Академія наук Української РСР Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М. Т. Рильського

Київ

Наукова думка

1983

В монографии прослеживается развитие народной вышивки на примере полтавского региона, где наиболее ярко проявились ее художественные особенности. Анализируются музейные собрания, искусствоведческие и этнографические источники, а также приводятся материалы, собранные автором в экспедициях. Вышивка рассматривается в комплексе с народной одеждой и интерьером.

Для художников, искусствоведов, ценителей народного искусства.

У монографії простежується розвиток народної вишивки на прикладі полтавського регіону, де найбільш яскраво проявилися її художні особливості. Аналізуються музейні збірки, мистецтвознавчі, етнографічні джерела, а також наводяться матеріали, зібрані автором в експедиціях. Вишивка розглядається в комплексі з народним одягом, інтер’єром.

Для художників, мистецтвознавців, шанувальників народного мистецтва.

Відповідальний редактор

О. К. ФЕДОРУК

Рецензенти

В. М. ВАСИЛЕНКО,

Л. С. ОЛІЙНИК,

Ю. О. СТАНІШЕВСЬКИЙ

Редакція літературознавства та мистецтвознавства

4904000000-147 М221 (04)-83

БЗ-11-28-83

© Видавництво «Наукова думка», 1983

Народне мистецтво України здавна приваблювало дослідників своєю досконалістю, багатством і складністю образів, їх різноманітністю, різнорідністю видів.

Надзвичайна талановитість українського народу знайшла своєрідний вияв у творах народного мистецтва: вони позначені оригінальністю, в них відображається естетичне ставлення до прекрасного, знаходять відбиття різноманітні уявлення про світ, рідну природу. Безпосередньо маючи справу з виробами домашнього побуту (сюди входить закономірно і одяг), народне мистецтво не лише оздоблює їх, а й водночас розв’язує більш значні завдання. Образи, орнаменти народного мистецтва змістовні. Наприклад, в геометричному стилі відображені уявлення про космологію і космогонію так, як їх розумів народ. Знаходить відбиття (причому завжди глибоке і по-своєму зрозуміле) і зв’язок з професійним мистецтвом, яке, впливаючи на народне мистецтво, саме також від нього запозичує, тим самим збагачуючись і поглиблюючись.

Дослідження про народне мистецтво на Україні стали вже стаціонарними, і весь час ми зустрічаємось з новими роботами, які розв’язують різноманітні питання: від монографічних, регіональних до проблемних, пов’язаних як з минулим народного мистецтва, так і з його сучасним життям.

Менш вивчені галузі народного текстилю: вишивка, ткацтво, вибійка, килимарство. Найчастіше це роботи етнографічного плану. Досліджень же мистецтвознавчого характеру недостатньо, а по деяких видах українського текстилю їх просто немає. Тому такий інтерес привертає монографія Т. В. Кара-Васильєвої, присвячена виключно полтавській вишивці, глибоко різноманітній, дуже давній за своїми витоками, надзвичайно декоративній. Її велике художнє значення зумовлено тим, що деякі орнаментальні форми сягають, без всякого сумніву, глибин давньослов’янського мистецтва, що вони пов’язані з українським стилем, сповненим значимості, декоративної краси і оригінальності, який прийнято в науці називати стилем українського барокко.

В роботі охоплено переважно матеріал радянського періоду, проте автор торкається в достатній мірі й минулого, висвітлюючи ті шляхи і джерела, в яких формувалось мистецтво полтавської вишивки. Подаються відомості про історію промислу, про зв’язки з фольклором, з народними віруваннями, що часто відбивають давні уявлення і художнє світосприймання народу в минулому, розкриваються окремі сторони символіки орнаменту. Обряди (наприклад, святкові, весільні та ін.) багато в чому пояснюють різні форми орнаменту, проливають світло на їх значення.

Автор простежує різні стилістичні типи орнаментального мистецтва полтавської вишивки. Насамперед вкажемо на ті місця, де говориться про відбиття в окремих видах полтавської вишивки того, що слід назвати геометричним стилем, найбільш давнім і надзвичайно виразним. Досліджуючи геометричну орнаментику, автор підкреслює її вишуканість і витонченість. У полтавській геометричній вишивці традиційні форми перетворились в складний узор, зазнали великих змін, але зберегли при цьому свою первісну, «древню» природу.

