сповнені експресії та динаміки форм, напруженого ритму кольору.

Збереглися більш пізні роботи П. Власенко, Г. Собачко-Шостак. Ескізи, створені ними для вишивальниць київських та полтавських артілей, свідчать про самобутність їх творчої натури, оригінальність художнього мислення, яке проявилось у специфічному баченні навколишнього світу, багатстві почуттів композиційного і колористичного вирішення.

Для народного майстра, що спирається на грунт народних традицій, типовим є дотримання «канону», створеного у рамках сталої емоційно-образної системи. Незважаючи на величезний внесок в загальний розвиток декоративного мистецтва, досягнення П. Власенко, Г. Собачко-Шостак не перейшли в традицію, не були підхоплені широкими колами майстрів.

Роботи цих художників поклали початок тематичному панно у вишивці. Водночас створення ескізів художниками-професіоналами для подальшого повторення народними майстрами привело деякою мірою до недооцінки творчості народного майстра, за яким залишалось лише право точного копіювання, наслідування ескіза. Ця тенденція ще й досі іноді існує у практиці художніх промислів.

Традиційний народний орнамент по-новому зазвучав на моделях жіночого, чоловічого і дитячого одягу. На виставці «Мистецтво народів СРСР» у Москві в 1927 р. були відзначені роботи художниці з Решетилівки В. Болсунової, яка по-новаторськи, творчо продовжувала традиції народної вишивки 65.

Характеризуючи в цілому виставку 1927 р., Є. Прибильська відзначала, що експонати вишивок Полтавщини, і насамперед Решетилівки, свідчать не тільки про кількісне, а й про якісне відродження вишивального промислу, оновлення орнаментів. Особливо виділяє

9. Г. СОБАЧКО-ШОСТАК. ПАННО. 1935.

61 Бюллетень Украинского комитета первой сельскохозяйственной и кустарно-промышленной выставки СССР. Киев, 1923, с. 80—81.

62 Подготовка к участию на Московской выставке.— Голос труда, 1923, №41, с, 4.

63 Кустарна промисловість та кустарно-промислова кооперація на першій Всесоюзній с.-г. та кустарно-промисловій виставці (список нагород), 1924, № 1/2, с. 54—55.

64 Голос труда, 1923, № 164, с. 2.

65 Соболев Н. На юбилейной выставке народов СССР.— Вестник промысловой кооперации. 1928, № 2, с. 62.

10. ТВОРЧИЙ МАЙСТЕР Л. ТЕРЯНИК.

ВЕЛИКІ СОРОЧИНЦІ.

66 Прибыльская Е. Десятилетие художественно-кустарных мастерских на Украине (Выставка искусств народов СССР в Нескучном дворце) .— Вестник промысловой кооперации, 1928, № 3/4, с. 121.

67 Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України, 1928, № 1, с. 21.

68 ЦДАЖР УРСР, ф. 217, on. 1, од. зб. 75, арк. 8.

69 Там же, арк. 26.

70 Там же, арк. 16.

71 Там же, арк. 25.

72 Там же, арк. 11.

73 Там же, арк. 17.

74 ЦДАЖР УРСР, ф. 217, on. 1, од. зб. 27, арк. 10.

75 Вестник промысловой кооперации. 1925, № 4, с. 43.

76 Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України, 1928, № 1, с. 21.

автор вироби, виконані за ескізами Г. Собачко-Шостак, Є. Пшеченка, підкреслює риси нового, які є «вираженням сучасної селянської творчості» 66. Українські, і передусім полтавські, вишивки складають у 20-ті роки солідну вагу в експорті кустарної художньої продукції нашої країни до Канади, Німеччини, Англії, Америки, Франції67.

