Великі озера Дубровицького району, а в селі Шахи, розміщеному в п’яти кілометрах,— «шоломок» (Полісся). Суконну шапку-рогатівку у селі Самари Ратнівського району Волинської області називали «джемерка».

Підсумовуючи сказане, відзначимо, що на початку XX ст. на території України ще широко побутували шапки із сферичним наголовком, виготовлені з овечого хутра. їх носили на півдні та південному заході України. На Поділлі та півдні Волині чоловіки віддавали перевагу циліндричної форми смушевим шапкам, на півночі, північному заході Волині рогатим шапкам, на Чернігівщині — конічним зі зрізаним верхом і шоломкам. На півдні по Дніпру від Києва висота шапки збільшувалась, поки не доходила до розміру високої, трохи звуженої вгорі шапки з суконним верхом чигиринців. Вверх по Дніпру розмір танки зменшувався, а на Поліссі переходив у магерку з повсті або рогатівку. Збільшення висоти спостерігалося на південному заході від Києва. На Поділлі шапки носили високі, інколи з розрізом опушки. Б. Познанський відзначив іще один важливий момент. Він зауважив, що в поношених шапках погано вичинений смушок зсихався, внаслідок чого шапка зменшувалась у висоту, ставала тоншою посередині висоти, оскільки низ розтягувався на голові, тому в цій шапці не можна вбачати особливої форми 88.

Проаналізувавши чоловічі головні убори XIX — початку XX ст., маємо можливість простежити процес їх еволюції від давньоруського ковпака до різноманітності форм і видів. Як частина цілого вони повністю залежали від закономірностей розвитку народного костюма, виявляючи рівень і стан матеріальної культури.

Розглянутий матеріал про чоловічі головні убори дає підстави твердити, що при всій різноманітності їх видів і форм, особливостей функцій вони вийшли із єдиних загальнослов’янських типів.

Зачіски і головні убори дівчат

Зачіски

Зачіски маленьких дівчаток не відрізнялись різноманітністю. Дівчатам до трьох — п’яти років кісок не заплітали. Підлітки наслідували моду дорослих. Вони заплітали волосся в одну або дві коси, вплітаючи в них кісник. Косу стрічкою не прикрашали. За народною традицією, це дозволялось робити тільки дівчатам на виданні.

89 Зеленин Д. К. Описание рукописей ученого архива…

Т. 1.— С. 304.

90 Архів ІН АН України. 0». 1.

Он. 2.— Од. зб. 259.— Зоні. 2.— С. 77.

91 Суслова И. В. Головные украшения китаянок и их символика. — С. 231.

92 Зеленин Д. К. Описание рукописей ученого архива…—

Т. 1,— С. 310.

93 Nosdl’ova V. Slovensky l.’udovy odev.— S. 129.

94 Историкоэтнографический атлас Прибалтики: Одежда.— Рига, 1986,— С. 72.

Щодо дівочих зачісок, то вони цікаві в тому плані, що деякі їх компоненти після виходу дівчини заміж з’єднувались із жіночим головним убором, виконували в ньому попередню оберегову функцію.

Дівочі зачіски розподілялись за функціональним призначенням на щоденні, святкові і обрядові.

У будні дівчата намагались скріплювати волосся найпростішим способом. Буденна зачіска диктувалась практичною функцією. Регіональні особливості простежувались виразніше у святкових зачісках. їх специфіка — не стільки у заплітанні волосся, скільки у поєднанні зачісок з головним убором і способами його доповнення певними символічними знаками, які у більшості випадків на початку XX ст. вже сприймались як прикраси. В святковій зачісці практична функція поступалась естетичній. Святкову зачіску дівчата намагалися робити вигадливою, гарною, проте суворо дотримувались традицій.

Розплетене волосся. На початку XIX ст., як і в попередні століття, серед усіх дівчат-слов’янок ще широко побутувала найпростіша і найдавніша зачіска — волосся не заплетене, а розпущене по спині. Але в кінці XIX ст. ця зачіска вже виходила з побуту. На початку XX ст. вона ще зафіксована як святкова на лівому березі середньої течії ріки Горинь у селі Яполоть (тепер Рівненська область) 89. Матеріали експедиційних обстежень 1986 р. свідчать, що на Волині на початку XX ст. дівчата не заплітали коси, а розпущене волосся зав’язували на потилиці стрічкою, вив’язуючи гарний бант 9". Елементи згаданої зачіски простежувались до середини XX ст. лише у весільних обрядах.

