Дівочий головний убір — начільну пов’язку — носили всі слов’янські дівчата. Зокрема, у білорусок цей головний убір широко побутував до середини XIX ст. 142

1,3 ГМЭ,—Фонд одягу.— № 4032-16. (Придбано в селі Носівка Ніжинського повіту на початку XX ст.).

144 Твердохлебов А. Осколки старины в Зеньковском уезде // Киевская старина.— 1905.—

Т. 89,—С. 59, 74.

Таким чином, розглянувши еволюцію начільної пов’язки, стрічки, їх функціональне призначення, можемо сказати, що згаданий головний убір побутував на території України (як знак, оберег, символ зрілості) від найдавніших часів. Втративши свої попередні функції, дожив до наших днів як прикраса, як невід’ємний компонент складного весільного комплексу в Карпатському регіоні.

Хустки. Крім начільної стрічки і вінка дівчата носили й хустки. Ряд авторів кінця XIX ст. (Б. Сокальський, В. Ми-лорадович, анонімний автор статті в журналі «Киевская старина») стверджують, що в багатьох місцевостях України, наприклад в Східній Галичині, центральних областях України, Волині, на початку XIX ст. дівчата, як і жінки, не виходили за поріг хати, не зав’язавши голову хустиною. Проте загалом на Україні дівчата ходили влітку з відкритою головою, зав’язуючи її хусткою тільки до роботи, охороняючи волосся від бруду і спеки. Тому в буденних головних уборах дівчат найбільш активно виступають функції захисна і практична. Всюди на Україні в будні дівчата одягали полотняні, домашнього виготовлення, заткані заполоччю або з набивним малюнком хустки. Згодом на зміну їм прийшли куповані бавовняні хустки: особливою популярністю користувалися тоненькі ситцеві хустки, куплені в містах — білі і кольорові з набивним малюнком.

На Україні в XIX — на початку XX ст. побутувало кілька способів ношення хустки, але яким би способом не пов’язували голову хусткою, її спочатку складали по діагоналі, отримуючи з квадрата трикутник. Два здвоєні кінці опускали на потилицю, плечі, спину, у залежності від розміру хустки, а двома іншими власне і творили різновиди зав’язування.

Найчастіше два кінці хустки дівчата зав’язували у вузлик під підборіддям або над чолом, велику хустку зав’язували кінцями назад. Майже всюди на Україні один кінець великої теплої хустки обмотували навколо шиї, а другий опускали на плечі. Поширений спосіб ношення хустки у дівчат в XIX — на початку XX ст.— вінкоподібний: хустку складали по діагоналі, обмотували довкола голови поверх кіс, але так, щоб маківка залишилась відкритою.

Крім спільних рис, характерних для хусток на Україні, спостерігаємо притаманну їм регіональну специфіку, що виявлялась не тільки у розмірах, матеріалі, кольорі, оздобленні, а й способах ношення. Це вносило певні відмінності в образ і форму дівочого головного убору тієї чи іншої місцевості. Найбільше локальних варіантів побутувало у вінко-подібному способі пов’язування хустки. На Чернігівщині кінці згорнутої валиком хустки, укладеної на голові вінко-подібно, зав’язували над чолом, ховаючи кінці «калачиком» |43. На Херсонщині в укладеній у такий спосіб шовковій хустці кінці над чолом перехрещували навхрест 144.

114

145 Милорадович В. Житье-бытье лубенского крестьянина.— С. 70.

146 Зеленин Д. К. Описание рукописей ученого архива…—

Т. 1.—С. 322.

147 Архів ІН АН України.— Ф. 1.—

Оп. 2.— Од. зд.

251а,— С. 26.

148 Там же.— Од. зб. 259.— Зош. 2.—

С. 129.

149 Kopernicki J.

О goralach ruskich w Galicji.— S. 13.

150 Голпвацкий Я.

О народной одежде и убранстве…—

С. 70.

151 Sokalski В. Powiat Sokalski.— S. 64.

Полтавські пов’язки згаданого типу відрізнялись об’ємом і висотою. В Лубнах носили низькі і насунуті на чоло «со-лотовки», в селі Крутий Берег — об’ємні, подібні до чалми, у селі Снітин — вищі і гостроверхі, а за Лубнами, в південній частині Лубенського і Великоселецького районів пов’язки робили високими і зав’язували кінці над чолом так, щоб вони стирчали у різні боки, як ріжки |45. На Поліссі при аналогічному пов’язуванні хустки кінці зав’язували на потилиці, тім’я, як правило, залишалось відкритим. В західному Поліссі цей тип пов’язки зафіксував на початку XX ст. Д. К. Зеленій 14в. Такий спосіб пов’язування хустки автором зафіксований під час експедиції на Поліссі в 1979 р.14

У Східній Галичині складену по діагоналі хустку закладали кілька разів, щоб зменшити два здвоєні кінці, які закривали верх голови, так що при зав’язуванні залишалось відкритим волосся на потилиці. До кінців хустки пришивали китичку, і вона яскравою червоною плямою прикрашала не закрите хусткою волосся. Цей спосіб пов’язування головного убору проілюстрував Ю. Глоговський, який у 1834 р. зробив малюнок у селі Тисів.