Починаючи з 20-х років вироби народних майстрів вишивки з успіхом демонструються не тільки на всесоюзних і республіканських виставках, а й на міжнародних виставках-ярмарках. Першою зарубіжною виставкою, організованою молодою радянською державою, була виставка українського народного мистецтва 1922 р. в Берліні. Вона мала величезний успіх, а потім експонувалась у Празі, Гамбурзі, Лондоні. На виставці були представлені вишивка, килими, кераміка, різьблення по дереву Полтавської, Київської, Подільської губерній б8.

Преса звертала увагу на красу «дивних вишивок» 69, високі художні якості рушників70, скатерок, доріжок71, серед яких полтавські вироби посідали основне місце. Це були експонати, що демонстрували як традиційне мистецтво, так і нові тенденції в народному мистецтві вишивальних артілей Полтавщини. Ось чому газети відзначали, що вишивка є свідченням живого народного мистецтва 72, «багатої культури, в якій традиційність робіт поєднується з сучасним міським впливом» 73.

Основною метою виставки було не тільки розширення економічних відносин з ринками Західної Європи, а й пропаганда радянського народного мистецтва.

Як відзначалось у доповідній записці в 1923 р. до Президії ВУЦВК, після виставок у Празі, Берліні в Західній Європі та Америці народилась мода на кустарні вироби, попит на які дедалі зростав, зокрема на полтавські вишивки 74.

У 1925 р. кустарні вироби України з успіхом демонструвалися на закордонних виставках у Лейпцігу, Мюнхені, Франкфурті-на-Майпі, Ліоні75. У Парижі на Всесвітній виставці цього ж року Україна здобула Велику Золоту медаль «За зразкове художнє оформлення вишивок» 76, а решетилівські вишивки білим по білому — диплом першого ступеня і Золоту медаль77, причому серед решетилівських вишивок були вироби, виконані за ескізами художниці В. Болсунової78.

Високохудожні вишивки народних майстрів полтавських артілей з успіхом експонувались у 20-ті роки на всіх міжнародних виставках. Так, на Міжнародній впставці-ярмарці в Лейпцігу найбільшим успіхом користувалась українська вишивка Полтавської, Подільської та Київської губерній79. На Міланській ярмарці у 1927 р. в перші ж дні італійські фірми уклали вигідні для нашої країни угоди на велику суму, особливо на київські та полтавські вишивки 80. За визначенням преси того часу, полтавська губернія посідала перше місце по «художньо-творчій довершеності виробів» на всіх закордонних виставках 81.

Географія експорту вишиваних виробів незмінно розширюється не тільки за рахунок ринків Європи, а й Південної Америки 82, на яких найбільш популярними були вишиті з селянського полотна скатерті, фіранки, подушки, серветки, купони на плаття та блузи 83. Решетилівська артіль ім. Клари Цеткін у 1927 р. 80% всієї продукції виготовляла на експорт 84.

Партія та уряд приділяли постійну увагу кустарним промислам. Так, у рішеннях XIV партконференції підкреслювалось велике політичне значення розвитку кустарної промисловості на кооперативних засадах, вказувалось; що лише кустарі на даному етапі економічного поступу нашої країни спроможні задовольнити потреби широких верств населення у побутових товарах 85.

11. ЗАСЛУЖЕНИЙ МАЙСТЕР НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ УРСР О. К. ВЕЛИКОДНА. ПОЛТАВА.

У постанові Ради Народних Комісарів СРСР від 3 травня 1927 р. «Про кустарно-ремісничу промисловість і промислову кооперацію» викладались основні принципи економічної політики уряду. Вони полягали насамперед у повній підтримці кустарної кооперації, наданні їй льгот, особливо у плановому постачанні промислів матеріалами, у праві на самостійну заготівлю усього необхідного для виробництва .

Надаючи промкооперації планові державні замовлення, довгострокове фінансування, що сприяло їх плановому розвитку, постійнії! і безперебійній праці, уряд особливу увагу звертав на експортування кустарних виробів. Регламентувалися також права і обов’язки кустарних артілей. В цілому накреслювалася широка програма, направлена на всіляке стимулювання кустарних промислів.