Слід відзначити розділ, де йдеться про «класичну» полтавську вишивку, про оздоблення рослинно-квітковим орнаментом. Це — знамениті полтавські рушники, в яких відбились цілі «сторінки» декоративної народної творчості, знайшло місце глибоко поетичне розуміння предмета, його орнаменту. Позитивно те, що автор бачить в багатьох композиційних рішеннях рушникового рослинного орнаменту відгук популярного в народному і давньоруському мистецтві мотиву «древа життя», пов’язаного з ідеями життя, плодючості,

оберігання від зла і від будь-якого лиха. Водночас в ньому знайшло, без сумніву, втілення поетичне уявлення про природу. У книзі висвітлено належне «місце» полтавських рушників в сільському і міському українському інтер’єрі.

Цікаві думки автора про колективну природу полтавської вишивки, про її композицію, характер орнаментальних форм. Корисним є знайомство з художницями-майстринями, з їх творчістю.

Необхідно відзначити спостереження і висновки, зроблені Т. В. Кара-Васильєвою щодо орнаментального мистецтва полтавської вишивки радянського періоду.

У книзі читач знайде відомості не тільки про оригінальні відмінності полтавського мистецтва, а й про зв’язки його з усією народною творчістю України. Відмічені особливості притаманні й російському народному мистецтву 60—70-х років. Це — прагнення до оновлення на основі всього кращого, що можна запозичити із «спадщини», та звільнення від ряду неприємних рис станковізму, що проникали раніше в народне мистецтво.

Зібраний великий художній матеріал, широта його розгляду, гарний смак, з яким він поданий, краса пам’яток мистецтва — усе це робить книгу Т. В. Кара-Васильєвої не лише цікавою, а й цінним внеском в науку про народне мистецтво.

Доктор мистецтвознавства, професор

В. М. ВАСИЛЕНКО

1 Матеріали XXVI з’їзду КГІРС. К.. 1981, с. 75.

2 Ленін В. І. Повне зібр. творів, т. 35, с. 189.

3 Матеріали XXVI з’їзду Комуністичної партії України. К., 1981, с. 56.

4 Матеріали XXVI з’їзду КПРС, с. 75.

Постанова ЦК КПРС «Про 60-у річницю утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік».— К., 1982, с. 11-12.

Одним з найвеличніших завоювань соціалізму є формування нової людини, активного будівника комуністичного суспільства. Важливого значення надає Комуністична партія питанням ідейного виховання, гармонійного розвитку особистості.

«Радянська людина,— підкреслювалося на XXVI з’їзді Комуністичної партії Радянського Союзу,— це сумлінний трудівник, людина високої політичної культури, патріот і інтернаціоналіст… Вона живе повнокровним життям творця нового світу» 1. Соціалізм розкріпачив духовні сили народу. Збулися пророчі слова В. І. Леніна про те, що будуть створені умови, де люди праці зможуть «проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти, яких в народі — непочате джерело і які капіталізм м’яв, давив, душив тисячами і мільйонами» 2.

Як відзначалось на XXVI з’їзді Компартії України, важливим досягненням соціалістичного ладу, невід’ємною рисою радянського способу життя стали постійно зростаючий рівень освіченості і культури народу, створення на якісно новій основі сприятливих умов для розвитку творчих сил, здібностей і обдарувань кожної радянської людини. «Справжній митець,— вказувалося на XXVI з’їзді Компартії України,— сильний, як легендарний Антей, насамперед своїм зв’язком з рідною землею, з життям народу. І люди високо цінять благородну працю тих літераторів, майстрів пензля, музикантів, артистів, хто правдиво відображає багатогранне суспільне життя, славні діла сучасників, пробуджує їх енергію, виступає проти всього, що заважає нашому рухові вперед» 3.

Розвиток народного мистецтва в нашій країні — справа державної ваги. «Не треба пояснювати, як важливо, щоб усе, що нас оточує,— зазначалося на XXVI з’їзді КПРС,— несло на собі печать краси, доброго смаку» 4.

