102 Українська народна картина «Козак-мамай». ІІа картині напис:

«Писав козак Рибка в 1834 році». Державний музей українського образотворчого мистецтва.

103 Українська народна картина «Козак-мамай». Початок XIX ст. Музей народної архітектури і побуту.

У козаків побутувало кілька різновидів згаданих шапок. Вони різнились висотою, околишем, оздобленням. Околиш, як правило, виготовляли з хутра з коротким ворсом або з дорогої тканини, прикрашеної іноді перлами чи іншими коштовностями. Наголовок інколи прикрашали круглими, у вигляді квітки, великими коштовними гудзиками або пряжками. Часом до гудзика прикрі плювали сплетений з шовкових ниток шнур з китичкою. Така шапка зображена на славнозвісній українській народній картині «Козак-Мамай» |02.

Іншу форму мають шапки з низькою тулією і опуклим наголовком з позументною китичкою. Околиш до такої шапки робили з чорного хутра з коротким ворсом Іоі.

Вирізнялись козацькі шапки у формі невисокого циліндра з плоским верхом і гудзиком у вигляді квітки, розміщеним у центрі денця головного убору. Низ шапки оздоблений білим овечим хутром.

Вказані шапки, очевидно, мають східне походження. Д. Яворницький відзначав, що «запозичення здійснювалося або захопленням [головних уборів] під час наїздів, або

104 Иво/шицький Д. Історія запорізьких козаків.— С. 95.

105 Портрет

В. Хмельницького. 1651 р. Гравюра

B. Гондіуса.

106 Белецкий II. Украинская портретная живопись XVII — XVIII ви — Ленинград, 1981.-

C. 82.

107 Шифоне кий А. Черниговского наместничества топографическое описание… С. .‘14.

купівлею, або шляхом дарування з боку вищих татарських

* ** • 1 [)4

і турецьких властей запорізьким козакам» .

Відрізнялись головні убори козацької верхівки. Козацька старшина і чиновницька верхівка тодішньої української адміністрації при народному костюмі носили подібні до польських невисокі, півсферичні або циліндричної форми шапки із сукна, шовку, оксамиту і навіть парчі, з дорогим султаном із пір’я, що тримався за допомогою коштовної оздоби аграфа. Такою була і гетьманська шапка-султанка, зображена на портреті Богдана Хмельницького 105.

Козацькі полковники носили шапку з невисоким круглим наголовком із відкоченими догори, роздвоєними спереду крисами. Таку шапку зображено на портреті лубенського полковника Л. Н. Свічки Ш6, написаному близько 1688 р. Ш апки з високоворсим хутром мала козацька верхівка.

Головні убори дівчат і жінок у XIV—XVI11 ст. були дуже різноманітними. Для виготовлення повсякденних дівочих головних уборів застосовували вже згадані раніше матеріали, а крім того, різноманітні шовкові, парчові стрічки, гарус, вовну, живі і паперові квіти, які завжди гармонійно поєднувались із зачіскою. За давньослов’янською традицією, українські дівчата носили волосся відкритим, розчесаним спереду на центральний проділ. Найпоширенішою зачіскою, успадкованою від давньоруського періоду, було розплетене довге волосся. Поряд з тим заплітали волосся у дві коси, рідше в одну, які в будень укладали навколо голови |07, а у свята опускали на спину або груди. Іноді частину переднього волос-

108 Стамеров К. К. Нариси з історії костюмів. Ч. 1.—

С. 178.

109 Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание…— С. 34.

1,0 Бандыш-Камепский Д. История Малой России… — С. 468.

111 Ригельман А. И. Летописное повествование о Малой России и ее народе и козаках вообще…— Табл. 23, 24.

ся спускали трохи на чоло (по обидва боки проділу), створюючи напуски, кінці яких або затуляли частину вух, або їх підкладали під основу кіс ІІ)В. Біля основи коси прикріплювали кілька стрічок або смужки візерунчастої тканини, що вільно звисали. Голову довкола пов’язували стрічкою, за неї влітку затикали живі квіти. Дівчата із заможніших родин вільно опущені коси обвивали вузькими кольоровими стрічками, золотими й срібними сітками, позументами |09, вплітали золоті і срібні нитки "°.