Таким чином, вже до кінця 20-х років були створені всі умови для організації широкої мережі кооперативних вишивальних артілей, які об’єднували велику кількість вишивальниць. Жоден вид кустарних промислів того часу не знав такого бурхливого росту, як вишивальний. Ось чому полтавський «Союз-кустар» вважав за необ-

77 Суха Л. М. Артіль ім. Клари Цет-кін в Решетилівці Полтавської області.— Матеріали з етнографії та мистецтвознавства, 1961, вип. 6, с. 4.

78 Архів ПКМ. Справа і / д-34. О мастере народного искусства В. В. Болсуновой.

79 Кустарь-кооператор, 1927, № З, с. 11.

80 Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України. 1927, № 5, с. 57.

81 Кустарь-кооператор, 1927, № З,

с. 11.

82 Там же, с. 12.

83 Там же.

84 Матеріали з етнографії та мистецтвознавства, 1961, вип. 6, с. 21.

85 КПРС в резолюціях, рішеннях з’їздів, конференцій і пленумів ЦК. К., 1954, ч. 2, с. 146-148.

86 Собрание законов и распоряжений Рабоче-крестьянского правительства Союза Советских Социалистических Республик, 1927. № 22, с. 499—506.

14. ТВОРЧИЙ МАЙСТЕР Г. КАНІБОЛОЦЬКА. ОПІШНЯ.

87 Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України, 1928, № 2, с. 62.

Луначарский А. В. Об изобразительном искусстве. В 2-х т. М., 1967, т. 2, с. 85.

хідне виділити 50 тис. карбованців для подальшого розвитку промислу художньої вишивки 87.

Це були роки закріплення і остаточної перемоги кооперативного шляху розвитку, зміцнення техніко-економічної бази артілей, стрімкого зростання їх кількості. Не випадково А. Луначарський, який надавав великого значення збереженню і розвитку самобутніх художніх промислів, писав, що в 20-ті роки кустарна промисловість «стала першою цитаделлю відродженого народного господарства» 88.

До кінця 20-х років відбуваються процес укрупнення раніш існуючих артілей і організація нових, які в майбутньому посядуть провідне місце в системі художніх промислів. Так, у 1927 р. створюється у Полтаві артіль ім. Лесі Українки. Її першими організаторами були К. Осауленко, 6. Решетникова, А. Білявська, Н. Залоз-на, Г. Тихонова. Артіль мала філіали в селах Тахтаулове, Нехворо

ща, Мачухи, Милорадове, Василівна, Рублівка, Коротеньки, Параг ківка, Мар’ївка, Абазівка. Як свідчить перелік асортименту, вироб лились насамперед вироби, необхідні у побуті,— скатерті з серветками, купони вишитих чоловічих та жіночих сорочок 89.

Збільшується кількість працюючих в артілях. У 1927 р. в Нових Санжарах в артілі «Червоний промінь» вже нараховувалось 273 вишивальниці і 500 кустарок-надомниць 90, в Опішні в артілі «Кустар-кредит» — 200 вишивальниць 91, по Полтавському повіту — до 60092.

У Прилуцькому і Решетилівському повітах, де вишивальний промисел набув найбільшого розвитку, кооперованих кустарок було 3500 93. Особливо успішно велась робота по кооперуванню кустарок на Прилуччині. Так, у селі Дігтярі, традиційному центрі ткацтва і вишивки, нараховувалося 1300 кустарок-вишивальниць94, чисельність яких до 1928 р. зросла до 3 тис.95 Товариство спеціалізувалось на вишивці сорочок, скатерок, фіранок 96, а ладанська вишивальна артіль виконувала золотошвейні роботи 97. На жаль, крім цих архівних даних, ми не маємо матеріалів про характер цих виробів, але сам факт свідчить, що промисел з успіхом розвивався. В цілому ж у районі діяльності полтавського «Союз-кустаря» знаходилося 10 тис. вишивальниць, які становили резерв промислу і могли в майбутньому бути залучені до артільного руху 98.

