Орнаментація рушників на Україні надзвичайно різноманітна. В окремих районах склалась своя традиція у ставленні до мотивів, їх композиційної побудови. При цьому необхідно відзначити, якщо у вишивці одягу, насамперед сорочок, використовується цілий арсенал різноманітних технік і орнаментальних мотивів, то рушники виконуються в строго визначеній техніці і гамі кольорів. Так, на Гу-цульщині рушники відзначаються переважно широкою смугою геометричного орнаменту. На Поділлі невеликі за розміром рушники оздоблюються орнаментальними розетками, букетами, стилізованими казковими птахами, вершниками, зображенням жіночих фігур, жанровими сценами, в яких бачимо відголосок давніх часів, аналогії з російською вишивкою найбільш древнього її тішу.

В центральних районах України, і передусім на Полтавщині, орнаментальні композиції рушників складаються із пишних барочних рослинних елементів, зокрема букетів у вигляді гілок з квітами,

90. М. ГРИГОРЯК. ПАННО. 1969

91. РУШНИК.

ПОЧАТОК XX СТ.

71 Топоров В. «Світове дерево»: універсальний образ міфологічної свідомості,— Всесвіт, 1977, № 6, с. 176—193.

72 Стасов В. В. Русский народный орнамент. Спб., 1872, вып. 1.

73 Василенко В. М. О содержании в русском крестьянском искусстве.— В кн.: Русское искусство XVIII — первой половины XIX в. М., 1971, с. 143, 183.

дерева-квітки, вазонних мотивів. По суті це три варіанти одного елемента — «дерева-квітки».

Мотив «дерева» один із найбільш розповсюджених у світовій художньо-поетичній творчості і, як відмічає В. Топоров, є символом, що здійснює функцію зв’язку між різними періодами 71. Цей мотив застосовується у килимарстві, в розпису писанок, хат, скринь. На думку багатьох дослідників, семантика його сягає глибини віків аж до язичеських міфологічних уявлень про «священне дерево життя» і є ніби символом «матері-природи», яка щовесни оживає, відроджуючи до життя все живе. Характерно, ще! найдревніші зображення «бо-гині-берегині», «дерева-життя» так само, як і символіка червоного кольору, збереглися на рушниках, що мали ритуальне значення, були в обряді знаком-символом. Зустрічається зображення «священного дерева» і на вишитих композиціях XII ст., знайдених в Софійському соборі в Києві.

Ще 100 років тому, досліджуючи вишивку, В. Стасов відмітив: «У народів древнього світу орнамент ніколи не містив в собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення… це — складна мова, послідовна мелодія, що має свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму і почуттів» 72. Думку про синкретичність та глибину внутрішнього змісту народного мистецтва вперше висловив відомий радянський мистецтвознавець В. Василенко, який підкреслював, що «народні селянські речі відзначаються повнотою свого змісту, під яким слід розуміти не стільки зовнішній сюжет чи тему, скільки внутрішню суть твору мистецтва, що розкривається при його сприйнятті» 73. Всі образи народного мистецтва пройняті глибоким змістом і в них, як стверджує В. Василенко, наявний не реалізм зображення, а реалістичність, правдивість настрою. Мотив «дерева-квітки», походячи, очевидно, з далекого минулого, з часом модифікувався і щоразу інтерпретувався залежно від смаків і уявлень народних майстрів. Так, на Полтавщині у різних видах народної творчості ми можемо відмітити широке розповсюдження мотивів «дерева», «вазона з квітами». їх внутрішня близькість та стилістична єдність виявляються в загальному характері трактування мотивів у вільній, живописній манері виконання, ритмічних побудовах. Однак їх втілення завжди підкорене властивостям того чи іншого матеріалу, залежить від специфіки певного виду народного мистецтва — кераміки, килимарства, вишивки. Мотив «вазона» з’являється в російському народному мистецтві, зокрема у вишивці, в XVII — на початку XVIII ст. як наслідок освоєння ренесансно-барочних мотивів 74. На жаль, ми не маємо у своєму розпорядженні пам’яток української вишивки цього періоду і не можемо визначити точний час появи згаданого мотиву.