Комуністична партія, дбаючи про розвиток радянської культури, про широке використання багатої культурної спадщини, «орієнтує багатонаціональну творчу інтелігенцію на створення творів, пройнятих духом партійності і народності» 5.

Свідченням всезростаючої уваги партії та уряду до народної творчості, її всебічного розвитку є постанова ЦК КПРС «Про народні художні промисли» (1975), в якій підкреслено, що основний акцент повинний бути зосереджений на створенні високохудожніх робіт, які продовжують кращі традиції народного мистецтва. У зв’язку з цим необхідно глибоко і всебічно вивчати актуальні проблеми розвитку традиційних видів народного декоративно-прикладного мистецтва, всіляко сприяти їх розвитку.

В наш XX вік — вік переважання техніки, стандартних предметів машинного виробництва, навіть найдосконаліших з дизайнерського боку, відчувається підвищений інтерес в усьому світі до виробів народного мистецтва, які наче акумулюють тепло рук майстра. Особливе зацікавлення викликає вишивка, бо вона вносить в одяг, інтер’єр риси неповторної своєрідності, допомагає уникнути стандартизації смаків, збагачує наше предметне середовище глибоко емоційними творами.

Сучасна художня вишивка — один з найбільш поширених і виразних видів декоративного мистецтва України. Вона в цілому характеризується локальними відмінностями окремих етнографічних регіонів, що утворились в процесі історичних та соціально-економічних умов розвитку.

Полтавщина була центром народного мистецтва, усі види якого розвивались як цілісний художній комплекс. Деякі галузі української народної творчості досягли на Полтавщині найвищого розвитку, тут історично склались осередки різноманітних художніх ремесел. Так, всесвітню славу здобули керамічні вироби опішнянських гончарів, килими Решетилівки, тканини Дігтярів, вироби з дерева,

1. КРАЄВИД

ПОЛТАВЩИНИ.

s Ленін В. І. Повне зібр. творів, т. 38, с. 52.

плетіння з лози народних майстрів Лохвицького, Лубенського, Зінь-ківського повітів. Вишивка була найбільш поширеною. Вона прикрашала одяг з домотканого конопляного, лляного полотна, грубошерстного сукна, овчини. Це жіночі та чоловічі сорочки, свитки, кожухи, сердаки, керсетки, юпки, головні убори, предмети декоративного оформлення інтер’єра: скатерті, наволочки, серветки. Особливо велика увага приділялась оформленню рушників, яким надавалось символічного значення.

Художньо-стилістичний аналіз свідчить, що в загальній емоційно-образній системі української вишивки полтавська виступає як своєрідний художній феномен, позначений рисами неповторної індивідуальності.

Полтавщина — етнографічний регіон, у вишивці якого сконцентрувались найбільш важливі локальні риси всієї Лівобережної України, що відобразилося у величезній кількості та різноманітності технічних засобів виконання, унікальній насиченості орнаментальними формами, стійким збереженням традицій і сприятливістю до нових впливів. Характерною особливістю вишивки цього регіону є співіснування геометричного, рослинного та рослинно-геометричного орнаментів. У полтавській народній вишивці поряд з давніми орнаментальними мотивами та композиціями, семантика яких частково втратила своє значення, побутують і більш нові.

Особливе місце у вишивці посідають полтавські рушники, що вирізняються декоративністю пишного рослинного орнаменту, виконаного умовним червоним кольором. По всій Україні поширений так званий полтавський тип сорочки, звідси походить давня традиція вишивки білим по білому. Саме в цьому регіоні спостерігаються найбільш рання організація вишивального промислу та організація в радянський час широкої мережі кооперативних артілей, вироби яких в перші пореволюційні роки представляли продукцію України на міжнародних виставках і відігравали значну роль в експорті Радянської країни в галузі народної творчості.

Грандіозні політичні та економічні перетворення після Великої Жовтневої соціалістичної революції створили принципово нову соціальну основу розвитку художніх промислів, кардинально вплинули на формування особистості народного майстра, сприяли розкриттю його творчих можливостей. Нових форм набула колективна творчість, методи і принципи освоєння майстерності. Поглибилась фахова підготовка майстрів, зросли взаємозв’язки з професійним мистецтвом, посилились індивідуальні пошуки художньо-виражальних засобів на основі колективних досягнень промислу.