1928 р. характеризується виникненням нових кооперативних артілей і збільшенням кількості вже існуючих. Так, на Лубен-щині на 1 жовтня 1928 р. було 7 об’єднань чисельністю більше 1 тис. майстринь ", за першу п’ятирічку кількість їх повинна була зрости до 25 тис.100

У Мистівському повіті було відкрито товариство «Нове життя» по вишивці сорочок, що об’єднувало на перших порах 130 кустарок 101.

На 1 січня 1929 р. лише в межах Полтавського повіту функціонувало 9 спеціалізованих вишивальних товариств: полтавське

ім. Лесі Українки, абазівське — «Селянка-кустарка», новосанжар-ське — «Червоне проміння», кустолівське — ім. Олени Пчілки, білоцерківське— ім. Н. К. Крупської, кобеляцьке товариство «Квітка», яреськівське — ім. 8 Березня, славківське — «Незаможник», дикан-ське — «Надія». Крім того, в центрах народного мистецтва поряд з ткацтвом, килимарством широко займались і вишивкою, особливо в таких універсальних товариствах, як решетилівське «Кустар», ма-лоперещепинське ім. Т. Г. Шевченка, мачухівське «Промбуд», опіш-нянське «Кустар-кредит», зіньківське «Надія кустаря», піщанське «Гуртом до кращого», великобудищанське «Воля», котелевецьке «Відродження» 102.

Загальна ж кількість кустарок-вишивальниць лише в межах Полтавського повіту становила 6500 чол.103, які за рік виготовили 51 109 виробів 104. До 1929 р. чисельність працюючих зросла до 7 тис.105, 60% продукції йшло на експорт 106.

Основною формою організації праці в артілях було надомництво, яке об’єднувало значну масу вишивальниць через розгалужену систему роздавальних пунктів. Розширення мережі кооперативних артілей, активна участь у всесоюзних і міжнародних виставках, а головне — зміна побуту і способу життя радянських людей — все це накладало величезну відповідальність на промисел, і виникала необхідність у кваліфікованих кадрах майстрів, інструкторів, художників.

Найбільш значними центрами підготовки вишивальниць були дворічні решетилівська і дігтярівська школи-майстерні107. Крім цього дворічні інструкторські курси давали право по закінченні працювати інструкторами в ремісничих школах, кустарних артілях 108. Подібні курси у 1928 р. були засновані у Полтаві109.

89 Фонди Укрхудожпрому. Виробничо-художнє об’єднання «Полтавчанка». Історична довідка.

90 Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України, 1928, № 2, с. 63.

91 Там же, 1927, № 6, с. 43.

92 Там же, 1928, № 2, с. 62.

93 Там же, 1927, № 3, с. 25.

94 Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України, 1928, № 2, с. 63.

95 Там же, с. 10.

96 Там же, 1928, № 1, с. 52.

97 Там же, с. 52.

98 Там же, 1928, № 2, с. 62.

99 Там же, 1928, № 11/12, с. 57.

100 Там же, 1929, № 3, с. 46—47.

101 Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України, 1928, № 4, с. 54.

с. 9.

102 Риженко Я. Українське шитво.

103 Там же, с. 8.

104 Там же, с. 10.

105 Розвиток вишивального промислу.— Робітник Полтавщини, 1929, 14 лютого.

106 Риженко Я. Українське шитво, с. 9.

107 Вестник промысловой кооперации, 1929, № 1, с. 55.

108 Там же.

109 Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України, 1928, № 9, с. 51-53.

15. ХУДОЖНИК В. ХОМЕНКО. КРЕМЕНЧУК.

110 Промысловая № 6, с. 29.

кооперация,

1922,

111 Більшовик 4 жовтня.

Полтавщини,

1927,

112 Більшовик 12 березня.

Полтавщини,

1936,

113 Вісті ВУЦВК, 1922, 12 лютого.

