Подібною була й зачіска — «начоси», «мушки». На Східному Поділлі, степовій Україні (Херсонщина), районах цен-

128 Свидницький А. Великдень у подолян.— С. 477.

129 Савченков И. Старое и новое в народном убранстве и одежде.— С. НО.

130 Чубинский П. П. Труды…— С. 243.

131 ХІМ.— Фонд тканини.— ТК/4051, ТК/4033.

132 Falkowski J. Zachodnie pogranicze Huculszczyzny.—

S. 86.

трального Українського Полісся ще у середині XIX ст. дівчата при створенні будь-якої зачіски — чи то заплітання волосся в одну, чи дві коси — опускали волосся з боків на скроні, закриваючи вуха, називали це «начосами», «мушками». На Східному Поділлі цю зачіску зафіксував А. Свидницький |28. Інший автор І. Савченко писав, що наприкінці XIX ст. начоси вийшли з моди, але він стверджував і те, що на центральному Українському Поліссі згадана зачіска побутувала до середини XIX ст. 129

Заплітання волосся «у колокілки». Зачіска «у колокілки» мала багато спільного з зачіскою «у зв’язки». Різниця полягала у тому, що для зачіски «у колокілки» волосся для начосів захоплювали гребінцем маленькими частинками і перекидали з одного боку голови на інший. Так робили доти, поки волосся з правого начосу не перекладали на ліву сторону і навпаки — з лівого на праву. В результаті отримували проділ не прямий, а зубчатий. Потім начоси розчісували і закладали за вухами під коси 1При зачісці «у колокілки» косу сплітали з трьох пасем волосся. Але кожне пасмо мало не рівну кількість волосся: два пасма були однакові, а трете менше. Меншим пасмом обвивали два інші но черзі, так що сплетена таким чином коса мала посередині заглибини. В кінці коси вплітали стрічки. У 30-х роках XX ст. у приміських селах і містечках деякі дівчата волосся підстригали.

Отже, в XIX — на початку XX ст. зачіски дівчат-украї-нок були надзвичайно різноманітними. В ряді випадків у способах укладання і ношення волосся містяться елементи, можливо, доязичницьких часів.

На всій території України в XIX — на початку XX ст. дівочі зачіски поєднували з начільними стрічками.

Начільні дівочі головні убори. Як і в попередній період, у XIX ст. найпоширенішим головним убором дівчат-українок

була начільна пов’язка-стрічка — шовкова, парчева, срібля-

• ІЗІ

ста чи золотиста, орнаментована квітковими мотивами ,

купована або вишита власноручно. Існувало кілька способів ношення начільної стрічки. Її зв’язували на потилиці, чіпляючи до основи коси ще кілька стрічок. Коли дівчина заплітала волосся у дві коси, то клала стрічку посередині голови, над чолом, кінці вплітала в коси. В кінці XIX ст. цей головний убір був розповсюджений у Середньому Подніпров’ї, хоч його побутування польський етнограф XIX ст. Я. Фальковський засвідчив і в деяких західних районах, зокрема в долині Пруту, де волосся перев’язували над чолом тонкою кольоровою тасьмою— «завязкою» ‘ .

У Середньому Подніпров’ї за начільну стрічку — «опаску» вкладали одну або більше квіток. У багатьох місцевостях

120, 121

133 Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича. — К.,

1983.—С. 55.

134 Там же. — С. 55.

135 Елеонская Е. Женский костюм пригородных деревень г. Козельска // Этнографическое обозрение. М., 1909.— № 3.— С. 100.

136 Рыбаков Б. А. Киевская Русь и русские княжества XII —XIII вв.

С. 76 — 77.

України стрічку накладали на тверду основу (Київська, Сумська області). На межі Київщини з Волинню і Поділлям поверх паперового обруча клали багато стрічок: «білі були, червоні, зелені, сині, квітчасті, по білім полі квітчасті, куплені на ярмарку. На іншій то було тих бинд з п’ятнадцять» |33. У волосся натикали «повняків, маку, чорнобривців, а на Великдень тільки хрещатим барвінком зати-134

кались» .

На Чернігівщині у приміських селах Ковельська дівчата носили начільну широку стрічку з золотим позументом, під яку застромляли або пришивали до неї пір’я з хвоста селезня, закручене кільцями. До стрічки пришивали довгі чорні китиці, які, закриваючи вуха, опускалися на плечі |35. В Слобідській Україні, на Сумщині і Поділлі дівчата прикріпляли біля вух до обруча кульки із вовняних ниток.

Тут напрошуються паралелі з давньоруським головним убором — обручем із скроневими підвісками-кільцями, реконструйованим В. Рибаковим 1 З плином часу начільні пов’язки ускладнювались і трансформувались у складніший головний убір.

До початку XX ст. начільні пов’язки та вінки об’єднались у комплекс і дуже рідко зустрічались (в ношенні) окремо. Стрічка, начільна пов’язка, вінок поступово втратили своє первісне функціональне значення (символ зрілості, оберег) і використовувались як формотворчий елемент, що служив основою, фундаментом нового головного убору. При цьому їх функція не втрачалась, а передавалася новим формам і елементам.

З тієї точки зору цікавий побутуючий в Українських Карпатах дівочий головний убір — чільце. Архаїчна форма його у вигляді обруча з металевими підвісками немов збе-

137 Haquets В. Neueste physikalisch-politische Reisen…—

S. 19—21.

138 Вагилевич /.

Бойки, русько-слов’янський люд

у Галичини. С. 118.

139 Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини.—

Фонд металу.—

Ао 12389 м. (далі: КМНМГ).

140 Там же.—

Mb 12470 в. 2469.

141 ІН АН України — Фототека.—

М 11450, 666.

144 Беларускае народнае адзенне.— ЗО.

регла перехідний етап від стрічки, начільної пов’язки до більш розвинутого головного убору.

Побутування такого головного убору в покутянок ще у XVIII ст. зафіксував Б. Таке. Він відзначав, що дівчата «на голові носили поясок із шкіри, прикрашеної мідяками (мідними пластинками) або гудзиками. Цей головний убір у них називався «козка» |і7.

Про подібний головний убір під назвою «чільце» у дівчат Бойківщини писав І. Вагилевич ІЗВ. На Гуцульщині чіль-це-обручик виготовляли із дротика і підвішували на нього вузькі пластинки у формі маленьких стручків або пелюстків квітів. Інший варіант чільця — із квадратних (3X3 см) пластинок, нашитих на смужку червоного сукна (села Верховина, Красноїлів, Криворівня) 139. Чільце — як складова частина весільного головного убору — збереглося до наших днів: у селі Космачі — то оксамитова вузька (2 см) стрічка — «огальон», прикрашена бісером, в селі Верховині — металева висока (7—10 см) корона, прикрашена кольоровими намистинками і пластинками ,4°, в Городенківському районі — червона оксамитова стрічка, орнаментована намистинками (бісером) і вовняними кульками. На Покутті чільце — «гердан» робили із бісеру.

Чільце зафіксоване на численних фотографіях 30-х років XX ст., а також у повоєнний час 141 на Гуцульщині, Покутті і Бойківщині — як складова частина весільного головного убору.