Народне мистецтво — живий процес, який весь час розвивається, і в ньому поряд зі збереженням стародавніх мотивів відбуваються повсякчасне освоєння та переробка нових орнаментальних форм. Отже, такий розповсюджений мотив, як «вазон», проникає у різні види народного мистецтва, трансформуючись залежно від специфіки виду народного мистецтва та смаків майстрів.

Цікаво відзначити, що мотиви «вазона», «дерева» скрізь зберігають один і той самий принцип у зображенні рослин. На рушниках квіти, бутони виглядають площинно, внутрішню будову квітки передано різним рушниковим заповненням.

Згадані мотиви завжди мають свій логічний початок і завершення. Це можуть бути вазон найрізноманітнішої конфігурації, видовженої форми вази, округлих обрисів глечик, типовий за формою для кераміки Полтавщини. їх площинне зображення підкреслюється орнаментальним заповненням поверхні і сприймається як один з елементів композиції. «Дерево-квітка» часто виростає з умовно трак-

тованої землі, яка подається ніби у розрізі. Прагнення осягнути явища природи і проникнути в їх суть спричинилося до того, що в розрізі вишивальниця позначає крапками насіння, з якого виростає дерево.

Мотив «дерева», що росте із землі, характерний для рушників початку й середини XIX ст. Найстаріший рушник із зображенням «богипі-берегині» з колекції Полтавського краєзнавчого музею датується кінцем XVIII — початком XIX ст.

Поступово відбувається орнаментальне розчленування внутрішньої будови мотиву «дерева». Таке саме явище спостерігалося і в килимарстві XIX ст.75 Дедалі більш розповсюдженим стає зображення дерева, що росте не з вазона, а бере свій початок з квітки-розет-ки. Цю традицію продовжують і сучасні майстри промислу. Так, в роботах М. Григоряк, Г. Зириної, Л. Гаркуші, О. Василенко, Є. Бо-гинич чітко позначені кущ чи дерево перетворюються на пишний орнаментальний мотив, який безперервно в’ється, композиція набуває вертикальних, видовжених форм.

Загальна побудова композиції здійснюєтся за принципом симетрії і рівноваги мас. Симетрія в даному випадку — не дзеркальне відображення ідентичних моментів, а лише урівноваження з обох боків стебла різноманітних за малюнком, але однакових за габаритами елементів. Для більшої рівноваги в основі квітки, внизу, вишивальниці розміщують по боках по два найкрупніших в загальній композиції мотиви. Бокові гілки згинаються під тягарем плодів, квіток, нанизуються на основне стебло, уриваючи його. Проте простежуються загальна побудова і пружний, стрімкий рух колірних плям та ліній. Погляд пробігає від основи елемента вгору, до його завершення. Верхівка позначається однією крупною квіткою з більш деталізованою розробкою деталей або ж квіткою з трьома гілками, що відходять від неї, колосками, гронами винограду і т. ін.

Прагнучи в орнаментуванні рушників передати пишність, красу природи, її цвітіння, вишивальниця розміщує на стеблі величезну кількість різноманітних квіток і майже не зображає листків, які по відношенню до квіток пропорціонально невеличкі.

Якщо в орнаментуванні полтавських килимів спостерігається безпосередній зв’язок з реальною дійсністю, конкретні форми яких майстрині не доводили до умовного узагальнення і стилізації, зберігаючи певну назву прототипу 76, то у вишивках рушників можна відзначити деяку абстрагованість від першоджерела. Вся увага при цьому сконцентрована на орнаментальному заповненні площин малюнка, що при порівняно невеликому арсеналі елементів створює велику їх варіантність.

Характерною особливістю мислення народного майстра, в даному випадку вишивальниці, є те, що всі зображення вона намагається передати з вигідної точки зору і найбільш ефектно. Ось чому у розписах, різьбленні по дереву, у вишивці набуло поширення зображення мотиву з боку. Квітка проектується на площину полотна, зображується її середина, пелюстки або ж квітка подаються в профіль.