114 Вісник промислової та промислово-кредитової кооперації України, 1928, № 3, с. 58.

115 Більшовик Полтавщини, 1931, 29 грудня.

116 Більшовик Полтавщини, 1937, 20 червня.

117 Матеріали з етнографії та мистецтвознавства, 1961, вип. 6, с. 6.

118 Первый Всесоюзный съезд советских писателей. 1934. Стенографический отчет. М., 1934, с. 72.

119 Калениченко Л. П. Народні художні промисли на Україні.— Архітектура Радянської України, 1941, № з; с. 12.

120 Там же, с. 13.

До викладання в цих учбових закладах залучені були талановиті професійні художники Є. Прибильська, С. Колос, В. Болсунова, Г. Цибульова та багато інших, які брали безпосередню участь у роботі художніх промислів і шкіл-майстерень.

20-ті роки характеризуються організацією значної кількості наукових експедицій в села республіки для вивчення кращих зразків народної творчості і виявлення потенціальних можливостей для кооперування кустарів. Так, уже в 1922 р. на Полтавщині було досліджено 40 кустарних артілей по, аналогічне дослідження було здійснене у 1928 р.111

Значну науково-експедиційну роботу проводив Полтавський краєзнавчий музей, для виставки народного мистецтва було зібрано 500 килимів, 300 рушників та вишивок 112.

Широко пропагувалось народне мистецтво на численних виставках. Так, в Решетилівці, Дігтярях функціонували кімнати-музеї, які були своєрідними центрами по вивченню орнаментів і техніки народної вишивки. Виставки кустарних виробів регулярно організовували у Полтаві, Лубнах, Кременчуці, Прилуках из.

Підвищення художньо-технічного рівня кустарних виробів, кваліфікації кустарів, кооперування їх в артілі і ряд інших важливих питань стояли в центрі уваги І Всеукраїнської наради кустарок, що проходила у Харкові в 1928 р. У виступі на нараді Г. І. Петров-ський вказав на величезну роль і значення кооперативного руху, постійну підтримку з боку радянських партійних організацій. Зокрема, він підкреслив, що роботи полтавських кустарок мають величезний збут на міжнародному ринку 114.

30-ті роки стали новим кроком у розвитку вишивальних художніх промислів. Збільшилась кількість вишивальних артілей, заснованих ще у 20-х роках, зміцнилась їх матеріально-технічна база, розширився асортимент виробів, дедалі активніше брали участь полтавські вишивальниці у всесоюзних та закордонних виставках. На початку 30-х років однією з провідних стає полтавська артіль ім. Лесі Українки І15. Представлені на фото в газеті «Більшовик Полтавщини» від 20 червня 1937 р. вироби дають певне уявлення про їх характер. Це чоловічі сорочки «українки», різноманітні речі для дітей, предмети декоративного оформлення інтер’єра: скатерті, диванні подушки. Орнамент вишивки полегшений, лаконічний, має характерні локальні риси полтавської народної вишивки. Як повідомляла преса, кращими серед вишивальниць були 3. Мацицька, О. Погрібна, Г. Манько П6. Народні майстри, що працювали в художніх артілях, зберігали і продовжували кращі традиції народної вишивки. За досконалість технічного виконання, красу орнаменту їх неодноразово відзначали високими нагородами. Старожили з Ре-шетилівки пам’ятають, як у 1934 р. в артіль ім. Клари Цеткіп з Америки приїхала торговельна делегація, маючи на меті познайомитись з методами роботи вишивальниць, пересвідчитись і перевірити, що технічно досконалі, прекрасні вишивки створюють прості селян ки, виконують їх руками, а не машинами І17.

Враховуючи високу професійну майстерність решетилівських майстринь, саме їм була надана велика честь вручити творіння своїх рук — вишиту сорочку основоположнику літератури соціалістичного реалізму Максиму Горькому на І Всесоюзному з’їзді письменників СРСР у 1934 р.

