Принципи композиційної побудови орнаменту

Говорячи про композиційну побудову орнаментів полтавської вишивки, слід відзначити, по-перше, як окремі мотиви компонуються в орнаментальні композиції і, по-друге, як в цілому вишивка розміщується в загальній схемі готових виробів сорочок, рушників, скатерок, хусточок і т. ін.

Характер композиції орнаменту залежить насамперед від розпланування орнаментальної площини того чи іншого виробу, побудови та групування окремих мотивів, їх компонентів, а також колориту і особливостей техніки виконання.

Геометричні мотиви компонуються в бордюри, видовжені впродовж однієї осьової лінії. Найчастіше це послідовне ритмічне повторення одного й того ж мотиву. Так, мотиви можуть торкатись один одного, переходити один в другий, розміщуватись на деякій відстані один від одного. Вільний простір заповнюється половинками будь-якого елемента. Якщо бордюр складається з ромбів, то проміж-

кп між ними зверху й знизу заповнюються трикутниками, половиною восьмипєлюсткової розетки, половиною «осьмиріжки» і т. ін.

Інший тип бордюру має рапорт, що складається з двох різних мотивів, які поперемінно чергуються між собою.

Ромбічні мотиви в полтавській вишивці компонуються в орнаментальні сітки. Найпростішим видом такої сітки є шахове розташування одних елементів над другими в три ряди. Іноді бувають і квадрати з різноманітним внутрішнім заповненням середини.

Завдяки розміщенню одного над одним горизонтальних рядів зчеплених ромбів виходить густа сітка ромбів, в кожному з яких є орнаментальна розетка.

Ще один вид орнаментальної сітки виникає при вишивці мотивів на різних відстанях один від одного та обрамленні їх рамкою; на пе

ки. СОРОЧКА ЧОЛОВІЧА. 1954.

102. О. ВАСИЛЕНКО. РУШНИК. 1979.

%.ЧІІЬ

103. О. ВАСИЛЕНКО. РУШНИК. 1979.

84 Динцес Л. А. Историческая общность русского и украинского народного искусства.— Советская этнография, 1941, № 5, с. 30—33.

ретину прямих ліній, що утворюють рамку, знаходиться певна геометрична фігура — ромб, розетка і т. ін.

У вишивці жіночої сорочки зустрічаємо поєднання геометричного і рослинного орнаментів. Так, полик, пазуха часто прикрашаються полосами геометричного орнаменту, рукава і пелена — рослинного.

Суцільним рослинним орнаментом сорочки почали вишивати на початку XX ст. Аналіз орнаментування полтавських сорочок свідчить про те, що за давньою традицією на полику розміщувався виключно геометричний орнамент. Л. Дінцес відзначав, що такі най-стародавніші мотиви, як ромб з городчастими і гачкоподібними паростками, хрести, трикутники, напівромби, зірки, розміщувались у верхніх частинах рукавів російських жіночих сорочок, на поликах в українських сорочках 84.

Полик, як правило, вишивали смугою геометричного або рослинного орнаменту, що з двох боків обрамлявся косичкою, вузькою полоскою мережки (ляхівки) та дрібними деталями орнаменту («зубці», «баранячі ріжки», «конички», «заячі вуха»). Вишивка мала цілісний, завершений вигляд. Полик був виключно горизонтальним, під ним по всьому полю рукава розміщувався узор лінійної композиції в шаховому порядку. Лінійна композиція складалась з трьох вертикальних рядів «ламаного дерева», спрямованих вгору. Між цими рядами іноді розташовувались ряди окремих орнаментальних фігур. Зокрема, в північних районах Полтавщини, поблизу Чернігівщини ряди «ламаного дерева» відокремлювались ажурними рядами мережок, ще більш підкреслюючи вертикальний поділ рукава.

Другий тип композиції — шахова система розміщення окремих геометричних та рослинних елементів. Третій тип — горизонтальні чи вертикальні ряди троянд, тюльпанів, гвоздик, винограду заповнюють все поле рукава, так зване рецетування 85. Ці елементи з’явилися на початку XX ст. і набули поширення в орнаментуванні як жіночих, так і чоловічих сорочок. Проте нові улюблені мотиви у вишиванні сорочок розташовувались за виробленим принципом і укладались в існуючі схеми. Як відзначає В. Білецька, мотив «букет троянд» («рожі-сентифолії») розміщувався на рукавах жіночих сорочок смугами орнаменту так, як хмільова лиштва 86.

Чоловічі сорочки вишиваються по низу рукава, на комірі, пазусі. За розміщенням вишивки та кроєм чоловічі сорочки поділяються на «українки», «чумачки» та «полуботки». На «українках» узор у вигляді вузьких смуг орнаменту проходить по низу рукава, по відкладному коміру і в два ряди на значній відстані один від одного на пазусі. В «чумачках» основна увага приділяється пишно вишитій пазусі. У вишивці поєднуються дві смуги геометричного орнаменту лінійної композиції. Елементи, комбінуючись в різноманітних варіантах, створюють орнаментальну смужку, яка з двох боків обрамлена мережкою та різними дрібними деталями орнаменту. Ці смуги в свою чергу суміщені одна з одною через обрамлення «черв’ячком». Рукава, стоячий комір оздоблюються вузенькою орнаментальною смужкою з комбінацій половинок елементів орнаменту основного узору пазухи.

Якщо композиційне вирішення вишивки одягу обумовлено її кроєм, то орнаментальне оформлення предметів побуту (рушників, скатерок, хусточок, завісок, доріжок тощо) залежить від логічного розміщення узору на двомірній площині виробу, його розмірів, а також від того, яку роль буде відігравати даний предмет в інтер’єрі. Якщо це рушник, що висить на центральному місці, то його композиція має вертикальний характер; скатерки, якими покривають чотирикутний стіл, містять бордюрну композицію; хусточки, що згортаються вчетверо, оздоблюються лише в кутах; наволочки, які став-

104. Л. ГАРКУША. ПАННО. 1973.

лять в ряд одна над одною, мають мережку тільки на видному місці; завіски вишиваються по низу, найчастіше технікою вирізування, яка створює ефект ажурності.

Рушники мають вертикальну композицію і, як уже відзначалося, орнаментуються «деревом-квіткою» з двох боків полотнища. Під центральною композицією часто розташовують широку поперечну смугу орнаменту — «базу», що складається, як правило, з виткої горизонтальної гілки, у вигинах якої розміщуються три крупних квітки. Іноді на місці «бази» сучасні майстри вміщують цифри ювілейних дат, написи. По периметру всього рушника, рідше — впродовж його вертикальних сторін проходить орнаментальна -смуга — «габа». Вона складається з окремих елементів, але найчастіше це хвиляста гілка у вигляді аканта з листочками-квітками, гронами ви-

85 Білецька В. Ю. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація.— В кн.: Матеріали до етнології й антропології. Львів, І929, т. 21/22, с. 100.

86 Там же, с. 99.

106. Л. ГАРКУША.

РУШНИК ЮВІЛЕЙНИЙ. 1974.

87 Запаско Я. II. Деякі питання теорії орнаментального мистецтва.— Народна творчість та етнографія, 1959, № 1, с. 58.

пограду. Середину поля рушника залишають вільною, не зашитою (кілкові рушники, наобразники) або ж заповнюють «розкидною» з окремих елементів — квіток, гілок, кущиків, колосків, зірочок тощо. Кінці рушника закінчують «шахматною».

Полтавська народна вишивка, 1983