Головні убори дівчат відрізнялись від жіночих спрсобами ношення і деякими компонентами. Дівчата не носили намітки, їх щоденним головним убором, як і в попередні часи, була смуга тканини або орнаментована вишивкою стрічка на зразок начільної пов’язки. Її зав’язували вузлом ззаду або спереду, але завжди так, що волосся на тім’ї лишалося відкритим. На малюнках з праці О. І. Рігельмана 1,1 в сіль-

1,2 (J і чине h іти ІЗ. Чужинці про Україну: Вибір з описів подорожей по Україні та інших писань чужинців про Україну за десять століть. Львів, 1938. — С. 87.

ських дівчат до пов’язки на потилиці прикріплені стрічки, над скронями застромлені квіти. В свята дівчата прикрашали голову вінками з квітів, колосків, ковили, листя. Найбільш поширеними були вінки з маку, чорнобривців, волошок, ромашок, барвінку. Зимою вінки виготовляли із штучних квітів. Досить складними були весільні вінки на твердих обручах, прикрашених не тільки квітами, а й пір’ям, стрічками, намистом. На Закарпатті до нижньої частини такого вінка прикріплювали ще й дротяний обід або ремінець з під вішеними до них мідними монетами та бляшками. «Заможні дівчата міста Києва носили вінки з оксамиту, гаптовані золотою ниткою, прикрашені перлами і самоцвітами» "2.

У холодні дні дівчата запинались хустками. Термін «хустка» досить часто згадується у різних документах,

113 Бытовая малорусская обстановка в документах XVII— X V111 в.// Киевская старина. 1887.

№ 10.— С. 351.

зокрема у майнових реестрах. В описі майна священика і його дочок, зробленому в 1729 р. на Чернігівщині, називаються хустки, золотом і сріблом шиті п і. Очевидно, що такі хустки носили і в попередні століття (XV—XVI). Головні убори дівчат шляхетського походження виготовляли з дорожчого матеріалу. Ю. Глоговський зафіксував дівчаг-шлях-тянок XVIII ст. у шанці-кораблику з червоним наголовком, прикрашеним довкола голови соболиним хутром. Кораблик не дворогий, а з одним виступом над чолом і другим — ззаду. З іншої акварелі довідуємось, що крім шанки-кораблика у XVIII ст. побутували червоні шапки у вигляді князівського вінця з плоским наголовком, оздоблені намистом і жовтим позументом. Ззаду до кораблика або шанки-вінця чіпляли стрічки.

114 Комиссаржев -ский Ф. Ф. История костюма.— С. 477.

115 Горобець II. Назви тканин та одягу в українських джерелах / за матеріалами

XVIII ст.// НТК. 1972.—№ 4.

С. 57.

116 Вытовая

малорусская обстановка в документах XVII — XVIII вв.— С. 346.

На відміну від дівчат, заміжні жінки всіх соціальних верств за давньою традицією закривали волосся. Його збира ли в пасмо, скручували і укладали навколо голови або у вузлик. Часто волосся намотували навколо луб’яного або мотузяного кільця, яке розташовували зверху на голові. Поверх укладеного таким чинам волосся надівали, як у всіх східних слов’ян, очіпок, аналогічний давньоруському повойнику114. Слово «чьепок», «чепец»—загальнослов’янське, відбите в українських джерелах XVII —початку XVIII ст., зокрема в «Протоколах Полтавського полкового суду 1752 р.». На означення відповідного убору в пам’ятках другої половини XVIII ст. зустрічаємо «очЬнокь» "5. Це шапочка з цупкої тканини, в якій заміжні жінки усіх соціальних верств майже постійно працювали недалеко від хати, в ній навіть спали. їх виготовляли з полотна, шовку, парчі. В «Актовій книзі Житомирського міського уряду кінця XVI ст.» згадується «чепец золотий, муравський з перлами, ченец шолковый». А в урядовому записі, складеному в Ста-родубському магістраті в 1719 р. по смерті Микити Потапо-вича, разом з іншими компонентами костюма згадуються «чепец на атласе, гаптованый золотом, чепец на киндяку московский, чепец на черном атласе — гаптованый золотом, три чеіща на полотне вышиваные золотом» пб. Очіпок призбирували в поздовжньому або поперечному напрямках, зав’язували ззаду тороками, тому він щільно прилягав до голови. Дуже часто під очіпок, коли його одягали без кибалки, підкладали твердий каркас із лубу або шкіри. Такі очіпки надавали головному убору циліндричної форми різної висоти. В XVI—XVIII ст., як і в часи України-Русі, жінки усіх соціальних верств носили обрус (убрус) — шматок тканини у формі видовженого прямокутника. Термін «убрус» згадується в урядовому записі, складеному в Стародубському магістраті в 1719 р.116 117 В XIV—XVI ст. найпоширенішими були два способи його ношення: убрус накидали на голову, залишаючи шию відкритою; кінці убруса скріплювали під підборіддям. Убрус зображено на табл. II (мал. 6) і табл.