За спогадами Є. Ребрик, яка працювала з 1925 р. сількором в «Крестьянской газете Украины» і як поет-початківець була запрошена на з’їзд письменників, цю сорочку вишила талановита майстриня І. Мусієнко. Сорочка і донині зберігається в музеї Горького у Москві. Знаменно, що честь вітати з’їзд від імені художніх промислів була надана найбільш значним центрам народної твор

чості — Палеху та Решетилівці. У виступі на з’їзді Є. Ребрик розповіла про творчу натхненну працю народних майстринь, про їх розкріпачення. Вона запевнила з’їзд, що реіпетилівські вишивальниці впишуть свою сторінку в розвиток радянської культури 118.

В середині 30-х років було прийнято ряд заходів по збільшенню випуску масової продукції. Особливо важливе значення мало створення у 1936 р. «Укрхудожпромспілки». Художні промисли були виділені в окрему організацію, що сприяло підвищенню художньої якості, майстерності. До цього промисли знаходились в загальній системі Укрпромради на однакових умовах з миловарними та залі-зоскоб’яними промисламиП9. Особливе значення було приділено вишивальному промислу, який становив 80% всієї продукції спілки 12°. При «Укрхудожпромспілці» було створено науково-експериментальну лабораторію з відділами вишивки, ткацтва, кераміки. Лабораторія провадила роботу по збиранню і вивченню зразків народної вишивки, підготувала ряд альбомів, популярнзуючн їх серед майстрів артілей. Головним художником лабораторії з 1937 р. була В. Болсунова 121.

Важливою подією в житті художніх промислів України була організація виставки українського мистецтва у 1936 р., яка експонувалась після Києва у Москві та Ленінграді. Саме ця виставка продемонструвала як широкий розквіт народного мистецтва, так і посилення впливу на нього професійного мистецтва. На виставку 57 артілей представили 700 експонатів вишивки, 50 декоративних панно |22. Свої вироби виставили як окремі майстра, наприклад, Т. Худомінська з Миргорода 123, М. Нечипоренко та А. Зайко з Шишак, С. Денисенко з Кам’янки, М. Лпсенко з Нових Санжар, О. Ручко з Великих Сорочинців 124, так і народні майстри з Решетилівки, Хорола, Кременчука, Пирятина, Полтави, Зінькова, Миргорода, з сіл Нехвороща, Глобине, Градпзьк, Рашівка, Валок, Синявка, Перещепіте, Іванівна, Гаївка, Карнаухп 125. Як відзначено в каталозі, більшість експонатів виготовлено за зразками Харківської експериментальної майстерні Укрпромради (Полтавщина входила до складу Харківської області) 126.

У виставці взяли участь провідні центри народної творчості Полтавщини: художньо-промислова артіль ім. Н. К. Крупської, що об’єднувала в той час Великі Сорочинці, Зачепилівку, Малі Сорочинці, Ковалівку, Савинці, Романівну, Зеленці, Байраки; диканська артіль ім. 14-річчя Жовтня, в яку входили Дпканька, Великі Буди-ща; Новосанжарська артіль «Червоне проміння» з селами Лемешів-ка, Бродп, Кустолово; решетилівська артіль ім. Клари Цеткін з селами Шишаки, Яреськи, Перевіз, Великий Перевіз, хутір Хвощов 127.

Серед експонатів особливо виділялись високохудожні, виконані з великою професійною майстерністю блузп, сукні, покривала, сорочки, декоративні панно народних майстрів Бутової, Лисової, Чор-нобаб, Петюхової!28.

Репрезентовані на виставці вироби відображали загальний стан і основні тенденції в розвитку декоративного мистецтва довоєнного часу. Це типові для Полтавщини рушники, орнаментовані пишним рослинним орнаментом — «дерева-квітки», виконані рушниковим швом майстрами із сіл Опішня, Шишаки; традиційні сорочки народного крою в класичній для Полтавщини техніці вирізування, лиштви народної майстрині О. Ручко з Великих Сорочинців; сорочки, вишиті хрестиком, червоним кольором з невеликим вкрапленням чорного, із застосуванням рослинного орнаменту, розкиданням по рукаву елементів у вигляді букетів троянд, гілок винограду з листям 129.