Робота народного майстра стала почесною і важливою. Змінилося громадське ставлення до наслідків його праці, що переростає в художню творчість. Значно розширився світогляд народних майстрів, стираються географічні межі, посилюються взаємовпливи і взаємозбагачення культур, жанрів. На зміну безіменним вишивальницям прийшли широко відомі на всесоюзних і міжнародних виставках майстрині, кращі з яких удостоєні урядових відзнак і нагород, золотих і срібних медалей. Так, почесне звання Заслужений майстер народної творчості УРСР присвоєно О. К. Великодній, Г. К. Цибу-льовій, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР нагороджено художника Г. П. Гриня.

В художніх промислах поглибилось ставлення майстрів до специфіки художньої майстерності. Чіткішого виявлення набуває образно-естетична система народного мистецтва, з’явились нові форми колективної праці, зростає співдружність народних майстрів і ху-дожників-професіоналів. Вони працюють в єдиному напрямі, концентруючи зусилля на подальшому використанні традицій народного мистецтва. Характерною особливістю розвитку художніх промислів

останнього часу є те, що в центрі уваги художників і народних майстрів знаходиться радянська людина з її конкретними смаками, життєвим середовищем, радянським способом життя.

Автор вважає доцільним почати вивчення сучасної вишивки України з такого яскравого регіону, як Полтавщина, що допоможе значною мірою надолужити прогалину в українському радянському мистецтвознавстві та започаткує планомірне вивчення цього цікавого виду народної творчості.

У традиційних центрах народного мистецтва Полтавщини існує решетилівська фабрика художніх виробів ім. Клари Цеткін та полтавське виробничо-художнє об’єднання «Полтавчанка» з філіалами в Опішні, Кременчуці, Нових Санжарах, Лубнах, Великих Сорочин-цях. Полтавські вишивальниці беруть активну участь в республіканських, всесоюзних та міжнародних виставках і ярмарках, постійно отримуючи почесні дипломи, золоті й срібні медалі.

Дослідження прогресивних традицій народної вишивки Полтавщини дожовтневого періоду, порівняльний аналіз художньо-стилістичних особливостей в радянський час, вивчення творчого засвоєння традицій минулого є актуальними і мають не тільки науково-теоретичне значення, а й практичну цінність для сучасних художніх промислів, для виявлення основних тенденцій їх розвитку, розширення арсеналу виражальних засобів, підвищення якості виробів.

Автор має на меті охарактеризувати мистецтво вишивки Полтавщини як цілісного художнього явища, проаналізувати різноманітність орнаментальних форм, їх стильову еволюцію, висвітлити процес взаємозв’язків з мистецтвом інших областей України, сусідніх республік; з позицій радянського мистецтвознавства виявити художньо-функціональну роль вишивки в декоративному оформленні одягу, інтер’єра, її місце в народних святах та обрядах, показати розвиток і стан вишивального промислу на Полтавщині в радянський час, висвітлити процеси, що відбуваються на сучасному етапі.

Методологічною основою дослідження є вчення класиків маркспз-му-ленінізму про значення і збереження культурної спадщини, зокрема слова В. І. Леніна, про те, що «треба взяти всю культуру, яку капіталізм залишив, і з неї побудувати соціалізм. Треба взяти всю науку, техніку, всі знання, мистецтво. Без цього ми життя комуністичного суспільства побудувати не можемо»6. Важливе значення в розробці даної теми мають постанови Комуністичної партії і Радянського уряду з питань культури, рішення з’їздів КПРС.

Написанню роботи передувало детальне вивчення полтавської народної вишивки дореволюційного і радянського періодів в колекціях Музею етнографії народів СРСР у Ленінграді, Державного музею українського народного декоративного мистецтва в Києві, Музею народної архітектури та побуту УРСР, краєзнавчих музеїв Полтави, Канева, Кременчука, Переяслава-Хмельніщького, у фондах художньої експериментальної лабораторії Укрхудожпрому, приватних колекціях. Використано матеріали Центрального державного архіву літератури та мистецтва СРСР (ЦДАЛМ), Центрального державного архіву Жовтневої революції та соціалістичного будівництва УРСР (ЦДАЖР), Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва УРСР, фототеки Музею етнографії народів СРСР.