117 Там же.— С. 347.

118 Лицевое житие святого Нифонта.

XVI в.— 163 листа. Императорский российский исторический музей.— Москва,

1903.— Табл. 11.

119 Лицевые святцы

XVII в. Никольского единоверческого монастыря в Москве. 24 табл, фотокопий. Москва, 1909.—

Табл. 15.

120 Ц штоки Т. Древнерусская миниатюра в Государственном историческом музее: Житийная повесть об Антонии Сийском. Выл. 7.— М., 1983.—

16 открыток.

121 Белецкий II. Украинская портретная живопись XVII—XVIII вв.

С. 65.

122 Лицевой Летописный свод XVI в. Голицынский том.— Л. 22 // Государственная Публичная библиотека

им. М. Е. Салтыкова-Щедрина.

123 Центральний державний історичний архів України. У Львові.—

Ф. 9.— On. 1.—

Од. зб. 345.—

С. 1153.

традиційні III (мал. 7) із «Лицевого жития святого Нифонта XVI в.» "8.

головні убори в білих убрусах, скріплених під підборіддям, зображені жін-

украінців ки на «Лицевых святцах» XVII ст.119, а також на мініатюрі

XVII ст. «Рождение Андрея (Антония Сийского)» із рукопису 1648 р. «Житейная повесть об Антонии Сийском» 12°.

Поверх убруса, як і в період Київської Русі, в XIV— XVI ст. одягали шапку 121. Жінки в білих убрусах і шапках з невисокими опуклими наголовками, оздобленими неширо-

77, 78 кою смужкою хутра довкола голови, зображені на книжко

вій мініатюрі XVI ст. «Свадьба сына Владимира Мономаха Андрея в 1118 году». Хоча на мініатюрі відображені події XII ст., персонажі зображені в костюмах, що побутували і в XVI ст.122 Давньоруська традиція ношення шапки поверх убруса зберігалась і у наступні — XVII—XVIII ст. На акварелі Ю. Глоговського «Львівська міщанка 1700 року» бачимо жінку в убрусі, зверху на ньому одягнено хутряну шапку, оздоблену з правого боку по вертикалі стрічкою.

Починаючи з XV—XVI ст. на мініатюрах дедалі частіше з’являються жінки у намітках. Намітку також одягали поверх очіпка, інколи на волосся, укладене на кибалку. Термін «намітка» засвідчений у Львівській міській книзі, датованій 1565 роком, де вказується, що на Дрогобиччині поширені намітки і рантухи ‘23, а також в «Актовій книзі Житомир-

ського міського уряду кінця XVI ст.». В Лохвицькій ратушній книзі другої половини XVII ст. зустрічається назва «наметка», «переметка» 12 4. Проте найчастіше для цього головного убору в актах згаданого періоду вживали термін «серпанок» (персько-тюркське «serpenek»), що означає — жіноча при-

• 124

краса на голові

О. ІІІафонський відзначає, що намітка і серпанок відрізнялись матеріалом і виготовлялися з полотна різної

79, 80 якості: білий довгий шматок звичайного полотна називали

«наміткою», а такий же головний убір з тонкого полотна називали «серпанком» |26. Літературні джерела свідчать, що у XVIII ст. вже було налагоджене фабричне виробництво «кисей» — серпанків. Так, в одній із публікацій 1893 р. зустрічаємо повідомлення, що біля Кременчука в 1786 р. на фабриці І. А. Брункера намітки виготовляли шість ро-бітників-швейцарців 126 127.

Намітка — це прямокутний шматок полотна 45—75 см завширшки і 3—5 м завдовжки. Відомості про способи пов’язування наміток почерпуємо з іконопису XIV—XVI ст. Гак, на іконі «Різдво Богородиці» XVI ст. (село Вовче) 128

124 Лохвицька ратушна книга.—

С. 85.

125 Горобець /і. Назви тканин та одягу в українських

джерелах (за матеріалами XVIII ст.). С. 57.

126 Шафонский А.

Черниговского

наместничества

топографииоское описание…— С. 33.