Народне мистецтво умовне і декоративне, але при цьому воно насамперед безпосередньо і наївно реалістичне. Орнамент відбиває художнє бачення майстра, його інтерпретацію предметів, а також уявлення про світ в його взаємозв’язках. Ось чому на полтавських рушниках кінця XVIII—початку XIX ст. мотив «дерева» хоча й умовний, але завжди пов’язаний з живою природою. Найбільш поширені квіти — рожі, жоржини, ромашки, волошки, гвоздики, незабудки, тюльпани, соняшники; ягоди — вишні, сливи з кісточкою всередині, смородина, грона винограду, горобини. Треба відзначити, що на початку XX ст. внаслідок проникнення в народне середовище

92. РУШНИК.

КІНЕЦЬ XIX СТ.

74 Фалеева В. А. О некоторых декоративных мотивах Московской Руси в народном шитье.— Сообщения Государственного Русского музея. Л., 1947. вып. 2, с. 36.

75 Жук Б. К. Метода впображепня натури на народних килимах Центральної України в XVIII ст. Спроба дослідження. К., 1931, с. 15.

76 Жук Б. К. Метода виображення натури на народних килимах Центральної України в XVIII ст., с. 17.

*1 .4 *1 ч *1 1 :

4 1 "1 Ч’ 14 1

1 14 Ч «І *1

ї ї і 11 ч ч;

0$Ф6о<КШ6СКХХ^

узорів з дешевих альбомів принцип площинності в зображенні квітів порушується. Поширюється перспективне зображення гірлянд з квітів, які, проте, співіснують з площинним зображенням.

Набирають популярності орнаментально вирішені шести-, семн-пелюсткові квітки з різним заповненням пелюсток. В східних районах Полтавщини, що межують з Дніпропетровською, Харківською областями, зустрічаються восьмипелюсткові квітки з квадратною серединою, геометричними елементами. В рушниках сучасних художників до традиційного орнаменту вводяться колоски в середину квітки, зображення Серпа і Молота, зірок. Невеликі листки, здебільшого видовженої та округлої форм, заповнюються сітчаткою або ж діляться на дві частини: одна половина — густі суцільні стібки, друга — сітчатка. Прожилки на листках, як правило, не позначаються.

Асоціативність та образність мислення народних майстрів підказують їм широкий набір мотивів. Характерною рисою є й те, що на одному стеблі зустрічаються найрізноманітніші квітки, листя, плоди, поряд розміщуються квіти соняшника, колоски пшениці, грона , в захарченко винограду. Майстриня свідомо урізноманітнює плоди природи. Ад-

рупіники. же основне її завдання — створити емоціональний образ природної

1965—1976. краси, символ врожаю, родючості.

У творчості сучасних майстрів художніх промислів древній мотив «дерева» асоціюється насамперед з трудовою творчою діяльністю людини. Прирсіда була і завжди залишається відправним моментом в зображенні. Проте мірило умовності не допускало зеленого кольору, мабуть, натуралістича підробка знизила б символічність образу.

Незмінним атрибутом орнаментування рушників є птахи. Слід відзначити, що в російській вишивці, особливо в північних районах — Олонецької, Новгородської, Псковської губерній,— зображення птахів крупних розмірів і пишних форм використовували при орнаментуванні «підзорів», і передусім рушників 77. Однак на полтавських рушниках птахи завжди невеликі, зображені парами з обох боків. Поверхня їх заповнена рушниковим швом, і вони сприймаються як один з елементів орнаментального мотиву «дерева-квітки». Парні птахи в народному мистецтві уособлюють символ кохання, щастя, чим і пояснюється їх розташування на рушниках, які відігравали значну роль у весільних обрядах. Іноді замість парних птахів над мотивом «дерева-квітки» зустрічаємо зображення сонця з променями.

Характерною особливістю народної вишивки є збереження поряд з новими мотивами старих орнаментальних форм і сюжетів, що

77 Богуславская И. Я. Русская народная впшивка, рис. 29—39, 56, 57, 58.

94. В. ЗАХАРЧЕНКО. РУШНИКИ. 1965—1976.

78 Богуславская И. Я. Русская народная вышивка, рис. 20, 21.

79 Динцес Л. А. Историческая общность русского и украинского народного искусства.— Советская этнография, 1941, № 5, с. 24.

80 Декоративное искусство СССР, 1973, № 7, 11; 1974, № 6, 8, 9, 10; 1975, № 1, 3.