Автор приносить глибоку вдячність працівникам Полтавського краєзнавчого музею, Музею народної архітектури та побуту УРСР, а також кандидату мистецтвознавства, заслуженому художнику УРСР Л. Є. Шоголь. доктору мистецтвознавства В. М. Васпленку, заслуженим майстрам народної творчості УРСР Г. К. Цибульовій, О. К. Великодній, художникам Г. П. Гриню, Н. М. Кнсельовій та всім тим, хто цінними порадами, доброзичливою увагою сприяв написанню цієї книги.

2. ФРАГМЕНТ РУШНИКА

XIX ст.

3. РЕШЕТИЛІВСЬКІ РУШНИКИ.

РОЗВИТОК


Стан промислу напередодні Великої Жовтневої соціалістичної революції

1 Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область. К, 1967, с. 20.

2 Полтавский земский календарь на 1908 год. Полтава, 1908, с. 101.

3 Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область, с. 852.

4 Історія України. В 3-х т. К., 1967, т. 1, с. 180.

5 Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область, с. 20.

6 Ленін В. /. Повне зібр. творів, т. З, с. 313-349.

7 Каталог изделий, вырабатываемых кустарями Полтавской губернии и в земских учебных мастерских и продаваемых через земский склад. Спб., 1912, с. 25-29.

8 Архів Полтавського краєзнавчого музею (ПКМ). Справа 1 / д-34. Художні промисли та народне мистецтво.

9 Там же.

10 Там же.

11 Фонди Укрхудожпрому. Опішнян-ська фабрика ім. Н. Крупської. Історична довідка.

12 ЦДАЖР УРСР, ф. 217, он. 1, од. зб. 27, арк. 10.

13 Рерг Л. Вишивальні промисли на Україні.— Віспин промислової та промислово-кредитової кооперації України, 1927, № 3, с. 25.

14 Каталог изделий, вырабатываемых кустарями Полтавской губернии и в земских учебных мастерских и продаваемых через земский склад. Спб., 1914, с. 16.

15 ЦДАЖР УРСР, ф. 351, on. 1, од. зб. 48, арк. 54.

16 Архів ПКМ. Справа 1 / д-34. Художні промисли та народне мистецтво.

17 Там же.

18 Ленін В. 1. Повне зібр. творів, т. 39, с. 220.

Полтавщина — один з найбільш своєрідних, яскраво виражених центрів народного декоративно-прикладного мистецтва України, сформований на основі багатих художніх традицій. Здавна набули тут свого розвитку різноманітні види народної творчості, і насамперед такі, як гончарство, килимарство, художня обробка дерева, рога та ін. Цьому сприяли наявність лісів, копалин глини, вирощування льону, коноплі, широкий розвиток вівчарства, які давали високоякісний матеріал для виготовлення речей домашнього і господарчого призначення. Виробництво розвивалось на базі натурального господарства, задовольняючи побутові й естетичні потреби замовника.

З кінця XIX ст. в Росії внаслідок проникнення на село капіталістичних відносин, посилення класової диференціації безземельне і малоземельне селянство починає дедалі більше займатися художніми промислами як додатковим заробітком. Виготовляються кустарні вироби на продаж, на ринок.

За кількістю ремісників Полтавська губернія посідала одне з перших місць в Росії х. На 1900 р. в навколишніх селах налічувалось 77,5 тис. кустарів 2. Свої вироби вони збували на ярмарках, з яких решетилівські і сорочинські були найбільш відомими і відбувалися чотири рази на рік 3. Ринки Подніпров’я, і зокрема Полтавщини, мали широкі економічні зв’язки з усією Україною, а також всеросійським ринком 4.

На Полтавщині з другої половини XIX ст. килимарство, ткацтво, різьба по дереву, лозоплетіння, а з кінця XIX — початку XX ст. і художня вишивка перетворюються в кустарний промисел. Труднощі із збутом готової продукції на ринках, конкуренція фабричних товарів призводять сільських кустарів до зубожіння та економічної залежності від торговців-скупників, які, будучи посередниками між селянами та ринком, за безцінок скуповували їх вироби, платили за них рівно стільки, щоб вони не вмерли з голоду. Заробіток кустарів не перевищував 70—75 карбованців на рік 5.

