63 ЗМНЛП. Фонд одягу.— JSo 3309.

64 Головацкий Я.

О пародіюй одежде и убранстве…— С. 34.

65 Sokalski /і. Powi^t Sokalski.— S. 68.

66 Архів IH АН України.

Фототека.

•No 11595; Фонд одягу.— ЕП/21534.

67 Головацкий Я.

О народной одежде и убранстве…—

С. 48.

Невисокі циліндричні шапки із білої овчини із суконним зеленуватим наголовком відомі на Закарпатті в Свалявсько-му районі 63.

Циліндричні шапки, як і шапки іншого типу, виконували крім практичної ще й знакову функцію. Так, «шапку на завісах» одружені чоловіки носили вищу, а парубки — нижчу. В Галичині шапка із сивих смушків була ознакою знат-

• • _ • . «4

ності і заможності господарів .

100, lot, 102

Каптурка, гамерка — так називалась шапка, яка була поширена в західних областях України. Це вовняний або бавовняний ковпак, в’язаний у горизонтальні сині, червоні і жовті смуги. На голові шапка мала вигляд усіченого конуса. Ці шапки зафіксував у кінці XIX ст. В. Сокальський в північно-західних районах Східної Галичини. Він відзначав, що там «носили куплені високі шапки, в’язані з ниток. Білі носили діти, а голубі у жовті і червоні поперечні смуги — чоловіки. В деяких селах Сокальщини їх купували виключно дітям» 65. Вказаний головний убір замальований Ю. Глогов-ським (№ 1671, 1672); його можна побачити на багатьох фотографіях початку XX ст.66 На думку Я. Головацького, згаданий головний убір був запозичений у німецьких колоністів 67 і згодом поширився серед українського населення. Подібні за формою шапки виготовляли і в домашніх умовах, їх в’язали на спицях із грубої вовни.

Солом’яні та фетрові капелюхи — це особлива підгрупа ЧОЛОВІЧИХ ГОЛОВНИХ уборів, що об’єднує відомі всім східнослов’янським народам сонцезахисні шапки з крисами, до яких належать і українські брилі, крисані, капелюхи. В Україні наголовки капелюхів, незалежно від матеріалу, з якого вони зроблені, теж здебільшого нагадують форми побутуючих тут зимових шапок. Тулії капелюхів мали форму зрізано-конічну, напівсферичну 68 і циліндричну. Форма ка-

68 ЗМИЛИ. Фонд одягу.— JVIb 2934.

69 //рилипко Я. Класифікація народних головних уборів.— С. 36.

70 Чубинский II. II. Труды… Т. 7.—

С. 413.

пелюхів зазнає тих самих перетворень завдяки зміні способів ношення, що й форма зимових шапок. В одних місцевостях капелюхи мали зовсім рівні криси, в інших — рівномірно загнуті вгору, в деяких — рівномірно приспущені або

* 69

приспущені спереду .

Капелюхи відомі солом’яні і повстяні домашнього виготовлення або куповані. Солом’яні капелюхи-брилі виготовляли або з рівної тасьми, сплетеної з семи стрічок соломи, або із зубчатої тасьми, яка плелась у чотири стрічки. Тому перші мали назву простих, а другі — зубчатих.

Солом’яні брилі були поширені в Україні повсюдно. В південно-західній Волині, як і в східній частині Люблінської та Седлецької губерній (тепер Польща), солом’яний бриль мав назву «капелюх» 70. Проте, що солом’яні і фетрові капелюхи виготовляли в Галичині в кінці XIX ст., дізнаємось із каталога землеробської і промислової виставки у Львові

71 Katalog Krajowej wystawy rolniczej

і przemyslowej we Lwowie.— Lw6w, 1877.— S. 120—122.

72 Sokalski /І. Powiat Sokalski.— S. 66—68.

73 Falkowski J. P6tnocno-wschodnie pogranicze Huculszczyzny.—

S. 50.

в 1877 p.71, організованої Господарським товариством. Капелюхи відрізнялись локальними особливостями — різними наголовками, тулією. В одних випадках тулію внизу опоясували стрічкою (4—5 см), тасьмою або сукном. В інших випадках стрічку чіпляли у верхній частині тулії. Крім стрічки парубки прикріпляли до тулії капелюха блискучі шпильки, люстерка, павлині пера. Збоку, вище оздоб, вишивали кольорові узори (околиці Цеблова, Копитова, Завішні) 72. В селах Бережниця, Підмихала біля Калуша в солом’яних капелюхах тулію обвивали червоною стрічкою, що звисала ззаду з полів на плечі і спину (№ 1265, 712, 1385). На Покутті і Буковині нарубки прикріпляли до тулії капелюха червону стрічку або стрічку з дрібненького бісеру — гердан. На Покутті інколи покривали герданами всю тулію. В гірських районах Буковини до тулії капелюха чіпляли пучок щетини. В Косівському районі Івано-Франківської області до тулії солом’яного капелюха — «солом’яника» прикріпляли вовняні кольорові шнури — «черв’ячки» 73.

Фетрові капелюхи були найбільш поширені в західних областях України, хоча спорадично побутували «чорні бри-

лі» — з чорної або сірої повсті — і в східних областях 7\ Найбільш поширеними фетрові капелюхи були в Карпатах. На Гуцульїцині носили чорний фетровий капелюх — крисато, прикрашений ажурною металевою пластинкою з трьома пір’їнами глухаря («готура») — два чорних пера з рожевим посередині. Тулію опоясували тасьмою, додаючи різнокольорові шнури, а до їх кінців, зібраних разом з лівого боку капелюха, прикріплювали кульки — «китиці», а інколи — й павине перо 75.

На Буковині фетрові капелюхи — крисані мали загнуті догори поля, до тулії у свята кріпили півнячі або павині пера, а також різної ширини смужки з полотна, вишитого барвистим бісером, штучними квіточками і різноколірними шнурами .

74 Савченков И. Старое и новое в народном убранстве и одежде.— С. 110.

75 Kopernicki J.

О goralach ruskich w Galicji.— S. 25.

/ft Костшішна M. B. Художнє оформлення буковинського народного костюма гірських

місцевостей.— С. 54.

77 Вагилевич 1.

Бойки, русько-слов’янський люд у Галичині.—

С. 118.

78 Матейко К. /.

Одяг //

Бойківщина.— К., 1983.—С. 145.

79 Головацкий И.

О народной одежде и убранстве…— С. 79.