Збагачення орнаменту новими мотивами.

Тематична вишивка

Народний орнамент є художнім відображенням навколишнього світу і відбиває його специфічними засобами, притаманними тому чи іншому виду народного мистецтва. В його характері, орнаментальних мотивах, колориті знаходять свій безпосередній вияв різноманітні стилі і напрями. Розвиток орнаментальних форм — складний, динамічний еволюційний процес, він змінюється залежно від соціально-економічного й культурного розвитку суспільства. І це не випадково, адже авторами є народні майстри, кожний їх виріб несе на собі відбиток світосприйняття і психології творця. Нові соціально-економічні умови життя, нова ідеологія, нові художні потреби та вимоги, вільний, щасливий труд — все це в тій чи іншій образній формі знаходить осмислення в народному мистецтві, зокрема в орнаментуванні вишивок. Орнамент, який відображає передові, прогресивні тенденції епохи і походить від народних традицій та розвиває їх, Я. Запаско вважає реалістичним 87.

В радянський час в орнаментуванні полтавської вишивки відбувається інтенсивний процес збагачення новими мотивами. Зростає роль орнаменту в суспільному інтер’єрі, в нових радянських обрядах. В орнаментальний стрій рушників вводяться такі символи і емблеми, як Серп і Молот, п’ятикутна зірка, ордени та медалі, лозунги. Вони в образній формі відображають радянську дійсність, історичні ювілейні дати в житті нашого народу.

Широкого застосування нова емблематика набула уже в перші роки Радянської влади. Це насамперед зображення емблеми молодої Країни Рад — п’ятикутної зірки як символу міжнародної солідарності трудящих, як бойового значка Червоної Армії. Вводяться також зображення Серпа і Молота як символу мирної праці, братнього непорушного союзу робітників та селян. Так, уже на рушнику 20-х років (ПКГ, інв. № 1011) бачимо одне з найперших зображень Серпа і Молота. Це ще несміле і наївне введення нової емблеми в орнаментальний стрій. Зображення обрамлене вінком з квітів і повторене тричі за принципом «розкидки».

Процес підвищення ідейно-образного змісту творів, збагачення народного орнаменту новими тематичними мотивами, які в образній формі відбивали радянську дійсність, простежується у всіх видах декоративного мистецтва і передусім в килимарстві, ткацтві, вишивці.

Ідейним спрямуванням, поєднанням орнаменту з новими тематичними елементами відзначаються роботи кролєвецьких майстрів. Центральними в орнаменті стають зображення Кремля з червоними зірками, ракетами, які сприймаються як символ радянської Батьківщини, символ миру і щастя.

Кролевецькі вироби, а також рушники, вишиті за ескізами В. Павленко, А. Кулик, М. Тимченко, створені для виставки на Декаді української літератури й мистецтва в Москві 1951 р., набувають рис тематичних панно. До декадної виставки 1951 р. майстри «Полтавчанки» виготовили чимало робіт, в тому числі дві чоловічі сорочки, орнамент яких створено виключно за мотивами нової, радянської геральдики. В першій він складається з двох рядів червоних п’ятикутних зірок (ПКМ, інв. № 9143), в другій (ПКМ,

інв. № 9144) рапорт узору побудований з мотивів двох серпів з молотами, біля вершин яких знаходиться червона п’ятикутна зірка. Таке орнаментальне вирішення — унікальне в українській вишивці.

Сучасні майстри полтавських вишивальних промислів Г. Гринь,

В. Фоменко, Л. Богинич, О. Василенко, М. Григоряк широко користуються радянською емблематикою, використовують зірку як один з елементів композиції. Художники то закруглюють кінці зірки, уподібнюючи її до квітки, то заповнюють її середину квіткою-розет-кою, то складають зірку з дрібніших квітів.

М. Григоряк на Республіканській виставці, присвяченій 30-річчю Перемоги (Київ, 1975 р.), представила цілий ряд рушників.

В них зустрічаємо площинне, орнаментальне вирішення радянської емблематики, яка органічно входить до квіткової композиції орнаменту. Це розміщення навкруги основного мотиву численних зірок-квіток, пунктирна передача зірки з гілочками в кутах, чітке зображення Серпа і Молота, але з внутрішнім заповненням рушниковим швом. Художники О. Василенко, Т. Кияшко, Л. Богинич вводять

написи, цифри ювілейних дат, трактуючи їх в єдиному дусі з за- ш. г. собачко-шостак. гальним стилем рушника (О. Василенко, «Леніну 100 років», ПКМ, панно. Ш5.

108. О. ВАСИЛЕНКО. РУШНИК. 1070.

109. Т. КПЯШКО. РУШНИК. 1975.

но. т. кияшко.

РУШНИК. 1980.

№ 16818; «1870—1970», Республіканська виставка, присвячена

100-річчю з дня народження В. І. Леніна, Київ, 1970; «25 з’їзду КГІРС», виставка «Слава праці», 1976).

