В центральних областях України (Черкащина, Полтав щина) косу робили грубшою і довшою, підплітаючи її не вовняними нитками, як на Войківщині та Гуцульщині, а червоним шнурочком — кісничком. Косу викладали довкола голови «калачиком». Чому продовжували косу саме червоним кісничком, тепер не пам’ятають. Очевидно, що кісник, вплетений у косу дівчини, викладену вінкоподібно, мав обе-регове значення. В неділю до коси на потилиці чіпляли кілька кольорових стрічок. Куплену шовкову стрічку, оздоблену намистинами або вишивкою, пов’язували над чолом |0°.

На Дніпропетровщині на початку XX ст. до заплетеної і опущеної на спину коси не прикріплювали стрічок. Над чолом «хто хотів, то носив стрічку» 101.

Порівняно швидке зникнення з побуту дівчат Подніпров’я традиційних елементів зачісок пояснюється динаміч-пішим розвитком у вказаному регіоні промислових підприємств і впливом міста.

Дівчата степової України (Херсонщина) заплетену косу прикрашали трьома гребінцями: по одному гребінцеві

116, 117

102 Там же,- Ф. 1. Оп. 2.— Од. зб. 259.

103 Беларускас народнае адзенне.—

С. 29.

104 Мерцалова М. II. Поэзия народного костюма. М., 1975,— С. 40.

встромляли над вухами, а третій — на потилиці. Спереду волосся трохи піднімали над гребінцем невисокими валиками — «ріжками». В кінець коси вплітали, як і в інших областях України, стрічку, вив’язуючи її бантом |02.

1 Іовсюдно на Україні косу заплітали не лише у три пасма, а й у чотири, шість і навіть вісім пасем — попліток.

Заплітання волосся у дві коси. Складнішою дівочою зачіскою було заплітання волосся у дві коси, що харак

терне не лише для українок, але й для білорусок південних районів Білоруського Полісся |03. Дівчата-росіянки віддава ли перевагу заплітанню однієї коси, дві коси заплітали заміжні жінки |04. Крім слов’янок, дві коси заплітали дівчата інших народів 111

На початку XX ст. у багатьох етнографічних регіонах України (Поділля, Волинь, Галичина) віддавали перевагу заплітанню двох кіс.

У будні дівчата укладали коси довкола голови. Святкові зачіски робили більш різноманітними. Превалювали кілька способів укладання двох кіс: вінкоподібне, потиличне, коси, укладені над чолом, дві коси, опущені на спину.

Вінкоподібне укладання двох кіс. Дівоча зачіска з вінко-подібним укладенням двох кіс відзначалась великою різно-

105 Страны и народы. Зарубежная Европа. Общий обзор: Северная Европа.

М., 1981. — С. 123; (‘трапы и народы. Зарубежная Азия: Восточная и Центральная Азия.

М., 1982.— С. 91, 142.

106 Шухевач В. Гуцулыцина.

Львів, 1889.— Т. 2.— С. 135.

манітністю в Карпатському регіоні. На Гуцульщині згадану зачіску описував В. Шухевич. Він відзначав, що у свято дівчина розділяла волосся на проділ на дві рівні частини, а кожну з тих частин ділила на три пасма— «пелюстці». З пасем заплітали дві коси, вплітаючи в них вовняну нитку «шворку», на яку попередньо нанизували мідні гудзики— «пуголовиці» або «бовтиці». Нитка «шворка» губилась у косах, а «бовтиці» чи «пуголовиці» компонувались поверх усієї довжини кіс. Щоб коси не розпліталися, їх міцно обвивали «уплітами». Щоб «упліт» тримався, до кінця кіс прив’язували червону «гарусівку», обвивали її довкола голови і зав’язували на потилиці |ш>. На Гуцульщині (село Яворів) і Покутті (село Тишківці) ззаду до заплетених кіс прикріпляли пасмо червоної пряжі, а верх

107 Головацкий И.

О народной одежде и убранстве…

С. 72, 32; Ш АН України.

Фототека. .No 11264.

108 Kolberg О. Rus Karpacka. S. 113.

109 Архів IH АН України.— Ф. 1.—

Он. 2,— Од. зб. 259.— Зош. 2.— С. 153—155.

110 ЦНБ України.— Відділ рукописів.—

Ф. VIII.— Од. зб. 187.— Арк. 544, 1214.

111 Архів IH АН України.— Ф. 1.—

Он. 2.— Од. зб.

24259.— Зош. 2.—

С. 49.

112 Там же. — С. 54, 61.

113 Свидницький А. Великдень у подолян // Свидницький Анатолій. Роман. Оповідання.

Нариси.— К.,

1985.— С. 476.

114 Морачевич И.

Село Кобылье, Волынской губернии. Новоград-Волы некого уезда.— С. 299.

голови закосичували вовняними кульками, квітками — «чічками».

Подібну святкову зачіску покутянок описав Я. Голова-цький. Дівчата заплітали над вухами коси — «критки», вплітаючи в них, як і гуцулки, нитки, викладаючи їх на голові вінкоподібно. У свята і непісні дні цей своєрідний «вінок» прикрашали стрічками — «герданами», виготовленими з дрібних бісеринок. Поверх усієї зачіски прикріплювали вузькі смужки різнокольорової тасьми — «політички» і червоні бавовняні нитки, опускаючи їх на спину |<17.

За словами О. Кольберга, на Покутті (Коломийський район) описану вище зачіску дівчата доповнювали на тім’ї букетиком з качиного пір’я або позолоченого листу барвінку |08.

На Буковині (Сторожинецький район) дівчата встромляли у викладені вінкоподібно коси квіти, ззаду чіпляли стрічки — «коди», але не до вінка чи коралів, а до сорочки. Клали одну стрічку горизонтально на сорочку від плеча до плеча, а до неї прикріплювали багато різнокольорових стрічок, так щоб вони закривали всю спину |09.

В деяких місцевостях специфіка зачісок полягала у тому, які квіти закладали у вінкоподібну зачіску. Так, на Західному Поділлі (Теребовлянський район) віддавали перевагу городнім квітам, зокрема повнякам, на Волині — ще й на-стурціям та жоржинам, на Київщині великим квітам — півоніям.