мають символічне значення, але втратили свій первісний смисл. Це геометричні мотиви, жіночі фігури, зображення грифонів, барсів, сиринів, єдинорогів, левів, дуже популярних в старовинних російських вишивках78. Ці зображення найповніше збереглися від Ленінградської до Калінінської і Вологодської областей — в найстародав-нішій техніці вишивкн двобічним швом і по «перевиті» 79.

Про існування і значення древніх мотивів в російській народній вишивці вперше писав В. Стасов, досліджували їх радянські вчені В. Городцов, Б. Рибаков, І. Богуславська та ін. Цікава і глибокозмістовна дискусія з питань семантики народного мистецтва була проведена журналом «Декоративное искусство СССР» 80.

За твердженням В. Стасова, яке підтримав В. Воронов і розробили потім В. Городцов та Л. Дінцес, зображення жінки із зведеними руками — з птахами, деревами, кіньми з боків — сягає стародавніх часів81. Глибоко й повно дослідив питання сюжетності й образності російського народного мистецтва у його зв’язках з усним

фольклором, переказами та повір’ями В. Василенко, зокрема, походження й зміст образу «богпні-берегпні» 82.

Зв’язок сюжетів російської народної вишивки з давньою міфологією, семантика геометричного орнаменту, походження і значення сюжетів із зображенням жіночого божества — Макоші, Рожаниць та інших представників язичеського пантеону — широко і всебічно висвітлено Б. Рибаковим 83.

Зображення «богині-берегині», птахів, вершників в переосмисленому варіанті в полтавській народній впшпвці рідкісні. Мабуть, пізніші форми, особливо рослинна орнаментація, витіснили стародавні символи. Автору пощастило знайти єдиний рушник у фондах Полтавського краєзнавчого музею із зображенням «богині-берегпні» кінця XVIII — початку XIX ст. На одному кінці рушника — мотив «дерева», на другому — жіноча фігура з піднятимп руками, тулубом, перетвореним на велику кількість кущистих пагінців. Залишилась лише схема зображення, мотив вирішений орнамептально.

81 Стасов В. В. Русский народный орнамент. Спб., 1872, вьга. 1; Воронов В. С. Крестьянское искусство.

М., 1924. Городцов В. А. Дако-сар-матские элементы в русском народном творчестве.— Труды Государственного Исторического музея. М., 1926, вып. 1; Динцес Л. А. Русская глиняная игрушка. М.; Л„ 1936.

82 Василенко В. М. Русская народная резьба и роспись по дереву XVIII—XX вв. М., 1960; Василенко В. М. Русское прикладное искусство. Истоки и становление. М., 1977.

83 Рыбаков Б. А. Язычество древних славян.

95. О. ВЕЛИКОДНА.

СОРОЧКА ЧОЛОВІЧА. КУПОН. 1965.

96. О. ВЕЛИКОДНА.

СОРОЧКА ЧОЛОВІЧА. КУПОН. 1969.

В колекції Полтавської картинної галереї серед численних взірців вишивки зберігається мережка із зображенням фантастичних птахів з пишними хвостами і «богинею-берегинею». Жіноча фігура має трикутну основу, руки, що переходять в дерева, голова увінчана розеткою. Ця, безумовно, стародавня композиція, вишита білими нитками, і являє собою єдине унікальне зображення подібного типу в полтавській народній вишивці.

Таким чином, можна констатувати, що в орнаментуванні полтавських рушників переважають рослинні, а також інші мотиви, які з часом трансформуються в рослинні композиції.

Соковитість і плавність орнаментальних форм народних полтавських рушників зумовлені, очевидно, впливом рослинного стилю так званого панського шитва ХУІІ—XVIII ст., виконуваного однотонним або кольоровим шовком* а також гаптування сухозліткою. Однак в народних полтавських рушниках при всій їх декоративності та умовному червоному кольорі відчувається глибокий зв’язок з живою природою, реальними її образами.

Техніка рушникового шва з попередньою прорисовкою малюнка на полотні надавала широких можливостей для передачі округлих ліній, для відтворення вільного, не пов’язаного з лічбою ниток, зображення.