В 1976 р. Л. Богинич створила рушник-панно, який уособлює вільну, щасливу працю хліборобів, щедрість полтавської родючої землі. Переосмислюючи традиційні форми, художниця збагачує орнамент, вводить нові мотиви — колоски пшениці, Серн і Молот, п’ятикутні зірки. Вишита й народна приказка: «Всі їсте ви паляниці, калачі смачні їсте, не забудьте уклонитись хліборобові за це». Таким же гімном праці сприймається рушник «1917—1967» (ПКМ, інв. № 15883), який в образній формі передає багатство урожаю. В його оформленні застосовані колоски, квітки соняшника, плоди, ягоди. В центрі багатопелюсткової квітки — зірка, внизу — Серп і Молот, з боків — снопи пшениці. Широке звернення до теми Перемоги, розробка та введення емблем, медалей, орденів, написів зустрічаємо в роботах, представлених на обласній виставці, присвяченій 30-річчю Перемоги (Полтава, 1975). Це тематичні роботи М. Пів-торацького (рушник «ЗО років Перемоги»), О. Закорки («ЗО років Перемоги»), І. Щербатих («Пусть всегда будет солнце»), В. Фоменка («Орден Победы»), Слід відзначити роботу Л. Богиннч «XXX переможних років», в якій дуже вдало трактовано римську цифру XXX, ЩО МОЖЄ сприйматись як перехрещені прожектори салюту Перемоги, над якими сяє Червона Зірка. Методом машинної тамбурної техніки створено рушник В. Фурмана «30 років Перемоги радянського народу» (Республіканська виставка, присвячена 30-річчю Перемоги, Київ, 1975).

Художники, народні майстри активно осмислюють суспільні явища і специфічними засобами, притаманними вишивці, відображають їх, підсилюючи виразність орнаменту та ідейну значимість твору в цілому. Багато цікавих виробів відзначаються монументально-декоративним вирішенням, перетворюються в тематичні полотна. До таких належать роботи М. Півторацького «Союз непорушний наро-дів-братів», О. Василенко «800 років Полтаві», Л. Гаркуші «Всякому городу нрав і права» (ПКМ, інв. № 19283). Перше панно має три-частинний поділ, в центрі — дерево-квітка, на крайніх його гілках, в колах — п’ятикутні зірки, на верхній — зображення герба СРСР. Композиція двох інших панно — це розложиста гілка, що утворює картуш, в центрі якого вміщується зображення. Тричастинний поділ композиції і на панно В. Фоменко (ПКМ, інв. № 1813). В центральну квітку-гілку вкомпоновані літери «СРСР», по краях — цифра 50 та зображення Серпа і Молота.

В радянський час розширився діапазон застосування тематичної вишивки в громадському інтер’єрі. Сучасні майстри розвивають традиційні форми орнаментування, надаючи їм нового змісту й нового звучання. Усвідомлене ставлення до традицій — це не механічне повторення найпоширеніших зразків, а «смілива творча переробка найбільш самобутніх форм, принципів майстерності» 88, пошуки творчих узагальнень, найвиразніших художніх способів створення виробів, які, продовжуючи традиції, відповідають сьогоднішнім актуальним завданням розвитку радянського мистецтва.

Правильно відзначив радянський мистецтвознавець О. Салтиков, що «будь-який стиль є вираження духовного стану народу свого часу, що народ ніколи не зупинявся в своєму розвитку, що він постійно змінюється і що з цими змінами неминуче пов’язані іі зміни художнього стилю. Якщо стиль не змінюється разом з народом, то він відстає від нарсіду, стає неживим і закам’янілим, вироджується при механічному повторенні» 89.

Художники вносять в свої роботи те, що йде від їхньої творчої натури. Так, для виробів Г. Гриня характерна більш насичена гама кольорів, побудована іноді па контрастному колірному поєднанні. Рушникам заслуженого майстра народної творчості УРСР О. Василенко властиве посилення монументального начала в їх орнаментуванні, М. Гіівторацькому — оперування крупними орнаментальними формами, В. Хоменко — витончена ювелірна розробка дрібних елементів, Л. Богинич — насичення орнаменту радянською емблематикою, що підвищує громадське звучання творів і т. ін.

Аналіз художньо-стилістичних особливостей полтавської народної вишивки доводить, що її художня виразність зумовлена різноманітністю орнаментально-зображальної системи мотивів, їх новою композиційною побудовою, створенням колірних і ритмічних поєднань, а також застосуванням специфічних технік виконання.

Типологія елементів орнаменту полтавської вишивки, їх термінологія свідчать про реалістичність, глибокий зв’язок з образами навколишньої дійсності.

Характерною рисою орнаментики полтавської вишивки є властивість зберігати мотиви і композиції, їх колірне вирішення, вироблені попередніми поколіннями, а також введення нових мотивів, їх творче переосмислення і засвоєння в рамках усталеної образної системи мислення.

Твори радянського періоду показують, що традиції полтавської народної вишивки продовжуються й розвиваються. На основі переосмислення традиційних фор.м орнаментування відбувається інтенсивний процес збагачення новими мотивами, розширюється арсенал художньо-виражальних засобів.

111. РУШНИК. 2Э-ТТ РОКИ XX ст.

88 Разина Т. М., Яковлева В. Я. Традиции и национальное своеобразие в искусстве современных художественных промыслов РСФСР. М., 1964, с. 3.

89 Салтыков А. Б. Использование народных традиций в развитии советского прикладного искусства. М„ 1956, с. 11,

И 2. П. ВЛАСЕНКО.

ФРАГМЕНТ ВИШИВКИ.

Полтавська народна вишивка, 1983