Поряд з традиційними виробами артілі Полтавщини експонували «зразки одягу міського типу» з народною вишивкою 13°. Це свідчило про популярність застосування вишивки не тільки в ансамблі тра-

16. ХУДОЖНИК М. ГРИГОРЯК. ПОЛТАВА.

121 Архів ПКМ. Справа 1 / д-34. Художні промисли та народне мистецтво.

122 Виставка українського народного мистецтва. Короткий путівник. К., 1936, с. 17.

123 Виставка українського народного мистецтва. Короткий путівник. К., 1937, с. 20.

124 Украинское народное искусство. М.; Л., 1938, с. 20.

125 Виставка українського народного мистецтва. Короткий путівник. К., 1937, с, 20.

126 Там же, с. 20—21.

127 Выставка украинского народного искусства. Краткий путеводитель по выставке в Центральном парке культуры и отдыха им. Горького. М., 1936, с. 21-24.

128 Там же, с. 23.

129 Украинское народное искусство, с. 18—19, рис, 21, 22.

130 Выставка украинского народного искусства. Краткий путеводитель по выставке в Центральном парке культуры п отдыха им. Горького, с. 21.

17. ТВОРЧИЙ МАЙСТЕР М. ГУДЗЕНКО.

НОВІ САНЖАРИ.

131 Дмитриева А. Вопросы эстетического воспитания. М., 1965, с. 129.

132 Известия, 1944, 22 марта.

133 іОТОрія міст і сіл України. Полтавська область. К., 1967, с. 863.

134 Марченко Л. Мастера народного искусства.— Правда Украины. 1944, 7 апреля.

135 Там же.

диційного костюма, але й в сучасному одязі, в комплексі з новим кроєм, новими матеріалами, в руслі естетичних смаків часу. Крім того, на виставці були широко представлені вироби для декоративного оздоблення інтер’єра — рушники, диванні подушки, панно. Тут же були і декоративні, орнаментальні композиції, вишиті за ескізами художниць Г. Собачко-Шостак, ГІ. Власенко, а також сюжетно-тематичні картини-панно О. Тихоновой

20—30-ті роки були складним періодом пошуків, становлення нового за змістом і формою декоративного мистецтва. Народні майстри, художники осмислювали події свого часу і своєрідними методами їх відтворювали. Так, ще на початку 20-х років вишивальниці вводять до орнаменту рушників зображення серпа і молота, червоної зірки. Виглядає це природно і гармонійно. Однак прямолінійне розуміння новини в декоративному мистецтві призвело до перенесення в мистецтво вишивки з його специфічними орнаментальними методами принципів станкового мистецтва. Це не було природним для народного мистецтва, яке на відміну від станкового ніколи не створює індивідуально-конкретні образи, а в узагальнених, специфічних рисах дає «не зображення світу», а лише «натяк на нього» 131. На підприємствах Укрхудожпрому вишиваються сюжетні картини, створені за ескізами художників-станковістів. Так, на виставці 1936 р. полтавська артіль ім. Клари Цеткін експонувала два панно О. Тихонової «Жатва», «Вишивальниці», де вишивка виступала лише як засіб зображення, а народного майстра зведено до ролі пасивного виконавця. Якщо ж згадати, що техніка художньої гладі з багатоколірною градацією не була поширена в народній вишивці, тоді стане очевидним, наскільки це суперечить образному мисленню народних майстрів.

Однак в цілому в довоєнний час з його величезними соціально-економічними перетвореннями, культурною революцією активно почали розвиватись усі форми декоративного мистецтва, зросло його суспільне значення в культурному житті, в естетичному вихованні трудящих, у формуванні нового, соціалістичного побуту.

Полтавська народна вишивка, 1983