Заплітання волосся в одну косу. Найпростіший спосіб скріплювання волосся — це заплітання його в одну косу, яку викладали довкола голови, щоб не заважала під час роботи. Іноді косу носили опущеною на спину. Щоб коса не розпліталась. вплітали в неї в будні кісник. Заплітання однієї коси було характерним для всіх слов янських дівчат .

Цей спосіб скріплювання волосся був поширений також у багатьох неслов’янських народів. Зокрема, для балтів, як і для слов’ян, це було давньою традицією 9~. В Китаї дівчину також впізнавали но одній чи двох заплетених косах, жінку, як і на Україні, по скрученому у вузлик волоссі, укладеному

• 93

на потилиці

Протягом XIX — на початку XX ст. серед дівчат-ук-раїнок широко побутувало заплітання волосся в одну косу. Найбільш розповсюдженою ця зачіска була на Слобожанщині, в центральних областях України, на Поліссі.

Локальні особливості заплітання однієї коси простежуються у святковій зачісці, зокрема в тому, в який спосіб косу укладали на голові і як її прикрашали. На Поліссі, наприклад, одну косу, викладену вінкоподібно, оздоблювали квітами 94. На Буковині дівчата заплітали на тім’ї маленьку

кіску, яку з’єднували з грубшою косою на потилиці, опускаючи її на спину. В кінець коси вплітали стрічку.

На Гуцульщині дівчата вплітали в косу червону вовняну нитку («шворку»), на яку нанизували («наворсували») мідні гудзики (села Верховина, Криворівня, Річки) 95, річкові ракушки, риб’ячі зуби. У селі Розтоки на Покутті косу обплітали червоною вовняною «попліткою» —так щільно, що іноді з-під вовняних ниток не було видно волосся.

На Бойківщині дівчата прикрашали заплетену косу стрічками та китицею з пір’я павича або квітів. Над чолом робили дрібні кучері-«мушки» В деяких місцевостях Бой-ківщини, як і на Гуцульщині, на початку XX ст. можна було спостерігати давній звичай штучно продовжувати волосся «уплетами» з червоної бавовняної або вовняної

• 97

пряжі .

На Лемківщині в косу, опущену на спину, вплітали, як і в багатьох інших регіонах України, червону шовкову стрічку. Проте дівчата-лемкині, що проживали на початку XX ст. по сусідству із словачками, в одну заплетену косу вплітали голубу стрічку— «басаманку», а різнобарвні, в тому числі і червону, чіпляли ззаду до низки коралів. Стрічки опускали на спині по безрукавці — «горсеті». Спереду, посередині,

95 Kopernicki J.

О goralah ruskich w (ialicji.— S. 28.

96 Пагилевич І.

Бойки, русько-слов’янський люд

у Галичині.— С. 118.

97 Матейко К. /. Головні убори українських селян до початку XX ст.—

С. 47.

98 Архів ІН АН України.— Ф. 1.

On. 2,— Од. зб. 259.— Зош. 2,— С. 135.

99 ф

Гут і далі матеріали з Горлицького, Кросненського,

Л іського,

Сяноцького повітів.

які знаходяться на території Польщі зібрані автором в 1986 р. в Тернопільській області у жителів,

що мешкали раніше у названих повітах // Архів ІН АН України. Ф. 1.

Он. 2.— Од. зб. 259. Зоні. 2.— С. 129.

до коралів, як правило, прикріплювали також одну стрічку, а з обох боків на груди опускали згорнуті стрічки «за-

На початку XX ст. в Горлицькому повіті до заплетеної коси прикріпляли на потилиці багато вузеньких стрічок, укладених у формі віяла. До коралів прив’язували широкі стрічки—«басаманки», поверх них одягали безрукавку,

• •• • 99

з-під якої виглядав низ стрічок .

114, 115

100 Там же.—

С. 7, 12.

101 Там же.— С. 20, 23.