Переважають криволінійні форми, зашиті рушниковим заповненням у вигляді геометричних узорів, зигзагоподібних ламаних лі-

пій; що вказує на відбиття древніх цраформ, але вже використаних у вигляді окремих елементів.

В цілому ж слід вказати на виняткову декоративність полтавських рушників з властивою їм вертикальною композицією, обумовленою їх формою та призначенням. Помітні потяг народних майстрів до симетричного площинного розташування основних форм і водночас відсутність абсолютно точної симетрії.

Отже, в основі орнаментальних форм полтавських рушників лежали давні праобрази «дерева життя», які мали магічний зміст, пізніше втрачений і перетворений в декоративний елемент. Однак цей мотив не був абстрагованим, в ньому проступає щільний зв’язок з природою, її красою.

В деяких місцевостях Полтавщини рушники вишивали в тій самій техніці, що й одяг: вирізуванням, гладдю, білим по білому„ з використанням ажурних технік. Цю традицію продовжує В. Захарченко, яка в орнаментування рушників переносить узори вишиваних рукавів жіночих сорочок, зібраних нею в рідному селі Вечірки.

В кінці XIX — на початку XX ст. набули поширення друковані народні картинки зі сценами з народного життя. Воші надавали великого простору фантазії, їх копіювали для вишивки і рушників. У фондах Полтавського краєзнавчого музею зберігаються подібні взірці: «Біля криниці» (30-ті роки XX ст.), «Волочила жінка за

97. Л. БОГИНИЧ. БЛУЗА ЖІНОЧА. КУПОН.

98. Л. МЕЛАШЕНКО.

ФРАГМЕНТ ВИШИВКИ СКАТЕРТІ. 1977.

99. М. ГРИГОРЯК. РУШНИК. 1975.

100. Г. КАШБОЛОЦЬКА.

ФРАГМЕНТИ ВИШИВКИ СКАТЕРТІ.

1978.

чуб» (30-ті роки XX ст.), «Мы попляшем, попоем и на время позабудем, как мы горько живем» (початок XX ст.). Для рушників подібного типу характерна сюжетність зображення, виконані вони хрестиком з використанням різноманітних кольорових ниток.

Сучасна українська вишивка розвивається в руслі традиційно побутового, самодіяльного мистецтва та творчості художників-профе-сіоналів. її вивчення свідчить про дві тенденції в декоративному мистецтві, що існують паралельно. З одного боку — це творчість майстрів, художників, що працюють у системі художніх промислів і використовують традиційну спадщину минулого, а з другого — колгоспне селянство, яке вишиває для власних потреб, відбиваючи сучасні досягнення народного мистецтва.

Рушники відзначаються різноманітністю щодо розмірів, орнаментального та кольорового вирішення. Кожна сільська хата — своєрідна виставка рушників.

За останнє десятиріччя но всій Україні, зокрема на Полтавщині, набула поширення так звана рисована вишивка, або вибиванка. Вона полягає в тому, що композиція попередньо малюється на полотні, орнаментальні мотиви вишиваються двома видами вільної гладі «вісь-міркою» — настилання і «петляницею». Орнаментація рушників квітково-рослинна. Невичерпна фантазія майстрів вводить у вишивку чарівний світ різноманітних квітів, пуп’янків, листочків, ягідок у живописно-об’ємному трактуванні. Головний художній ефект полягає в гармонії кольорових плям, їх масштабності, ритмічному розміщенні. У кращих роботах вишивальниці досягають віртуозності, хоч надмірна багатоколірність часто буває строкатою.

Досить поширена вишивка рушників геометричним орнаментом в червоно-чорній гамі. Серед розмаїття полтавської художньої вишивки ще збереглося вишивання рушників білими нитками по червоному полю. Це так звані кумачеві рушники. Робота над ними вимагає від майстрів тонкого відчуття ритму ліній, чіткості силуету всього малюнка, взаємозв’язку фактури тла і напрямків та щільності покладених стібків.

Побутують на Полтавщині й рушники, вишиті крючком тамбурною технікою. Головне в цій техніці поєднання тла і вишивки червоного й білого кольорів. Легкі хвилясті лінії тамбурного шва мерехтливо окреслюють вибагливі орнаментальні мотиви рослинного характеру.

Полтавська народна вишивка, 1983