В умовах експлуатації і визиску таланти з народу не мали змоги розвиватись на повну силу. В роботі «Розвиток капіталізму в Росії» В. І. Ленін розкрив тяжкий стан «самостійного» кустаря, його залежність від пут капіталізму та неминучість закабаления крупним хазяйчиком-скупником. В. І. Ленін проаналізував сільські ремесла і промисли, викрив причини їх загасання у зв’язку з розвитком капіталізму 6.

Певну роль у збереженні народного мистецтва, захисті сільських кустарів від експлуатації скупників зіграли прогресивна місцева інтелігенція та Полтавське губернське земство. В кінці XIX — на початку XX ст. організується ряд експедицій по вивченню і колекціонуванню народної полтавської вишивки. Це насамперед експедиції Я. Риженка, А. Мощенка, Ю. Павловича, братів Я. і Г. Клунних, В. Болсунової, Є. Прибильської. Полтавське губернське земство вивчало стан, перспективи вишивального промислу і здійснювало певні заходи для його розвитку. З цією метою видаються альбоми з кращими зразками народних орнаментів, засновується мережа учбово-показових і роздавальних пунктів, майстерень, в яких, як свідчить «Каталог виробів» 7, вишивальниці працювали в традиціях народної вишивки Полтавщини.

Учбово-показові та пересувні майстерні, в яких готували інструкторів і кваліфікованих кустарів, поєднували разом кілька близьких

за профілем промислів — ткацтво, килимарство, вишивки. Однією з подібних шкіл стає організована у 1898 р. школа-майстерня в Дігтя-рях, а потім у 1905 р.— в Решетилівці. її очолювала до 1927 р. спеціаліст по вишивці й ткацтву Г. Ткаченко 8. Одночасно було відкрито в Решетилівці і роздавальний пункт для селянок-надомниць, передусім для вишивальниць, яких з 1905 по 1912 р. налічувалось 1209. Інструкторами були запрошені художниці В. Болсунова, Є. Прибильська |0.

В Опішні з 1911 р. працювала «Рукодільна земська школа» у складі 15 вишивальниць 11. Випускник Строгановського училища В. Черненко створив у селі Іванівна артіль художньої вишивки. В селі Скопці (тепер село Веселинівка Київської обл.) А. Семигра-дова та Є. Прибильська організували вишивально-ткацьку майстерню, з якої вийшло багато талановитих народних майстринь, насамперед Г. Собачко-Шостак, П. Власенко. В цілому ж на Полтавщині налічувалося 48 громадських та 8 приватних учбово-показних і пересувних майстерень |2, що об’єднували 8000 кустарок-вишиваль-ниць 13.

З метою популяризації та широкого збуту кустарних виробів Полтавський земський склад вів широку виставочну діяльність, беручи активну участь у вітчизняних і закордонних виставках та ярмарках. Художня вишивка полтавських майстринь демонструвалась на І Всеросійській кустарній виставці в Петербурзі (1907), на міжнародних виставках в Софії (1910), Турині (1914) 14. Вони неодноразово отримували дипломи і нагороди. Так, на виставці в Турині полтавські вироби здобули Велику Золоту медаль 16. На II Всеросійській виставці в Петербурзі у 1912 р. Полтавському губернському земству було вручено Почесний диплом за широку діяльність по розвитку кустарних промислів, решетилівському учбово-показовому пункту — Велику Золоту медаль, виробам іванівського вишивального пункту — Малу Срібну медаль.

В архіві Полтавського краєзнавчого музею знайдено фотокартку співробітників Полтавського земського складу і земських майстерень. Пощастило встановити прізвища та посади сфотографованих осіб. Це художники по ткацтву та вишивці: Г. Мороз з абазівського вишивального пункту |6, В. Костенська — інструктор з художньої вишивки і ткацтва, що працювала потім в «Союз-кустарі» та артілях області 17, а також художниці В. Болсунова, В. Черненко, А. Орабієв-ська, Є. Прибильська та ін.

Важливо відмітити, що ці художники палко вітали встановлення Радянської влади, брали активну участь у відбудові кустарних промислів, в організації кооперативних артілей полтавського «Союз-кустаря».