Дівчата-лемкині купували хустки в містах. Цікаво, що лише на Лемківщині дівчата носили, як і жінки, рантухи, але не покривали ними голову, а накидали на рамена, як польські гуральки |48. Цей факт вдалось підтвердити записом у селі Підзамочок Бучацького району від жінок, які у 30-х роках проживали у Горлицькому повіті (тепер Польща). Вони розповіли, що дівчата у свято накидали на шию і плечі білий полотняний рантух, який сягав нижче бедер 149. А на Буковині, як ніде в іншому регіоні України в XIX ст., дівчата, як і заміжні жінки, пов’язували голову наміткою — «завійкою» |5°. Цікаву локальну особливість зафіксував у 1889 р. в північно-західних районах Східної Галичини Б. Со-кальський, який відзначив, що у багатьох селах не лише жінки, а й дівчата носили хустку, пов’язуючи її на обруче-подібну кибалку, так що не можна розпізнати, чи то жінка, чи то дівчина. І дівчата, і жінки не знімали хустки на людях. Хусткою пов’язували навіть голівки маленьких дівчаток 151.

Хустка була важливим компонентом святкового вбрання голови. Святкові хустки відрізнялися від буденних якістю матеріалу, з якого їх виготовляли. У святкові холодні дні одягали на голову куплену в крамниці чи на ярмарку хустку з тонкої вовни у яскраві квіти або шовкову однотонну, з рослинним орнаментом. Хустка була показником соціального стану. Бідні дівчата носили хустки з домашнього полотна, оздоблюючи їх вишивкою. Але навіть найбідніша дівчина мала до п’яти хусток, оскільки їх іще з дитинства готували в придане.

Хустку на свято вив’язували вибагливіше, ніж у будні, поєднували її з квітами. На Лубенщині, за винятком північ-

115

но-східних сіл, хустиною щільно обгортали голову. Убір по формі нагадував велику шапку або чалму, насунуту на чоло однією — трьома складками («губами»). Тім’я закривали характерним «клапаном», «листком», що відрізняє лубенські пов’язки від сусідніх лохвкцьких і миргородських, у яких тім’я не закривали 152. При вінкоподібному пов’язуванні голови в цих місцевостях з правого боку за хустку застромляли у волосся квітку 153. На Західному Поділлі (Теребов-лянський район) дівчата в свято голову пишно прибирали квітами. В селах Довге, Деренівка, Скоморохи не закрите хустиною волосся на тім’ї прикривали натуральними, а зимою штучними квітами або позолоченим барвінком. У селі Кровинка з квітів робили вузенький віночок і викладали його навколо хустки |54. В цьому головному уборі поєднуються два елементи — вінок і хустка. На Львівщині, в деяких селах Городоцького району у свято на хустку накладали і літом, і зимою живі або штучні квіти, розміщуючи їх над чолом від вуха до вуха у вигляді підкови 1 :>5.

На Гуцульщині дівчата пов’язували голову червоною квітчастою хусткою,опускаючи її під підборіддя, зав’язуючи вузлик на тім’ї, як це робили заміжні жінки в центральних районах України. Відрізнялись ці пов’язки тим, що кінці хустки з довгими тороками опускали на потилицю і спину. Під хустку з обох сторін голови втикали живі або штучні квіти — «чічки» 156.

152 Милорадович В. Житье-бытье лубенекого крестьянина.— С. 70.

153 пкм,—

Фототека.—

№ 1/1279.

154 Bayger A. Powiat Т rembowelski.—

S. 52.

155 Головацкий Я.

О народной одежде и убранстве…— С. 26.

16в‘ Шухевич В.

Г у цулыцина.—

T. 2.— С. 137.

157 Г оловацкий Я.

О народной одежде и убранстве…—

С. 26.

158 Свидницький А. Великдень у подолян.— С. 475, 476.

Зачіски і головні убори дівчат-міщанок

В XIX ст. зачіски і головні убори дівчат-міщанок та селянок мали багато спільних рис. Повсюди в Україні в XIX ст. дівчата-міщанки заплітали волосся у дві коси, по-різному укладаючи їх на голові, прикрашаючи квітами |57.

На Поділлі, наприклад, заплітали дві коси ближче до вух і закладали їх навхрест — ліву косу до правого вуха, а праву до лівого. Якщо коса була коротка, то її продовжували уплітками, як селянки. Але тут дівчата-шляхтянки, дяківни, міщанки не заплітали волосся в «дрібниці», як селянки І58.

У західних областях України городянки, як і селянки, заплітали волосся і в одну косу, вплітали в неї червону стрічку, зав’язували бантом. В деяких місцевостях дівчата заплітали одну косу і вплітали в неї одночасно червону і синю стрічки. У невеликих містечках Східної Галичини в свято дівчата прикріплювали до «коралів» стрічки і опускали їх по спині разом з косою.

В будні міські дівчата, як і селянки, носили хустки простіші, в свято — дорожчі, фабричного виготовлення.